Журналістська діяльність Коцюбинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Журналістська діяльність Коцюбинського

Вступ

коцюбинський журналістський літературний

Україна славиться величезною кількістю видатних діячів української науки, літератури, культури, які зробили вагомий внесок в їх розвиток, з них П. Грабовський, О. Кобилянська, М. Лисенко,

О. Ольжич, І. Франко, Л. Українка, М. Вовчок, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, І. Світличний та багато інших. Найбільше мене зацікавили життя та творчість Михайло Коцюбинського, про що є багато надзвичайно цікавих фактів.

Хочу зосередити увагу на його діяльність у сфері журналістики, а саме на особливості співпраці з видавництвами, редакціями; на творчі і політичні колізії, які виникали у зв`язку з публікаціями чи непублікаціями творів; на його думки з приводу редагування, ставлення до цієї професії, його роздуми та міркування.

Мовна практика Коцюбинського -- один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

1. Загальні відомості про М. Коцюбинського

коцюбинський журналістський літературний

Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім'ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати. Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала «нахил до всього гарного та любов і розуміння природи». Ази освіти Михайло осягав удома.

З 1875 року навчався у Барській початковій школі, а в наступні п'ять років -- у Шаргородському духовному училищі. Під час навчання у духовному училищі хлопець не обмежується вивченням лише обов'язкової програми. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Але хвороба матері, втрата роботи батьком, опікування меншими дітьми -- все це змусило юнака рано піти на свій хліб. Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл. У 1890 році у львівському часописі «Дзвінок» друкується його вірш «Наша хатка». А невдовзі побачили світ оповідання «Харитя», «Ялинка», що виразно свідчили про непересічний талант молодого автора. З 1892 року, за рекомендацією відомого бібліографа М. Комарова, М. Коцюбинський працює в експедиції, яка боролася з виноградною хворобою по селах Бессарабії. Серед робітників філоксерних загонів було чимало українських студентів з Київського, Харківського, Одеського університетів. Тут письменник близько знайомиться з членами підпільного товариства «Братство тарасівців», що створювалося з палким бажанням відстоювати право самобутності української нації «скрізь, де тільки можливо». Глибокі враження від життя молдаван, а пізніше -- і кримських татар лягли в основу оповідань «Для загального добра», «На камені» та інших.

З 1898 року письменник оселяється в древньому Чернігові, отримавши роботу в земській управі. З 1900 по 1911 рік працює в статистичному бюро губернського земства.

У 1903 році як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії він побував у Полтаві на відкритті пам'ятника І. Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.

З 1899 року у Львові починає виходити зібрання його творів, завершене сьомим томом у 1913 році. У 1905 році М. Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення він багато працює.

Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік М. Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздив на лікування. Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова перестало битися. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, де він так любив відпочивати, милуючись красою Придесення. [1]

2. Журналістська діяльність митця

Журналістська діяльність цього митця слова довгий час залишалася поза увагою науковців, адже публіцистична спадщина М. Коцюбинського не вичерпується 12 нарисами, статтями, рецензіями та 12 оглядами у рубриці “Свет и тени русской жизни”, представленими у семитомному зібранні творів. Ще у 1977 р. у Львові була захищена кандидатська дисертація Н. М. Бажан “М. М. Коцюбинский - журналист и литературный критик”, що з огляду на певні ідеологічно-національні традиції не змогла досконало оцінити публікації літератора на шпальтах “Зорі”, “Буковини”, “Дзвінка”, “Правди”, “Волыни”, “Ради”. Тож сьогодні залишається широке поле для досліджень того національно-освітнього контексту і тих професійних уроків, які здобував особисто і прищеплював місцевому громадянству М.М. Коцюбинський. Простежити журналістські уроки М. Коцюбинського дає змогу передусім політичний, літературний і громадський щоденник “Волынь”, у редакції якого письменник працював майже півроку. Тут він працював із листопада 1897 до березня 1998 р. спершу на посаді адміністратора, потім завідував хронікою і відділом “Свет и тени русской жизни”. Як свідчать листи до дружини В. Коцюбинської, умови праці у газеті були складні: видавець О.М. Коген не дбав про сприятливі умови журналістської праці, погано фінансував, співробітники змушені були часто бідувати. Михайло Михайлович був украй невдоволений перебігом редакційних подій. Нарікаючи, що доводиться “звиватися, як муха на окропі” чи “розриватися на 100 частин”, він добросовісно виконував щоденні журналістські обов'язки, інколи самотужки випускав у світ новий номер, продавав у конторі свіже число, оформляв передплату. Напрям часопису, байдужість керівництва, нефаховість співробітників провінційного часопису часто обурювали письменника: “Погане це життя такого газетника, та ще у такому паршивому органі як “Волынь” наша. Будь це ще газета з симпатичним напрямком, стій коло нього живі люди, легше було б співробітникові. А то маєш таке почуття, наче сидиш в купі гною, а навкруги тебе всякі паразити. Бридко!”. Скаржився журналіст і на фінансовий хаос у виданні: “Певно скінчиться тим, що або “Волынь” стане за місяців 2-3, або доведеться її продати, якщо тільки знайдеться покупець”, - зазначалося у листі до дружини 25 листопада 1897 р. Наприкінці грудня знову проступає подібна скарга на Когена: “Раз у раз дурить, грошей нам не платить, що він собі думає - хто його зна”. Взаємини з видавцем залишалися повсякчас “зимні, як лід”, тож не доводилося розраховувати на приязнь, професійне порозуміння, співчуття. Часто свій стан журналіст оцінював як “утомлений”, “знервований вкрай”, “мов зварений”, незадоволений. Однак М. Коцюбинський змушений був рахуватися зі складними обставинами творчого неспокою, втішаючи себе: “З одного тільки радію, що навчуся видавати газету й буду все знати деталічно. Може, коли здасться”.

Основною працею М. Коцюбинського в газеті “Волынь” була рубрика “Свет и тени русской жизни”. Але “баталії із редактором”, боротьба з “пауками цензури” тривали майже кожного разу, коли доводилося ставити матеріали в номер і відстоювати власну позицію, розпочинати суперечки з редактором Є. Козловським (підписував газету псевдонімом Є.Ф. Фідлер; у листах він також називається “Еф”), який боявся “ідейних речей”, “апетиту” цензури і немилості влади, намагався приглушити суспільно значимі акценти оглядів свого непокірного співробітника. Невипадково М. Коцюбинський із гіркою іронією зазначав: “Эф” усе бурчить та називає цензуру божевільною... Що б то, якби бог дав свині роги! - Якби “Эф” та був цензором”. Не скупився журналіст і на епітети, називаючи своє начальство “мерзенною істотою”, “лакейською душею”, “грубою худобиною”, невихованим невігласом, який перед сильнішим може стати “тихше води, нижче трави”.

М. Коцюбинський уважно перечитував тогочасну російську пресу, “вирізував” із неї більші чи менші шматки, відповідно організовував, опрацьовував ці матеріали, підпорядковував їх висвітленню тих чи інших питань. То була своєрідна праця. Намагаючись приспати увагу цензури, журналіст свідомо обмежував себе як коментатор, часто не висловлювався з приводу певної інформації, коли факти говорили самі за себе. Іноді співробітник “Волині” нарікав на “невинні компіляції”, де зовсім не видно його авторської особистості.

Жартома письменник називав себе “закрійником”. Скомпонувавши відповідним чином виписки зі статей, надрукованих у російській періодиці, йому вдавалося донести сміливі думки до громадськості. Працюючи над однією зі статей, оглядач повідомляв В. Коцюбинській у Чернігів: “Зараз зібрав щось коло сотні газет (по 1-му числу кожної) і хочу зробити характеристику щоденної преси. Може, ти прочитаєш де-небудь в журналах що-небудь таке, що відноситься до характеристики або руху преси в Росії, - напиши мені про це”. Тому, уважно переглянувши російські часописи, журналіст “Волыни” зосередив увагу на публікаціях газет про становище преси, що почала втрачати здатність відчувати “пульс життя”, перетворилася в “анемічну”, безколірну, безвідповідальну. Думки М. Коцюбинського були цілком співзвучні роздумам кореспондента Я. Абрамова із газети “Бессарабец”: провінційна інтелігенція мусить усвідомити, що преса - це зброя, засіб просування громадського життя вперед. Називаючи причини “сірості”, фальшивості, відсталості нецентральних видань у Росії, житомирський журналіст вкладав у цей вирок власні спостереження, особистий досвід і світовідчуття.

Окремі свої статті в газеті «Волынь” письменник не позначав повним іменем, залишаючи під матеріалом “прозорий” криптонім. Про те, що вони належать саме Коцюбинському, свідчать листи до дружини та підтвердження житомирських знайомих. Так, огляд “Свет и тени русской жизни” письменник підписав М.К. Про цю публікацію він повідомляв Вірі Устимівні 22 грудня 1897 року: “... Вибравши вільну годину, взявся за “Свет и тени” і дав для завтрашнього № статтю. Отож редактор не згоджується з моїми поглядами на справу - і нам довелось дуже сперечатися та лаятися. Хоч я й одстояв половину статті, та цікавіша половина пропала, бо Фідлер вичеркнув її, опираючись на свої права одвічального редактора”. У цьому ж листі М. Коцюбинський зазначав, що залюбки відмовився б формувати таку рубрику, але, оскільки це входить у його обов'язки, то не може полишити розпочатої справи і змушений надалі “псувати собі кров”. Тому вже наступного дня письменник надіслав дружині число “Волыни” зі своїм оглядом, зазначивши, що воно “обрізане”.

Справжньою удачею вважав письменник публікацію в житомирській газеті матеріалів про українські справи: рецензії на галицькі журнали, огляди шкільної освіти, відродження національних традицій, поширення фольклору, вшанування видатних письменників, обговорення проблем розвитку рідної мови (“К полемике о самостоятельности малороссийского языка”) тощо. Впродовж трьох номерів (№ 22 - 24) за 28-30 січня “Волынь” презентувала статтю “Организация общественных развлечений” - перероблений матеріал відомого українського фольклориста, етнографа і літературознавця М. Ф. Сумцова (оригінально ця публікація з'явилася в січневій книзі журналу “Образование” за 1898 р.), де простежуються європейські шляхи розвитку української культури, проаналізовані вистави малоросійського театру, літературні вечори, поширення народних читань у Харкові, Одесі, Богодухові, Єлисаветграді, попит на екскурсії і подорожі рідним краєм. Висновки про “розумове просвітління”, зростання морально-громадських сил, авторитетність самоосвіти, поява “чистої духовної радості”, як підкреслював професор М. Сумцов, були близькими значній частині національної інтелігенції того часу.

У Житомирі М. Коцюбинський використовував найменшу нагоду для спілкування з місцевими освітніми і літературними діячами, хоча їх було не так густо (передусім Григорій Мачтет і Тимофій Лубенець входили до кола приятелів, та ще “симпатичний і щирий”, але нецікавий посередній письменник Василь Кравченко). Постійно отримував тут журнали - “Літературно-науковий вісник”, “Зорю”, “Буковину”, “Записки НТШ”; надзвичайно радів, коли бачив на конверті штамп “ДЦ” (тобто - дозволено цензурою). В листах до дружини Михайло Михайлович зафіксував: “Зверни, серце, увагу на сьогоднішнє число “Волині”, на одділ бібліографії. Він весь український. Я дуже радий, що помістив звістку про “Вісник”. Зробив, як бачиш, це так зручно, що подав адресу, зміст і ціну, а также про те згадав, що цензура пускає його на Вкраїну. Я певний, що після цієї звістки чимало підпишеться на “Вісник”. “Статтю про П. Куліша передрукували одеські та інші газети “без всякої зміни”, знайшовся рецензент, учитель із Варшави, який даватиме огляди українських книжок; домовився з редактором про публікацію статей Б. Грінченка тощо.

Хоча на початку “житомирського періоду М. Коцюбинський сумнівався, чи вистачить його журналістської енергії, чи не затьмарить жорстока реальність сподівань, все ж наполегливо працював у провінції. Навіть почав збирати матеріал для “повісті на тлі газетному”. Тема була свіжою й оригінальною, поступово складалася фабула, розкривалися широкі горизонти при обдумуванні плану оповіді; але залишалися й сумніви: газета - “надто мала фабрика, щоб її брати за прототип”. Таким чином, цей “плід невиношений” залишився не реалізованим.

За оцінками дослідників української періодики, саме завдяки Коцюбинському газета “Волынь” набула широкої популярності. Інколи навіть не вистачало примірників і доводилось збільшувати наклад. На їх думку, саме таких журналістів, котрі б, незважаючи на цензурні примхи, не покладаючи рук, просували українознавчі матеріали, відстоювали свою принципову думку, потребувала в той час Волинь і весь український край. [2]

3. Політичні та творчі колізії у зв`язку з публікаціями чи непублікаціями творів. Редагування

У своєму листі від 30 вересня 1904 р. українська письменниця Н. Кибальчич (Козловська) звернулася до В. Короленка з проханням взяти для публікації її переклади з української [3], а невдовзі надіслала й інтерпретації двох оповідань М. Коцюбинського - "Отомстил" (рукопис надійшов у жовтні) [4] та "Fata morgana" (надійшов у листопаді). Відповідь В. Короленка на лист Н. Кибальчич невідома. Перший із на-званих перекладів, як зазначено в редакторській книзі В. Короленка, здійснила Н. Кибальчич, автора другого позначено ініціалами Н.К., якими вона підписувала і низку власних художніх творів, і переклад оповідання "Мій злочин", надрукований 1904 р. в одеському часописі "Южные записки”. У відомих нині листах Н. Кибальчич до М. Коцюбинського тему перекладу творів адресата не обговорювано - як, до слова, і її студію про письменника, написану 1904 р. російською мовою [5](невідомо, чи її опубліковано).

Обидва переклади Н. Кибальчич, надіслані до "Русского богатства", ні на його сторінках, ні деінде не з'явилися. Стосовно інтерпретації "Отомстил" В. Короленко не залишив у редакторській книзі жодної інформації. Проте, як можна гадати, відмову редакції надрукувати цей переклад спричинила сама Н.

Кибальчич невдалим вибором тексту для відтворення російською мовою: раннє оповідання Коцюбинського, що постало у перебігу його пошуків літературної індивідуальності й не було репрезентативним для творчості письменника, навряд чи могло зацікавити російського читача початку ХХ ст. (прикметно, що воно відсутнє у виданих у 1910-1914 рр. тритомних "Рассказах" письменника, добір текстів до яких з ним було узгоджено).

Про мотивацію відхилення перекладу оповідання "Fata morgana (З сільських настроїв)", яке згодом стало першою частиною однойменної повісті, відомості збереглися. В. Короленко занотував у редакторській книзі: "Передано для рассмотрения А.Г. Горнфельду, который признал рассказ малоинтересным". (Цей запис не свідчить про те, що Короленко читав "Fata morgana", як про це помилково інформує Малий.) Горнфельд, авторитетний літературний критик і літературознавець, був у редакції журналу основним експертом із питань публікації перекладної белетристики.

Ще один важливий епізод досліджуваної теми досі був цілком незнаним. 27 грудня 1906 р. Короленко, поінформувавши Шрамченка про намір вмістити його інтерпретацію "Он идет!" у січневому числі часопису за 1907 р. (так і сталося), висловлювався й стосовно пропозиції адресата опублікувати російські переклади творів Коцюбинського окремим виданням (відповідний лист Шрамченка до Короленка невідомий): "Что касается предложения Вашего относительно отдельного издания, то, по этому поводу, мне придется списаться с товарищами. По общему правилу мы издаем лишь книги ближайших сотрудников, и "книгоиздательства" в широком смысле у нас нет. Тем не менее я охотно передам Ваше предложение товарищам и сообщу Вам ответ, едва только получу его сам".

Обіцяних додаткових інформацій Шрамченко, однак, не дочекався і, надсилаючи Короленкові в середині травня 1907 р. переклад новели "Невідомий", писав до нього в недатованому листі: "Кроме того, покорнейше просил бы Вас также уведомить меня о выпуске в моем переводе целого томика произведений Коцюбинского в издательстве "Русского богатства". В своем последнем письме Вы лично допускали возможность такого издания при условии согласия на это Ваших товарищей по редакции. Вот почему я и решаюсь побеспокоить Вас снова по этому поводу. Дело в том, что со времени Вашего письма произведения Коцюбинского вышли уже отдельным томом в польском издании (за границей и в Варшаве) и немецком (в Берлине и Вене - печатается), а на днях автор получил письмо от одного молодого петербургского издательства, которое хочет выпустить произведения новейших польских, грузинских, малорусских и других писателей и просит у автора разрешения на перевод и издание некоторых его произведений. Так как для меня весьма желательно было бы издание "Русского богатства", а не чье-либо другое, то я просил автора пока обождать с разрешением впредь до получения от Вас окончательного ответа, на что я и получил согласие автора, тем более, что общественная физиономия нового издательства малоизвестна, как для меня, так и для автора". Викладені в листі Шрамченка відомості про здійснені й плановані видання творів Коцюбинського у перекладах потребують коментарю. Книжка його новел у польських перекладах "W р tach szatana" вийшла у Бродах наприкінці 1906 р. Авторство перекладів позначено криптонімом N.M. Частину їх здійснив Б. Лепкий, про що сам свідчив у листах до Коцюбинського.

Відхиленими ж виявилися ті твори, що, на думку Короленка (чи, як у випадку з перекладом "Fata morgana", Горнфельда, якому було делеговано відповідні повноваження), не могли зацікавити аудиторію часопису. До речі, в журналі не було надруковано і новелу "Невідомий", переклади якої пропонували редакції Шрамченко, а згодом Ф. Гавриш та П. Горянський. Після ознайомлення з перекладом Гавриша у березні 1908 р. Короленко зауважував: "Недурно. Красиво, пожалуй, слишком красиво, чтобы быть сильным. Нецензурно…". Запис Короленка свідчить, що в даному разі до відмови від публікації перекладу спричинили не лише естетичні якості твору, а й очікування цензурних ускладнень (воно не видається перебільшенням: хоча новелу було опубліковано українською в "Літературно-науковому віснику", який на той час видавався у Києві й так само, як "Русское богатство", підлягав вимогам імперської цензури, на час розгляду перекладу Гавриша в Росії вже цілковито запанувала реакція).

Як свідчить спеціальне дослідження "Русского богатства" початку ХХ ст., партійний вплив справді був опосередкованим, редакція надавала сторінки видання представникам різних опозиційних течій, що, у свою чергу, позначалося на його ідеологічній виразності. Слід зважати і на загальне послаблення на початку ХХ ст. впливу ідеологічних засад "товстого" журналу класичного типу на характер друкованого в ньому літературного матеріалу з огляду на його підрядне - порівняно з актуальною публіцистикою (огляди та статті) - місце. Як слушно зазначає С. Махоніна, напрям періодичного видання не можна визначити на основі аналізу лише друкованих у ньому літературних творів.

Висвітлені результати спеціальних розшуків, зосереджених на деяких досі незнаних чи некоректно тлумачених епізодах історії публікації творів Коцюбинського у журналі "Русское богатство" епохи революції 1905-1907 рр., на колізіях, що виникали на шляху перекладів до друкарського верстата, - це матеріал для формування точнішого знання про механізми інтеграції в тогочасний російський літературний простір новітньої української літератури, про обсяг її присутності в ньому і тамтешній реальний статус. [6]

4. Думки Коцюбинського. Листи

1. “Почав писати продовження оповідання, та не задоволений. Доведеться переробляти, або й подерти.”

2. “Взагалі почуваю себе настільки погано, що не раз задумуюсь, чи не пора покинуть писати. Краще зробить се навіть трохи раніше, ніж треба, аніж занадто пізно.”

3. “...мені незручно особисто звертатися в справі видання моїх оповідань...”

4. “...Я їх переглянув би, може зробив би деякі авторські зміни в самому тексті. Це дуже корисно, коли передивляєшся свою річ удруге, бо завжди маєш за собою гріхів більше, ніж треба.”

Листи М. Коцюбинського до В. Винниченка

15/28 червня 1909

Готель Royal

Капрі

Дорогий товаришу.

Листа Вашого, спасибі, дістав, але недавно, бо на Капрі я приїхав лише 1 і не догадався піти по нього на почту. Очевидячки, я з дорогою душею пристаю на Вашу пропозицію і радий брати участь у Вашому журналі. Що ж до того, чи дам я щодо 1го числа - зараз сказати не можу. На Капрі нічого робити не буду, спочи ваю, а як поверну додому - побачу. Тоді оповім.

Мені так пощастило, що я побачився з Вами, що й досі не можу натішитися. Жаль тільки, що це було на людях, коли увага розсипається і не можеш ні самим собою бути цілком, ні більше дістати од людини, яка тебе цікавить. Проте не трачу надії, що ми ще колись стрінемось.

У Горького я був і доволі часто буваю. Він все хвалив мені Вас і жалкував, що Ви пишете йому «обидные вещи». Коли ж прочитав у «Раді» листа Вашого, то дуже засмутився, посумнів, усе ходив і повторяв: «так мне и надо», «так и надо, пока я в издательстве». Я його не розпитував, бачучи, що він переживає не приємність, а сам на сю тему ширше не говорив. На мою думку, дуже досадно, що вийшов цей інцидент.

На Капрі живеться мені дуже добре, краще, ніж я сподівався навіть. Тут гарно, тепло, а найголовніше - спокійно. Форестьєра мало, я його сливе не бачу, а приро да мене чарує. Нерва мені и мої міцніють.

Я можу спати і не чую тої перевтоми, яка робила мені весь світ немилим. Може поверну додому здоровшим, а для сього я й їхав сюди. Був би дуже радий, коли б Ви мені написали пару слів ще сюди. Чи Ви що пишете тепер? Горький мені казав: «я чувствую, что Винниченко накануне большой вещи». Дуже хотілось би, щоб він був пророком - та я навіть певний, що воно так мусить бути.

Ну, бувайте здорові. Сердечно цілую вас і обіймаю.

Ваш М. Коцюбинський.

20 грудня 1911 р

Дорогий товаришу.

Не одповідав на вашу картку так довго тому, що хотів пер ше прочитати Вашу брошуру, а вона йшла чогось довго. Ще за ким прочитати її, я собі думав: «навіщо писати оповід критикам, чи полеміка з ними придасть ся на що?.. Чи не краще белетристові лишитися белетристом, ніж виступати в невдячній ролі коментатора власних творів?» Але познайомившись з книжко /за що Вам велика подяка/, признаю й бачу, що Вам не тільки не можна було інакше зробити, але що Ви навіть добре зробили, вивівши на чисту воду тих, хто з різних причин ховався у каламутній. Уявляю собі, як Вам нудно, а нераз й соромно було писати про такі загальновідомі, елементарні речі, які повинні були пам'ятати критики Ваші й чомусь не пам'ятали. В кожному разі сталося добре, що Ви висловились вже, зайняли позиці перед читачем і тепер легше буде йому розібратися у тому недостойному ґвалті, який знявся з приводу останніх праць Ваших.

І будемо сподіватись, що Вам не доведеться більше міняти перо белетриста на інше. Сердечно цього бажаю.

Олексій Максимович прочитав брошуру. Він такої думки, що вона зачіпає важні й болючі питання. Помітив дрібні помилки, але все це, повторяю, дрібниці. Львова у нас нема /він тепер у Петербурзі/ і Вашої брошури опріч нас двох ніхто тут не читав.

Звістка про конфлікт з «Вісником» дуже мене затривожила. Що таке? Я не можу собі уявити «Вісника» без Вас. Просто одпадає охота писати. Коли не секрет, то напишіть ширше про се. А може вже все залагодилось. Сердечно хотів би цього.

Оповідання до «Дзвону» я написав, але воно не подобається мені. Пишу друге. Просив би Вас не підганяти.

Мене, а коли будете мати весь матеріал і треба буде приступати до друку - черкніть словечко, а я обіцяю зараз вислати оповідання. Нехай воно полежить краще у мене, ніж має лежати у Вас, бо я тоді зможу щось поправити або перероби ти. Оповідання буде невелике, аркуш друку, а може трохи менше. В кожному разі не більше аркуша.

Що тепер переробляєте, що пишете? Був би радий дізнатися щось більше про Вас, ніж дає картка. Вашій дружині засилаю привіт, а Вас сердечно цілую.

Вітаю товаришів. [7]

Висновок

Михайло Михайлович Коцюбинський - український письменник, громадський діяч. Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано; брався за поезію, переклади, нариси. Головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза.

Коцюбинський був у багатьох екзотичних місцях -- у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Працював письменник у газеті “Волинь”. Умови праці у газеті були складні: видавець не дбав про сприятливі умови, погано фінансував редакцію, співробітники часто бідували. Михайло Михайлович був украй невдоволений перебігом редакційних подій. Нарікаючи, що доводиться дуже важко працювати, «розриватися на 100 частин», він добросовісно виконував щоденні журналістські обов'язки, інколи самотужки випускав у світ новий номер, продавав у свіжий номер, оформляв передплату.

Напрям часопису, байдужість керівництва, нефаховість співробітників провінційного часопису часто обурювали письменника. Основною працею М. Коцюбинського в газеті «Волынь» була рубрика «Свет и тени русской жизни». Але різні незгоди із редактором, боротьба з цензурою, тривали майже кожного разу, коли доводилося подавати матеріали в номер і відстоювати власну позицію. М. Коцюбинський уважно перечитував тогочасну російську пресу, «викроював» із неї більші чи менші шматки, організовував, опрацьовував ці матеріали, підпорядковував їх висвітленню тих чи інших питань. То була своєрідна праця. Намагаючись приспати увагу цензури, журналіст свідомо обмежував себе як коментатор, часто не висловлювався з приводу певної інформації, коли факти говорили самі за себе. Жартома письменник називав себе «закрійником». Скомпонувавши відповідним чином виписки зі статей, надрукованих у російській періодиці, йому вдавалося донести сміливі думки до громадськості.

За оцінками дослідників української періодики, саме завдяки Коцюбинському газета «Волынь» набула широкої популярності. Інколи навіть не вистачало примірників і доводилось збільшувати наклад. На їх думку, саме таких журналістів, котрі б, незважаючи на цензурні примхи, не покладаючи рук, просували українознавчі матеріали, відстоювали свою принципову думку, потребувала в той час Волинь і весь український край.

Використана література

1. http://www.ukrlit.vn.ua/biography/kocubinsky1.html

2. http://journalism-history-ukraine.blogspot.com/2008/09/blog-post_9154.html

3. Кибальчич Н. Лист до В. Короленка від 30 вересня 1904 р. // Рукописний відділ Російської державної бібліотеки (далі - РВ РДБ). - Ф. 135, карт. 25, спр. 31. - Арк. 1-1 зв.

4. Короленко В. Г. Редакторская книга ІІІ. 1904-1906 гг.

5. Кицюк С. … Як мені важко писати // Літературна Україна. - 1964. - 22 верес.

6. http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1637

7. Ольга Бардаш "Листування Михайло Коцюбинського з відомими українськими діячами наприкінці ХІХ -- на початку ХХ століть.” (УДК, 477)

Размещено на Allbest.ru