Економічна криза на сторінках газети "День"

У той же час Литвицький ненароком зазначає, що для підтримки «Промінвестбанку» НБУ відкриває йому кредитну лінію на п'ять мільярдів гривень. «Хоча ми впевнені, що цього й не потрібно буде, банк ще й буде думати, куди ці кошти подіти», - заспокоює населення Литвицький. Однак читача, який навіть не розбирається в економіці, подібна інформація лише нервує, оскільки всім відомо, як складно отримати кредит від будь-яких державних установ і що просто так НБУ кредити не видає. Тож якщо Нацбанк пішов на такий крок, напрошується висновок, що вкладникам і справді є через що непокоїтися.

Втім, автор не став акцентувати увагу на даному протиріччі, а зробив висновок про стабільність ситуації в банківському секторі, щоправда, поділившись невиразними сумнівами щодо «здоров'я» українських банків.

Вже 14 жовтня 2008 року характер висвітлення подій кардинально змінюється. Виходить стаття Наталі Білоусової «Принцип доміно?», в якій автор зазначає, що стан української банківської сфери далеко не свідчить про стабільність і «хороше здоров'я» і що такі банки, як «Промінвест» та «Надра» вже зазнали серйозних проблем [12, 5]. Таким чином, за 12 днів після заяв про чудовий стан банківської сфери газета стверджує абсолютно протилежне, що можна пояснити бажанням посадових осіб, які виступили у ролі експертів, приховати справжній стан справ в українській економіці. Втім, не зрозуміло, чому досвідчені журналісти практично не піддали критиці заяви посадовців.

Далі ситуація у банківському секторі викликала справжню дискусію на сторінках газети, в якій зіткнулися дві протилежні позиції: вкладників та банкірів.

Більшість статей, що стосуються позиції вкладників, присвячені проблемі подолання недовіри населення до банківської сфери. При цьому варто відзначити, що не завжди, висвітлюючи позицію клієнтів банків, журналісти були на їхньому боці. Так, у статті «З-під матраців -- в економіку» Олексій Савицький звинувачує вкладників у тому, що, піддавшись паніці, вони лише в лютому 2009 року забрали з банків 811,2 мільйона доларів, тим самим «знекровивши» економіку. Розуміючи, що повернути довіру людей на даному етапі практично нереально, деякі експерти пропонують вжити заходів відверто агресивних щодо населення власної країни. Так, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло практично пропонує «витряхнути» кошти з матраців і «вижати соки» з їхніх власників, одночасно стимулюючи споживчу активність. Природно, що з критикою таких заходів виступили інші експерти, відзначаючи, що у великої частини населення «витискати з матраців» просто нічого, та обстоюючи думку про неефективність таких «інвесторів не з власної волі» [55, 5].

Аналізуючи дану статтю, створюється враження, що автор знаходиться в опозиції до читача, тож, на мою думку, журналіст не виконав своєї місії - служити інтересам пересічного українця. Звісно, основну агресію виявили опитані експерти, але в такому випадку, захищаючи читача, журналіст міг би вступити в полеміку з ними. Однак полеміка у тексті відсутня, що вочевидь збільшує недовіру читача до видання.

Важко не погодитись, що відсутність довіри вкладника значно ускладнює економічну ситуацію, тож до проблеми повернення довіри населення видання неодноразово зверталося і надалі, проте статті вже не носили агресивний характер по відношенню до населення.

Цікавою для читача є також стаття Тетяни Мамалиги «Безальтернативні депозити». Автор одразу доходить висновку, що реальної альтернативи депозитам немає, тож присвячує матеріал пошуку найбільш вигідного для вкладника співвідношення валют у можливому депозиті з точки зору прибутковості, стабільності та надійності [39, 5]. Подібні статті є надзвичайно корисними для пересічного читача, оскільки напряму допомагають йому розібратися в економічній ситуації та несуть практичну користь. Якщо ж дивитися на ситуацію очима банкірів, то першою і чи не найголовнішою проблемою, з якою зіткнулися банки, на думку журналістів, стало неповернення коштів за кредитами. Саме цьому присвячена стаття Лідії Погребняк «Експансія на боржників», у якій автор прогнозує збільшення потреби зі сторони банків у колекторських послугах та розповідає про основні способи повернення грошей колекторськими компаніями [47, 5].

Цікавою є стаття Алли Дубровик «Вкладників банків ділять на сорти», у якій розглядається трикутник «банк-вкладник-суд». У ній мова йде про проблеми вкладників, які подавали позови до суду щодо неповернення грошей «Укрпромбанком». Автор наводить думку однієї з клієнток «Укрпромбанку» Олени Куценко: «Нас поділили на два «сорти». Перший -- це ті, хто мирно чекав «із моря погоди», коли їм повернуть їхні гроші. До другого виокремили тих вкладників, які відстоювали свої права в суді. Так ті, хто сидів, склавши руки, без проблем отримають свої гроші в «Родовід Банк». А нам потрібно чекати, поки «Укрпромбанк» ліквідують, і аж тоді сподіватись, що гроші нам поверне Фонд гарантування вкладів» [24, 5]. Журналіст з'ясовує в експертів, чому склалася така ситуація і детально розбирається, що ж робити вкладникам «другого сорту».

На мою думку, такі статті є найціннішими для читача, оскільки вони не лише піднімають на суспільний рівень проблеми пересічного українця, а й допомагають розібратися, як знайти вихід з ситуації, залучаючи компетентних спеціалістів, у яких пересічному читачеві отримати консультацію проблематично.

Дуже цікавою є стаття президента Асоціації українських банків Олександра Сугоняко «Десять міфів про банки», де не лише коментується позиція банків у ситуації, що склалася, а й роз'яснюються основні принципи роботи банків. Міфами Олександр Сугоняко назвав такі твердження, як «В економіці криза, а банки отримують величезні прибутки», «Українські банки жадібніші за закордонні -- дають кредити набагато дорожче, ніж у Західній Європі», «Тримати гроші в банках ненадійно -- краще щось придбати чи тримати готівкою вдома» та інші [62, 5]. Кожне з тверджень було детально роз'яснене автором з економічної точки зору, тож стаття є надзвичайно цінною і для вкладника, і для самих банкірів. Справа в тому, що лише за умови спокійного, розважливого діалогу без взаємних обвинувачень вкладники та банки можуть краще порозумітись та зрештою піти назустріч один одному.

Ще однією важливою темою в межах даного підрозділу стали проблеми виживання кредитних спілок. Так, у статті Наталі Білоусової «Депозитні «заморозки» розповідається, що для кредитних спілок дострокове зняття грошей із депозитних рахунків тимчасово заборонили. Окрім цього, спілки зобов'язали подавати звіти про свою діяльність щомісячно, у той час як раніше це здійснювалося щоквартально. На думку автора, такі заходи свідчать про несприятливе фінансове становище спілок [7, 5].

Стаття, таким чином, є упереджувальною та застерігає від проблем, які згодом можуть виникнути у власників вкладів. У зв'язку з цим автор піднімає питання про заснування гарантійного фонду за внесками вкладників, проблема створення якого актуальна протягом останніх кількох років.

Наталія Білоусова продовжувала відслідковувати ситуацію з кредитними спілками й у березні 2009 року. У статті «Депозитний «капкан» автор зазначає, що у Всеукраїнській асоціації кредитних спілок розроблена «Програма захисту вкладів», де одним із ступенів захисту є страхування внесків, а у НАКСУ працює стабілізаційний фонд та пілотна «Програма компенсації втрат вкладників», яка дозволяє вкладникам спілки-учасниці у разі чого отримати до 25 тис. грн. Також журналістом були залучені експерти, які надали поради вкладникам, як поводитися у ситуації, якщо термін дії депозиту закінчився, а спілка відмовляється повертати гроші [6, 5].

Узагальнюючи ж, можна сказати, що проблема виживання кредитних спілок розкрита газетою неповністю, оскільки не вистачило публікацій, що детально висвітлюють динаміку розвитку подій. У той же час ті статті, які представлені на сторінках газети в межах даної тематики, є дуже інформативними та корисними для її читачів.

Ще однією проблемою, розглянутою в межах даного підрозділу, є стан інвестиційного клімату в Україні. Саме цій темі присвячене інтерв'ю губернатора Львівщини Миколи Кмітя з журналісткою газети Тетяною Мамалигою. Найбільшою перешкодою для припливу інвестицій в Україну Микола Кміть, як і більшість експертів, називає підхід влади до інвестицій, зокрема системи оподаткування інвесторів. З цього приводу експерт зазначає: «Вже десь рік я пропагую, щоб не було так званого «податку на інвестиції», щоб ми нічого не вимагали від тих людей, які хочуть інвестувати... Це насправді абсурд -- країна з надзвичайно низьким рівнем інвестицій на душу населення ще щось просить у інвестора. Ми маємо вже перейти на ту стадію, коли будемо надавати пільги інвесторам. До якого часу? Поки інвестиції не будуть складати 15--20 тисяч доларів на душу населення» [40, 5].

До проблем інвестування неодноразово зверталась Наталя Білоусова та інші журналісти, які виявили найважливіші для інвестиційної сфери питання. Проблема інвестицій привернула увагу журналістів ще й через те, що, розв'язавши її, Україна може отримати потужний імпульс для подолання економічної кризи.

Аналізуючи висвітлення проблем фінансового сектору, робимо висновок, що журналістами були опрацьовані найважливіші проблеми даної сфери діяльності. У той же час присутня нерівномірність висвітлення конкретних тем, для яких загальною є тенденція детального опису подій на початку кризи, зацікавлення читача через постановку важливих питань, вирішення яких лише назріває та відсутність подальшого описання розвитку подій, що є недоліком видання.

До позитивних моментів відноситься те, що при обговоренні питань журналістами була залучена велика кількість експертів. Таким чином, видання продемонструвало високий рівень обізнаності з фінансової проблематики та забезпечило читачів великою кількістю корисної та цікавої інформації.

3.1.3 Галузевий зріз фінансової кризи

Газета «День» систематично подавала інформацію про постраждалі від фінансової кризи сектори української економіки у статтях-оглядах економічної ситуації в країні. Втім, таким галузям, як гірничо-металургійна, вугільна, будівельна та енергетична було приділено більше уваги, оскільки саме вони зазнали першого удару кризи.

Першою увагу ЗМІ привернула гірничо-металургійна галузь. Так, у статті Наталі Білоусової «Знову паніка?» розповідається про зустріч представників найбільших гірничо-металургійних комбінатів з представниками уряду, на якій передбачалося виробити програму дій, зокрема захисту гірничо-металургійних підприємств в умовах кризи. Натомість зустріч пройшла як обмін взаємною критикою, свідками чого і робить читачів газета «День» [10, 5].

Про залежність української металургійної галузі від зовнішнього ринку як про основний фактор експорту кризових явищ говорить директор Інституту проблем екології та енергозбереження Сергій Єрмілов (інтерв'ю «Чому обвалилась економіка»). Серед вагомих причин кризи в металургійній галузі Єрмілов називає також незавершеність процесу модернізації та негативну політику влади у сфері інвестицій, що призвела до вивезення капіталу за кордон та купівлі підприємств там [35, 5].

Зазначу, що остання публікація побачила світ 2 грудня 2008 року, лише на самому початку кризи, а наступна з'явилася вже 1 вересня 2009 року під назвою «Кризу витримали». У ній Андрій Гайдай розповів про післякризовий стан соціальної інфраструктури найбільших металургійних комбінатів Запорізької області [22, 5]. Матеріал є досить цікавим, проте відомості не подаються вичерпно для кожного підприємства.

Таблиця 2. Порівняльний аналіз соціальної інфраструктури металургійних підприємств Запорізької області.

Проаналізувавши таблицю, можна дійти висновку, що автор відображує лише позитивні моменті, які мають місце на підприємствах, не акцентуючи при цьому увагу на проблемах, замовчуючи їх. Отже, можна говорити про порушення принципу журналістської об'єктивності при поданні зазначеного матеріалу, що викликає багато питань у читача та негативно впливає на авторитет видання.

Наступна галузь, якій видання присвятило увагу, - вугільна.

Тут, як і у випадку з металургійною галуззю, перші публікації більше стосуються очікувань і прогнозів щодо зменшення обсягів виробництва та погіршення становища працівників галузі.

А от наступні статті, присвячені проблемам вугільної галузі, можна вважати відображенням загальної ситуації в країні, яка розкриває корумпованість та непрофесійність владних кіл. Так, стаття Віталія Княжанського «Пасинки» підземелля» [30, 1] містить підзаголовок «Чому Мінвуглепром ділить шахтарів на своїх і чужих?» і піднімає питання про те, чому державна компанія «Вугілля України», ігноруючи конституційну норму про рівність усіх форм власності, відмовляється приймати, отже, оплачувати вугілля, видобуте приватизованими або орендними шахтами.

Ще глибше парадокс у вугільній галузі розкривається у статті Віталія Княжанського «Таємниця» кризи перевиробництва» [32, 5], де в інтерв'ю з народним депутатом від Партії регіонів Сергієм Тулубом автор з'ясовує, що за наявності кризи перевиробництва, на яку держава списує свою неспроможність купувати вугілля у приватизованих українських підприємств, Україна купує імпортне вугілля і продає його власним енергетичним підприємствам як вироблене вітчизняними виробниками. Народний депутат наводить дані, які підтверджують злочинні дії владних структур, та виступає з критикою існуючої влади.

Наявні в газеті матеріали щодо проблем вугільної галузі є надзвичайно цікавими для читача, однак спостерігаємо несистемність висвітлення на різних етапах кризи.

Ще одна галузь, якій було присвячено окрему увагу, - будівельна. Проблеми даної галузі висвітлював журналіст Михайло Міщишин. Так, в інтерв'ю із заступником генерального директора зі стратегічного розвитку та маркетингу компанії ТММ Олексієм Говоруном («Коли «оживуть» будівельники?») йшлося про запобіжні заходи, яких вживає будівельна компанія в кризовий період. Піднімалися також питання про нестачу виробничих потужностей, про активізацію процесів злиття та поглинання в будівельній галузі та про здешевлення житла [44, 5].

Аналізуючи публікації, які стосуються будівельної галузі, доходимо висновку, що вони з'являються на сторінках видання епізодично, в той час як саме будівельна галузь є однією з перших, хто постраждала від кризових явищ, тож заслуговує на більш детальне вивчення.

Аналогічно висвітлюється газетою «День» і енергетична галузь. Найбільше уваги їй було приділено в інтерв'ю Віталія Княжанського з директором Інституту проблем екології та енергозбереження Сергієм Єрміловим [35, 5]. Експерт виступає з критикою дій уряду, зазначаючи, що серйозний інвестпроект, здатний забезпечити позитивний макроекономічний ефект, має цикл здійснення не менш як п'ять або шість років. І якщо в країні є вже розпочаті проекти, профінансовані на 90% - підтримувати слід саме їх, щоб якнайшвидше реалізувати й отримати економічний ефект, а не фінансувати певні проекти з нуля.

Виданням також було розглянуто проблеми фармацевтичної галузі (стаття Віталія Княжанського «Без рецептів»), а саме відсутність необхідних ліків у лікарнях, скорочення номенклатури лікарських засобів в аптеках, зменшення частки доступних препаратів. Всі ці проблеми, на думку автора, виникають через безвідповідальність уряду та його непрофесійні дії в зазначеній галузі [27, 5].

Необхідно зазначити, що висвітлення галузевих проблем газетою «День» не повністю задовольняє читачів наявною інформацією. Більшість журналістів не розглядає стан галузі у найгостріші періоди кризи, подаючи інформацію лише у передкризовий період та у період стабілізації в певній галузі. Натомість для читача було б цікаво спостерігати за станом галузей в динаміці та детальніше дізнатися про проблеми, існуючі в різних секторах української економіки.

3.1.4 Можливості фінансового підйому під час світової економічної кризи

Протягом усього кризового періоду журналісти газети «День» намагалися відшукати позитив, підбадьорити читачів і довести, що криза - найкращий час для очищення економіки від слабких підприємств та її подальшої реструктуризації. Саме такий характер носять публікації «Криза як шанс» Оксани Миколюк, «Точка опори» Олексія Савицького, «Про сумне з оптимізмом» Тетяни Мамалиги та ін.

Узагальнюючи переглянуті публікації, можна зробити висновки, що основними позитивними сторонами кризи більшість експертів вважає наступні.

· Криза є серйозним стимулом для реформ, структурних змін в економіці та суспільстві загалом.

· Модернізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності товарів, поява нових підприємств. На шпальтах газети «День» постійно обстоюється думка про те, що ті компанії, які встигли виявити нагальні потреби суспільства, компанії, менеджери яких знайшли оригінальні та економічні рішення, не лише виживають під час кризи, але й отримують прибутки. Саме таку думку обстоює співробітник аудиторської компанії Baker Tilly Ukraine Олексій Калапуша, наводячи перелік компаній, які виникли під час кризи, а саме: «Проктер енд Гамбл», «Ай Бі ЕМ», «Дженерал Електрик», «Дженерал Моторз», «Майкрософт» та ін. Він також стверджує, що завдання українських менеджерів -- не впадати в паніку, а здійснювати активні пошукові рухи [46, 5].

Заради справедливості треба зазначити, що в Україні вже є підприємці, які змогли заробити на кризі. Так, у статті «Неблагородне сімейство» Віталій Княжанський розповідає: «У Львові, наприклад, відкрили кафе під назвою «Антикризова кнайпа». Відповідний урочистий акт супроводжувався обрядом «засівання» несправжніми доларами, що з'явилися в місті Лева з легкої руки судді-посівальника. У меню кафе -- дешеві й різноманітні страви, включаючи сухарі під соусом, а також дорогий алкоголь» [29, 5].

· Очищення економіки від зайвих елементів.

· Зміни в політичних колах.

· Виправлення дисбалансу між імпортом та експортом. Більшість експертів визнає можливим покращення балансу за рахунок девальвації гривні. Так, заступник виконавчого директора міжнародного Фонду Блейзера Олег Устенко пояснив: «За рахунок девальвації гривні різниця в торговому сальдо України буде зменшена. Зменшиться імпорт в країну. З погляду економічної теорії це непогано, економіка стане більш конкурентоздатною» [57, 5].

· Зниження цін на житло й автомобілі.

· Більш виважене ставлення громадян до кредитів. Практично всі опитані експерти одностайно стверджують, що останніми роками українці споживали більше, ніж виробляли, і рано чи пізно це мало закінчитися кризою. Зменшення прибутків українців та криза у банківській сфері не лише зробили кредити малодоступними, а й відклалися у свідомості більшості споживачів, змушуючи їх набагато обережніше, виваженіше ставитися до отримання кредитів не лише під час, а й після завершення кризи.

3.2 Прояви економічної кризи в країнах світу на шпальтах газети «День»

У даному підрозділі будуть розглянуті матеріали газети «День», які відображають вплив кризи та її перебіг у різних країнах світу. Треба зазначити, що так чи інакше в аналізі причин кризи газета посилалася на економічну ситуацію в Сполучених Штатах Америки, проте в даному підрозділі ми проаналізуємо окремі матеріали, присвячені виключно подіям за кордоном та співставимо їх з українським перебігом подій.

Так, у розмові з Миколою Сіруком директор секретаріату у міжнародних справах міністерства фінансів Фінляндії Тапіо Мутікайнен зазначає, що прогнози щодо економічного стану Фінляндії є спокійними, оскільки країна є досить підготовленою в фінансовому і загальноекономічному планах. Міністр розповів, що 15 років тому Фінляндія вже пережила важку банківську кризу, з якої винесла важливі уроки та отримала ефективні і конкурентоспроможні банки [61, 1].

У другій частині інтерв'ю Микола Сірук просить у міністра порад для України і, схоже, навмисно замовчує поточний стан справ. Такий виклад матеріалу одразу змушує читача порівнювати антикризові заходи Фінляндії та України. Отже, журналіст, не піднімаючи питання відкрито, на тлі красномовного мовчання про український перебіг подій викликає в українців обурення бездіяльністю уряду.

Дуже цікавою є стаття Наталії Білоусової «Наввипередки в економії», де наводяться дані соціологічного опитування, проведеного компанією Research & Branding Group в березні 2009 року щодо впливу кризи на населення України, Росії та Білорусі. Даний матеріал подає вичерпну інформацію про такі параметри, як рівень дискомфорту населення щодо зниження заробітної плати, вимушеної економії тощо [14, 5]. Найзручніше аналізувати результати опитування, подавши їх у вигляді таблиці.

Таблиця 3. Показники впливу кризи на населення України, Росії та Білорусі.

Проаналізувавши результати дослідження, можна зробити висновок, що найбільше від кризи страждають українці, оскільки за всіма перерахованими факторами Україна демонструє найвищий відсоток постраждалого населення. Виняток становить лише підвищення відсоткових ставок за кредитами, що в свою чергу можна пояснити практично повною відмовою населення від кредитів під впливом попередніх подій у банківському секторі. За даними дослідження цікавим фактом виступає схильність українців до надмірних переживань, пов'язаних з кризовими явищами, на що вказує такий фактор, як неможливість зосередитися на своїх обов'язках, який у нашій країні є найвищим - 73%, що на 15% більше ніж у Росії та на 32% ніж у Білорусі. Загалом, поданий матеріал є надзвичайно інформативним та цікавим для читача, оскільки дає змогу співставити ситуацію у трьох зазначених країнах.

Ще однією країною, перебіг кризи в якій подає газета «День», стала Колумбія. У статті «Кільце кризи навколо Колумбії» Маурісіо Рейна, дослідник у Fedesarrollo, некомерційному фонді, що проводить неупереджені дослідження у сфері економіки, політики та державної служби, розповідає про те, що криза завершила найдовший цикл зростання країни за останні 30 років [49, 2].

За матеріалами статті можна сказати, що Колумбія є досить цікавим об'єктом для спостереження під час економічної кризи. Автор зацікавив читача унікальністю економічного стану Колумбії, проте газета більше не відслідковує стан справ у країні. Лишається незрозумілим, навіщо автор поставив проблему, якщо він не мав наміру її серйозно досліджувати.

Підбиваючи підсумки даного підрозділу, варто відзначити, що об'єкт висвітлення зовнішньоекономічного перебігу кризи обирався досить хаотично. Так, автори піднімають питання подолання економічних криз певними країнами, не плануючи відстежувати подальший перебіг подій. Самі країни обрані за незрозумілим принципом. Наприклад, протягом всього кризового періоду видання не пропонує докладного аналізу економічних подій у США, країні, в якій розпочалася криза; практично не постають об'єктом аналізу і країни Західної Європи. Таким чином, можна зробити висновок, що дана тематика розкрита журналістами газети неповністю, і це є негативним з точки зору задоволення потреб читача.

Аналізуючи всі публікації розділу, можна відзначити деякі суперечливі моменти. Так, журналісти газети піднімають надзвичайно широке коло питань стосовно причин виникнення кризових явищ, діяльності фінансового сектору, роботи основних галузей промисловості в кризовий період і навіть можливостей фінансового підйому за найнесприятливіших умов. Варто також звернути увагу на те, що, на відміну від висвітлення політичних аспектів, перед аналізом економічних подій у газеті переважно подається їх коротка хронологія, що значно полегшує сприйняття інформації читачем.

Щоправда, негативним є той факт, що часто, розпочинаючи висвітлювати певну проблему, журналісти не відстежували всю динаміку розвитку подій протягом кризового періоду. Особливо яскраво такий недолік проявився у висвітленні галузевого зрізу кризи та описанні кризових явищ за кордоном.

Сильною стороною газети є те, що в наявних матеріалах інформація подається ґрунтовно, завжди наводяться коментарі експертів, причому до однієї статті найчастіше додаються кілька протилежних точок зору експертів. Наявність таких коментарів змушує читача аналізувати проблему, співставляти наведені думки та підштовхує його до формування власної точки зору на проблему. Надзвичайно великим плюсом для газети є наявність не просто коментарів, а великої кількості статей, написаних авторитетними експертами спеціально для видання, що одразу підвищує його статус. Додає достовірності й широке використання в матеріалах цифр, посилань на соціологічні та економічні дослідження тощо.

Таким чином, стосовно висвітлення економічного аспекту фінансової кризи газета «День» позиціонує себе переважно як аналітичне видання, подаючи ретельний аналіз подій і точки зору на них журналістів, політиків, економістів та інших експертів.

РОЗДІЛ 4. РІЗНОМАНІТТЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЯК СКЛАДОВА ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ

Економічна нестабільність, масові закриття підприємств та інші аспекти економічного спаду невідворотно викликають погіршення соціального становища населення, тож у даному розділі буде розглянуто коло соціальних проблем, викликаних кризою.

4.1 Загострення кадрових питань як породження кризи

Надзвичайно болючою проблемою для українського суспільства є погіршення ситуації на ринку праці, що стало логічним наслідком зменшення обсягів виробництва та зникнення підприємств. Вперше дане питання підняла журналістка газети «День» Ольга Решетилова ще в жовтні 2008 року, коли погіршення умов праці та масові скорочення лише прогнозувалися. Так, у статті «Цінуйте топ-менеджерів! Порятунок економіки - у їхніх руках» вона наводить прогнози експертів щодо розвитку ситуації, зокрема думку завідувача кафедри фінансів Національного університету «Острозька академія», кандидата економічних наук Ольги Дем'янчук. У ході розмови експерт наводить цілий прогнозовий ланцюг, який і справді реалізується у найближчому майбутньому: «Інфляція буде сприяти тінізації заробітної плати. Робітники знову віддаватимуть перевагу неформальній зарплатні. Відповідно, виникнуть проблеми із відрахуваннями платежів у фонди соціального захисту, як наслідок -- страждатиме сам найманий працівник, бо буде соціально незахищеним» [51, 6].

У листопаді 2008 року Ольга Решетилова в інтерв'ю з генеральним директором Федерації роботодавців України Володимиром Грищенком піднімає проблему відсутності продуктивного діалогу влади з профспілками та роботодавцями. Так, Володимир Грищенко ставить за приклад європейські країни, в яких «…не організовують страйки завжди активні європейські профспілки. В чому справа? В тому, що вони спільно з роботодавцями та урядовцями сидять за столом переговорів і спільно напрацьовують план дій з подолання наслідків кризи» [50, 1]. Саме створення трьохстороннього комітету, до якого мали б увійти уряд, федерація роботодавців та представники профспілок, на думку Володимира Грищенка, мало стати тією силою, яка врятує пересічного українця від безробіття. У світлі даного питання експерт піддає критиці і антикризовий закон, і корумпованість владних кіл. Останню проблему він виділяє особливо гостро, пропонуючи на офіційному рівні визнати наявність хабарів в Україні та обмежити їх рівень.

На шпальтах газети також піднімається проблема соціальної відповідальності компаній. Саме про це йдеться у статті Лідії Погребняк «У період смути - не до марнотратства» [48, 5] та в інтерв'ю Віталія Княжанського з головою правління «Райффайзен Банк Аваль». В останньому соціальна відповідальність розглядається не лише як можливість захисту компанією власних робітників, а як меценатство, надання допомоги дитячим будинкам, тобто як діяльність, яка виходить за межі існування підприємства [34, 5].

У межах розкриття кадрових питань журналісти намагаються шукати шляхи виходу з економічної кризи. Так, у статті «Вітчизняну економіку врятують трудоголіки?» Олексій Савицький стверджує, що саме стимулювання мобільності трудових ресурсів допоможе Україні подолати фінансову кризу, та піднімає питання низької продуктивності праці українців. Саме тут, на думку автора, і криється одна з найважливіших проблем українського суспільства і в той же час найвагоміший ресурс для покращення ситуації [52, 5].

Розглянувши публікації в межах поданої тематики, можна зробити висновок, що під час економічної кризи журналісти газети «День» приділяли кадровим питанням досить багато уваги, висвітлюючи динаміку змін на ринку праці та пропонуючи способи вирішення кадрових проблем. Втім, на мою думку, кадрові питання висвітлювалися газетою більше згори, тобто на макрорівні, тоді як для пересічного українця більш цінними були б конкретні поради щодо поведінки у даній ситуації. Саме відсутність прагнення допомогти пересічному читачеві у пошуках роботи і спонукала мене написати статтю-додаток за даною темою.

4.2 Способи подолання кризи громадянами України

У межах даного підрозділу розглядаються матеріали газети «День», присвячені заходам, до яких вдаються пересічні українці, аби вижити під час кризи. Так, у статті Наталії Білоусової «Наввипередки в економії» наводяться результати соціологічного опитування, проведеного компанією Research & Branding Group, згідно з яким 67% українців стали серйозно заощаджувати, а під «скорочення» потрапили витрати на продукти харчування (56%), на одяг і взуття (56%), на дозвілля та розваги (43%), на відпустку, на зв'язок, на велику та дрібну побутову техніку [14, 5].

Широко розкривається тема економії і в статті Тетяни Мамалиги «Мистецтво економити», в якій автор наводить не лише способи економії, популярні серед українців, але й пояснює причину їхньої популярності. Журналістка наголошує на зменшенні частки великих покупок, таких, як машини, квартири, техніка, причиною чого стало зменшення доступності кредитів. Зазначається також, що українці наразі менш схильні до імпульсних покупок, а тому стали менше брати до магазинів дітей, через примхи яких і робиться більша часина таких покупок. Способами економії стали також: відкриття комісійних магазинів, щоправда спеціалізованих, в яких продаються орендовані або вінтажні речі (як зазначає автор, «такий собі спосіб зекономити для заможних людей »); здійснення покупок в мережі Інтернет та обмін товарами.

Розмірковує автор і щодо можливості зміни споживацьких настроїв українців через економічну кризу. Зазначимо, що думки експертів з цього приводу кардинально різняться. Це є характерною рисою для газети і свідчить про те, що журналісти намагаються висвітлювати наявну ситуацію з різних сторін.

Так, на думку керівника відділу досліджень ринків послуг маркетингової компанії «GFK-Ukraine» Гліба Вишлінського, криза не мала настільки серйозного психологічного ефекту, щоб повністю зруйнувати докризову модель поведінки українця. На противагу цій думці, керівник програми «Соціальна економіка» Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Борода висловився наступним чином: «Економічна криза підштовхнула українців до перегляду своєї системи цінностей. Більшої ваги почали набувати традиційні цінності, зокрема родина, релігія, суспільні традиції… Тому є надія на те, що, коли економічне зростання відновиться, а в людей знову з'явиться можливість витрачати кошти для свого задоволення, то суспільство буде витрачати їх по-іншому» [41, 5].

Способи економії пересічних громадян легко порівняти зі способами економії пересічних підприємців, які також наводяться у виданні. Так, у статті «Нема коштів - буде бартер» Олексій Савицький зазначає, що за відсутності готівки бартер знову став актуальним, оскільки дав можливість вберегти підприємства від простою, а для створення потрібної інфраструктури в Україні навіть було відкрито електронну біржу для проведення операцій з обміну товарів і послуг між компаніями за світовими стандартами. Автор наводить протилежні думки експертів, одні з яких вважають, що бартер справді може врятувати становище на українському ринку, інші, серед яких економіст Борис Кушнірук, заявляють: «Переходити на бартер - це фактично прирівнювати одного барана до п'яти мішків сіна. Це не серйозно… Насправді бартер є як відображенням нестачі обігових коштів, так і ухилянням від сплати податків. З економічної точки зору це негатив…» [56, 5].

На жаль, серед способів економії підприємств Наталія Білоусова відзначає й економію на якості. У статті «Екстремальна економія» наводиться коментар голови Держспоживстандарту України Лариси Лосюк про те, що в 2008 році вдалося вилучити недоброякісної продукції на суму понад 103 мільйони гривень, що становить 27,9% всієї продукції. При цьому експерт пояснює, що дані цифри не є остаточними, оскільки через брак коштів установі не вдалося охопити весь ринок продукції і що реальна цифра неякісних товарів є набагато більшою [9, 5].

Розглянувши публікації даного підрозділу, можна зробити висновок про цікавість та користь матеріалів прагматичного характеру та їхню максимальну близькість для читача. Втім, саме коло питань, окреслених у поданому підрозділі, бажано було висвітлювати глибше, більш детально зупинившись на способах економії для населення.

4.3 Морально-етичні та суспільні проблеми населення, загострені економічною кризою

Коло проблем, висвітлених у межах даного підрозділу, можна умовно поділити на три тематичні групи. 1. Депресивні настрої населення.

Уперше подібні проблеми підіймає Оксана Миколюк у статті «Депресія випереджає кризу», де наводяться результати соціологічного дослідження української дослідницької компанії ринків GfK Ukraine, які виявили, що вже у жовтні 2008 року споживчі настрої населення різко зменшилися. Причому все це відбувається під впливом очікувань стрімкого погіршення економічної ситуації в той час, як реальна купівельна спроможність українців на момент проведення дослідження ще не встигла зазнати суттєвого впливу кризи. Згідно з поясненням директора компанії GfK Ukraine Гліба Вишлінського: «громадяни бояться, що через кілька місяців вони можуть втратити роботу, відповідно, гроші їм знадобляться для виживання» [54, 5]. Таким чином, саме суб'єктивне сприйняття кризи допомагає їй набирати обертів.

Ярослав Жаліло, президент Центру антикризових досліджень, у статті «Кризу «в головах» слід лікувати антикризовим мисленням» також відзначає схильність українців до передчасної паніки та песимістичних прогнозів. Він наводить короткі відомості про економічну ситуацію в Україні, прагнучи спрямувати суспільну думку у бік більш оптимістичного бачення дійсності. Таке скептичне бачення світу нашими співвітчизниками експерт пояснює впливом політичного фактору, а саме розквітом популізму та замовчуванням істинних причин та небезпек кризи на самому її початку [25, 5].

2. Гендерні та демографічні проблеми України під час кризи.

Дана тематична група не знайшла настільки широкого відображення на шпальтах газети, як попередня, проте, на нашу думку, вона допомагає скласти враження про соціальний стан суспільства під час економічної кризи.

Висвітленням гендерного питання займалася Оксана Миколюк, до чого її підштовхнуло проведення круглого столу «Участь жінок у політичному житті та жіноче лідерство в Україні». Серед таких проблем українок, як необхідність підвищення пенсійного віку, економічна міграція матерів була названа й економічна криза. Остання наводиться як одна з найболючіших проблем для сучасної жінки, оскільки покладає на неї купу моральних зобов'язань та може стати останньою краплею для нервового зриву. На думку директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елли Лібанової: «Жінки в непростих економічних обставинах, особливо коли їхні чоловіки втратять роботу, будуть брати на себе всю відповідальність. Ми повинні щось пропонувати людям. І це мають бути серйозні специфіковані практичні поради жінкам, що їм робити в умовах втрати роботи, а ще гірше -- коли роботу втратить її чоловік» [43, 5].

Що ж стосується демографічних питань, то вони тісно пов'язані з місцем жінки у суспільстві, особливо важким її становищем в умовах кризи. В інтерв'ю Оксані Миколюк («Економіка і політика») Елла Лібанова прогнозує зменшення народжуваності, причиною чого називає фінансову кризу та скорочення соціальних виплат [42, 5-6].

3. Морально-етичні проблеми під час кризової ситуації. Третя тематична група охоплює такі питання, як можливість формування в Україні нової, очищеної кризою еліти та подолання корумпованості влади.

Над цими питаннями розмірковує Віталій Княжанський у статті «Чи висуне криза нову еліту», а також в інтерв'ю «У страху очі завеликі» з Президентом Центру економічного розвитку Олександром Пасхавером. У ході розмови експерт виражає впевненість у тому, що криза пришвидшить зміну поколінь, втім зазначає: «Нова еліта навряд чи буде в моральному сенсі вищою. Водночас я впевнений, що нова еліта буде більш адаптивною, досвідченішою щодо своєї ролі й ролі держави. Вона буде шанобливіше ставитися до інститутів влади. Це будуть управлінці вищої якості» [33, 5]. Піднімалася в даному інтерв'ю і проблема корумпованості владної верхівки.

Загалом, проаналізувавши три тематичні групи в межах даного підрозділу, варто відзначити, що соціальна тематика за кількістю публікацій та колом питань помітно програє перед суто економічною. Втім, дані питання є надзвичайно важливими для більш повного, чіткого розуміння становища українського населення в умовах світової фінансової кризи.

Підсумовуючи матеріали всього четвертого розділу, варто зазначити, що більшість із них мають синтетичний характер на межі аналітичних та інформаційних жанрів. Всі вони так чи інакше повідомляють про перебіг кризи в України та мають описовий характер, проте при цьому журналісти пояснюють причини виникнення тих чи інших економічних явищ, наводять думки експертів. Ці думки найчастіше є діаметрально протилежними. У свою чергу, читач змушений зіставляти думки, знаходити свої аргументи для підтримки тієї або іншої сторони, тобто вимагає залучення реципієнта до віртуальної полеміки. Все це свідчить про те, що видання намагається максимально наблизитися до рівня якісних часописів.

На сторінках газети не вистачає матеріалів, наближених до пересічного читача. Мабуть, читачам було б цікавіше та корисніше дізнатися про ситуації з життя пересічних громадян, які під час кризи потрапили у скрутне становище, але змогли знайти вихід. Корисними для читача стали би прямі поради, як можна заощадити, зберегти роботу під час кризи тощо. Таким чином, газеті варто було б наблизитися до читача, подаючи матеріал нехай із більшою мірою суб'єктивності, але зробивши його більш жвавим. Що стосується художньо-публіцистичних жанрів, то в полі зору економічної тематики їх у газеті не спостерігалося.

Газета «День» має власний яскравий стиль та виражену соціальну позицію. ЇЇ публікації характеризуються досить високим рівнем аналітичності, тож видання може виступати в ролі серйозного достовірного джерела економічної інформації.

РОЗДІЛ 5. ВЛАСНИЙ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ДОРОБОК

У журналістському доробку, що подається у складі даної кваліфікаційної роботи, ми вирішили звернутися до жанру статті, оскільки такий жанр є найпоширенішим для газети «День» при висвітленні теми світової економічної кризи. Головним завданням цього журналістського доробку є аналіз найпоширеніших видів шахрайства при пошуку роботи та виділення основних моментів, на які читачу варто звернути увагу при перегляді вакансій. Вибір даної тематики продиктований тим, що в контексті економічної кризи газета «День» неодноразово вдавалася до висвітлення кадрових питань, проте в матеріалах бракувало прагматики та порад, які могли би бути корисними читачеві. На вибір теми також вплинуло і те, що автор статті має власний досвід працевлаштування в умовах кризи, тож знає ситуацію зсередини.

На жаль, економічна криза вдарила по багатьом підприємствам і призвела до значних скорочень штату. Тисячі українців були змушені шукати нову роботу. Такою ситуацією одразу ж скористалися шахраї, які намагалися заробити гроші на «працевлаштуванні» людей. Як виявилося пізніше, найбільше активізуються такі «помічники» саме під час кризи, оскільки вона створює величезний попит на робочі місця. Пересвідчитися в цьому я мала можливість на власному досвіді, оскільки також опинилася на лаві безробітних, щоправда, не через звільнення, а після закінчення ВНЗ.

Незважаючи на кризу, спочатку проблема працевлаштування не викликала занепокоєння: перед очима було стільки газет та сайтів, а там тисячі, та що там, сотні тисяч, мільйони оголошень про роботу! Просто купуй перше-ліпше видання - і ти влаштований. Насправді все виявилося набагато складнішим, і вже на стадії відбору оголошень я почала набивати перші шишки, а все через те, що 40% вакансій були досить сумнівними, а ще 30% - виявилися справжнім «лохотроном». Забігаючи наперед, скажу, що завдяки порадам більш досвідченого друга мені вдалося уникнути матеріальних втрат та великих розчарувань, і за кілька тижнів я навчилася досить непогано орієнтуватися серед складових отієї великої мильної бульбашки - ринку вакансій.

Отже, звертаю увагу на те, що одразу ж повинно викликати у вас занепокоєння.

1. Відсутність конкретних вимог до працівника. Такі оголошення рясніють абстрактними фразами: «усім, хто бажає заробити», «цілеспрямованим, енергійним людям з будь-якою освітою, будь-якого віку» і таке інше. Часом доходить просто до курйозів. Так, мені траплялося оголошення, де «енергійним, цілеспрямованим кар'єристам від 17 до 85 (!) років» пропонувалися шалені заробітки. Уявіть собі такого 85-річного кар'єриста-початківця і сміливо викреслюйте це оголошення!

На відміну від «липового», справжнє оголошення повинно містити конкретні вимоги до працівника: вік, освіту, вміння, навички, досвід роботи, рівень володіння спеціальними програмами тощо. При цьому підкреслюється, що відбір проводиться на конкурсній основі, після анкетування, тестування та співбесіди, вказуються як мінімум контактні телефони та електронна адреса, на яку потрібно надсилати резюме.

2. Надмірно висока зарплатня та практично ідеальні умови праці. Як би дорого ми себе не цінували, необхідно реально дивитися на ситуацію, і якщо середня зарплатня, яка пропонується роботодавцем звичайному бухгалтеру (інженеру, аналітику тощо) складає 2,5-3 тис. грн., навряд чи знайдеться «добрий дядько», який дасть вам 800$. Скоріше за все, це шахрайство, як варіант - ви можете відпрацювати випробний термін і банально «не підійти» на посаду з омріяною зарплатнею. Такий спосіб «економії» відомий давно, і роботодавці не гребують ним під час кризи, адже на випробний термін людей, частіше за все, не оформляють, тож зарплатню можна і не платити (або заплатити третину).

Описаний варіант з високими заробітками може виявитися і мережевим маркетингом. Можливо, це не так вже й погано, але гроші такі ви точно не отримаєте, хіба що через кілька років постійних умовлянь клієнта придбати чергову косметику або харчову добавку. Саме про таке мені щебетали двоє дівчаток, розповідаючи, як чудово у них просуваються справи та скільки вони вже заробили (сидячи в тісному темному офісі).

3. Вам пропонують пройти платне навчання одразу ж на фірмі з гарантованим подальшим працевлаштуванням. Звісно, ваша майбутня зарплатня буде як мінімум у 10 разів перевищувати плату за навчання. Насправді ж саме навчання є абсолютно безглуздим: у моєму випадку пропонували усього за 259$ (яка точність!) придбати комп'ютерну програму, яка навчить мене усіх тонкощів користувача-початківця, що в майбутньому допоможе мені «побудувати свій бізнес в Інтернеті». У процесі «обробки» моєї скромної персони «вчителі» постійно посилалися на загадкові співвідношення («234 на 569», «принцип 41 на 38»), згідно з якими мій майбутній заробіток підіймала вгору якась віртуозно побудована фінансова піраміда. Вживання таємничих співвідношень виглядало настільки безглуздим, що мені ледь вистачило сил, аби не розсміятися в обличчя цим горе-фінансистам.

4. Вам пропонують сплатити певні витрати на працевлаштування. Тут фантазія роботодавців поширюється від оплати відкриття зарплатної картки та оформлення документів до транспортування працівника до місця співбесіди. Перше питання, яке має у вас виникнути: чому «роботодавець» не вирахує ці гроші із вашої майбутньої зарплатні одразу? Пам'ятайте, роботодавець не має жодного права вимагати від вас гроші в обмін на працевлаштування!

5. Робота вдома над певним зразком, товаром або інструментом, який необхідно придбати у компанії та після низки маніпуляцій продати їй же за вдвічі (втричі) більшу суму. Одного разу людям пропонували здійснити вдома близько 70 маніпуляцій над білим порошком, з якого по завершенні роботи мав вийти чудодійний засіб для виведення плям. Пробну партію диво-матеріалу (близько 50 гр.) роздавали безкоштовно, а за результати копіткої праці платили 20$. Після цього окрилені працівники купували порошок мішками - по 5$ за 100 гр. Люди тижнями вовтузилися з довготривалим процесом обробки, а коли приходили до офісу, дізнавалися, що «грубо порушили» технологію на 38 кроці та зіпсували сировину. Вони повторювали спроби доки не знаходили на місці фірми пустий офіс без жодних координат. Згодом з'ясувалося, що диво-порошок був звичайною… сіллю.

Щодо домашньої роботи хочеться наголосити окремо! Будьте уважні, аналізуйте ситуацію і робіть висновки: навряд чи людина може отримувати за некваліфіковану домашню працю (на кшталт набору текстів, майстрування ручок) більше, ніж спеціаліст, який проводить по 8--10 годин на робочому місці.

Пам'ятайте, що ризик роботи вдома значно зростає, якщо:

· роботодавець стверджує, що вона підходить абсолютно всім;

· ви зобов'язані залишити заставу;

· ви маєте виробляти новий або незвичайний продукт;

· роботодавець не приймає назад видаткові матеріали, навіть якщо їхня якість не постраждала.

6. Необхідно сплатити агентству з працевлаштування. З одного боку, лише частина агентств бере оплату за свої послуги з роботодавця, решта працює або за кошти шукачів роботи, або за рахунок змішаного фінансування. З іншого боку, часто бувають випадки, коли працівники агентств обіцяють розмістити резюме на найкращих сайтах, подати його до найкращих компаній. Однак як тільки людина платить гроші та залишає приміщення агентства, про неї забувають. Нерідкими є випадки, коли агентства дають координати досить привабливих вакансій (звісно, за певну винагороду, яка в середньому становить 100-150 грн.), а коли людина звертається за цими координатами, вакансія виявляється або закритою, або взагалі неіснуючою.

Якщо ви вирішили звернутися по допомогу до агентства, обирайте найбільш відоме, про яке є багато позитивних відгуків. При цьому спочатку зверніться до агентств, за послуги яких сплачують роботодавці. Також за допомогою можна звернутися до державної служби зайнятості.

Отже, саме такими є основні моменти в оголошеннях про роботу, які однозначно мають викликати у вас занепокоєння, але пам'ятайте: людська фантазія безмежна і фантазія шахраїв, на жаль, також. Тому не дивно, що постійно з'являються нові і нові випадки шахрайства, і люди знову і знову втрачають гроші, нерви та час. Тож, щоб не потрапити до лав ошуканих, звертайте увагу на вищезазначені моменти і візьміть собі за правила:

- уважно читати та аналізувати оголошення;

- обов'язково дізнаватися якомога більше про організацію, в якій вам пропонують працювати (можливо, відгуки про неї врятують ваші гроші та нерви);

- ніколи не підписувати жодного документа, доки не прочитали його від першої до останньої літери.

І наостанок хочеться зазначити, що робота в Україні є, навіть під час кризи (в цьому я зрештою переконалась особисто). Можливо, почати вам доведеться з досить середніх умов, але завжди є можливість проявити себе, тож все у ваших руках. Цікавтеся, шукайте і вам обов'язково пощастить!

ВИСНОВКИ

Проведений моніторинг номерів газети «День» з серпня 2008 до лютого 2010 року показав, що тема економічної кризи є однією з топових тем, які висвітлює видання. Такий стан речей зумовлений актуальністю обраної тематики, оскільки на розглянутий період припадав пік кризових явищ: тільки в межах даної роботи було розглянуто 88 публікацій. Загальна ж кількість публікацій газети «День», присвячених висвітленню політичних, економічних, соціальних та культурних аспектів економічної кризи сягає близько двох сотень.

Виходячи з особливостей подання матеріалу газетою «День», всі публікації, які описували перебіг економічної кризи 2008-2010 рр., були розділені на три групи: матеріали на політичну, економічну та соціальну тематику.

Зазначимо, що при описанні політичної складової фінансової кризи виданням розглянуто широкий спектр внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем країни. Так, серед внутрішньополітичних проблем розглядалися такі, як взаємодія влади в умовах кризи, коливання валютного курсу, антикризові програми влади, а також управління державним сектором економіки. На шпальтах газети «День» велика увага приділялася зовнішній політиці України в умовах економічної кризи, зокрема ситуації з кредитом МВФ, який видання розглядало як інструмент подолання кризових явищ в Україні. Зазначу, що дана тема є однією з найпопулярніших і протягом усього кризового періоду активно висвітлювалася журналістами та експертами.