Засоби масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Соціологічний факультет

Кафедра прикладної соціології та соціальних комунікацій

Контрольна робота

з дисципліни «Вступ до фаху»

Виконала Студентка 1 курсу, групи ЗСМК - 12 Спеціальності

«Журналістика» ОПП «Медіакомунікації та зв'язки з громадськістю»

Фєдіна Марта Вадимівна Перевірив: доцент кафедри

прикладної соціології та соціальних комунікацій Аксьонов С. С.

2020 / 2021 навчальний рік

1. Специфіка засобів масової комунікації як основного способу передачі соціальної інформації в сучасному суспільстві

На сьогоднішній день найпопулярнішими засобами спілкування в Інтернеті є електронна пошта, чат, форум, блог, RSS, соціальна мережа, відеоконференція.

Електронна пошта вже стала необхідною послугою Інтернет. Її робота аналогічна до роботи звичайної (паперової) системи обміну поштовими повідомленнями. Проте вона надає значно ширші можливості. З її допомогою можна організовувати переписку таким чином, що сам процес роботи з електронними листами стає ефективним і цікавим заняттям. Саме ефективність електронної пошти приваблює робить її привабливою для користувачів Інтернету.

Сьогодні електронна пошта користується найбільшою популярністю з усіх послуг, що надаються користувачам Інтернету. Нею можна надсилати не лише письмові повідомлення, але й графічні документи, аудіо-, відеофайли, програми.

Чат - засіб спілкування користувачів по мережі в режимі реального часу, а також програмне забезпечення, що дозволяє організовувати таке спілкування. Зміст чату існує тільки “тут і зараз” - чат виглядає як вікно, в якому йде потік повідомлень від всіх учасників. Для того, щоб спілкуватися в чаті, потрібно вибрати ім'я, під яким учасник буде представлений в ньому, і відправити в чат повідомлення, яке відразуж з'явиться в загальному потоці.

На екрані постійно будуть йти оновлення - це власні повідомлення та повідомлення інших відвідувачів чату, на якi можна відповідати, ігнорувати, використовуючи спецiальнi графiчнi елементи - смайли, спiлкуватись у режимi приват-чату, тобто наодинці.

Форум - це “дошка оголошень”, в рамках якої зручно організовувати будь-які дискусійні “дерева”.

Найпростіша схема організації форуму - “драбинка”. На екрані комп'ютера можна бачити список основних тем, а також заголовки повідомлень в кожній з них. Значна частина форумних серверів надають всі охочим саме такі форуми.

RSS - це формат, призначений для публікації новин на сайтах новин і їм подібних. З його допомогою можна публікувати новини не тільки в особистих мережевих щоденниках, а й на таких провідних сайтах новин, як Wired, Slashdot. Публікувати можна не лише новини, а практично будьякий матеріал, який можна розділити на окремі частини. Цією можливістю користуються і провідні українські сайти, які зараз також надають доступ до останніх новин у вигляді стрічок RSS.

Соціальна мережа є структурою, що базується на людських зв'язках або ж взаємних інтересах. Її можна розглядати як засіб для здійснення зв'язків між людьми та групування за певними інтересами. Основним завданням такого сайту є надання користувачам всіх засобів для взаємодії один з одним - відео, чатів, зображень, музики, блогів та ін. Цей термін був вперше використаний в роботі соціолога з “Манчестерскої школи” Джеймса Барнса у роботі “Класи й збори в норвезькому острівному приході” у 1954 році.

Перший веб-сайт, який надавав можливості роботи із соціальними мережами, з'явився у 1995 році. Це був classmates.com. Вслід за ним у 1997 році з'явився sixdegrees.com. На сьогодні вже існує понад 200 сайтів з можливостями організації соціальних мереж.

Відеоконференція передбачає можливість бачити один одного під час спілкування. За допомогою голосу передається лише 20% інформації. А спілкуючись за допомогою відеоконференції, можна побачити свого співрозмовника, з'явиться зоровий контакт. Тому відеоконференція дозволяє більш продуктивно спілкуватися зі своїми клієнтами, співробітниками і партнерами, що і є її основною перевагою. У відеоконференції можна спостерігати за мімікою та емоціями співрозмовника, чого не дозволяє телефонна розмова. Це робить спілкування жвавішим і наближає його до спілкування повсякденного.

Блог - це набір записів, що поповнюються через веб-інтерфейс, тобто безпосередньо на веб-сторінці за допомогою браузера. Найчастіше їх використовують для записів подій власного наукового або особистого життя. Тому можна сказати, що блог є електронним щоденником.

Основною характеристикою блогів є недовгі записи тимчасової значимості. Вони відсортовані таким чином, останній запис розміщений зверху. Багато в чому блоги схожі на традиційні щоденники. Основна ж відмінність полягає в тому, що в них і сторонні читачі можуть брати участь в обговоренні.

У блогах відвідувачі можуть залишати свої відгуки (так звані “коментарі”). Саме це робить блоги середовищем мережевого спілкування, що має ряд переваг перед електронною поштою, групами новин, веб-форумами й чатами.

Блоги є дуже зручним засобом для реалізації комунікації, зокрема міжнародної. Можна в будь-який час переглянути сторінку блогу, тематика якого нас цікавить, прочитати останні публікації у даній сфері, новини. Можна залишити питання чи зауваження до статті, які не залишаться без уваги. Таким чином, в блозі можна вступати в публічну полеміку з автором. За допомогою цього електронного ресурсу можуть обмінюватися думками люди з різних куточків землі. Це можуть бути науковці, що спеціалізуються в певній галузі, журналісти, студенти різних навчальних закладів i т.д. Тепер вже не обов'язково організовувати певні міжнародні з'їзди, конференції, щоб почути думки іноземних спеціалістів щодо якогось питання. Можна впевнено оприлюднювати свої думки в блозі, пропонуючи таким чином іншим долучитися до обговорення.

Популярнiсть та зручнiсть даного засобу комунiкацii, його перспективнiсть зумовили прийняття рiшення щодо розробки блогу кафедри міжнародної інформації Волинського національного університету імені Лесі Українки. Для чого було проведено анкетування на факультетi мiжнародних вiдносин з метою визначення структури, цілей i т.д. засобу. Блог можна знайти в мережі за адресою: vnu-mi.blogspot.com. Беручи до уваги інтереси як викладачів, так і студентів університету, ми розмістили в ньому інформацію про склад кафедри, навчальні дисципліни, що читаються її викладачами, корисні у навчальному процесі посилання та багато інших матеріалів. Блог має науково-iнформацiйний характер, тобто відвідувачі можуть брати активну участь в обговоренні важливих питань, висловлювати свої думки, а також отримати інформацію колишніх студентів про минуле і теперішнє життя, бути в курсі останніх подій, що сталися в університеті. Ресурс спрямований на підтримку контактів між представниками різних навчальних закладів як в Україні, так і за кордоном.

2. Основні компоненти медіакомунікацій як процесу: суб'єкт, об'єкт, інструменти комунікації, комунікативні ефекти

Суб'єкт є індивідом чи групою індивідів, які реалізують самостійно вироблені програми дій, що сприяють досягненню самостійно вироблених і поставлених цілей., та здійснює цілеспрямовану діяльність, визначає умови та засоби досягнення цілі.

Об'єкт -- об'єктивно існуюча, що протікає в режимі реального часу масово-комунікативна діяльність як підсистема суспільства, що виступає як цілісна система.

Інструменти масових комунікацій: преса, інтернет, радіо, телебачення.

Ефекти в масових комунікаціях:

Ефект групування

Мас-медіа виступає у ролі групувальника та посередника між владою і громадськістю. Мета такого ефекту - об'єднати суспільство у період загрози, медіа працюють винятково на благо.

Ефект довіри

Намагання медіа викликати довіру реципієнтів до певного джерела та змісту інформації.

Ефект ореолу

Його можна концептуалізувати як тип зв'язків із громадськістю, де медіа виступають інструментом PR-кампанії окремих індивідів. Ціллю є формування іміджу особи серед громадськості та отримання позитивної реакції на діяльність особи.

Ефект самодостатності у прийняті рішень

Реципієнтові важливо самостійно приймати рішення, не обґрунтовуючи його впливом ЗМК, тому незалежні та неупереджені медіа мають більшу прихильність цільової аудиторії, оскільки їх реципієнти вважають, що самостійно аналізують подану інформацію та роблять відповідні висновки.

Ефект праймінгу

Він зумовлений аналізом отримуваної інформації через певні асоціації, які виникли у реципієнта раніше, тому реакція на повідомлення може не відповідати дійсним умовам, а асоціюватися із тими реаліями, у яких реципієнт пережив відповідні емоції.

Ефект десенсибілізації

Легітимація певних норм поведінки, яка до впливу ЗМІ була неприйнятною для певного індивіда.

Ефект культивації

Перенесення екранних цінностей, норм та правил у реальне життя, що у дійсності може не відповідати загальноприйнятим у суспільстві патернам.

Ефект бумеранга

Через надмірність надходження певної інформації реципієнти не сприймають її серйозно, тому реакція на повідомлення стає протилежною до очікуваної.

Заколисуючий ефект

Пасивне сприйняття інформації є наслідком емоційного задоволення умовами надходження повідомлення.

Ефект переконання

Зміна установок та поведінки реципієнтів зумовлюється зверненням уваги на повідомлення, розумінням його змісту та згодою із контентом.

Ефект третьої особи

Люди схильні переоцінювати вплив масової комунікації на атитюди й поведінку інших і недооцінювати її вплив на себе. Ця різниця в оцінці також може спонукати їх до певних дій.

3. Роль медіакомунікацій в забезпеченні сталого функціонування та розвитку сучасного суспільства

В сучасних умовах “незалежні” ЗМІ, які покликані бути центрами громадського контролю і за діями влади, і за збереженням духовних цінностей нації, зростаючись фактично з владою, бізнесовими колами та політичними організаціями, переважно працюють не на повернення суспільства до своїх базових цінностей, ідентичних й адекватних уявленням, звичаям, традиціям, менталітету, багатовіковому культурно-історичному досвіду українського народу, а висвітлюють приватні чи корпоративні інтереси певних угруповань. Усе це свідчить про відсутність в Україні дієвої державної політики у сфері масової інформації.

Велике значення у діяльності ЗМІ належить журналістському корпусу. Функцією діяльності журналіста є впровадження в масову свідомість певних оцінок явищ і фактів з метою досягнення впливу на неї. Ці оцінки явищ та фактів несуть у собі світоглядну орієнтацію, тобто спрямовані на формування певної системи цінностей. Така функція журналістики передбачає високий рівень відповідальності журналіста, і тому особливого значення набувають вимоги до професіоналізму журналістської діяльності. Багато українських журналістів свою працю спрямовують на зміцнення національних інтересів, дотримуються високих моральних і професійних стандартів. Водночас сьогодні в умовах впливу ринкових механізмів комерційні чинники в роботі ЗМІ загрожують етичним аспектам діяльності журналістів, підштовхують їх до використання різноманітних маніпуляцій суспільною свідомістю на догоду інтересам певних кіл і угруповань. Досить вагомою в цьому плані є думка В.Лизанчука, який зазначає: “Доцільно нагадати, що частина журналістів, політиків, громадян України розуміє свободу слова як усвідомлену потребу творити добро і ставить її на службу високим морально-духовним принципам, українським національним інтересам, здоровим потребам людини. Друга частина журналістів, громадян України тлумачить свободу слова як уседозволеність і застосовує її для власного самовивищення, корпоративної вигоди, яка інколи перетворюється на політичне блюзнірство стосовно інтересів українського національного державотворення. До третьої частини належать журналісти, політики, які використовують свободу слова в Україні для руйнування державницького мислення, розмивання національних почуттів, для морально-психологічного приниження українських патріотів, політико-ідеологічного цькування українськості, насаджування психології холопства, малоросійства, меншовартості. Четверта частина громадян України (олігархи, владоможці і серед них - деякі журналісти, яких купують і які безсоромно продаються) використовують свободу слова лише для задоволення своїх споживацьких, корумпованих, політичних інтересів. Їх не цікавлять естетичні, художні, моральні, духовні, національні інтереси читачів, глядачів, слухачів. Вони знаходять поживу у загальному падінні морально-естетичного, національно-духовного рівня, адже поняття честі, совісті, гідності, елементарної порядності для них - це релікт минулого”. Зазначене переконує, що, на жаль, загалом журналістика поки що не стала чинником і фундаментальною основою ідеології державотворення в Україні.

У сучасному світі запорукою стійкості, незалежності держави є її власний національний інформаційно-культурний простір. З розпадом СРСР українське суспільство, яке протягом довгого часу було інформаційно закритим, відчуло на собі тиск потужного інформаційного потоку із Заходу, оскільки в умовах глобалізаційних процесів важко ізолюватися від зовнішнього світу. Небезпека полягає в тому, що національні суспільства за таких умов можуть досить легко втрачати свій специфічний менталітет і потрапляти під вплив інших культур. За цих умов збереження культурних традицій, національного менталітету та національно-культурної цілісності стає першочерговим завданням. Саме ЗМІ можуть відіграти вирішальну роль у підсиленні консолідації суспільства та збереженні його національно-культурної самобутності. Від структури, змістового наповнення, захищеності національного культурно-інформаційного простору, його спроможності адекватно задовольняти потреби суспільства значною мірою залежить успіх реалізації стратегічних національних завдань.

Натомість реально вітчизняні засоби масової інформації в сучасних умовах ґлобалізації не витримують конкуренції з впливами іноземних держав. Яскраво вираженою тенденцією є посилення в сучасному українському суспільстві системних інформаційних потоків, які шляхом просування у суспільну свідомість чужих українцям ідеалів та цінностей, ментальних особливостей інших держав та народів фактично розмивають державну мову, духовність, історичну пам'ять і, зрештою, власне українську державність.

За різними оцінками, нині національний інформаційно-культурний простір переважно заповнений продуктом неукраїнського походження. Йдеться передусім про глобальну культурно-інформаційну експансію західних країн, зокрема США, яка створює дедалі відчутнішу загрозу безпеці українського суспільства. Низькопробні розважальні кінофільми, бойовики, що штовхають на сумнівні подвиги, нав'язлива й інколи аморальна реклама підривають духовне й інтелектуальне здоров'я нації, сприяють девальвації моральних і загальнолюдських гуманістичних цінностей, культурних національних традицій. Поступове витіснення вищих цінностей та ідеалів утилітарними, прагматичними, технократичними орієнтаціями і глобалізаторськими імперативами мислення позначається на формуванні власної, української національної свідомості.

Крім того, ненормована та безконтрольна присутність в українському інформаційному просторі російських ЗМІ утворила нині потужний канал впливу на свідомість українських громадян. Стає дедалі очевиднішим, що він є інструментом просування на територію незалежної України інтересів сусідньої держави, використовується для забезпечення її ідеологічної та політичної присутності в нашій країні. Це впливає не лише на становлення національної самоідентифікації населення, але й на громадянську активність - громадяни починають сприймати себе частиною чужого культурного, а отже, і політичного простору. Порівнюючи вітчизняну систему комунікацій із своєрідною мережею судин суспільного організму, В.Балушок зазначає, що сьогодні “90 відсотків книг, які є у продажу в Україні, зроблені в Росії; 80 відсотків газет і журналів - не тільки російськомовні, але за більшістю з них у той чи інший спосіб стоїть Росія; більшість фільмів, які демонструються в Україні, - або російські, або перекладені в Росії; абсолютно переважають на українському ринку касети і CD із записами “зірок” російської естради; фільми на дисках - у перекладі винятково російською; на телебаченні панують російські розважальні програми; FM-станції на радіо більш ніж на 90 відсотків передають музику іноземних виконавців. Отож наші національні судини забиті таким-от “холестерином”. Де вже через них пробитися до громадськості з правдивими історичними дослідженнями чи з різновидами національного мистецтва, новинками вітчизняної науки чи педагогічної думки”. Таким чином, відбувається систематичне порушення ЗМІ законодавства про мовний режим в теле- і радіоефірі, що підсилює процес зросійщення українського суспільства.

На сучасному етапі для суспільства характерна криза інформаційної культури, яка провокується переважанням у сучасних ЗМІ деструктивних публікацій (програм, передач) над конструктивними і нейтральними. У телерадіоефірі та на шпальтах друкованих ЗМІ присутня інформація, що компрометує владу і власну країну в очах громадян, створює неконструктивне та неадекватне уявлення про Україну, її повсякденне життя і перспективи розвитку. На підтвердження цього академік І.М.Дзюба зазначає, що в сучасних умовах “значна частина засобів масової інформації… безсоромно паразитує на національній несформованості, на глибокій зрусифікованості суспільства, нагнітаючи шалену кампанію компрометації української культури і українства взагалі, що виливається вже у хуліганське шельмування нашої класики, в зухвале оганьблення дорогих українцям імен, - під децибели фарисейської риторики про свободу слова та права людини… Коли читаєш цю пресу, створюється враження, що ми живемо в окупованій країні, і окупант звіріє з кожним днем” [16, с. 76].

Здатність національних засобів масової інформації створювати ефективні противаги іноземній інформаційній експансії значною мірою обумовлюється можливостями продукувати власну медіа-продукцію - конкурентну, привабливу та затребувану українцями. Проте слід зазначити, наша держава має досить обмежені можливості у цьому плані, що пояснюється насамперед відсутністю економічних механізмів, і в першу чергу податкових, які б сприяли виробництву національного медійного продукту. Існуюча кон'юнктура телевізійного та радіоринку України не є сприятливою для вироблення національного продукту, питома вага якого є обмеженою у змістовому наповненні телеканалів. Їх програми заповнені переважно продукцією імпортного виробництва невисокої художньої якості. Власникам і менеджменту українських телеканалів бракує економічних стимулів для вироблення та просування оригінальних українських проектів та програм. За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, кількість вітчизняного продукту на загальнонаціональних українських телеканалах не перевищує 30%. Не набагато кращою залишається ситуація в радіоефірі.

4. Масова комунікація та сфера зав'язків з громадськістю в процесах соціальної взаємодії та впливу

Піар, чи зв'язки з громадськістю- тип масової комунікації, котрий спрямовується на зміну переконань цільової аудиторії(реципієнта) щодо певної організації та її діяльності чи окремої особи(комунікатора). На відміну від масмедійного типу, де головною метою є поширення інформації у нейтральному вигляді, мета піару полягає в налагодження позитивних зв'язків між комунікатором та реципієнтом, досягнення взаємопорозуміння та вигідної комунікації як для комунікатора так і для реципієнта. Відповідно, піар комунікації передбачають використання засобів впливу на реципієнтів.. Даний тип масової комунікації характеризується максимальною зосередженістю на комунікаційній інтенції, адже вся методологія піару будується на прогнозуванні реакції людей на отримання певної інформації. PR комунікація також активно використовує маніпулятивні засоби, проте на відміну від рекламної вони більше стосуються використання ЗМІ в маніпулятивних цілях.

5. Медіакомунікації як сфера соціалізації особистості

Безглуздо сперечатися про користь і шкоду ЗМК у сучасному процесі формування особистості. Існуючий стан у сфері виховання педагог змінити не в силах. Завдання дорослих у цій ситуації визначити позитивні можливості ЗМК і максимально використати їх у процесі формування особистості та якомога точніше передбачити негативні аспекти впливу й спрямувати роботу дорослих на їх подолання або забезпечити мінімальність негативізму.

У зв'язку з цим особливий інтерес для дорослих, особливо педагогів, представляє аналіз як позитивних, так і негативних моделей соціальної поведінки, які розповсюджуються через канали ЗМК.

Серед позитивних аспектів впливу ЗМК на процес формування особистості можна назвати підвищення загальної культури молоді та формування зразка поведінки.

Молоде покоління формує свої думки і смаки практично на сто відсотків завдяки журналам, телебаченню та Інтернету.

Засоби масової комунікації, зокрема телебачення, впливає на поведінку молоді, має істотний вплив на характер їх спілкування зі світом, є взірцем вчинків, які не потрібно винаходити самому, оскільки вони дані в готовому вигляді. Пропагуючи певні цінності, воно здатне формувати у людей відповідні установки. ЗМК пропонують характерні для сучасної масової культури ідеальні зразки та норми поведінки, які проектуються на молодіжну субкультуру і тим самим засвоюються підлітками, формуючи їх ціннісні орієнтації та реальну поведінку.

Серед негативного аспектів впливу на формування особистості варто, в першу чергу, виділити проблему насильства. Практично у всіх сучасних серіалах, фільмах, і навіть мультфільмах наявні елементи або сцени насильства.

Вагоме значення для формування підлітків мають рекламні ролики, які широко використовують усі засоби масової комунікації. Вона викликає інтерес, швидко запам'ятовується, емоційно сприймається, вимагає від глядача неодноразового повернення до їх перегляду.

Завдяки ЗМК діти дуже швидко стають схожими на дорослих, прагнуть «приміряти» їх ролі у поведінці з однолітками. Варто додати, що сукупний вплив мас-медіа на дітей сягає пікової точки тоді, коли передачі демонструються з розважальною метою,а діти сприймають їх зміст, як реальний.

Слід зазначити також, що сучасні мас-медіа характеризуються високим рівнем інформаційної насиченості. ЗМК не тільки суб'єкт, але й об'єкт суспільного життя, оскільки вони є частиною сучасної дійсності з її протиріччями, конфліктами, які в тій чи іншій мірі ними відтворюються. Тому потоки інформації складаються з багатьох суперечливих повідомлень, що призводить до формування у молодої людини мозаїчності картини дійсності.

Засоби масової комунікації займають одне з провідних місць за силою виховного вплину на процес формування особистості, у зв'язку з чим потягом останніх десятиліть викликають інтерес сім'ї, педагогів та інших інститутів суспільства.

6. Специфіка сучасної журналістики в контексті комунікацій нових цифрових медіа

Специфіка сучасних культурних комунікацій дедалі виразніше демонструє, що журналістика посідає особливе місце в системі матеріального, духовного і художнього спілкування. Вона є аж ніяк не однорідною за своїм змістом та формою, що зумовлено цивілізаційними чинниками: техногенною складовою, знанням -- пріоритетною цінністю сучасності, переважанням матеріальних цінностей над духовними в суспільстві споживання і масової культури. Саме журналістика залучає індивіда до різних видів діяльності за допомогою засобів масової інформації. У соціокультурному просторі журналіст організовує духовне спілкування, формує політичну, естетичну, моральну, економічну культуру, по-різному організовуючи художньо-мистецьку діяльність. Очевидно, що методологія вивчення журналістики як феномену культури має бути комплексною, як і сама система культури. І, звичайно, не може зводитися лише до однієї наукової парадигми. масовий комунікація журналістика медіа

Інформаційне середовище, що формується нині, пропонує нові можливості для комунікації, встановлення зв'язків, інформаційного обміну; безперервно зростає кількість інформації, з'являються нові канали для її отримання і передачі. У цих умовах питання про ціннісний зміст інформації, трансльовану різними учасниками комунікацію, набуває особливого значення, а продуктивність осмислення цих процесів забезпечують наукові концепції.

7. Побудова комунікативного простору сучасного суспільства журналістикою

Сучасний комунікативний простір, під яким ми розуміємо сукупність зв'язків між окремими людьми, соціумами, країнами, державами, континентами, характеризується глобализацією, що починається із світової економіки і завершується сферою культури. Hасиченість, інтенсифікація процесу обміну информацією дозволяє говорити про те, що щiльність змістової насиченості комунікативного простору визначається обсягом інформації, яка передається за одиницю часу. Глобалізація засобів масової комунікації, їх висока технологічність зумовлює потребу відображення семантичних та прагматичних аспектів інформаційних процесів у засобах і методах репрезентації, які на сучасному етапі можуть бути реалізовані лише через залучення високотехнологічних комунікацій. Мережа Інтернет дозволяє здійснювати обмін інформацією не лише державним, політичним, торгівельним установам, але й на рівні особистого спілкування, вдосконалювати процеси інтерактивної освіти, у яких людина є учасником прямої комунікації. Новітні технології руйнують комунікативні кордони і перетворюють доволі хистке поняття національного інформаційного простору на умовність.

Сучасний медіа-простір являє собою складну систему, організовану за мережним принципом, а властива йому віртуальність, значною мірою трансформує систему комунікацій, змінюючи характер взаємодії в процесі інформаційного обміну, створення та передачі інформації. Нині медіа-простір, акумулювавши всі технологічні інновації та набувши таких властивостей як мобільність, конвергентність та інтерактивність, перетворився на середовище, в якому не лише мас-медіа здійснюють інформування за принципом один до багатьох, а й поступово стираються кордони між виробниками й користувачами інформації та відбувається комунікаційна взаємодія між учасниками інформаційних відносин за принципом багатьох до багатьох.

8. Соціальні фактори, що формують сучасний інформаційно-комунікативний простір

Найважливішим елементом інформаційно-комунікаційних суспільств, орієнтованих на інтереси людей, є культурна і мовна розмаїтість, діалог між культурами; інформаційні й комунікаційні ресурси розглядаються й охороняються як загальна спадщина людства.

Оскільки користувачі інформаційно-комунікаційного середовища утворюють певну спільноту, особливої уваги необхідно приділити означеній групі вимог, яка, включає культурологічний, етичний і юридичний аспекти. Йдеться, насамперед, про правила спілкування в мережі та використання доробок інших авторів.

9. Масова комунікація та громадська думка: соціальний контекст

Серед основних чинників, що впливають на формування громадської думки (демократичність політичного та економічного суспільного устрою; забезпечення вільного висловлювання своєї думки; наявність вільного і безперешкодного доступу громадськості до необхідної інформації як засобу формування компетентної думки; взаємодія громадської думки, владних структур, засобів масової інформації, політики та ідеології), слід особливу увагу звернути на ЗМІ-сукупність сучасних каналів зв'язку (преса, телебачення, радіо мовлення, кіно, відео, Інтернет тощо), за допомогою яких поширюється різноманітна інформація у суспільстві. Формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, зосереджують досвід і волю мільйонів, а з іншого - впливають на свідомість, на вчинки, групові дії людей. В Україні вони також значно впливають на формування громадської думки населення. Це можна пояснити тим, що люди звикли довіряти засобам масової інформації, які є основним джерелом суспільно-важливого інформування. Звісно, що до читача, глядача чи слухача ЗМІ основна частка інформації потрапляє у переробленому вигляді, містить оцінку ситуації, події, яка нав'язується аудиторії. Тому досить часто трапляється таке, що громадяни, перетворюються у зручну мішень для інформаційного простору, бо люди, обтяжені щоденними турботами, схиляються до думки інших, ними легко маніпулювати та певним чином впливати на їх свідомість. Засоби масової інформації виражають і формують громадську думку, яку розглядають як колективне судження людей, яке проявляється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі дії інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності. Вона створюється під впливом буденної свідомості, а також науки, мистецтва, політики і, як правило, всіх джерел масової комунікації.

ЗМІ відіграють значну роль у виборчому процесі, тому що на засоби масової інформації покладається велика відповідальність за подання інформації у доступній формі та наповнення її змістом, вартим, з огляду на актуальність події дня, неупередженого, виваженого висвітлення перебігу подій виборчого процесу і референдумів. Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу, яка і формує політичну систему. В демократичній державі право приймати рішення має більшість, тому гласна дискусія дає можливість висловитися лише певним особам та організованій меншості, опозиційним партіям - всім тим, хто думає по іншому, ніж більшість. А це є ефективним інструментом механізму демократичного правління, який безпосередньо впливає на формування типу політичної системи. Тому в ідеальному варіанті ЗМІ мають бути притаманні певні характерні риси, наприклад: об'єктивність, істинність, достовірність, доказовість інформації, які ґрунтуються на чесності, порядності, відповідальності перед законом. У більшості ж країн Європи розроблена розгалужена сукупність законів та законодавчих документів, покликаних регулювати діяльність засобів масової інформації. При цьому слід також пам'ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих політичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення звичайних норм плюралізму та моралі. А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Тому засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передбачає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргументів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.

10. Моделювання соціальної реальності за допомогою комунікативних технологій

Далеко не все, що пропонують ЗМІ, позитивно впливає на підростаюче покоління. Комерціалізація засобів масової інформації витіснила молодіжну аудиторію з її інтересами на периферію медіаринку. ЗМІ значною мірою втратили свою виховну функцію, змінивши її на функції розваги і задоволення споживчих інтересів.

Психологи відзначають, що в деякі періоди історії і в деяких фазах свого життєвого циклу людина потребує нової ідеологічної орієнтації, інформаційного супроводу, так само, як в повітрі і їжі.

«Молодь - якраз той період і цикл, який найбільш придатний для інформаційно-психологічних впливів». Один з найпотужніших механізмів впливу в нашому медіатизованому світі є засоби масової інформації. Не випадково сьогодні молодь називають медіапоколінням.

Парадоксальність сучасної ситуації полягає в тому, що при всій включеності молодої людини в медіасередовище, в її відносинах із ЗМІ спостерігається глибинний конфлікт. Відчуження ЗМІ від аудиторії, особливо молодіжної - факт, багаторазово доведений в різних дослідженнях. Результати соціального опитування, проведеного в 2005 році групою вчених (С. Цимбаленко, А. Шариков С. Щеглова) підтверджують, що засоби масової інформації в молодіжному середовищі втрачають свою значущість як джерело повної, достовірної та якісної інформації, в тому числі з найбільш гострих і складних соціальних проблем.

Нині дедалі очевиднішим стає те, що Інтернет - і як медіа, і як альтернативне соціальне середовище існування сучасного людства - має величезні технологічні, соціально-психологічні й інші ресурси. Дискурси «безмежної свободи» (відсутності будь-яких кордонів і обмежень), «демократичності», «ресурсоспроможності», «довіри» тощо, які неодмінно «розгортаються» навколо Інтернету, викликають повагу до нього і підтримують його авторитет. Це дає підстави розглядати Інтернет не лише як чинник впливу на громадську думку, а як сучасну і самодостатню технологію її формування й реформування, а отже, привертає увагу соціальних психологів (як дослідників соціального життя людей і суспільств) і соціальних технологів (як активних і зацікавлених його конструкторів).

Інтернет, як медіа, істотно і вигідно відрізняється від традиційних ЗМІ, по-перше, якісно новими способами збору, організації і збереження інформації, по-друге, невичерпними, ніким і нічим не обмеженими можливостями з оперативного інформування своїх користувачів практично з усіх питань, по-третє, безмежними можливостями для реалізації якісно нової, інтерактивної комунікації. Не випадково він посів важливе місце в національних інформаційних просторах практично усіх країн світу. Інтернет активно формує порядок денний, а разом з цим і свідомість людей, а його аудиторія стрімко зростає. У зв'язку з цим телебачення, яке досі практично не мало конкурентів на ринку мас-медій, опинилося в незвичній для себе ролі наздоганяючого. І хоч допоки йому все ще належить першість в інформаційному просторі, а його аудиторія поки що є більшою, ніж аудиторія Інтернету, проте часи його гегемонії назавжди минули. Нині телебачення змушене в умовах жорсткої конкурентної боротьби змагатися за свою аудиторію з більш сучасним суперником - Інтернетом. Воно запозичує в Інтернеті технології з налагодження діалогу і зворотнього зв'язку з аудиторією, але його можливості в цьому істотно обмежені об'єктивними (технічними) і суб'єктивними (психологічними) чинниками, і тому ці спроби часто виглядають досить штучними. Наприклад, коли телевізійний ведучий закликає телеглядачів: «Телефонуйте нам просто зараз, ми у прямому ефірі!», то це зовсім не означає, що зателефонують саме ті, кого порушене питання найбільше турбує, чия думка має соціальну цінність і могла б отримати резонанс у суспільстві.

По-перше, телеглядач, який є «пасивним» за визначенням, не звик до такої форми взаємодії з телебаченням і не поспішає щось змінювати.

По-друге, після кількох невдалих спроб зв'язатися з телеоператором він, як правило, облишає цю ідею.

По-третє, як свідчать дані масових опитувань, більшість глядачів не довіряють ані телебаченню, ані «прямим ефірам», вважаючи їх черговою «виставою» (або й «підставою», як це буває в багатьох вікторинах і телешоу), а тому - через спричинену негативним досвідом недовіру і через сформовану телебаченням пасивність - вони не включаються в неї, як у подію, а просто за нею спостерігають.

По-четверте, кількість дзвінків і тип реципієнтів, що телефонують, істотно залежать від авторитета телекомунікатора тощо.

Отже, інтерактивна комунікація, яка становить головний принцип організації інформаційно-комунікативного простору в Інтернеті і є для нього природною й ефективною, на телебаченні впроваджується з ускладненнями і виконує там допоміжну роль.

Інтернет являє собою створену у віртуальний спосіб відносно автономну соціальну систему, яка існує в межах реальної соціальної системи (соціуму) і знаходиться у системному зв'язку з нею. Системними ознаками Інтернету, як соціальної системи і соціального середовища є, з одного боку, безмежна свобода, абсолютна безконтрольність, фактична некерованість ззовні, а з іншого - висока ресурсоспроможність, самодостатність, здатність до самовпорядкування, самовідтворення і самовідновлення.
Також, Інтернет має ознаки соціального середовища, яке задовольняє більшість інтересів і потреб користувачів, в тому числі й потребу в соціальній активності, і тому становить серйозну (і часто більш прийнятну) альтернативу традиційному соціальному середовищу. Це спричинює високий потенціал залучення і впливу на користувачів і тих, хто знаходиться в спільних з ними соціальних мережах.

Що потрібно розуміти під свободою комунікації в умовах побудови демократичного суспільства?

Побудова відкритого демократичного суспільства - складне завдання. Новоутворені демократичні країни (в тому числі й Україна), прагнучи зберегти і розширити здобуті свободи, повинні створити як у державному, так і в приватному секторах інституції, які б відображали і підтримували вільний обмін інформацією.

За демократичного державного устрою журналіст завжди готовий до відповідальності перед самим собою, перед аудиторією за кінцевий продукт інтелектуально-творчої діяльності. Рівень свободи журналіста залежить від правильності його соціальної позиції. Вирішення працівником ЗМІ соціально-творчих проблем своєї праці є вищим ступенем прояву свободи у журналістиці, а отже і демократичності суспільства. Знаючи різницю між свободою творчості і вседозволеністю, журналіст повинен діяти згідно із законом, а найголовніше - згідно з моральними, етичними нормами.

Особливо діяльність мас-медіа залежить від існуючого в державі політичного режиму, який певною мірою і сам впливає на його формування. Демократичні процеси, що відбуваються в сучасній Україні неможливі без обміну інформацією. І чим повнішою вона буде, тим прозорішою стане політика. Тож найважливішою засадою функціонування демократії є свобода поширення інформації. Свобода слова є однією з політичних свобод, які гарантує Конституція України і які не можуть бути реалізовані без наявності інституту незалежних ЗМІ. Залучення громадян до політики, їхня компетентність, здатність робити обґрунтований вибір і приймати відповідальні рішення залежить від їх доступу до можливої інформації про діяльність уряду, парламенту, президента, про перебіг виборів. Саме це у розвинених демократіях і забезпечують ЗМІ. Для здійснення ефективного контролю за органами влади, громадянам необхідно не лише володіти такими проміжними інструментами, як вибори та політичні партії, а й мати постійний доступ до інформації про те, чим їх представники та державні службовці займаються зараз, не чекаючи наступних виборів.

Питання свободи інформації мають надзвичайно важливе значення для посткомуністичних країн (в тому числі й України), які зіткнулись зі спадщиною відчуженої влади та кризового суспільства. Зокрема, відсутність громадянського суспільства в Україні призводить до того, що попит на доступ до інформації є дуже слабким, а тенденції щодо участі у громадській діяльності майже відсутні. Тому самі органи влади в Україні повинні на сьогодні стимулювати, пробуджувати суспільство запровадженням відкритого доступу до публічної інформації і заохочувати людей отримувати та користуватися цією інформацією. Кожна влада повинна мати ефективні, неперервні та надійні комунікаційні канали з громадянами для забезпечення керованості всіх соціальних та економічних процесів, що відбуваються в державі. Важливо, щоб ці канали були взаємними, оскільки демократія - це ефективна система відносин між громадянами та органами влади. Крім того, тільки інформація про політичні процеси активізує громадян в політиці. Якщо Україна прагне бути повноправним учасником європейського процесу, то вона має розвивати подібні стосунки між громадянами і державою. При демократизації суспільства необхідно також враховувати його пасивність: там, де в західних країнах достатньо традицій, українцям потрібні формальні процедурні механізми.

Твердження про те, що свобода слова і діяльності ЗМІ є одним з найважливіших інститутів демократії - незаперечне. Теоретично свобода слова і незалежність мас-медіа в Україні є. Наприклад, стаття 2 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992) проголошує: "друковані ЗМІ є вільними"; зі статті 6 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (1993): "Втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об'єднань громадян, окремих громадян у творчу діяльність телерадіоорганізацій, а також цензура, як контроль за ідеологічним змістом передач, забороняється". Стаття 2 Закону "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (1997) підтверджує: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність (...), не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес". Крім цих, правові норми у медіа-сфері регулюють закони "Про інформацію" (1992), "Про авторське право і суміжні права" (1993), "Про державну таємницю" (1994), "Про інформаційні агентства" (1995), "Про рекламу" (1996), "Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів" (1997), окремі правові норми Цивільного та Кримінального кодексів та Конституція України. Поява цих законів свідчить про спробу справді демократичного підходу до вирішення проблем правового поля діяльності ЗМІ. Отже, теоретично ЗМІ в Україні є вільними, незалежними і захищеними від втручання владних структур.

Однак реальна практика перших десятиліть незалежності доводить протилежне. Владні структури в Україні, особливо державні адміністрації обласних і районних рівнів, запровадили контроль за діяльністю органів ЗМІ, будучи їх засновниками чи співзасновниками методом прихованого тиску і фіскальних важелів.

Конституційні, законодавчі засади свободи слова, свободи інформації в Україні реалізуються із значними труднощами, що ускладнює виконання ЗМІ своїх функцій і ролі в суспільстві. Досить прогресивному законодавчому забезпеченню свободи слова в Україні протистоять недосконалість механізмів покарання за порушення законодавства про свободу слова, залежність судів від виконавчої влади, а ЗМІ - від політичного патронату і фіскальних органів. Проте в українському суспільстві довіра населення до ЗМІ тримається на досить високому рівні. Особлива увага і влади, і громадськості до мас-медіа спостерігається в періоди виборчих кампаній та референдумів, що сприяє прозорості цього процесу, реалізації норм демократії. Об'єктивною умовою розвитку демократичного суспільства є також взаємодія, а не взаємозалежність чи залежність одностороння трьох компонентів: влади, ЗМІ та громадськості. Поінформована і активна громадськість є складовою демократичної держави, а ЗМІ виконують посередницьку місію між владою і народом, коли вони обирають та виносять на обговорення населення ті чи інші проблеми, без упередження аналізують і тлумачать їх. Слід відзначити, що в період недовіри населення до суспільних та владних інституцій ЗМІ, навпаки, користуються високим рівнем довіри. Однак на початку XXI століття порівняно з роками становлення незалежності в Україні спостерігається деяке зменшення рівня довіри до засобів масової інформації.

Роль ЗМІ в сучасному демократичному процесі України помітно зростає, особливого значення набуває рівень їх політичної культури. Мас-медіа можуть стримувати політичну конфронтацію в суспільстві, переводячи її у форму діалогу та співробітництва різних політичних сил. Розвинена демократія неможлива без поширення різних знань, поглядів, соціальних оцінок, без гарантії прав для всіх громадян, що і є функціями мас-медіа.

Ключовим критерієм свободи інформації, - підкреслюють сучасні канадські дослідники політичної комунікації Кетлін Крос і Роберт Гакет, -є різноманітність її джерел у поєднанні з вільним доступом до них. Особливу функцію виконують і громадські медіа, які є альтернативними, низовими в суспільстві і виражають потреби громадян. Останні мають право на адекватну інформацію про справи на місцевому рівні, право на відповідь і право на використання нових засобів комунікації для взаємодії та соціальних дій у невеликих громадах, групах інтересів та субкультурах. У сучасному суспільстві ЗМІ перетворилися у могутній політичний інститут, без якого неможливо уявити функціонування публічної влади. Особливе значення мають електронні ЗМІ, насамперед - телебачення, що стало ефективним інструментом формування політичних орієнтацій громадян. Тому значно зростає відповідальність мас-медіа перед суспільством. Варто зазначити, що сучасні масові політичні мас-медіа поділяються на державні, опозиційні, приватні та зарубіжні. Всі вони діють або мобілізаційно (агітують, пропагують), або методом маркетингу (паблік рилейшнз, політична реклама). Перший тип ЗМІ характерний для тоталітарних режимів і його завданням є нав'язування людям певних думок, стереотипів поведінки, що позбавляє людей можливості вибору. Після розпаду СРСР мобілізаційний тип ЗМІ зникає, і в пострадянських суспільствах виникає ідеологічний плюралізм та розширюється сфера домінування ліберально-демократичних цінностей: ринкової економіки і громадянського суспільства. Демократія передбачає наявність у суспільстві маркетингових мас-медіа, які формуються відповідно до попиту та пропозиції на інформацію. Основне їх завдання полягає в тому, щоб необхідну суб'єктові і достовірну інформацію забезпечити в потрібний час і в потрібному місці. Маркетингові стратегії на українському грунті приживаються з великими труднощами, оскільки для їх розвитку потрібна відкритість, прозорість політики.

У країнах з розвиненою демократією ЗМІ спочатку були органами партійної преси, а в посттоталітарних суспільствах, і в Україні також, є багато газет, які контролюються політичними партіями, але не завжди називають себе друкованими органами партій, хоч і є однобічними. Демократичні ЗМІ висвітлюють інтереси різних політичних сил, об'єктивно й оперативно інформують населення про події в країні, регіоні, світі. Для ЗМІ характерним є своєрідний поділ праці: радіо оперативно інформує про те, що сталося, телебачення демонструє, як відбувалася подія, а газета роз' яснює, чому відбулася подія.

Право на свободу інформації в демократичному суспільстві забезпечується законодавчо, так як і право держави на обмеження інформації, тобто цензуру, яка здійснюється з метою нерозповсюдження ідей та відомостей визнаних владою небажаними, таємничими. Під час війни вона застосовується навіть у демократичних державах. Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною і суперечливою проблемою сучасності: з одного боку, цензура є засобом контролю, знаряддям сваволі, перешкодою свободі, а з іншого - важливою є національна безпека держави. Так, відомий французький державний діяч, історик і дослідник демократії Алексіс де Токвіль наголошував, що «у країні, де відверто визнається суверенітет народу, цензура не тільки небезпечна, вона й абсурдна. Суверенність народу і свобода преси цілком співвідносні; цензура та загальне голосування, навпаки, суперечать одне одному і не можуть співіснувати в політичних інститутах одного народу... Саме під впливом преси пожвавлюється політичне життя в країні; вона примушує громадських діячів по черзі ставати перед судом громадськості. Преса є першою після народу силою у тих країнах, де відсутня сувора цензура. Преса є тією силою, без якої свобода не змогла б вижити.»

Размещено на Allbest.ru