Комунікативні дії в процесі діяльності прес-служби

Засоби масової інформації хоч і виступають методами пропаганди, самі теж перебувають під її впливом. Активне обговорення проблем свободи слова, як і будь-яка дія, має завжди кілька наслідків. Наслідок перший - люди починають свідомо шукати інформації, прагнуть зрозуміти події, прагнуть не бути маніпульованими. Напевно, дуже райдужна перспектива. Але чи ідеал втілюється у життя? Чи читач реагує по-іншому? Коли зненацька люди втратили джерела інформації, якому вірили (маємо на увазі советські газети, зокрема «Правду») це спочатку призвело до розгублених пошуків нових джерел, а згодом, цей намір змінився прагненням не знати, не шукати, не вірити нікому, а не знаходити середнє арифметичне матеріалів ЗМІ. Пропаганда свободи слова відштовхує, залякує, породжує недовіру. Цьому також посприяли конфлікти між самими ЗМІ взаємне ігнорування, відсутність солідарності у середовищі журналістів.

І от маємо сумарний результат, якщо всі ці елементи об'єднаються: власник не зацікавлений в економічному зростанні газети, а отже його не цікавить об'єктивність викладу матеріалу, а отже він і не зацікавлений у професійному рості журналістів.

З іншого боку, українські засоби масової інформації, що за останні десять років зуміли себе дискредитувати, відродити явище цензури, своїми конфліктами, некомпетентністю і простою продажністю загнали себе у п'ятий кут і втратили право називатися четвертою владою. Вихід може бути лише у критичному переосмисленні свого місця і функцій у цьому суспільстві.

Розвиток преси у кожній країні світу тісно переплетений з політичною, економічною і культурною історією. Пресу завжди вважали і вважатимуть найдієвішим інструментом політичного впливу. Не випадково пресу називають «четвертою владою», поряд із парламентською, виконавчою і юридичною. Дійсно, у сучасному суспільстві вона виконує дуже важливу функцію: інформуючи широку громадськість, вона дає змогу розуміти і контролювати діяльність органів законодавчої і виконавчої влади. Глибокі дослідження, аналітична інформація й детальні коментарі на політичні, економічні та культурні теми формують погляди і переконання широких верств населення.

Преса несе велику відповідальність за долю нації, за долю всіх людей сучасного суспільства. Нові можливості відкриваються перед засобами масової інформації у зв'язку з глобалізацією. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології радикально змінюють місцеві, національні і глобальні соціально-економічні і політичні інститути. Преса формує свідомість і волю суспільства. Це виявляється в усіх сферах діяльності держави. Вони забезпечують суспільну підтримку політики без якої засоби масової інформації не можуть бути ефективними. Фактично засоби масової інформації стали частиною механізму функціонування державної влади.

Українська преса перебуває поза контролем, який існує відносно інших органів держави, і не несе належної відповідальності. Ця «четверта влада» перебуває в приватних руках з усіма наслідками, які звідси випливають. У цьому основне протиріччя сучасного демократичного суспільства і держави. При реальній владі, преса практично не несе відповідальності за підбір інформації. Керуючись насамперед фінансовими критеріями, вони зосереджують увагу на конфліктах, а не на суті справи. Увага громадян відволікається від реальних проблем. Ідеться по суті про своєрідний інформаційний опій. У результаті як зовнішня, так і внутрішня політика держави постають перед читачем у спотвореному вигляді чи взагалі приховані від нього. У нас, власне, вже давно приділили два підходи, два стилі в журналістиці. Один можна назвати репортажно-фейлетонним, інший - аналітичним, проблемним. Справа не в тому, що жанри репортажу, фейлетону погані, другосортні, а проблема стаття хороша вже через специфіку жанру. Політичний фейлетон - тонкий, іронічний - справа хороша. Але це велика рідкість серед наших журналістів. Можна назвати буквально два-три прізвища журналістів міжнародників, що володіють цим жанром. Проте багато імітаторів, що виробляють сіру «фейлетонну продукцію», яку легко розпізнати за примітивізмом і поверхневим володінням темою, навіть коли йдеться про важливі справи.

І ще один безпомилковий індикатор - вторинність інформації, суджень, коли журналісти, як правило, не утруднюють себе збиранням і аналізом інформації, а задовольняються тим, що беруть її з різних джерел - з Інтернету, телеграфних агентств, телебачення. При цьому повторюють помилки, що інколи трапляються навмисне. Перемішавши чужу інформацію з критичним, гамірним «гарніром», вважають своє завдання виконаним. Якщо викреслити з такого тексту цитати західних і російських газет, залишиться 10-15 відсотків авторського тексту.

Що ж ми маємо у підсумку? Хочуть того чи не хочуть журналісти, а залишається заохочення до інформаційної залежності. Цим користуються досить часто аналітичні центри, що відстоюють інтереси різноманітних транснаціональних компаній. Нині ми маємо журналістів так званого «спритного» стилю, які взяли за взірець не кращі репортажі західних журналістів, які отримували гроші за те, що критикували радянський спосіб життя. Проте таких журналістів на Заході стає дедалі менше, а більше з'являється таких, що постійно втягують нас у «психологічну війну». Процеси маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю за допомогою преси за останні роки поширились. Удосконалюється їхня технологія. Дедалі частіше використовуються методи інформаційно-психологічної агресії, акцентованого впливу інформації, а також різні способи подачі неповної чи викривленої інформації. Так звана четверта влада, отримавши можливість вільно, на повний голос говорити, не виявляє потрібної громадянської і професійної відповідальності за свою діяльність в умовах системної кризи в суспільстві. Всі способи контролю за діяльністю преси одразу ж розцінюються як замах на свободу слова, принципи демократії, права людини. Під цим прикриттям відбуваються масові зловживання свободою інформації задля чиїхось інтересів. Причому ці зловживання систематичні і планомірні. У суспільній думці поглиблюються розуміння того, що в умовах зростання соціально-економічної і духовної кризи в неупорядкованій на перший погляд, діяльності преси під лозунгом плюралізму думок та ідеологів відбувається небезпечний процес руйнування національної свідомості й самосвідомості, морального розкладу, примітивізація і спотворення людської свідомості та ставлення до життя, «дебілізація» значної частини населення країни.

Повною відповідальністю можна заявити, що стан справ у сфері духовної екології в Україні значно гірший ніж у галузі екології зовнішнього середовища, про що ведуть мову частіше, ніж про духовну екологію. Упродовж останніх років чітко простежується тенденція духовної, моральної й інтелектуальної деградації значної частини населення, насамперед молоді, під впливом безконтрольної діяльності преси. Цей процес особливо яскраво виявляється у масовій культурі. Ця сфера суспільної свідомості активно й цілеспрямовано американізується, і так само активно витісняється національна культура, мистецтво і традиції. Преса широко подає подробиці різних кримінальних подій, карних злочинів із вбивствами, пограбуваннями, насильством. Так пресу ніби привчають підлітків та юнаків до мерзот життя, роблячи їх звичайними, не даючи їм належної оцінки і пояснень.

До цього додається непристойний гумор і добродушно-поблажливі коментарі. Під впливом систематичної і багатої на кримінальні теми інформації у молоді формується стійке уявлення, що вбивства, пограбування, насильство - неминучі і невід'ємні супутники демократичного суспільства і з цим необхідно примиритися. У нових умовах преса або друковані ЗМІ повинні вирішувати винятково важливі завдання. Це передусім стосується основної проблеми демократії - громадяни повинні мати не тільки права, а й реальні можливості їх реалізувати. Звідси завдання преси або друкованих ЗМІ - забезпечити відповідний рівень просвіти і політичної культури широких верств населення.

В умовах глобалізації життєво важливе значення має утвердження культури миру, яка включає загальнолюдську мораль і правосвідомість, тобто уявлення про справедливий, гуманний світоустрій. Люди повинні усвідомлювати: те спільне, що їх об'єднує, значно вагоміше ніж те, що їх роз'єднує. Необхідно усвідомлювати єдність долі людства. Виживання людства залежить від інтернаціоналізації відповідної моралі і права. В їх основу має бути закладена концепція спільної відповідальності за долю цивілізації нині і в майбутньому. Вона повинна пронизувати законодавство окремих держав і міжнародне право. Інтереси людства вимагають утвердження спільних цінностей, цілей, ідеалів, уявлень про майбутнє. Добитися цього без якнайактивнішої участі преси неможливо. Сучасні засоби масової інформації досягли досконалості в маніпулюванні свідомістю. Вони найчастіше перебувають у руках змовників і збільшують кількість хворих людей, змінюючи біологічні принципи існування нації. ЗМІ повинні бути не інструментом влади, а інструментом для контролю над можновладцями.

Запитаймо себе: чи можуть газети «Голос України» та «Урядовий кур'єр» бути інструментом контролю за діяльності Верховної Ради й Урядом держави? Відповідь може бути тільки одна. Не можна контролювати й бути об'єктивним до установи чи то людини, від якої залежить твоє фінансове становище, заробітна плата і твоє майбутнє. А якщо додати до цього досвід недалекого минулого, то всім стане зрозуміло, на кого працюють і працюватимуть газети, які існують за кошти платників податків, за наші з вами кошти.

Громадськість хоче знати не тільки останні новини, викладені дикторами державного телебачення чи оглядачами державних газет. Для реальної участі в політичному житті нам необхідно знати факти із життя політичних партій, окремих лідерів, їх фінансове становище, володіти інформацією про їх взаємини і рішення. Треба враховувати, що маніпуляція свідомістю людей практично не можлива при високому рівні політичної культури населення, досягти якої можна тільки в умовах широкого доступу до інформації, який забезпечує уряд.

Значна частина виборчих компаній обмежується найоб'єктивнішими лозунгами, звинуваченнями, маніпулюванням зіставленнями, а то й дезорієнтацією і фальсифікацією. Вибори стали регулярним і потужним джерелом прибутків для преси і рекламних агентів. В Україні стало вже доброю традицією напередодні виборів проводити різноманітні журналістські конференції, присвячені питанням свободи і відповідальності преси. Їх суть зводиться до нагадування журналістам про те, що свобода преси повинна йти в парі з відповідальністю. Однак організовуються вони зазвичай, коли вже механізм виробництва працює повним ходом і жодні волання до журналістської етики чи й просто людської совісті не в стані його затримати. Редакції безсоромно розміщують замовні матеріали так, ніби передвиборчі «жнива» звільняють пресу від обов'язку «відповідальності», залишаючи разом з тим право на «абсолютну свободу».

Помаранчева революція, як показує досвід виборчої кампанії-2006, на жаль, ситуації не виправила. В період між виборами 2004 і 2006 років українська журналістка, без сумніву, стала вільнішою, але чи проявила себе як більш відповідальна? Отож, причин масової продажності українських журналістів та редакторів варто шукати десь далі, ніж вибори. Чи можна, наприклад, говорити про відповідальну журналістку у країні, де більшість журналістів отримує зарплату в «конвертах»? Зрозуміло, що «конверти» є наслідком не лише призвичаєнь з періоду первинного накопичення капіталу, але й результатом дурної і несправедливої діючої податкової політики. Та все ж. У момент, коли кожен з нас бере до рук отого «конверта», наша відповідальність, професійність (якщо врахувати, що основою професії є говорити правду), а також і свобода стають під великим знаком питання.

Особливо це стосується тих авторів, хто пише на теми корупції, злочинності, шахрайства. Але також і тих, хто висвітлює виборчі процеси, критикує діяльність партій, ставить громадянам за приклад європейські стандарти, тужить за громадянським суспільством, переймається вихованням нових поколінь.

На жаль, багато з нас стоїть перед реальним вибором - брати зарплату в «конверті», чи не отримувати її взагалі. Цей вибір є значно суворішим, ніж вибір працедавця за політичними симпатіями. Бо якщо втратиш працю в «помаранчевих», то зможеш її найти у «біло-блакитних», втратиш у «червоних» - знайдеш у «рожевих» і т. д. Але, якщо ти відмовляєшся брати зарплату в «конвертах», тобто, відмовляєшся грати за певними написаними правилами працедавця, незалежно від його політичного забарвлення, то можеш не знайти роботи ніде.

Отже, для журналіста, котрий цінує свою професійну репутацію, мислить категоріями цивілізованих стандартів і вбачає призначення преси в ролі «сторожового пса демократії», «конверт» є неприємною, але вимушеною необхідністю. Для журналіста, який усім цим не переймається, - це приємна і бажана винагорода, яка дає змогу уникнути сплати податків, а також - відчуття причетності до спільної таємниці із працедавцем. Така своєрідна лояльність у надії на поблажливість.

Але як одного, так і іншого зарплата у «конверті» позбавляє шансу на повноцінну професійну діяльність, на відчуття обґрунтованої гордості за свою професію. Та багатьох інших речей - мало практичних, але принципово важливих для відчуття внутрішнього комфорту.

Отже, «зарплата в конвертах» робить українське журналістське середовище неорганізованим і не солідарним, незахищеним і безпорадним, вразливим на шантаж і погрози.

Адже саме через такий тип фінансових взаємин із працедавцем журналістські профспілки в Україні не мають практично жодного впливу, а саме середовище журналістів залишається неконсолідованим. Будь-яка журналістська організація може будувати свої взаємини із працедавцем лише на законній основі, тобто на підставі легальних контрактів і прозорих схем оплати праці. Погоджуючись обходити закон, тобто отримувати зарплату в «конверті» і працювати без контракту, чи за контрактом, який містить фіктивні дані, ми приречені на програш у тяганині з працедавцем, котрий змінює правила гри не на нашу користь.

Показовою була дискусія на 5-му телеканалі, між однією зі співвласників часопису «Час.Uа» та представницею трудового колективу цього ж видання. За версією представниці редакції, конфлікт виник через те, що власники заборгували багатьом журналістам і редакторам платню за кілька місяців. Представниця ж власників видання заявляла, що це не правда: ідіть у бухгалтерію і отримуйте гроші. На цьому й розійшлися, так і не пояснивши невтаємниченому глядачеві, що непорозуміння виникає через те, що, говорячи про свою зарплату, працівники мають на увазі «конверт», а працедавці - офіційну відомість. Різниця в сумах, очевидно, значна.

У такій ситуації консолідація журналістського середовища видається якщо й не неможливою, то малоймовірною. Адже журналіст, котрий перебуває у своєрідній фінансовій «змові» з працедавцем, повинен виявляти лояльність саме йому, а не колегам з інших видань чи й з власної редакції. Бо ж від того першого значно більше, ніж від інших, залежить матеріальний добробут та імовірний розвиток кар'єри журналіста.

До того ж зарплата в «конвертах» може мати не тільки спокусливий присмак «забороненого плоду», але й гіркий смак причетності до заборонених законом дій. Адже, якщо працедавець має розписки з підписами, наприклад, про отримання певних сум в іноземній валюті, котрі, зрозуміло, ніде не задекларовані, то це автоматично стає дієвим інструментом для шантажу з боку працедавця у разі спроб працівників створити йому певні проблеми.

Отож, наша преса беззахисна безправна піддана на шантаж і як вона може бути «вільною і відповідальною»?

Як вийти з цієї ситуації? Очевидно, що самотужки пресі цього зробити не вдасться. Допомогти мала б держава, руйнуючи ті схеми, на яких базується корупція у всіх видах життя в державі, зокрема і в журналістиці. І те, що досі ці схеми не зруйновані, можна вважати однією з найбільших поразок нової «помаранчевої влади». Та пасивно чекати цього від влади - це наперед програшна позиція. Журналісти самі повинні домагатися дій влади з цього приводу. Використовуючи свободу слова і пам'ятаючи про відповідальність перед суспільством.

комунікативний преса суспільство свідомість

2.2 Роль місцевої та студентської преси у розвитку сучасної української преси

У становленні та зміцненні Української держави значну роль відіграють засоби масової інформації, які беруть активну участь у її громадсько-політичному житті і формуванні національної свідомості та гідності. З часу здобуття Україною незалежності вжито заходів для вільного обміну інформацією, створення умов для надання можливості громадянам висловлювати свої міркування і переконання, закладено надійну основу системи правового регулювання діяльності засобів масової інформації. Головною подією 2006 року в інформаційному просторі країни можна вважати реальне покращення у стосунках преси та влади, а також ліквідацію цензури як на центральному державному рівні, так і на регіональних.

Регіональні засоби масової інформації є важливим чинником у формуванні громадянської просвіти суспільства, закладають певні ціннісні стереотипи. Інформаційний простір Рівненщини включає 280 друкованих зареєстрованих видань з місцевою сферою розповсюдження, з яких виходить 75. Окрім обласного центру власну досить розвинену інформаційну сферу має м. Дубно і Дубенський район (тут зареєстровано 11 газет). 99,8 % зареєстрованих періодичних друкованих видань - україномовні, решта - двомовні. Ринок засобів масової інформації в Рівненській області не монополізований, але ряд видань “Видавничого дому “ОГО” працюють в рамках своєрідної медіа-групи. Зокрема газети “ОГО”, “Провінційна газета”, “Безкоштовні оголошення”, “Рівненська газета”, “Скринька”, “Завтра”, “Телепрограмка”. Засновниками частини видань є облорганізації політичних партій та громадських організацій: “Рівне ЧАС” - НРУ, “Рівненський діалог” - СПУ, газети обласного відділення ПР “Рівненський регіон” та “Народний вісник” обласної організації НП, часопис “Волинь” - УНП, “Червоний прапор” (КПУ). Рівненська молодіжна організація “Молодий Рух Рівненщини” має своє видання “Рушійна сила”. Обласна газета “Вільне слово” позиціонується як незалежна. Видання у своїх публікаціях висвітлює діяльність різних політичних партій.

На сторінках обласних засобів масової інформації постійно висвітлюється інформація про соціально-економічний курс Президента України, діяльність Кабінету Міністрів України у різних сферах народного господарства. Регулярно публікується інформаційно-аналітичні матеріали про роботу місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з вирішення соціально-економічних проблем та виконання Указів Президента України щодо фінансової стабілізації, послаблення додаткового тиску, стимулювання вітчизняного виробництва, фінансування соціальних виплат та ін. Офіційні матеріали, коментарі постійно подаються в обласних газетах під рубриками “Україна і світ”, “Політика”, “Точка зору”, “День за днем”, “Актуально”, “З перших вуст”, “Народовладдя”, “Політикум”, “Вибори”, “Україна: події, факти”. На шпальтах регіональних видань в рубриках “Історія”, “Духовність”, “Імена”, “Постаті” розміщується матеріали на національно-патріотичну тематику та щодо духовного відродження України та Рівненщини. Широко висвітлюються сучасний розвиток української держави, пам'ятні дати, історичні події, пов'язані з визвольною боротьбою українського народу за незалежність. Аналізуючи провідні регіональні видання з початку 2006 року у світлі політичних орієнтирів, можна простежити, що в лютому - квітні ц.р. актуально була тема підготовки до виборів, в друкованих засобах масової інформації висвітлювались виборчі програми політичних партій, виборча агітація, іміджеві матеріали, списки кандидатів у народні депутати та органи місцевого самоврядування, оцінка результатів виборів до парламенту і місцевих рад. Слід зазначити, що під час виборчого процесу 2006 року діяльність місцевих засобів масової інформації відбувалася в більш вільних умовах у порівнянні з попередніми виборами. Доступ до засобів масової інформації мали всі бажаючі політичні сили, які володіли фінансовими ресурсами. Засоби масової інформації розміщували більше матеріалів, які можна розцінити як агітаційні та іміджеві.

Сьогодні постало питання про роздержавлення місцевої преси та створення умов для її незалежності.

Свобода слова і свобода преси хоча б деякою мірою можлива лише тоді, коли засновником газети є трудовий колектив, тобто коли газета має економічну незалежність. Але чи можлива економічна незалежність для райони в сучасних реаліях? За рахунок коштів від передплати, реклами та висвітлення діяльності влади вона може тільки вижити, але не творчо розвиватися. А тут ще й різноманітні інстанції майже кожного дня з'являються з перевірками (значить ви знову щось “не те” написали), і кожна з них має право газету “зачинити” у разі знаходження якихось, навіть неіснуючих, порушень; “незадоволені”, інтереси яких зачіпають ваші публікації, тягають районку по судах, вимагаючи то спростування інформації, то відшкодування збитків.

Преса - не може бути незалежною і вільною, бо вона залежна АПРІОРІ, в якій би формі власності вона не знаходилась. Візьмемо два протилежних випадки: газета державної форми власності та недержавної (так звана “незалежна”). “Державна газета - це газета владна. Вона друкує тільки ті матеріали, які місцевій владі “до смаку”. А як же інакше - хто платить, той і музику замовляє. Не може, наприклад, звичайна районна бути об'єктивною, бо вона - це рупор влади у районі, владою фінансована. Зараз багато районних газет знаходяться на стадії роздержавлення, причому знаходяться у такому стані вже тривалий час. Якщо відірвати газети від місцевої влади, постає питання, хто має розраховуватися з журналістами й відшкодовувати редакції витрати, пов'язані з випуском газет? Тоді в районку може прийти “інвестор”, вже недержавний, але ж знову - у ролі цензора та хазяїна думок. І буде наївно думати, що така недержавна “незалежна” газета не лобіюватиме інтереси свого спонсора. Буде, а що ж ще залишається робити журналістам, аби якось вижити?

Працювати в незалежному виданні - рожева мрія кожного журналіста, не кажучи вже про редактора. Але де ж його знайти, оте незалежне ні від кого видання? Адже всі засоби масової інформації, явно чи таємно, від когось залежать: від держави, від партій, від громадських організацій, від бізнесових кіл… Залежні усі ті, хто не хоче знаходитися в сутінках активного суспільного життя, а відтак мають вони відстоювати інтереси свого “сеньйора”. А інтереси ці здебільшого зводяться до одного - переконати український люд у правдивості, правильності та цілковитій корисності для народу свого господаря, навіть чи - особливо - тоді, коли реалії говорять протилежне.

Як на мене, проблема забезпечення незалежності засобів масової інформації полягає не в механічному роздержавленні чи в механічному виході із власності місцевих рад, тобто номінально місцевих громад, а зовсім в іншому. Вона в тому, щоб був платоспроможний споживач, причому платоспроможний масовий споживач, який належить до різних суспільних верств, страт, класів - можна назвати це як завгодно. А от, сказати б, «фундаментом» цього масового споживача, звичайно, має стати, знову-таки, масовий середній клас, котрий має таку цікаву річ, як вільний час, тобто не всі 24 години на добу займається проблемами виживання - чи працюючи фізично, чи ламаючи над чимось голову. Отже, має бути, звичайно, диверсифікація всіх груп споживачів. Але необхідно, щоб люди, які належать до місцевої інтелектуальної еліти, бодай на регіональному рівні (йдеться про тих само вчителів, медиків, бібліотекарів та ін.), мали такий самий вільний час і ті самі гроші. Це матиме наслідком і підвищення їх громадської активності, й уможливить бажання своєю гривнею підтримати саме ті засоби масової інформації, які їм потрібні не тільки для телепрограми чи на ніч прочитати, щоб нагнало сон, а ще, очевидно, для чогось зовсім іншого. Таким чином, проблема незалежності місцевої преси за всіх обставин упирається в розв'язання цієї тотальної проблеми, а не тільки в самі по собі номінальні юридичні процедури переходу від однієї форми власності до іншої. Але, як правило, все-таки найбільша проблема регіональних видань полягає в тому, що вони перестають бути газетами. Вони перетворюються на бюлетені, що їх, мабуть, доцільно зберегти. Скажімо, в бюлетені міської, сільської, районної ради, дійсно, можна подавати всю інформацію стосовно громади за її ж гроші. Але цілковито інша справа - це газета, яка існує як комерційна структура, заробляє гроші на рекламі та на багатьох інших речах, і за цього на її видання витрачаються гроші тієї ж громади. Можливо, основна проблема в тому, що неефективні й непопулярні газети утримуються не за гроші окремих приватних осіб, а за гроші громади. Проблема полягає в тому, що має бути таке законодавство, яке дає можливість існувати таким засобам масової інформації, власник яких не зможе тиснути на своїх працівників. Мабуть, це законодавство має уможливити існування газет колективної форми власності, в яких журналісти дійсно зароблятимуть і розраховуватимуся за все своїми ресурсами, здобутими виключно завдяки випуску цієї газети. Я так думаю, що в цій ситуації ті ж самі місцеві газети, районки, газети міських органів влади не можуть зникнути. Чому їм зникати? Вони працюють у цілковито нормальних умовах. Вони не повинні зникати. Тут написано: місцева преса має керуватися принципом відповідальності та захищати інтереси своїх читачів - членів певної громади. Я так думаю, якщо це робити, то такий засіб масової інформації просто не може зникнути. Проблема полягає в тому, що ми не можемо отримати із цих засобів масової інформації - чи муніципальних, чи тих «незалежних», що належать якимсь магнатам, які там свою правду намагаються подавати читачеві, - достовірної інформації. Гостро постає проблема довіри. Там, де колектив дійсно має можливість писати те, що є, - це і є незалежність. Але поки що ситуація в державі примушує або органи місцевої влади, або окремих осіб купувати чи створювати газету для того, щоб проштовхувати якусь свою думку.

Під час цьогорічної зустрічі з представниками засобів масової інформації Президент України Віктор Ющенко значив, що поступ України до свободи слова нині констатують більшість міжнародних організацій, але одразу ж наголосив: попереду - ще багато викликів, а отже мас-медіа повинні зайняти більш активну позицію у висвітленні державних проблем.

Держава не повинна втручатися у діяльність медіа. Але вона повинна мати власну прозору, публічну та системну інформаційну політику, базовими принципами якої мають бути дотримання демократичних цінностей.

Сьогодні в Україні кожен поважний університет видає свою студентську газету (у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка виходить газета «Університет», у Національному університеті «Київський політехнічний інститут» - газета «Київський політехнік», у Львівському національному університеті імені І. Франка - «Каменяр», у Тернопільській академії народного господарства - «Академія», в Острозькій академії - «Острозька академія»). Усі вони мають той чи інший формат та різну кількість сторінок і іноді є чи не єдиним масовим джерелом інформації для студентів. Але кожна така газета передусім - виразник ідей адміністрації начальницького закладу. На противагу до цих видань студенти створюють «самвидавні» газети. З ширшим входженням у наше життя Інтернету у студентів з'явилася можливість створювати мережеві засоби масової інформації («Бонет», «Студентський портал», «Колега»). Це поки що не таке масове явище, але найактивніше вже зрозуміли корисність таких проектів. Насамперед творцем таких електронних газет виступає сам читач, бо майже завжди пише відгуки на запропоновані матеріали, а іноді стає послідовним дописувачем. Існує думка, що за таким видом студентської преси - майбутнє, позаяк це досить дешевий та дієвий спосіб розповсюдження інформації. Для створення електронної газети потрібні лишень комп'ютер та вихід в Інтернет. Уже сьогодні можна надибати на такі речі, як «сайт 65 групи Дніпропетровського радіоприладобудівельного коледжу». Тобто можливості є, було б бажання.

Студентська друкована преса сьогодні виглядає не так строкато, як, скажімо, загальнополітичні видання. Причина того банальна: фінансування, що його виділяє навчальний заклад, ледве-ледве вистачає на елементарний друк, про колір та добрий папір можуть говорити одиниці. Наклади студентських газет сьогодні не надто великі, більше двох тисяч примірників майже не буває, рекламодавець також не спокушається таким тиражем, а переважна більшість студентських газет не передплачується і не продається. Винятком є хіба що «Аудиторія», яка має загальнодержавну сферу розповсюдження і котру можна передплатити в будь-якому куточку України. Але левова частка матеріалів у ній - місцевого характеру. Проте студентська преса все ж має свої перспективи, тому що студентство дедалі активніше входить у громадське життя і скоро назріє потреба створення загальнодержавного студентського видання.

Зміни, які відбувалися і відбуваються в сучасному українському суспільстві, мають, безперечно, системний характер, оскільки вони торкаються всіх без винятку сфер та підсистем суспільства - від державної влади, політичних утворень, форми власності до стилю життя та ментальності окремих людей.

Інформаційний інструментарій, за допомогою якого, власне, і формується політико-психологічний стан населення, складається зі звичайного для усіх переліку - преса, телебачення, радіо, книга.

Сьогодні, як ніколи, помітна тенденція зростання кількості періодичних видань. Беручи до уваги теперішню ситуацію в поліграфічному секторі України, зокрема, хотілося б виділити із широкого загалу проблем галузі - становище друкованих мас-медіа та їх роль і завдання у розвитку держави. Одним із типів преси є студентська періодика.

Студентство завжди було і є тим суспільним прошарком, який охоче сприймає будь-які зміни і нові віяння. Серед визначних подій, що відбулися в нашій державі упродовж останніх десяти років, найбільший вплив на пресу України мала «Помаранчева революція» 2004 року. Так звана зміна політичного режиму призвела до певних зрушень в періодиці.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізм їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на аудиторію.

В нашому випадку такою аудиторією є студенти, які виступають водночас творцями і читачами засобів масової інформації, маючи при цьому і успіхи, і проблеми з обох сторін. Тобто перші прагнуть видати цікаві газети, а другі намагаються віднайти серед усього «цікавого» найцікавіше. Слово тут вжито в лапках не випадково, а задля того, аби зосередити увагу на проблемні наповнення сторінок студентської преси інформацією, яку хотілося б читати, розглядати, обговорювати.

Якою ж має бути студентська газета?

Не часто обговорюється тема розвитку студентської преси, адже майже вся молодь джерелом пошуку та отримання інформації бачить Інтернет, тому в більшості відповідні друковані видання - неприбуткові, а студентські взагалі розповсюджуються безкоштовно.

Для з'ясування загальних проблем та, щоб допомогти студентським газетам у розвитку та становленні Спілка ініціативної молоді провела засідання круглого столу напередодні Дня студента. Участь у ньому взяли медіа-експерти, журналісти і видавці десятьох студентських засобів масової інформації (з Києва та інших міст України). Виявилося, що є багато спільних проблем. Найгострішими проблемами виявились:

фінансування студентських газет;

цензура з боку адміністрації ВНЗ (навіть зі сторони студентських організацій);

низька якість поліграфічного виконання.

Ставилися питання про необхідність юридичного оформлення видавничої діяльності студентських редакцій, про доцільність і можливість розповсюдження видань за певну ціну.

В центрі обговорення також стояло питання студентського самоврядування. Цю проблему необхідно розглядати як конкретизацію, розгортання громадського самоврядування у вищих навчальних закладах. З метою організаційного та науково-методичного забезпечення впровадження студентського самоврядування у вищих навчальних закладах Міністерство освіти і науки України наказом від 03.04.01 р. №166 затвердило «Положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах».

У цьому положенні визначається сутність студентського самоврядування, права та обов'язки студентів. Згідно з Положенням, самоврядування у вищому навчальному закладі - це самостійна громадська діяльність із реалізації функцій управління вищими навчальними закладами, яка визначається ректорами (адміністрацією), деканатами (відділеннями) і здійснюється студентами відповідно до мети і завдання, що стоять перед студентськими колективами.

Таким чином, студентські спілки дуже часто відіграють роль навчальних центрів, можуть проводити різноманітні кампанії, дебати. Студентські засоби масової інформації намагаються залучити якнайширше коло респондентів до обговорення різноманітних подій. Найчастіше студенти, які приходять у редакції студентський видань, отримують там перші навички журналістської діяльності. Дуже важливо, щоб вони стали на вірний шлях журналістської кар'єри. Саме тому приділяється значна увага навчанню журналістів, мотивуванню їх до фахового зросту та відточуванню журналістських навичок. А зустрічі з відомими представниками журналістського ремесла допомагають молоді знайти відповіді на багато запитань, визначитися з планами на майбутнє.

Студентські засоби масової інформації вирішили «асоціюватися». Окремо було розглянуто питання наповнення студентських видань, зокрема була висловлена думка, що студенти пишуть статті про те, що цікаво їм самим, а не читачам.

Підсумовуючи засідання було визначено наступні заходи:

провести тренінги з державної реєстрації засобів масової інформації;

розробити типові дослідження читацької аудиторії студентських засобів масової інформації для вирішення питань можливості продажу газет та наповнення газет відповідно до запитів читачів;

провести тренінги для журналістів і менеджерів студентських засобів масової інформації і зустрічей з відомими журналістами для обміну досвідом;

налагодити контакти зі студентськими організаціями та органами студентського самоврядування;

провести форум чи конференцію за участю представників студентських видань зі всієї України;

створити асоціацію студентських засобів масової інформації.

Окрім того, що певний тиск має так звана «цензура», тематичне наповнення студентських видань залишає бажати кращого: якщо газета працює лише задля грошей, то переважний обсяг складає реклама, якщо задля популярності, то це інформація, з того ж таки Інтернету. Чому так трапляється? Напевно якась частка провини покладається на молодих кореспондентів, які готують дещо «непрофесійні», «неякісні», а головне «нецікаві» матеріали.

Можливий шлях вирішення проблем. Студентська молодь могла б виступити з ініціативою створення молодіжного прес-клубу, де можна було б здобути навиків проведення і поводження на прес-конференціях, підготовки статей за результатами заходу.

Висновки

У суспільному житті за допомогою комунікаційних дій відбувається розповсюдження модних новацій, популярних ідей і віянь. Разом з тим же час завдяки комунікаційних дій з покоління до покоління передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Можна сказати, що комунікація творить суспільство.

В кожній розвиненій установі, організації чи іншій структурі обов'язково є підрозділ, який виконує інформаційно - комунікаційні функції. Цим підрозділом являється прес-служба. Відповідно до поставлених керівництвом організації завдань, прес-служба виконує різні функції. Всім підрозділом керує прес-секретар, який має свої права та завдання. У своїй діяльності прес - служба керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами органів виконавчої влади.

На сьогоднішній день центральною проблемою розвитку преси, стала свобода слова. Журналісти не можуть вільно висловлювати свою думку. Не можливо бути об'єктивним до установи чи власника, від якого залежить їхня заробітна плата. За останні 5 років відбулося багато дискусій з приводу свободи преси. Свобода і незалежність преси передбачає три основні чинники: контроль за пресою; вмілі організатори, які забезпечують функціонування преси в ринкових умовах; професіоналізм і відповідальність журналістів. Отримавши свободу слова потрібно пам'ятати про відповідальність перед суспільством.

Велику роль у розвитку української преси відіграють студентські та місцеві преси. Студентство завжди було і є тим суспільним прошарком, який охоче сприймає будь-які зміни і нові віяння. Але нажаль сьогодні така преса виглядає не дуже строкато, основна причина фінансування. Проте студентська преса все ж має свої перспективи, тому що студентство дедалі активніше входить у громадське життя і скоро назріє потреба створення загальнодержавного студентського видання.

Не менші проблеми виникли і у місцевої преси, яка стоїть на порозі роздержавлення. “Державна газета - це газета владна. Вона друкує тільки ті матеріали, які місцевій владі “до смаку”. Такі газети не є прибутковими і існують за громадські кошти. Тому має бути створене таке законодавство, яке б давало можливість існувати як студентським так і місцевим пресам

Список літератури

1. Зігерт Є. Посягання на свободу преси / Є. Зігерт // Ї: незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2004. №31. - ст. 94 - 102.

2. Кондак В. Студентська преса в Україні, сьогодні, завтра / В. Кондак // День: всеукраїнська газета. - Київ, 2004. - №211. - ст. 17.

3. Кравченко В. Скільки коштує свобода преси / В. Кравченко // Вітчизна. - 2002. - №3 - 4. ст. 75 - 85.

4. Кучма І. Медіа та влада / І. Кучма // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - Київ, 2004. - №2. - ст. 78 - 91.

5. Павлів В. Свобода і відповідальність (і зарплата в конверті) / В. Павлів // Теле - Критика. - №3. - 2006. - ст. 39 - 40.

6. Робота пресс-службы: рекомендации госдепартамента США // 2000: Еженедельник. - Киев, 2004. - №2. - ст. 65.

7. Сухацька Т. Студентські ЗМІ: стан та перспективи / Т. Сухацька // Друкарство: науково-практичний. - Київ, 2005. - №6. - ст. 22 - 23.

8. Соціальна преса - нова складова системи місцевих ЗМІ // Медіа навігатор /. Український незалежний центр політичних досліджень. - Київ, 2003. - №6. - ст. 6 - 18.

9. Синченко М. Незалежність України і ЗМІ / М. Сенченко // Персонал. - 2005. - №9. - ст. 10 - 19.

10. Слісаренко І.Ю. Паблік - рилейшенз у системі комунікацій та управління: Навчальний посібник / І.Ю. Слісаренко. - К.: МАУП, 2001. - ст. 99 - 101.

11. Соколов А.В. Социальные коммуникации: учебное - методическое пособие / А.В. Соколов. - М.: ИПО Проф. - издат., 2001. - ст. 33 - 40.

12. Чайковський Я. Права людини - Свобода преси / Я. Чайковський // Ї: незалежний культурологічний часопис. - Львів, 2004. - №32. - ст. 140 - 144.

13. Черемних В. Місцева преса: Десять років - політ нормальний / В. Черемних // Віче. - 2002. - №3. - ст. 31 - 34.

14. Шостак М. Щоб читач не промовчав: Проблеми місцевої преси / М. Шостак // Літературна Україна: Газета письменників України. - Київ, 2005. - №7. - ст. 4.

15. http.www.Rada.com.ua.

Размещено на Allbest.ru