Keele European parties Research unit

Європеїзація та політичні партії

Специфічний аналіз європеїзації, партії та партійних систем є досить новою рисою академічних дискусій. До теперішнього часу, розвиток потенційного європейського виміру партійних систем панував в даній сфері, що і відбувається і не є дивним відносно партій, з чим в більшості випадків пов'язана організація виборів до Європарламенту (для прикладу дивиться, Hix and Lord, 1997, and Pedersen, 1996). Крім того, дехто, як на приклад Моксон-Браун (1999 рік) та Деніелс (1998 рік), використовували термін європеїзація для визначення політичної та стратегічної зміни конкретних партій, включаючи рух від негативного до позитивного положення відносно членства в ЄС. Звертаючи увагу на національні партійні системи, Мейр (2000 рік) знаходить незначним вплив євроінтеграції на національні партійні системи. «Дійсно, я вважаю, що серед багатьох сфер внутрішньої політики, які відчули вплив Європи, партійні системи можливо оказалися найбільш несприятливим для до змін» (p. 4). Під даною заявою Мейр має на увазі те, що партійні системи підверглися незначним або побічним змінам у власній формі та механізмі. Однак він розробляє важливу кваліфікацію, звертаючись до потенційного побічного впливу з боку процесу євроінтеграції:

По-перше, євроінтеграція все більше скорочує свободу дії національних урядів, отже тому сприяє не конкурентоспроможності партій, які мають намір взяти усю повноту влади. Таким чином вона сприяє значному консенсусу, в супереч домінуванню, але неминуче скорочує коло політичних альтернатив для виборця. По-друге, виймаючи Європу з національної конкуренції, та шляхом дій в рамках наднаціональних структур, яким явно боргує демократичного відношення, партійне та політичне лідерство не може значно протидіяти поняттю «несумісності звичайної політики» (с. 48-49).

Мейр не проводе навмисного аналізу впливу євроінтеграції на окремі партії. Отже, кінець кінцем, відсутність дійсно європейського рівня партійної системи роз'ясняє ізольованість національних партійних систем від впливу євроінтеграції.

Терміни «формат», «механізм» (окрім контексту виборів до Європарламенту), «національні партійні системи» оказалися незначними щоб показати шлях до європеїзації. Мейр не вважає партії нової формації, партійні розколи досить помітними у впливі на споріднені партії в партійній системі. Однак дві точки зору, висунуті Мейром відносно побічного впливу є точними сферами дослідження для доказу європеїзації політичних партій, оскільки обидві вони притягують увагу до змінених умов первинного партійного середовища, також як і рішучі взаємопов'язані фактори. Давайте сконцентруємо увагу на двох точках зору, а саме на обмеженнях урядової політики маневрування, яка робить неконкурентоспроможними серед партій з прагненням до панування, та на зростаюче значення «несумісності звичайної політики», обидві з яких простежуються серед якомога можливих переваг, які виокремлюються з процесу євроінтеграції. Зростаючі обмеження на прерогативи дій уряду, і навіть більш значним є сприйняття даних обмежень, які з часом можуть впливати на класичні функції політичних партій, як на приклад набір членів, проведення виборчої кампанії, об'єднання інтересів, артикуляція інтересів, урядова роль партії і т. д. Якщо ми приймемо дане припущення, то виходить що дані партії, які прагнуть до панування, мають стимул для впливу на даний феномен. «Вплив» може прийняти форму пошуку нових «зон проникнення», доступних для досягнення партіями їх цілей, як на приклад, наднаціональний вимір. Крім того, наслідки моделювання стратегій впливу на органи або на акторів поза межами національної території, можуть бути процесом створення нових внутрішніх організаційних зразків, більш здатних задіяти даний вимір або покращити партійне керівництво, або водночас і те і інше. Ще більш значним стимулом для партій для пристосування до даних змінених обставин, хоча він є довгостроковим у власному прояві, є зростаюча неспроможність, яка визначається як зменшення здатності змінити існуючу макроекономічну політику, а також як обсяг скорочення проблем, вирішення яких може бути обіцяно під час виборчих кампаній.

В визначеному мною понятті європеїзації помітне важливе значення, яке робиться на адаптації та політичній зміні, яка не означає виключно конвергенцію або узгодження, а наявність європеїзації буде змінюватися за межами і в рамках політичних систем. Отже, ми можемо розглядати євроінтеграцію як незалежні, зростаючі урядові перешкоди, що змінюються, та сприйняття суспільством зростаючої несумісності звичайної політики як залежної перемінної. Євроінтеграція впливає на дії в рамках сфери діяльності, середовища національних політичних партій, а європеїзація є послідовною залежною перемінною. Нам слід шукати доказ адаптації партії до даного зміненого середовища, незважаючи характер змін політичного або організаційного характеру. Іншими словами європеїзація політичних партій буде відображена в реагуванні на зміни в їх середовищі. Реагування може бути ідентифіковане у вигляді нових та іноді інноваційних відносин, політиці або структурах.

Національні політичні партії на відміну від урядової бюрократії, окремих політиків та груп по інтересам, не має здатності та можливості розвивати преференціальні або близькі відносини з правомочними акторами ЄС. Групи інтересів можуть незалежно зближуватись з подібними організаціями держав-членів ЄС, щоб створити європейський рівень асоціацій або самостійно виконувати прохання Єврокомісії. Урядові агентства та бюрократія контактують з органами ЄС або інакше зобов'язані розробляти нові адміністративні норми для перекладу регулюючих положень, вказувань ЄС до відповідних національних норм. Національні урядові політики повинні розвивати особисті відносини з власними колегами з інших держав-членів ЄС, щоб зібратися по спільним питанням в рамках зустріч Ради Міністрів, Ради Європи і т. д. Усі ці актори мають конкретний обсяг свободи у власні адаптації до втручання ЄС, інакше у них буде невеликий вибір, як у випадку з урядовими агенціями, а тому мають встановлювати зв'язок якомога скоріше, щоб у подальшому уникнути негативних наслідків. Політичні партії, як я вважаю, мають стимул та мотивацію погодитися зі змінами в їх середовищі, оскільки це впливає на їх успіх, але на відміну від наведених прикладів, вони вимушені це зробити через ряд шляхів. Найбільш загальною тенденцією, хоча не досить очевидною, є можливість використати ресурси ЄС, у вигідному для політичної партії руслі. Нові та чіткі правила забороняють перехід фондів ЄС до національних партій: «Фінанси для діяльності політичних партій на Європейському рівні, які постачаються за рахунок бюджету Співтовариства, не можуть застосовуватися для прямого або побічного фінансування діяльності політичних партій на національному рівні» (Стаття 191 як поправка до Ницької угоди). Більш того політичні партії не мають суто національного простору або наслідкового середовища щоб діяти в його рамках. Європарламент, безумовно є європейським інститутом, і хоча ми можемо заявляти, що проблема несумісності є однаковою для усіх партії, які мають намір до панування, Європарламент не має ні мандата, ні складу, щоб порушувати національні положення. Тому вигоди від членства в Європарламенті є побічними, для більшості національних партій, оскільки законодавство може змінити увагу впливу євроінтеграції на ті сфери, які найбільше сприяють успіху партій. Позбавлений прямих каналів при прийнятті рішень, ЄС все ж таки впливає на їх власне середовище, оскільки європеїзація партій є складним явищем для визначення. Це особливо так, коли в уряді лідери національної політичної партії є також в більшості випадків лідерами національного уряду та можуть проводити політику та стратегію без чіткої партійної відданості (це найбільш очевидний випадок на прикладі коаліційних урядів). Хоча ми можемо погодитися з визначенням двох побічних наслідків для партії, зробленого Мейром, хоча жоден з них не є настільки трагічним, щоб призвести до негайних та значних змін. Однак є можливим окреслити широкі сфери де кожен може помітити зміни, які є відображенням процесу європеїзації. Особливим завданням для аналітика є простежити джерело змін в ЄС, визнати призначене використання ЄС як можливого засобу для вирішення проблем або оцінити наявність проблем, коли проблеми ЄС відносяться і до партій. Пропонуємо п'ять сфер для дослідження наявності європеїзації в партіях та їх діяльності: 1) склад політичного або програмного управління; 2) організаційна; 3) приклади партійної конкуренції; 4) відносини між урядом та партією; та 5) відносини поза межами національної партійної системи.

1) Зміна програмного управління: Одним з найбільш явних видів існування європеїзації можуть бути вдосконалення програм партій. Це може бути підраховано кількісно - збільшення згадування ЄС в контексті європейської політики за сутністю та посиланням на інші політичні сфери, які звичайно вважалися внутрішньою політикою. З точки зору якості, її відношення до ЄС може отримати подальший розвиток, як додатковий фактор проведення політики, який традиційно вважався внутрішнім, як на приклад зайнятість, імміграція, сховище і т. д. Це може відображати у вигляді покращеної оцінки політики ЄС спеціалістами в області партій, так і згоди на монопольне просування європейського виміру до внутрішньої політики. Також, тенденції до співробітництва з транснаціональними організаціями, такими як федерації партій та органи європейського рівня, на прикладі Європарламенту, можуть стати більш звичними. В цілому відношення партійного та програмного управління до ролі ЄС як фактору продовження внутрішньої політики, з часом стануть більш складними, як визнання того, що вплив ЄС стане більш явним, а для подальшого розвитку ЄС будуть пропонуватися стратегії.

2) Організаційна зміна: Зміна в середині партій, яка чітко встановлена законом, не може бути безпосередньо наявною, хоча можуть відбутися зміни в методах та балансі сил (дивиться Рауніо по даному питанню). Однак з'єднання з органами на європейському рівні створило деякі організаційні вдосконалення, які з часом почали самостійно розвиватися. Внутрішнє право та статут партій обумовлють роль та вплив делегацій в Європарламенті, особливо під час конгресів партій та керівних органів, можуть відображати значний спектр європейської політики, а також потребу керівництва більш зручно управляти нею. Організаційні зв'язки з акторами поза межі національної території, як наприклад з транснаціональними федераціями партій, можуть також стимулювати організаційні нововедення.

3) Приклади партійної конкуренції: До визначеного ступеню, ЄС сам стає об'єктом національної політики, оскільки нові виборці повинні бути налаштовані на авантюристську стратегію, яка займає або про-євроінтеграційну, або анти-евроінтеграційну позицію. Політизація ЄС може стати турботою для партійного керівництва, навіть партій нової формації. Декілька факторів можуть спровокувати зміни в тактиці та стратегії партій, розроблених для того щоб нажитися на «проблемі» щодо ЄС. Серед них можуть існувати приклади конкуренції, до якої залучений ряд партій національної партійної системи, а присутність сильно про- або анти-євроінтеграційних партій та сутність партійної «панівної коаліції» (Панебьянко, 1988 год), визначають чи може подібна зміна в стратегії партії спричинити внутрішню несбалансованість.

4) Відносини між партією та урядом: Участь партійних керівників на форумах ЄС може ускладнити відносити з партією по особливим питанням політики. Іншими словами міжурядовий «торг» - чи на міжурядовій конференції, чи на рівні Ради Європи чи Ради Міністрів - може ненамірено віддалити урядового або партійного керівника від положень програмного управління. Це може з часом призвести до якісних змін у сутності відносин між партією та урядом. Відносини між партією та урядом з приводу питань, що торкаються ЄС можуть стати «двохтактними» за природою. Партія торкає уряд до максималістських позицій з приводу питань, що є близькими до програми партії, як на приклад в сфері соціальної політики для соціал-демократичних партій. Партія стримує уряд до поміркованих позицій з приводу інституційної зміни, більш глибокої інтеграції, що керує визначенням державного суверенітету. Дана позиція не обов'язково представляє подвійне відношення або ворожість до ЄС, але може визначати бажання відстоювати внутрішній контроль над сферами політики, які включають безпосередні вигоди для партії, на приклад коли групи інтересів включені до політичної орбіти партії. Компетенція ЄС в новій політичній сфері викликає нове сплетіння стратегій груп інтересів, які можуть значити зниження значення партійних відносин.

5) Відносини поза межами національної партійної системи: Європеїзація може призвести до нових перспектив транснаціонального співробітництва партій інших держав-членів ЄС до такого ступеню, коли будуть запропоновані нові організаційні заходи та заходи в сфері програмного управління. Нідермайер (1983 рік) запропонував розвивати на європейському рівні партійну організацію, яка б розділялася на три рівня: контакт, співробітництво та інтеграція. Четверте об'єднання споріднених партій, представлене в Європарламенті, має транснаціональну форму партійної інтеграції, яка включає членів національних партій. Соціал-демократична Партія євро соціалістів та християнсько-демократична (досить консервативна) Європейська народна партія значно поглибилися до стадії співробітництва з постійною організацією та частою і підготовленою взаємодією. За ними слідують федерації Лібералів та Зелених (Дьєць, 2000 рік).

П'ять вищеописаних сфер мають очевидні нашарування, але ретельний аналіз прагне проведення тестування для доказу того, що європеїзація може включати дві або більше з даних сфер. На приклад, хоча в Європарламенті було відмічено голосування зростаючої кількості партійних груп (Attinа, 1990; Hix, 2001), увага національних партій під час узгодження транснаціональної партійної лінії (сфера 5) може бути приєднаним до тих партій, які також брали участь у зміні програмного управління (сфера 1). Іншими словами, чи зробили партії щось більше ніж просто змінили риторику та активно представили власну нову стурбованість щодо європейського рівня динаміки в потенційних точках доступу в системі ЄС ? Розкриття визначеного зв'язку стало би переконливим доказом багатосторонньої дії національних партій.

Висновки

З точки зору організації, політичні партії обмежені у власному реагуванні на вплив ЄС на національну політику та політичну тактику. Фінанси, виборча стратегія, відносини з урядом, статус опозиції засновані на основі національних міркувань. Збільшена причетність ЄС до внутрішньої політики впливає на партії, але не таким чином коли політика або маршрут інституційного реагування є зрозумілими. Спеціалісти ЄС в рамках окремих партій розрізняють аналогійну проблему національних парламентів, а саме те, що не існує жодної особистості чи парламентського комітету, який би ніс єдину відповідальність за питання ЄС, відверто кажучі, з часів коли ЄС набув багато сфер політики. Дане значення має не тільки потреба координації між партією, урядом та делегацією Європарламенту, а також на транс націоналізацію між партіями, повноважними міністрами та поважними партійними групами в Європарламенті. В даній статті я спробував розробити основну таблицю для дослідження змін політичних партій, які є наслідками випробувань, для їх класичних функцій під впливом ЄС на їх первинне середовище діяльності, національну політичну систему. Перекриття процесу реагування партій окреслює європеїзацію, яка ознаменувалася в різної кількості можливих дій. Дане реагування може включати зміни, які перерозповсюджують роль їх делегацій Європарламенту; розвиток програмного управління відзначає збільшену увагу до впливу ЄС на внутрішню політичну тактику; збільшена фракційність і навіть кількість партій нової формації; додатковий вимір відносин між партією та урядом; або нові зв'язки європейських акторів поза межами національної політичної системи. Партії адаптуються до їх середовища, як більшість організацій з представленою інституційною зміною. Сутність зміни середовища, в даному випадку, зовнішні входи до внутрішніх політичних систем, викликає різні пере конфігурації в структурі та поведінці. Дане коло хитається від збільшення повноважень національних виконавчих комітетів до зменшення парламентських досліджень, поділяючи відповідальність по різним політичним сферам та відмовляючись від аспектів економічної політики на користь наднаціональним органам, таких як Європейський центральний банк. Все це відноситься до ступеню простору в рамках якого політичні партії діють, хоча зазвичай в побічному, а не прямому значенні. Однак поглиблення європейської інтеграції все більше представляє партії з урядовим закликом до випробування, з точки зору, концептуальної урядової політики таким же звичайним чином як і окреме національне виконання. Зауваження Мейра щодо очевидно зростаючого дефіциту між партійної конкуренції може зробити внесок до повної деполітизації національної політики. Тому ЄС надає великого значення до національної партійної політики, хоча воно змінюється в рамках політичних систем держав-членів.

Приймаючи до уваги, що партії так саме як і організації реагують на зміни в їх середовищі, ми повинні очікувати наявності різних змін впливу ЄС на внутрішню політику, європеїзацію. Представив п'ять сфер дослідження, багато з яких нерозривно пов'язані, кожен зможе систематично порівнювати реагування партій через політичні системи, безумовно розуміючи, що кожна політична система представляє зв'язку факторів національної специфіки, та умова на яку реагує партія. Дане реагування може різнитися від традицій проведення референдумів, дво- або багатопартійних систем, наявності скептичного до Європи суспільної думки, від рівня економічного розвитку держави члена, від динаміки коаліції і т. д. Доки існують значні фактори, на які компаративіст повинен приділяти велику увагу, проводячи порівняльну оцінку. Європеїзація політичних партій не є неподоланою перетином в даній статті.

Размещено на Allbest.ru