Keele European parties Research unit

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

Кафедра Міжнародних відносин та зовнішньої політики

Звіт про проходження перекладацької практики з першої іноземної мови

Студента ІІІ курсу

Спеціальності «Міжнародні відносини»

Кухалейшвілі Георгія Романовича

Керівник:

Нерознак В. П.

Маріуполь 2011

Звіт

Я, Кухалейшвілі Георгій, студент ІІІ курсу спеціальності «Міжнародні відносини» в період з 28 травня-13 червня 2011 року проходив перекладацьку практику в міжнародному відділі Маріупольського державного університету. Під час проходження практики було виконано переклад наукового дослідження та офіційно-ділових документів з англійської на українську та російську мову і навпаки. В ході даної роботи виник ряд труднощів в перекладі особливих наукових термінів та спеціалізованих лінгвістичних конструкцій, а також в вживанні власних назв (топонімів, антропонімів), деяких абревіатур. Характерною особливістю даних текстів є наявність політологічних та юридичних термінів. За допомогою координатора практики та знань з курсу ТПП вдалося подолати усі труднощі завдяки перекладацьким прийомам, серед яких transposition, addition, sentence fragmentation.

В цілому перекладацька практика була досить інтересним та корисним заняттям, яке дозволяє не тільки збагатити словарний запас спеціалізованою термінологією англійської мови, але й вдосконалити перекладацькі навички та вміння.

Відгук про практику

Кухалейшвілі Г. Р. у період з 28 травня-13 червня 2011 року проходив перекладацьку практику з англійської мови в міжнародному відділі Маріупольського державного університету. Під час проходження практики здійснив переклад наукових, офіційно-ділових текстів з англійської мови на українську та російську та навпаки. Рекомендую у подальшому продовження вивчення перекладу наукових, офіційно-ділових та юридичних текстів з англійської на українську російську мови та навпаки.

Координатор бази практики Нерознак В. П.

KEELE

UNIVERSITY

Europeanization and Political Parties:

Towards a Framework for Analysis

Robert Ladrech

Keele European Parties Research Unit

(KEPRU)

© Robert Ladrech, 2001

ISSN 1475-1569

ISBN 1-899488-39-1

KEPRU Working Papers are published by:

- School of Politics, International Relations and the Environment (SPIRE) - Keele University Staffs ST5 5BG, UK tel +44 (0)1782 58 4177/3088/3452 fax +44 (0)1782 58 3592 www.keele.ac.uk/depts/spire/

Editor: Professor Thomas Poguntke (t.poguntke@keele.ac.uk)

KEPRU Working Papers are available via SPIRE's website.

Launched in September 2000, the Keele European Parties Research Unit (KEPRU) was the first research grouping of its kind in the UK. It brings together the hitherto largely independent work of Keele researchers focusing on European political parties, and aims: * to facilitate its members' engagement in high-quality academic research, individually, collectively in the Unit and in collaboration with cognate research groups and individuals in the UK and abroad; * to hold regular conferences, workshops, seminars and guest lectures on topics related to European political parties; * to publish a series of parties-related research papers by scholars from Keele and elsewhere; * to expand postgraduate training in the study of political parties, principally through Keele's MA in Parties and Elections and the multinational PhD summer school, with which its members are closely involved; * to constitute a source of expertise on European parties and party politics for media and other interests. The Unit shares the broader aims of the Keele European Research Centre, of which it is a part. KERC comprises staff and postgraduates at Keele who are actively conducting research into the politics of remaking and integrating Europe. Convenor KEPRU: Dr Kurt Richard Luther (r.luther@keele.ac.uk)

Dr Robert Ladrech is a Senior Lecturer in the Department of Politics, International Relations and the Environment (SPIRE) Keele University.

Introduction

Europeanization is a term that has increasingly insinuated itself into the literature on European Union policy-making. In its broadest meaning, it refers to responses by actors - institutional and otherwise - to the impact of European integration. The responses may themselves influence the direction of European integration. Although more precise meaningsvary (see below), a common denominator in most uses of the term is the identification of a national-supranational nexus regarding authoritative policy decisions. Consequently, most efforts involve the identification of appropriate levels of analysis, key institutional actors, and policy competence ownership; employing network analogies, etc., all as part of the attempt to label a process of change and adaptation which is understood to be a consequence of the development of the European Union. Within this growing literature, there is practically no mention made of the role of political parties as actors in the integration process, either caught up in this phenomenon, or else as key actors possibly influencing the very nature and direction of change and adaptation by institutions, etc.

On the other hand, political party analysis has only recently begun to acknowledge the European Union as an environment that holds potentially significant consequences for political parties. To date, this literature can be divided into two camps. The first explores attempts to recreate party activity outside the national political system, that is, a focus on party groups in the European Parliament (EP) and the development of transnational party federations. This literature dates from the end of the 1970's, when direct elections to the EP began (e.g. Henig, 1979; Pridham and Pridham, 1981; see Hix and Lord, 1997). The development of the European Union `system' has often been the implicit dependent variable in this analytical tradition. The second camp focuses on the European policy orientation of individual political parties (e.g., Gaffney, 1996). Whether organised by party family or national political system, this orientation has been characterised by a pronounced descriptive dimension. Domestic determinants of party positions have prevented the generation of truly comparative analyses. In neither of these two approaches are national political parties viewed as actors in the European integration and/or policy process nor as actors affected by this process, apart from instances when the EU has itself become politicized in elections.

National governments are organised on partisan bases, with parties operating at several levels of activity in government and opposition, and national executives, even within the context of inter-governmental bargaining remain party politicians. Consequently, some systematic framework for the inclusion of party politics into the study of EU policy-making should be able to be constructed. Similarly, political parties have been affected by European integration, not the least of which their operating environments, national political systems, have themselves been transformed by the development and impact of EU policy-making (the `Europeanization' of domestic politics and policy-making). There is therefore a connection between the two phenomenon, that is, the change and adaptation of national institutions and styles of policy-making and issue agendas by virtue of EU inputs, and the ability of political parties to pursue their traditional functions of representation, legislation and government formation. A rigorous definition of the concept of Europeanization does present an opportunity to systematically analyse political parties as organisations responding to the effects of European integration upon their primary operating arena, the national political system. The aim of this paper is therefore to advance political party analysis by incorporating the impact of the EU on national political systems, and by extension on the behaviour, internal and external, of political parties.

The paper is divided as follows. I will first briefly review the `Europeanization' terminology before adopting a working definition. I will then attempt to link Europeanization with political party activity. Next, I will proceed to a consideration of the Europeanization of political parties by evaluating the potential impact upon the function of parties, and then onto innovative responses, or empirical evidence of change, by parties. I will conclude by summarising my findings in a framework for the comparative analysis of the Europeanization of political parties.

Europeanization

Europeanization is a term that has become increasingly employed to label or describe a process of transformation, but whether of domestic dynamics as a result of European integration, or of EU institutions themselves, consensus remains unachieved, as witnessed by the sample of definitions below: - de jure transfer of sovereignty to the EU level (Lawton, 1999: 92);

- sharing of power between national governments and the EU (also labelled by some `europeification', Andersen & Eliassen, 1993);

- a process by which domestic policy areas become increasingly subject to European policy-making (Borzel, 1999: 574);

- the emergence and development at the European level of distinct structures . . . that formalize interactions among the actors, and of policy networks

specializing in the creation of authoritative European rules (Cowles, Caporaso and Risse, 2001: 4); - extending the boundaries of the relevant political space beyond the member states (Kohler-Koch, 1999: 15).

Some use interchangeably in the same study terms such as `impact of Europe', `impact of Europeanisation' and the impact of European integration (Mair, 2000).

As these excerpts demonstrate, the definition of Europeanization requires further precision in order to be useful as a tool for analysis. One could also say, following Morisi and Morlino (1999), that there are different forms of Europeanization operating at different levels at different times. Nonetheless, one would think that Europeanization has something to do with the penetration of the European dimension into national arenas of politics and policy-making. Hix and Goetz (2000) set out to link the two dimensions, namely that of domestic actors mobilising at the European level and the effect of European integration on domestic systems. Regarding potential change at the domestic level, they suggest `the other half of the story is how a new institutional arena at the European level impacts on domestic political systems by providing a new `structure of opportunities' for domestic actors' (12). They elaborate three different types of opportunities for domestic actors, a) exit from the domestic arena by virtue of predicting helpful EU outcomes, b) veto on domestic actions otherwise insurmountable caused by EU outcomes, and c) informational advantage due to links and relationships with European level actors and institutions. This `opportunity structure is likely to have particular effects on the institutional and input processes in domestic political systems (14). The basic domestic variant of Europeanization, especially in comprehending the strategies of domestic actors in response to EU inputs. Europeanization has elsewhere been defined as `an incremental process re-orienting the direction and shape of politics to the degree that EC political and economic dynamics become part of the organizational logic of national politics and policy-making' (Ladrech, 1994). By `organizational logic' is meant the `adaptive processes of organisations to a changed or changing environment'. The emphasis is on the role of organizational adaptation, learning and policy change. Drawing upon this definition, Radaelli (2000) argues that the concept of Europeanization refers to `a set of processes through which the EU political, social and economic dynamics become part of the logic of domestic discourse, identities, political structures and public policies'. His definition stresses the importance of change in the logic of behaviour, but does not mention organisations per se. Nevertheless, the definition accommodates both organisations and individuals. It seems `sufficiently broad to cover the major interests of political scientists, such as political structure, public policy, identities and the cognitive dimension of politics'. Radaelli further argues what Europeanization is not. It is not convergence - policy or otherwise, although convergence may be one dimension of Europeanization, but it may also produce divergence; it is not harmonisation, as Europeanization may result in regulatory competition, for example; and it is not political integration, as Europeanization is a consequence of European integration. The central insight in the Ladrech/Radaelli definition of Europeanization is the focus on the adaptive response by actors to a changed or changing environment, in particular, the primary environment or arena which has most direct impact on resources, system or organisation maintenance, etc. As mentioned in the introduction, most academic work in which the term Europeanization is employed involves institutional and policy analysis with a primary focus on domestic political structures. Items for which analysis is aimed include the role of parliaments, strengthened executives, new policy networks and coalitions, administrative innovation, and the effects of European Court of Justice rulings on national legal systems. Bearing in mind our operating definition of Europeanization, it seems clear that what most analysts have been engaged in is precisely to understand the direction and change in the logic of behaviour of institutions and policy entrepreneurs stimulated by advancements in the EU institutional and policy competences. Kohler-Koch's definition specifically draws attention to the extra-national dimension of changed behaviour and new strategies for goal attainment. The Ladrech/Radaelli definition suggests that change may be an incremental process, but in some cases, especially where a dramatic EU input into domestic political systems has occurred, for instance the launch of the single currency, changed or altered patterns of behaviour may be more rapid. Europeanization may be understood much more as a response to a type of challenge, whether of a marginal degree such as developing or building relationships with recently introduced actors and institutions, or more significantly to the relevance of an existing organisation and its ability to attain certain indispensable goals. If we understand Europeanization as the process by which individuals and organisational actors and institutions respond to the altered conditions generated by the development of the European Union since the launch of the Single European Act, then a single or linear line of response is virtually impossible. Rather, variable responses, even within single national political systems, are most likely.

Thus, as Radaelli has noted, Europeanization is not to be confused with convergence or harmonisation, although these may be manifestations of the response. Unitary or federal territorial designs; the mix of public and private components of the economy; longstanding political cultural traditions; patterns of party competition, etc., all of these factors condition the response of actors to the penetration of EU inputs into their operating environments. Although it is not the focus of this paper, one may also understand that the response of national actors to EU inputs may influence the supranational level as well, thereby suggesting that in some cases we may identify a reflexive relationship. When we turn to political parties, it becomes clear that additional constraints exist that influence the `direction and shape' of party organisational change.

Europeanization and political parties

Specific analyses of Europeanization and parties and party systems are a rather recent feature of the academic debate. To date, the development of a potential European dimension of party systems has dominated the field, such as it is, and unsurprisingly regarding parties, this is tied in most cases to the organisation of and elections to the European Parliament (see, e.g., Hix and Lord, 1997, and Pedersen, 1996). In addition, the term Europeanization has been used by some, e.g. Moxon-Browne (1999) and Daniels (1998), to denote a policy and strategic change by certain parties involving movement from a negative to a positive position regarding EU membership. Turning to national party systems, Mair (2000) finds very little impact of European integration on national party systems. `Indeed, I suggest that of the many areas of domestic politics which may have experienced an impact from Europe, it is party systems in particular that have perhaps proved to be most impervious to change' (p. 4). By this statement Mair means party systems have experienced little or no direct change to the format and mechanics of party systems. However, he makes a significant qualification when addressing a potential indirect impact arising from the European integration process:

In the first place, European integration increasingly operates to constrain the freedom of movement of national governments, and hence encourages a hollowing out of competition among those parties with a governing aspiration. As such, it promotes a degree of consensus across the mainstream and an inevitable reduction in the range of policy alternatives available to voters. Second, by taking Europe itself out of national competition, and by working within a supranational structure that clearly lacks democratic accountability, party and political leaderships do little to counteract the notion of the irrelevance of conventional politics (pp. 48-49). Mair does not intentionally analyse the impact of European integration

on individual parties. Accordingly, in the end, the absence of a genuine European level party system explains the insularity of national party systems from the impact of European integration.

In terms of format and mechanics (other than in the context of a European Parliament election), national party systems appear to exhibit very little in the way of Europeanization. Mair does not consider new party formation and party splits as very salient, in the sense of having an impact upon the relevant parties in a party system. However, the two points raised by Mair regarding an indirect impact are precisely the areas of investigation for evidence of the Europeanization of political parties, for they both draw attention to altered conditions of parties' primary operating environments as well as crucial associated factors. Let us focus on his two points, namely the constraints on government policy maneuverability which `hollow out' competition among parties with a governing aspiration, and the growing notion of the irrelevance of conventional politics, both traceable as much as possible to effects emanating from EU processes. Increasing constraints on the prerogatives of government action, or even more importantly, the perception thereof, may influence over time the classic functions of political parties, e.g. recruitment, election campaigning, interest aggregation, interest articulation, party government roles, etc. If we accept this assumption, then it follows that those parties with a governing aspiration have an incentive to influence this phenomenon. `Influence' may take the form of finding new `zones of penetration' available for party goal attainment, e.g., the supranational dimension. Furthermore, a consequence of designing strategies to influence institutions or actors beyond the national arena may be the creation of new internal organizational patterns better able to engage this dimension or else to enhance party management, or both. An even more significant incentive for parties to adapt to these changed circumstances, though long-term in its manifestation, is growing irrelevance, defined as a diminishing capability to alter existing macroeconomic policies and a shrinking scope of issues for which resolution can be promised in election campaigns.

Bearing in mind that as I have defined Europeanization there is an emphasis upon adaptation and policy change, and further, that Europeanization does not mean either convergence or harmonization, the evidence of Europeanization will vary across and within political systems. Consequently, we should view European integration as an independent variable and increased government policy constraints and the public perception of growing irrelevance of conventional politics as dependent variables. European integration influences the operating arenas, or environments, of national political parties, and the Europeanization of parties is consequently a dependent variable. We should search for evidence of party adaptation to this changed environment, be it policy change and/or organisational change. In other words, the Europeanization of political parties will be reflected in their response to the changes in their environments. The response can be identified in new and sometimes innovative relationships, policies or structures.

National political parties, unlike government bureaucracies, individual politicians, and interest groups, do not have the ability or opportunity to develop privileged or intimate relationships with authoritative EU actors. Interest groups may independently approach similar organisations in other EU member states in order to create European level associations, or respond to entreaties by the European Commission itself. Government agencies and bureaucracies come into contact with EU institutions, or else are obliged to develop new administrative means with which to translate EU regulations, directives, etc. into corresponding national ones. National government politicians may come to develop personal in Council of Minister meetings, European Council, etc. All of these actors have a certain amount of latitude in their adaptation to EU inputs, or else have little choice, as in the case of government agencies, and must therefore liase as quickly as possible in order to avoid negative repercussions later. Political parties, as I assume, have the incentive and motivation to `come to terms' with the changes in their environment as it impacts their fortunes, but unlike the examples just given, they are constrained in a number of ways. The most basic dilemma, though perhaps not so obvious, is that there is little if anything in the way of resources that the EU possesses that can be translated into a positive gain for a political party. New and explicit rules forbid a transfer of EU funds to national parties: `The funding for political parties at European level provided out of the Community budget may not be used to fund, either directly or indirectly, political parties at national level' (Article 191 amendment in Treaty of Nice). Furthermore, political parties do not have an extra-national space or environment of consequence to operate within. The European Parliament is of course a European institution, and although we may state that the problem of irrelevance is common to all parties with a governing aspiration, the European parliament has neither the mandate nor the composition to intrude upon national circumstances. The benefits of participating in the EP are therefore indirect at best for national parties, inasmuch as legislation can refocus the impact of European integration on those areas that affect party fortunes most. Bereft of direct channels into authoritative EU decision-making, yet subject to influences upon their own operating environments, the Europeanization of parties is very much a complex phenomenon to identify. This is especially so as when in government, national party leaders are also in most cases national government leaders, and as such may pursue policies and strategies with an appeal beyond the strictly partisan (this is most likely the case in instances of coalition government). Although we may agree with Mair's identification of the two indirect effects upon political parties, neither is so dramatic as to cause immediate and high-profile changes. Nevertheless, it is possible to outline the broad areas where one may recognise changes that reflect a process of Europeanization. The particular task for the analyst is to trace changes back to an EU source, or else to recognise an intended usage of the EU as a possible aid in the resolution of an issue, or to evaluate the problems that the presence of the EU-issue presents for parties. Five areas of investigation for evidence of Europeanization in parties and party activity are proposed: 1) policy/programmatic content; 2) organisational; 3) patterns of party competition; 4) party-government relations; and 5) relations beyond the national party system.

1) Programmatic change: One of the most explicit types of evidence of Europeanization will be modifications in party programmes. This can be measured quantitatively - increased mention of the EU in terms of European policy per se and in references to other policy areas, normally those considered to be domestic policy. Qualitatively, references to the EU as an additional factor in the pursuit of policies traditionally considered domestic, e.g. employment, immigration and asylum, etc., may develop. This will reflect enhanced European policy expertise among party specialists, as well as agreement with the leadership to integrate the European dimension into references to domestic policy. Additionally, references to co-operation with transnational organizations such as party federations, and European level institutions such as the European Parliament, may be made more explicit. Overall, policy and programmatic references to the role of the EU as a factor in domestic policy pursuits will become more sophisticated over time, as recognition of the impact of the EU becomes clearer, and strategies proposed for the EU develop. 2) Organizational change: Explicit statutory change in parties may not be readily evident, although change in practices and power relations may occur (see Raunio, this issue). Nevertheless, affiliation with European level institutions has generated some organizational modifications, and these have themselves evolved over time. Internal party rules and statutes regarding the role and influence of the delegation to the European Parliament, in particular, in party congresses and leadership bodies, may reflect the greater profile of European policy, and the leadership's need to manage it more closely. Organizational links with actors outside of the national territory, for instance transnational party federations, may also stimulate organizational innovation. 3) Patterns of party competition: To the extent the EU itself becomes politicized in national politics, new voters may be targeted in an opportunistic strategy, either in a pro- or anti- EU position. The politicization of the EU may become a concern for party management, even leading to new party formation. Several factors can instigate changing tactics and strategies by parties designed to capitalize on the `EU issue'. Among them may be existing patterns of competition incorporating the number of parties in a national party system, the presence of a strongly pro- or anti- EU party, and the nature of a party's `dominant coalition' (Panebianco, 1988) determining whether such a change in party strategy will cause internal dis-equilibrium. 4) Party-government relations: Participation of government leaders in EU forums may strain relations with the party on particular policies. In other words, inter-governmental bargaining - either in an inter-governmental conference, European Council, or Council of Ministers/COREPER - may distance the government/party leader from party programmatic positions in an unintended fashion. This may set into motion qualitative changes in the nature of party-government relations over time. Party-government relations on EU matters may become `push-pull' in nature. Government is `pushed' by party to maximalist positions on matters close to party programme, for example in the area of social policy for social democratic parties. Government is `pulled' by party to minimalist positions on institutional change, i.e., deeper integration, that run counter to notions of state sovereignty. This stance may not necessarily represent an ambivalence or hostility towards the EU itself, but may signal a preference towards retention of domestic control over policy areas which involve direct benefits accruing to the party, for instance where interest groups are aggregated within the policy orbit of a party. EU competence in a new policy area triggers a new constellation of interest group strategies, which may imply a de-emphasis on party relations.

5) Relations beyond the national party system: Europeanization may result in new perspectives on transnational co-operation with parties from other EU member states to the extent that new organizational and programmatic activities are promoted. Niedermayer (1983) proposed a model of development for a European level party organization, differentiating between three stages: contact, co-operation, and integration. The four major party families represented in the European Parliament have some form of transnational party organization affiliating member national parties. The social democratic Party of European Socialists and the christian democratic (and increasingly conservative) European People's Party are the furthest along in the co-operation stage, with a permanent organization and frequent and prepared interaction. The Liberal and Green federations follow (Dietz, 2000).

The five areas described above have obvious overlaps, yet a careful research design seeking to test for evidence of Europeanization can profitably incorporate two or more of these areas. For instance, although growing EP party group voting discipline has been noted (Attina, 1990; Hix, 2001), the attention brought by national parties at the time of agreeing a transnational party line (area 5) can be linked to those parties also engaging in programmatic change (area 1). In other words, do parties do more than simply change rhetoric, and actively project their new concern for European level dynamics at potential access points in the EU system? Uncovering a definite link would be persuasive evidence of national parties' multilevel operation.

Conclusion

Organizationally, political parties are limited in their response to the impact of the European Union on national politics and policy-making. Finances, electoral strategies, relations with government, opposition status, all are based upon national considerations. The increased relevance of the EU for domestic policies impacts parties, but not in such a manner that a policy or institutional response route is clear. EU specialists within individual parties share the same problem as national parliaments namely, there is no one person nor parliamentary committee that can have sole responsibility for EU issues, since strictly speaking the EU is involved in so many policy areas. This emphasises not only the need for co-ordination between party, government and EP delegation, but also transnationally between parties, relevant ministers, and the respective party groups in the EP. What I have tried to accomplish in this article is to provide a basic framework with which to investigate changes in political parties that result from the challenge presented to their classic functions by the impact of the EU upon their primary operating environments, the nationalpolitical system. The overarching process of responses by parties is labelled Europeanization, manifested in a variety of possible actions. These responses may include organizational changes repositioning the role of their EP delegation; programmatic developments signalling a more sophisticated attention to the influence of the EU in domestic policy-making; increased factionalism or even new party formation; an additional dimension in party-government relations; or new linkages with European actors beyond the national political system. Parties adapt to their environments, just as most organizations when presented with institutional change. The nature of the environmental change, in this case, external inputs into domestic political systems, provokes a variety of reconfigurations in structure and behavior. These range from allowing national executives less scrutiny from parliaments, sharing responsibility over different policy areas, and relinquishing aspects of economic policy to supranational actors such as the European Central Bank. All of these alter to some extent the terrain upon which political parties operate, though in usually subtle rather than dramatic fashion. Nevertheless, the `deepening' of the EU is increasingly presenting parties with a governmental vocation a challenge in terms of conceptualizing government policy as purely a self-contained national exercise. Mair's remarks concerning the apparent growing lack of competition between parties may contribute to the overall de-politicization of national politics. So the EU matters in national party politics, although this varies across member state Assuming that parties-as-organizations respond to changes in their environments, we should expect to witness varied responses to the impact of the EU on domestic politics, i.e., Europeanization. By presenting five areas for investigation, with many of them inextricably linked, one ought to be able to systematically compare party responses across political systems, bearing in mind of course that each political system represents a bundle of national- specific factors that condition party responses. These responses may range from referenda traditions, two-party or multi-party systems, the presence of Euro-sceptic public opinion, the level of economic development of the member state, coalition dynamics, etc. Yet these are the very factors that comparativists must always pay close attention to when engaging in the comparative enterprise. The Europeanization of political parties should not present an insurmountable obstacle in this respect.

References

Andersen, Svein and Eliassen, Kjell (1993) Making policy in Europe: The Europeification of National Policy-making. London, SAGE.

Andeweg, Rudy (1995) `The Reshaping of National Party Systems', West European Politics 18 (3): 58-78.

Attinа, Fulvio (1990) `The Voting Behaviour of European Parliament Members and the Problem of the Europarties', European Journal of Political Research 18: 557-79. кільський європейський політичний партія

Aylott, Nicholas (1997) `Between Europe and Unity: The Case of the Swedish Social Democrats', West European Politics 20 (2): 119-36.

Bцrzel, Tanja (1999) `Towards convergence in Europe? Institutional adaptation to Europeanisation in Germany and Spain', Journal of Common Market Studies 37 (4): 573-96.

Daniels, Philip (1998) `From Hostility to “Constructive Engagement”:The Europeanisation of the Labour Party', West European Politics 21 (1): 72-96.

Dietz, Thomas M. (2001) `European Federation of Green Parties', in Karl Magnus Johanssonand Peter Zervakis (eds) European Political Parties Between Cooperation and Integration.

Baden-Baden: Nomos Verlag.

Featherstone, Kevin (1999) `The British Labour Party from Kinnock to Blair: Europeanism and Europeanization', paper presented at the 6th Biennial International Conference of the European Community Studies Association, Pittsburgh, PA, USA.

Gaffney, John (1996) (ed) Political parties and the European Union. London: Routledge.

Henig, Stanley (1979) Political Parties in the European Union. London: George Allen and Unwin.

Hix, Simon (2001) `Legislative Behaviour and An Application of Nominate to the EU', Journa Hix, Simon and Goetz, Klaus H. (2000) `Intr

Political Systems', in Klaus H. Goetz and Sim Integration and National Political Systems, pp.

Hix, Simon and Lord, Christopher (1997) Pol Macmillan.

Johansson, Karl Magnus (1999) `Tracing the emtreaty: uncovering transnational coalitions', J 85-101.

Kohler-Koch, Beate 1999, `The evolution and t governance' in Beate Kohler-Koch and Raine Governance in the European Union, pp. 14-36

Ladrech, Robert (1994) `Europeanization of do case of France', Journal of Common Market S Ladrech, Robert (2000) Social Democracy and Boulder: Lynne Rienner Publishers.

Lawton, Thomas (1999) `Governing the Skies: airline policy', Journal of Public Policy 19(1)

Mair, Peter (2000) `The Limited Impact of Euro European Politics 23(4): 27-51.

Marks, Gary and Wilson, Carole (1999) `National parties and the contestation of Europe', in Thomas Banchoff and Mitchell Smith (eds) Legitimacy and the European Union: the contested polity, pp. 93-113. London: Routledge.

Marliиre, Philippe (2001) (ed) `Social democracy in southern Europe and the challenge of European integration', special issue of the Journal of Southern Europ and the Balkans 3 (1).

Morisi, Massimo and Morlino, Leonardo (1999) `Europeanization and Representati in Italy', paper presented at the conference on `The Impact of Increased Economi Integration on Italy and the Rest of Europe, Georgetown University, USA.

Moxon-Browne, Edward (1999) `The Europeanisation of Political Parties: The Cas of the Irish Labour Party', paper presented at the 6th International Conference of European Community Studies Association, Pittsburgh, PA, USA.

Niedermayer, Oskar (1983) Europдische Parteien: Zur grenzьberschreitenden

Interaktion politischer Parteien im Rahmen des EG. Frankfurt: Campus Verlag.

Panebianco, Angelo (1988) Political Parties: Organization & Power. Cambridge: Cambridge University Press.

Pedersen, Mogens (1996) `Euro-parties and European Parties: New Arenas, New Challenges and New Strategies', in Svein Andersen and Kjell Eliassen (eds) The European Union: How Democratic Is It?, pp. 15-39. London: SAGE.

Pridham, Geoffrey and Pridham, Pippa (1981) Transnational Party Cooperation and European Integration. London: George Allen and Unwin.

Radaelli, Claudio (2000) `Whither Europeanization?: Concept stretching and substantive change', paper presented at the international workshop on Europeanization: concept and reality, Bradford University, UK.

Raunio, Tapio (2000) `Losing independence or finally gaining recognition? Contacts between MEPs and national parties', Party Politics 6(2): 211-23.

Risse, Thomas, Cowles, Maria Green, and Caporaso, James (2001) `Europeanization and Domestic Change: Introduction' in Maria Green Cowles, James Caporaso, and Thomas Risse (eds) Transforming Europe: Europeanization and Domestic Change, pp. 1-20. Ithaca, NY: Cornell University Press.

Європеїзація та політичні партії: на шляху до основи аналізу

Роберт Ледріч

Кільське об'єднання досліджень європейських політичних партій

(KEPRU)

Роберт Ледріч, 2001

ISSN 1475-1569

ISBN 1-899488-39-1

Робочі дослідження KEPRU видані:

- Школою політики, міжнародних відносин та навколишнього середовища (SPIRE)

- Працівниками Кільського університету

ST5 5BG, Великобританія

тел. +44 (0)1782 58 4177/3088/345

факс +44 (0)1782 58 3592

www.keele.ac.uk/depts/spire/

Редактор: проф. Томас Погунтке (t.poguntke@keele.ac.uk)

Робочі дослідження KEPRU доступні на веб-сайті школи SPIRE

Заснований в вересні 2000 року, Кільське об'єднання досліджень європейських політичних партій стало першою подібною дослідницькою групою в Великобританії. Водночас, до існуючого моменту, об'єднання надає абсолютно незалежні дослідження вчених Кільського університету, що спеціалізуються на політичних партіях Європи, а також спрямоване:

- поліпшити індивідуальну або колективну участь власних членів в високоякісних академічних дослідженнях в рамках об'єднання, а також співробітництва з аналогійними дослідницькими групами та окремими особами в Великобританії та закордоном.

- проводити регулярні конференції, практичні заняття, семінари, публічні лекції, що мають відношення до європейських політичних партій.

- серійно видавати дослідження вчених м. Кіль, інших міст, які відносяться до тематики політичних партій.

- розширювати підготовку аспірантів в дослідженні політичних партій, переважно через діяльність «Keele's MA in Parties and Elections» Кільського університету, а також міжнародної літньої школи «PhD summer schoo», з якою члени KEPRU досить тісно пов'язані.

- складати експертизу, оцінку європейських політичних партій та їх політичних діячів для ЗМІ та інших зацікавлених сторін.

Представники об'єднання погоджуються з більш широкими цілями Кільського центру європейських досліджень (KERC), частиною якого воно є. KERC включає до Кільського університету працівників та аспірантів, які активно проводять політичні дослідження для вдосконалення та інтеграції Європи.

Організатор зібрань KEPRU: доктор Курт Річард Лютер (r.luther@keele.ac.uk)

Доктор Роберт Ледріч є старшим викладачем на Відділенні політики, міжнародних відносин та навколишнього середовища (SPIRE) Кільського університету.

Вступ

Європеїзація є терміном, який все більше і більше використовується в літературі по виробці політичної тактики ЄС. В більш широкому значенні, він відноситься до реагування акторів (інституційних або інших) на вплив євроінтеграції. Саме реагування може впливати на напрямок євроінтеграції. Хоча існує багато більш точних значень (дивитесь нижче), спільною домінантою, в більшості випадків застосування терміну, є визначення зв'язку між національним та наднаціональним, який відноситься до правомочних політичних рішень. Отже, більшість зусиль складає визначення відповідних рівнів для проведення аналізу, ключових інституційних акторів, ступеню політичної компетенції; використання мережі порівнянь і т.д., що все є спробою визначити процес змін та адаптації, які розуміються як наслідок розвитку ЄС. Серед збільшеної кількості даної літератури, практично не згадується роль політичних парті й як акторів інтеграційних процесів, навіть якщо вони були виявлені в даному феномені, або як ключових інституційних акторів, які безпосередньо впливають на сутність та напрямок змін та адаптації інститутів і т.д.

З іншого боку, аналіз політичних партій нещодавно почав визнавати ЄС як середовище в яке створює значні наслідки для політичних партій. До теперішнього часу, дану літературу можна розділити на дві групи. Перша досліджує спробу проводити діяльність політичної партії поза межами національної політичної системи, а значить, концентрує увагу на політичних групах в Європарламенті, на розвитку транснаціональних партійних федерацій. Дана література існує з кінця 70-х рр., коли почалося проведення виборів до Європарламенту (на приклад, Henig, 1979; Pridham and Pridham, 1981; see Hix and Lord, 1997). Розвиток «системи» ЄС часто виступав побічною залежною перемінною в його аналітичній традиції. Друга група концентрує увагу на спрямуванні європейської політики окремими політичними партіями (на приклад, Gaffney, 1996). Чи організована об'єднанням схожих партій, чи національною політичною системою, дане спрямування характеризувалося явно вираженим виміром. Внутрішні критерії позицій партії попередили появу дійсно неоднозначних досліджень. В жодному з цих двох напрямів політичні партії не розглядалися ні як актори євроінтеграції та/або політичного процесу, ні як актори, на яких впливає даний процес, відокремлених від випадків, коли сам ЄС стає політизованим під час виборів.

Національні уряди засновані на пристрасних основах, з партіями які діють на декількох рівнях, в уряді та опозиції, національних виконавчих органах, і навіть в контексті міжурядового «торгу» залишаються партійні діячі. Отже, необхідно створити певні систематичні рамки для включення партійної політики до вивчення політичної тактики ЄС. Також на політичні партії впливає євроінтеграція, не останнє з середовищ їх діяльності, національні політичні системи, які самі трансформувалися завдяки розвитку та впливу політичної тактики ЄС («Європеїзація» внутрішньої політики та політичної тактики). Тому простежується зв'язок між двома феноменами, яка полягає в зміні та адаптації державних органів, стилів політичної тактики, а також питань повістки денної завдяки притаманним ЄС каналам, здібності політичних партій переслідувати їх традиційні функції представництва, законодавства, формування уряду. Чітке визначення концепції європеїзації даст можливість проводити систематичний аналіз політичних партій, як організацій, які відповідають перевагам євроінтеграції, завдяки їх первісної арені діяльності, національним політичним системам. Тому мета даного дослідження полягає в проведенні аналізу політичних партій шляхом концентрації уваги на впливі ЄС на національні політичні системи, а також шляхом розширеного розуміння зовнішньої та внутрішньої поведінки політичних партій.

Дослідження розподілено наступним чином. По-перше, я стисло розгляну терміни «європеїзації», поки не буде прийнято діюче визначення. Потім я приступлю до розглядання європеїзації політичних партій шляхом оцінки її потенційного впливу на функції партій, а потім на інноваційне реагування, нераціональні докази змін партій. Я зроблю висновки завдяки сумуванню результатів моїх пошуків в таблицю для порівняльного аналізу європеїзації політичних партій.

Європеїзація

Європеїзація є терміном, вживання якого зросло для того щоб визначати або описувати процес трансформації, навіть внутрішньої динаміки як результат євроінтеграції, і навіть самих органів ЄС, хоча згоди з цього приводу ще не досягнуто, виною чому виступає приклад нижче вказаних визначень:

- де-юре, трансформація суверенітету на рівень ЄС (Lawton, 1999: 92);

- поділ влади між національними урядами та ЄС (також дехто визначає як «європофікація», Andersen & Eliassen, 1993);

- процес при якому сфери внутрішньої політики стрімко стають об'єктом європейської політичної тактики (Bцrzel, 1999: 574);

- поява та розвиток на європейському рівні відмінних структур…, які спрощують взаємовідносини між акторами, та політичних мереж, що спеціалізуються на створенні правомочних європейських правил (Cowles, Caporaso and Risse, 2001: 4);

- розповсюдження кордонів значного політичного простору поза членів (Kohler-Koch, 1999: 15).

Дехто використовує в тому ж дослідженні інші терміни, такі як «вплив Європи», «вплив Європеїзації», а також вплив євроінтеграції (Mair, 2000).

Як показують дані експерти, визначення європеїзації потребує подальшого уточнення, щоб стати корисним інструментом для проведення аналізу. Кожен може також сказати, слідуючи думці Морісі та Морліно (1999 рік), що існують різні форми європеїзації, які діють на різних рівнях в різний час. Проте, кожен міг би задуматись, що європеїзація має щось робити з проникненням європейського виміру на національну політичну арену та арену політичної тактики. Хікс та Гоетс (2000 рік) прагнуть поєднати два виміри, а саме мобілізувати внутрішніх акторів на європейському рівні, а переваги євроінтеграції в рамках внутрішніх систем. Відносно потенційних змін на внутрішньому рівні, вони пропонують «другу частину казки, як нова інституційна арена на європейському рівні впливає на внутрішні політичні системи, шляхом надання нової «структури можливостей» для внутрішніх акторів» (12). Вони уточнюють три різних типа можливостей для внутрішніх акторів, а саме а) вихід з внутрішньої арени завдяки передбаченню допоміжних заходів ЄС; б) заборона на внутрішні або невизначені дії, спричинена результатами від членства в ЄС, а також с) інформаційна перевага завдяки зв'язкам та відносинам з акторами та органами на європейському рівні. Дана «структура можливості» очевидно має визначені переваги для інституційних та початкових процесів у внутрішньополітичних системах (14). Основна логіка, ясно сформульована Хіксом та Гоетсом, дійсно допомагає розвивати та систематично аналізувати внутрішній варіант європеїзації, особливо в розумінні стратегій внутрішніх акторів у відповідності до входів ЄС.

З іншої точки зору, європеїзація визначалася як «зростаючий процес, що переорієнтовує політичний напрямок та форму до такого ступеню, коли політична та економічна динаміка Європейського співтовариства стають частиною організаційної логіки національної політики та політичної стратегії» (Ladrech, 1994). Під організаційною логікою розуміється « процеси адаптації організацій до зміненого навколишнього середовища, або такого, що змінюється». Певне значення має роль організаційної адаптації, вивчення та змін в політиці. Звернув увагу на дану дефініцію, Радаелі (2000 рік) доводить, що концепція європеїзації відноситься до «ряду процесів, через які політична, соціальна та економічна динаміка стала частиною внутрішніх дискусій, виявлень, політичних структур та державної політики». Його визначення підкреслює важливість зміни логіки поведінки, але за сутністю не згадує організації. Однак визначення пристосовується як до організацій, так і до окремих осіб. Воно здається «досить широким, щоб задовольнити головні інтереси політологів, таких як політична структура, державна влада, виявлення та когнітивний вимір політики». В подальшому Радаелі доводить, що не є європеїзацією. Вона не є конвергенцією - політикою або чимось іншим, хоча конвергенція може бути одним з вимірів європеїзації, хоча може також створювати розходження; вона не є узгодженням, оскільки європеїзація може призвести, як на приклад, до регуляторної конкуренції; а також вона не є політичною інтеграцією, оскільки європеїзація є наслідком євроінтеграції. Основною сутністю визначення європеїзації Редріча / Радаелі є концентрація уваги на адаптаційному реагуванні акторів на змінене навколишнє середовище, або таке, що змінюється, в особливості, первісне навколишнє середовище або арена має більш безпосередній вплив на ресурси, підтримку системи або організації і т. д.

Як вже вказувалося у вступі, в більшості академічних праць, в яких застосовується термін європеїзація, вона включає інституційний та політичний аналіз з первинною концентрацією уваги на внутрішні політичні структури. Позиції, на які націлений аналіз, включають роль парламентів, посилених виконавчих органів, нові політичні системи та коаліції, адміністративні нововведення та рішення Європейського Суду, який регулює національну законодавчу систему. Думаючи про наше визначення європеїзації, здається ясним, що все те, в розробці чого більшість аналітиків брало участь є точним для розуміння напрямку та зміни логіки поведінки органів та політичних діячів, стимульоване просуванням в інституційну та політичну компетенцію ЄС. Визначення Кохлера и Коха відповідно концентрує увагу на екстра-національному вимірі змін поведінки, на нових стратегіях дослідження цілі. Визначення Редріча / Радаелі пропонує те, що зміна може бути зростаючим процесом, але в деяких випадках, особливо в таких де відбувається складний вхід ЄС до внутрішніх політичних систем, як на приклад, введення єдиної валюти, змінені або замінені зразки поведінки, які можуть бути більш швидкими. Європеїзація може розумітися більше як реагування на будь-які випробування, навіть крайнього ступеню, такі як розвиток та розбудова відносин акторами, що нещодавно з'явилися, органами, або більш значні для доцільності існуючих організацій та їх здатності досягати визначені принципові цілі. Якщо розуміти європеїзацію як процес завдяки якому окремі особи, організаційні актори та органи реагують на змінені умови, які відбулися в розвитку ЄС з часів укладання Єдиного Європейського Акту, то неможливим є єдине та безпосереднє реагування. Скоріше найбільш очевидними є різноманітне реагування, навіть в рамках єдиних національних політичних систем. Саме тому, як відмітив Радаелі, європеїзацію не можна плутати з конвергенцією або узгодженням, хоча вони також можуть бути проявом реагування. Унітарні або федеративні територіальні устрої; змішування державних та приватних компонентів економіки; давні традиції політичної культури; показники партійної конкуренції і т. д., - усі ці фактори обумовлюють реагування акторів на проникнення ЄС до середовища їх діяльності. Хоча це не є об'єктом уваги даного дослідження, кожен повинен також зрозуміти, що реагування національних акторів на проникнення ЄС може впливати на наднаціональний рівень таким ось чином, як і пропозиція про те, що в деяких випадках ми можемо виявляти рефлексивні (постійно змінюються) відносини. Коли ми звертаємо увагу на політичні партії, стає ясним, що додаткові обмеження існують, які впливають на «напрямок та форму» організаційної зміни партії.