Українська мова (лексикологія, фразеологія, лексикографія)

дієслів (шукати - ошукати);

прикметників (керуючий - керівний);

прислівників (ефектно - ефективно).

Враховуючи ступінь звукової близькості, паронімію поділяють на максимальну та мінімальну.

12. Явище синонімії

Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.

Сучасна лінгвістична література подає стільки визначень синонімії, що з цього приводу можна написати окреме наукове дослідження, так само як і щодо класифікації синонімів.

А.П.Грищенко : “Синоніми - це слова, які належать до однієї частини мови, характеризуються повним або частковим збігом лексичних значень”.

М.А.Жовтобрюх: “Синоніми - це такі слова, які відрізняють одне від одного поняття з різними відтінками в його значенні або різним стилістичним забарвленням”.

Пономарів О.Д.: “Синоніми(гр. однойменний) - слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття”.

Беручи до уваги знакову природу слова, можна констатувати, що глибинну основу синонімії становить позначення одного і того ж денотата кількома різними словами.

Синонімія - повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніміка - 1) сукупність синонімів даної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Синоніми виникають по-перше з необхідності фіксувати у слові нові відтінки значення у явищі, уявленні, понятті. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього. У більшості випадків відношення синонімії грунтуються не на повному збігу значень слів, бо кожне з цих значень виступає носієм певної специфічної інформації про один і той же денотат, є засобом позитивної чи негативної оцінки, прихильного чи негативного ставлення, зменшеності чи згрубілості, повідомляє про міру або ступінь вияву ознаки, дії, процесу.

Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Окрім лексичних, які є предметом вивчення лексикології, виділяють:

морфологічні- варіанти форм слів на позначення того самого поняття (літа - літає, у синьому - у синім, директору - директорові);

синтаксичні - різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї ж самої думки (для створення - з метою створення, для того, щоб створити);

словотвірні - характеризуються наявністю префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками (писав - написав - понаписував);

фразеологічні - варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: (тримати нейтралітет - моя хата скраю, про мене - хай вовк траву не їсть);

фонетичні - є одним із засобів створення милозвучності мови. Це різні форми одного й того ж слова, що з'являються внаслідок чергування, наявності чи відсутності протетичних (вставних) звуків (іти - йти, учитель - вчитель, імла - мла).

Підходи до класифікування синонімів

Із складної лінгвістичної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні критерії визначення і класифікації синонімії. Мовознавча наука нараховує десятки класифікацій лексичних синонімів (різного наукового рівня).

А.П.Грищенко вважає, що заслуговує на увагу розмежування двох типів синонімів відповідно до ступеня близькості лексичних значень відповідних слів - повних і неповних.

І. Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв'язку з чим вони кваліфікуються як абсолютні, семантично тотожні (сім'я - родина, зосереджувати - концентрувати, переважати - превалювати, передавати - транслювати (по радіо), виродження - дегенерація, тайнопис - криптографія, база - основа - фундамент - підгрунтя (теорії), самоуправління - автономія, градусник - термометр, півники - ірис, відсоток - процент, обрій - горизонт, описовий - дескриптивний).

ІІ. Неповні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень. Поняття відтінок значення не має чітко окресленого змісту, тому що у його тлумаченні переважають не строго визначені критерії, а оцінки суб'єктивного плану.

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних одиниць окремі мовознавці виділяють 2 основних типи синонімів:

1) синоніми, тобто слова з тотожними, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми (лат.quasi - майже, приблизно), тобто слова з близькими, але не тотожними лексичними значеннями.

Суть такої класифікації полягає у тому, що синонімам властива нейтралізація значень, одну з основних умов якої становить взаємозаміна слів у відповідних контекстах. Квазісиноніми у зв'язку з наявністю певних відтінків, характерних смислів не підлягають семантичній нейтралізації, тобто не характеризуються взаємозаміною без додаткових значеннєвих або емоційно-оцінних втрат.

Докладніша класифікація грунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяють:

1. Семантичні (ідеографічні) синоніми, які також називають понятійними, позначаючи один і той же предмет позамовної дійсності, відрізняються певними елементами своїх значень, зумовлюваними різною мотивацією відповідних назв, позначенням різних кількісних або ідейних виявів денотата (хуртовина - завірюха, заметіль, хуга, віхола, метелиця, сніговиця, хурделиця, сніговій, сніговійниця, метіль, завія, задуха, віхтолиця, вертелиця веремія, хвища, каракурія, курява, крутелиця, вітрениця, збитниця, буря, віялиця, буран).

Важлива диференційна ознака семантичних синонімів полягає у тому, що вони позбавлені емоційно-оцінних, експресивних значеннєвих нашарувань.

2.Стилістичні синоніми виділяються за ознакою емоційно-експресивних відтінків, наявністю у семантичній структурі слів вказівки на позитивну або негативну оцінку предмета, ознаки, дії (ханжество - святенництво - лицемірство). Стилістичним синонімам властиве протиставлення з нейтральними, що позначають як позитивні, так і негативні риси, якості: 1) поважний - серйозний, солідний, статечний, важний, величний; 2) амбітний - самолюбний, гордий, честолюбний; 3) гордовитий, чванливий, чванькуватий, гоноровитий, надутий, бундючний - задавастий.

3.Семантико-стилістичні відрізняються один від одного як за значенням, так і за емоційно-експресивним забарвленням (охоче - радо - залюбки; успіх - торжество - тріумф; бешкетник - урвиголова - шибайголова - зірвиголова - зайдиголова - паливода - палисвіт - шибеник - угара - урвипола - шилихвіст).

І.К.Білодід виділяє такі ж 3 основних типи синонімів.

Л.А.Лисиченко дотримується подібної класифікації, але подає її більш детально.

1.Ідеографічні (семантичні) синоніми виникають внаслідок фіксування у слові диференційних ознак поняття. Основна функція синонімів цього типу - уточнювати характеристику понять.

а) синоніми, в значенні яких підкреслюється і виділяється певна сторона, ознака, риса названого словом явища (недовіра - підозрілість);

б) синоніми, що служать для виявлення ступеня чи міри ознаки якості, стану (слухняний - покірний, лукавий - підступний);

в) синоніми, що характеризують інтенсивність дії або стану (просьба - благання - мольба);

г) синоніми, що різняться характером дії (плач (беззвучний) - ридання (вголос) - тужіння (вголос і протяжно));

д) синоніми, відтінки значень яких пов'язані з характером сполучуваності властивої кожному з членів синонімічної групи (юний (про особу) - молодий, дефект (у товарі) - недолік (у роботі) - порок (у людини)).

2.Для стилістичних синонімів характерне протиставлення не за відмінностями у понятті, а за вживанням слова переважно у тому чи іншому функціональному стилі. Слова можуть бути стилістично нейтральні і більш - менш фіксовані щодо певного стилю (пояснення (нейтр.) - коментар (наук.); говорити - ректи).

3.Емоційно забарвлені синоніми - їх значення відрізняється емоційним компонентом, що виявляє ставлення особи до явища. У даному разі не йдеться про слова, в яких оціночний елемент є предметно-понятійною основою значення (добро, щирість), а тільки про ті, що в них емоційне забарвлення пов'язане не з самим предметом чи явищем, а виявляє ставлення до нього (незгода - розбрат; майно - манатки; ворота - брама).

Слова з негативним забарвленням вживаються переважно у розмовному стилі. Синоніми, властиві книжним стилям, характеризуються позитивним забарвленням (звитяга, витязь).

13. Синонімічний ряд. Принципи його організації

Синоніми об'єднуються у синонімічні ряди, яким властива певна внутрішня організація. Принципи внутрішньої організації синонімічного ряду залежать від характеру семантичних відношень між словами.

Так, абсолютні синоніми утворюють синонімічні ряди, позбавлені ознак внутрішньої структурної організації. У таких випадках члени синонімічного ряду виступають як лексичні одиниці, не підпорядковані одна одній за ознаками загального і часткового значень, нейтрального і стилістичного забарвлення.

Синонімічні ряди квазісинонімів - це сукупності слів зі складними відношеннями, зумовлюваними як значеннєвими, так й експресивно-оцінними відмінностями між відповідними лексичними одиницями.

Синонімічні ряди - це слова, що пов'язані між собою синонімічними зв'язками і являють собою не просту сукупність синонімів, а певним чином організовані, складають лексичну групу і пов'язані між собою смисловою залежністю.

У питанні про внутрішню організацію синонімічного ряду існує 2 погляди. Найбільш прийнятним у лексикографічній практиці є такий: у синонімічному ряді виділяється домінанта (автопоказник, опорне слово). Л.А.Булаховський зазначає: “Із слів синонімічного ряду … в багатьох випадках можна обрати таке, яке найбільш годиться на роль найзагальнішого - найуживанішого, і, разом з тим, найменш претензійного щодо своїх стилістичних якостей. Такі слова найбільш придатні, щоб навколо них як стрижня групи можна було зібрати синоніми. Їх прийнято називати СЛОВАМИ-ПОКАЗНИКАМИ. Це слово найбільш чітко визначає основний зміст, властивий членам синонімічного ряду.”

Домінанта характеризується найзагальнішим значенням у синонімічному ряді, вона є носієм основних прикмет, властивих усім членам ряду. У синонімічних словниках його використовують як реєстрове слово. Найчастіше це синонім без виразного стилістичного забарвлення. Усі інші слова синонімічного ряду безпосередньо пов'язані зі стрижневим, спільні з ним за основним значенням і протиставляється особливостями значеннєвих відтінків. Всі слова, що входять до синонімічного ряду, знаходяться в синонімічних зв'язках з іншими словами цього ряду, вони рівнозначні його члени, незважаючи на специфіку кожного з них. Не завжди легко визначити опорне слово синонімічного ряду, а дехто з мовознавців дотримується погляду, що домінанти взагалі не існує, бо члени ряду рівноправні.

Найважче визначити стрижневе слово у ряді, де всі члени стилістично нейтральні і різняться лише значеннєвими відтінками. Кожне зі слів цього ряду може бути домінантою в залежності від контексту, ситуації, чи того, яка особливість значення нас цікавить. На практичну роль домінанти вказував Л.А.Булаховський: “Практичне значення слів - показників полягає в тому, що, виходячи з них, буває легше визначити смисловий зміст інших слів синонімічного ряду як щодо моментів власне смислових так і щодо психологічного стилістичного забарвлення, в супроводі якого живуть у мові відповідні слова”.

Синонімічний ряд становлять слова, пов'язані відношенням градації: кожен наступний член групи виражає більшу міру вияву певної характеристики, ніж попередній. Синонімічні ряди складаються зі слів, що мають однакове основне лексичне значення; спільні основні граматичні значення, належать до однієї лексико-граматичної категорії, що зумовлює тотожні контекстні оточення, в яких вони функціонують і де виникає можливість заміни одного синоніма іншим. Спільність основних граматичних значень не вимагає збігу їх усіх. (вага - ваги - одн. - множ.).

Синонімічні ряди - незамкнена структура, вони можуть поновлюватись новими словами, втрачати застарілі. Члени синонімічного ряду в процесі історичного розвитку мови можуть різною мірою перегруповуватись, внаслідок чого виникають нові ряди. Синонімічний ряд - мінімальна базова одиниця реалізації відповідного значеннєвого відношення між словами і кваліфікується як своєрідна парадигматична єдність у складі лексичної системи мови. Ознаки парадигми властиві насамперед вільним синонімам, але в мовній практиці зустрічаються випадки контекстуальної синонімії. Це слова, які вступають у синонімічні стосунки лише у певному контексті.

Наприклад: “Кожен кілометр шляху - історія: сива, ще до нашої ери.” (сива = давня). Спливало життя, як листя за водою. (спливало = минало).

До складу синонімічних рядів можуть сходити і фразеологізми.

Шляхи збагачення лексичної синонімії:

шляхом творення нових слів від існуючих за допомогою словотворчих засобів на власній національній основі (плеск, плюскіт, плюскотання, плескотіння);

входження іншомовних слів у синонімічні зв'язки з власнеукраїнськими (спеціаліст - знавець, унікальний - рідкісний);

розмовно-просторічні слова та лексичні діалектизми (пильнувати - пантрувати, оселя - обійстя, дрімати - куняти);

у процесі розвитку багатозначності слів (слушний - 1) зручний; 2) правильний).

14. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (парафрази).

Перифраз - (гр. біля, навколо + пояснюю, говорю) - описовий зворот мови, поетична фігура, троп, за допомогою якого предмет, особа, явище називаються не прямо, а опосередковано, описово, через характерні або приписувані суспільною практикою риси. (цар звірів - лев, Кобзар - Шевченко, Каменяр - Франко, дочка Прометея - Леся Українка).

Перифраз - це описове образне, переносне найменування предметів і в певних умовах може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор і метонімій, перифраз несе в собі якусь оцінку явищ, увиразнює зображення, надає мові письменника індивідуальності. Перифраз може бути вживаним і в художньому та публіцистичному стилях.

Евфемізм (гр. добре + говорю) - це слово або словосполучення, яке у прихованій формі, ввічливо або пом”якшено дає назву предмету або явищу. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів, вживаються з почуття страху чи сорому. (дурний - не хапає зірок з неба, нерозумний; брехня - фантазії, вигадки; старий - похилого (поважного) віку).

У художній та публіцистичній літературі евфемізм може вживатись як засіб гумору.

Наприклад: “Коли Карло Іванович скидав капелюха, можна було сказати, що він лисий, а якщо інтелігентно, то недостатньо кучерявий” (О.Чорногуз)

Евфемізми використовуються з метою уникнення прямого висловлювання. Вони збуджують увагу читачів та слухачів, змушують їх самих здогадуватись, про що йдеться.

15. Антоніми у сучасній українській літературній мові

Антоніми (гр. anti - проти, onyma - ім”я) називаються слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови і мають протилежні значення (високий - низький, рано - пізно, радість - горе).

Антоніми відображають крайні протилежності у межах одних і тих же сутностей:

вага (легкий - важкий);

температура (гарячий - холодний);

напрямок руху (піднімати - опускати);

часові, просторові межі (починати - закінчувати).

Необхідною умовою антонімічних відношень є наявність у лексичних значеннях слів тих ознак, яким властива своєрідна шкала якісних або кількісних змін, перехід у крайню протилежність. Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають, як і числівники, більшість займенників, тобто слова без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Д.М.Шмельов зазначає: “Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми” . Це визначення грунтується на аналізі семантичної структури слів і в структурі антонімічних слів є спільні і протилежні компоненти.

День } частина доби > світла

Ніч > темна

Оскільки антоніми передбачають протиставлення за семантикою, то до антонімів не належать протиставлення, утворені додаванням заперечної частки “не”. Вони вступають в антонімічні відношення лише тоді, коли ця частка виступає не просто запереченням, а творить нове слово, з новою семантикою.

СЕМАНТИЧНІ КЛАСИ АНТОНІМІВ

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників - семантичними і структурними.

Семантична класифікація грунтується на відмінності між двома різновидами протилежностей - контрарної (лат.contrarius - протилежний, розташований напроти) і комплементарної (лат. complementum - доповнення, довершення).

Суть контрарної протилежності у тому, що вона виражається протилежними поняттями, між якими можна поставити один або кілька проміжних членів, які виражають ступені переходу між симетрично розташованими абсолютно протилежними значеннями.

Наприклад, між антонімами молодий і старий можна помістити: немолодий, середнього віку, літній, нестарий, старуватий.

Комплементарна протилежність грунтується на відношенні між поняттями, які взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються будь-якими проміжними членами зі значенням ступенів або градації вияву відповідних ознак (живий - мертвий, холостий - одружений, чоловік - жінка).

З урахуванням характеру контрарної і комплементарної протилежностей можна виділити три семантичних класи антонімів.

1.Перший клас об'єднує антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву (контрарні антоніми).

Наприклад: гарячий - (теплий, теплуватий, тепленький, теплесенький, прохолодний, холоднуватий) - холодний.

2. До другого класу належать антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Відсутність ступенювання відповідних ознак призводить до того, що антонімічні відношення охоплюють строго визначені пари слів (життя - смерть, війна - мир, однаковий - різний, присутній - відсутній).

3.Третій клас утворюють антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак, властивостей (входити - виходити, зволожувати - висушувати, нагрівати - охолоджувати, ділити - множити, нападати - захищатися). У зв'язку із загальним значенням напряму, антоніми цього класу називають векторними (лат. vector- той, що несе).

4. За спрямуванням дій та ознак виділяються також антоніми, пов'язані відношенням конверсії (лат.conversio - обертання, перетворення) . Антоніми-конверсиви позначають дії або ознаки, пов'язані між собою відповідними усталеними ситуаціями, взаємозалежністю, причиново-наслідковими відношеннями. (Студент складає іспит. Професор приймає іспит. Літак летів над хмарами. Хмари знаходяться під літаком.)

Лексичні одиниці вступають у квазіантонімічні відношення на основі таких значеннєвих показників, що не становлять крайніх, або симетричних протилежностей і не можуть вважатися власне антонімами (крах - перемога, ганьбити - хвалити, мозолястий - ніжний (про руку)). Особливість квазіантонімів те, що члени відповідного лексико-семантичного відношення, як правило, протиставляються за ознаками:

високий ступінь вияву ознаки - нейтральний ступінь, відсутність ознаки ( миттєвий - повільний);

негативна оцінка - відсутність оцінки (повзти (ледве йти) - поспішати);

повторна дія - антидія (відродитися - відмерти);

досягнення - втрата результату дії (вирватися (з полону) - потрапити (в полон));

неозначена - означена кількість (багатозначний - однозначний).

Окремий різновид антонімії становить енантіосемія (гр. enantios- протилежний, sema - значення), під якою розуміють поєднання протилежних значень в одному слові. (з”їжджати (з гори, на гору), шугати (вгору, вниз), прослухати (не почути нічого зі сказаного, не пропустити нічого зі сказаного), позичати (брати у борг, давати у борг)).

Існують й інші лексико-семантичні класифікації антонімів:

І. Апресян Ю.Г., Касаткін Л.Л., Крисін Л.П.:

1) наявність ознаки - відсутність ознаки (рух -спокій, розквіт - занепад, логічний - алогічний, штатний - позаштатний);

2) початок дії, стану, ознаки - - припинення дії, стану, ознаки. (вилетіти - влетіти, увімкнути - вимкнути, заснути - прокинутись, зацвісти - відцвісти).

3) більший ступінь вияву ознаки - менший ступінь вияву ознаки (великий - малий, довгий - короткий, палати - тліти, ускладнювати - полегшувати, рано - пізно).

ІІ. Л.А. Лисиченко:

1) антоніми, що виражають градуальну якісну оцінку (тепло - холод (прохолода));

2)антоніми - конверсиви (брати - давати; перемога - поразка);

3) антоніми, що виражають протилежну спрямованість дії або ознаки (до - від, схід - захід);

4) антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність понять (спокій - рух).

Зі структурного погляду

І. Різнокореневі (власнелексичні) антоніми (великий - малий, корисний - шкідливий).

ІІ. Однокореневі (лексико-граматичні) антоніми (логічний - алогічний, надія - безнадія).

У системі художніх тропів антоніми посідають помітне місце, оскільки забезпечують контрастну характеристику образів. Найбільше застосування як стилістичний засіб антоніми знаходять у художньому і публіцистичному стилях, виконуючи функції зіставлення і протиставлення (троянди й виноград - красиве і корисне). Антоніми є основою таких художніх прийомів як антитеза, епітет -оксиморон, іронічне зіставлення.

Антитеза - стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок (гірко заробиш - солодко з”їси).

Епітет- оксиморон - мовна фігура, в якій поєднуються 2 протилежні поняття, які в сукупності дають одне нове (трунок цілющий, дзвінка тиша, солодкий біль, гірке щастя).

Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному значенні, тобто стає самоантонімом (Пожалів вовк кобилу - залишив хвіст і гриву).

Лексика кожної мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку. Тобто, українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського народу . Лексика сучасної української літературної мови за походженням неоднорідна, її аналіз у плані походження передбачає з'ясування основних шляхів її формування.

Близько 90% української лексики становлять успадковані слова, тобто такі, що беруть свій початок в індоєвропейській мовній спільності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, що з'явились в епоху східнослов'янської мовної та етнічної Спільності; лексика, яка з'явилась у часи існування власнеукраїнської мови. Решта лексичного складу СУЛМ ( приблизно 10%) - запозичені слова.

ЛЕКСИКА СУЛМ

І.Споконвічна українська лексика ІІ.Запозичені слова

1) слова індоєвропейського походження;

2) слова праслов'янського походження;

3) давньоруська (східнослов'янська) лексика;

4) власнеукраїнські слова.

Словниковий склад будь-якої мови - це відкрита, динамічна система, що постійно і чутливо реагує на соціальні зміни.

16.Слова індоєвропейського походження

Найдавнішим шаром корінної лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейськизх мовах, зазнавши різних фонетичних, словотвірних, семантичних змін.

За семантичною структурою індоєвропейські запозичення можна об'єднати в кілька тематичних груп:

1. Назви предметів і явищ природи (сонце, місяць, весна, зима, день, вітер, роса, дим, град, море, озеро, огонь, туман).

2.Назви рослин та їх частин (дерево, береза, сосна, зерно, дуб, жолудь, ясен, кора, солома, мох, полова, осика).

3.Назви тварин, птахів, риб, комах, деяких їх продуктів (м'ясо, молоко, звір, лось, вовк, бобер, їжак, яйце, вовна, оса, муха, орел).

4.Назви спорідненості і свояцтва (мати, син, сестра, брат, дівер, зять, дочка).

5.Назви органів і частин тіла людей і тварин та виконувані ними функції (вухо, око, їсти, пити, серце, кров, лікоть, доїти, мозок, волосся, коліно, долоня).

6.Назви житла, знарядь праці, предметів харчування, предметів пересування (дім, двері, віз, сіль, юшка, колесо, жорна, мед, молоко).

7.Назви дій, станів, процесів (жити, сидіти, лити, спати, міряти, місити, копати, орати, молоти, бачити, знати).

8.Назви якостей (білий, рудий, червоний, світлий, темний, вузький, новий, короткий).

9.Назви чисел (1, 4, 100, 1000).

17. Праслов'янські запозичення

У процесі розпаду індоєвропейської мовної спільності на її основі виникають нові мовні єдності, що потім поступово переростають у сучасні групи індоєвропейських мов.

Праслов'янський (спільнослов'янський) шар лексики сучасних слов'янських мов, у тому числі й української, утворюють слова, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності й іншим групам (романській, балтійській, германській) індоєвропейських мов не властиві.

Розширення словникового складу праслов'янської мови нерозривно пов'язане зі змінами у матеріальному і духовному житті слов'ян. Праслов'янський мовний переіод характеризується становленням морфологічної, синтаксичної, лексичної систем. У лексичній системі праслов'янської мови найактивніше поповнювались групи:

абстрактної лексики;

назви диких тварин, птахів, риб, рослин;

предметів навколишньої природи та господарства;

Менше новотворів спостерігаємо в групах:

назв спорідненості і свояцтва;

назв свійських тварин;

органів тіла людини і тварини.

Тематичні групи спільнослов'янської лексики

1.Назви спорідненості і свояцтва (чоловік, невістка, сват, свояк, вітчим, мачуха, внук).

2.Назви органів і частин тіла людини і тварини (чоло, тіло, стегна, шия, жовч, рот).

3.Назви рослин (пшениця, трава, будяк, лопух), грибів (печериця, сироїжка), ягід (суниця, ожина, малина).

4.Назви предметів і явищ природи (морок, сад, рілля, долина, потік, північ, струмінь).

5.Назви приміщень та їх деталей (вежа, кузня, кошара, вікно, кроква, пліт).

6.Назви знарядь і продуктів праці, предметів побуту (страва, сало, пиріг, масло, борошно).

7.Назви дій, процесів, станів (киснути, лазити, варити, читати, капати, блукати)

8.Абстрактні поняття (відвага, горе, гнів, гріх, душа, ласка, правда, кривда, радість, пам'ять, свобода).

18.Східнослов'янська (давньоруська) лексика

Виникнення східнослов'янської лексики пов'язане з розвитком суспільного та економічного життя східних слов'ян, із виникненням пізніше феодальних відносин у Київській Русі, з подальшим прогресом культури, науки, мистецтва.

На сьогодні буває важко провести межу між давньоруською і східнослов'янською лексикою, тому систематизація східнослов'янізмів за тематичними групами не досить вичерпна.

1. Назви спорідненості і свояцтва (батько, дядько, племінник).

2.Назви частин тіла (тулуб, щока, кулак).

3.Назви рослин (щавель, молочай, хвощ).

4.Явища природи (крига, кряж, метелиця).

5.Сільськогосподарська лексика і предмети побуту (віжки, коромисло, рядно, мішок, ярина, сіножать, урожай, цілина).

6.Предмети харчування (пряник, коржик, харч).

7.Назви людей за професією чи іншими ознаками (мельник, кожум'яка, п”яниця, селянин).

8. Назви дій, процесів (мітити, балувати, ночувати, чахнути).

9.Абстрактні назви (велич, довіра, журба).

Не всі давньоруські слова однаково збереглися в усіх східнослов'янських мовах (укр. - білка, рос. белка, біл. ваверка).

19.Власнеукраїнська лексика

До власнеукраїнської лексики належать слова, що виникли на українському грунті після розпаду давньоруської мови на українську, російську та білоруську. Вона починає формуватися ще в діалектах давньоруської мови, але про власнеукраїнську лексику як систему, можна говорити, починаючи з ХІУ століття. За обсягом це кількісно найбільший і найрізноманітніший шар корінної української лексики. Більшість українських слів виникла на основі лексичного матеріалу, успадкованого з індоєвропейської, спільнослов'янської, давньоруської мов, або запозиченого з інших мов, але з використанням властивих тільки українській мові словотворчих засобів, внаслідок чого похідні лексичні одиниці набули виразної національно-мовної специфіки. Особливо продуктивно власнеукраїнська лексика представлена серед іменників:

1) Назви осіб чоловічої статі за характером і сферою діяльності (багатій, палій, заводій).

2) Множинні назви, що позначають ознаки, процеси, стан (радощі, грубощі, прикрощі).

3) Назви осіб чоловічої статі у значенні “підмайстер”, “син майстра” (коваленко, писаренко, бондарчук, ковальчук).

4) Особи жіночої статі (у значенні “дочка когось”) (попівна, суддівна, царівна).

5) Особові назви, утворені поєднанням двох основ (Вернигора, Непийвода).

6) Назви недорослих істот (вовченя, гусеня).

7) Зменшені предметні назви (бровенята, рукавчата, грошенята).

8) Назви із зазначенням абстрагованих дій та ознак (біганина, шукання, далечінь)

Серед тематичних груп, де представлена власнеукраїнська лексика, виділяють:

1) Суспільно-політичні, адміністративні та військові назви (володар, власність, рушниця, працівник, урядовець, гурток).

2) Назви житла, будівель та їх частин (будинок, хвіртка, горище, долівка, садиба, корівник).

3) Назви страв, напоїв (борщ, вареники, голубці, картопляники, сирівець, локшина, пиріжок, холодець, узвар).

4) Назви одягу та взуття (штани, капелюх, бриль, черевики, чоботи, свита).

5) Сільськогосподарська лексика (гречка, жниварка, шовковиця, тваринництво, баштанник).

6) Абстрактна лексика (мрія, надія, поступ).

7) Наукова лексика (кисень, надбудова).

8)Технічна лексика (гірництво, підприємництво).

9) Предмети побуту (макітра, бандура, сопілка).

Специфічність української лексики виявляється не лише на рівні самостійних частин мови, а й на рівні службових:

прийменники: біля, від, з, між, задля, поміж.

сполучники: та, але, бо, чи, щоб, проте, тому, що, ніж, мовби.

частки: хай, нехай, невже, хіба, тільки, майже, навіть, певно.

вигуки: цить, геть, матінко, лелечко, гей, добридень.

ІІ. Лексика, запозичена з інших мов

Запозичена лексика

А.Запозичення зі слов»янських мов Б.Запозичення з неслов»янських мов

1) Старослов'янізми а) слова старогрецького походження

2) Полонізми б) латинські запозичення

3) Русизми в) німецькі запозичення

г) французькі запозичення

г) англійські запозичення

д) італійські запозичення

е) тюркізми

є) запозичення з інших мов

20. Запозичення зі слов'янських мов

а) старослов'янізми

Старослов'янізми - це слова, успадковані зі старослов'янської мови, яка сформувалась у ЇХ ст. на грунті македонського діалекту староболгарської мови. Старослов'янською мовою користувались майже всі слов'яни, а використання її східними слов'янами пов'язане із впровадженням християнства у Київській Русі (988 р.). Разом з християнством східні слов'яни отримали від Візантії церковні книги, написані кириличним письмом, а перекладені старослов'янською мовою, яка була літературно успадкованою, близькою до давньоруської мови фонетичною та лексичною системою. Як мова церковно-релігійної літератури, старослов'янська вживалась протягом багатьох століть. Із структурно-семантичного погляду старослов'янізми можна класифікувати так:

1) Фонетичні, що мають такі особливості:

буквосполучення РА, ЛА, РЕ, ЛЕ (в українській мові їм відповідають оро, оло, ере, еле): храм, прах, древо, злато.

жд замість східнослов'янського ж (вождь, страждати).

початкові є, ю відповідно до східнослов'янських о,у (єднати, юнак).

2) Словотворчі:

префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-, (сотворіння, возвеличувати, воскресати, представити).

компоненти благо-, добро-, зло-, веле-, бого-, град-, у складних словах (благодать, доброчинний, велемовний, богобоязний).

прикметникові суфікси -ащ, -ущ, -м (грядущий, неопалимий, рухомий).

іменникові суфікси -знь, - тель, -ств, -ин, -тв(а), тай- (братство, богиня, молитва).

3) Лексичні, які є специфічними утвореннями старослов'янської мови (мудрість, істина, уста, воутріє, злоначинающий, братолюбіє, ректи, ланіти, вия, перста, восплач).

Іноді старослов'янізми так асимілювались, що розпізнати їх можна лише через глибокий лінгвістичний аналіз (буква, палата, совість, плащ, гласність).

Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою - для надання мовленню урочистого, патетичного звучання, або (часто у поєднанні з просторіччями, згрубілою та побутовою лексикою) для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Частина старослов'янізмів поширена у сучасній українській мові. без будь-якого стилістичного забарвлення (багатство, учитель, область, єдиний).

б) Полонізми

Лексичні запозичення з польської мови належать до найдавніших, до чого спричинилися тривалі контакти між двома мовами і народами за різних історичних обставин. Крім того, польська мова стала посередником для входження до українського лексичного фонду слів німецького і латинського походження. До лексичних полонізмів належать: хлопець, зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, міщанин, посполитий, достаток, в'язень, застава, поєдинок, пильнувати, бавитися, блазень, блюзнір, блюзнірство, вирок, возний, досконалий, необачність, обіцяти, помста, прикрий, розмаїтий, шаленство, брунатний, дідизна, ліжко, урядник, материзна, кепський, кпини, збруя, підлога, хвороба.

Через польську мову засвоювались і чеські лексичні запозичення: брама, вагатися, влада, власний, ганити, ганьба, гасло, замок, наглий, постать, праця, рихлий, смутний, табір, чекати, огида, огидний, смуток, смутний.

в) Російські запозичення

До найпізніших слов'янських належать запозичення з російської мови. Взаємодія двох мов, у якій переважали російські впливи протягом тривалого безправного існування української мови, почалася з другої половини ХУІІ ст. Українська мова запозичила через російське посередництво значку кількість іншомовної термінологічної лексики, слова на позначення реалій та осіб (арсенал, бомба, генералітет, капітан, пістолет, бот, гавань, арія, аналіз, синтез, метод, критика, патент, артіль, шахта, авіація, мотор, трамвай, конгрес, диктатура, пролетаріат). До власне русизмів належать такі слова: завод, рудник, паровоз, указ, законопроект, різночинець, декабрист, нігіліст, народоволець, есдек, есер, кадет. Значну кількість становлять лексеми, засвоєні українською мовою шляхом калькування, тобто точного перекладу складових елементів слова:багатоверстатник, вантажообіг, виробничник, відмінник, вогнегасник, гучномовець, держплан, колгосп, місяцехід, напівпроводник, радіомовлення, співробітник і т.ін.

ІІ. Запозичення з неслов'янських мов

а) слова старогрецького походження

Запозичення з грецької мови стосуються різних часів. Перші стосуються ще дохристиянського часу і пов'язані з культурними та економічними взаєминами з Візантією. Це слова, більшість з яких уже не сприймається як запозичення (корабель, парус, лиман, вапно, миска, м”ята, вишня, буйвол). Засвоєння грецизмів новішого походження пов'язане із введенням у програми навчальних закладів грецької мови (ХУІ - ХУІІІ ст.).

Тематичні групи грецизмів:

1. Поняття церковно-релігійного вжитку: (ангел - посланець, акафіст - несідальний спів; апостол - посланець; Біблія - книга, ідол - подоба, обаз; ікона - зображення, образ; Євангеліє - винагорода з радісну звістку; монах - самотній, одинокий; монастир - келія самітника), ієрей, ладан, вівтар, амвон, демон, схима, літургія, келар, канон.

2.Власні імена (антропоніми): Анатолій - схід сонця, Андрій - мужній, сміливий; Архип - старший конюх; Панас (Афанасій) - безсмертний, Василь - царський; Євген - благородний; Дмитро - присв. прикм. від імені богині землеробства і родючості Деметри; Зоя - життя; Галина - спокій, ясність, штиль; Лідія - народжена в Лідії; Микола - переможець народів; Олександр - захисник чоловіків; Пелагія (Палажка) - морська; Параскева (Параска) - п”ятниця, підготовка до свята; Петро - камінь, скеля; Тарас - неспокійний, бунтівний.

3.Назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил.

4. Терміни науки, культури, мистецтва, назви речовин, матеріалів: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, архів, артрит, артроз, автогенез, автономія, автобіографія, бактерія, берилій, біологія, біоценоз, хлор, монохроматичний, дактиль, діадема, дельта, диск, демократія, демагог, діагональ, дракон, динаміка, електрон, електрод, ембріон, гангрена, гімназія, геній, гармонія, ідіома, каліграфія, кратер, лабіринт, цикл, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика, метр, монографія, міф, нектар, неологізм, організм, філантропія, фармакологія, фотосинтез, пластика, політика, сатира, скандал, скелет, стадіон, теократія, теологія, топографія, трахея, зона і т.д.

Слова грецького походження можна пізнати за формальними показниками:

1. Префіксами а-, ан-, ана-, анти-, ев-, ди-, ді-, дис-, пери-, син- (синтез, метафора, апатія, евфонія).

2. Суфіксами - ад, -ада, -ид, -ида, -ід, -іск (олімпіада, піраміда, обеліск, панахида).

3. Грецькими коренями: авто, агро, ізо, філ, фоб, демо, які в українській мові вживаються як префікси (префіксоїди) - автомобіль, демократія, фобія.

4. Ф на початку слів - феномен, фізика.

5. Буквосполучення КС, ПС МВ, МЛ, СК - лексика, псевдонім, психологія, лампада.

6. А, Е на початку слів - алфавіт, епіграф, ера.

Саме грецька лексика дала найбільше інтернаціоналізмів - слів, що вживаються у багатьох неспоріднених мовах і зберігають близькість або спільність семантики та фонетико-морфологічної будови (телефон, ансамбль, ін”єкція, лірика, асфальт, бібліотека, інститут, математика, дисципліна, документ, армія).

б) Латинські запозичення

Латинській мові належала особлива роль у Середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона панувала у науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн. Важливою сферою латинсько-українських мовних контактів були освітні заклади, у яких латинська мова вивчалась як предмет і використовувалась як мова викладання. У складі латинізмів можна виділити:

1. Суспільно-політична лексика (агітація, агресія, адміністрація, демонстрація, диктатура, конгрес, оратор, статут).

2. Юридична термінологія (адвокат, апеляція, нотаріус, прокурор, юрист, юстиція).

3.Медична термінологія (амбулаторія, ампутація, ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт, рецепт).

4. Технічна термінологія (агрегат, антена, генератор, індуктор, колектор, турбіна).

5.Математична термінологія (аберація, абсциса, біном, вектор, інтеграл, косинус, лінія).

6.Мовознавча термінологія (асиміляція, афікс, африката, деривація, інфінітив, номінатив, префікс, суфікс).

7. Термінологія освіти (абітурієнт, атестат, аудиторія, декан, екзамен, конспект, лекція, ректор, студент, факультет, літера).

8.Антропоніми: Валентин(а) - бути сильним, мати значення; Віктор(ія) - переможець, перемога; Віталій - життєздатний, живий; Клавдій - кульгавий, кривий; Марина - морська; Павло - малий.

в) Німецькі запозичення

Належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався через польське і чеське посередництво і безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Німецькі лексичні запозичення дуже органічно адаптувались в українській мові і часто не сприймаються як слова іншомовного походження.

Тематичні групи:

1. Назви на позначення предметів, понять і процесів, пов'язаних з технікою і будівництвом (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатур).

2. Військова термінологія (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм).

3. Терміни мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, танець, лейтмотив).

4. Терміни друкарства (абзац, кегль, форзац).

5.Гірничі терміни (шахта, штольня, штрек).

6. Терміни торгівлі і фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф).

7.Назви предметів побуту (галстук, кітель, фартух, футляр, ширма).

г) Французькі запозичення

Слова французького походження потрапляли в українську мову через польське і російське посередництво. Виділяють такі лексико-семантичні групи:

1.Суспільно-політична термінологія (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, імперіалізм, комюніке, режим, саботаж, шантаж).

2.Мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, балет, гравюра, рояль, шедевр, натюрморт).

3.Військова лексика (авангард, ар”єргард, амбразура, арсенал, бригада, гарнізон, дирижабль, парашут, партизан).

4. Назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

г) Англійські запозичення

Англійські лексичні запозичення є порівняно пізніми. До їх складу входять слова на позначення:

1.Понять і предметів техніки (блюмінг, комп”ютер, бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, радар, сейф, трактор, трамвай).

2.Понять мореплавства і військової справи (браунінг, бункер, докер, катер, мічман, снайпер, танк, траулер, шрапнель).

3.Термінів економіки і фінансів (банкнот, бізнес, бюджет, демпінг, трест, менеджер).

4.Спортивних понять (бокс, ватерполо, волейбол, гол, матч, нокаут, рекорд, старт, теніс, гольф).

5. Терміни мистецтва (гумор, джаз, клоун, памфлет, фокстрот).

д) в українській мові функціонують італійські за походженням слова (бандура, бенкет, макарони, карета, банк, газета). Особливо продуктивними виявились музичні терміни (адажіо, акорд, алегро, альт, анданте, арія, баркарола, бас, віолончель, інтермеццо, кантата, капела, квінтет, квартет, концерт, піаніно).

е) одну з найдавніших груп у словниковому складі української мови становлять тюркізми, засвоєння яких почалося ще в дописемний період. Вони стосуються таких тематичних груп:

1. Назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан, капкан, таз, тапчан, торба).

2.Назви предметів і понять військової справи (кайдани, кинджал, орда, осавул, отаман, сагайдак).

3.Назви осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, козак, султан, хан, чабан, чумак).

4.Поняття фінансово=економічні (аршин, базар, кабала, казка, ярлик).

5.Назви тварин, риб, птахів (баран, беркут, бугай, кабан, сазан, судак).

6.Назви продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва).

7.Назви одягу і взуття (башлик, каптан, халат, чалма).

8. Топоніми і гідроніми (Тилігул, Чичиклія, Бакшала, Висунь, Громоклія, Саксагань, Самара, Кальміус, Айдар).

є) В українській мові існують також запозичення з голландської мови, які переважно є термінами мореплавства і суднобудування (гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль), а також слова ситець, дюйм, картуз.

Із скандинавських мов до української увійшла незначна кількість слів (клеймо, дротик, оселедець, якір); власні імена (Ігор, Олег, Аскольд).

З іранської мови - булат, тахта, караван, гиря;

З китайської - чай, чесуча;

З грузинської - сакля, чурек;

З малайської - орангутанг.

Іншомовні слова, входячи в українську мову, підпорядковуються її графічній, звуковій, граматичній системам. Графічним освоєнням іншомовного слова вважається його написання українськими літерами відповідно до правил українського правопису. При фонетичному освоєнні невластиві українській мові звуки заміщуються українськими, подібними за звучанням. Наголос частіше зберігається на тому складі, що й у мові-оригіналі. Істотних змін зазнають запозичення при їх морфологічному оформленні. Може змінитись рід, число, втратитись афікси, або й лексичне значення (декан - лат. десятник).

Зі стилістичного погляду давно засвоєні слова нічим не відрізняються від питомих українських і їхні стилістичні можливості у сучасній українській мові не пов'язані з походженням. Запозичення в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях часто виступають як терміни, тобто виконують номінативну функцію і не мають стилістичного навантаження. Стилістична роль іншомовних слів виявляється тоді, коли вони стають компонентами тропів і стилістичних фігур.

ФРАЗЕОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1. Предмет і завдання фразеології

Термін “фразеологія” (гр. phraseos - вираз, logos - слово, вчення) вживається у кількох значеннях:

розділ мовознавства про усталені звороти;

сукупність усталених зворотів у мові;

сукупність прийомів висловлювання, властивих певній особі чи епосі.

Фразеологізмом називається семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (словосполучень або речень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням. (вилити душу, крутиться на язиці, по самі вуха).

У вільних словосполученнях слова поєднуються як автономні одиниці, не втрачаючи при цьому властивих їм індивідуальних лексичних значень і виступаючи номінативними одиницями (вилити воду з відра, зайти у воду по самі вуха).

Предметом сучасної фразеології виступає дослідження природи фразеологізмів, властивих їм структурних і семантичних ознак, джерел формування і закономірностей функціонування у мовленні.

2.Основні ознаки фразеологізмів

Фразеологічною одиницею є лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення або речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові за традицією, автоматично. Фразеологічна одиниця виступає як явище соціально зумовлене, апробоване суспільною свідомістю носіїв мови.

Це визначення відтіняє найістотніші риси фразеологізмів - відтворюваність у процесі спілкування, цілісність значення, надслівність.

Критерії дослівної неперекладності, незмінності складу, еквівалентності слову, метафоричності, експресивно-емоційного забарвлення підкреслюються лише окремими дослідниками тому, що вони притаманні не всім фразеологічним одиницям і не допомагають розрізняти фразеологічні і нефразеологічні одиниці мови.

Основні ознаки фразеологізмів:

1. Відтворюваність виявляється в тому, що фразеологічні одиниці вже наявні у мові, свідомості й пам”яті носіїв мови, існують як готові сполуки для побудови речень. Властивість відтворюватись - одна з найбільш спільних ознак фразеологічних одиниць, які можуть різнитись ступенем ідіоматичності, характером метафоричності, граматичною структурою. Відтворюваність об'єднує в одну групу всі фразеологізми і вирізняє стійкі сполуки з вільних сполучень слів.

2.Цілісність значення формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення, де актуалізації слів-компонентів різною мірою втрачають предметну спрямованість. Семантична цілісність полягає у тому, що значення ФО е може бути витлумачене на основі значень окремих слів, що входять до складу цього фразеологізма. Складові частини ніби розчиняються у всій фразеологічній сполуці, формуючи нове значення.

3. Надслівна будова - обов'язкова умова фінкціонування фразеологічної одиниці, яка виявляється у відносній постійності компонентного складу та структури ФО. Постійність компонетного складу дозволяє варіювати структурні елементи фразеологізма (ласий шматок (шматочок), твердий горіх (горішок), виляти хвостом - хвостом виляти).

4.Експресивність як виразово-художня властивість фразеологізма, грунтується на образності, тобто на явному чи прихованому зіставленні вільного і фразеологічного сполучень. Влучність харакетристики, сконденсованість думки, відчутна оцінна функція пояснюються самою природою ФО.

Перші три ознаки є ототожнюючими для слова і фразеологізма, оскільки: 1) ФО як і слово, є базою для словотворення (шкірити зуби - шкіритися); 2) виконують номінативну функцію (соромитися - пекти раків); 3) вступають у синонімічні, антонімічні, омонімічні та ін. системні зв'язки.

3. Класифікація фразеологізмів

Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві набула семантична класифікація , опрацьована акад. В.В.Виноградовим на грунті ідей О.О.Шахматова з урахуванням досліджень Ш.Баллі. Зважаючи на те, що ФО не є однаковими з погляду з”єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову із семантикою його окремих складників, В.В.Виноградов розрізняє 3 типи фразеологічних одиниць:

1.Фразеологічні зрощення, які функціонують як немотивовані і непохідні одиниці, оскільки у їх значенні відсутній зв'язок, навіть потенційний, із значенням окремих компонентів (бити байдики, бити баглаї - ледарювати; пекти раків - червоніти; собаку з”їсти - набути досвіду; замилювати очі - збити з пантелику, березової каші всипати; зуби проїсти; дуба врізати; гарбуза дати). На думку В.В.Виноградова, фразеологічні зрощення утворюють своєрідні синтаксичні складні слова, що виступають або в ролі частин речення, або цілих речень. Вони підводяться під граматичні категорії як синтаксичне ціле, як своєрідні складні лексичні одиниці. Семантичні неподільність фразеологічних зрощень виникає або підтримується рядом факторів.

1) Наявністю у їх складі застарілих слів (збити з пантелику; вскочити в халепу);

2) Наявністю граматичних архаїзмів (притча во язицех);

3) Втратою у межах ФО живого синтаксичного зв'язку (теревені правити; впіймати облизня; розбити глек).

2. Фразеологічні єдності об'єднують фразеологізми, яким властива семантична неподільність, але їх цілісна семантика мотивується значенням компонентів (не нюхати пороху, прикусити язика, кров з молоком, дихати на ладан).

Мотивація фразеологічних єдностей опосередкована. Більшість з них є образними висловами, причому образний стрижень, на якому вони виникають, може відчуватись у більшій чи меншій мірі (тримати камінь за пазухою, ложка дьогтю в бочці меду, зробити з мухи слона, загрібати жар чужими руками, море по коліна).

Значення фразеологічних єдностей пов"язане з розумінням внутрішнього стрижня сполуки, потенційного смислу слів, які її утворюють. У фразеологічних єдностях досить чітко розрізняються граматичні відношення між компонентами. Як зазначав В.В.Виноградов, тут "зберігається, так би мовити, морфологія застиглих синтаксичних конструкцій, але їх функціональне значення різко міняється. Такою мірою, якою фразеологічні групи цього типу є семантично неподільними одиницями, доводиться вважати їх синтаксично невільними, хоч і подільними, злитими словосполученнями".

3. Фразеологічні сполучення - це фразеологізми, утворені поєднанням компонентів, один з яких характеризується вільним, а другий зв"язаним значенням. У них цілісне значення випливає із семантики окремих слів. У фразеологічних сполученнях синтаксичні зв"язки не формуються щоразу як вільні, зумовлювані комунікативно-ситуативним поєднанням слів. Вони відтворюються у структурі готових, закріплених узуальним вживанням фразеологічних одиниць.

Слово із зв"язаним значенням у складі фразеологічного сполучення називається стрижневим. Воно може бути замінене синонімом.

Наприклад, бере - жаль, дрімота, нетерплячка, сумнів, досада, смуток;

нагла смерть - раптова смерть

Зберігши три означені класи фразеологічних одиниць, М.М.Шанський виділив 4-й клас: фразеологічні вирази (вислови). Це стійкі звороти мови, які семантично не діляться і складаються зі слів з вільним значенням, але у процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать прислів"я, приказки, порівняння, крилаті вислови, мовні кліше.