Лінгвістичний аналіз значення імені Ісуса Христа

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Роль імені в давньоєврейській мові

На відміну від сьогодення, в давнину ім'я давалося з урахуванням його значення, а не за красою звучання, бралась до уваги характеристика людини. З іменем пов'язували сподівання на подальшу щасливу долю, вдачу. Важливе місце відводилося етимології імені. Зважали на поважність, авторитетність тогочасних носіїв певного імені. Особливо це мало прояв у єврейській мові. Про це свідчать численні біблійні власні назви: Веніамін (син щастя), Ісав (волосатий), Мойсей (врятований із води), Авраам (батько багатьох), Давид (улюблений), Євтих (щасливий), Рама (висота), Ханаан (підвладний) і т.д.

У Святому Письмі чимало характеристик людей і місцевостей подано як власні назви. Ім'ям однієї людини називали цілу групу - сім'ю, рід, покоління. Так, Ізраїлем у Біблії називають всіх євреїв, а Адамом - весь людський рід.

Отримавши право від Бога дати ім'я усьому живому: «І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі - воно ймення йому», людина утвердила свою владу, адже назвати кого-небудь або що-небудь у ті часи було рівнозначним тому, щоб одержати над ним владу, а знищити ім'я означало знищити його носія: «І на них Я повстану, - говорить Господь Саваот, - і витну ім'я Вавилону, й останок його, і нащадка, й онука, - говорить Господь!» [1, c. 696].

Зміна імені людини також служила демонстрацією влади над нею того, хто її перейменовував: «І сказав цар до Ашпеназа, начальника його євнухів, щоб привести з Ізраїлевих синів, і з царського, і з шляхетського роду…. А начальник євнухів дав їм інші імена, і дав Даниїлові ім'я Валтасар, а Ананії Шадрах, а Мисаїлові Мешах» [1, c. 886].

Коли перейменування виходило від Бога, воно служило вираженням особливого благословіння. Наділяючи людину новими повноваженнями, докорінно змінюючи її життя, Бог давав їй при цьому нове ім'я, що означало для неї нову роль:

«Ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів. І не буде вже кликатись ім'я твоє: Аврам, але буде ім'я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть….» [1, c. 14], «І сказав йому Бог: Не буде вже кликатися ім'я твоє Яків, але Ізраїль буде ім'я твоє. І назвав ім'я йому: Ізраїль. І сказав йому Бог: Я Бог Всемогутній! Плодися й розмножуйся, народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх» [1, c. 37].

Імена розкривали інформацію про їх носіїв. Зокрема, деякі виявляють почуття батька чи матері при народженні дитини: «І назвав Йосип ім'я перворідному: Манасія, бо Бог зробив мені, що я забув усе своє терпіння та весь дім мого батька. А ймення другому назвав: Єфрем, бо розмножив мене Бог у краї недолі моєї» [1, c. 45]; повідомляють про певні обставини, пов'язані з дитиною: «І підросло те дитя, і вона привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І вона назвала йому ймення Мойсей, і сказала: бо з води я витягла його» [1, c. 57]; розкривають історичну обстановку в час народження: «І вона назвала ім'я тому хлопцеві: Іхавод, кажучи: Відійшла Ізраїлева слава! Бо почула про взяття Божого ковчегу…» [1, c. 281]; визначають долю, свідчать про подальше життя і характер людини: «Ось народиться тобі син, він буде муж мирний, і Я дам йому мир від усіх ворогів його навколо, бо Соломон буде ім'я йому, і Я дам на Ізраїля за його днів мир та тишу» [1, c. 428].

2. Асоціативно-семантичні лінії в імені Ісус Христос

Ім'я було дане Христу за Божою вказівкою у сні Йосипу: «Ось з'явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» [1, c. 3].

2.1 «Спасіння. Віра»

Ісус є грецькою формою єврейського імені Єшуа, що значить «Єгова є спасіння (спасає)», або «Господь є спасіння (спасає)». Тобто стрижневим у цьому імені є поняття спасіння. Слова спасати, спасатися, спасіння, спасенний, Спаситель, Спас, які належать до одного словотвірного гнізда, часто вживаються у Новому Заповіті, а отже, є ключовими, навколо яких формулюються основні ідеї, концепти. Завдяки текстовим впливам Святого Письма здійснюється смислове наповнення цих слів, при якому виявилася задіяною лексика певних груп, а саме та, яка позначає такі поняття, як віра, гріх та Євангеліє. Вона й представляє основні семантичні лінії, пов'язані з поняттям спасіння, формуючи його смислові сфери в тексті.

Крім того, слова, що належать до цих лексико-семантичних груп, є високочастотними, лейтмотивними, тобто такими, які моделюють думки, ідеї, що формуються на основі їх повторів, перегуків та сполучуваності в текстовій структурі, вони є виявами категорій проспекції та ретроспекції тексту, активно включаючись в організацію складної системи твору.

Найчастіше конструктивними елементами теми «спасіння через Ісуса Христа» є лексеми на позначення віри: віра, вірувати, вірити, віруючий, вірний, повірити, увірувати, невіра, невірство, недовірство, маловірний, нововірець тощо. Їх кількість у текстах Нового Заповіту підкреслює домінантну роль цих лексем щодо формування текстових смислів.

Досить послідовним при цьому (28 слововживань) є зв'язок між словами на позначення віри та спасіння через Ісуса Христа, які моделюють спільні мікрополя, що створює між ними стійку асоціативну лінію. На фоні їх лексико-семантичної співвіднесеності об'єктивується один із найважливіших постулатів Нового Заповіту: спасіння ми отримуємо через віру. Ця думка передається, наприклад, такими висловами: «спасені ви благодаттю через віру» [1, c. 224], «Віруй в Господа Ісуса - і будеш спасений ти сам та твій дім» [1, c. 164]. Недаремно віра вважається однією з найважливіших засад християнства, а християни - віруючими.

2.2 «Гріх»

Ще одна група слів, пов'язаних із темою спасіння через Ісуса Христа, об'єднана навколо поняття «гріх», яке є одним із найчастотніших у Новому Заповіті (261 вживання). У системі текстових засобів воно знаходить своє лексичне вираження через одне з найрозвиненіших словотвірних гнізд (гріх, гріховний, грішний, грішник, грішниця, прогріх, грішити, прогрішити, прогрішитись).

Гріх, за Біблією, є найбільшим злом, від якого трапляються всі нещастя, і він же є причиною вічної загибелі, тому спасіння від гріха та його наслідків є для людини найвищим благом. Загальний лейтмотив місії Ісуса Христа - спасіння людства від гріхів - втілюється в тексті через систему текстових одиниць, які виникають на основі певним чином організованого вербального змісту, засобами формування якого є такі конструктивні елементи: найменування Ісуса Христа; одиниці на позначення гріха; одиниці на позначення спасіння (23 моделі). При цьому поширений лексичний ряд на пряме позначення гріховного стану людини доповнюється та варіюється різноманітними синонімічними слововживаннями: безбожність, безбожний, нечестивий, лукавий та розпусний рід та ін. Наприклад:

«Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і… другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння» [1, c. 256], «Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні» [1, c. 190].

Спасіння людства здійснюється через проповідь Євангелія, що по-грецьки означає «блага звістка, благовість». Був звичай після переможного закінчення бою посилати гінця-глашатая з радісною звісткою про перемогу, що і було «євангелієм». Яка ж звістка була «благою» для кожного ізраїльтянина? Це та, яка протягом багатьох століть через пророків давала надію в серця віруючих про прихід Месії. При вживанні цього слова в текстах використовуються переважно такі сполучення: Євангеліє - Ісуса Христа, Христове, Боже, Бога. Тобто смисл слова «Євангеліє» можна визначити так: це все, що стосується Ісуса Христа, Його життя та вчення.

Домінуючими при формуванні думки про спасіння через проповідь Євангелія є мікроконтексти із використанням цього слова (21 структура): «я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (180), «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію,… якою й спасаєтесь» [1, c. 206]

3. Ісус - Пророк

Ісус передає безпосередньо слова Божі, закликає народ навернутися до Господа. «Так говорить Господь», - досить часто зустрічаємо у проповідях. В текстах Нового Заповіту Ісус іменується як Пророк, Первосвященик та Цар. Причому це найменування як самого Ісуса: «Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй» [1, c. 117], так і Його оточення: «А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий? А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!» [1, c. 30]. Такий самий аспект осмислення Христа моделюють також інші Його найменування, що перебувають в одному семантичному полі з іменем: Пророк, Слово Боже, Слово життя.

Ім'я Спасителя виступає як семантично містке. Воно активно співвідноситься як зі словами на позначення мовлення, так і певних дій, виявляючи таким чином дві смислові лінії свого розвитку. З одного боку, пророк - це той, хто допомагає людям, сповіщаючи їм Божу волю: «І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів?… І сказав Він: По правді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй» [1, c. 76], «А багато з народу, почувши слова ті, казали: Він справді пророк!… Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік» [1, c. 123].

З другого боку, пророк - це той, хто творить чудеса: «А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ!» [1, c. 119], «Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! І мертвий устав, і почав говорити. 1 його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» [1, c. 81].

4. Аналіз імені Первосвященик

Стосовно Ісуса у Біблії також зустрічаємо найменування Первосвященик. Первосвящеником вважають старшого представника із священицького роду (із нащадків Аарона), якому єдиному дозволялося входити у Святе-святих у день очищення. Але стосовно Христа це слово інтерпретується дещо інакше, в двох аспектах. Перший аспект - «Жертва за гріхи людей». Ісус взяв на Себе гріхи людства. Він пожертвував Власним життям задля того, щоб врятувати суспільство:

«Отакий бо потрібний нам Первосвященик,… що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе» [1, c. 254]

Другий аспект полягає у інтерпретації найменування Первосвященик, як посередник між Богом та людьми. У Євангеліях та Посланнях апостолів проводиться думка про те, що існує настільки жахливий гнів Божий, який виливається на грішників, і що смерть Христа була засобом відвернути цей гнів від людства. Жертва Христа за людей стала умовою прощення Богом їхніх гріхів. Виправдовуючи тих, хто приходить через Нього до Бога, Ісус виступає захисником людей, їх рятівником та порадником. Це найменування збагачується відповідними конотаціями завдяки використанню у певних висловах, на фоні яких з'являється його контекстуальне осмислення:

«Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» [1, c. 254], «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» [1, c. 252].

Смерть Христа стала і жертвою, і заступництвом. Таке смислове навантаження найменування Первосвященик зумовлена мотиваційними текстовими імпульсами, які й визначають основні компоненти його семантики.

Таким чином, значення «Жертва за гріхи людей» визначають смислові асоціації в структурі Нового Заповіту таких лексем, як гріх, жертва, страждати, кров, пролиття крові, смерть, Агнець (Божий) тощо; семантика «Посередник між Богом і людьми, заступник людей» виникає завдяки складній системі стійких повторів, що конструюють різні мовні та текстові одиниці: спасати, заступатись, вічне спасіння, благання за гріхи людей, Він заступається за нас, заступник перед Отцем, виправдання, очищати, освячувати тощо.

5. Ісус як Цар, Господь

У багатьох пророцтвах Старого Заповіту був передречений прихід нового Царя-месії. Так, у Єремії 23:5 та Ісаї 11:1 Бог обіцяє зберегти спадковість лінії царя Давида, в Ісаї 9:6 є пророцтво про велич майбутнього царя, в Михея 5:1 передрікається народження царя із роду Давидового у Віфлеємі тощо.

Розкрити суть виразу «Ісус як Цар» допомагає семантика контекстуальних синонімічних паралелей - слів, які перебувають із словом Цар в одній лексико-семантичній групі. Це насамперед стосується словосполучень Царство Небесне, або Царство Боже, Царство Христове. Ці фрази зустрічаються у Новому Заповіті більше ніж 100 разів. Царство Боже є однією з основних концепцій в християнстві, оскільки воно є центральною темою проповіді Ісуса Христа в Євангеліях: «Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство, бо на те Мене послано» [1, c. 77].

Ще перші християни, які розмовляли на арамейській мові, називають Ісуса - Господом, зустрічається російське «наш Господин». Так, у Вченні дванадцяти апостолів Ісус йменується «marana tha», що в перекладі має форми «Господь прийди» чи російське словосполучення «наш Господин пришел». В цих Одкровеннях Господом називають померлого та воскреслого Ісуса. Тому навіть те, що арамейське «mаrе» частіш торкалося та застосовувалося до людей, аніж до Бога, перекреслюється неможливістю воскресіння звичайної людини. Водночас, деякі євангельські тексти визначають «mаrе» як Учитель, виражаючи поважне ставлення, визнання. Тобто інтерпретація арамейських текстів, зокрема слова «mаrе», може мати на увазі цілий спектр мір гідності. Упродовж двох перших десятиліть християнської віри значення сповідання Ісуса «Господом» перемістилося від нижнього краю - шанобливої форми звернення до учителя, до титулу самого Бога.

Таким чином, Цар, Господь як імена Христа характеризують Його велич, показують владикою, намісником Божої волі. Ісус, як могутня сила, мав остаточно підкорити невіруючих, навернути їх на служіння Господу.

6. Лінгвістична інтерпретація найменування Христос

Власне ім'я у сполученні Ісус Христос - Ісус; супровідне йому позначення означає «месія» (євр.), або «помазанець» (гр). Протягом часу слово «Христос» стало так тісно асоціюватися з іменем, що фактично утворило зіставне ім'я «Ісус Христос», проте слід пам'ятати, що Христос не виступає в якості прізвища.

Найменування Христос, яке зустрічається у Новому Заповіті близько 350 разів, походить від дієслів, основне значення яких «терти (щось)», а більш специфічне - «помазати кого-небудь». У Старому Заповіті відмічено помазання єлеєм священиків, царів, а інколи і пророків, на знак їх особливих обов'язків перед ізраїльським народом. Цікавим є сприйняття помазання від Бога без звичного ритуалу помазання.

Однак безпосередньо для позначення майбутньої месіанської фігури, покликаної врятувати Ізраїль, слово «месія», тобто «Помазанець» в єврейській Біблії не вживається. У старозавітних текстах висвітлюється надія на оновлену монархію. З цієї надії в Елліністичний період виросло позначення словом mashiah (і його грецьким еквівалентом «Христос») майбутнього посланця Божого. Зазвичай вірили, що такий посланець відновить незалежність через справедливість. Тому під час Свого Євангелії Ісус Сам до Себе цей титул не застосовував, так називали його інші і тільки перед обличчям первосвященика коли вже стало ясно, що Він буде засуджений в будь-якому випадку, Ісус говорить, що Він - Месія.

Крім того до часу народження Ісуса ряд місць єврейської Біблії розуміли як посилання на особливого помазанця, який принесе Ізраїлю спокутування і цю людину називали «Христос».

Таким чином слово «Христос» вживається для вказування на Ісуса з Назарета як на Того, Хто був помазаний Богом, щоб стати визвольником людства. Тому воно часто подається в вигляді титулу у висловах «Ісус Христос», «Ісус є Христос», «Христос той є Ісус»,

Треба також зауважити, що перші учні Ісуса стали називатися не «ісусіани», а «християни», послідовники Христа.

Висновки

христос віра заповіт первосвященик

Таким чином, ураховуючи той факт, що ім'я в Біблії було носієм інформації про людину, можна стверджувати, що тим більше ім'я Ісуса Христа, яке було дане Йому Богом, є носієм смислів, які розкривають Його сутнісні риси та сторони діяльності. Наділене таємною центробіжною силою, воно втягує у своє смислове поле мовні засоби, що представляють концептуальну інформацію Нового Заповіту. Лінгвістичне дослідження імені Ісус Христос дозволяє проаналізувати текстову мотивацію його значення через контекстно-семантичний опис зв'язків цих слів із значними функціонально-смисловими групами, які й визначають конструктивні елементи його смислового наповнення. При цьому спостерігається чітко виражена співвіднесеність між словами Ісус та Христос на рівні текстової інтерпретації та асоціативних ліній між ними.

Проведений лінгвістичний аналіз дає можливість сформулювати таке тлумачення цього імені: Ісус є Месією, Який спасає людей через служіння пророка, священика і царя. Найменування Пророк щодо Ісуса має таке значення: Той, Хто говорить і діє силою Бога, тобто як Пророк Ісус дає людям пізнання Євангелія; як Священик Він Своєю жертвою звільняє людей від гріхів, виступаючи потім посередником між Богом і ними; як небесний Цар Він вірою відкриває їм дорогу в Своє Царство.

Проаналізував раніш не висвітлені аспекти лінгвістичної інтерпретації імені Ісуса Христа, підтвердили та поглибили знання існуючих відомостей.

Список літератури

1. Огієнко І. Біблія або книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена, - К., 1992.

2. Г. Верклер. Герменевтика. Принципи и процес толкования Библии. - Б. м., б.р.

3. Моррис Л. Теология Нового Завета. - СПб., 1995

4. Л.Л. Шевченко. Лінгвістична інтерпретація імені Ісуса Христа // Мовознавство: Наук. теор. журн. ін-т мовознав. ім. О.О. Потебні та укр. мовно-інформ. фонду НАН України. - 2006.- №2-3. - С. 153-162

Размещено на Allbest.ru