Іменники семантико-граматичного числа

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Іменники семантико-граматичного числа

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти категорії числа іменників

1.1 Загальна характеристика категорії числа іменників

1.2 Іменники, що вживаються тільки в однині

1.3 Іменники, що вживаються тільки в множині

Розділ ІІ. Іменники семантико-граматичного числа

2.1 Загальна характеристика

2.2 Дослідження іменників семантико - граматичного числа в словнику української мови

Розділ ІІІ. Вживання іменників семантико-граматичного числа

3.1 Вживання іменників семантико-граматичного числа в усному і писемному мовленні

3.2 Вживання іменників семантико-граматичного числа в різних стилях

3.3 Використання іменникових семантичних паралелей

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Різні частини мови можуть створювати різний стилістичний колорит мовлення, який здебільшого є дуже витончений і на перший погляд мало помітний. Зрозуміло, що навіть у відмінних за стилістичними настановами контекстах вживаються всі частини мови і вибір їх зумовлюється логіко-семантичними обставинами мовлення. Тому частини мови, перебуваючи у певному взаємозв'язку, виконують насамперед комунікативну функцію. Але з погляду виражальних можливостей вони не байдужі і до стилістичного спрямування тексту, бо кожна з них більшою чи меншою мірою стилістично осмислена.

Стилістичні функції частин мови випливають як із самої значеннєвої природи кожної з частин мови, своєрідної та відмінної від інших, так і з способів їх використання у відповідному контексті. Найбільш яскраво виявляються стилістичні властивості частин мови у художньому мовленні, зокрема в художній літературі, особливо у поетичних жанрах.

Стилістичні явища, що виникають навколо граматичної організації мови, не тільки не заперечують і не розхитують її, а, навпаки, удосконалюють і розвивають мовні потенції та виражальні можливості, ще більше зміцнюють організованість мовних засобів, довершують їх побудову в цілому. Стилістичні категорії, сформовані протягом тривалого мовного розвитку, певним чином співвідносяться з граматичними як надбудовані над ними фактори. Вони доповнюють мовну систему, збагачуючи її витонченими засобами вираження людських думок і почуттів.

Початки стилістичного аналізу мови склались у науці вже давно, вони йдуть ще з античного віку. Основи цього аналізу виникли майже одночасно з граматикою. Потреба в стилістичних студіях зумовлювалася тим, що в граматичних дослідженнях не враховувався ряд деталей загальної мовної системи. При встановленні граматичних норм не завжди зверталась увага на різноманітність і багатство засобів живої мови. Цим самим звужувався та навіть спрощувався багатогранний об'єкт мовознавчої науки. Граматичні категорії, як досить широкі та місткі, вимагають диференційного підходу до їх аналізу.

Граматична категорія числа досить містка щодо своїх стилістичних можливостей. Специфіка художнього мовлення може призводити до порушення узвичаєного вживання форм числа, отже -- до створення певного стилістичного колориту.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Іменники семантико-граматичного числа»

Об'єкт дослідження - вся сукупність стилістичних мовних одиниць, усне і писемне функціонування української мови.

Предмет дослідження - іменники семантико-граматичного числа.

Мета дослідження - розглянути іменники семантико-граматичного числа та їх вживання в сучасній українській.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти категорії числа іменників;

2) дослідити іменники семантико-граматичного числа;

3) проаналізувати вживання іменників семантико-граматичного числа.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 17 найменувань. Робота викладена на 26 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти категорії числа іменників

1.1 Загальна характеристика категорії числа іменників

Число іменників вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. В українській мові для розрізнення в словах кількісних ознак є дві числові форми - однина і множина.

Однина означає один предмет, а також усе, що мислиться нами як єдність, цілість: літак, книжка, ідея. Множина означає сукупність однакових предметів, а також усе, з чим зв'язане уявлення про множинність: літаки, книжки, ідеї і т. ін. Усі іменники щодо кількісних ознак поділяються в українській мові на три групи:

1. Іменники, що вживаються в однині і множині: будинок, школа, учень і т. ін.

2. Іменники, що вживаються тільки в однині.

3. Іменники, що вживаються тільки у множині.

Переважна більшість іменників в українській мові має форми однини і множини, які протиставляються одна одній.

Іменники, що мають форми однини і множини, означають предмети, які можна лічити, наприклад: один літак, два літаки, три літаки і т. д. Ця група іменників має ту ознаку, що в них, форми однини і множини збігаються за своїм лексичним значенням. Проте деякі іменники мають ту особливість, що в них форми однини не відповідають формам множини за лексичним значенням, наприклад: грязь у значенні «бруд» і грязі в значенні лікувального засобу [1].

Крім того існують незмінюванні іменники, типу кашне, у яких значення кількості визначається формами узгоджуваних слів (нове кашне, нові кашне).

1.2 Іменники, що вживаються тільки в однині

Тільки в однині вживаються такі іменники:

1. Іменники власні: Україна, Київ, Чорне море, Олексій Максимович Горький і та ін.

2. Іменники, що означають збірні поняття, сукупність однорідних осіб або предметів, що мисляться як одне ціле, наприклад: професура, рідня, піхота, молодь та ін.

3. Більшість іменників, що означають матеріал, речовину, хімічні елементи тощо: золото, сталь, молоко, чай, водень, вуглець, електрика та ін.

Деякі іменники цієї групи при означенні різних сортів даної речовини можуть вживатися і в множині, наприклад: технічні масла, чаї першого сорту, мінеральні води та ін.

4. Абстрактні назви, що означають якості, властивості, дії, стани, наприклад: сміливість, краса, висота, радість, біганина та ін.

Деякі іменники цієї групи, набуваючи значення конкретності, можуть мати і форми множини, наприклад: висоти науки, красоти природи та ін.

5. Назви суспільно-політичних учень, форм, державного ладу, заходів тощо: дарвінізм, колективізація та ін [6].

1.3 Іменники, що вживаються тільки в множинні

До групи іменників, що вживаються тільки у множині, належать:

1. Власні іменники, що означають географічні назви (назви гір, міст, сіл, місцевостей тощо): Карпати, Дарданелли, Коржі та ін.

2. Іменники, що означають предмети, які складаються з двох або більше однакових частин, наприклад: окуляри, ножиці, ворота, сани, вуса та ін.

Хоч ці іменники і мають форму множини, проте вони можуть означати і один предмет і багато предметів: одні сани поїхали -- усі сани поїхали. При лічбі вони сполучаються із збірними числівниками: двоє, троє, четверо і т. д.

3. Деякі іменники, що означають масу, речовину: дріжджі, духи.

4. Назви періодів часу, подій, ігор: канікули, похорони, іменини та ін.

5. Деякі іменники дієслівного походження, наприклад: радощі, веселощі, гордощі та ін.

6. Сукупності грошових сум: гроші, кошти, фінанси.

Усі іменники, що вживаються тільки у множині, не мають ознак граматичного роду [6].

Число іменників із значенням речовини і власних іменників суто формальне, служить лише для оформлення їх саме як іменників. Тому іменники обох груп мають і форму однини (нафта, мідь, Київ), і форму множини (дріжджі, макарони, Прилуки).

Проте, власні назви характеризуються тим, що вони мають або тільки форму однини (Москва, Сибір, Дніпро), або тільки форму множини (Черкаси). Власні назви, що вживаються тільки в однині, мають форму множини за таких умов:

1) коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, сестри Річинські);

2) коли позначають осіб або предмети з однаковими назвами (На Україні два Миколаєви, багато Вербівок, Киселівок)

РОЗДІЛ 2. Іменники семантико-граматичного числа

2.1 Загальна характеристика

Поняття кількісної визначеності - це відображення в мисленні людини кількісних відношень, які існують в об'єктивному світі. Реальною передумовою поняття числа слугує можливість полічити відповідні предмети та явища дійсності.

У мові поняття числа має різноманітне вираження. Лексико-граматична природа категорії числа іменників виявляється вже серед імен, які підлягають лічбі: поруч з граматичним значенням роздільної множини існує лексико-граматичне значення збірної множини.

Суттєва якісна особливість категорії числа як лексико-граматичної категорії полягає в тому, що вона тісно пов'язана з лексико-семантичною своєрідністю структурно-семантичних розрядів іменників, - майже кожен структурно-семантичний розряд мас своє граматичне значення в формі однини. Однині абстрактних іменників та назв речовин притаманне лексико-граматичне значення незліченності. Форма однини власних іменників має значення одиничності. Збірні іменники у формі однини виражають значення збірності [11, 86].

Незліченність, одиничність, збірність складають органічний сплав лексичного і граматичного. Граматичне виникає внаслідок абстракції від лексичного значення окремих слів у межах відповідних розрядів іменників. З другого боку, граматична абстракція має лексично спрямований характер, оскільки узагальнює те чи інше коло лексики за ознакою відношення до числа. Граматичні поняття незліченності, одиничності, збірності - лексичні, вони ніби виростають із самої лексичної основи, є похідними від відповідного типу лексичного значення.

Одним із проявів взаємодії лексичного і граматичного значення є рівень дослідження засобів вираження невизначеної множини. Об'єктом дослідження є збірні іменники, які означають кількість та сукупність і входять до складу словосполучень з іншими іменниками у множині. Отже, важливою є характеристика словосполучення «неозначено-кількісний детермінант + іменник у множині», де в ролі неозначено-кількісного детермінанта виступає збірний іменник. Ця модель словосполучення може бути представлена у вигляді трьох структурних моделей: моделі з ідентичним відмінком, генітивної моделі, моделі з прийменником.

У вищеназваних моделях граматичне вираження множини поєднується з лексичним вираженням множинності. Перший компонент, будучи лексичним засобом вираження множинності, конкретизує множинність різних предметів і осіб, тобто характеризує цю множинність як суцільну множину, У словосполученні відбувається розподіл семантичного навантаження. Перший іменник реалізує семи "сукупність" і "невизначена множина", а другий - лише сему "множинність". Модель словосполучення допускає різноманітну підстановку обох компонентів. Але ця підстановка не є довільною, тут існують деякі обмеження, які випливають з першого компонента. Ним може бути певна група іменними, кожен з яких має свої сполучувальні можливості з іншим іменником у множині.

Дослідження засобів вираження невизначеної множини базується на теорії польової структури мовних явищ, а отже, ці засоби трактуються як одна із дільниць Поля Множинності. У процесі аналізу лексико-граматичних особливостей збірних іменників кількісної семантики доцільно керуватися термінами «фон» і «специфікатор», запропонованими О.В.Бондарко. Фон - це той елемент поля, який зумовлює його семантичну основу, і може бути спільним для декількох мікрополів з однією семантичною основою. Специфікатор, накладаючись на той чи інший фон, визначає семантичну специфіку саме цього мікрополя. Фоном Мікрополя Невизначеної Множини, як і інших мікрополів Поля Множинності, є іменники у формі множини. Специфікатором цього мікрополя є неозначено-кількісний детермінант.

З точки зору денотативного значення збірні іменники, які виражають значення невизначеної множини, неоднорідні. Одні з них мають лише кількісне значення. Інші, поруч із значенням, невизначеної множини несуть інформацію про те, якого роду сукупність утворюють члени множини, який характер зв'язку між її членами, тобто характеризують множину якісно. Відповідно до цього, збірні іменники як специфікатори Мікрополя Невизначеної Множини можна розділити на дві групи: кількісні та якісні.

Кількісні та якісні збірні іменники відрізняються різним ступенем абстрактності значення. Кількісним збірним іменникам властива більша абстрагованість та нумеральність значення. Вони мають необмежені сполучувальні можливості, вживаються з різними за семантикою розрядами іменників. Наприклад, кількісний збірний сполучається з іменниками різних тематичних груп [11, 89].

2.2 Дослідження іменників семантико-граматичного числа в словнику української мови

Важливою передумовою вивчення структури граматичної семантики іменників є повне відмежування від будь-яких лексикографічно зумовлених лінгвістичних фактів і виявлення об'єктивних закономірностей у системі мови. Завдання тлумачного словника полягає у фіксуванні та висвітленні саме таких мовних фактів, однак при цьому завжди простежуються вироблені практикою словникарства лексикографічно зумовлені лінгвістичні факти, які необхідно враховувати при виведенні закономірностей із тексту словникової статті. Тому для встановлення параметризації граматичної семантики іменників у Словнику першочергове завдання полягає в тому, щоб виявити й відповідно кваліфікувати лінгвістичну інформацію, зумовлену способами лексикографування.

Як показує аналізований матеріал, відображення числового параметра у словникових статтях зумовлене лексикографічними правилами укладання Словника. Згідно з вимогами, зафіксованими у передмові Словника відображення числа регулюється такими лексикографічними правилами [13, 62]:

1. Відмінювані слова вносяться до реєстру Словника в початковій граматичній формі в називному відмінку однини. Напр.: двір, двора і двору, ч.; річка, и, ж.; море, я, с. При аналізі такого способу лексикографування граматичної семантики іменників стає очевидною невідповідність числового ремаркування структурі граматичної семантики цих іменників: наявність парадигми в множині не відображена у словниковій статті, а лише припускається. Відтак виникає необхідність урахування зазначеного способу лексикографування і наступної кваліфікації такої структури граматичної семантики іменників як двочислової, з корелятивними формами однини і множини.

2. Іменники, частіше вживані в множині, подаються в цій формі, а в дужках наводиться форма однини з відповідним граматичним оформленням: близнята, ят, мн. (рідко одн. близня, яти, с). За таким зразком оформлюються й назви народів.

Прикладом такого способу лексикографування є іменники:

шати, шат, мн. (рідко одн. шата, и, ж,), поет., рит.; пахощі, ів, мн. (рідко одн. пахощ, у, ч. і ж.); шкарбани, шкарбуни, ів, мн. (одн. шкарбан, шкарбун, а, ч.),розм.; вуса, вуси, ів, мн. (одн. вус, рідко ус, а, ч.).

3. Іменники, які нормативно вживаються і в однині, і в множині, але форма множини стилістично маркована (за допомогою стильових ремарок «рідко», «переважно», «рідше»), фіксуються в однині, а в дужках наводиться форма множини:

похорон, у, ч. (рідше мн. похорони, ів); чорноголовець, вця, ч. (перев. мн. чорноголовці, ів), заст.; чорнобривець, вця, ч. (перев. мн. чорнобривці, ів), діал.; товченик, а, ч., перев. мн. товченики, ів.

4. Іменники, які мають форми однини і множини, але в множині як стилістично марковані характеризуються ненормативною відмінковою парадигмою (іменники, у лівих частинах словникових статей яких фіксування форми множини у дужках зумовлене як стилістичною маркованістю, так і ненормативною відмінковою парадигмою):

порічка, и, ж. (перев. мн. порічки, чок); суниця, і, ж. (перев. мн. суниці, ниць); суничка, и, ж. (перев. мн. сунички, чок); порічечка, и, ж. (перев. мн. порічечки, чок).

або лексемними варіантами вихідної форми у множині і ненормативною відмінковою парадигмою:

око а, с (мн. очі, рідко вічі, очей -- перев. з прийм. у); гра, и , ж. (мн. ігри, ігор),

або варіантами вихідної форми у множині, зумовленими акцентуаційними особливостями і ненормативною відмінковою парадигмою:

верства, и, ж.( мн. верстви, верств); петля, і, ж. (мн. петлі, тель); розкіш, коші, ж. (мн. розкоші, ів); перо, а, с. (мн. пера, пер).

Таким чином, виявлені лексикографічно зумовлені типи структур граматичної семантики іменників української мови було умовно трансформовано для подальшого автоматичного аналізу досліджуваних лексем.

Граматична категорія числа іменника, реалізуючись системою відмінкових форм, окремих для однини і множини, пов'язана з іншими іменниковими категоріями -- роду та відмінка, взаємодія з якими передається за допомогою спеціальних морфологічних показників. Це дає підставу для кваліфікації числового параметра як структурного елемента найвищого рівня безвідносно до будови, у межах якого і від значень якого змінюються набір та якісна характеристика словозмінних показників.

Проведений аналіз граматичної семантики іменників у словниковій репрезентації дозволив вивести комплексні правила побудови структури граматичної семантики іменників української мови, найважливішими серед яких є [13, 72]:

1. Кожний іменник у словнику представлений словом з фіксованою лексичною семантикою за наявності одного або двох числових значень.

Наприклад, у словнику слово стеклярус, у, ч., збірн. із значенням «тоненькі короткі трубочки з кольорового скла, що їх використовують для намиста, оздоблення тканини, одягу і т. ін.; різновид бісеру» визначається однією числовою формою - однини, якою формально реалізується категорія збірності.

Слово кучерявчики, ів, мн., рідко із значенням «кучеряве або завите волосся» реалізується й визначається у словнику однією числовою формою -- множини.

Одночасно дві числові форми - однини та множини відображені в словникових статтях при лексемах:

дітлахи, ів, мн. (рідко одн. дітлах, а, ч.), розм.; водохреще, а, с„ водохрещі, ів,мн.; панчохи, чіх, мн. (одн. панчоха, и, ж.); пальчата, чат, мн. (одн. пальча, ати, с),

а також припускаються у таких словникових статтях:

раціоналізм, у, ч.; піаністка, и, ж.; альпага, альпака, й, ж.; зернятко,розм. зернятко, а, с.\ внучка (онучка, рідко унучка), и, ж.

У словниковій статті

односельчани, односільчани, чан, мн. (одн. односельчанин, односільчанин, а, ч.; односельчанка, односільчанка, и, ж.)

також наявні два числові комплекси:

Ч1 = односельчани, односільчани, чан, мн.; Ч₂ = одн. односельчанин, односільчанин, а, ч.; односельчанка, односільчанка, и, ж.

2. Кожний іменник у словнику, представлений словом з фіксованою лексичною семантикою та конкретним значенням числа, може характеризуватися не більше ніж трьома різними значеннями роду. Виняток становлять множинні іменникові лексеми, значення роду в яких відсутнє.

Наприклад, іменникова стаття визвіл, визволу, рідше визволу, ч. формується одним рід-блоком, що набуває значення чоловічого роду.

3. Кожний іменник, представлений у словнику словом з фіксованою лексичною семантикою, конкретним значенням числа і вказівкою на родову ознаку, може належати не більше ніж до трьох парадигматичних (словозмінних) класів.

Наприклад, у лівій словниковій статті відліт, льоту і лечу, ч. виділяється один парадигматичний підблок, що характеризується двома варіантами парадигматичного значення.

Таким чином, представлення граматичної семантики іменників у тлумачному словнику української мови відбувається відповідно до їх багаторівневої ієрархічної структури, що дозволяє твердити про специфіку якісного й кількісного розподілу структурних елементів і дає змогу сформулювати систему комплексних правил, урахування яких структуризує граматичну параметризацію іменників.

Представлена формальна класифікація іменників за параметрами їх граматичної семантики дозволяє проаналізувати відповідні статистичні дані і встановити та верифікувати певні закономірності щодо цього класу слів у системі української мови.

Як показав аналіз числової параметризації іменників української мови, їх можна розділити за трьома класами [13, 78]:

1) іменники, граматична семантика яких характеризується наявністю корелятивних числових форм однини та множини. Зазначимо, що за правилами лексикографування у Словнику такі лексеми описуються через фіксування граматичних параметрів лише в однині, при цьому їх множинні форми припускаються за умовчанням;

2) іменники, структура граматичної семантики яких визначена лексикографічним способом їх опрацювання (назви етносоціальних груп);

3) іменники, які не мають корелятивної форми множини чи однини

В українській мові граматична категорія числа дуже розвинута. Перевага іменникових лексем з корелятивними формами числа становить 97,1% від загальної кількості іменників, лише 2 % припадає на іменники, які не мають однієї з корелятивних форм (одночислові).

Як окремо виділений, згідно з правилами лексикографування, розглянемо клас іменників на позначення назв народностей.

Найчисельнішими і найтиповішими тут виявляються лексеми -- назви народностей, структура граматичної семантики яких передбачає відображення в числовому комплексі однини двох параметрів роду - чоловічого й жіночого, кожний з яких співвідноситься з одним компонентом:

голландці, ів, мн. (одн. голландець, дця, ч.; голландка, и, ж.); волиняки, ів, мн. (оди. волиняк, а, ч.; волинячка, и, ж.), розм. вінничани, ан, мн, (оди. вінничанин, а, ч,; вінничанка, и, ж.).

Малочисельними виявляються структури граматичної семантики іменників -- назв етнічних та соціальних груп з ускладненням сигнатури на рівні словозміни і компонентної (лексемної) варіації. Так, унікальною за структурою граматичної семантики виявляється лексема Сабіни в українській мові має абсолютний синонім у множині, що визначається іншим парадигматичним класом: сабіни, ів, нян, ми. (оди. сабінянин, а, ч.; сабінянка, и, .ж.).

Малочисельними є іменники -- назви етнічних та соціальних груп, граматична семантика яких ускладнена наявністю варіативних компонентів як абсолютних синонімів, що належать до різних парадигматичних класів у чоловічому чи жіночому роді.

РОЗДІЛ 3. Вживання іменників семантико-граматичного числа

3.1 Вживання іменників семантико-граматичного числа в усному та писемному мовленні

У художніх текстах цілком можливою є форма множини від слів, які звичайно в множині не вживаються, наприклад: сонце, світ, жаль, сміх, лихо, диво, зло, біда, страх і подібні. А множина від таких слів, як вино, дим, вода, м'ясо і подібні, може не тільки передавати сортові назви, збірні чи якісні, але й створювати їх образні характеристики. Метафоризуючись, ці форми увиразнюють мовлення, творять нові предметні значення, зокрема, гіперболізовані. Наприклад: «Лежали битих м'яс копиці» (І. Котляревський, Енеїда); «Забери з собою всі лиха, всі зла» (Т. Шевченко, Сон. У всякого своя доля); «--А піти б мені справді у світа,-- говорю Лукашеві незабаром удруге і вже не всміхаюся, а такий, як на багатий похорон мене вести» (М. Вовчок, Дяк); «Андрій виразно на мить побачив дими» (М. Коцюбинський, Fata morgana); «А жалі так і хватали за серце, так і хватали» (С. Васильченко, В темряві).

У спеціальних обставинах художнього мовлення навіть власні імена можуть функціонувати у множині. Тут відбувається своєрідний перехід власних назв у загальні, вмотивовані стилістично. Наприклад: «Семени, Івани, Надівайте жупани» (Т. Шевченко, Гайдамаки); «Ви чоловік тямущий і бувалий, побачили усякого начиння по тих Італіях» (Л. Українка, У пущі); «Тепер завили Європи ті на всі лади...» (П. Тичина, На фронті).

Метафоризується також і категорія однини, що вживається замість множини і служить для фігурального вираження збірності, маси тощо. Така фігуральна однина набуває у тексті експресивного забарвлення великої сили. Наприклад: «Багацько трупа там палилось (І. Котляревський, Енеїда); «І розкажу я людям горе. Як тая мати ріки, море Сльози кривавої лила» (Т. Шевченко, Неофіти); «Було, що підуть брати у бір по ягоду, або по гриби й візьмуть малую сестричку з собою» (М. Вовчок, Дев'ять братів...); «У темнім лісі за горами Зібравсь усякий звір» (Л. Глібов, ВедмІдь-пасічник); «Достиглий овоч струшуючи з віт, Ти вчиш любити все, що перемінне І що незмінне...» (М. Рильський, Студений вітер б'є в холодні вікна...).

Така фігуральна однина передає в художньому мовленні відтінок зневаги, сарказму тощо. Пор.: «Понура шляхта, мов хорти, За двері вийшла» (Т. Шевченко, Гайдамаки); «А братія мовчить собі, Витріщивши очі» (Т. Шевченко, Сон. У всякого своя доля); «Задумала мишва вчинить велике діло» (Л. Глібов, Мишача рада) [3].

Певне стилістичне завдання має так звана звичаєва форма множини, найширше відображена в мові української художньої літератури. Ця форма використовується здебільшого у мові дійових осіб та в стилізованих літературних зразках. У ній знаходить своє вираження особлива шана до батька, матері, баби, діда, до старшої людини взагалі тощо. Це -- форма своєрідного величання старших, що традиційно склалась в усному мовленні народу, наприклад: «Батько до гаю пішли на рубання» (М. Вовчок, Пройдисвіт); «Якби не така важка робота, то може мати й тепер були б живі» (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря); «Як то тепер живуть дідусь, чи живі й здорові? Чи згадують Остапа? От коли б вони прийшли й подивились на свого внука» (М. Коцюбинський, Дорогою ціною); «Глядіть, і дядько Панас прийшли послухать» (М. Коцюбинський, Fata morgana); «О, вже й дядько Савко встали» (С. Васильченко, На перші гулі); «Дядько Лев казали, що тут мені дадуть ґрунтець і хатку» (Л. Українка, Лісова пісня); «Встали мати, встали й татко: Де ластовенятко?» (П. Тичина, Не дивися так привітно).

У формі множини знаходить свій вираз також тон особливої самопошани, чванливості та пихи. Наприклад:

Іде додому уночі

П'яненький сотник, а йдучи

Собі веселий розмовляє:

-- Нехай і наших люди знають!

-- Нехай і сивий і горбатий,

А ми... хе! хе! а ми жонаті!

А ми... -- Насилу вліз у хату

(Т. Шевченко, У Оглаві);

Фігуральна множина, як і однина, може набувати відтінку іронії чи глузування та підкреслювати сатиричний тон. Напр.: «Значить, пан у себе з причетом гуляють» (Т. Шевченко, П. С. Не жаль на злого).

З стилістичною настановою функціонують у художньому мовленні залишки двоїни. Оскільки ця форма поширена в діалектах, у художньому мовленні вона є засобом створення місцевого колориту, наприклад: «Бере побратим мірку зерна та й дві курці і йде до ворожки» (М. Черемшина, Марічка занедужала); «Злісний цілував комендантову в обі руці» (М. Черемшина, Верховина); «Перед хатою стоять дві грушці» (В. Стефаник, Смерть) [3].

У деяких художніх творах двоїна виступає як засіб створення дитячої лексики, наприклад: «Куку, куку! а де ти? тут татусю Візьми на руці, поцілуй Марусю!» (Л. Українка, В'язень); «Бувало здибає мене на улиці хто-небудь з великих, присяде передо мною, візьме за обидві руці й спитає» (С. Васильченко, З дитячих вражень).

3.2 Вживання іменників семантико-граматичного числа в різних стилях

Для офіційно-ділового стилю характерна нормативність морфологічних засобів. Тут широко використовуються іменники, вживані лише в однині (прогрес, поліпшення, запровадження, скасування) або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси). Однією з ознак наукового стилю є специфічна множина речовинних іменників. Такі іменники позначають однорідну за складом речовину, тому не піддаються лічбі і в загальнонародній мові вживаються, як правило, тільки в однині: вода, глина, крейда, сатин, шовк, хутро, гречка, кукурудза, пшениця, сталь, масло, сіль, жир. У науковому стилі вони мають і форму множини, що використовується для позначення видів, гатунків, а не є виявом множинності: «Підгодівля тварин солями мікроелементів, якщо їх не вистачає в кормах, зміцнює здоров'я худоби, збільшує її живу вагу» (журн,).

Такі риси офіційно-ділового й наукового стилів, а також поширеність у них абстрактних і речовинних іменників на -ство, -ння, -ість використовують для пародіювання: «-- Колеги, ні для кого не секрет, що наша перукарня на сьогоднішній день плану не виконує. У нас дуже відстає пострижуваність, кульгає поголюваність, різко знижується одеколонна обприскуваність. Тож з'ясуймо, колеги: чому в нас така відставаність?» (газ.)

Множина абстрактних іменників властива й художньому стилеві та публіцистиці, тут вона є експресивним засобом: «Вересень видався теплим і погожим. Умирало марево згортало крила й увіходило в землю, прояснювалися обрії, далекі села присувалися із своїх далек і ставали ближчими, хати проступали контурніше, а не розмито, поля засівала млосна журба» (С, Колесник)[9].

іменник граматичний мовлення словник

Навколо снігова пустеля,

Холодна осяйна краса,

А зверху віковічна стеля -

Чужі й порожні небеса. (І. Драй-Хмара)

Використовується множина і для позначення суспільного стану, професії тощо: «- Твій куди поступив, Гордію? -- На художників.-- А твій, Хомо? -- А мій в агрономи б'є» (Григорій Тютюнник); «Батьки його були, правда, міщани, але їм і на думку не спадало глузувати з рідної мови. А синок вийшов у пани» (Т.І. Панч).

Для художньо-белетристичного стилю, рідше для публіцистичних творів характерне вживання множини речовинних іменників при зображуванні масовості, величини, неосяжності: «На небі сонце -- серед нив я. Більше нікого. Иду. Гладжу рукою соболину щерсть ячменів, шовк колосистої хвилі» (М. Коцюбинський)

Стоять сухі кукурудзи,

Й сухе волоття суше просо.

Лелека, мов старий грузин,

По жовтім полю ходить босо.

Лисиця їла-- і нема.

Лиш облизнулась в жовтій тиші.

А з хмаренятками у звиші

Хмарина-мама йде сумна. (М. Вінграновський)

У критичних та наукових статтях і усних виступах уживається так звана авторська форма множини. Цей стилістичний засіб дозволяє авторові не тільки висловлювати свої думки, погляди, а й залучати до участі слухачів та читачів.

3.3 Використання іменникових семантичних паралелей

Серед паралельних форм у системі словозміни іменників багато таких, що не диференціюються за своїм семантико-стилістичним значенням. Вони цілком рівноцінні. Наприклад: «На другий день він устав рано й побіг з двору» (П. Мирний, Як ведеться, так і живеться); «Народ рушив з двора» (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря); «Було невимовно жаль тієї смутної й гіркої слави полка, добутої кров'ю й стражданням» (С. Васильченко, Отруйна квітка); «Переказували, що на командира полку вже наділи кайдани» (С. Васильченко, Отруйна квітка); «Одначе йому не видали підданих без суду» (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря); «Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суда не було» (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря); «Сичі в гаю перекликались» (Т. Шевченко, Причинна); «Тільки вітер віє, Нагинає верби в гаї (Т. Шевченко, Гайдамаки); «У тій хатині, у раю, Я бачив пекло...» (Т. Шевченко, Якби ви знали, паничі); «Ми в раї пекло розвели» (Т. Шевченко, Якби ви знали, паничі).

Проте деякі з цих паралелей в художніх контекстах, метафоризуючись, набувають відмінних семантико-стилістичних відтінків. Під пером майстрів слова вони навіть можуть створювати художній образ. Такими є, наприклад, паралельні форми родового відмінка однини слова вітер, зафіксовані в художній літературі з різними художньо-смисловими нюансами. Порівняймо: «Що чуєш ти в гомоні вітру?» (Л. Українка, Над морем зійшов місяченько) ; «Прислухається княгиня -- а вітру нема» (П. Тичина, Плач Ярославни); «Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння» (П. Тичина, Вітер з України); «Ти вже й сам насоружив. Та думаєш -- любитиме тебе, отакого вітра. За що?» (С. Васильченко, Недоросток). Якщо паралель вітру виступає зі значенням явища природи, то форма вітра, будучи вжитою метафорично, образно називає персоніфіковані поняття [16].

Подібні явища спостерігаються при функціонуванні в художньому мовленні паралелей лісу та ліса. Наприклад: «Комісія удалася на місце злочину до лісу» (О. Кобилянська, Земля); «Питається бистра ріка темного ліса, де поділося село» (М. Черемшина, Село вигибає). У другому випадку поняття ліс персоніфіковано, вжито як художній образ.

Семантичні відтінки виявляють і словозмінні паралелі столу -- стола. Форма стола вживається на означення конкретного предмета, наприклад: «Сидить батько кінець стола, На руки схилився» (Т. Шевченко, Катерина); «Микола сидів кінець стола» (І. Нечуй-Левицький, Микола Джеря); «Вітрець влітав і, мов пуста дитина, Здував додолу від стола папери» (Л. Українка, Мати невільниця); форма столу вживається на означення трапези, напр.: «Незабаром Варвара внесла самовар. Всі сіли до столу» (М. Коцюбинський, Сміх); «Марія Тарасівна. Що ж ви всі стоїте? Платошо, проси до столу... Сьогодні день народження Платона. Платошо, проси... Платон (зніяковіло). Прошу до столу... Прошу...» (О. Корнійчук, Патон Кречет) [17].

Ряд іменникових словозмінних паралелей (світу -- світа, духу -- духа) так само розрізняються лише в семантичному плані, додаткових стилістичних нюансів вони не мають.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної стилістики української мови - іменники семантико-граматичного числа. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Число іменників вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. В українській мові для розрізнення в словах кількісних ознак є дві числові форми - однина і множина.

Переважна більшість іменників в українській мові має форми однини і множини, які протиставляються одна одній.

Поняття кількісної визначеності - це відображення в мисленні людини кількісних відношень, які існують в об'єктивному світі. Реальною передумовою поняття числа слугує можливість полічити відповідні предмети та явища дійсності.

Суттєва якісна особливість категорії числа як лексико-граматичної категорії полягає в тому, що вона тісно пов'язана з лексико-семантичною своєрідністю структурно-семантичних розрядів іменників, - майже кожен структурно-семантичний розряд мас своє граматичне значення в формі однини. Однині абстрактних іменників та назв речовин притаманне лексико-граматичне значення незліченності. Форма однини власних іменників має значення одиничності. Збірні іменники у формі однини виражають значення збірності.

Граматична категорія числа іменника, реалізуючись системою відмінкових форм, окремих для однини і множини, пов'язана з іншими іменниковими категоріями -- роду та відмінка, взаємодія з якими передається за допомогою спеціальних морфологічних показників. Це дає підставу для кваліфікації числового параметра як структурного елемента найвищого рівня безвідносно до будови, у межах якого і від значень якого змінюються набір та якісна характеристика словозмінних показників.

В українській мові граматична категорія числа дуже розвинута. Перевага іменникових лексем з корелятивними формами числа становить 97,1% від загальної кількості іменників, лише 2 % припадає на іменники, які не мають однієї з корелятивних форм (одночислові).

Множина абстрактних іменників властива художньому стилеві та публіцистиці, тут вона є експресивним засобом

Для художньо-белетристичного стилю, рідше для публіцистичних творів характерне вживання множини речовинних іменників при зображуванні масовості, величини, неосяжності

У критичних та наукових статтях і усних виступах уживається так звана авторська форма множини. Цей стилістичний засіб дозволяє авторові не тільки висловлювати свої думки, погляди, а й залучати до участі слухачів та читачів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови. -- Львів: Світ, 2003.

2. Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові. -- Харків, 1958.

3. Ващенко В. С. Стилістична морфологія української мови. -- Дніпропетровськ, 1970.

4. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. -- К.: А. С. К., 2000.

5. Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д. Бабич. -- Чернівці: Рута, 1996.

6. Зарицкий М. С. Стилістика сучасної української мови. -- К.: ВКСР «Сансанга», 1999.

7. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. -- К.: Вид-во КДУ, 1978.

8. Кравець Л. Стилістика сучасної української мови (лексика і фразеологія): Збірник вправ. -- К., 2002.

9. Кравець Л. Стилістика сучасної української мови (фоностилістика, стилі): Збірник вправ. -- К., 2002.

10. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. -- К.: Либідь, 1990.

11. Панкевич О. Семантика збірних іменників // Науковий вісник ВДУ - 2000. - № 2. - С. 86-89.

12. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль.-- К.: Наук, думка, 1976.

13. Погрібна О.О. Лінгвістична класифікація українського іменника // Мовознавство - 2004. - № 5-6. - С. 62 - 82.

14. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. -- Тернопіль: Навч. книга «Богдан», 2000.

15. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І. К. Білодіда. -- К.: Наукова думка, 1973.

16. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. -- 2-ге вид. -- К.: Вища школа, 1997.

17. Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. -- К.: Радянська школа, 1962.

Размещено на Allbest.ru