Мова і нація

Спроби запровадити українську мову до школи викликають брутальний, істеричний спротив російських шовіністів і їхніх національних, у тому числі й українських, манкуртизованих прихвоснів. Спалено показову українську школу на Дніпропетровщині. Розгромлено недільну школу в Севастополі. Єдина на цілий Донецьк українська школа, яка не може прийняти й десятої долі бажаючих у ній учитись, постійно знаходиться на грані закриття: місцеві шовіністи вишукують щораз нові для цього приводи. На II конгресі донецької інтелігенції не прозвучало жодного українського слова, зате було чимало ламентацій з приводу того, що «російська мова - іноземна на Україні». Яка ж тоді рідна для ораторів з «Интердвижения»?

Нинiшня практика створення «українських» класiв у росiйських школах України замiсть вiдкриття українських шкiл - це замилювання очей громадськостi, намагання законсервувати iснуючий стан (змiнювати - не змiнюючи), зберегти систему русифiкацiї українцiв через народну освiту.

Ще гiрше становище у вищiй школi. Наприклад, у 1990 роцi українською мовою навчалися лише 7 вiдсоткiв студентiв республiки.

5. Єдиний мовний режим - обов'язковий для всiх учителiв та учнiв.

6. Кожен учитель має зразково володiти українською лiтературною мовою.

7. Боротьба за культуру мовлення - обов'язок кожного педагога, а не тiльки вчителя-словесника.

8. Боротьба за культуру мовлення учнiв має стати одним iз головних напрямкiв дiяльностi школи.

9. Уся документацiя школи повинна вестися українською лiтературною мовою.

10. Школа має сприяти всебiчному розвитковi мовленнєво-творчих здiбностей дiтей - через гуpтки декламацiї, ораторського мистецтва, театральнi студiї, видання рукописних (машинописних) лiтературних газет, журналiв, збiрникiв, альманахiв, пiдготовку екскурсоводiв у гуртках лiтературного краєзнавства тощо.

11. Не тiльки вчителi, але й школярi повиннi стати носiями мовної культури i мистецтва, пропагандистами їх серед населення.

12. Вивчення мови в школi не може зводитись лише до засвоєння правил орфографiї i пунктуацiї та елементiв граматики.

У школi, особливо в старших класах, викладання мови має бути розширене для одержання учнями системних знань про українську мову, її походження, розвиток, мiсце серед iнших мов свiту, її значення для життєдiяльностi народу, про український мовний етикет, про багатовiкову боротьбу українцiв за рiдну мову, про видатних мовознавцiв-українiстiв тощо.

Вивчення мови-це та площина, з якої починається пiзнання свiту, свого народу, його духовностi. Звiдси бере початок нацiонально-патрiотичне, моральне та й взагалi всяке iнше виховання.

13. У кожнiй школi, ПТУ, не кажучи вже про технікуми і вузи, має бути створений осередок Товариства «Просвіти».

14. Шкiльний осередок «Просвіти» проводить свята рiдної мови, мовнi олiмпiади, науковi конференцiї, мовно-лiтературнi вечори, фольклорнi свята тощо.

15. Шкiльний осередок «Просвіти» займається збиранням i вивченням мiсцевих та соцiальних говiрок, усної народної творчостi, етнографiчною роботою, описом мiсцевих народних промислiв i ремесел i т. iн.

16. «Просвіта» контролює комплектування шкiльних бiблiотек стосовно забезпечення їх потрiбною кiлькiстю українськомовних видань та перiодики, зокрема фiлологiчних.

17. Осередок «Просвіти» школи налагоджує та пiдтримує зв'язки зi школами, класами, поодинокими особами української дiаспори.

18. Шкiльний осередок «Просвіти» повинен використовувати всi форми зв'язкiв школи з батьками (батькiвськi збори, конференцiї, унiверситети для батькiв, сiмейнi вечори тощо) для розв'язання проблем мовного характеру.

19. Шкiльний осередок «Просвіти» пропагує серед учнiв та їхнiх батькiв створення сiмейних бiблiотек, передплату українськомовної перiодики.

20. Шкiльний осередок «Просвіти» надає допомогу в мовному вихованнi дiтей у дошкiльних закладах.

XXIII. Культура мовлення

Якщо мова не є правильна, то вона не означає того, що має означати; коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене; а тодi моральнiсть i всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливiсть зiйде на манiвцi - i всi впадуть у стан безладного хаосу.

Конфуцiй

1. Культура мовлення - це система вимог, регламентацiй стосовно вживання мови в мовленнєвiй дiяльностi (уснiй i писемнiй).

2. Належна культура мовлення - це свiдчення розвинутого iнтелекту i високої загальної культури особистостi. Одним iз завдань культури мови є подолання мовних стереотипiв: стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

3. Тiльки через високу культуру мовлення проявляються невичерпнi потенцiї мови, гармонiя її функцiй.

4. Культура мовлення має велике нацiональне i соцiальне значення: вона забезпечує високий рiвень мовного спiлкування, ефективне здiйснення всiх функцiй мови, ошляхетнює стосунки мiж людьми, сприяє пiдвищенню загальної культури особистостi та суспiльства в цiлому. Через культуру мовлення вiдбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

5. Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативнiсть, адекватнiсть, естетичнiсть, полiфункцiональнiсть мовлення.

6. Нормативнiсть - це дотримання правил усного i писемного мовлення: правильне наголошування, iнтонування, слововживання, будова речень, дiалога, тексту тощо. Нормативнiсть - це, так би мовити, «технiчна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартiв. Мова наша багата, їй властива розвинена синонiмiка та варiантнiсть на фонетичному, лексичному i граматичному рiвнях. Наше завдання - розвинути в собi здатнiсть оптимального вибору мовних засобiв вiдповiдно до предмета розмови, спiврозмовника, мовленнєвої ситуацiї.

Умiй слухати себе та iнших з погляду нормативностi. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєвi помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендацiї iншим роби тактовно, делiкатно.

Український народ завше вiдзначався високою культурою мовних стосункiв. Так, турецький мандрiвник Ельвiя Челебi, який у 1657 роцi побував на Українi, згодом писав, що українцi - це стародавнiй народ, а їхня мова всеосяжнiша, нiж перська, китайська, монгольська.

До речi, його цiкавили лайливi слова у рiзних мовах. Так от, у цiй «всеосяжнiй» українськiй мовi йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дiдько».

А в першiй друкованiй граматицi української мови (1818) її автор А. Павловський писав: «Все бранныя Малороссiйскiя выраженiя означаютъ твердый характеръ сего народа; и оне столько сильны, что не только естеству, но даже слуху нетерпимы. Таковыя слова и речи щастливъ бы человекъ былъ, если бы Провиденiе со всемъ изгладило въ Словаре душевныхъ понятий. (…) Кто не знаетъ того, сколь многiя, и сколь сильныя выражения употребляетъ Малороссiянинъ противу кого-либо раздраженный? «Нiжъ твоему батьковi въ серце; стонадцять чортывъ твоiй матерi» и еще горшiя брани, ужасное понятие представляютъ о его характере».

Тут варто звернути увагу на кiлька деталей. Ідеться про характер «твердий», але не злобно-хамський. І «сильныя выраженiя», по-перше, вимовляються таки в хвилини спровокованого кимось роздратування, а не для вульгарної орнаменталiстики мовлення та заповнення пауз, а по-друге, тепер вони, на жаль, не видаються такими вже «сильними» - на фонi численних i широко вживаних в Українi росiйських лайок.

Нинiшнiй низький рiвень мовленнєвої культури в Українi - породження її колонiального становища. У XVII столітті мандрівники, які бували в Україні, дивувались, що тут усі, навіть жінки та сироти, вміють читати й писати. У тогочасній Росії ж більше половини членів боярської Думи були неписьменними; не менший відсоток неписьменних був серед князів і графів у XVIII столітті при дворі Катерини II. Коли у 1768 році в Чернігівській губернії одна школа припадала на 746 жителів, то у 1875 році - на 6750. На початку XX століття рівень письменності серед українців Російської імперії не досягав і 20 відсотків, причому навчання провадилось нерідною для школярів мовою.

Нормативнiсть - головне забороло проти асимiляцiї при спорiдненостi мов.

7. Адекватнiсть мовлення - це точнiсть вираження думок, почуттiв, волевиявлень засобами мови, яснiсть, зрозумiлiсть вислову для адресата. Отже, адекватнiсть мовлення стосується як повноти самовираження, так i забезпечення повноти сприймання.

Пам'ятаймо, що для того, хто говорить, сказане ним завжди зрозумiле, але не завжди воно є таким для того, хто сприймає.

8. Естетичнiсть мовлення-це реалiзацiя естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцiй мови. Оптимально дiбраний темп i звучнiсть мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, рiзноманiтнiсть синтаксичних конструкцiй, доречнiсть цитати чи фразеологiзму, прислiв'я чи приказки, тропiв чи фiгур, взагалi нестандартнiсть мовлення - усi цi та iншi резерви мови i засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.

Культура мовлення суспiльства - це чи не найяскравiший показник стану його моральностi, духовностi, культури взагалi. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших спiвгромадян, мовленнєвий примiтивізм, вульгарщина - тривожнi симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник дiє кiлька секунд, але реакцiя на нього триває декiлька годин i навiть днiв. Як наслiдок - порушення нервової та серцево-судинної дiяльностi людини, її хвороба, а iнодi й смерть.

Тому висока культура мовлення - це не iнтелiгентська забаганка, а життєва необхiднiсть для народу.

9. Полiфункцiональнiсть мовлення - це забезпечення застосування мови в усiх перелiчених аспектах у кожнiй сферi спiлкування. Коли ж людина поставлена перед необхiднiстю вживати слова iншої мови, то є пiдстави говорити хiба що про культуру потворного суржика. А саме в такiй ситуацiї опиняються зараз мовцi в технiчнiй, виробничiй, дiловiй та деяких iнших сферах.

10. Культура мовлення несумiсна з багатослiв'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослiв'ям, одержаними в спадок вiд радянського суспiльства. «Де багато слiв, там панує бiднiсть» (Ф. Бекон).

11. Культура мовлення - не мета, а засiб в утвердженнi правди життя. «Господь домагається вiд кожної людини трьох речей: вiд душi - щирої вiри, вiд мови - правди, вiд тiла - стриманостi» (о. Григорiй-пустельник).

12. Плекання культури мовлення - обов'язок кожного. Для багатьох категорiй мовцiв воно входить у професiйнi обов'язки. Це освiтяни, працiвники культури, державного апарату, засобiв масової iнформацiї, духовенство. Особлива вiдповiдальнiсть - на працiвниках радiо i телебачення, мовлення яких часто не вiдповiдає стандартам українськоi мови, зокрема-нормам орфоепiї. Вимагати вiд цих людей високої культури мовлення - право громадськостi i обов'язок «Просвіти».

13. Шляхи пiдвищення особистої культури мовлення - рiзноманiтнi. Для початку слiд:

- виробити стiйкi навички мовленнєвого самоконтролю i самоаналiзу,

- не говорити квапливо - без пауз, «ковтаючи» слова,

- частiше «заглядати у словник» (М. Рильський), правопис, посiбники зi стилiстики тощо,

- вивчати мовлення майстрiв слова,

- читати вголос (особливо прозовi тексти), iз дотриманням усiх аспектiв нормативностi,

- заучувати напам'ять художнi твори, причому не тiльки вiршованi,

- оволодiвати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема дiлового мовлення,

- привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденникових записiв, сiмейної хронiки тощо,

- виробити звичку читання з «олiвцем у руках» - жоден цiкавий i вартiсний вираз не повинен бути втрачений для вас.

14. Шляхiв до мовної досконалостi безлiч. Але всi вони починаються з любовi до рiдної мови, з бажання майстерно володiти нею, з вiдчуття власної вiдповiдальностi за рiдну мову.

XXIV. Мовні обов'язки громадян

Народ гине, коли вiн свiй обов'язок замiнює на поняття обов'язку взагалi.

Ф. Нiцше

1. Мова - запорука iснування народу. Захищаючи рiдну мову, ти захищаєш свiй народ, його гiднiсть, його право на iснування, право на майбутнє. Не ухиляйся вiд цiєї боротьби!

2. Захист рiдної мови - найприроднiший i найпростiший, найлегший i водночас найнеобхiдніший спосiб нацiонального самоутвердження i дiяльностi в iм'я народу. Маєш нагоду бути борцем за свiй народ - будь ним!

3. Володiння рiдною мовою - не заслуга, а обов'язок патрiотів. «Вони (українці) повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною» (М. Драгоманов).

4. Розмовляй рiдною мовою - своєю i свого народу: скрiзь, де її розумiють, з усiма, хто її розумiє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привiлеїв, лукавої похвали - це зрада свого народу.

5. Ставлення до рiдної мови має бути таким, як до рiдної матерi: її люблять не за якiсь принади чи вигоди, а за те, що вона - мати.

6. Сiм'я - первинна клiтина нацiї. Щоб вона не омертвiла i не вiдпала вiд нацiонального органiзму, її має живити культ рiдної мови. Тому розмовляй у сiм'ї мовою своєї нацiї. Не вмiєш - учись. Прищеплюй дiтям ставлення до мови як до святинi, найдорожчого скарбу.

7. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

8. Нiколи не зупиняйся у вивченнi рiдної мови. «Усi головнi європейськi мови можна вивчити за шiсть рокiв, свою ж рiдну треба вчити цiле життя» (Вольтер).

9. У твоїй хатi завжди мають бути українськi книжки, журнали, газети. Не забудь i про дитячi видання. Хай звучить у твоїй хатi українське слово з теле- i радiоприймачiв.

10. Пiдтримуй усi починання окремих осiб i громадськостi, спрямованi на утвердження українськоi мови.

11. Не будь байдужим до найменших виявiв обмежень чи зневаги української мови. Стався до iнших мов так, як би ти хотiв, щоб ставились до твоєї рiдної мови.

12. Подбай, щоб у мiсцi твоєї працi (навчання) обов'язково був створений осередок Товариства «Просвiта».

13. Бережи своє iм'я та iмена своїх близьких вiд лакейських деформацiй за чужомовним зразком. Пестлива форма власних iмен, особливо дитячих, не повинна виходити за межi української мови, нацiональної традицiї.

14. Пам'ятай: найкращi вчителi мови для дiтей - це мати i батько.

15. У наш час доволi поширенi змiшанi шлюби. Цiлком природно, що в таких сiм'ях виникає проблема вибору мови. В iдеалi тут повиннi звучати обидвi мови, однак не в якомусь змiшаному виглядi, а кожна - у своєму лiтературному варiантi.

16. Батьки в таких сiм'ях повиннi використовувати обидвi мови не просто для спiлкування, а як засiб залучення своїх дiтей до багатств духовної культури обох народiв.

17. Незнання рiдної мови не звiльняє тебе вiд обов'язку i не позбавляє права боротися за неї, за те, щоб твої дiти i внуки мали можливiсть знати i користуватися мовою свого народу.

18. Вивчай iншi мови. Це дасть можливiсть не тiльки оволодiти ключами до скарбниць духовностi iнших народiв, але й об'єктивно оцiнити свою мову, її сильнi та слабкi сторони. «Хто не знає чужих мов, той нiчого не вiдає про свою власну» (Й.В. Гете).

Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження i розвитку рiдної мови, сприяти тому, щоб вона зайняла гiдне мiсце серед авторитетних мов свiту.

Немає кращого i легшого способу справити приємнiсть чужiй людинi, як розмовляти з нею її мовою, особливо коли це мова «недержавна», «непристижна», «мала».

19. Якщо ти українець i живеш поза Україною, не дай використати себе для денацiоналiзацiї народу, серед якого перебуваєш, а тим бiльше - для боротьби з його намаганням утвердитись на шляху самостiйного розвитку.

20. Нашому поколiнню випало складне i вiдповiдальне завдання - вiдродження української мови, державностi, нацiї. За нас цього нiхто не зробить. Це наш iсторичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому свiтi. Не перекладаймо цього тягаря на плечi своїх нащадкiв, бо може бути запiзно. Дiймо. В iм'я нашого народу, в iм'я найвищих iдеалiв людства - свободи i справедливостi.