Звертання як характерна особливість текстів акафістів і підкатегорія, що підпорядкована надкатегорії субстанційності неелементарного простого речення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звертання як характерна особливість текстів акафістів і підкатегорія, що підпорядкована надкатегорії субстанційності неелементарного простого речення

В.А. Олійников

У статті висвітлена історія й проаналізована інтерпретація термінів «акафіст» і «звертання», розглянуті основні теоретичні положення з проблеми акафістів і звертання. Дослідження проведено на основі вибраного матеріалу (близько 6000 позиції) з богослужбових текстів (акафістів) Української Православної Церкви Київського Патріархату, які ще не були предметом детального вивчення в контексті синтаксичної специфіки.

Ключові слова: акафіст, підкатегорія звертання, статус, підкатегорія субстанційності, підкатегорія апелятивності.

акафіст звертання богослужбовий текст

Постановка наукової проблеми та її значення. Актуальність обраної теми визначають два головних чинника. По-перше, проблема опису синтаксичного рівня мови залишається посталою не тільки в українській, а й у світовій лінгвістиці. Важливо закцентувати, що останнім часом чільне місце посіли студії, в яких застосовано функційно-категорійний підхід, який уможливлює докладний аналіз різноманітних за рангом і функційним виявом елементів синтаксичної структури мови.

По-друге, з-поміж проблем, які ставлять перед собою дослідники мови, актуальним залишається вивчення конфесійного стиля. При цьому синтаксична специфіка богослужбових текстів є предметом наукового опису рідше, ніж вивчення їх жанрової своєрідності. Проте особливості синтаксису здатні не менш переконливо, ніж лексичні явища, характеризувати ідіостиль богослужбових піснеспівів.

Аналіз досліджень і публікацій. Християнську гімнографічну спадщину докладно аналізували митрополит Софроній Євстратіадіс, архієпископ Філарет (Гумілевський), архімандрит Кіпріан (Керн), кардинал Ж. Б. Пітра. Походження й формування богослужбових книг, їх структурну типологію, еволюцію текстів досліджували музикознавці, філологи й історики: Є. Л. Буриліна, З. М. Гусейнова, М. Г. Казанцева, С. П. Кравченко, О. А. Крашеннікова, М. А. Моміна, М. П. Парфентьєв та інші. У вітчизняній науці гімнографічні тексти вивчаються у напрямку історії літератури, мистецтва й музики (О. М. Гальченко, Л. А. Дубровіна, Я. П. Запаско, Я. Д. Ісаєвич, Ю. П. Ясиновський), а також історії української мови й правопису (В. В. Німчук, Г. П. Півторак, В. М. Русанівський, І. П. Чепіга).

Теоретичному висвітленню природи речення, а отже й граматичному статусу звертання у структурі речення, присвятили свої праці українські лінгвісти: І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко, Т. Є. Масицька, О. Г. Межов, М. В. Мірченко, М. Я. Плющ, М. С. Скаб та ін.; зарубіжні вчені: А. Т. Абрамова, О. В. Бондарко, Г. О. Золотова, А. М. Мухіна, Н. Ю. Шведова та ін., а також П. Адамець, Ш. Баллі, І. Бодуен де Куртене, В. Гумбольдт, Фр. Данеш та ін.

Метою статті є дефініція термінів «акафіст» і «звертання». Відповідно до мети розв'язані такі завдання: висвітлена історія походження понять «акафіст» і «звертання»; проаналізовані теоретичні концепції щодо вивчення названих термінів; з'ясовані місця акафіста серед різновидності жанрової системи гімнографії та звертання як граматичної категорії сучасної української літературної мови.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Однією з ознак християнського богослужіння є богослужбова музика. Її задача полягає в створенні сприятливої атмосфери для молитви, щоб помисли тих, хто молиться, ставали піднесеними й щирими.

Проте, з погляду православної аскетики, у богослужінні, на відміну від римо-католицького, смислової конкретності мелодія набуває тільки в поєднанні зі словом. Спів підсилює дію слова, надає йому символічне значення.1 Православні богослужбові піснеспіви «існують заради підготовки нашої свідомості до сприйняття таїнств».2 Богослужбовий спів є деяким мелодійним чином, або порядком, що народжується чином, або порядком праведного богоугодного життя, першоджерелом якого, у свою чергу, являється споглядання Божественного Порядку, здійснюване в процесі аскетичного подвигу. Богослужбовий спів розглядається не як мистецтво, а як аскетична дисципліна, у чому корениться його принципова відмінність від музики, яка є саме мистецтвом.3 Св. Іоан Золотоустий вважав: «Духовныя пЪсни доставляють великую пользу, великое назиданіе, великое освещеніе, и служать руководствомь ко всякомулюбомудрію, потому что и слова ихь очищають душу, и Духь Святый скоро нисходить вь душу, поющую эти пЪсни».4

Першими творцями церковних пісень були Василій Великий, Григорій Богослов, Іоан Золотоустий, Амвро- сій Медіоланський, Єфрем Сирін, Роман Солодкоспівець, Іоан Дамаскин.

У процесі історичного утворення жанрової системи гімнографії склалося п'ять основних груп піснеспівів, організованих за принципом типологічно подібних ознак:

псалми й жанри, які походять від них;

стихирно-тропарні жанри;

кондак, ікос, акафіст;

канон;

молитвословні жанри.

Головною об'єднуючою типологічною ознакою кондака, ікоса й акафіста явився подальший розвиток догматичного аспекту християнського віровчення, котрий досяг духовної висоти змісту, емоційного пафосу й досконалості у так званій «невигадливій» проповіді. Саме вона була безпосереднім джерелом виникнення спочатку кондака, а потім (через нього!) й акафісту,5 який народився на початку VII століття після приєднання до кондака ряду підпорядкованих йому ікосів.6

Поява першого акафісту пов'язана з подіями 626 року, коли Константинополь був визволений від аварської та перської облоги. Урятовані від загибелі мешканці міста уперше навстоячки слухали цей гімн 7 серпня названого року. Назва його у буквальному перекладі з грецької мови - «Гімн, під час виконання котрого не сидять», у церковнослов'янському - «Несідальний», у звичайному вжитку - «Акафіст до Пресвятої Богородиці».7

Під назвою «акафіст» «Літературознавча енциклопедія» має на увазі або похвально-догматичний піснеспів «Акафіст до Пресвятої Богородиці», який виконується у сучасній богослужбовій практиці на утрені свята Похвали Пресвятої Богородиці (субота 5-ї седмиці Великого посту), або жанр церковних піснеспівів, які присвячені Ісусу Христу, Богородиці, святим, і є досить пізнім наслідуванням «Акафісту до Пресвятої Богородиці».8 Таким чином, названий твір був спочатку єдиним у своєму роді й скорочено назвався «Акафіст». Через 7 - 8 століть з'явились інші подібні піснеспіви, за якими закріпилась сучасна назва. Отже, слово «акафіст» із позначення конкретного тексту перетворилось на жанровий термін.9

Св. Іоан Золотоустий наголошував, що «...мы, наслаждаясь благоденствюмъ и дарами Божіими, должны возносить Богу благодарственныя п'Ьсни»,10 тобто звертатись до Вседержителя. Тому невипадкова велика кількість звертань у текстах богослужбового співу (0, 85 звертання на одне речення),11 оскільки основна функція звертання - спонукати співрозмовника слухати, спонукати його до спілкування,12 наприклад: «Спів зворушений прийми від нас, Небесна Царице, і молитву, що приносимо Тобі, Діво Богородице, почуй» (акафіст Пресвятій Богородиці перед Гі чудотворною іконою «Утамуй мої печалі»). За М. І. Каранською, загальна синтаксична функція звертання полягає у називанні адресата мовлення. Але ця функція може ускладнюватись функціями характеризації та номінації.13 Н. Д. Арутюнова, досліджуючи функціональний аспект звертань, указує на їхній двоїстий характер: «Воно [звертання] - з одного боку - дозволяє адресату ідентифікувати себе як отримувача мовлення. З другого боку, в апелятиві часто виражається ставлення мовця до адресата».14 Прикладом такої функціональної двоїстості звертання може бути: «Ти ж, Юрію, ніскільки не сумніваючись, співав Тому, Хто є Богом не мертвих, а живих: алилуя» (акафіст великомученику Юрію Переможцю). «Побачив світ сліпий, до якого з призиванням імені Христового доторкнувся ти, славний» (акафіст святому великомученику і цілителю Пантелеймону).

Звертання визначається у «Словнику української мови» як «лінгвістичні слова або сполучення слів, що називають особу (осіб) або предмет, до якого звертається той, хто говорить»,15 наприклад: «Преподобні і богоносні отці наші, Антонію і Феодосію, ми, грішні і смиренні, щиро звертаємося до вас як до теплих заступників, і скорих помічників» (акафіст преподобним Антонію і Феодосію Києво-Печерським). «Співай же Господові, вся земле...» (акафіст воскресінню Христовому).

Отже, при тлумаченні звертання сучасні лінгвісти враховують не лише дефініції цього поняття, а й зазначають його функції: апелятивну, конотативну, емотивну, експресивну, метатекстову, інформативну тощо.

Термін «звертання» (рос. «обращение») з'явився у 1959 році, тому вважаємо доцільним поділити історію вивчення звертання як граматичної категорії сучасної української літературної мови на два періоди, порівняти підходи до дефініції аналізованої одиниці (до 1959 року й після) та сформулювати сучасну точку зору на дане питання.

Перші спроби визначити кличний відмінок (морфологічний репрезентант семантичного відмінку «адресат») належать М. В. Ломоносову. Науковець у «Російській граматиці», обмірковуючи відношення «речей» і їх дій, які позначаються тими чи іншими відмінками, писав, що згаданий відмінок функціонує, «коли до речі звертається мова».16

Д. М. Овсянико-Куликовський у «Синтаксисі російської мови» розглядав звертання через «слова й вирази», що не входять до складу речення, але прилягають до нього, стоять при ньому.17

Досліджуючи звертання у «Російському синтаксисі в науковому висвітленні» серед «слів і словосполучень, які не утворюють ані речення, ані його частин», О. М. Пєшковський відніс категорію звертання до елементів «внутрішньо чужих реченню, що дало їм притулок, подібно до кулі, що потрапила в організм». Учений стверджував, що основна роль звертання «не дає йому змоги вступити з яким-небудь членом речення у зв'язок». Відмовляв О. М. Пєшковський звертанню також і в можливості самому формувати речення.18 Так науковець сформулював найкатегоричніший погляд на звертання як граматичну категорію. Згідно його теорії, зовнішні зв'язки (узгодження, керування, прилягання) перевищують і пригнічують внутрішні.

Стосовно звертання О. О. Шахматов у своєї монографії «Синтаксис російської мови» зазначив: «Звертання стоїть поза реченням і не є членом речення». Але він звернув увагу на близькість звертань до предикативних одиниць.19

Так у мовознавстві визначилась одна точка зору на статус звертання. На думку прихильників такого погляду, «звертання» - чужий елемент для речення, в яке просто вставляється й не пов'язується ніякими зв'язками як із цілим реченням, так і з його окремими членами. Таку концепцію прийнято називати традиційною. Вона переважала в ХХ ст. у російській і в українській граматиках.

Неможливість формально-синтаксичної інтерпретації звертання як члена речення штовхала мовознавців до абсолютизації окремих його проявів, оформлених як речення. Для опису елементів апеляції вони намагалися (на противагу традиційній концепції звертання) проголосити універсальним погляд на них, як на особливий тип речення, тобто замінити одне вузьке тлумачення іншим, теж вузьким.20 Наприклад, Л. Т. Абрамова заявляла: «Як би не була поширена група звертання, вона позбавлена основних рис речення й завжди являє частину речення».21

Таким чином, друга точка зору на граматичний статус звертання ґрунтувалася на думці про синтаксичну ознаку ядерності мовної одиниці, яка й дозволяла виокремити звертання в окрему автономну синтаксичну одиницю.

Ш. Баллі вважав, що звертання спочатку було «незалежним одночленним реченням», що вокатив «не входив до числа відмінків, оскільки колись становив особливе ціле речення».22 Такі висновки говорять про третю точка зору на категорію звертання - його належність реченню.

Отже, до появи терміну «звертання» у мовознавстві окреслилися три концепції стосовно граматичного статусу аналізованої мовної одиниці: звертання як не член речення, звертання як особливий член речення, звертання як член речення. Традиційною, переважаючою була перша.

У 1959 році в «Історичній граматиці» Ф. І. Буслаєв уперше запровадив термін «звертання» «для вираження взаємних відносин між особами» й виокремив його зі складу головних і другорядних членів речення. До цього моменту в граматичних студіях мова йшла про кличний відмінок. Аналізуючи кличний відмінок дослідник зауважив, «ми зараз не відрізняємо називного відмінка від кличного».23 Тут слід звернути увагу на те, що «у російській мові функції кличного бере на себе називний, а український кличний відмінок належить до відмінкової парадигми й виступає окремим відмінком, який має власні розрізнювальні морфолого-синтаксичні ознаки.24

Після запровадження терміну «звертання» концепція позареченнєвого статусу звертання продовжує розвиватися й донині домінує в більшості підручників і посібників для вузів.25 Так у 2000 році в одній із розвідок про українське звертання П. С. Дудик зазначив: «Звертання не пов'язане з членами речення ні сурядним зв'язком, ні будь-якими різновидами підрядного зв'язку - ні узгодженням (у його повному вияві), ні керуванням, ні приляганням».26

Звертанню як особливому члену речення присвячують роботи Т. Т. Аль-Кадимі,27 О. Г. Вєтрова,28 О. А. Мізін, О. Г. Руднєв.30 О. Г. Руднєв залишає термін «звертання» й визнає його особливим членом речення.31 О. А. Мізін вводить поняття «ось зверненості», у рамках якого розглядає лексико-граматичні засоби основних і периферійних ділянок єдиної осі зверненості, серед яких основним засобом зверненості називає власне звертання (вокатив, клична форма).32 О. Г. Вєтрова зауважує: «Звертання являє одноядерне речення, поширене чи непоширене».33

Основна методологічна помилка традиційного погляду на звертання як на граматично не пов'язане з реченням та його частинами й лінгвістів-прихильників концепції ядерності в їх ігноруванні граматичних зв'язків аналізованої мовної одиниці з реченням та її функціонального значення. А потреба вийти за межі застарілих понять назріла.

Продуктивність лінгвістичних досліджень українського мовознавства полягає в тому, що опис граматичного ладу української мови здійснюється, зважаючи його функційно-категорійний характер. На таких теоретичних засадах побудовані ідеї вчених української школи на чолі з І. Р. Вихованцем, які запропонували оригінальну цілісну концепцію аналізу граматичного ладу української мови й систему його категорій,34 що, за визначенням М. В. Мірченка, «в одному плані розрізняють морфологічні явища, в іншому показують ранговість синтаксичних явищ з їхньою проекцією на відтворення відношень у сфері об'єктивного буття».35 Тобто, усі граматичні категорії поділені «на три великі угруповання - категорії морфологічні, словотвірні і синтаксичні».36

У своїх дослідженнях І. Р. Вихованець розглядає компоненти в кличному відмінку як складні за семантико-синтаксичною природою субстанціальні синтаксеми, які вказують на адресата вольової дії мовця й суб'єкта потенційної дії.37 Цікавою вважаємо концепцію М. С. Скаба, який обґрунтував наявність у мові своєрідної сфери апеляції як семантично-граматичного комплексу.38 Як зазначає М. В. Мірченко, підкатегорія звертання підпорядкована надкатегорії субстанційносгі неелементарного простого речення і є ускладненою підкатегорією субстанційності й базовою підкатегорією функційно-синтаксичної надкатегорії апелятивності. Підкатегорія звертання як центральну домінанту має значення другої особи, що передає іменникова кличного форма відмінка й дублює імператив дієслова, наприклад: «Благодать Божественну, покров і заступництво подай, Владичице наша і_ Мати, нам...» (акафіст Пресвятій Богородиці на честь Її чудотворної ікони Києво-Печерської). Зв'язок звертання як компонента (конденсованого речення) з основною базовою реченнєвою конструкцією (інфраструктурою) реалізується на основі синтагматичного зчеплення або інкорпорації. Основою такого зв'язку є структурно-композиційна й міжреченнєва організація мовлення, інформативно-змістові й суб'єктивно-модальні чинники.39

Ми підтримуємо думку тих мовознавців (насамперед це позиція І. Р. Вихованця, К. Г. Городенської), які враховують як формально-граматичні, так і семантичні особливості синтаксичних одиниць, зокрема й звертання, що є одним із засобів ускладнення структури неелементарного простого речення.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Отже, висвітливши походження та інтерпретацію термінів «акафіст» і «звертання», основні теоретичні положення з проблеми визначення місця акафіста серед різновидностей жанрової системи гімнографії та підкатегорії звертання серед інших категорійних одиниць сучасної української літературної мови, можливо зробити наступні висновки: 1) так звана «невигадлива» проповідь була безпосереднім джерелом виникнення спочатку кондака, а потім (через нього!) й акафісту; 2) перший акафіст з'явився 7 серпня 626 року; 3) назва «акафіст» із позначення конкретного тексту («Акафіст до Пресвятої Богородиці») через 7 - 8 століть перетворилась на жанровий термін; 4) до синтаксичних особливостей акафістів належить використання великої кількості звертань (0, 85 звертання на одне речення); 5) дослідження такої властивості необхідно для характеристики ідіостиля богослужбових пісне співів; 6) у мовознавстві існують три концепції стосовно граматичного статусу аналізованої мовної одиниці: звертання як не член речення, звертання як особливий член речення, звертання як член речення; 7) прийнявши за точку відліку рік появи терміну «звертання», історія вивчення аналізованої одиниці була поділена на два періоди (до 1959 року й після). При цьому доведено, що у першому періоді, а також на початку другого - переважаючою була концепція позареченнєвого статусу звертання. У сучасній мовознавчій концепції заперечується позареченнєвий статус звертання. Спроби кваліфікувати звертання як особливий відокремлений член речення або поряд із головними та другорядними членами, або як підмет, прикладку, або як засіб комунікативного оформлення речення не стали домінуючими ні в перший, ні в другій періоди; 8) структурна й функціональна різноплановість звертання спонукає до наступних лінгвістичних досліджень.

Література

1. Осадча С. В. Літургічна природа православних богослужбових піснеспівів : культурологічний аспект / С. В. Осадча // Музичне мистецтво : зб. наук. ст. - Донецьк : Донецька державна музична академія ім. С. С. Про- коф'єва, 2008. - Вип. 8. - С. 80.

2. Флоренский П. А. Философия культа / П. А. Флоренский. - М. : Мысль, 2004. - С. 190.

3. Мартынов В. И. История богослужебного пения / В. И. Мартынов. - М. : РИО Федеральных архивов; Русские огни, 1994. - С. 5-6.

4. Творенія святаго отца нашего Іоанна Златоуста, Архіепископа Констан- тинопольскаго, въ русскомъ переводь : в 12 т. / св. Іоанн Златоуст. - СПб. : Изданіе С.-Петербургской Духовной Академіі, 1895-1906. - Т. 5. - Кн. 1. - 1899. - С. 152.

5. Коляда В. Жанровая система восточнохристианской и древнерусской / В. Коляда // Материалы VII ежегодной богословской конференции ПСТБИ. - М., 1997. - С. 230; Кожушний О., прот. Преподобний Роман Солодкоспівець і візантійська гімнографія ІІІ - VIII століть / прот. Олег Кожушний. - К. : Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2009. - С. 20-21.

6. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы / С. С. Аверинцев. - М. : CODA, 1997. - С. 243-249; Киприян (Керн), ахим. Литургика. Гимнография и эортология / ахим. Киприян (Керн). - М. : Крутицкое подворье, 1997. - С. 40-52.

7. Острогорський Г. Історія Візантії / Г. Острогорський. - Львів : Літопис, 2002. - С. 96; Тріодь постова. - К. : Виділ видавництва УПЦ Київського Патріархату, 2002. - С. 330-331; Кожушний О., прот. Преподобний Роман Солодко- співець і візантійська гімнографія Ш - VIII століть... - С. 138.

8. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / [авт.-уклад. Ю. І. Ковалів]. - К. : Академія, 2007. - Т. 1. - 2007. - С. 39.

9. Православная энциклопедия : в 29 т. / [под ред. патриарха Московского и всея Руси Алексия II]. - М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000 - 2012. - Т. 1 : А - Алексей Студит. - 2000. - С. 371-372.

10. Творенія святаго отца нашего Іоанна Златоуста. - С. 153.

11. Олійников В. Звертання як характерна особливість текстів богослужбового піснеспіву в Українській Православній Церкві / В. Олійников // Україна в етнокультурному вимірі століть : збірник наукових праць. - Вип. 2. - К. : Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгомано- ва, 2012. - С. 184.

12. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис / А. П. Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - С. 268.

13. Каранська М. І. Синтаксис сучасної української літературної мови / М. І. Каранська. - К. : Либідь, 1995. - С. 105.

14. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы / Н. Д. Арутюнова. - М. : Наука, 1976. - С. 355.

15. Словник української мови: в 11 т. / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. - К. : Наукова думка, 1970-1980. - Т. 3. - 1972. - С. 465.

16. Ломоносов М. В. Полное собрание сочинений : в 11 т. / М. В. Ломоносов. - М.; Л. : Издательство АН СССР, 1950-1983. - Т. 7: Труды по филологии, 17391758 гг. - 1952. - С. 212.

17. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис русского языка / Д. Н. Овсянико-Куликовский. - [2-е изд. испр.] - СПб. : Изд. И. Л. Овсянико-Куликовской, 1912. - С. 178.

18. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пеш- ковский. - [7-е изд.] - М. : Учпедгиз, 1956. - С. 404-408.

19. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка / А. А. Шахматов. - [4-е изд.] - Л. : Учпедгиз, 1941. - С. 396, 419.

20. Загнітко Л. Звертання в українській мові: формально-граматичні та семантичні вияви / Л. Загнітко // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. - 2007. - Т. 16. - С. 89.

21. Абрамова А. Т. К вопросу об обращении в современном русском языке / А. Т. Абрамова // Славянский сборник. - Вып. 2. - Воронеж : Издательство ВГУ, 1958. - С. 125.

22. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Бал- ли. - М : Издательство иностранной литературы, 1955. - С. 4.

23. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка / Ф. И. Буслаев. - М. : Учпедгиз, 1959. - С. 243, 250, 277.

24. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій / М. В. Мірченко. - [2- ге вид., переробл.]. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2004. - С. 180.

25. Дудик П. С. Просте ускладнене речення з навчально-контрольними завданнями, вправами [текст] : учебное пособие / П. С. Дудик. - Вінниця : [б. вид.], 2002. - С. 311; Дудик П. С. Стилістика української мови / П. С. Дудик. - К. : Академія, 2005. - С. 268.

26. Дудик П. С. Звертання, його граматичні категорії / П. С. Дудик // Граматичні категорії української мови: тези Всеукраїнської наукової конференції. - Вінниця : ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2000. - С. 40.

27. Аль-Кадими Т. Т. Обращение в современном русском языке : автореф. дис. на соиск. учён. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Русский язык» / Т. Т. Аль-Кадими. - Баку, 1968. - 19 с.

28. Ветрова О. Г. К проблеме обращения в современном английском языке / О. Г. Ветрова // Лингвистические исследования-1979 : синтаксический анализ разносистемных языков. - М. : АН СССР, 1979. - С. 30-37.

29. Мизин О. А. О грамматической природе обращения. (Некоторые вопросы синтаксиса и парадигматики) / О. А. Мизин // Филологический сборник. - Алма-Ата, 1972. - Вып. 1. - С. 163-170; Мизин О. А. Структурно-семантические и функциональные особенности обращений в публицистическом стиле русского языка : автореф. дис. на соиск. учён. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Русский язык» / О. А. Мизин. - М., 1973. - 26 с.; Мизин О. А. Функции обращения в современном русском языке / О. А. Мизин // Вопросы методики преподавания языка и литературы : республиканский и межведомственный сборник. - Минск, 1973. - Вып. 4. - С. 36-47.

30. Руднев А. Г. Синтаксис современного русского языка / А. Г. Руднев. - М. : Высшая школа, 1968. - 320 с.

31. Руднев А. Г. Синтаксис современного русского языка... - С. 211.

32. Мизин О. А. Структурно-семантические и функциональные особенности обращений в публицистическом стиле русского языка...

33. Ветрова О. Г. К проблеме обращения в современном английском языке. - С. 36.

34. Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : монографія / Н. М. Костусяк. - Луцьк : Волинський національний університет ім. Лесі Українки, 2012. - С. 7.

35. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. - С. 8.

36. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / [І. Вихованець, К. Городенська]; за ред. чл.-кор. НАН України Івана Вихованця. - К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. - С. 29.

37. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / І. Р. Вихованець. - К. : Наукова думка, 1992. - С. 186.

38. Костусяк Н. М. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови : монографія. - С. 27; Скаб М. С. Граматика апеляції в українській мові / М. С. Скаб. - Чернівці : Місто, 2002. - 272 с.

39. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. - С. 178, 181.

Размещено на Allbest.ru