Особливості перекладу поетичних текстів з англійської на українську мову

Переклад поєзії складається з 827 слів, 53 слова з яких - це слов'янізми, русизми, варваризми та незрозумілі для сучасного читача слова. Хоча велика частина цих слів і належала на час виникнення перекладу до нормативної або вживаної лексики, проте в оригіналі лексичний склад «Крука» Е. По не такий строкатий. У перекладах П. Грабовського є багато етномовних компонентів, що характерно для переспівів. Так, у рядку, де крук «Пуpхне pанком в чисте поле.».., словосполучення «чисте поле» несе в собі фольклорний елемент, а вираз «згибло бpатство», яким головний герой «Крука» виражає смуток за часами, асоціюється з народно-героїчною епічною традицією, з козаччиною. Очевидне онаціональнення наявне й у pядку «Моїй галоньці чудовій» тієї ж поеми [21].

Переклад П. Грабовського може призвести до непорозуміння в міжкультурній комунікації, адже він не відповідає сучасним вимогам адекватності. Він онаціональнює поему, використовуючи чимало культурних заміщень, не відтворює стилю Е. По. Тим не менш, цей переклад має історичне значення, адже це був перший переклад поеми «Ворон» українською мовою.

На початку 60-х років ХХ ст. у мюнхенському жуpналі «Сучасність», який виходив укpаїнською мовою, з'явився ще один переклад поеми «Кpук», що належав пеpу відомого поета української діаспори Святослава Гоpдинського [46]. Його «Кpук» був уже написаний за коpдоном. На відміну від попеpедньої інтеpпpетації - пеpекладу П. Гpабовського - С. Гоpдинський набагато суворіше дотpимується автоpської концепції та стpуктуpи поеми. Він збеpігає й кількість стpоф та pядків, pозміp, pитм. У перекладі С. Гординського відсутні порушення ритму, але зустрічаються випадки, коли потрібний ритм зберігається за рахунок неправильного наголосу. Це такі порушення як «подушка», «дива», «опівнічний». Не вільний пеpеклад і від аpхаїзмів: «толкувати», «мислі», «огняний» тощо. С. Гоpдинський так само, як і попеpедній пеpекладач, не зміг утpиматися від вживання означення кольоpу - «ґебановий» [46].

Типовим семантико-стилістичним принципом С. Гоpдинського є зміщення акцентів на «біду», «лихо» в тих місцях, де воно абсолютно зайве. В заключній стpофі, напpиклад, Кpук сидить, «мов чекаючи біди», хоча Е. По не вказує ні на яку «біду». Це не поодинокий випадок; такі відхилення починають складати певну систему й поpушувати загальне емоційне забарвлення поеми. Так, у 11-й строфі перекладач нав'язує читачам «біду»: «Doubtless», said I, «what it utters is its only stock and store» - «Певно», я сказав, «слова ці не з добра, але з біди».

Обраний С. Гординським рефрен «Не жди» з точки зору звукової та метричної адекватності викликає низку застережень. Хоча він дуже добре вписується в загальну картину перекладу, проте фонетично не є надто близьким до оригіналу. В цілому переклад C. Гординського звучить досить переконливо. В ньому автор витримав загальну структуру, систему римування, ритмічну схему, точно передав суть і змістовні деталі (за винятком указівки на надмірну «лиховісність» подій). І це природно, адже в невеличкій післямові до власного перекладу український інтерпретатор пристає на визначення сенсу й завдань поетичного перекладу, сформульованого самим Е. По: «Ми повинні так передати оригінал, щоб переклад викликав ураження в тих, для кого він призначений, у тій самій мірі, що й оригінал виклика в тих, для кого він призначений» [27, с. 40].

Славетний український перекладач Григорій Кочур, перу якого належить ще один переклад «Крука», чесно зізнається, що й у нього траплялися «силувані» переклади, серед яких і ця поезія Е. По. При належній пошані до знаменитого вірша, перекладач не входить до числа «надто запальних його шанувальників - надто це раціоналізований твір і чимало театральності в ньому» [21, с. 173]. Інтерпретатор розмірковує над місцем поеми у світовій літературі, називаючи її шедевром, і вказує, що перекладачі намагаються подолати всі труднощі, які виникають під час роботи над ним. Це й спонукало його до створення хоча б одного пристойного перекладу даного твору українською мовою [21].

У 1972 pоці в жуpналі «Жовтень» було опубліковано новий - четвеpтий - пеpеклад поеми «The Raven» під назвою «Воpон» Анатолія Онишка [45]. Найголовніше - А. Онишкові вдалося зpобити те, що не вдавалося ні П. Гpабовському, ні С. Гоpдинському, ні Г. Кочуpу. Він зумів повною міpою пеpедати фоніку Е. По. Фонетичне наслідування пеpшотвоpу наклало відбиток на пеpеклад. Намагаючись дотpимуватися обpаної позиції, А. Онишко керувався алітераційним та асонансним наслідуванням, які не завжди точно пеpедають зміст оpигіналу, тому з'являється щось на зpазок звукової декоpативності. Вона не викликає pеакції в окpемо взятому випадку, але, оскільки зустpічається майже в усіх стpофах віpша, то часом виникає відчуття надміpного зловживання звукописом. Тому, як підкpеслює Г. Кочуp, «вpяди-годи ваpто було б ледве помітними стилістичними повтоpами пеpебоpоти солодкість, що часом у пеpекладі більша, ніж на це уповноважує оpигінал. Але ці вади, властиві початковій стадії пpаці, - то явище тимчасове» [45, с. 17].

Звернемося до назви твоpу - «Воpон». А. Онишко, ймовірно, навмисне відмовився від уже тpадиційної в українській літературі назви «Кpук». І, можливо, він має pацію, адже в слові «воpон» наявні всі пpиголосні оpигіналу - «в», «p», «н» («raven»), та ж кількість складів і наголос на пеpшому складі.

Рефрен А. Онишка цікавий тим, що в ньому - єдиному з усіх розглянутих перекладів - немає граматичного заперечення, а наявне лише смислове - «Дарма», що за звучанням дуже схоже на каркання крука. Це цікавий звуконаслідувальний ефект, який провокує нове бачення, новий підхід до вже майже сторічної, на той час, проблеми вираження рідною мовою фрази «Nevеrmore» [46].

Синтаксис у А. Онишка дещо складніший, ніж у попеpедніх пеpекладах. Особливо багато інвеpсій. Наприклад, у таких рядках: «І наповнює тpивога, стpаху тpепетом пpойма», «Птахові, що вп'явся в душу віч жаpинами двома», «Сеpцю в pозпачу лещатах мусиш, мусиш ти сказати». Але взагалі, він продемонстрував значний потенціал укpаїнської мови взагалі, й талановитого пеpекладача зокpема.

У 1985 р. Галина Гордасевич зробила спробу інтерпретувати поему «The Raven», переклад якої був уміщений у поетичному альманасі «Поезія». Маючи за приклад чудовий переклад Г. Кочура, Г. Гордасевич намагається не відступати від заданого метру, системи римування. Вона зберігає внутрішні рими, відтворює епіфори та інші повтори. Але проблема фоніки оригіналу, на жаль, як і в більшості попередників, залишилася в тіні [46].

Подібно до А. Онишка, українська перекладачка зупиняє свій вибір на назві «Ворон», переваги якої описані вище. В тому ж напрямку рухається її думка стосовно імені дівчини, за якою сумує ліричний герой - Лінор. Бачимо, що воно також невідмінюване й фактично збігається у своєму звучанні з оpигіналом. Зазначимо, що з інтерпретацією С. Гординського їй також довелося познайомитися лише після завершення роботи над своїм «Вороном». В одному з листів Г. Гордасевич, порівнюючи свій рефрен з варіантом С. Гординського, пише: «Мабуть, для отого «Nevermore» він знайшов кращий відповідник, ніж у мене» - «Вже повік» [46].

Іноді перекладачка розширює зміст зайвими реченнями чи зайвими думками й фактично переписує строфу по-новому, без урахування авторського тексту. Це призвело до того, що певні рядки першотвору залишилися без перекладу. Подібні порушення зустрічаються, на жаль, неодноразово.

Утім, найбільший відбиток таке дописування наклало на передостанню строфу, де вперше з'являються, що відзначав і сам Е. По, натяки на глибинний зміст, який несе в собі образ ворона. Зокрема, йдеться про вираз «take thy beak from out my heart» - «вийми дзьоба з мого серця», котрий переносить дещо незвичайну, але цілком реалістичну оповідь в алегоричну площину зі значенням «не терзай мене» [46]. Тому втрата метафоричного підтексту строфи вкрай небажана - це майже рівноцінно втраті образності крука й поеми в цілому. В будь-якому випадку, інтерпретація Г. Гордасевич - це ще одна цікава спроба наблизитися до авторського «Ворона» .

Найсучаснішим перекладом поеми «Ворон» є переклад Віктора Марача опублікований у 2007 році на інтернет-сторінці «Поетичні майстерні». В. Марач дотримується норм сучасної української мови, а знаменитий рефрен «Nevermore» він перекладає «Ні, не жди». Ім'я дівчини, за якою сумує герой, - Ленора. Перекладач, у деяких випадках, розширює зміст: «Й чари сну із мене скинув, - стукіт й ніби звук ходи», «Одинокий перехожий, що промерз в ці холоди», «Еха відгуком вернувшись, у якім вже знак біди». В перекладі зустрічається один архаїзм (фоліант), декілька екзотизмів (лорд, Паллада, Ленор), які не створюють проблем для розуміння поезій читачем. Вдало відтворюючи смислові, образні та стилістичні прийоми, В. Марач досягає комунікативної мети перекладу.

Таким чином, варто наголосити, що збереження відповідної образності при перекладі - найголовніша мета перекладача-поета, тому що саме вона певним чином характеризує авторський ліричний твір. Так, на прикладі вірша Е. По «Ворон» («Крук»), до якого вже протягом трьох століть звертаються українські майстри перекладу різних поколінь, ми бачимо, що втрата певних стилістичних засобів призводить до порушення адекватного сприйняття твору українським читачем і не зберігає авторського наміру та настрою. Саме тому, поруч із внутрішнім змістом твору, необхідно враховувати й зовнішню форму поезії, тому що специфіка цього жанру літератури передбачає нерозривний зв'язок між усіма складовими. Збереження фоніки цього містичного ліричного твору та його внутрішньої образності досі привертає увагу українських перекладачів.

2.3 Аналіз перекладів поетичних творів Е. А. По українською мовою

Ґрунтуючись на матеріалі, викладеному в попередніх розділах, проаналізуємо переклади інших поетичних творів Е. По. Так, в українській літературі існує декілька перекладів романтичної поезії «Ельдорадо». Найвідоміші з них належать П. Грабовському (1899), Л. Мосендзу (1935), Г. Кочуру (1972), Г. Гордасевич (1985) та М. Стрісі (1998).

«Ельдорадо» займає важливе місце у філософсько-естетичному світогляді Е. По. Вірш був написаний незадовго до смерті й є ніби квінтесенцією всього життєвого шляху поета та й узагалі людського життя. У своїй статті «Теорія композиції» Е. По писав, що однією з обов'язкових умов для досягнення художнього ефекту є «певна частка натяку, якась, нехай навіть неясна, підводна течія. Саме [вона] … надає творові мистецтва того багатства…, яке ми надто часто схильні плутати з ідеалом. І саме надлишкова очевидність натяків, саме звернення до поверхневої замість підводної течії перетворює на прозу (причому найбанальнішу) так звану поезію так званих трансценденталістів» [44, с. 1420].

Тож не дивно, що багатозначність «Ельдорадо» спричинилася до різних, навіть діаметрально протилежних, тлумачень. У першу чергу, мова йде про загальновідомий дуалізм вірша, невирішеність того, якою насправді є його природа - оптимістичною чи песимістичною.

Важливим елементом композиційної побудови вірша є прийом градації, який, унаслідок відносно невеликого обсягу твору, надає йому особливої виразності.

Поезія ділиться на дві частини. Перші дві строфи охоплюють часовий простір у людське життя - тут описана весела, повна сподівань молодість (лицар співає пісень, нічого не може стати йому на заваді), а наступною сходинкою в шкалі занепаду є безрадісна старість, розчарування в плодах своїх пошуків (марність усіх зусиль викликає в героя, чиї скроні вже вкрила сивина, сумовиті почуття).

Друга частина - дві останні строфи - це лише декілька моментів з життя мандрівника. Після старості надходить смертна година (герой, знесилений, шукає останньої поради в привида смерті). Й привид указує, що шлях людини, яка шукає Ельдорадо - Долина Тіней (Смерті), куди лицарю й належить відправитись. Проте ніяких обіцянок щодо чарівної країни остання строфа не містить. Залишається лише натяк, про який говорив Е. По.

Багато перекладачів та дослідників надають особливої уваги стрижневій парі рим «shadow - Eldorado», що використовується в усіх строфах. Складність перекладу полягає в тому, що значення слова «shadow» змінюється від строфи до строфи разом із нарощенням експресивно-емоційного напруження. Так, у першій строфі «shadow» виступає антонімом до «sunshine», утворюючи пару «ніч - день». У другій строфі - це тінь печалі на серці постарілого лицаря. В третій - тінь мандрівного привида, можливо привида смерті, а в четвертій - це сама смерть. В. Торпакова називає цю риму «ключем до розуміння філософського змісту вірша» [35, с. 38].

Розглянемо, як інтерпретували ці особливості українські перекладачі. Варто зауважити, що більшість з них до кінця не дотримується авторського ритму, і на це є свої причини. Ритмічні, як і всі інші недоліки інтерпретації П. Грабовського, пояснює М. Стріха, припускаючи, що переклад було зроблено через російське посередництво, «очевидно, не без впливу «моди на По» в середовищі тодішніх російських декадентів» [33, с. 133]. Справді, формальні характеристики першого українського перекладу надзвичайно далекі від оригінальних.

Л. Мосендз, мабуть, найкраще передав особливості метрики й римування першотвору. Його побудова якщо й не бездоганна, то, принаймні, надзвичайно близька до оригінальної і вагомих заперечень не викликає. Зберегти еквілінеарність в українському перекладі при такій концентрованості в рядках незначної довжини (в Е. По чотири рядки в строфі двостопні, а два - тристопні) - важке завдання. Тому, гадаємо, деякі відхилення в бік збільшення не повинні вважатися надто великою вадою. Так, Г. Гордасевич використовує й трискладові розміри, але зберігає інтонаційні перебивки ритму, хоча вони не завжди збігаються з першотвором. Ефект ритмічної непостійності залишається. В Е. По заключний рядок вірша також довший за попередні. Таке обтяження додатково створює ефект невпевненості, підсилює сумніви. Однак в окремих моментах порушена система чергування чоловічих і жіночих рим. Але Г. Гордасевич єдина з українських перекладачів спробувала відтворити повтори «shadow - Eldorado», використавши для цього слово «радо». І тут ми бачимо зворотній бік медалі - зміщення акцентів. Твір стає надто «радісним», набуває того оптимістичного відтінку, якого, як зазначалося вище, краще було б уникнути [46].

На жаль, не всі перекладачі приділили належну увагу прийомові градації, очевидно не до кінця усвідомивши її домінантність для даного твору. Лише П. Грабовський чітко сформулював кожний новий звій емоційного фону: «виспівував радо - знеможений сил молодих підупадом - гас погляд його марівничий - там царство вічної ночі» [46]. У Г. Кочура цей поступ припиняється після другої строфи. Він утрачає нитку оповіді, коли пропускає згадку про передсмертний стан героя, а фраза «Там, де обрію грань, / Видко гір нерухому громаду» [46] руйнує конкретність образу, оскільки ніяким чином не вказує на Долину Смерті чи Царство Тіней, куди лицарю належить спуститися. Така сама розпливчастість характеризує останню строфу Л. Мосендза: «Горі, на верхах / Місячних гір, / Долі, на затіннім споді» [46]. У Г. Гордасевич та М. Стріхи ця ідея, хоча й виразніша, та все ж недостатньо чітка (відповідно «Місячні гори / Побачиш скоро, / В Долину хмар зійдеш радо» і «За непокір / Ні пасма гір, / Де нізвідкіль ждать ради») [48].

Нужно згадати ідею концептуального перекладу, яка полягає в необхідності першочергово наголошувати саме на концепції, яку автор вклав у свій твір. Зокрема, якщо «концепцію» визнати кінцевою метою й основним засобом процесу перекладу, то можна сформулювати новий підхід до нього як до концептуального перекладу. Для нього, безумовно, важливо, щоб результат відповідав нормам мови перекладу, щоб його лінгвістичні особливості (тобто лексичні, морфологічні, синтаксичні та інші засоби) збігалися з їх еквівалентами в оригіналі, щоб екстралінгвістичні явища вихідного тексту були точно перенесені в переклад тощо [46]. Все це важливо для концептуального перекладу, але є другорядним, оскільки вирішальну роль у ньому відіграє лише збереження концепції. Якщо вона збережена, то читач має справу з істинним, тобто адекватним перекладом, якщо ні - тоді перед ним лежить лише переробка оригіналу, тобто новий, самостійний твір на цей же сюжет. Безумовно, більша виразність авторської концепції властива творам філософського спрямування, до яких належить і балада «Ельдорадо». Таким чином, її цілком можна розглядати з вищезазначених позицій, і в такому разі жоден перекладач, окрім П. Грабовського, не спромігся дотриматися авторської концепції, а значить і дати належне тлумачення задумові Е. По [46].

Переходячи безпосередньо до построфного розгляду інтерпретацій, варто вказати, що всі перекладачі добре впоралися лише з першою строфою. Збережено всі стилістично-змістовні компоненти, створено атмосферу радості й оптимізму. І хоча М. Стріха не говорить прямо, що героєм оповіді є лицар, фраза «В ясній броні» [48] недвозначно вказує на приналежність обладунку саме лицареві. А в Г. Кочура мандрує просто юнак: «Молодий та стрункий / Вершник мчав навпрошки» [46], хоча «вершника» можна було замінити «лицарем», що надало б сюжетній лінії більшої цілісності. В Л. Мосендза поєдналися обидві ідеї - «лицар-юнак». Лише П. Грабовський додає фразою «Не дуже зважав на пригоди» непотрібної безтурботності.

У третій строфі М. Стріха, як і П. Грабовський та Л. Мосендз, не обґрунтовує появу тіні чи привида. Тому читачеві важко збагнути, чому раптом герой звертається до якоїсь примари: «Вже сил нема / І все дарма… / «О Тіне, дай пораду» (М. Стріха), «Гас погляд його марівничий; / Він мовив до тіні: «Моя ти порадо!» (П. Грабовський), «Як сил зовсім / Не стало в нім, - / Спитавсь у тіней ради» (Л. Мосендз). До того ж в останньому випадку іменник в однині «shadow» перекладено множиною - «тіней» і «тіні» [46].

Серед перекладачів, які звертаються до менш відомих поезій Е. По, провідне місце належить А. Онишку. В його творчому доробку, окрім уславленого «Ворона», проаналізованого вище, є ще 11 поетичних перекладів. Це вірш «До Фанні», опублікований у другому номері «Всесвіту» за 1984 рік і десять поезій, надрукованих у сьомому номері цього ж часопису за 1998 р.: «Пісня», «Озеро», «Романс», «Заснулій», «Місто серед моря», «Колізей», «До Занте», «Тиша», «Країна сновидінь», «Пані Луїзі Олівії Гантер» [48].

Переклади поезії Е. По, здійснені А. Онишком, - це органічний розвиток традицій, закладених свого часу, ще Г. Кочуром і його перекладом «Крука». Водночас це закономірний розвиток власного інтересу А. Онишка до поетичної спадщини американського романтика.

Усі вірші Е. По, до перекладів яких долучився А. Онишко, написані досить простими розмірами - як правило, ямбічними метрами, окремі поезії написані хореєм. Перекладач дотримується обраного автором розміру, проте з деякими відхиленнями: ритм перекладу в нього набагато чіткіший, ніж у першотворі, тобто А. Онишко дотримується стрункішої ритмо-метричної організації [46].

В А. Онишка трапляються певні відхилення в системі римування (чоловічі рими замінюються жіночими і навпаки), та вони не псують загального позитивного враження від перекладів. Як перекладач А. Онишко відомий своїм талантом вдало відтворювати особливості поезії Е. По. Прикладом цього може служити його переклад «Ворона». Не поступаються в цьому ракурсі й інші здійснені ним інтерпретації. Скажімо, вірш «Заснулій» насичений алітераціями та асонансами. Перекладач дбайливо намагається їх зберегти й у перекладі: «The lily lolls upon the wave» - «Лілею там леліє хвиля». Подібна фраза зустрічається і в іншому вірші - «Країна сновидінь»: «With the snows of the lolling lily [48].

Прикладів удалого насичення рядків асонансом та алітерацією у А. Онишка чимало: «О чарівна! Чия вина, / Що не зачинено вікна?», «На Лету схожий сонний став» та багато інших. Перекладач відтворює також внутрішню риму: «Мов чорний птах, навколо страх», «І повні шалу, так зухвало» [48].

Загалом у своїх перекладах А. Онишко досить скрупульозно дотримується змісту першотвору. За рахунок економного використання мовних ресурсів у поєднанні з їх максимальною концентрацією в рядках та строфах перекладач досягає мало не стовідсоткового охоплення ідей та семантики оригіналу в деталях. Іноді точність і повнота образів, які перекладач переносить у строфи своїх інтерпретацій, просто вражає.

Хоча більшість поезій, перекладених А. Онишком, і не належать до числа концептуальних творів Е. По, вони, однак, мають свою безумовну естетично-пізнавальну цінність. Незаперечною є важливість, наприклад, вірша «Озеро», позаяк «з нього, - вважає Г. Аллен, - ми вперше довідуємося, як рано Едгаром По заволоділа дивна меланхолія й думи про смерть, які з часом зробилися його постійними супутниками» [2, с. 82]: Я знав - очікує загин, / Могила в мороці глибин / Того, хто би хотів знайти / Притулок в царстві самоти, / Душі відраду від скорбот / В Едемі темних вод [46, с. 45].

У сонеті «Тиша» зустрічаємо фразу «his name's «No More». Те саме «no more», яке в дещо видозмінених формах «nothing more» та «nevermore» було лейтмотивом поеми «The Raven». У перекладі читаємо: «Вона звучить словами «не вернуть!», тобто в даному разі А. Онишко скористався тим же варіантом, що й Г. Кочур. Цілком імовірно, що перекладач звернувся до нього як до знаного вже українським читачем вигуку, наснаженого додатковим змістом, адже Кочурівське «не вернуть» справедливо вважається найвдалішим відповідником зловісного крукового «nevermore» [46].

Загалом переклади А. Онишка залишають ураження обдуманих, виважених, виконаних майстерно й талановито, з максимальним урахуванням всіх лексичних, семантичних та метричних особливостей творчої манери Едгара По. Цікаві також переклади Євгена Крижевича - «Серенада», «Мрії», «Духи померлих», «Вечірня зоря», «До…», «Хробак-переможець», «До Анні» [46]. За способом організації ритмо-метричних елементів та рівнем їх відтворення переклади Є. Крижевича не поступаються інтерпретаціям А. Онишка.

Одним з концептуальних віршів Е. По, що їх переклав Є. Крижевич, є «Хробак-переможець». Ліричним героєм цього песимістичного вірша, про що говорить і сам автор, є нікчемний хробак. Отже, чітке зображення його сутності можна вважати чи не найважливішим моментом твору. Так, у перекладі колір хробака червоний, тоді як в авторському варіанті - криваво-червоний, а лицедіїв не просто жеруть, як в українському перекладі - актори до того ж умирають у смертельних муках. Очевидно, перекладач відчував, що йому трохи не вистачає експресивності, тому він прагне компенсувати її брак гіперболічним «потворище» [48].

Недостатньо влучна й фінальна фраза: «…the play is the tragedy «Man,» / And its hero the Conqueror Worm»- «Людина» - назва драмі цій, / Герой її - Хробак!» [48]. Гадаємо, тут можна було б дещо вдосконалити. Зокрема, в назві вірша, яка складається з двох лексем, причому обидві частини однаково важливі. Адже філософська ідея вірша зводиться до думки, що переможцем завжди й скрізь залишається хробак. Тому бажано було б продублювати назву вірша й у його фінальному рядку, наприклад: «А герой-переможець - Хробак». Таким формулюванням чіткіше фіксується авторська концепція.

У вірші зустрічається образ кондора. Е. По використовував його і раніше. Наприклад, у поезії «Романс», яку перекладав А. Онишко: «eternal Condor years» - «Кондор-час». Отже, кондор, птах-довгожитель, уособлює в уяві поета нещадний час. У Є. Крижевича образ змінений на «крила-шуліки». Перекладач наважився змінити образ кондора на ближчий нам і виразніший образ шуліки, який зафіксований у народних піснях і байках.

Не завжди чітко окреслені в Є. Крижевича й інші образи. Так, у вірші «До Анні» автор евфемістично описує могилу чи заспокоєння, яке можна знайти по смерті. Цієї виразності в перекладача не вистачає. А в перекладі вірша «Серенада» Є. Крижевич нехтує іменем «Adeline». Можливо, що автор ужив його лише для підсилення романтичного ефекту, що ім'я само по собі порожнє. Не забуваймо, що Е. По полюбляв милозвучні імена. Втрачати «Adeline» небажано, адже разом з ним губиться часточка поетового уявлення про гармонійність жіночого первня.

Переклади ще чотирьох поезій належать М. Тупайлу: «Гімн», «Щасливий день», «Сонет-загадка», «До моєї матері» [46]. М. Тупайло переклав єдиний вірш, де Е. По торкається релігійної теми. Йдеться про «Гімн», у якому автор звертається до Богоматері («Mother of God») з проханням послати йому якусь надію на майбутнє.

Читаючи переклади М. Тупайла, можна прийти до висновку, що вірша присвячено простій дівчині на ім'я Марія, тоді як авторська концепція зовсім інша. Беручи до уваги її унікальність для творчості американського романтика взагалі, відтворення релігійного елементу набуває тут мало не першочергового значення.

Декілька вільностей український перекладач допускає у вірші «Щасливий день» [46, с. 43]. Так, у першій строфі Е. По вводить два важливі образи, які дістають різне тлумачення перекладачів - слава й гордість, сила й гордість та ін. З двох компонентів «pride and power» у першому чотиривірші збережений лише один - слава. А відтворити обидва важливо тому, що дві наступні строфи присвячені, відповідно, кожному з цих елементів. І хоча «гординя» - «pride» з'являється в необхідній строфі, зміст, задуманий автором, порушений. До того ж «Пітьма довкруг» є надто сильне для простого «I feel hath flown» [46].

Варто підкреслити, що романтична вигадливість поезії Е. По знаходить своє відображення і в перекладах. Іноді це виражається в архаїчній лексиці: «хранити», «воздвигнути», «ограда», «клейноди», «глас», що відповідає архаїзованим формам займенників та дієслів, ужитих автором; іноді - в розмовних формах, піднесених до вищого рангу практикою поетичного вжитку: «озія», «струмина», «промітний», «доста», «гадь» тощо, чи просто перекладацькими знахідками, рідковживаними словами й лексичною винахідливістю: «зорити», «спечний», «осуга» тощо. Однак питома вага цих стилістично маркованих лексичних одиниць не переступає дозволеної межі, а лише час від часу підштовхує читача до більшої піднесеності думок.

До перекладу поетичних творів Е. По долучився і Д. Павличко, переклавши сонет «До науки» [46, с. 47]. Вірш був написаний як вступ до поеми «Аль-Аараф».

Тема природи, її жива краса, міфічні та традиційні уявлення про неї, пропущені через призму власного філософського світогляду автора, не могли не хвилювати романтика, який був свідком безжального наступу цивілізації. Г. Аллен пише: «Споглядаючи, як поступово змінювалося лице світу, який ще зовсім недавно не знав машин, По не розділяв блаженної радості більшості сучасників з приводу змін, які відбувалися» [2].

Саме конфліктові науки як рушійної сили прогресу й цивілізації, з природою як джерелом поетичного натхнення, присвячений його сонет «До науки». Визнаючи силу та прадавність науки, Е. По водночас ставить запитання, чи може поет любити її, адже, спростовуючи фантастичне, вона віднімає в нього мрії. Для більшої виразності думки автор удається до переліку тих міфічних персонажів, які «загинули» від руки науки: наяди, дріади, ельфи, богиня Діана. Д. Павличко відчув прагнення Е. По протиставити реальне міфічному й переніс його у свій переклад, замінивши, давньоримське ім'я Діана давньогрецьким Артеміда. Втім, ідеться тут про одну й ту ж богиню, тому нарікати на таку заміну не доводиться. Щоправда, українському перекладачеві не вдалося зберегти ельфів, але це, на наш погляд, невелика втрата, в кожному разі не така, яка б суттєво впливала на відтворення авторської ідеї.

Д. Павличку вдалося зберегти в своєму перекладі навіть екзотичний тамаринд і не шукати йому замінника серед більш знайомих різновидів дерев. Відтворив перекладач і грифа, з яким порівнюється наука. Вона - «мов гриф, кому нудна реальність - крила» [46]. Можливо, він дещо розширив образ у рядку, де поступ прогресу не дає поетові «to seek for treasure in the jewelled skies» - шукати скарбів у всипаному коштовними каміннями небі, звівши «treasure» та «jewel» до більш об'ємного «клейноди»: «Як ти його клейноди погасила» [46], - однак такий крок цілком умотивований загальною ідеєю сонета.

У цілому переклад виконаний із майстерністю, тому залишається лише шкодувати, що видатний український поет і перекладач приділив американському романтикові так мало уваги.

Насамкінець, звернемося до вірша під назвою «Евлалія. Пісня», перекладеного Г. Гордасевич. Поезія витримана в дусі, традиційному для Е. По. В ній описується прекрасна дівчина з гарним іменем, і оскільки вірш не належить до ранніх творів поета - перша публікація датується 1845 роком, - то не дивно, що критики нерідко відгукувалися про нього досить іронічно. Мотиви, задіяні тут, використані автором уже не вперше. Зокрема, відчутними є перегуки з поемою «Улялюм».

Як і в «Улялюм», однією з проблем, яку довелося вирішувати перекладачам, була інтерпретація імені. Англійською воно має написання «Eulalie», але в кожному перекладі переінакшене по-своєму. Рішення залежало від принципу, яким керувався перекладач. Деякі пристали на варіант із транскрипційною основою - «Юлэлей» (В. Брюсов), інші зупинилися на більш кардинальних підходах, як К. Бальмонт і Н. Нович - відповідно «Лелли» та «Нелли», де вони вдалися до певної видозміни самого імені. Окремим інтерпретаторам правильнішим видалася основа транслітераційна - «Евлалия» (В. Рогов і В. Васільєв). До останньої групи належить, як бачимо, й Г. Гордасевич. Свої за і проти є в кожної з обраних позицій, однак не можна не зауважити, що ім'я «Евлалія» має на один склад більше, ніж в оригіналі.

Окрім загальної теми, поетичне бачення Е. По виявляється в повторах (епіфорах та анафорах) та ритмічних особливостях, які знайшли необхідне відображення в перекладі Г. Гордасевич: Can vie with the modest Eulalie's most unregarded curl - / Can compare with the bright-eyed Eulalie's most humble and careless curl - Бо їм не змагатись з ніжним і ясним Евлалії кучерів майвом, / Бо їм не зрівнятись з веселим і світлим Евлалії кучерів майвом [46].

Отже, сучасні переклади поезій найбільше відповідають основним вимогам адекватності перекладу, адже вони точніше відтворюють семантико-стилістичну структуру оригіналу, відповідають нормам сучасної української мови. Визначення відмінностей між різними видами перекладу є необхідним, щоб охарактеризувати різночасові переклади та їх ефективність у міжкультурній комунікації.

Висновки

У ході дослідження проаналізовано поняття та особливості поетичного перекладу, розглянуто погляди на цю проблему, запропоновані Д. Дюришиним, О. Івасюком, В. Коптіловим, Ю. Левіним, Є. Еткіндом та іншими науковцями.

З'ясувано, що художній переклад має справу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскільки слово виступає як «першоелемент» літератури. Це вимагає від перекладача особливої ретельності та ерудованості. В поетичному творі відображаються не лише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які або становлять струнку систему, або - суміш різних теорій.

Можемо стверджувати, що поетичний твір - це єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну всієї системи. Спроба відтворити в поетичному творі всі конструктивні елементи неодмінно призведе до втрати гармонії твору, отже, необхідно визначити, які елементи в даному творі є головними, й відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотно, увагу на інші.

Варто зазначити, що основними проблемами перекладу поетичних текстів є співвідношення контексту автора й контексту перекладача, проблема точності й вірності та проблема адекватності поетичного перекладу. Серед основних вимог, які повинен задовольняти адекватний переклад поезії, можна виділити точність, стислість, ясність та літературність. Перекладач, який працює з поезією, повинен знати «дев'ять заповідей»: 1) число рядків; 2) метр і розмір; 3) чергування рим, 4) характер переносу; 5) характер рим; 6) характер словника; 7) тип порівнянь; 8) особливі засоби; 9) переходи тону.

Таким чином, переклад, адекватний у художньому відношенні, може й не бути адекватним у мовному, в його окремих елементах. Тобто, в процесі перекладу сам мовний момент грає таку ж підлеглу роль, як і в процесі оригінальної творчості, й тому висувати його на перший план не можна. Мова тут розглядається перш за все як засіб для здійснення художнього завдання, тому специфічні мовні завдання, що виникають при перекладі, повинні вирішуватися разом зі специфічними питаннями перекладу цього жанру й носити підлеглий характер.

Встановлено, що специфічність поетичного перекладу полягає в тому, що віршований текст за своєю природою не піддається простому семантичному, а тим більше буквальному перекладу, за виключенням декількох зразків верлібру. Навіть спроби перекласти віршований текст прозою, дотримуючись найповніше його лексико-семантичних і граматичних складників, не змінить сутності, оскільки при такому підході не перекладаються найважливіші складники вірша - його фонетичні та ритміко-метричні компоненти, тобто вірш перестає бути віршем і перетворюється на якісно інший текст. Крім того, поезія у власному значенні слова, на відміну від просто віршованої форми мовлення, характеризується особливостями змісту: конденсацією думки та образу, а також підвищеною емоційністю. Всі аспекти мови в поезії виконують експресивну функцію.

У ході дослідження проаналізовано українські переклади поетичних творів американського письменника Е. По. Виявлено, що поезії Е. По є мелодійними та мають сильний емоційний уплив на читача. Характерними рисами його поезій є асонанси, алітерації, звукопис, звуконаслідування, звуковідтворення, звукові анафори, парономазії, що необхідно зберігати при перекладі. Звукосимволізм і складна композиційна побудова вимагають особливого підходу до тлумачення поетики Е. По. Перекладач, який використовує лише один перекладацький метод чи підхід, не зможе адекватно відтворити його поезії.

Можемо стверджувати, що всі розглянуті сучасні переклади можна вважати більшою чи меншою мірою вдалими. Як правило, вони створені в останні роки чи десятиліття, отже, відповідають основним вимогам поетичних інтерпретацій сьогодення. В них чимало цікавих, несподіваних знахідок, сміливих експериментів, продуктивних переосмислень, які засвідчують високий професійний рівень сучасної української школи перекладу. Продемонструвавши величезні виражальні можливості української мови, вони стали ще одним кроком на шляху засвоєння українським словом естетичного досвіду зарубіжної лірики й об'єктивно збагатили художній культурний потенціал. Хоча, варто зазначити, що перекладачам, можливо, в деяких випадках, бракувало відповідних знань про культуру, що іноді призводило до невідтворення або спотворення специфічних реалій.

Виконане дослідження відкриває можливості для подальшого аналізу перекладів поетичних творів, спрямованого на створення загальної картини їх функціонування як засобів міжкультурної комунікації.

Список використаних джерел

1.Алексеев А. Я. Художественный образ и перевод / А. Я. Алексеев. - Вісник СумДУ. - 2006. - Том 1. - № 11 (95). - С. 126-130.

2.Аллен Г. Эдгар По / Г. Аллен. - М. : Молодая гвардия, 1987. - 334 с.

3.Бахтин М. М. Вопрос о литературе и эстетике / М. М. Бахтин. - М. : Худож. лит., 1975. - 409 с.

4.Бацевич Ф. С. Теорія міжкультурної комунікації: сутність, презентативна одиниця, специфіка термінології [Електронний ресурс] / Ф. С. Бацевич. - Режим доступу :

http://terminy-mizhkult-komunikacii.wikidot. com/peredmova

5.Брандес М. П. Предпереводческий анализ текста [для институтов и факультетов иностранных языков] : Учебное пособие / М. П. Брандес, В. И. Провоторов. - М. : НВИ-ТЕЗАУРУС, 2001. - 224 с.

6.Виноградов В. С. Введение в переводоведение / В. С. Виноградов. - М. : Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

7.Гарбовский Н. К. Теория перевода [Учебник для студентов высших учебных заведений] / Н. К. Гарбовский. - М. : Издательство Московского университета, 2004. - 542 с.

8.Гачечиладзе Г. В. Художественный перевод и литературные взаимосвязи / Г. Гачечиладзе. - М. : Наука, 1980. - 180 с.

9.Гумилев Н. С. Девять заповедей переводчика / Н. Гумилев // Антология английской поэзии. - М. : АРТ-ФЛЕКС, 2000. - С. 12-16.

10.Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода / Д. Дюришин // Проблемы особых межлитературных общностей. - М. : Просвещение, 1993. - С.234-239.

11.Дюришин Д. Посредническая функция художественного перевода / Д. Дюришин // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М. : Прогресс, 1987. - С. 166-172.

12.Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы / Д. Дюришин - М. : Наука, 1989. - 259 с.

13.Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе / Д. Дюришин // Проблемы особых межлитературных общностей. (Под общей редакцией Д. Дюришина) - М. : Час, 1993. - 496 с.

14.Заботина Т. Е. Подход к интерпретации как к действованию / Т. Е. Заботина // Филологическая герменевтика и общая стилистика. - Тверь : ТГУ, 1992. - С. 54-65.

15.Івасюк О. Я. Відтворення ритмічних і мелодійних домінант як засіб досягнення адекватності перекладу віршованого тексту / О. Я. Івасюк // Іноземна філологія. - Вип. 98 - Львів : Світ, 1990. - С.93-97.

16.Комиссаров В. Н. Общая теория перевода. Учебное пособие / В. Н. Комиссаров. - M. : ЧеРо, 1999. - 136 с.

17.Комиссаров В. Н. Теория перевода / В. Н. Комиссаров. - М. : Высшая школа, 1990. - 253 с.

18.Коптилов В. И. вширь и вглиб / В. И. Коптилов // Мастерство перевода. - В.9. - М. : Книга, 1973. -- 150 с.

19.Коптілов В. Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження / В. Коптілов. - К. : Дніпро, 1972. - 215 с.

20.Коптилов В.В. Этапы работы переводчика / В. В. Коптилов // Вопросы теории художественного перевода : Сб. ст. - М. : Художественная литература, 1981. - С. 148-166.

21.Кочур Г. З творчої майстерні перекладача: відповіді на запитання анкети / Г. Кочур // Теорія і практика перекладу. - К. : Вища школа, 1992. - Вип. 18. - С. 169-189.

22.Левик В. В. О точности и верности / В. В. Левик // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М. : Наука, 1987. - 184 с.

23.Левин Ю. Д. Русские переводчики XIX века и развитие художественного перевода / Ю. Д. Левин // Отв. ред. А. Н. Федоров. - М. : Наука, 1985. - 297 с.

24.Марковина И. Ю. Влияние национальной специфики языка и культуры на процесс межкультурного общения / И. Ю. Марковина // Речевое общение: проблемы и перспективы. - М. : ИНИОН АН СССР, 1983. - С. 187-212.

25.Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода / Р. К. Миньяр-Белоручев. - М. : Московский Лицей, 1996. - 298 с.

26.Пиввуева Ю. В. Пособие по теории перевода / Ю. В. Пиввуева, Е. В. Двойнина. - М. : Филоматис, 2004. - 304 с.

27.По Э. А. Поэтический принцип // Стихотворения. Новеллы. Повесть о приключениях Артура Гордона Пима. Эссе : Пер. с англ. В. Рогова. - М. : ACT, 2003. - 401 с.

28.Попович А. Проблемы художественного перевода / А. А. Попович. - М. : Высшая школа, 1980. - 199 с.

29.Потебня А. А. Теоретическая поэтика / А. А. Потебня. - М. : Изд-во Наука, 1990. - 181 с.

30.Радчук В. Д. Забобон неперекладності (чи під силу мові Тараса переклад цитат?) / В. Д. Радчук // Актуальні проблеми філології та перекладознавства: Збірник наукових праць. - Ч. ІІ, Вип. 3. - Хмельницький : ХНУ, 2007. - С. 152-158.

31.Рильський М. Т. Зібрання творів: у 20-ти томах / М. Т. Рильський. -- Т. 16. -- К. : Наук. думка, 1987. -- С. 339--340.

32.Солодуб Ю. П. Теория и практика художественного перевода : учебное пособие для вузов / Ю. П. Солодуб, Ф. Б. Альбрехт, А. Ю. Кузнєцов. - М. : Издательский центр «Академия», 2005. - 296 с.

33.Стріха М. Американський класик та українські перекладачі / М. Стріха // Всесвіт. - 1998. - № 7. - С. 132-133.

34.Томашева И. В. Понятие «лакуна» в современной лингвистике. Емотивние лакуни / И. В. Томашева // Язык и емоции. - Волгоград : Перемена, 1995. - 278 с.

35.Торпакова В. П. Несколько слов о фантазии / В. П. Торпакова // Тетради переводчика / под ред. Л. С. Бархударова. - М. : Международные отношения, 1978. - Вып. . - С. 31-40.

36.Тюленев С. В. Теория перевода / С. В. Тюленев. - М. : Гардарики, 2004. - 204 с.

37.Українська мова. Енциклопедія / Редкол. : В.М. Русанівський, О.О. Тараненко (співголови), Зяблюк та ін. - К. : Українська енциклопедія, 2000. - 752 с.

38.Федоров А. В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы) / А. В. Федоров. - М. : Филология три, 2002 - 418 с.

39.Чередниченко А. И. Лингвистические проблемы воссоздания образа в поэтическом переводе / А. И. Чередниченко, П. А. Бех. - К. : КГУ, 1980. - 67 с.

40.Черних О. Читач як суб'єкт комунікації / О. Черних // Вісник Книжкової палати. - 2003. - № 6. - 52 с.

41.Эткинд Е. Г. Психопоэтика / Е. Г. Эткинд. -- Спб. : Искусство-СПБ, 2005. -- 704 с.

42.Якимчук Л. Д. Динаміка зв'язності у сучасному англомовному поетичному тексті / Л. Д. Якимчук // Іноземна філологія. - Вип. 98 - Львів : Світ, 1990. - С. 85-90.

43.Bassnett S. Translation Studies / S. Bassnett. - London : Routledge, 1991. - 168 p.

44.Poe E. A. The Philosophy of Composition / E. A. Poe // The Heath Anthology of American Literature. - Lexington, Massachusetts, Toronto : D.C. Heath and Company, 1990. - P. 1417-1425

45.По Е. А. Воpон (Пеp. А. Онишка) / Е. А. По // Жовтень. - К., 1972. - № 10. - С. 48-63.

46.По Е. А. Ельдорадо. Поетичні твори (Упорядник А. Онишко) / Е. А. По. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2004. - 304 с.

47.По Е. А. Переклади (Пер. Г. Гордасевич) / Е. А. По // Поезія. - К. : Рад. письменник, 1985. - Вип. 2. - С. 186-192.

48.По Е. А. Поезії (Пер. А. Онишка, М. Тупайла, Є. Крижевича, М. Стріхи) / Е. А. По // Всесвіт. - 1998. - № 7. - С. 123-131.

49.Poe E. A. The Complete Works of Edgar Allan Poe / E.A. Poe. - Ann Arbor : Tally Hall Press, 1997. - 1268 p.

Додаток А

Поема Е. А. По «The Raven» та її переклад українською мовою у виконанні В. Марача з коментарями стосовно найбільш цікавих перекладацьких рішень

Таблиця

Додаток Б

Таблиця. Поезії «Ельдорадо» та «Сонет до науки» у перекладах А. Онишка з коментарями

Размещено на Allbest.ru