Особливості перекладу англійських власних імен українською мовою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості перекладу англійських власних імен українською мовою

Зміст

Вступ

Розділ 1. Функціонування власних імен у системі лінгвістики

1.1 Визначення поняття власних імен та їх класифікація

1.2 Загальна характеристика власних імен і їх місце в художній літературі

1.3 Шляхи досягнення адекватності при перекладі власних імен

Розділ 2. Практичний аналіз способів перекладу власних імен на матеріалі творів художньої літератури

2.1 Проблема розкриття змістової структури власних імен при перекладі

2.2 Особливості перекладу промовистих власних імен на матеріалі творів Дж. Роулінг

2.3 Аналіз перекладів на українську мову англійських власних імен на прикладі роману Д. Брауна "Код Да Вінчі"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У наш час, час широких міжнародних зв'язків іноземні імена й назви утворюють значну частину словникового складу української мови. Важко уявити собі працівника науки і культури, фахівця з будь-якої галузі людської діяльності, який не вживав би власних імен, у тому числі запозичених з іноземних мов. Багато з них - журналісти, вчені, редактори, перекладачі, референти, бібліографи, бібліотекарі та інші - повсякденно зіштовхуються з необхідністю писати іноземні імена і назви.

Для того, щоб грамотно відтворювати іноземні імена українською мовою, необхідне знання відповідних правил та принципів. Необхідно також представляти, як діяти, якщо необхідного правила не виявиться (а це може статися, тому що всього передбачити не можна).

Імена і назви завжди грали особливу роль у суспільстві та культурі юдей. Зі з'ясування імені починається знайомство людей один з одним. Власні імена надзвичайно важливі для спілкування та взаєморозуміння людей. Від загальних слів їх, крім іншого, відрізняє тенденція до універсальності використання. Наприклад, переходячи до розмови на іншій мові, доводиться використовувати інші загальні слова стосовно знайомих предметів і понять.

Таким чином, власні імена стають опорними точками в міжмовній комунікації і тим самим, у вивченні іноземної мови і перекладі з неї. Це породило ілюзію того, що імена і назви не вимагають особливої уваги при вивченні іноземної мови і перекладу з неї. Такий підхід є помилковим. Власні імена дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але у своєму мовному середовищі вони мають складну смислову структуру, унікальні особливості форми та етимології, численні зв'язки з іншими одиницями і категоріями мови. При передачі імені на іншу мову велика частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості, то передача імені на іншу лінгвістичну основу може не полегшити, а, навпаки. ускладнити ідентифікацію носія імені [3, с. 62].

Серед небагатьох наукових праць із перекладу, де глибоко аналізується передача власного імені, можна назвати монографії В. Виноградова [7], С. Влахова і С. Флоріна [8], Н. Гарбовського [9], а також Д. Єрмоловича [11-14] та ін.

Власні імена та назви, що утворюють у мові великий пласт лексики, привертають увагу учених з давніх пір. Їх своєрідність дозволило виділити їх вивчення в окрему науку - ономастику.

Проблема передачі власних імен набуває особливої актуальності для перекладачів, оскільки за загальноприйнятими правилами власні імена транслітерують або транскрибують. Проте, фонологічні особливості мов, відмінності в системах письма надзвичайно сильно впливають на форму імені і руйнують його тотожність при перекладі. Питання про власну назву, що перекладається, виникає і у тому випадку, коли перекладач стикається із смисловими іменами і прізвиськами. Закладена в значущих іменах смислова і емоційна інформація має бути виявлена при перекладі і втілена в новій формі. Значуще ім'я вимагає від читача розуміння його внутрішньої форми і сприйняття його образності. Читач тексту перекладу втрачає можливості так повно, як і читач оригіналу, насолодитися усією своєрідністю книги, її духом, відчути тонкі відтінки сенсу, зрозуміти жарти, засновані на двоякому тлумаченні якого-небудь прізвища або географічної назви.

Вважається, що власні імена "перекладаються" як би самі собою, автоматично, суто формально. Результатом подібного формального підходу є численні помилки, різночитання, неточності в перекладі текстів та використання іншомовних імен та назв. А інший раз навпаки, "точність" передачі призводить до виникнення незручних, немилозвучних або безглуздих імен та назв. Все це зумовлює актуальність дослідження.

Метою роботи є дослідження особливостей та способів перекладу власних імен з англійської мови на українську.

Мета роботи досягається вирішенням таких завдань:

· визначити поняття власних імен, їх класифікацію та місце в художній літературі;

· виокремити основні шляхи досягнення адекватності при перекладу власних імен;

· розкрити проблему розкриття змістової структури власних імен при перекладі;

· проаналізувати переклади англійських власних імен українською мовою.

Об'єктом дослідження є англійські власні імена як окремий шар лексики.

Предметом дослідження є особливості перекладу англійських власних імен українською мовою.

У ході проведення даного дослідження були використані наступні методи: дескриптивний, дистрибутивний, контекстно-семантичний метод, методи компаративного та кроскультурного аналізу. Приклади з художньої літератури відомих англомовних авторів добиралися методом суцільної вибірки.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в теоретичних курсах і спецкурсах з перекладознавства, при написанні начальних посібників, дипломних та курсових робіт.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Функціонування власних імен у системі лінгвістики

1.1 Визначення поняття власних імен та їх класифікація

У першу чергу варто відмітити той факт, що власна ім'я (ВІ) - це об'єкт ономастики, лінгвістичної науки, і, за визначенням М. Блоха, це "слово або словосполучення, яке служить для виділення іменованого об'єкту серед інших об'єктів для його індивідуалізації та ідентифікації" [4, c. 105].

У тлумачному словнику сучасної української мови ономастика визначається як: "1. Розділ мовознавства, що вивчає власні назви. 2. лінгв. Сукупність власних назв у словниковому складі мови" [6, с. 671]. Є. Мурзаєв зазначає, що ономастика - розділ мовознавства, який вивчає власні назви: імена та прізвища, прізвиська людей, клички тварин, географічні назви та етноніми [27, с. 20]. А. Попов стверджує, що сучасна ономастика - це комплексна наукова лінгвістична дисципліна, яка має своє коло проблем та методів. Ономастичні дослідження допомагають вивчити шляхи міграції окремих етносів, виявити місця їх попереднього проживання, визначити древніший стан окремих мов, визначити мовні і культурні контакти різних етносів [31].

Питання про значення ВІ досі залишається одним з найбільш гострих у дослідженнях з ономастики. Існують різні теорії семантики ВІ. Д. Єрмолович поділяє лінгвістичні концепції ВІ умовно на три групи за відношенням учених до теорії Дж. Мілля, згідно з якою власні імена не мають значення, будучи "відміткою, яку ми зв'язуємо у своєму розумі з ідеєю предмета". До них відносяться: 1) "теорія розрізняльної форми"; 2) "теорія попереднього знання"; 3) "теорія мовної індивідуалізації" [14, c. 13].

За останній час в ономастичній літературі намітився функціональний підхід до проблеми семантичної структури ВІ. Функціональний підхід дає змогу прийняти положення, запропоноване К. Ірихановою: "власні назви не мають значення в мові" [16, c. 76]. Проте в мові художнього твору ВІ наповнюється змістом, який містить усі знання комунікантів стосовно певного об'єкту, і розрізняються повнотою якісної і кількісної інформації, але "обов'язково містять суб'єктивне відношення до референта" [16, c. 77].

Ономастика вивчає основні закономірності історії, розвитку і функціонування ВІ. А. Суперанська [37] відмічає, що, маючи свій матеріал і методику його вивчення, ономастика не може не бути самостійною дисципліною. Проте в ономастиці домінує лінгвістичний компонент, тому що кожне ім'я - це слово, що розвивається за законами мови, а також тому, що імена містять інформацію, яка "здобувається" за допомогою лінгвістичних засобів.

Залежно від типу імен, що вивчаються, ономастика підрозділяється на окремі області, а саме антропоніміку, топонімію тощо. ВІ будь-якого типу є невід'ємним компонентом в арсеналі засобів художньої виразності твору словесно-художньої творчості.

При виборі імен для своїх персонажів письменник звертає увагу на фонемний і морфемний склад, які здатні передавати додаткові емоційно-експресивні відтінки. При цьому автор орієнтується на реальний іменник, загальноприйняту в цій культурі формулу, за допомогою якої можна передати інформацію про національне, вікове, соціальне положення героя.

Отже, під власним іменем (назвою) розуміють слово, словосполучення або речення, що слугує для виділення об'єкта, який називають, із ряду подібних, приводячи до індивідуалізації та ідентифікації цього об'єкта [24, с. 473]. Оніми є назвами індивідуалізованих предметів, вираженням абсолютної одиничності [30, с. 21; 32, с. 166]. В. Кам'янець розглядає ВІ як білатеральний мовний знак, що складається з позначення і позначуваного [18, с. 1].

К. Іриханова відмічає той факт, що ВІ настільки численні і різноманітні за своїм лексичним значенням і структурою, що абсолютно природно постає питання про їх систематизацію. У лінгвістичній літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, робилися численні спроби дати різні варіанти класифікації ономастичної лексики (В. Бондалетов, М. Морозова, В. Петрунина, А. Реформатський, А. Смирницький, А. Суперанська, М. Шарашова та інші). Ці класифікаційні схеми дуже різноманітні і часом значно відрізняються один від одного. Немає єдиної думки відносно прізвиськ, псевдонімів, кличок. Спірними залишаються питання про "літературні антропоніми", не розв'язана проблема з сортовими і фірмовими назвами [16, с. 81].

ВІ є назвами одиничних понять, місцевостей і предметів. Сюди ж відносяться особисті імена, назви місяців і днів тижня, свят і національностей. Усі вони пишуться з прописної букви, а якщо назва складається з декількох слів, то усі слова пишуться з прописної букви, за винятком артиклів, прийменників та сполучників.

Як зазначає Є. Курилович, "якщо серед іменників конкретні загальні імена є центральною семантичною категорією, те це саме тому, що вони володіють двома здатностями: значити (signifier) і позначати (designer), у них є певний семантичний зміст, і в той же час вони застосовні до реальних об'єктів. Загальні імена мають повну семантичну структуру" [23, с. 252]. Власні імена, на противагу загальним, обмежуються однією функцією - позначення, що дає змогу їм тільки розрізняти, пізнавати позначувані предмети, особи, без вказівки на якісну, змістовну характеристику даного індивідуума або одиничного предмета, факту.

Основним дефектом ВІ, за словами С. Ульмана, є "нездатність" виражати узагальнене поняття; їхня роль у мові чисто називна, у силу чого їх називають "розпізнавальними знаками" [46, с. 73].

М. Рут пропонує класифікацію власних імен за предметною сферою, тобто за позначуваними предметам: 1) назви осіб (ім'я, прізвище, по батькові); 2) назви (клички) тварин, птахів і т.п.; 3) топографічні імена - річок, океанів, морів, заток, проток, озер, країн, океанів, гір, гірських хребтів, міст, поселень, парків, вулиць, доріг і т.д.; 4) імена будинків, установ, пароплавів, літаків і інших засобів пересувань; 5) назви книг, журналів п'єс, музичних груп і виконавців і т.п. [33, c. 13].

Л. Булаховський стверджує, що "межа, яка відокремлює загальні іменники від власних, звичайно, не абсолютна. Більшість власних імен походять від загальних слів, що раніше вказували на якусь ознаку (зміст)" [5, с. 102-103]. Загальновідомий і той факт, що значна кількість загальних імен походять у результаті "лексикалізації", тобто в результаті процесу вторинного перейменування власних імен у загальні.

Поряд із денотативною функцією індивідуалізації, ВІ властива прагматична функція, яка виявляється в тому, що ідентифікуючі знаки, як і ті, що характеризують, використовуються в мові як засіб вираження емоційно-оцінних значень. "Сам спосіб найменування по імені, або по імені та по батькові, або по прізвищу, - пише Д. Шмельов, - певним чином відбиває й взаємостосунки осіб, і суспільне становище називаного" [41, с. 141].

М. Кочерган зазначає, що власні імена, на відміну від загальних, служать для виділення названого ними об'єкта з низки подібних для його індивідуалізації та ідентифікації, і пропонує таку класифікацію власних назв:

· Антропоніми - одиничні власні імена або сукупність власних назв, що ідентифікують людину. У ширшому сенсі це ім'я будь-якої персони - вигаданої або реальної: Elizabeth - Елізабет, Beaufort - Бофорт.

· Топоніми - географічні назви: the Caucasus - Кавказ, the Atlantic Ocean - Атлантичний океан, the Volga - Волга, France - Франція, London - Лондон.

· Теоніми - назви божеств: Dazhboh - Дажбог, Svitovid - Світовид, Perun - Перун, Dido - Дідо, Lada - Лада, Volos - Волос.

· Зооніми - клички тварин: Spot - Спот (кличка собаки), Pussy - Пуссі (кличка кішки).

· Астроніми - назви небесних тіл: the Sun - Сонце, the Earth - Земля.

· Космоніми - назви зон космічного простору і сузір'їв: Virgo - Діва, Capricorn - Козеріг, the Milky Way - Чумацький шлях.

· Хрононіми ("квазівласні імена") - назви відрізків часу, пов'язані з істричними подіями: Renaissance - Відродження, Hundred Years' War - Столітня війна, Jurassic period - Юрський період.

· Ідеоніми - назви об'єктів духовної культури: House of Commons - Палата громад, the New Testament - Новий Заповіт.

· Хрематоніми - назви об'єктів матеріальної культури: the Coronation Chair - Коронаційне крісло, the Philosopher's Stone - Філософський камінь, the Holy Grail - Святий Грааль.

· Ергоніми - назви об'єднань людей: товариства, організації тощо: "Рiere Сardin", "Lady Braska", "Reporter", "Adidas", "Megasport", "Стокер", "Тигрес", "Дарлінг", "Тет-а-тет".

· Гідроніми - назви водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота): the Thames - Темза, Potomac river - Потомак, Dnepr river - Дніпро.

· Етноніми - назви народів, етнічних груп: Congolese - конголезці, Moldovan - молдавани, Belorussian - білоруси, Bosnian - боснійці [22, с. 187].

На підставі наведеного вище, можемо зробити висновок про те, що різні імена і назви складають значну частину словарного складу будь-якої мови. Імена власні по-своєму відбивають історію, релігійні вірування і культуру країни, якою вони належать. Дослідженню ВІ приділяло увагу чимало відомих науковців, що знайшло своє відображення у різноманітних визначеннях ВІ і їх класифікаціях.

1.2 Загальна характеристика власних імен і їх місце в літературі

Людина користується словесними знаками для того, щоб з їх допомогою виразити своє сприйняття дійсності, роботу своєї думки. Словесні знаки є результатом прагнення людини до економії сил, до зручності в спілкуванні: якщо треба привернути увагу іншої людини до якого-небудь предмета, необов'язково кожного разу підводити її до цього предмета і показувати на нього.

Таку вказівку на предмет можна замінити словом (чи декількома словами), тому у словесних знаків є форма і зміст. Форма у словесного знаку подвійна - звукова (фонетична) і письмова (графічна). Це умовний набір деяких звуків і графічних знаків (букв), який усвідомлюється як єдине ціле. Формальна сторона словесного знаку доступна і наочна, саме з нею мають справу в першу чергу лінгвісти і перекладачі. А зміст словесного знаку визначається тими початковими предметами і поняттями, до яких він відноситься. Якщо зміст словесного знаку невідомий, то визначити його нелегко, оскільки словесні знаки умовні, та і вказувати на предмет вони можуть по-різному. Зв'язок між формою і змістом словесного знаку Н. Мар'яненова позначає терміном "номінація" [26, с. 50].

У власних імен варто розмежовувати пряму (первинну) і непряму (вторинну) номінативні функції. У прямій номінативній функції ВІ служать для вказівки на той предмет, якому вони присвоєні в індивідуальному порядку. Непряма номінативна функція ВІ характеризується перенесенням найменування на інший предмет, у зв'язку, з чим воно отримує здатність приписувати якісь властивості ряду об'єктів.

Предмет, що позначається власною назвою, називають носієм імені, або референтом. Референтами ВІ можуть бути люди, тварини, установи, компанії, географічні й астрономічні об'єкти, кораблі та інші найрізноманітніші предмети. До ВІ можна зарахувати також назви книг, фільмів, інших творів літератури і мистецтва [26, с. 51].

ВІ містять у собі інформацію саме про конкретний предмет, про його властивості. Ця інформація може бути багатою або бідною, і вона буває різною мірою відома в різних сферах спілкування. Якщо ця інформація набуває поширення в масштабах усього мовного колективу, то це означає, що відомості про цей предмет є частиною мовного значення власної назви.

У значенні ВІ А. Живоглядов виділяє щонайменше чотири компоненти:

1. Буттєвий, або інтродуктивний - існування і предметність означеного поняття. Цей компонент значення є згорнутим повідомленням.

2. Класифікуючий - приналежність предмета до певного класу. Такий клас називається денотатом імені. Денотатами антропонімів, наприклад, є люди (а денотатами багатьох антропонимов - також класи чоловіків і жінок); денотатами зоонімів - тварини; денотатами топонімів можуть бути континенти, океани, моря, країни, річки, острови, населені пункти, вулиці тощо.

3. Індивідуалізуючий - спеціальна призначеність цього імені для називання одного з предметів у рамках денотата. Як вже відзначалося, такий окремий предмет називається референтом імені.

4. Характеризуючий - набір ознак референта, достатніх, щоб співрозмовники розуміли, про що або про кого йде мова [15, с. 37].

У художній літературі склався спеціальний прийом використання "характерних" імен. Останнім часом багато лінгвістів говорять про особливе положення онімів у контексті художнього твору: власне ім'я наділяється автором багатством і різноманітністю асоціативних зв'язків, які розкриваються в контексті твору. Стає очевидним, що вивчення мови художньої літератури неможливе без дослідження власних назв, що знаходяться в тому чи іншому тексті.

Літературна ономастика вивчає особливості вживання ВІ в тексті художнього твору і за його межами. Цей напрям, за виразом Д. Єрмоловича, досліджує "віддзеркалення елементів реальної і вигаданої ономастики, сукупність яких складає ономастику художнього тексту - на основі їх індивідуального переломлення і застосування в творчості кожного письменника і окремого тексту" [14, с. 61]. Це заломлення можна розглядати як взаємозв'язок категорій "загального" (мовного) - "окремого" (мовленнєвого), "особливого" (індивідуального) у семантико-стилістичній системі мови письменника, елементом якої і являються власні імена.

Учені неодноразово підкреслювали, що при дослідженні якого-небудь тексту треба підходити до нього з різних сторін, враховуючи різні аспекти лінгвістичного аналізу. Так, аналіз лише літературної ономастики без урахування специфіки художнього тексту буде, на думку Т. Немировської, "дещо однобоким і малоефективним, незважаючи на виграшну і принадність таких досліджень" [28]. Щоб дослідження носило цілісний характер, потрібний також і лінгвістичний аналіз (як загальна характеристика) усього літературного твору.

"Організуюча роль ономастичного простору в структурі художнього тексту зумовлюється системністю цього простору: угрупуванням власних імен за лексичними розрядами в залежності від семантичної функції, за словотворчими особливостями, стилістичною приналежністю, відношенням до категорії узуальності, мірою експресивності", - відмічає О. Леонович [25, с. 3]. Усе це відбивається в художньому творі і грає конструктивну роль в передачі людських відносин, відтінків інтимності, офіційності, вікових оцінок й інших модальних характеристик.

Деякі дослідники, що займаються проблемами літературної ономастики, вказують на її специфіку по відношенню до ономастики в цілому. Так, О. Карпенко виділяє декілька її істотних ознак :

1) Вторинність літературної ономастики. Загальномовна система дає письменникові свої моделі і норми відповідно до місця, часу і соціального середовища зображення.

2) Літературна ономастика народжується на основі вільного творчого пошуку, вибору, здійснюваного письменником відповідно до жанру і стилю тексту, - на відміну від природного і тривалого історичного розвитку реальної ономастики в певному соціальному середовищі і мові народу. Літературна і реальна ономастики мають різні причини появи.

3) Літературна ономастика виконує стилістичну функцію. Власне ім'я в звичайній мовній комунікації називає, щоб розрізняти об'єкти, а власне ім'я в художній мові цю диференційну функцію поєднує з естетичною, образотворчою функцією і підкоряється їй.

4) Якщо реальна ономастика належить цілому словарному складу мови, топонімічному масиву, то літературна ономастика - це факт мови, і не просто мови, а мови художньої, оскільки функції власних імен у повсякденній і художній мовах абсолютно різні.

5) Літературно-художній твір завжди має заголовок, який є головним компонентом ономастичного простору [19, с. 15].

Всі вище названі особливості літературної ономастики, на думку ряду дослідників, є свого роду универсаліями, властивими усім літературно-художнім текстам.

Можемо зробити висновок, що ВІ складаються з форми та змісту. Кожне ВІ має свого референта і позначається буттєвим, класифікуючий, індивідуалізуючим та характеризуючим компонентами. Літературні ВІ мають певну специфіку по відношенню до загальних. У художній літературі навіть склався спеціальний прийом використання "характерних" імен. У контексті твору вони займають особливе положення. Але у будь-якому разі головною ознакою літературних онімів є їх вторинність порівнянно з загальними.

1.3 Шляхи досягнення адекватності при перекладі власних імен

література переклад власний ім'я

За твердженням Н. Мар'єньянової, "власні імена слугують для особливого, індивідуального позначення предмета безвідносно до описуваної ситуації і без обов'язкових уточнюючих визначень" [26, с. 72]. Усі ВІ мають значення предметності, тобто частиною їх змісту є узагальнення існування деякого предмета (чи суті, яку ми уявляємо як предмет).

Переклад ВІ у художньому тексті завжди орієнтований на досягнення комунікативно-функціональної ефективності. Незважаючи на те, що ця група лексики найважче піддається іншомовній трансформації, її еквівалентний переклад необхідний для досягнення рівноцінної ефективності впливу на читача. Термін "безеквівалентна лексика", яким позначені власні назви, не означає, що ці слова взагалі неможливо перекласти. Комунікативно-функціональний підхід до перекладу безеквівалентної лексики враховує специфіку власних назв, які є предметом ономастичних досліджень.

Л. Бархударов виділяє такі шляхи відтворення ВІ при транскодуванні: перекладацька транслітерація та транскрибування, описовий переклад; власне переклад [2, с. 96-103].

В. Виноградов вважає, що звичайні власні назви, як правило, транскрибуються або транслітеруються [7, с. 149].

Не дивлячись на те, що боротьбу за регламентацію та уніфікацію транскрипції іноземних слів та власних назв розпочали такі видатні лінгвісти, як М. Сергієвський та Л. Щерба [42], ще й досі трапляється різнобій при транскрибуванні антропонімів та топонімів, що призводить до помилок у розумінні і до виникнення двох або більше варіантів однієї іноземної власної назви. Наприклад: Пекін - Pekin, Pequin, Peking. Подібна варіантність в ономастиці, звичайно, - негативне явище, яке ускладнює комунікацію. Тут слід згадати про діахронічні омонімічні варіанти, які досліджував В. Виноградов, пов'язані між собою певною діахронічною послідовністю. Такі варіанти з'являються через те, що правила транскрипції - це історична категорія, що змінюється у зв'язку зі зміною фонетичного ладу мов та з успіхами її вивчення фонетистами та фонологами [7, с. 151-153].

Після вивчення різних підходів до способів передачі ВІ С. Влахова та С. Флоріна [8], В. Виноградова [7], І. Корунця [21] можемо зробити висновок, що власні назви українською мовою передаються за допомогою транскрипції, транслітерації, транспозиції або калькування.

1. Транскрипція. При транскрипції слово записується буквами кирилиці, при цьому перекладач орієнтується на точну відповідність звучанню слова мовою оригіналу [13, c. 41]. Через відмінності деяких звуків в українській та англійській мовах, як правило, існує декілька варіантів транскрипції. Приживаються зазвичай ті варіанти, які ближчі природі української мови.

Хоча власна назва покликана ідентифікувати предмет в будь-якій ситуації і будь-якому мовному колективі, вона в переважній більшості випадків має національно-мовну приналежність. Власна назва завжди є реалією. У мові вона називає дійсно існуючий або вигаданий об'єкт думки, особу або місце, які єдині у своєму роді і неповторні. У кожному такому імені зазвичай знаходиться інформація про локальну і національну приналежність об'єкту.

Транскрибовані ВІ разом з іншими реаліями є тими небагатьма елементами перекладу, які зберігають певну національну своєрідність у своїй словесній звуковій формі: Abu Yusuf Ismail al-Kindі - Абу Юсу Ісмаїл аль-Кінді; Claude Grouard - Клод Ґруар; Louis de Nevers - Луї де Невер; Monique - Монік; Orme Court - Орм Корт, Madrid - Мадрид; Montmartre - Монмартр; Notre Dame - Нотр-Дам, London - Лондон, Tower - Тауер, Big Ben - Біг Бен, Liverpool - Ліверпуль.

Транскрипції підлягають різні ВІ (назви осіб, географічних об'єктів, небесних тіл, установ, організацій, морських і річкових судів, фірм, готелів, ресторанів, газет, журналів, сценічних постановок і так далі). Безперечний той факт, що далеко не все в транскрипції може бути формалізовано; зокрема, коли транскрипція виступає як компонент у великій системі художнього перекладу, норми транскрипції не можуть бути повністю уніфіковані, і багато що залежить від художнього відчуття перекладача і редактора. У такому випадку повністю застосуємо тезу Л. Щерби відносно того, що "..авторів, зовсім не відступаючих від норми, звичайно, не існує. Коли почуття норми виховане у людини, саме тоді вона починає відчувати усю привабливість обґрунтованих відступів від неї" [42, c. 43].

2. Транслітерація. При транслітерації кількість неоднозначностей менша ніж при транскрипції, оскільки слово перекладається побуквенно згідно з таблицею відповідностей символів, але побуквенне транскодування далеко не завжди відповідає реальному звучанню слова в мові оригіналу, крім того, його результат не завжди зручний для носіїв української мови.

Транслітерація, за визначенням О. Ахманової, - це "формальне відтворення початкової лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу; буквена імітація форми початкового слова" [1, с. 401].

Транслітерація відрізняється від практичної транскрипції своєю простотою і можливістю введення додаткових знаків. Транслітерація часто застосовується при складанні бібліографічних покажчиків і при організації каталогів, наприклад, коли потрібно зібрати в одному місці каталогу опис усіх творів вітчизняного автора на іноземних мовах [17].

Транслітерації застосовують тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська, українська, грецька, вірменська, грузинська), але літери (чи графічні одиниці) цих мов можна поставити в якусь відповідність один одній, і згідно з цими відповідностями відбувається міжмовна передача власних назв. Оскільки, наприклад, латиниця, грецький алфавіт і кирилиця мають загальну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність один одному з урахуванням тих звуків, які вони регулярно означають.

Існують правила транслітерації "Information and documentation-Transliteration of Cyrillic characters into Latin characters - Slavic and non-Slavic languages", встановлені Міжнародною організацією стандартизації (International Organization for Standardization - ISO), для передачі власних імен та географічних назв із мов, які користуються кирилицею [35]. Правила передачі окремих літер та правопис іншомовних географічних назв регламентує "Український правопис" [39, с. 98-103].

Транслітеруються також хрематоніми, наприклад: "Earl Grey" - "Ерл Ґрей", Astin Martin - "Астон-Мартін"; Audi - "Ауді"; Porsche - "Порше" та інші. За допомогою транслітерації також передаються деякі антропоніми, теоніми та топоніми наприклад: Andorra - Андорра; Big Ben - Біґ Бен; Hotel Ritz - Готель "Рітц", Aphrodite - Афродита тощо.

3. Транспозиція полягає в тому, що власні назви в різних мовах, які розрізняються за формою, але мають загальне лінгвістичне походження, використовуються для передачі один одного. В одних випадках транспозиція застосовується регулярно, в інших - епізодично.

При транспозиції слово або частина оригінального слова передається в українській мові, з використанням тих самих лексичних засобів, які використовуються у вихідній мові. Як правило, використовуються варіанти імен, висхідні до імен-прототипів (біблейських, латинських або грецьких) [13, c. 58].

Наприклад, якщо внутрішня форма імені не береться до уваги, особисті і географічні імена передаються за новими або старими правилами транскрипції або традиційно. Традиційні відповідності зафіксовані в словниках (Moskow - Москва).

Таким чином можуть перекладатися антропоніми, наприклад: Albrecht Durer - Альбрехт Дюрер; Blance d' Evreux - Бланка д'Евре тощо. Знаходимо також топоніми: Alban Hills - Албан-хіллз; Murray Hill Place - Мюррей-хілл-плейс; Qumran - Кумран; Toulon - Тулон та інші. За допомогою транспозиції також передано деякі теоніми: Dionysus - Діоніс; хрематоніми: Rolls-Royce "Роллс-Ройс"; гідроніми: Thames - Темза та інші [40].

4. Калькування - це засіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин (морфем або слів) їх лексичними відповідностями у мові перекладу [20, c. 173]. Калькування як перекладацький прийом послужило основою для великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації у тих випадках, коли транслітерація була неприйнятна з естетичних, смислових або інших міркувань.

Калькуванню зазвичай піддаються терміни, широко вживані слова і словосполучення: Зимовий палац - Winter Palace, White House - Білий дім; назви художніх творів: "Біла гвардія" - The White Guard; титули: First Duke of Lancaster - перший герцог Ланкастерський.

Географічні назви гір, озер, морів тощо передаються шляхом калькування, якщо до них входять компоненти, що перекладаються: Ivory Coast - Берег Слонової Кості, the Salt Lake - Солоне озеро, the Black Sea - Чорне море.

Якщо ж до назви входять слова, значення яких забуте або з яких-небудь причин не може бути перекладене, вживається змішаний спосіб, коли частина назви передається транскрипцією, проте в цілому зберігається принцип калькування: Ладозьке озеро - Lake Ladoga, River Dart - річка Дарт [10, c. 361].

У цілому можна констатувати, що вибір тієї або іншої можливості передачі власних імен, що зберегли певну семантику, зумовлюється традицією, з якою не можуть не рахуватися перекладачі навіть у тих випадках, коли вони зустрічаються з іменами вигаданими або прізвиськами. Що стосується власних імен, що не мають своєї семантики в сучасній мові, то по відношенню до них питання про переклад, природно, не постає, і аналогія з формами передачі реалій тут припиняється. Але у будь-якому випадку саме перекладач приймає остаточне рішення стосовно того, який спосіб перекладу використати, залежно від багатьох чинників, таких як встановлена традиція перекладу, комунікативна та прагматична мета використання ВІ, співвіднесеність фонетичних, графічних та морфологічних норм мов, між якими здійснюється переклад тощо. Також варто враховувати, що доволі часто ВІ є реаліями, а тому необхідно, щоб перекладач володів певним колом фонових знань для їх адекватної передачі.

Розділ 2. Практичний аналіз способів перекладу власних імен на матеріалі творів художньої літератури

2.1 Проблема розкриття змістової структури власних назв при перекладі

Характеризуючи власні імена як об'єкт перекладу, зазвичай стверджують, що вони, як правило, перекладу не підлягають. Під цим мається на увазі, що для розуміння ВІ досить вказівки на те, що перед нами - ім'я або назва (а цю функцію виконує в письмовому тексті заголовна буква). Звідси витікає, що збереження (чи передачі з мінімальними змінами) звукової оболонки ВІ буває досить для розуміння тексту перекладу.

Будь-яке трактування принципів передачі ВІ в перекладі спирається на певну концепцію семантичної структури ВІ. Концепція неперекладної ВІ базується на тій точці зору, що ВІ позбавлені лінгвістичного значення. Для обґрунтування цього пишуть, що, як свідчить аналіз тексту, який містить ВІ, будь-яке слово - не власне ім'я вимагає словарного опису, внутрішньо- або міжмовного перекладу, тоді як достатньо простої вказівки на те, що слово є власним ім'ям (антропонімом, топонімом тощо), тобто вказівки на категоріальне, видове значення слова [29].

Залишається лише переконатися, чи дійсно для правильного розуміння тексту, а значить, і для правильного перекладу, - досить лише вказівки на те, що ВІ - це ВІ. Звичайно, у багатьох випадках справа йде саме так, особливо за наявності в самому тексті експліцитних вказівок на те, що за об'єкт названо цим іменем. Але було б невиправданим поширювати цю думку на усі випадки вживання ВІ в тексті. Особливо показовими в цьому відношенні є, на наш погляд, ті мовні повідомлення, в яких відсутні експліцитні характеристики об'єкту, що носить дане ВІ.

Розглянемо декілька прикладів, узятих з оригінальної літератури англійською мовою, які перекладемо шляхом транскрипції.

1. Conan Doyle was a favourite author and in Baker Street his beloved detective was constantly and closely attended by his medical Boswell. (I. Brown)

Конан-Дойль був популярним письменником, а на Бейкер-стрит його улюблений сищик був оточений невідступною увагою свого медичного Босвелла*.

2. Presidents of other networks could take chances. They didn't work for a maniac like Gregory Austin, who fancied himself a combination of Bernard Baruch and David Merrick. (J. Susann)

Президенти інших телекомпаній могли ризикувати - адже вони не працювали на маніяків на зразок Грегорі Остіна, який уявляв себе поєднанням Бернарда Баруха і Дэвида Мерріка.

3. Diana was holding everyone's attention with a funny story about her twin sons (..) "I can't lie about their ages. And naturally the Beatles are their idols. They also have long hair. Oh, my dear, they are absolutely Carnaby Street". (J. Susann)

Діана розважала присутніх забавними оповіданнями про своїх близнюків.. "Я не можу приховувати їх віку. І, звичайно, "Бітлз" - це їх кумири. Вони такі ж довговолосі. Та що там, мої хлопчики - це просто Карнаби-стрит" [13].

Відзначимо, що для багатьох читачів цитовані рядки виявляться не цілком зрозумілими. Розуміння цих уривків ускладнюють ВІ, хоча далеко не всі з них. Ті ВІ, які, на наш погляд, є в даному випадку каменем спотикання, у наведених уривках виділені. Окрім них, у кожній цитаті є й інші імена і назви (Конан-Дойль, Бейкер-стрит, Грегорі Остін, Діана, Битле), але вони з різних причин не складають труднощів для розуміння.

Що ж до виділених імен, то вони вимагають роз'яснень, без яких сенс тексту виявиться недоступним читачеві перекладу. У прикладі 1 прізвище Босвелл належить захопленому біографові Самюэля Джонсона, англійського письменника, вченого XVIII ст., автора фундаментального словника англійської мови. Під "медичним Босвеллом" мається на увазі доктор Уотсон, від імені якого Конан-Дойль писав книги про сищика Шерлока Холмса.

Б. Барух - великий американський фінансист і політичний діяч, Д. Меррік - відомий американський продюсер театру і кіно (приклад 2). Порівнянням з цими людьми автор хоче показати, що персонаж, про якого йде мова, приписує собі неабиякі ділові і творчі якості. Нарешті, в третьому прикладі мати, характеризуючи зовнішній вигляд своїх синів, згадує про Карнаби-стрит - вулицю в Лондоні, відому своїми магазинами модного одягу.

Як бачимо, для правильного розуміння і перекладу тексту в цитованих уривках не завжди вистачає вказівки, що це слово - ВІ, а аналіз смислової структури вимагає додаткової інформації.

Щоб продемонструвати, які неясності (а іноді і помилки) трапляються в перекладах, наведемо два приклади з англо-американської літератури.

The driver was sort of a wise guy. I can't turn around here, Mac. This here's a one - way [60, c. 78].

Але водій попався хитрий. "Не можу, Мак, тут рух односторонній" [53, c. 48].

Ім'я Мак, яке ми зустрічаємо в перекладі Р. Райт-Ковальової (у цілому чудовому), дещо насторожує читача: адже героя роману, до якого звертається шофер таксі, звуть Холден Колфілд. Контекст не прояснює загадки. До того ж у іншому місці роману Холдена називають ще й Джеком (с. 51). Між тим Мак і Джек - це поширені в Америці сленгові звертання до незнайомої людини.

I marvel at the felicity of their style; but with all their copiousness (their vocabulary suggests that they fingered Roget's Thesaurus in their cradles) they say nothing to me [55, c. 28].

Я дивуюся досконалості їх стилю; але усі їх словесні багатства (відразу видно, що в дитинстві вони заглядали в "Скарбницю" Роджета) нічого не говорять мені [47, c. 12]

Тут ми маємо справу вже з явною перекладацькою помилкою: відразу видно, що на відміну від поетів, про яких іронічно відзивається С. Моэм, перекладачка ніколи не заглядала в "Тезаурус" Роже - один з популярних словників синонімів, що належить англійському вченому Пітеру Роже (1779-1869), який і досі видається. Ми дозволимо собі твердження, що саме відношення до ВІ як слова, що не вимагає перекладу, і призвело в попередньому прикладі до неясності, а в останньому випадку до помилки.

Таким чином, необхідно спробувати відповісти на питання: 1) чи дійсно порожня семантична структура ВІ; 2) які формальні та змістовні ознаки ВІ і в яких випадках підлягають передачі; 3) якими способами здійснюється передача змістовних елементів ВІ при перекладі [13].

У більшості випадків ВІ, що вперше вводиться в текст, пояснюється в цьому ж тексті: воно найчастіше супроводжується характеристиками об'єкту - носія імені.

Іноді ВІ вводиться в контекст без пояснень, але про носія імені ми отримуємо необхідні відомості з описуваної ситуації або з подальшого викладу, в якому ім'я, що було для читача спочатку умовним ярликом, поступово набуває значення.

Оскільки одне і те ж ВІ, скажімо, особисте ім'я або прізвище, може належати різним людям, то ВІ, узяте поза контекстом і поза мовною ситуацією, може здаватися словом, позбавленим індивідуального значення.

Проте фактом залишається те, що у ряді випадків ВІ вводяться в текст без жодних прямих або непрямих пояснень. Це пояснюється тим, що вони мають незалежне від контексту, чітким індивідуальне значенням. Перекладемо такі приклади:

"No more than two", Sonia said. "Remember you're in the tropics". "When it comes to my drinking", Murphy said, "the tropics begin just below Labrador for my wife" [61, c. 57].

"He більше двох, - нагадала Соня. - Не забудь, що ти в тропіках".

"Як тільки я збираюся випити, моїй дружині здається, що тропіки починаються від самого Лабрадору", - сказав Мерфі.

Імена Sonia та Murphy було перекладено шляхом транскрипції, Labrador - шляхом транслітерації.

Абсолютно зрозуміло, якщо читач не знає, де знаходиться Лабрадор, сенс фрази буде для нього втрачений. Тому наявність у даного ВІ інформації, що відбиває детальне географічне положення об'єкту, не повинно викликати сумнівів. Не залежне від контексту індивідуальне значення, коли воно є, робить ВІ словом з повною смисловою структурою. А це відкриває можливість використання слова в непрямій смисловій функції. Наприклад:

In the years from Appomaitox to the end of the nineteenth century the American people settled half their continental domain, laid down a vast railroad system, and grew mighty in the world on their great resources of coal, metals, oil and land. (R. Hofstadter)

За роки від Аппоматтокса до кінця XIX століття американці заселили половину своїх континентальних володінь, заклали розгалужену мережу залізниць, а їх країна нарощувала свою потужність, спираючись на величезні ресурси вугілля, металу, нафти і земель.

ВІ Аппоматтокс, яке перекладається шляхом транслітерації, відоме, мабуть, майже кожному американцеві: в 1865 р. в містечку під цією назвою (штат Віргінія) капітулювала армія Конфедерації південних штатів, що ознаменувало закінчення громадянської війни.

Можна помітити, що в цитованому уривку топонім означає не територіальні, а тимчасові віхи, тобто географічна назва переноситься на пов'язану з ним подію.

Імена людей, що користуються популярністю, широко застосовуються з метою образної характеристики:

"So stop crying in your beer about being just a possession. From now on you'll be Florence Nightingale, Sigmund Freud and the best friend he ever had". (J. Susann)

"Отже припиніть плакати про те, що ви для чоловіка просто звичайна річ. Віднині ви будете для нього Флоренс Найтінгейл, Зигмундом Фрейдом і найкращим другом".

Згадка імен Ф. Найтінгейл, видатної англійської медсестри, і австрійця 3. Фрейда, засновника психоаналізу, рівнозначно тут заклику бути дбайливою медсестрою і уважним психологом.

On Christmas Eve she and Mag gave a party. Holly asked me to come early and help trim the tree (..) It would have taken a Rockefeller to decorate it for it soaked up baubles and tinsel like melting snow (T. Capote)

У Святвечір вони з Мег покликали гостей. Холлі попросила мене прийти раніше і допомогти нарядити ялинку. Щоб цю ялинку нарядити, треба було бути Рокфеллером, тому що іграшок і "дощу" на неї було не напасатися: вона їх поглинала як танучий сніг.

Власні імена транскрибуються, але потрібно звернути увагу на ВІ Рокфеллер. Автор хоче підкреслити тут розміри ялинки, оскільки довелося б витратити багато грошей, щоб купити достатню для неї кількість іграшок; (Рокфеллери - одне з найбагатших сімейств Америки.).

Як ми бачимо, у наведених прикладах ВІ відносяться до об'єктів, що користуються широкою популярністю. Тому й відпадає необхідність у конкретизації імені контекстом, як це буває в інших випадках. Указана група, яка займає особливе місце в системі ВІ (що обов'язково треба враховувати при лексичному і перекладацькому аналізі тексту), називається одиничними ВІ. Інші ВІ, вимагаючи конкретизації у контексті і мовній ситуації, називаються множинними антропонімами [12].

Одиничні ВІ мають смислову структуру, тобто в їх значенні закладені не лише загальнокатегоріальні ознаки, властиві усім ВІ (віднесеність до того або іншого роду об'єктів), але і набір диференціальних ознак, що характеризують цей об'єкт. Їх сигніфікату не можна приписувати усю суму відомостей про індивідуальний об'єкт. Теорія, згідно якої власні імена мають більше значення, ніж загальні, або їх значення нескінченне, справедлива лише у тому випадку, якщо ім'я як мовну категорію підмінити нашими відомостями про іменований об'єкт [37].

Словарні дефініції, у принципі, не дають можливих переносних значень, але можуть бути використані як відправна точка для інтерпретації останніх, наприклад:

"And since you are interested in local birds, we must find you a Lukulukoko to work on. It has blood red feathers, utters a loud hoarse cry and is said to be warning travellers and tribes of disasters to come - so ominous (..) But what's so amusing about this one is that its feathers derive all their colour from a loosely fixed copper pigment which dissolves immediately in the weakest solution of ammonia, leaving Cassandra prophesying away in the nude. (M. Green)

"Раз вже ви цікавитеся місцевими птахами, потрібно буде знайти для вас "лукулукоко". У неї криваво-червоне пір'я, і вона видає гучний хрипкий крик, який, попереджає подорожніх і місцеві племена про прийдешні нещастя - дуже вже зловісний.. Але забавне те, що своїм забарвленням птах зобов'язаний слабо закріпленому мідному пігменту, який миттєво розчиняється в слабкому розчині аміаку, через що ця Кассандра вимушена пророкувати, в певній мірі, голяка. (Пророк Кассандра, за легендою, провіщала нещастя.)

Легко помітити, що в наведеному прикладі ВІ вжито як предикативне слово. Це означає, що реалізуються одночасно два плани його змістовної структури: вказівка на одиничний об'єкт і через цю вказівку - виділення ряду характерних ознак цього об'єкту, які приписуються іншим об'єктам або іншим компонентам мовної ситуації.

Це, мабуть, головна умова, при якій передача ВІ вимагає особливої уваги перекладача. Сподіватися на механічну транслітерацію в таких випадках не можна, оскільки вона може не передати акцентовані елементи змістовної структури ВІ. Завдання перекладача - у кожному конкретному випадку виявити ці елементи і спробувати донести їх до читача [13].

Одиничні ВІ, як відзначалося, належать об'єктам, широко відомим в цьому мовному колективі в цей період часу. Якщо вони відомі в країні, на мову якої здійснюється переклад, то особливих проблем у перекладача не виникає. ВІ при цьому вже має традиційний еквівалент, який є стійким фактом мови перекладу (Columbus - Колумб, Freud - Фрейд, Shakespeare - Шекспір, Rockefeller - Рокфеллер, Thames - Темза).

Інша справа, коли одиничне ім'я є реалією, мало відомою читачам на мові перекладу:

His eyes narrowed. "So how did you know"? - "Read it in Winchell". Which I had, as a matter of fact. (T . Capote )

У даному випадку важко було б передати Winchell простою транслітерацією, не вникаючи в зміст цього ВІ: занадто незвична граматична функція, в якій воно виступає, - обставина, виражена поєднанням з прийменником. Коли з'ясовується, що Уінчелл - це американський журналіст, відомий своїми підбірками світської хроніки, перед перекладачами відкривається можливість вибору одного з трьох варіантів перекладу:

а) транслітерація + підрядкова примітка. Інакше кажучи, фраза "Я прочитав про це в Уінчелла" супроводжується виноскою: "Уінчелл - американський журналіст, що пише в розділах світської хроніки і відомий своїми матеріалами про особисте життя знаменитостей". Цей варіант "близький до оригіналу" і в той же час не залишає читача в невіданні;

б) транслітерація + пояснюючі слова, введені в текст: "Я прочитав про це в розділі світської хроніки Уінчелла". Такий варіант вдалий тим, що вводить ВІ в контекст природним чином і робить фразу зрозумілою, не відволікаючи читача виносками;

в) повна відмова від збереження формальної оболонки ВІ при розкритті його змісту описовим перекладом: "Я прочитав про це у світській хроніці". Такий варіант теж можна визнати правомірним, тому сенс передано правильно і спрямовано на читача, зацікавленого в засвоєнні змісту перекладеної книги при мінімумі таких психологічних перешкод для сприйняття, якими є зазвичай примітки і малозрозумілі іноземні імена [13].

Розглянемо ще один приклад, в якому змістовність ВІ особливо рельєфна завдяки його незвичній синтактико-граматичній функції, :

What I want to know is - does he take me home afterward. I'm not Emily Posted. (F. Scott Fitzgerald)

Тут також можливі три варіанти перекладу:

а) "Я не читала Эмілі Пост" (Э. Пост - автор відомої книги з етикету). Цей варіант буде також частково пояснювальним, оскільки слово "читала" має, на увазі що ВІ означає літератора;

б) "Я не навчалася етикету по книзі Эмілі Пост";

в) "Я не навчалася за книжками правилам хорошого тону".

Третій (описовий) спосіб перекладу більш прийнятний, мабуть, там, де ВІ вживається одноразово упродовж усього тексту і служить передусім образним лексичним засобом для вираження загального значення. Насправді, якщо імена Уінчелл і Эмілі Пост знайомі американцям, то українському читачеві вони нічого не говорять, тому, навіть якщо і залишити їх в перекладі, вони не зможуть нести того образного навантаження, яке поклав на них автор оригінального тексту. Тому доцільніше взагалі опустити їх при перекладі у разі, коли це не руйнує змістовної і стилістичної єдності тексту і виправдовується міркуваннями доступності тексту.

Утім, до опущення ВІ при перекладі потрібно підходити дуже обережно. Часто прийнятнішим буває інший (пояснюючий) спосіб передачі ВІ, при якому істотні для розуміння компоненти смислової структури імені отримують експліцитне вираження. Так і поступають у багатьох випадках перекладачі. Наприклад, назва розповіді Ф. Скотта Фитцджеральда "The Diamond as Big as the Ritz" звучала б безглуздо в дослівній передачі: "Алмаз величиною з "Ріц", оскільки порівняння з незрозумілим предметом під назвою "Ріц" навряд чи допомогло б представити величину алмазу. Абсолютно закономірним є введення слова "готель" в український переклад назви ("Алмаз величиною з готель "Ріц").

Розглянемо інший приклад.

But old Stradlaler kept snowing her in this Abraham Lincoln, sincere voice, and finally there'd be this terrible silence in the back of the car [60, c. 69].

Але Стредлейтер усе умовляв її, голос у нього був як у президента Лінкольна, страшенно чесний, щирий, і раптом наступила моторошна тиша [53, c. 41].

Хоча ім'я Аврама Лінкольна добре відоме в нашій країні, перекладач, як би нагадуючи читачам, абсолютно доречно додає слово "президент", оскільки порівняння не зовсім звичне і можна не відразу здогадатися, про кого йде мова.

У обох останніх випадках ВІ несуть велике образне навантаження. Замість них теоретично могли б бути використані і власні назви; але ВІ дозволяють дати більш містку характеристику, оскільки здатні вказувати на об'єкт в нерозчленованій цілісності його ознак. А. Лінкольн славився своєю чесністю, непідкупністю, умінням переконувати, і на усі ці ознаки, не перераховуючи їх, і вказує автор, використовуючи ВІ. Дж. Сирль вважає, що неоцінима прагматична зручність власних імен якраз у тому і полягає, що вони дають можливість публічно говорити про кого-небудь, не домовляючись заздалегідь, які саме властивості повинні забезпечити ідентичність референта. Вживання одиничного ВІ - це потужний стилістичний прийом, що дозволяє створити комплексний і цілісний образ.

Усі, хто читають англомовну літературу, добре знають, наскільки важливе значення для розуміння тексту мають одиничні ВІ, такі, що належать відомим у своїх країнах політичним діячам, бізнесменам, артистам, режисерам кіно і телебачення, письменникам, журналістам, персонажам популярних фільмів і книг, національного фольклору, а також назви міст, районів, деяких вулиць (Wall Street, Broadway, Madison Avenue тощо) і окремих будівель (Empire State Building), а також фірм, установ, організацій і тому подібне. На жаль, більшість англо-українських словників залишають поза увагою навіть найвідоміші з них, тоді як необхідність включення одиничних ВІ в словники підтверджується перекладацькою практикою.