Главная
База знаний "Allbest"
Иностранные языки и языкознание
Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури
Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури
Власні назви як об'єкт мовознавства. Поняття власних назв та їх різновиди. Транскодування англійських онімів українською мовою. Складнощі перекладу англійських власних назв та способи їх відтворення українською мовою. Елементи перекладацької стратегії.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.09.2014 |
| Размер файла | 67,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
План
- Розділ 1. Власні назви як об'єкт сучасного мовознавства
- 1.1 Поняття власних назв та їх різновиди
- 1.2 Особливості транскодування англійських онімів українською мовою
- 1.3 Складнощі перекладу англійських власних назв та способи їх відтворення українською мовою
- Розділ 2. Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури
- 2.1 Елементи перекладацької стратегії щодо відтворення власних імен та назв на матеріалі роману Дж. Роулінг "Гаррі Поттер та філософський камінь"
- Висновок
- Список використаних джерел
Розділ 1. Власні назви як об'єкт сучасного мовознавства
1.1 Поняття власних назв та їх різновиди
У наш динамічний час в умовах розширення міжнародних зв'язків та обміну інформацією, розвивається перекладознавство і зростають вимоги до якості перекладу. Важливе місце посідає переклад власних назв, які є невід'ємною частиною будь-якої сфери діяльності.
За визначенням В. Виноградова, власні назви (оніми) - це слова, що називають дійсний чи вигаданий об'єкт, особу чи місцевість єдину в своєму роді [8, с.150]. М. Кочерган зазначає, що власні назви, на відміну від загальних, служать для виділення названого ними об'єкта з низки подібних, його індивідуалізації та ідентифікації [23, с.186]; і пропонує таку класифікацію власних назв:
1) антропоніми - імена людей;
2) топоніми - географічні назви;
3) теоніми - назви божеств;
4) зооніми - клички тварин;
5) астроніми - назви небесних тіл;
6) космоніми - назви зон космічного простору і сузір'їв;
7) хрононіми ("квазівласні імена") - назви відрізків часу, пов'язані з історичними подіями;
8) ідеоніми - назви об'єктів духовної культури;
9) хрематоніми - назви об'єктів матеріальної культури;
10) ергоніми - назви об'єднань людей: товариства, організації тощо;
11) гідроніми - назви водоймищ (річки, озера, моря, болота);
12) етноніми - назви народів, етнічних груп [23, с.187].
На думку Д. Шмельова, основним аспектом розгляду природи найменування лексичними одиницями є лінгвосеміотичний, що ґрунтується на наступних теоретичних положеннях:
1) природна мова є знакова система особливого роду з подвійною структурацією її одиниць і із дворазовим їх позначенням - у системі номінативних засобів (первинне означення) і в якості або в складі предикативних одиниць у мові (вторинне означення);
2) людська мова як складне матеріально-ідеальне утворення поєднує у собі стосовно об'єктивної дійсності сімултану властивість позначення й відбиття;
3) психо-фізіологічною основою репрезентації об'єктивної дійсності словами є друга сигнальна система дійсності [41].
Акти прямої (первинної) номінації за допомогою слів примітні тим, що вони одночасно сполучені з опредмечуванням людиною об'єктивного світу, з усіма етапами його суспільного досвіду й трудовою діяльністю, з виділенням і узагальненням необхідного й істотного в предметі пізнання.
У гносеологічному аспекті пряма лексична номінація є завжди процес перетворювання фактів дійсності в знаки й надбання людей шляхом перетворення фактів дійсності у факти системи мови, у значення й категорії, що відбивають суспільний досвід носіїв мови.
Становлення найменування будь-якого типу (елементарне первинне й - просте, складене, складне однослівне або декількаслівне найменування й т.д.) сполучено із процесом знакоутворювання.
Власні назви, хоча й зараховуються в розряд повнозначних лексичних знаків, однак різко протистоять останнім як за своїм значенням, так і по сфері й обсягу функціонування, займаючи периферійне положення в лексиці будь-якої мови. По характеру знакового значення, по сфері функціонування й функції індивідуалізації власні імена можна назвати лексично неповноцінними, збитковими.
О. Кирилович зазначає, "якщо серед іменників конкретні загальні імена є центральною семантичною категорією, то це саме тому, що вони володіють двома здатностями: значити (signifier) і позначати (designer), у них є певний семантичний зміст, і в той же час вони застосовні до реальних об'єктів. Загальні імена мають повну семантичну структуру" [24, с.252]. Власні назви, на противагу загальним, обмежуються однією функцією - позначення, що дозволяє їм тільки розрізняти, пізнавати позначувані предмети, особи, без вказівки на якісну, змістовну характеристику даного індивідуума або одиничного предмета, факту.
На думку С. Ульмана, основним дефектом власних назв є "нездатність" виражати узагальнене поняття; їхня роль у мові чисто називна, у силу чого їх називають "розпізнавальними знаками" [44, с.73].
Класифікація власних назв, за О. Леоновичем, може бути проведена по предметній сфері, по позначуваним ними предметам:
1) назви осіб (ім'я, прізвище, по батькові);
2) імена (прізвиська) тварин, птахів тощо;
3) топографічні імена - річок, океанів, морів, заток, проток, озер, країн, гір, гірських хребтів, міст, поселень, парків, вулиць, доріг тощо.;
4) імена будинків, установ, пароплавів, літаків і інших засобів пересувань;
5) назви книг, журналів п'єс, музичних груп і виконавців тощо [26].
До власних імен іноді зараховуються "квазівласні імена", такі, як назви періодів історії, культурних і політичних рухів, імена історичних особистостей, героїв і місць, зображуваних у літературі, а також назви (етикетки) товарів, продуктів харчування, брендових назв.
А. Гардинер вважає, що перераховані групи власних назв, розмежованих по предметній області, різні по характеру свого значення й сфері функціонування:
1) імена, які позначають (прізвища, імена осіб, прізвиська тварин, назви місць, історичних подій, дат і т.п.), і 2) імена, які тільки називають (заголовки книг, назви журналів, етикетки на продуктах, виробу парфумерії тощо). У власних іменах першого типу значення носить денотативний характер, тобто в його основі лежить подання про категорію, клас осіб, предметів. Значеннєвий потенціал цих імен у порівнянні з повнозначними знаками, що мають денотативно-сигніфікативний або сигніфікативний тип значення, дуже малий, проте він є. У імен, що позначають особу, набір концептуальних ознак, властивих самому денотату, включає "стать" (жіноча, чоловіча) [42].
Л. Булаховський стверджує, що "межа, що відокремлює загальні іменники від власних, звичайно, не абсолютна. Більшість власних імен походять від загальних слів, що раніше вказували на якусь ознаку (зміст)" [7, с.102-103]. Загальновідомий і той факт, що значна кількість загальних імен походять в результаті "лексикалізації", тобто в результаті процесу вторинного перейменування власних імен у загальні.
Поряд з денотативною функцією індивідуалізації, власним іменам властива прагматична функція, що виявляється в тім, що ідентифікуючі знаки, як і ті, що характеризують, використовуються в мові як засіб вираження емоційно-оцінних значень. "сам спосіб найменування по імені, або по імені та по батькові, або по прізвищу, - писав Д. Шмельов, - певним чином відбиває й взаємостосунки осіб, і суспільне становище називаного" [41, с.141].
Розглядаючи план змісту власної назви у художньому творі, К. Зайцева пропонує класифікацію власних назв відповідно до рис персонажа, місця дії та часу дії. Вона виділяє, по-перше, назви, релевантні рисам персонажа, по-друге, назви, іррелевантні рисам персонажа. До першої групи належать "етимологічні" або "значущі" назви, "назви-характеристики". Дослідниця вважає, що "цей підклас літературних антропонімів тільки прямо характеризує героя. Другу групу становлять такі імена, які своєю прозорою семантикою зовсім не описують образ, але просто викликають певну емоцію, усмішку або, скажімо, неприязнь у читача" [17].
У власних назвах, що не мають у силу своєї семантичної неповноцінності значеннєвої структури, а отже, асоціативних і структурних зв'язків по лінії змісту, матеріальна сторона словесного знака (його звучання або акустичний образ) здобуває більшу значимість, чим це має місце в іменах загальних.
Власні назви із сугубо денотативним значенням не мають значеннєвої структури й у силу цього обмежуються сферою номінативно-класифікаційної діяльності мови, являючи собою своєрідну номенклатуру одиничних імен або однакових предметів реального світу.
1.2 Особливості транскодування англійських онімів українською мовою
Накопичений концептуальний матеріал і спостереження за функціонуванням чужоземних слів у мові-сприймачі з часом дозволили лінгвістам перейти до більш системної інвентаризації та ідентифікації чужомовних одиниць у різних мовах, у тому числі й в українській. Зазначені дослідження спрямовані в загальну теорію перекладознавства на розробку принципів вивчення різних сторін життя чужомовних слів з урахуванням лінгвістичного аспекту та позамовних факторів.
Вагомим напрямом новітніх лінгвістичних праць з проблеми чужомовних впливів в українській мові є нормалізація та кодифікація літературної української мови. Серйозну увагу приділяють українські та зарубіжні лінгвісти питанням правопису чужомовних слів в українській мові.
Вплив нормативних факторів на засвоєння чужомовних слів у мові, їх фонетичну структуру досліджують також зарубіжні лінгвісти (А. Горняткевич [11], Д. Шмельов [41], А. Суперанська [37], та ін.). Результати їх праці представлено у відомих наукових виданнях, словниках та довідковій літературі. Вагомий внесок розв'язання порушених питань мають виступи провідних українських учених (Л. Скрипника [35], О. Карпенка [20], В. Німчука [30] та ін.) у теоретичних дискусіях навколо нової редакції "Українського правопису".
Питання передачі чужомовних онімів засобами української мови приводять до глибшого вивчення проблем адаптації власних назв. Ця проблема, породжена, передусім, практикою, все ж таки вимагає розроблення теоретичних засад. Функціонування української літературної мови в умовах тісних контактів з російською в умовах Російської імперії, з польською, німецькою, угорською мовами в складі Австро-Угорської монархії, Польщі спричинило певні відмінності в оформленні західноєвропейських запозичень, що стало однією з рис, які відрізняли східноукраїнську і західноукраїнську орфографічну практику протягом досліджуваного періоду. Крім природного процесу вростання запозичених слів у систему української мови, мало місце і штучне насаджування окремих фонетичних та морфологічних варіантів чужомовних слів, відмінних від відповідних варіантів у російській мові, але не властивих носіям української мови на території Східної України, що особливо активно відбувалося на початку ХХ ст. Зазначені факти не сприяли стабілізації форм чужомовних лексем в українській мові протягом досліджуваного періоду, хоч у цілому певний прогрес у цьому напрямку, безперечно, відбувався.
Основним матеріалом для висновків про фонографічну адаптацію запозичених власних назв є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, то є підстави говорити про певну відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах чужомовного походження. Проте довгий ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових еквівалентів [12].
Досліджуючи поставлену проблему, вчені стикаються з невпорядкованістю відтворення чужомовних назв, стихійністю підходу до різних явищ відтворення. Основну причину такої непослідовності вони вбачають у недостатньому теоретичному обгрунтуванні питань, що розглядаються.
Аналіз фактичного матеріалу показує, що процес передачі українських власних назв в англомовних текстах також характеризується подібними розходженнями та непослідовністю. Зрозуміло, що перекладачі не повинні вносити жодних змін та доповнень в англійську систему письма для слов'янської передачі назв. Але, на жаль, ані в українській, ані в більшості слов'янських мов ще не розроблено чіткої системи транслітерації, яка дозволила б однаково передавати будь-яке слов'янське слово англійськими, німецькими (латинськими) літерами, враховуючи наступну реконструкцію вихідного написання. Яскрава ілюстрація цього - лінгвістичний бік оформлення закордонних паспортів громадянам України.
Розкриття причин фонетико-орфографічної варіантності чужомовних власних назв вимагає:
1) урахування усіх елементів, які беруть участь у письмовому оформленні запозиченого слова;
2) урахування усіх дій (процедур), які відбуваються із запозиченим словом при уведенні його в мову, яка приймає;
3) співвіднесеності письмової форми запозичення з існуючим орфографічним правилом;
4) виділення авторських особливостей при оформленні чужого слова [12].
Так, англо-українські графічні відповідникі характеризуються як стабільністю, так і тенденцією до варіантності. Графічні відповідникі протягом усієї історії запозичення власних назв українською мовою складалися у мікросистему, тенденції якої діють і в наші дні. У рамках цієї системи англійські графеми B, D, М, F, R, P, T, S дістали позначення: Б, Д, М, Н, Ф, Р, П, Т, С, і їх присутність у назві не викликає вагань. Наприклад, Бемберг Bemberg, Демпстер Dampster, Фенчер Fancher, Морленд Morland, Помфрет Pomfret, Рональдсон Ronaldson, Смарт Smart, Томкінс Tomkins.
Проте існує багато графем без стабільних відповідників, з варіантним позначенням. Часте варіювання зумовлене можливістю представити у запозиченій назві як власне графему, так і співвідносну з нею фонему. Наприклад, у словах Джілет, Жілет - Gillette, Джеральд - Gerald графема G (фонема [dz]) не фіксується. У цих варіантах назв буквосполученням ДЖ позначено фонему. Але ми зафіксували декілька варіантів із позначенням саме графеми G: Ґералд - Gerald, Бергер - Berger. Привертає увагу й українізований варіант Ланжевен - Langevin, у якому немає буквосполучення ДЖ, оскільки відбулось спрощення групи приголосних, бо ДЖ трансформувалось у Ж [21].
Особливо багато варіантів у запозиченнях, коли система графічних відповідників "не бере участі" в оформленні української форми, а на перший план виступає інша мікросистема фонемних відповідників з набором фонемних субституцій. Наприклад, широкою варіативністю характеризується англійська фонема [ж], яка входить до складу багатьох власних назв, що функціонують у фонетико-орфографічних варіантах: Кларенс - Клеренс - Кляренс - Clarence, Блекберн - Блакберн - Блякбурн - Blackburn, Галіфакс - Голіфакс - Halifax тощо. Як бачимо, для відтворення англійської фонеми [ж] різні часи пропонували кілька українських графем: А, Е, Є, О.
Орфографічні особливості мови-джерела проявляються при позначенні англійських літер, які не читаються, наприклад, літери R. Так, у запозичених власних назвах Олівер - Oliver, Сільвестер - Silvester, Міллер - Miller, Ванкувер - Vancouver, Честер - Chester кінцева літера R завжди фіксується в українській формі англомовних назв.
Відсутність системно організованого розділу правил написання чужомовних назв, розходження деяких правил щодо факультативної передачі апелятивів і власних назв зумовлюють нестабільність орфографічного вигляду запозичень. Звичайно, поява орфографічних варіантів, нестабільних написань, які в принципі не повинні б з'являтись, у багатьох випадках неминучі.
Отже, фонографічні варіанти чужомовних запозичень зумовлені об'єктивними мовними явищами, які співвідносяться зі специфікою систем мови-джерела та мови-сприймача, з особливостями звукових та письмових трансформацій лексичних запозичень, з усталеністю та надійністю орфографічних правил для запозичень за умови неадекватності письма та вимови апріорі, тобто такими явищами, які й складають процес фонографічної адаптації чужих слів у приймаючій мові. Регулярність прояву мінливого характеру письмових фіксацій чужомовних назв зумовлена лінгвістично й дозволяє вважати фонографічну варіантність закономірністю процесу фонографічного освоєння.
А це означає, що часові межі фонографічної варіантності неможливо спрогнозувати. З одного боку, фонографічна варіантність є незмінною в часі, а з другого - фонографічні варіанти існують у мові століттями. Унормованість фонографічної варіантності з метою зменшення написань, які коливаються, реальна за умови визначення норми-ненорми для фонографічних варіантів запозичень, що вже існують у писемній практиці.
Виправдане невдоволення серед лінгвістів України та діаспори викликає передача власних назв, що містять звук [g]. Усі вони одностайно пропонують графічне відтворення цього звука засобами української абетки через Ґ: Ґете, Ґенц, Вінніпеґ, Гааґа (Гаґа) Гамбурґ, Авгсбурґ, Гемінґвей (Геміґвей), Гюґо, Даґлес, Калґарі, Ґоя, Ґеттінґен, Вінніпеґ, Ґлазґо, Геґель, Гамбурґ.
Не вщухають дискусії навколо графічного відтворення чужомовних І тa Y. Відповідно до "Українського правопису" [38] при передачі чужомовних слів слід зважати на так зване правило "дев'ятки": Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Единбург та ін. Але правила мають бути послідовними і вмотивованими. Незрозуміло, наприклад, чому літери И та І по-різному використовуються в таких чужомовних географічних назвах, як Крит, Мадрид, але Рішельє, Фрідріх. Деякі вчені пропонують застосувати єдине правило "дев'ятки" до всіх власних назв: Ґримм, Дидро, Ляйпциґ, Абашидзе, Джиґарханян, Цюрих, Адис-Абеба, Рим, Америка, Кембридж, Флорида, Диккенс, Ричард та ін.
Відомий педагог С. Томасівський [6] вважав, що звук [і] в словах чужомовного походження повинен передаватися лише літерою И, бо, мовляв, так "каже дух української мови". Переглядаючи українські науково-публіцистичні тексти, бачимо, що власні назви англомовного походження здебільшого передаються в ній з урахуванням позиції приголосних Д, Т, З, С, Ц, Ж (ДЖ), Ч, Ш, Р перед наступним приголосним (окрім І та в кінці слова): Америкес, Остин, Балтимора, Бристоль, Кембридж тощо [ця умова, зокрема, спостерігається в публікаціях української діаспори].
Запровадження правила "дев'ятки" у сферу власних назв, як слушно зазначає В. Німчук [30], спростило б наш правопис, але віддалило б вимову голосного від його вимови (і написання) в мові-джерелі запозичення. Щоправда вимова твердого приголосного перед И наблизила б нашу вимову до більшості тих мов, звідки взято онім. Як бачимо, питання розробки межі дії правила "дев'ятки" все ще є актуальним для Української національної комісії з питань правопису при кабінеті Міністрів України.
Ще С. Самійленко зазначав, що треба найпильнішу увагу "віддавати фонетиці, а не орфографії слова. Якби ми писали ім'я Шекспір тими літерами, які пишуться в англійськім слові, тобто Шакеспеаре, і прочитали це ім'я англійцеві, то він ні в вік не догадався б, що це ім'я його великого письменника" [34]. Автор слушно зауважує, що найбільші труднощі пов'язані з англійськими звуками. Не знаючи добре розмовної англійської мови, неможливо зробити транскрипцію майже жодного англійського слова, оскільки в англійській мові правопис відрізняється від вимови.
Виходячи з теоретичних міркувань, більшість фахівців наполягає на послідовному застосуванні фонетичного підходу. Щодо англійської мови з її складною орфографією, то сама ця складність служить додатковим аргументом на користь фонетичного принципу. Водночас учені слушно обговорюють випадки, в яких пропонують графічний принцип відтворення (подвоєння приголосних, німа літера R та буквосполученння NG). Із наведених прикладів видно, що чимало суто графічних елементів укоренилося в нашій традиції надто глибоко, аби викликати заперечення проти їхнього написання (і відповідно звучання в англійській мові).
Для аналізу фонографічних відповідників, які реалізуються в українських формах англомовних власних назв, першочергове значення має склад фонем англійської мови та їх опис з метою встановлення подібних рис одиниць різних мов. Притаманні системам контактуючих мов фонологічні опозиції та кореляції виявляються в різних комбінаціях: одні запозичення якоюсь мірою зберігають фонологічні особливості мови-джерела (наприклад, англійська кореляція: дзвінкість-глухість), в інших такі особливості втрачено (наприклад, опозиція за ознакою тривалості: довгота-короткість). Тоді на перший план виходять елементи, які є фонологічно значущими в мові-сприймачеві. Поєднання одних комбінацій (мови-джерела) з іншими (мови-сприймача) і створює картину широкої варіантності запозичених англомовних назв у процесі фонографічного освоєння.
Далі розглянемо принципи і способи передачі англійських особових /географічних назв українською мовою. Тут також доводиться часом використовувати наближені фонеми (й графеми), оскільки повних еквівалентів на орфографічному, а тим більше на орфографічному рівні майже не буває.
Так, при передачі англійських голосних та приголосних фонем українською мовою інколи існують кілька наближених варіантів. Щоб здійснити правильний вибір перекладу, слід звернути увагу на фактори, які спричиняють такі розбіжності:
а) позиція фонеми в англійському слові, яке виражає певну власну назву;
б) оточення фонеми в слові (з якими фонемами вона межує);
в) походження власної назви;
г) традиція перекладу назви на українську мову.
Таким чином, наступні звуки англійської мови можуть передаватися такими українськими буквами чи буквосполученнями:
[ж] як [a] і [е]: Angela - Анджела/ Енджела, Abel - Ейбел /Абель, Alicia - Еліс/ Аліса, Amelia - Амелія / Емілія, Clarence - Клеренс / Кларенс, Dan - Ден / Дан, Pat - Пет/ Пат, Wallence - Утллес/ Утллас.
англійська власна назва перекладацький
[/\] як [а], [у] або й [о]: Ulrica - Алріка/ Улріка/ Ульріка, Justin - Джастін, Dough - Даг, Douglas - Дуглас, Ulster - Ольстер, Yuyana - Гайана, Durham - Дарем.
[?] в ненаголошеній позиції має відповідні еквіваленти в українській мові: Abudja - Абуджа, Accra - Аккра, Rita - Ріта, Septimus - Септимус, Suffolk - Суффолк, Victoria - Вікторія.
[o] як [о]: Oslo - Осло, Olivia - Олівія.
Подовжені голосні фонеми в англійських власних назвах при перекладі на українську мову змінюються короткими відповідниками голосних:
[а:] як [а]: Arnold - Арнольд, Vaduz - Вадуц, Charles - Чарльз, Clerke - Карл;
[o:] як [о]: Agustus - Oramec, Cora - Кора, Osaka - Осака;
[u:]: інколи [ju:] як [y]: Cooper - Купер, Julia - Джулія/ Юлія, Ukraine - Україна;
[i:] як [i]: Eton - Ітон, Bikini - Бікіні;
[?:] як [е]: Ernie - Ерні, Bert - Берт, Palermo - Палермо, Hamburg - Гамбург, Burma - Бірма [31];
Англійські дифтонги, як правило, в українській мові змінюються подібними звукосполученнями, хоча й тут є деякі винятки:
[ai] як [aj]: Ira - Айра, Brighton - Брайтон;
[au] як [ay]: Down - Даун, Howell - Гауел;
[ei] як [ej]: Mabel - Мейбл, Beirut - Бейрут, Jane - Джейн;
[оі] як [оу]: Joy - Джой, Roy - Рой, Troу - Троя;
[?u] як [oy]: Rose - Розе, Snow - Сноу, Qwen - Оуен.
Однак, деякі англійські власні назви, до складу яких входять дифтонги [?u] не мають відповідних звукосполучень [oy] в перекладі на українську: Joseph - Джозеф, Romeo - Ромео, Roland - Роланд, Toronto - Торонто, Buffulo - Буффало;
[е?] замінюється [e]: Arshire - Ершір, Gary - Гері, Dalaware - Делавер, але: Ontario - Онтаріо;
[i?] [і, ej, ія]: Madeira - Мадейра, Nigeria - Нігерія, Silvia - Сільвія, Virginia - Вірджінія;
[u?/ju?] як [у, ю]: Muriel - Мюрієль, Amur - р. Амур, Moor - Мур, Huron - оз. Гурон, Missouri - Міссурі, Murmansk - Мурманськ, Zurich - Цюріх.
Не завжди, також, легко підбирати відповідні замінники англійських приголосних фонем в українській мові. Але в більшості випадках переклад приголосних здійснюються за встановленими традиціями:
[р] замінюється на [т] чи [g], [z]: Cathie - Кеті, Carmarthen - Кармартен, Netherlands - Нідерланди, West-Lothian - Уест - Лотіан, Caruthers - Карудерс, Sutherland - Сатерланд;
[и] на [т] [с] та [ф] (в грецьких іменах): Edith - Едіт, Dorothy - Дороті, Theodore - Теодор, Ruth - Рут, Kathleen - Кетлін, Faith - Феіт/ Феіс, але: Carthage - Карфаген, Thebes - м. Фіви, Athos - Афон, Korinth - Корінф;
[?] на [нг]: Angus - Ангус, Angola - Ангола, Bangui - Бангі, Bandung - Бандунг;
[?к] на [нк]: Sinclair - Сінклер, Spink - Спінк, Bronx - Бронкс;
[r] на [р]: Ralph - Ральф, Romeo - Ромео, Victoria - Вікторія, Austria - Австрія;
[l] на [л] чи [л'] Wales - Уельс, Norfolk - Норфолк, Laos - Лаос, Linda - Лінда;
[w] на [в], [у]: William - Уільям /Вільям, Walter - Уолтер /Вальтер, Warsaw - Варшава, Wales - Уельс, Tweed - Твід [32].
У цілому фонетичні та фонологічні особливості англійської мови виявляються при передачі англомовних власних назв мовою-сприймачем, переплітаються з особливостями цієї мови, перетворюючись у закономірності чи тенденції. Вони, в свою чергу, виявляються при позначенні українськими моно-, ди-, три - та поліграфами кожної англійської фонеми, утворюючи систему англо-українських фонографічних відповідників, яка реалізується за умов використання транскрипції.
При введенні запозичень у текст застосовуються, як правило, традиційні способи передачі - транскрипція і транслітерація, а також лінгвістично недоцільні авторські форми інновацій, тому розробка загальної схеми відповідників та використання фонографічного принципу відтворення сприятиме створенню компромісних способів і усуненню авторських варіантів.
Пропоновані правила передачі англійських власних назв графічними засобами української мови як нормативні написання розроблено на підставі контрастивного аналізу самої адаптації чужомовних власних назв, на базі формального варіювання слова відповідно до нашого розуміння фонографічної норми: нормою може бути не лише однозначне написання слів, але й варіантність. Аналіз матеріалу показує, що без кодифікування варіантів порушуватиметься певна культурна традиція і стилістична диференціація.
1.3 Складнощі перекладу англійських власних назв та способи їх відтворення українською мовою
Власні назви (ВН) є однією з мовних універсалі, науковий інтерес до яких, зумовлений специфікою їх утворення та функціонування в мові. Як відомо, система власних назв як результат багатовікового досвіду номінації є сукупністю різних ономастичних моделей, походження яких пов'язане в першу чергу з екстралінгвістичними факторами, такими, як найдавніші традиції та звичаї найменування, первісні культи та уявлення, різні етнокультурні процеси, що мали місце в історії даної спільноти. Не випадково вчені розглядають процес утворення власних імен як свого роду різновид кодування історико-культурної інформації. З іншого боку, вторгнення в ономастику екстралінгвістичних факторів призводить до фронтального запозичення та засвоєння іншомовних назв.
Власні назви (оніми) демонструють найбільш парадоксальні ситуації, аналіз яких викликає появу нових, більш поглиблених загальнолінгвістичних концепцій. Об'єкт, що є власною назвою, завжди визначений та конкретний.
Питання про іншомовні власні назви посідає в мовознавстві важливе місце насамперед через своє практичне значення, адже мовні контакти здавна цікавили лінгвістів. Включення до тексту іншомовної лексики не просто виправдане, а й необхідне. Як писав Д. Єрмолович, "власні назви перетворюються на опорні точки в міжмовній комунікації і тим самим у вивченні іноземної мови та перекладі з неї. Вони виконують функцію міжмовного, міжкультурного місточка" [15, с.3]. Оніми, як відомо, становлять одну з високочастотних категорій лексики кожної мови, тому точне їх відтворення як при перекладі, так і в процесі запозичення, що нерідко пов'язане з певними труднощами, має неабияке значення. Складність питання про передачу власних імен полягає в тому, що вони мають своєрідне призначення у процесі людського спілкування. Цим зумовлений і специфічний підхід до відтворення ономастичної лексики порівняно з іншими лексичними одиницями.
Проблема відтворення та засвоєння іншомовних назв існує в усіх мовах світу, оскільки в своєму початковому мовному середовищі вони мають складну смислову структуру, унікальні особливості форми та етимології, можливості видозміни та словотвору, чисельні зв'язки з іншими одиницями та категоріями мови. При передачі імені чи назви іншою мовою більшість таких властивостей втрачається. Незнання чи ігнорування таких властивостей тільки ускладнює ідентифікацію носія імені [40].
Аналізуючи сучасні засоби англійської та української мов, неважко помітити, що проблема іншомовних власних є актуальною, як ніколи, адже ономастикон містить у собі не лише назви, а також є ємким мовним елементом, що відображає культурні особливості певного народу, які висвітлюються за допомогою мови. Труднощі при передачі власних імен іншими мовами пов'язані із недостатньою науковою розробленістю питання. Неправильне вживання власних назв - це не тільки ознака неповаги до особи, ім'я якої називається, або низького рівня освіченості при вживанні, скажімо, топонімів, це також велика загроза мовній компетентності суспільства та комплексній системі колективного знання, що передається за допомогою мови.
Як зазначає Л. Бархударов, переклад власних назв у художньому тексті завжди орієнтований на досягнення комунікативно-функціональної ефективності. В цьому випадку прийнято говорити про випадки безеквівалентної лексики [3, с.93]. Незважаючи на те, що ця група лексики найважче піддається іншомовній трансформації, її еквівалентний переклад необхідний для досягнення рівноцінної ефективності впливу на читача. Термін "безеквівалентна лексика", яким позначені власні назви, не означає, що ці слова взагалі неможливо перекласти. Комунікативно-функціональний підхід до перекладу безеквівалентної лексики враховує специфіку власних назв. Переклад власних назв відбувається шляхом: перекладацької транслітерації та транскрибування; описового перекладу; перекладу [3, с.96].В.С. Виноградов стверджує, що звичайні власні назви, як правило, транскрибуються або транслітеруються [8, с.149].
Після вивчення різних підходів до способів передачі В.С. Влахова та С. Флоріна [9], В. Виноградова [8], І. Корунця [22] можемо зробити висновок, що власні назви українською мовою передаються за допомогою транскрипції, транслітерації, транспозиції або калькування.
1. Транскрипція. При транскрипції слово записується буквами кирилиці, при цьому перекладач орієнтується на точну відповідність звучанню слова мовою оригіналу [14]. Через відмінності деяких звуків в українській та англійській мовах, як правило, існує декілька варіантів транскрипції. Приживаються зазвичай ті варіанти, які ближчі природі української мови.
Хоча власна назва покликана ідентифікувати предмет в будь-якій ситуації і будь-якому мовному колективі, вона в переважній більшості випадків має національно-мовну приналежність. Власна назва завжди є реалією. У мові вона називає дійсно існуючий або вигаданий об'єкт думки, особу або місце, які єдині у своєму роді і неповторні. У кожному такому імені зазвичай знаходиться інформація про локальну і національну приналежність об'єкту.
Транскрибовані ВН разом з іншими реаліями є тими небагатьма елементами перекладу, які зберігають певну національну своєрідність у своїй словесній звуковій формі: Brighton - Брайтон, New York - Нью-Йорк, Manchester - Манчестер.
Транскрипції підлягають різні ВН (назви осіб, географічних об'єктів, небесних тіл, установ, організацій, морських і річкових судів, фірм, готелів, ресторанів, газет, журналів, сценічних постановок і так далі). Безперечний той факт, що далеко не все в транскрипції може бути формалізовано; зокрема, коли транскрипція виступає як компонент у великій системі художнього перекладу, норми транскрипції не можуть бути повністю уніфіковані, і багато що залежить від художнього відчуття перекладача і редактора.
2. Транслітерація. При транслітерації кількість неоднозначностей менша ніж при транскрипції, оскільки слово перекладається побуквенно згідно з таблицею відповідностей символів, але побуквенне транскодування далеко не завжди відповідає реальному звучанню слова в мові оригіналу, крім того, його результат не завжди зручний для носіїв української мови.
Транслітерація, за визначенням О. Ахманової, - це "формальне відтворення початкової лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу; буквена імітація форми початкового слова" [2, с.401].
Транслітерація відрізняється від практичної транскрипції своєю простотою і можливістю введення додаткових знаків. Транслітерація часто застосовується при складанні бібліографічних покажчиків і при організації каталогів, наприклад, коли потрібно зібрати в одному місці каталогу опис усіх творів вітчизняного автора на іноземних мовах [19].
Транслітерації застосовують тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська, українська, грецька, вірменська, грузинська), але літери (чи графічні одиниці) цих мов можна поставити в якусь відповідність один одній, і згідно з цими відповідностями відбувається міжмовна передача власних назв. Оскільки, наприклад, латиниця, грецький алфавіт і кирилиця мають загальну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність один одному з урахуванням тих звуків, які вони регулярно означають.
Транслітеруються також хрематоніми, наприклад: "Earl Grey" - "Ерл Ґрей", Aston Martin - "Астон-Мартін"; Audi - "Ауді"; Porsche - "Порше" та інші. За допомогою транслітерації також передаються деякі антропоніми, теоніми та топоніми наприклад: Andorra - Андорра; Big Ben - Біґ Бен; Hotel Ritz - Готель "Рітц", Aphrodite - Афродита тощо.
3. Транспозиція полягає в тому, що власні назви в різних мовах, які розрізняються за формою, але мають загальне лінгвістичне походження, використовуються для передачі один одного. В одних випадках транспозиція застосовується регулярно, в інших - епізодично.
При транспозиції слово або частина оригінального слова передається в українській мові, з використанням тих самих лексичних засобів, які використовуються у вихідній мові. Як правило, використовуються варіанти імен, висхідні до імен-прототипів (біблейських, латинських або грецьких) [14].
Наприклад, якщо внутрішня форма імені не береться до уваги, особисті і географічні імена передаються за новими або старими правилами транскрипції або традиційно. Традиційні відповідності зафіксовані в словниках (Київ - Kyiv).
Таким чином можуть перекладатися антропоніми, наприклад: Albrecht Durer - Альбрехт Дюрер тощо. Знаходимо також топоніми: Qumran - Кумран; Toulon - Тулон та інші. За допомогою транспозиції також передано деякі теоніми: Dionysus - Діоніс; хрематоніми: Rolls-Royce "Роллс-Ройс"; гідроніми: Thames - Темза та інші [40].
4. Калькування - це засіб перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом заміни її складових частин (морфем або слів) їх лексичними відповідностями у мові перекладу. Калькування як перекладацький прийом послужило основою для великого числа різного роду запозичень при міжкультурній комунікації у тих випадках, коли транслітерація була неприйнятна з естетичних, смислових або інших міркувань.
Калькуванню зазвичай піддаються терміни, широко вживані слова і словосполучення: head of government - глава уряду, Supreme Court - Верховний Суд; назви художніх творів: Northern Lights - "Північне сяйво"; титули: the Kievan Grand Duke - великий князь Київський.
Географічні назви гір, озер, морів тощо передаються шляхом калькування, якщо до них входять компоненти, що перекладаються: Ivory Coast - Берег Слонової Кості, the Black Sea - Чорне море.
Якщо ж до назви входять слова, значення яких забуте або з яких-небудь причин не може бути перекладене, вживається змішаний спосіб, коли частина назви передається транскрипцією, проте в цілому зберігається принцип калькування: Lake Ladoga - Ладозьке озеро, River Dart - річка Дарт [10, c.361].
У цілому можна констатувати, що вибір тієї або іншої можливості передачі власних імен, що зберегли певну семантику, зумовлюється традицією, з якою не можуть не рахуватися перекладачі навіть у тих випадках, коли вони зустрічаються з іменами вигаданими або прізвиськами. Що стосується власних імен, що не мають своєї семантики в сучасній мові, то по відношенню до них питання про переклад, природно, не постає, і аналогія з формами передачі реалій тут припиняється. Але у будь-якому випадку саме перекладач приймає остаточне рішення стосовно того, який спосіб перекладу використати, залежно від багатьох чинників, таких як встановлена традиція перекладу, комунікативна та прагматична мета використання ВН, співвіднесеність фонетичних, графічних та морфологічних норм мов, між якими здійснюється переклад тощо. Також варто враховувати, що доволі часто ВН є реаліями, а тому необхідно, щоб перекладач володів певним колом фонових знань для їх адекватної передачі.
Розділ 2. Відтворення англійських власних назв українською мовою на матеріалі творів художньої літератури
2.1 Елементи перекладацької стратегії щодо відтворення власних імен та назв на матеріалі роману Дж. Роулінг "Гаррі Поттер та філософський камінь"
М. Бережна виділяє тринадцять етапів стратегії перекладацької роботи, в результаті яких перекладач приймає рішення щодо способів передачі власних імен і назв на мову перекладу [4]. Розглянемо їх на прикладі українського перекладу роману Дж.К. Роулінг "Гаррі Поттер і філософський камінь"
На першому етапі роботи над передачею власних імен і назв перекладач повинен впевнитися в тому, що перед ним саме власне ім'я чи назва.
В англійській мові для позначення того, що слово є власним ім'ям, як правило, використовують велику літеру, проте з великої літери можуть писатися не лише імена власні [4].
Так, наприклад, в оригіналі зустрічаємо таке слово, як Muggle [] / маґл [], що означає людину, позбавлену магічних властивостей. Автор пише його з великої літери за аналогією до написання національності. Обидва перекладачі встановили, що слово не є іменем власним, і в перекладах пишуть його з маленької літери (за аналогією до написання національностей в мовах перекладу).
На другому етапі перекладач повинен встановити, до якого класу предметів (денотату) належить власна назва. В оригіналі одна з героїнь має чотирьох котів: Mr. Paws, Snowy, Tibbles, і Tufty [43] (Білосніжка, Мурчик, Марсик [33]). Бачимо, що в перекладі бракує одного імені (а саме перекладу імені Mr. Tibbles). А саме цей кіт з'являється ще раз в четвертій книжці. Таким чином, в перекладі в першій книзі Mr. Tibbles взагалі залишається без імені, а в другій - перетворюється на чоловіка на ім'я містер Тіблз. Читачу не зовсім зрозуміло, що то за чоловік такий, а перекладачі, мабуть, просто забули, що мова йде про кота.
На третьому етапі перекладач повинен встановити національно-мовну належність та інші характеристики сигніфікату. Однією з таких додаткових важливих характеристик є стать [29].
Наприклад, один з героїв має пацюка, якого звати Scabbers [43] / Короста [33]. Власник декілька разів називає свого щура he, тобто "він". У перекладі читаємо вона. А в подальшому тексті з'ясовується, що вона - це насправді зачаклований чоловік.
На четвертому етапі перекладач повинен встановити, чи є власна назва одиничною чи множинною [4].
В оригіналі при переліку всіх страв на банкеті на честь вступу нових студентів до школи чаклунства була і страва, названа Jell-O [43]. Перекладачі встановили, що це товарний знак желе и мусів, що їх випускає фабрика з такою самою назвою; встановивши множинність власної назви, перекладачі передали її просто як "желе" [33].
На п'ятому етапі перекладач повинен встановити, чи не має власне ім'я традиційних відповідників. Наприклад, в романі та його перекладі знаходимо: Bristol [43] / Брістоль [33], Christmas [43] / Різдво [33], Yorkshire [43] / Йоркшир [33]. При перекладі український перекладач скористався традиційними відповідниками 11 разів. Крім того, традиція також має існувати і при перекладі наступних книжок циклу.
На шостому етапі, встановивши відсутність традиційних відповідників, виявити, чи можливо перенести власне ім'я в переклад в його оригінальному написанні [4]. Прикладів такого перенесення встановлено не було.
На сьомому етапі при неможливості прямої передачі необхідно обрати метод передачі формальної подібності (транскрипція чи транслітерація).
Так, наприклад, були транскрибовані такі імена та прізвища: Sirius Black [43] / Сіріус Блек [33], Albus Dumbledore [43] / Албус Дамблдор [33], Harry Potter [43] / Гаррі Поттер [33]. Треба зазначити, що на практиці траскрипція та транслітерація часто збігаються за формою, крім того, бувають випадки, коли в одному слові використовують обидва методи.
Як правило, поряд з методом транскрипції та транслітерації використовують метод морфограматичної модифікації. Наприклад, в оригіналі ім'я подруги Гаррі Поттера - Hermione [43], в українському перекладі - Герміона [33].
Поряд з вказаними методами на даному етапі також може бути застосований метод транспозиції імені власного з ресурсів мови перекладу. Так, в українському перекладі ім'я Hannah [43] передається як Анна [33].
На даному етапі можливе також застосування методу семантичної експлікації. В романі та його перекладі не було встановлено прикладів коментуючого перекладу, однак було знайдено випадки уточнюючого перекладу в українському тексті. Наприклад, перекладачі вважали за потрібне передати Surrey [43] як графство Суррей [33].
Крім вже зазначених методів, на даному етапі також можна використати метод обмеження варіативності власного імені чи назви. Наприклад, назви мітел в оригіналі містять цифри, що пишуть літерами: Nimbus Two Thousand [43]; мові перекладу не притаманне таке написання, тому перекладачі передають їх так: "Німбус-2000" [33].
На восьмому етапі необхідно перевірити отриманий результат на благозвучність [4].
Приклад невиконання такої перевірки зустрічаємо при перекладі прізвища найближчих родичів Гаррі Поттера, в сім'ї яких він і виховується. В англійському тексті це прізвище Dursley [43], в українському - Дурслі [33]. В україномовних читачів прізвище Дурслі асоціюється зі словом "дурний" у значенні "поганий" або "нерозумний" (особливо в контексті подій і вчинків персонажів, що мають це прізвище). Через те, що в багатьох прізвищах внутрішня форма не забулася, а разом з нею потенційно збереглося забарвлення антропоніма, в певних контекстуальних умовах може бути розкрите його значення. Тому навіть звичні прізвища в спеціально організованому контексті можуть виконувати функції значеннєвих власних імен [8, с.163].
У наведених перекладах саме це і відбувається. У англомовних респондентів прізвище Dursley не викликає ніяких негативних асоціацій і говорить лише про те, що сім'я, яка його має, родом з Британії. В книзі Д.І. Єрмоловича "Імена власні: теорія і практика перекладу міжмовної передачі" знаходимо правило передачі поєднання - ur - як - ер - [13]; в такому разі родичів Гаррі Поттера звали б Вернон та Петунія Деслі, а їхнього сина - Дадлі Деслі. Тоді прізвище не додавало б саме по собі негативного забарвлення образу сім'ї родини Гаррі.
На дев'ятому етапі перекладач повинен перевірити відповідник на входження в синтагматичну і парадигматичну систему мови перекладу. На десятому - перевірити збереження рівнозначності імені при передачі формально різних його варіантів. Так, наприклад, ім'я Dudley [43] в оригіналі має форми Duddydums [43] та Dudleykins [43], в українському перекладі - Дадличок, Дадлик [33].
На одинадцятому етапі перекладач повинен перевірити збереження в перекладі аспектів значення власного імені [4]. Можна додати, що перекладач на даному етапі повинен також перевірити, чи не надав він новоутвореному власному імені чи назві нових аспектів, таких, яких не мав на увазі автор оригіналу.
На дванадцятому етапі перекладач повинен встановити, чи має власне ім'я внутрішню форму, і якщо так, встановити її актуальність [4]. Справжня творчість перекладача при передачі власних імен і назв починається в той момент, коли він зустрічає так звані значеннєві (значущі, номінативно-характеристичні) власні імена, прізвища та прізвиська. Тоді ж з'являється і перекладацька проблема, пов'язана з аналізом суті та функції значущих імен в тексті і способом їх передачі в перекладі [8, с.162].
Як вважав провідний радянський перекладознавець А. Федоров: "…в літературі зв'язок між образом і мовною категорією тісний і безпосередній. Саме це зумовлює характер співвідношення змісту і мовної форми в художній літературі., де мовна форма може вступати у виключно активну взаємодію зі змістом образу чи всією системою образів, зумовлюючи характер їх осмислення" [39, с.248].
На цьому етапі найбільш продуктивним методом утворення відповідників є метод калькування. Так, наприклад, розглянемо передачу назви High Table в українському перекладі як Високий стіл.
При утворені значущого імені перекладач повинен пам'ятати, що це своєрідний троп, рівнозначний певною мірою метафорі і порівнянню, який використовується в стилістичних цілях для характеристики персонажа чи соціального середовища. Значущі імена утворює автор з певною метою, спираючись на існуючі в ономастиці традиції і моделі [8, с.162]. Тож перекладач і сам повинен дотримуватися певної традиції та спиратися на існуючі правила.
Відмовившись від транскрипції значеннєвого імені, перекладач ставить перед собою функціонально-стилістичну задачу. Оціночно-характеристичний зміст внутрішньої форми оригінального імені повинен відповідати змісту внутрішньої [8, с.172] форми імені в перекладі. Оскільки потенційно антономазія може бути виражена будь-якою номінативною частиною мови [1, с.10], часто можна домогтися повної чи часткової еквівалентності змісту порівнювальних форм. Іноді вирішення перекладацької задачі полегшується ще й тим фактом, що в різних мовах "основи власних імен мають декілька спільних рис, незалежно від мови оригіналу, через універсали, що властиві людському мисленню та сприйняттю" [36, с.23]. Ця спільність пояснюється соціально-психологічними причинами, єдністю законів людського мислення, а відносно прізвищ - подібними витоками, що походять з прізвиськ. Що ж стосується утворення значеннєвого власного ім'я, перекладач використовує одну з двох словотворчих моделей:
1) чиста основа чи 2) основа + ономастичний формант = власне ім'я [8, с.164].
Тому є багато вдалих випадків передачі власних імен за допомогою перекладу. Так, наприклад, одним з негативних героїв оповідей про Гаррі Поттера є професор, викладач настійок і захисту від темних мистецтв Severus Snape / Северус Снейп. Його ім'я явно має для англомовного читача додаткову інформацію. Ім'я Severus - очевидна конотація до слів serverе "суворий", "жорстокий", severious "суворий" і "серйозний". А англійське дієслово snape означає "критикувати, звинувачувати, гудити". І ім'я, і прізвище цього персонажа в англійській версії яскраво свідчить про його нестерпний жорстокий характер. Для україномовного читача його ім'я не має цього додаткового значення. Російський перекладач змінив його прізвище так, щоб ім'я Северус асоціювалося зі словом "север", а прізвище Снегг - зі словом "снег". Таким чином, цей персонаж для російськомовного читача виступає як людина холодна, безпристрасна, людина, що не має почуттів.
На даному етапі також можливим є використання функціональної аналогії [4].
Так, наприклад, при народженні головний негативний герой книги отримав ім'я Tom Marvolo Riddle. Мати назвала його Томом в честь батька, Морволо в честь діда, але при передачі його повного імені виникає складність. Справа в тому, що Волдеморт ненавидів свого батька і, ще навчаючись в чаклунській школі, вигадав собі інше ім'я, склавши анаграму з літер імені, отриманого при народженні. Таким чином, з літер, що складають Tom Marvolo Riddle, вийшло I am lord Voldemort. Перекладачі вирішили зберегти принцип утворення імені і заради нього внести зміни в саме ім'я - Том Ярволод Редл - Я лорд Волдеморт.
На тринадцятому етапі відбувається аналіз перекладу з точки зору його еквівалентності оригіналу [4].
Крім вищезазначених етапів та методів формування ономастичних відповідників, існує ще декілька можливостей, які не можна оминути увагою. Так, наприклад, трапляються змішані випадки, коли власне ім'я чи назва складаються з двох або більше компонентів і при їх передачі використовуються різні методи. Прикладом цього можна вважати передачу назви вулиці Privet Drive, в українському перкладі - вуличка Прівіт-драйв. Використана транскрипція і уточнюючий переклад. Або при передачі назви вежі Griffindor Tower / вежа Грифіндор, де в оригіналі слово вежа входить до назви і пишеться з великої літери, а в перекладах - використаній переклад і транскрипція, а слово вежа втрачає свою ономастичну функцію.
Подобные документы
Поняття власних назв та їх різновиди. Особливості транскодування англійських онімів українською мовою. Елементи перекладацької стратегії щодо відтворення власних імен та назв на матеріалі роману Дж. Роулінг "Гаррі Поттер та філософський камінь".
курсовая работа [66,0 K], добавлен 21.06.2013Визначення поняття власних імен, їх класифікація та місце в художній літературі. Шляхи досягнення адекватності при перекладі власних імен. Особливості перекладу промовистих власних імен на матеріалі творів Дж. Роулінг та роману Д. Брауна "Код Да Вінчі".
дипломная работа [94,9 K], добавлен 21.06.2013Лексико-семантичні особливості перекладу власних назв з англійської на українську мову. Встановлення зв'язку між назвою та змістом, адекватність перекладу власних назв. Способи перекладу власних назв. Найбільш вживані стратегії під час перекладу назв.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 22.11.2014Визначення поняття ідіоми у сучасній лінгвістичній науці. Основні різновиди англійських фразеологічних одиниць. Роль ідіом у фразеологічній системі мови. Основні шляхи перекладу ідіоматичних одиниць побутової тематики при перекладі українською мовою.
курсовая работа [64,0 K], добавлен 21.06.2013Способи відтворення та структура реалій в перекладі. Шляхи та засоби перекладу національно-забарвлених лексичних одиниць, їх вимір. Труднощі при передачі власних назв та імен українською мовою. Правила практичної транскрипції з англомовних статей.
курсовая работа [57,5 K], добавлен 20.09.2015Визначення поняття терміну у лінгвістиці. Класифікація англійських термінів. Особливості відтворення комп'ютерної термінології українською мовою. Кількісний аналіз засобів перекладу англійських скорочень з обчислювальної техніки, Інтернету, програмування.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 22.02.2015Функції фільмонімів та їх роль при визначенні стратегії перекладу. Методи перекладу назв кінофільмів та серіалів. Проблематика вибору стратегій доместикації та форенізації. Застосування перекладознавчих стратегій у контексті назв корейських телесеріалів.
курсовая работа [292,4 K], добавлен 14.04.2023Визначення поняття ономастики як розділу мовознавства, який вивчає власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування. Основне призначення власних назв (антропонімів) у творах художньої літератури як якісної характеристики персонажів.
курсовая работа [40,6 K], добавлен 10.03.2012Історія розвитку перекладу власних географічних назв з англійської мови на українську. Аналіз фонових знань, необхідних для здійснення перекладу власних географічних назв з англійської мови на українську. Засоби перекладу власних географічних назв.
курсовая работа [48,4 K], добавлен 23.10.2011Мовна номінація як засіб створення назв музичних груп і виконавців. Комплексний аналіз англійських назв. Створення структурно-тематичного словника-довідника англійських назв груп і виконнавців, та музичних стилів. Семантичні зміни в структурі назв.
дипломная работа [328,1 K], добавлен 12.07.2007
