Специфіка перекладу художніх текстів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка перекладу художніх текстів

1. Художній переклад як лінгвістична проблема

1.1 Художній текст та особливості його перекладу

Загальна теорія перекладу будується на основі дослідження перекладацької діяльності, об'єктом якої є тексти всіх функціональних стилів. Художній стиль - мабуть, найбільш описаний зі всіх стилів. Але навряд чи з цього можна зробити висновок про те, що він найбільш вивчений з них. С. Тюленєв пояснює це тим, що художній стиль - «найжвавіший, творчо розвинутий із стилів» [22, с. 252]. Художня мова, яка розрахована на сприйняття і розуміння його на тлі загальнонародної, загальнонаціональної мови, відрізняється від неї тим, що дійсність мови художнього твору - це дійсність цілісного художнього світу, внаслідок чого мовні і позамовні (змістовні) сторони художнього твору складено міцніше, ніж в інших функціональних стилях. Тому закономірності побудови художньої мови пояснюються не граматичними і синтаксичними правилами, а правилами побудови змісту [4].

Мінімальною одиницею художнього перекладу звичайно є слово. Для успішного перекладу перекладач повинен чудово володіти як семантикою слів в тексті іноземної мови, так і семантикою слів, що зіставляються в тексті рідної мови. Але сам процес перекладу не здійснюється послівно, тому перекладачеві необхідно знати особливості максимальної одиниці художнього перекладу - художнього тексту.

За визначенням Ю. Солодуба, художній текст (текст художнього твору) - це текст, основною функцією якого є естетична дія на читача або на слухача [19, с. 21]. Художні тексти мають абсолютно інший естетичний статус. Вони і суспільством зберігаються довше, ніж інші тексти. Реципієнтом художнього тексту може виступати будь-яка людина, але для цього необхідно виявити цікавість до тексту, захотіти сприйняти його [22, с. 253]. Художній текст як складне явище стає об'єктом аналізу не лише традиційної лінгвістики, але і психології, антропології, філософії, культури, логіки, текстології.

Розглянемо деякі погляди на структуру художнього тексту. А. Потебня виділяє три складові частини художнього твору, співвідношенні, на його думку, з елементами «слова з живим уявленням». Це, по-перше, «зміст (або ідея), що відповідає чуттєвому образу або розвиненому з нього поняттю»; по-друге, «внутрішня форма, образ, який указує на цей зміст, що відповідає уявленню (яке теж має значення тільки як символ, натяк на відому сукупність чуттєвих сприйнять або на поняття)» і, «зовнішня форма, в якій об'єктивувався художній образ» [18, с. 140]. Т. Заботіна виділяє три елементи тексту: зміст, смисл і словесна (знакова) форма. Дослідниця виділяє такі компоненти художнього тексту: змістовний простір, смисловий простір і простір засобів виразу [9, с. 59].

Семантика художнього тексту повинна розумітися як зміст, що виникає в мисленні автора відповідно до задуму, тобто який відображає інтерпретацію якого-небудь факту дійсності і який характеризується поставленим автором комунікативним завданням.

Вивчення художніх текстів припускає глибокий стилістичний аналіз матеріалу, який дозволяє дізнатися, в чому полягає його індивідуальна своєрідність. На думку О. Федорова, характерні особливості художньої літератури, прояв в кожному випадку індивідуальної художньої манери письменника, зумовленої його світоглядом, впливом естетики епохи і літературної школи, неозора різноманітність як лексичних, так і граматичних (зокрема, синтаксичних) засобів мови в їх різних співвідношеннях один з одним, різноманіття поєднань книжно-письмової і усної мови в літературно переломлених стилістичних різновидах тієї або іншої - все це, робить питання про художній переклад надзвичайно складним [23, с. 334].

Для літератури характерний особливий зв'язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якої він будується. Іншою властивістю художнього тексту є його смислова ємкість, яка виявляється в здатності письменника сказати більше, ніж говорить прямий зміст слів в їх сукупності, в його умінні змусити працювати думки, і відчуття, і уяву читача [16, с. 210]. Також ще одна важлива характерна риса художнього тексту - це яскраво виражене національне забарвлення змісту і форми. Важливо враховувати й тісний зв'язок між історичною обстановкою і образами твору, що відображають її, а також виділити індивідуальну манеру письменника. Індивідуальний стиль письменника включає використання певних мовних стилів загальнонародної мови [16, с. 211].

У художній літературі велику смислову і виразну роль грає вибір слова. У тексті художнього стилю ми часто знаходимо різноманітні тропи, архаїзми, діалектизми, запозичення та інші мовні засоби. Також при перекладі художнього тексту необхідно враховувати його стилістичні особливості. Наприклад, як виділяють Ю. Піввуєва та О. Двойніна, «авторська іронія, іронія персонажу по відношенню до себе, або до іншого персонажа, історичний колорит, вказівки на місцеві риси в образі діючої особи і т.д.» [16, с. 213].

Дослідження художнього образу є базовою категорією будь-якого художнього дискурсу, в рамках дискурсивно-когнітивної парадигми наукового знання, і це новий крок у розвитку перекладознавства, який дозволяє об'єктивніше судити про ті або інші перекладацькі стратегії у вирішенні основної задачі - проблеми адекватності при перекладі. Він також дозволяє отримати об'єктивну основу для здійснення порівняльного аналізу перекладів з метою пізнання етноспецифіки концептуалізації, категоризації і вербалізації не тільки об'єктивної реальності, але і створюваного ірреального художнього світу [1, с. 127]. А. Чередніченко і П. Бєх підкреслюють, що «порівняльне вивчення образу і образних систем оригіналу і перекладу в їх співвідношенні з лингволітературними традиціями складає найважливішу проблему сучасного перекладознавства» [24, с. 5].

У філософії поняття художнього образу визначається як загальна категорія художньої творчості, засіб і форма освоєння життя мистецтвом. Як зазначає М. Грабовський, «образ - це віддзеркалення, будь то результат пізнавальної діяльності людини, або узагальнене художнє представлення дійсності. Образ повторює в тій або іншій формі те, що існує окрім нього та історично передує йому» [7, с. 351].

Розглянемо структуру категорії художнього образу як філософського поняття. М. Бахтін відносить до категорії художнього образу декілька елементів: онтологічний, семіотичний, гносеологічний і естетичний.

Онтологічним аспектом художнього образу є факт ідеального буття, наділеного речовою основою, яка не співпадає з речовою основою відтворного об'єкту реальної дійсності. Художній образ не співпадає зі своєю речовою основою, хоча пізнається в ній і через неї, за твердженням науковця, «…неестетична природа матеріалу - на відміну від змісту - не входить в естетичний об'єкт…», з нею «…має справу художник-майстер і наука естета, але не має справи первинне естетичне споглядання» [3, с. 47]. Та все ж образ тісніше зрощений зі своїм матеріальним носієм. Будучи до певної міри байдужий до початкового матеріалу, образ використовує його іманентні можливості як знаки власного змісту; так, статуя «байдужа» до хімічного мармуру, але не до його фактури і відтінку. У семіотичному аспекті художній образ - це знак, засіб смислової комунікації в рамках даної культури. З подібною точкою зору образ виявляється фактом уявного буття, він всякий раз наново реалізується в уяві адресата, що володіє «ключем», культурним «кодом» для його пізнання і розуміння. У гносеологічному аспекті художній образ - це вигадка, допущення, гіпотеза. Разом з тим художній образ - не просто формальне допущення, а допущення, навіть і у разі нарочитої фантастичності що вселяється художником з максимальною чуттєвою переконливістю. У естетичному аспекті художній образ - це організм, в якому немає нічого випадкового і механічно службового і який прекрасний завдяки досконалій єдності і кінцевій свідомості своїх частин [3, с. 352-355].

Деякі дослідники розглядають проблему художнього образу виключно з позицій словесного образу. Цей підхід видається невиправдано звуженим, оскільки у формуванні образної структури всього твору беруть участь не лише семантичні, але й композиційні, ритміко-інтонаційні та евфонічні засоби. Найбільш виразно показати вірність цього твердження можна на прикладі віршованого твору. Віршований твір як макрообраз складається з великої кількості образів, що утворюються на двох основних рівнях - семантичному та формотворному (синсемантичному). Відповідно серед образів твору має сенс виділяти автосемантичні та синсемантичні образи. Носіями автосемантичних образів є повнозначні слова. В основі синсемантичних образів лежать композиційні, ритміко-інтонаційні та евфонічні особливості організації поетичного мовлення.

Основною рисою художніх творів є обов'язкова наявність в них художніх образів. На нашу думку, перед тим як починати перекладати твір, потрібно проаналізувати художні образи, їхню структуру для того, щоб повністю відтворити авторський задум.

Теорія художнього перекладу - найдревніша з теорій перекладу. Навіть сьогодні багато авторів свої теоретичні положення про переклад розробляють у сфері художньої літератури, тобто в поняттях і термінах літературознавства. Ця обставина є цілком закономірною і її наслідком є широке використання методів порівняльного стилістичного аналізу оригіналу твору і його перекладу.

Р. Міньяр-Бєлоручєв твердить, що художній переклад різко відрізняється від інших видів перекладу неможливістю спиратися в мовній діяльності переважно на репродукцію. Він вимагає не просто використовувати старе, завчене раз і назавжди, він припускає мовну творчість [15, с. 176]. Художній переклад передає думки оригіналу у формі правильної літературної мови, і викликає найбільшу кількість розбіжностей в науковому середовищі - багато дослідників вважають, що кращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими дослідженнями художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності грають підпорядковану роль. Інші вчені, наприклад, загалом, визначають кожен переклад, у тому числі і художній, як відтворення твору, створеного на одній мові засобами іншої мови. В зв'язку з цим виникає питання точності, повноцінності або адекватності художнього перекладу.

1.2 Основні проблеми перекладу художніх текстів

За визначенням В. Коптілова, художній переклад - особливий вид перекладу, оскільки він є не точною передачею змісту, а відображенням думок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтіленням його образів у матеріал іншої мови [14, с. 3]. У художньому перекладі Т. Казакова розрізняє окремі підвиди перекладу залежно від приналежності оригіналу до певного жанру художньої літератури. До них відносяться: переклад поезії, переклад п'єс, переклад сатиричних творів, переклад художньої прози, переклад текстів пісень і т.д. Виділення перекладу творів того або іншого жанру в особливий підвид перекладу носить умовний характер і залежить від того, наскільки істотний вплив робить специфіка даного жанру на хід і результат перекладацького процесу [10].

Одна з проблем художнього перекладу - співвідношення контексту автора і контексту перекладача. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів виступає міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Письменник іде від дійсності і свого сприйняття до закріпленого словами образу. Якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її «вторинне», «наведене» сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу [25, с. 655]. Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об'єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов'язково випустить щось зі змісту, та його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [8].

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу - проблема точності і вірності. При перекладі перед перекладачем постає проблема неспівпадання у смисловому навантаженні і стилістичній виразності слів та зворотів різних мов. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи. В. Комісаров наголошував, що художній твір повинен перекладатися «не від звуку до звуку, не від слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образної структури оригіналу до відповідної ланки перекладу» [12, с. 260].

Також перекладачеві необхідно звертати велику увагу на проблему збереження національного забарвлення в перекладах художньої літератури. Зрозуміло, що збереження національної своєрідності оригіналу - завдання дуже складне в плані як практичного вирішення, так і теоретичного аналізу. Можливості вирішення цієї проблеми на практиці пов'язані зі ступенем тих фонових знань про життя, зображених в оригіналі, що реально виникають у перекладача і читача. Необхідно відзначити, що література кожної країни має ряд творів на теми і сюжети, узяті з життя інших народів і, проте, відмічені ознакою власної народності [23, с. 378]. Вирішення проблеми національного забарвлення можливе лише при розумінні органічної єдності, яка утворюється змістом і формою літературного твору, враховуючи національну зумовленість, життя народу, мову народу, тобто тих даних, що склалися у читачів про фонові знання [23, 380]. А. Федоров вважав, що «передача національного забарвлення знаходиться в найтіснішій залежності від повноцінності перекладу в цілому: а) з одного боку, від ступеня вірності в передачі художніх образів, пов'язаного з речовим сенсом слів і з їх граматичним оформленням, і б) з іншого боку, від характеру засобів загальнонаціональної мови, вжитих в перекладі» [23, с. 382].

Разом з проблемою збереження національної своєрідності оригіналу постає також проблема передачі його історичного колориту. Епоха, в якій було створено літературний твір, накладає певний відбиток на художні образи. Перекладачі завжди працювали з творами, створеними в різні періоди історії. Досягнення збереження історичного забарвлення твору можливе лише шляхом стилістичних відповідностей оригіналу, адже стилістичні засоби утілюють ті образи, які були специфічними для письменників певної епохи. Отже, питання про передачу історичного забарвлення твору не обмежується лише однією категорією мовних елементів, а охоплює цілу систему стилістичних засобів.

Також при перекладі художнього твору необхідно враховувати проблему дотримання індивідуальної своєрідності оригіналу. Індивідуальна своєрідність творчості багато в чому пов'язана зі світоглядом і естетикою автора. Тому при перекладі необхідно досліджувати твір як в лінгвістичному аспекті, так і в розрізі літературознавства. А. Федоров виділяє декілька основних випадків співвідношення між своєрідністю оригіналу і формою його передачі:

1. Згладжування, знеособлення відповідно вимогам літературної норми мови, або смакам певного літературного напряму;

2. Спроби формалістично точного відтворення окремих елементів оригіналу всупереч вимогам мови, яка перекладається, - явище, що кінцевим результатом має насильство над мовою, мовну стилістичну неповноцінність;

3. Спотворення індивідуальної своєрідності оригіналу в результаті довільного тлумачення, довільної заміни одних особливостей іншими;

4. Повноцінна передача індивідуальної своєрідності оригіналу з повним обліком усіх його істотних особливостей і вимог мови [23, с. 400].

Форми прояву індивідуальної своєрідності в художньому тексті дуже різноманітні, і кожна з них висуває складні завдання для перекладача.

Перекладачеві, який працює з художнім текстом, також не слід забувати про проблему передачі часової дистанції. А. Попович стверджував, що «під поняттям часу в перекладі ми маємо на увазі різницю в комунікативних умовах, яка визначається тією обставиною, що оригінал і переклад реалізується не в один і той же історичний (календарний) момент» [17, с. 122]. Переклад повинен нести на собі відбиток певного часу. Але відбиток не означає повної тотожності, адже в цьому випадку не йдеться про філологічно достовірні копії мови перекладу на той момент часу, коли був написаний оригінал, текст перекладу у такому разі наповниться надмірною інформацією про стан мови оригіналу в той давній час. Сучасний переклад не має давати читачеві інформацію про те, що текст не сучасний, а за мусить за допомогою особливих прийомів показати, наскільки він давній. Специфіка синтаксичних структур, особливості тропів і всієї лексики мають конкретну прихильність до певної епохи. Час твору показаний в мовних історичних особливостях: лексичних, морфологічних і синтаксичних архаїзмах. Головна умова створення тимчасової дистанції - відсутність в лексиці перекладу модернізмів - слів, які не могли уживатися в той час, коли було створено твір.

І. Алексєєва виділяє ще одну важливу проблему, яку необхідно враховувати при художньому перекладі, - проблему передачі рис літературного напряму. Для минулих років характерна приналежність автора до певного літературного напряму: романтизму, натуралізму, реалізму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму тощо. У творі виявляються авторські індивідуальні риси, але специфіка літературного напряму також виразно помітна. Наприклад, для періоду романтизму характерне часте використання персоніфікуючих метафор, колірна символіка, ритм прози, гра слів. Для виявлення таких особливостей перекладачеві необхідно детально ознайомитися з літературним напрямом за науковими джерелами, ознайомитися з творами інших авторів - представників того ж літературного напряму [2, с. 255-257].

Тексти для перекладів надзвичайно різноманітні в жанрах, стилях і функціях. Тому перекладачеві важливо знати, який вид тексту йому належить перекладати. За словами В. Виноградова, типи текстів визначають підхід і вимоги до перекладу, впливають на вибір прийомів перекладу і визначення ступеня еквівалентності перекладу оригіналу. Цілі і завдання перекладача виявляються різними, в залежності від того, що він перекладає, поему або роман, наукову статтю або газетну інформацію, документ або технічну інструкцію. І закономірності перекладу кожного з жанрів мають свої відмінності [6, с. 15].

Розглянувши проблематику перекладу художніх творів, можна сказати, що перед тим, як починати перекладати художній твір, потрібно перш за все проаналізувати його особливості, а саме структуру художнього тексту на лексичному, семантичному, стилістичному рівнях. Потрібно проаналізувати структуру як німецького, так і українського художнього твору, для того, щоб переклад був доречним і професійним. Варто пам'ятати, що художній твір має художні образи, які потрібно дослідити у творі, а потім правильно відтворити їх при перекладі.

Перекладачеві необхідно прочитати художній твір, вникнути в його суть, зрозуміти, що хотів донести до читачів автор, а потім вже починати перекладати. Перекладачам художніх творів, як і письменникам, необхідний багатобічний життєвий досвід, знання проблем художнього перекладу, а саме: співвідношення контексту автора і контексту перекладача, проблема точності і вірності, збереження національного забарвлення, проблема передачі історичного колориту твору, проблема дотримання індивідуальної своєрідності оригіналу, проблема передачі часової дистанції, проблема передачі рис літературного напряму та ін.; а також вирішення цих проблем.

У художньому перекладі розрізняють окремі підвиди перекладу залежно від належності оригіналу до певного жанру художньої літератури. Наприклад, переклад поезії, переклад п'єс, переклад сатиричних творів, переклад текстів пісень, переклад художньої прози. Тож перекладачеві потрібно враховувати особливості окремого жанру, для того щоб переклад відповідав літературним стандартам.

2. Специфіка перекладу художніх текстів

2.1 Перекладацькі трансформації

Основним моментом під час роботи перекладача над текстом оригіналу є реалізація та подальше корегування великої кількості різноманітних перекладацьких трансформацій, які уможливлюють максимально точне відтворення інформації з урахуванням норм мови перекладу.

Усі види перетворень та трансформацій В. Комісаров умовно узагальнив у чотирьох основних елементарних типах:

a. перестановка;

b. заміна;

c. додавання;

d. вилучення [13].

Умовність такої узагальненої класифікації спричинюється можливістю трактування певної зміни як того чи іншого елементарного виду трансформації. Розглянемо детальніше ці типи.

Перестановка полягає у зміні розташування мовних елементів у тексті перекладу у порівнянні з текстом оригіналу. Найчастіше це реалізується у зміні порядку слів та словосполучень у структурі речення [13], напр.: Anton und seine Frau fanden die Strasse und das Haus der Geschwister ohne Muhe (M. Kaschnitz) [20]. - Антон і його дружина без зусиль знайшли вулицю та будинок брата і сестри.

При коректуванні зроблених перекладачем перестановок слід звертати увагу на співвідношення тема-рематичних зв'язків в оригіналі та тексті перекладу. Так, наприклад, в німецькому реченні порядок слів визначається правилами синтаксису: суб'єкт - предикат - об'єкт - обставини часу - обставини місця - предикат (незмінна частина). В українському ж реченні слова, що виражають «нову» інформацію, як правило, займають останнє місце.

Найбільш поширеним видом перекладацьких трансформацій є заміни, серед яких В. Комісаров виокремлює граматичні, лексичні та змішані - комплексні лексико-граматичні [13].

При виявленні заміни форми слова редактору слід враховувати відмінності у граматичній системі мов. Так, наприклад, при перекладі з німецької мови здійснюються заміни роду та числа іменників, що зумовлюється невідповідністю категорій роду та числа німецьких іменників у порівнянні з українськими, пор.: Frisches Obst liegt immer auf dem Tisch. - На столі завжди є свіжі фрукти. Ins Zimmer trat ein Madchen ein. Es war sehr mi?gestimt. - У кімнату ввійшла дівчина. Вона була дуже засмучена. Der Beamte gab alle notigen Informationen. - Службовець надав усю необхідну інформацію.

У деяких випадках відбувається заміна часу (стану, виду) дієслова, і особливо це стосується дієслова-присудка у підрядному реченні, напр., Bevor er fortging, nahm er von allen Abschied. - Перед тим, як піти, він з усіма попрощався. Звичайно, в цьому випадку переклад українською мовою у відповідному часі є допустимим, але не дуже привабливим у стилістичному плані - Перед тим, як він пішов, він з усіма попрощався.

Заміна частин мови при перекладі є також досить поширеним явищем. Найпростішим її видом є прономіналізація, тобто заміна іменника займенником, напр.: Jimbi war vorher mit einem Typ zusammen gewesen, der wusste, wie man zu Geld kam. Der Junge konnte ihr nichts bieten (G. Ruck-Pauquet) [20]. - Перед цим Джимбі зустрічалася з одним типом, який знав, як заробити гроші. Цей же нічого не міг їй запропонувати.

Але іноді зустрічається ї зворотна заміна займенника іменником (субстантивація). Вона запобігає у реченні з декількома займенниками невірному розумінню загального смислу речення.

Типовою є також заміна віддієслівного іменника та дієслова - вербоїда (термін Є. Тимченко [21, с. 35]) - на дієслово, це пояснюється меншою поширеністю таких конструкцій в українській мові, пор.: Er fuhrte den Kampf das ganze Leben. - Він боровся усе життя. Wo konnen Sie ihre Entdeckung zur Anwendung bringen? - Де Ви зможете застосувати своє відкриття? Але іноді, зважаючи на стилістичні вимоги, доводиться знаходити відповідний вербоїд в українській мові, в першу чергу, це стосується текстів офіційного стилю [21], напр.: Wir wurden den Dank abstatten… - Ми хотіли б висловити подяку…

Слід зазначити також випадки заміни прикметника іменником як у процесі перекладу, так і його редагування, напр.: Es war ein blondhaariges Madchen - Це була дівчина-білявка / Це була світловолоса дівчина. Як бачимо, у перекладі заміна прикметника іменником призвела до зниженого стилістичного забарвлення, що може спричинити невірне сприйняття портрету героїні твору.

Окремо варто відзначити заміну членів речення, коли слова та групи слів у тексті перекладу використовуються в інших синтаксичних конструкціях ніж у мові-оригіналу, тобто відбувається переструктурування синтаксичної схеми побудови речення. Зазвичай така перебудова викликана необхідністю відтворення актуального членування речення та стилістичними вимогами [13]. Серед таких трансформацій у процесі редагування особливо слід звертати увагу на зміни пасивного стану на активний, підрядного речення способу дії на дієприслівниковий зворот та поширеного означення на дієприкметниковий зворот або означальне підрядне речення, пор.: Die Schule wurde im vorigen Jahr errichtet. - Школу побудували минулого року / Школу споруджено минулого року. Die Automatisierung eroffnet neue gro?e Perspektiven fur die Entwicklung der Gesellschaft, indem sie den Menschen von schweren korperlicher Arbeit entlastet. - Автоматизація відкриває нові широкі перспективи для розвитку суспільства завдяки тому, що звільняє людину від важкої фізичної праці / Звільняючи людину від важкої фізичної праці, автоматизація відкриває нові широкі перспективи для розвитку суспільства. Er hat den Studenten die bei der Untersuchung gesammelte Erfahrung ubergeben. - Він передав студентам зібраний під час досліджень досвід / Він передав студентам досвід, який зібрав під час досліджень /Він передав студентам досвід, зібраний під час досліджень [20].

Як свідчать приклади, під час перекладу іноді підлягають заміні прості речення на складні (частіше складнопідрядні) або навпаки, але при цьому іноді відбувається невірне відтворення змісту речення-оригіналу, яке потребує корегування: Ich horte den Jungen im Nebenzimmer Klavier spielen. - Я чула юнака, який грав у сусідній кімнаті на піаніно / Я чула, як у сусідній кімнаті юнак грав на піаніно.

Під час лексичних субституцій відбувається заміна окремих лексичних одиниць мови-оригіналу лексичними одиницями мови-перекладу, які не є їх словниковими еквівалентами, це може викликатися як стилістичними вимогами, так і відсутністю еквівалента у мові-перекладу. Такі перекладацькі трансформації повинні привертати найбільшу увагу під час редагування [13]. Розглянемо окремі види таких замін.

Конкретизація полягає у зміні слова або словосполучення мови-оригіналу з більш широким референційним значенням словом або словосполученням мови перекладу з більш вузьким значенням, напр., kommen - приходити, прибувати, приїжджати, прибігти, походити; Sache - річ, одяг, предмет, питання, діло, справа, робота, властивість. Саме конкретизація у процесі редагування допомагає точніше виразити смисл висловлювання, пор.: Nun, Herr Neumann, erzahlen Sie mal! Sie waren ja lange unterwegs! - Ну, пан Нейманн, розповідайте! Ви ж були довго у дорозі! - Ну, пан Нейманн, розповідайте! Ви ж довгий час подорожували!

Під час редагування слід також враховувати, що іноді трансформація іменного присудка при перекладі вимагає конкретизації дієслова, пор.: Das Kind ist schon im Bett. - Дитина вже у ліжку / Дитина вже лягла спати.

На відміну до конкретизації, процес генералізації зводиться до заміни одиниці мови-оригіналу, яка має більш вузьке значення, лексичною одиницею мови-перекладу з ширшим значенням [13, с. 176], пор.: Postimplantationszustand - післяопераційний стан.

Широким застосуванням у перекладацькій та редакторській діяльності відзначається комплексна лексико-граматична заміна, сутність якої, як відомо, полягає у трансформації стверджувальної конструкції у заперечну та навпаки (антонімічний переклад) [20], пор.: Es ist nicht einfach diese Sache zu losen. - Важко вирішити це питання. Така трансформація сприятиме ліквідуванню надлишкових як лексичних, так і смислових елементів у перекладі, напр.: Es wird fur Sie nicht kostenlos… - Це буде для Вас не безкоштовно. Саме такий початковий варіант перекладу надали студенти-перекладачі, але обмінявшись своїми роботами для подальшого редагування, встановили необхідність антонімічного перекладу: Це буде для Вас дещо коштуватиме.

З метою усунення семантичної втрати перекладач або редактор використовує такий різновид перекладацьких замін, як компенсацію, тобто одна й та сама інформація передається іншим засобом і необов'язково в такому ж самому місці тексту як і в оригіналі [13, с. 170], пор.: «Wie stehst du in der Schule? - Ich stehe nicht, ich sitze!» у цьому прикладі відбувається гра слів з компонентом stehen, який має у першому реченні переносне значення «йдуть справи», а у другому - пряме «стояти». Якщо перекладати буквально: «Як в тебе справи у школі? - Я не стою, я сиджу.» Ця гра слів втрачається, і тому саме компенсацією (стилістичною або лексичною) у перекладі можна відтворити стилістичний та образний аспект змісту оригіналу, наприклад: «Як у школі? - Ну, як у школі…». Особливо часто компенсація спричинюється необхідністю відтворення внутрішньо лінгвістичних значень.

З об'єктивних причин перекладачу або редактору іноді доводиться застосувати лексичні додавання у тексті, а саме, найчастіше через неможливість формально виразити семантичні компоненти у мові-оригіналу. Тобто під час перекладу або редагування у текст додаються різні необхідні для контексту слова, напр.: Sein Deutsch ist sehr gut. - Він дуже добре розмовляє німецькою.

Неможливість формально виразити певні семантичні компоненти постає часто у перекладі німецьких композитів, особливо термінологічних, пор.: Ladenschlussgesetz - закон про робочий час торгівельний підприємств; Seniorenmarkt - ринок для людей похилого віку; Rektapapier - іменні цінні папери; Prolongationsgeschaft - операція по пролонгації рахунків; Lohnnebenkosten - побочні витрати на заробітну плату.

Але іноді у процесі перекладу або редагування постає необхідність, навпаки, вилучити певну лексичну одиницю [13]. Найчастіше це - семантично надлишкові слова, тобто, ті, що виражають значення, зрозумілі із контексту, напр.: Jedes Lebewesen hat im Naturganzen seine besondere Aufgabe. - Кожна жива істота має у природній системі своє особливе завдання / Кожна істота має у природі своє особливе завдання. Як видно на прикладі, у відредагованому варіанті процес вилучення не перешкоджає точному та вірному відтворенню змісту, а навпаки, ліквідує надлишкові лексичні елементи.

Іншими прикладами такої трансформації є також усунення так званих парних синонімів у перекладі, напр.: das Recht auf Grund und Boden - право на землю, an Ort und Stelle - бути на місці, sein Kauf in Bausch und Bogen - гуртова закупівля тощо.

Т. Казакова виділяє такі правила лексико-семантичних трансформацій:

1. Звуження значення використовується в тих випадках, коли початкова одиниця має високий ступінь інформаційної невизначеності і в значній мірі залежить від контексту. При цьому на практиці перекладається не стільки саме слово скільки конкретний варіант його значення в певному контексті.

2. Розширення початкового значення допускається в тих випадках, коли слово, що перекладається відрізняється більшою мірою інформаційної невизначеності, яка в достатній мірі упорядковується даним контекстом.

3. Емфатизація або нейтралізація початкового значення визначаються, головним чином, такими соціолінгвістичними чинниками, як розбіжність в традиціях емоційно-оцінної інформації, що вимагає виділення або, навпаки, приглушення даного слова в даному контексті в певній культурі.

4. Опис значення початкової одиниці застосовується в умовах відсутності регулярної словникової відповідності або при незбігу змістових функцій відповідних одиниць в початковій мові і мові перекладу. Опис повинен бути коротким і в ідеалі наближеним своїми якостями до окремого слова або одиниці фразеології таким чином, щоб воно могло вживатися в тексті без штучної одиниці, і створюється в таких випадках за допомогою транскрипції, або калькування, коли це з яких-небудь міркувань не доречно в межах даного тексту.

5. Перекладацький коментар слід розглядати як додатковий прийом, що супроводжує слова, перекладені за допомогою будь-якого способу лексико-семантичної трансформації, але які при цьому потребують розширеного пояснення, наприклад, якщо тлумачні словники не дають вокабули, достатньо глибокої для даного контексту, або саме поняття взагалі відсутнє або трактується інакше в культурі мови перекладу [11, с. 112-113].

Розглянуті перекладацькі трансформації, як зазначає В. Степанов, у «чистому» вигляді зустрічаються дуже рідко [20]. Як правило, трансформації різних видів здійснюються одночасно, тобто поєднуються одна з одною. Саме такий складний комплексний характер перекладацьких трансформацій і робить переклад, а також його редакційне корегування складною та відповідальною справою. Перед перекладачем постають два завдання - перевірити переклад на наявність помилок, неточностей, але в той же час не порушити авторську манеру викладу інформації.

2.2 Аналіз перекладів художніх текстів

Для того щоб, застосувати на практиці положення, викладені в попередніх розділах, ми проаналізували переклади української казки німецькою мовою, а також запропонували власні варіанти перекладу німецької казки українською.

Проблема перекладу казок пов'язана насамперед з особливостями їх художньої форми. Часто перекладач надає текстові казки національного колориту. Намагання обов'язково «перебороти» чужу поетичну систему, оцінити її з погляду своєї національної літератури містить у собі і небезпеку. Адже від того, як уявляє собі перекладач еквівалентність самого перекладу, залежить результат і якість його практичної роботи [5].

Шляхом перехресного зіставлення двох різномовних систем одного жанру (казки) ми спробували показати, як використовуються готові стилістичні засоби казкового жанру. Стиль жанру казки - це певна система, створена народною традицією протягом життя багатьох поколінь. Вона становить невід'ємну частину загальної мовної системи.

Тільки володіючи мовними засобами жанру (традиційними казковими формулами, постійними епітетами, словосполученнями, ініціальними, медіальними, фінальними формулами та ін.), зберігаючи головну рису жанру - казковість, перекладач може сподіватись на успіх у своїй роботі.

Німецькі народні казки братів Грімм в українському перекладі зберігають простоту, легкість, природність і невимушеність оригіналу; вони стали органічним здобутком української літератури завдяки тому, що перекладач творчо, майстерно, економно використав традиційні стилістичні засоби української казки. Його переклад багатий на розмовні елементи, прийоми, запозичені з арсеналу лексичних і поетичних засобів жанру. Невимушений стиль його перекладу відповідає комунікативним завданням, які органічно поєднуються з стихією української народної казки [5].

Німецька мовна традиція в жанрі казки має свою специфіку. Перекладач досить часто звертається до прийому конкретизації ситуації, додаючи або вживаючи інші слова, що не суперечать оригіналу, напр.: Da machte sich die Alte getrost auf den Weg (Der Wolf und die Sieben Geislein, s. 3) - Мекнула стара і пішла собі спокійно доріжкою до лісу.

Тут ми додали просторічне, емотивно забарвлене мекнула, а замість auf den Weg уточнили до лісу. Хоча цих слів і не містить оригінал, але вони органічні в перекладі. Про доречне використання прийому конкретизації свідчать інший приклад: - Macht auf, ahe lieben Kinder, eure Mutter ist da, und hat etwas mitgebracht (Der Wolf und., s. 3). - Дітки, відчиняйте, ваша матуся прийшла, вам гостинчик принесла.

Слово etwas, що в словнику означає «дещо», передається розмовним українським гостинчик, тобто поняття уточнюється.

Аналогічно ми передали в перекладі таку ситуацію: Eines Tages wollte sie im Walde Futter holen (Der Wolf und…, s. 3). - Якось вирішила вона піти в ліс травички нарвати, діток погодувати, в якій Futter holen розкривається через зміст словосполучень: не тільки що? - травички нарвати, але й навіщо? - діток погодувати. Ці здрібніло-пестливі форми характерні для мови українських народних казок.

Українській казці властиві постійні епітети, яких немає в німецькому тексті. Тому їх потрібно вживати у перекладі, але обережно. Наприклад, зелений моріжок у такій фразі: Der Wolf trollte sich fort und legte sich auf der Wiese unter einen Baum (Der Wolf und., s. 4). - Напхавши своє голодне черево, вовк посунув надвір, на зелений моріжок, розлігся у холодочку під дубом та й заснув (Вовк та семеро козенят, с. 8).

У наведеному прикладі спостерігається названий вище прийом конкретизації ситуації з додатковими деталями: напхавши своє голодне черево, в холодочку, заснув, замість Baum - маємо дуб. Всі виділені слова-поняття відсутні в оригіналі, проте вони не суперечать образові, а роблять його рельєфнішим.

Також можна використати прийом розширення, тобто розвитку думки дійової особи, наприклад: Liebe Kinder, ich gehe in den Wald, seid auf euer Hut vor dem Wolf (Der Wolf und., s. 3). - Діточки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть. Виділених слів немає в оригіналі. Завдяки цим додатковим поняттям глибше розкривається значення німецького вислову «Seid auf euer Hut vor dem Wolf», в якому втілено пересторогу, повчання, залякування, а також виховний момент, що цілком відповідає українській традиції.

Дотримуючись оригіналу, бажано знаходити вдалі еквіваленти для німецьких фразеологізмів, прислів'їв, приказок. Наприклад: - Du schreist einem durch Marct und Bein, sprach der Esel (Bremen Stadtmusikanten, s. 44). - Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? - запитує осел. - ..die machte ein Gesicht wie drei Tage Regenwetter (Bremen Stadtmusikanten, s. 44). - . і такий сумний, наче три дні не їв нічого (Бременські музиканти, с. 48).

Можна змінити початкову фразу німецької казки, зводячи її в перекладі до традиційної в українській казці ініціальної формули. Наприклад: Vor Tahren war ein Konig und eine Konigin, die sprachen jedentag: «Ach, wenn wir doch ein Kind hatten» (Dornrachen, s. 73). - Давно, давно жили собі король і королева, і не було в них дітей.

Відзначені додаткові компоненти в тексті перекладу не погіршують його якості, а лише відтіняють деякі деталі, уточнюють ситуацію. не порушуючи головного: стилю розповіді, структури композиції і образів казки. В українському перекладі німецьких казок відсутні стилістичні хитромудрощі, дослівність. Зауважимо, що ритмічна та інтонаційно-синтаксична структура його досить точно відтворює німецький оригінал. Перекладач виявив також достатньо художньої винахідливості, передаючи фразеологізми, експресивні засоби. Перекладені ним казки звучать немов «свої» і легко сприймаються українським читачем.

Зіткнувшись з необхідністю входження в жанрово-стильову систему німецької казки, перекладач не завжди знаходить у ній рівноцінні мовні засоби для вираження традиційних українських казкових формул. Труднощі виникають у зв'язку з перекладом українських імен та назв типу зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик, рак-неборак, коза - дереза, пан Коцький, Котигорошко та ін. [5]. Навіть звичайні українські дід та баба іноді роблять неможливим адекватний переклад. Наприклад: - Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарку та й купив собі козу. Привів її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти (Коза-дереза, с. 35). - Es waren einmal ein Grosvaterchen und ein Grosmutterchen. Mit ihnen zusammen lebten auch die beiden Enkelsohne. Eines Tages fuhr das Grosvaterchen zum Markt und kaufte eine Ziege. Es brachte die Ziege nach Hause und befehl am wachen Tag dem altesten Enkelsohn die Ziege weiden (die Enkelzeige, s. 8).

Українське дід і баба перекладач подає буквально, у значенні «дідусь» і «бабуся» (Grosvaterchen, Grosmutterchen). Таке рішення змушує його доповнити текст казки фразою «Mit ihnen Zusammen lebten auch die beiden Enkelsohne», якої в оригіналі немає і не могло бути, тому що дід та баба - це «ein alter Mann und eine alte Frau». Зазначимо, що більшість ініціальних форм української казки містять у собі формулу дід та баба. Наприклад: «Були собі дід та баба, та не було у них дітей» (Кривенька качечка). «Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема» (Івасик Телесик). Дід та баба рівноцінні українському чоловік та жінка, що також уживається в ініціальних формулах: «Були собі чоловік та жінка, а в них два сини» (Дивна сопілка).

Деякі імена українських казкових персонажів на німецьку мову перекладаються. Наприклад, Вернигора - Bergeversetzer; Вернидуб - Eichenetwurzel er; Крутивус - Schnaubartdrecher; Котигорошко - Rollerbse. Двочленні назви тварин передаються зі зменшувальним суфіксом у сполученні з прикметниками. Наприклад: вовчик-братик - graues Wolflein; ведмедик-братик - lieber Zottelbar; лисичка-сестричка - lieber Fuchlein; рак-неборак - lieber Krebs, але зайчик-побігайчик - Hoschen-lauffeldlein, або Hoschen, lieber Schnuppnaschen.

Іноді в перекладі пояснюється значення власної назви. Наприклад, Коза-дереза - Lugeziege; яйце-райце - Wunderei, хоча при цьому втрачається вся оригінальність і казковість імені.

Автор перекладу українських казок на німецьку так само використовує згаданий прийом розширення або додавання в перекладі елементів, яких немає в оригіналі. Якщо у першому випадку додавання не порушує ні змісту, ні стилю оригіналу, то в другому випадку додавання має свої особливості. В тексті перекладу на німецьку мову використовуються, наприклад, елементи іншого, не казкового стильового плану. - Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшов з своїм паном Коцьким до нас на обід! (Пан Коцький, с. 29). - Der Wolf, der Keiler, der Bar und ich eruchen dich hoflich, uns die Ehre zu erweisen, mit Kater Kotski an unserem Festmacht teilzunehmen (Pan Kotski, s. 6).

Внаслідок неправильно підібраного еквівалента при перекладі змінюється й образ казкового персонажа: - А потім посходились та й кажуть: «От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв» (Пан Коцький, с. 29). - Endleich trafen sie alle zusamen und sprachen: «Das ist aber ein Teufelkerl! Es fehlte nicht viel, und er hatte auch uns noch aufgefressen!» (Pan Kotski, s. 7).

В оригіналі маємо антитезу: з одного боку - маленький кіт (пан Коцький), з другого боку - великі звірі (вовк, ведмідь, дикий кабан). У наведеній репліці з української казки висловлюється захоплення тією силою, якою наділений такий маленький звір - хоча й малий, та сильний. У перекладі це значення втрачене («Das ist aber ein Teufelkerl»), хоч воно може бути виведене з підтексту, тому що вся казка побудована на вказаному протиставленні [5].

Хоча перекладач українських казок на німецьку мову не завжди виконує вимоги щодо відтворення стилю казки, але цей переклад, безумовно, творчий. Методи і прийоми передачі змісту і художньої форми окремо взятої казки збігаються як у перекладі української казки на німецьку мову, так і навпаки, а їх творче використання залежить від майстерності перекладача.

Висновки

У ході дослідження ми проаналізували специфіку перекладу художніх текстів.

Ми з'ясували, що художній текст (текст художнього твору) - це текст, основною функцією якого є естетична дія на читача або на слухача.

Художній переклад передає думки оригіналу у формі правильної літературної мови, і викликає найбільшу кількість розбіжностей в науковому середовищі - багато дослідників вважають, що кращі переклади повинні виконуватися не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних відповідностей, скільки творчими дослідженнями художніх співвідношень, по відношенню до яких мовні відповідності грають підпорядковану роль. Інші вчені, наприклад, загалом, визначають кожен переклад, у тому числі і художній, як відтворення твору, створеного на одній мові засобами іншої мови. В зв'язку з цим виникає питання точності, повноцінності або адекватності художнього перекладу.

Розглянувши проблематику перекладу художніх творів, можна сказати, що перед тим, як починати перекладати художній твір, потрібно перш за все проаналізувати його особливості, а саме структуру художнього тексту на лексичному, семантичному, стилістичному рівнях. Потрібно проаналізувати структуру як німецького, так і українського художнього твору, для того, щоб переклад був доречним і професійним. Варто пам'ятати, що художній твір має художні образи, які потрібно дослідити у творі, а потім правильно відтворити їх при перекладі.

Перекладачеві необхідно прочитати художній твір, вникнути в його суть, зрозуміти, що хотів донести до читачів автор, а потім вже починати перекладати. Перекладачам художніх творів, як і письменникам, необхідний багатобічний життєвий досвід, знання проблем художнього перекладу, а саме: співвідношення контексту автора і контексту перекладача, проблема точності і вірності, збереження національного забарвлення, проблема передачі історичного колориту твору, проблема дотримання індивідуальної своєрідності оригіналу, проблема передачі часової дистанції, проблема передачі рис літературного напряму та ін.; а також вирішення цих проблем.

У художньому перекладі розрізняють окремі підвиди перекладу залежно від належності оригіналу до певного жанру художньої літератури. Наприклад, переклад поезії, переклад п'єс, переклад сатиричних творів, переклад текстів пісень, переклад художньої прози. Тож перекладачеві потрібно враховувати особливості окремого жанру, для того щоб переклад відповідав літературним стандартам.

Основним моментом під час роботи перекладача над текстом оригіналу є реалізація та подальше корегування великої кількості різноманітних перекладацьких трансформацій, які уможливлюють максимально точне відтворення інформації з урахуванням норм мови перекладу.

Усі види перетворень та трансформацій умовно узагальнюють у чотирьох основних елементарних типах: перестановка, заміна, додавання, вилучення. При їх використанні потрібно дотримуватись конкретно визначених правил.

Розглянуті перекладацькі трансформації у «чистому» вигляді зустрічаються дуже рідко. Як правило, трансформації різних видів здійснюються одночасно, тобто поєднуються одна з одною. Саме такий складний комплексний характер перекладацьких трансформацій і робить переклад, а також його редакційне корегування складною та відповідальною справою. Перед перекладачем постають два завдання - перевірити переклад на наявність помилок, неточностей, але в той же час не порушити авторську манеру викладу інформації.

Методи і прийоми передачі змісту і художньої форми окремого тексту (в цій роботі жанр казки) збігаються як у перекладі українського тексту на німецьку мову, так і навпаки, а їх творче використання залежить від майстерності перекладача.

Список джерел

переклад художній німецький твір

1. Алексеев А.Я. Художественный образ и перевод - Вісник СДУ. - 2006. - Том 1, №11 (95). - С. 126-130.

2. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика - СПб.: Союз, 2003. - 287 с.

3. Бахтин М.М. Вопрос о литературе и эстетике - М.: Худож. Лит., 1975. - 109 с.

4. Брандес М.П., Провоторов В.И. Предпереводческий анализ текста [для институтов и факультетов иностранных языков]: Учебное пособие, - 3-е изд., стереотип. - М.: НВИ-ТЕЗАУРУС, 2001. - 224 с.

5. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (Общие и лексические вопросы) - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001. - 224 с.

6. Гарбовский Н.К. Теория перевода [Учебник для студентов высших учебных заведений] - М.: Издательство Московского университета, 2004. - 542 с.

7. Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе [Проблемы особых межлитературный общностей] - М.: Час, 1993. - 456 с.

8. Заботина Т.Е. Подход к интерпретации как к действованию / Филологическая герменевтика и общая стилистика. - Тверь: ТГУ, 1992. - С. 54-65.

9. Казакова Т.А. Теория перевода (лингвистические аспекты) - СПб.: Издательство Союз, 2003. - 296 с.

10. Казакова Т.А. Практические основы перевода. // Серия: Изучаем иностранные языки. - СПб.: Издательство Союз, 2000. - 320 с.

11. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода [Проблемы переводоведения в освещении зарубежных ученых] - М.: ЧеРо, 1999. - 136 с.

12. Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / Владлен Наумович Комиссаров. - М.: Высш. шк., 1990. - 253 с.

13. Коптілов В.В. Актуальні питання українського художнього перекладу - К.: Видавництво Київського університету, 1971. - 131 с.

14. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. - М.: Московский лицей, 1996. - 208 с.

15. Пиввуева Ю.В., Двойнина Е.В. Пособие по теории перевода. - М.: Филоматис, 2004. - 304 с.

16. Попович А. Проблемы художественного перевода - М.: Высшая школа, 1980. - 199 с.

17. Потебня А.А. Теоретическая поэтика - М.: Изд-во Наука, 1990. - 181 с.