Соціолінгвістичний аналіз мовної ситуації в АР Крим

Для обробки польових спостережень використовують різновиди кореляційного аналізу. Для соціолінгвістики типові кореляції, в яких як незалежними змінними виступають ті чи інші соціальні параметри, стратифікаційні або ситуативні, а в якості залежних - мовні явища. Тими корелятами відзначається як повна, так і неповна функціональна залежність. Залежності описують окремо з кожного соціального прошарку і коментують зі змістовної (соціолінгвістичної) сторони. Для цього використовуються табличні дані, графіки залежностей, математико-статистичні методи [39, с. 174].

Набули поширення деякі методи моделювання соціально зумовленої варіантності мови за допомогою так званих варіативних правил, що з'єднують у собі елементи, породжені моделлю, яка лежить в основі статистичного аналізу мовної діяльності. Для аналізу соціально детермінованої варіативності в ситуаціях мовного континууму використовують імплікаційну хвильову модель, що дозволяє встановити соціальну ієрархію мовних варіацій і пов'язати їх синхронний аналіз з аналізом діахронії. В основі цієї моделі лежить гіпотеза про хвилеподібне поширення мовних інновацій в просторовому і соціальному вимірах. Існують також різні моделі соціально зумовленої мовної поведінки, і зокрема моделі, в яких мовна поведінка представлена у вигляді стратегії вибору соціолінгвістичних змінних [38, с. 21-22].

Соціолінгвістичні напрямки, розроблені вченими різних країн, характеризуються різною методологічною орієнтацією. Деякі напрямки зарубіжної соціолінгвістики (наприклад, в США) орієнтовані на біхевіорістську модель мовної поведінки, символіко-інтеракціоністську теорію соціальної взаємодії, феноменологічну соціологію. Соціолінгвістика, що розроблялася в СРСР і деяких інших країнах, спиралась передусім на історичний матеріалізм і на приватні теорії марксистської соціології - теорію соціальної структури суспільства, теорію соціальних систем, соціологію особистості та інші [36, с. 64].

Сучасна соціолінгвістика спрямована на обстеження значної кількості матеріалу, оскільки лише на базі значної кількості фактів можна робити висновки про використання мови різними групами соціуму, про реальну мовну ситуації в регіоні чи країні, про мовну варіативність і норму тощо. До того ж, науковець повинен бути ознайомлений з усіма мовознавчими методами. Тому в соціолінгвістиці застосовують як загальнонаукові, так і лінгвістичні методи, методи соціології (наприклад, опитування, прослуховування звукозаписів та ін.). Соціолінгвістичні методи - це своєрідне поєднання досить різнорідних за методикою та завданнями лінгвістичних та соціологічних прийомів. Загалом, дослідники об'єднують методи соціолінгвістики у три групи:

1) методи збору матеріалу;

2) методи обробки зібраного матеріалу;

3) методи оцінки достовірності отриманих даних та їх змістовної інтерпретації [15, с. 73].

У першу групу входять методи, запозичені з соціології, соціальної психології та частково з діалектології, у другій і третій значне місце займають методи математичної статистики. Перша група методик передбачає спостереження, опитування, анкетування, аналіз письмових джерел. У другій групі обґрунтовуються явища та зібрані дані. Третя група передбачає перевірку значимості результатів, оцінку даних з погляду їх достовірності. Подання соціолінгвістичних матеріалів має свою специфіку. Крім того, отриманий, оброблений та оцінений за допомогою статистичних критеріїв матеріал потребує соціолінгвістичної інтерпретації, яка дозволяє виявити закономірні зв'язки між мовою і соціальними інститутами. Збираючи інформацію, соціолінгвісти найчастіше використовують спостереження та різного роду опитування. Також, досить широко використовують загальнонауковий метод аналізу письмових джерел. Часто ці методи комбінують: після попереднього аналізу письмових джерел дослідник формулює певну гіпотезу, яку перевіряє в процесі спостереження; для перевірки зібраної інформації він може вдатися до опитування певної частини населення [18, с. 27].

Поряд зі звичайним наглядом соціолінгвісти нерідко застосовують метод включеного спостереження. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної ним групи. Включеним таке спостереження може бути тільки тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнити себе з членами спостережуваної соціальної групи - за національними, мовними, поведінковим та іншими ознаками. Європейцеві, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий дослідник ніяк не може бути повністю асимільованим у групі досліджуваних ним підлітків; городянин-діалектолог завжди сприймається жителями села як людина не з їхнього середовища і т. д. [15, с. 74].

Якщо ж подібних перешкод немає і спостерігач здатний потрапити в групу, зробивши те саме, що усі, він може успішно приховувати свої дослідницькі наміри, а потім і дії. „Викриття” ж призводить до невдачі, а в деяких ситуаціях небезпечне для життя спостерігача. Так, два етнографи-європейці вивчали спосіб життя, особливості поведінки та мову дервішів - бродячих ченців-мусульман, і так уміло мімікрували, що ченці приймали їх за своїх; викриті ж вони були за звичкою машинально відбивати музичний ритм ногою, що абсолютно чуже дервішам. Відомий випадок з ув'язненим-філологом, який у таборі намагався в таємниці від інших ув'язнених вести записи злодійського жаргону. Однак його положення інтелігента-чужинця серед кримінального люду досить швидко привело до того, що сусіди по бараку викрили його і визнали стукачем. З великими труднощами йому все-таки вдалося довести науковий характер своїх занять, після чого йому навіть стали допомагати в зборі матеріалу [35, с. 33].

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний мовний матеріал. Фіксація може бути здійсненою двома основними способами: вручну та інструментально.

Записи від руки зручні тим, що до них не треба спеціально готуватися: якщо у вас є олівець, папір і ви налаштовані на сприйняття певних фактів мови, то, за умови, що людина або група людей, за якою ви спостерігаєте, не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Якщо ж постає завдання досліджувати не окремі факти, а, наприклад, зв'язну мову або характер діалогічної взаємодії людей в процесі спілкування, то записи від руки малопродуктивні: спостерігач встигає фіксувати лише окремі ланки мовного ланцюга, і вибір цих ланок завжди суб'єктивний [18, с. 61].

Тому для більшої частини завдань, що вирішує сучасна соціолінгвістика в дослідженні усного мовлення, характерним є застосування інструментальної техніки - головним чином, магнітофонів і диктофонів (для фіксації жестової та мімічної поведінки використовують відеокамери). Це застосування може бути відкритим і прихованим. При відкритому використанні приладу, який записує, дослідник повідомляє інформантів про запис і намагається в процесі спостережень слідкувати за їх промовою та поведінкою [35, с. 33].

Широко застосовують в соціолінгвістиці письмове анкетування, усні інтерв'ю, тести та інші методичні прийоми збору даних, спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою.

Зібрану інформацію зводять в таблиці та піддають обробці - ручній, якщо інформації небагато, або механізованій, яку застосовують у масових соціолінгвістичних дослідженнях. Потім отриманий матеріал піддають математико-статистичній оцінці та змістовній інтерпретації, за допомогою якої дослідник виявляє залежність між використанням мови і певними соціальними характеристиками його носіїв.

Розділ 2. Проблема мовної ситуації в АР Крим

2.1 Мовно-етнічна ідентифікація кримчан

мовна ситуація крим соціолінгвістичний

Мовне питання є одним із найбільш актуальних у державній етнополітиці. Поряд із цим мовний аспект відіграє величезну роль у навчально-виховному процесі, сприяючи формуванню у підростаючого покоління відчуття громадянської відповідальності та самосвідомості.

Академік П. Кононенко зазначає: „Мова в системі освіти вивчається як предмет в усіх лінгвістичних категоріях. Мова як українознавство мислиться як категорія вираження історії, долі, покликання українського народу. На жаль, для декого навіть із педагогів рідна мова - лише навчальний предмет. І це при тому, що весь світ знає: мова - явище всеоб'ємного суспільного єднання, і має вона не лише буттєво-досвідну основу, а й трансцендентну” [13, с. 168]. В АР Крим співвідношення українців до росіян - 1 до 2,4, а тим часом співвідношення навчальних закладів з українською і російською мовою навчання, у тому числі й дитячих садків, - 1 до 100. У місті Севастополі, де українці становлять майже четверту частину населення, навчання українською мовою ведеться лише в одному із 67 загальноосвітніх закладів. У бібліотеках міста україномовних видань трохи більше 2% [28, с. 2].

Одним із домінуючих чинників мовнокультурного розвитку в сучасному Криму є мовно-етнічна ідентифікація громадян. У результаті повернення кримських татар на Батьківщину, в порівнянні з останнім радянським переписом 1989 року, частка етнічних росіян в АР Крим зменшилася більш як на 7%, а кримських татар - зросла у 6,4 рази [27, с. 434].

Збільшилась чисельність вірмен, азербайджанців, грузинів, корейців, греків і німців. Кількість євреїв, білорусів, чувашів і мордви значно зменшилася. У цілому стало меншим і число російськомовних кримчан. У 2011 році їх 79%, на відміну від 89% у 1989 році кримськотатарська мова є рідною для 11,5% мешканців Автономії, українська - для 10% кримчан. При цьому російську мову визнають рідною лише 6% кримських татар. Мову свого етносу назвали рідною 93% кримських татар і 40% кримчан - українців. З іншого боку, в історично зрусифікованому Криму понад 20% поляків, майже 4% болгар, 2% молдаван і 1,1% євреїв вважають рідною українську мову. Крим залишається єдиним в Україні регіоном, де переважають етнічні росіяни і найменша частка україномовних громадян, і в якому лише 1% школярів має можливість навчатися українською мовою [27, с. 457]. За даними соціологічної служби „КрымСоцис” на питання - представники яких національностей мають право вважати Крим своєю батьківщиною? - чотири п'ятих росіян та українців вважають, що повною мірою можуть називати Крим своєю батьківщиною представники усіх національностей, які мешкають зараз на півострові. Половина кримських татар визнає таке право тільки за представниками свого етносу [41, с. 4].

Мовна ідентичність кримчан не збігається з їх національно-етнічним самовизначенням. Так, переважна більшість (81,3%) кримчан визнають рідною російську мову (проти 60,1% тих, хто вважає себе етнічним росіянином); кримськотатарську - 9,4% (проти 9,1%); українську - лише 6,4% (проти 24,9%). Російську мову назвали рідною абсолютна більшість (95,7%) росіян, переважна більшість (76,7%) українців і досить значима частина (9,1%) кримських татар. Кримськотатарську мову визнають рідною абсолютна більшість (86,5%) кримських татар, а також невеликі частки українців (2,2%) і росіян (0,9%). Українська є рідною для 17,9% українців і незначних часток кримських татар (2,5%) та росіян (2,1%). За віковою ознакою, мірою зменшення віку зменшується частка тих, для кого рідною є російська мова (з 84,3% групи літніх до 79,6% наймолодшої групи), та водночас збільшується - тих, хто визнає рідною кримськотатарську (відповідно з 5,2% до 12,2%). Визнання рідною української мови від віку фактично не залежить. Ці дані корелюють з даними про віковий склад домінуючих національно-етнічних груп. Лінгвокультурна ситуація у Криму складається так, що, хоча коло чверті кримських татар и не полюбляють „російськомовність” людей, які не є этнічними росіянами, майже половина з їх населення позитивно ставиться до цієї обставини. Дані свідчать про те, що багато людей не є представниками слов'янських національностей, але вважають російську мову рідною [41, с. 5].

Привертає увагу та обставина, що можливість спілкування та отримання інформації рідною мовою є найбільш важливою для росіян - представники цієї національної групи оцінили її у 4,81 бала за п'ятибальною шкалою (до речі, значно вище, ніж можливість домогтися приєднання Криму до Росії, яку росіяни оцінили в 4,50 бала). Дещо менш важливою вважають зазначену можливість кримські татари (4,73), ще менш важливою - українці (4,57) [26, с. 3-5].

Вживання мови вдома корелює з визнанням рідної мови. Абсолютна більшість (86,5%) кримчан послуговуються в побуті переважно російською мовою, а саме: абсолютна більшість (97,3%) росіян, так само абсолютна більшість (86,4%) українців і більш ніж кожен п'ятий (20,8%) кримський татарин. Українською розмовляють лише 8,1% українців. Натомість, переважна більшість (75,5%) кримських татар користуються в побуті кримськотатарською мовою. Отже, серед українців і кримських татар, які визнали рідними відповідно українську і кримськотатарську мови, певна частина не послуговується цими мовами в домашньому спілкуванні, віддаючи перевагу російській. Особливості домашнього вжитку мов для вікових і конфесійно-церковних груп є подібними до тих, що відзначалися вище стосовно визнання рідної мови.

Абсолютна більшість представників усіх національно-етнічних груп (97% росіян, 91,5% українців, 79,9% кримських татар) вільно володіють російською мовою. Українською - відносна більшість (43,9%) українців, 20% росіян, 16,2% кримських татар. Зовсім не володіють українською мовою 6,7% українців, 12% росіян, 18,9% кримських татар. Кримськотатарською мовою вільно володіють абсолютна більшість (87,3%) кримських татар. Водночас, абсолютна більшість росіян (93,6%) та українців (85,8%) не володіють нею зовсім, але 12,9% українців і 5,5% росіян - тією чи іншою мірою її розуміють, у тому числі можуть нею розмовляти 7,1% і 2,3%, відповідно [26, с. 2].

Згідно з опитування Research & Branding Group 2011 з 12 - 22 серпня серед тих жителів Криму, для кого рідною є українська мова, вільно володіють нею 64,3 %. Половина тих (52,3%), хто вважає рідною мовою російську, вільно володіють українською - 19,8 %, а розуміють її і можуть розмовляти - 31,6%. Абсолютно не володіють українською мовою - 11,1% кримчан [26, с. 6].

2.2 Анкетування як метод вивчення мовної ситуації

Серед прийомів збору інформації найпоширенішим є прийом анкетування. Це письмова форма опитування, що здійснюється, як правило, заочно, тобто без прямого і безпосереднього контакту інтерв'юера з респондентом. Анкетування є доцільним у двох випадках:

1) коли потрібно опитати велику кількість респондентів за відносно короткий час;

2) респондентам потрібно ретельно подумати над своїми відповідями, маючи перед очима віддрукований опитувальник [15, с. 76].

Застосування анкетування для опитування великої кількості респондентів, особливо з питань, які не вимагають глибоких роздумів, не виправдане. У такій ситуації доцільніше поговорити з респондентом віч-на-віч. Анкетування рідко буває суцільним (охоплює всіх членів досліджуваної спільності), набагато частіше воно має вибірковий характер. Тому достовірність та надійність отриманої інформації залежить, насамперед, від репрезентативності вибірки [35, с. 34].

Основним (але не єдиним) інструментом цього методу є анкета, яка, як правило, складається з трьох частин: вступної, соціологічної та лінгвістичної. У вступній, або преамбулі, подають суть і завдання опитування, повідомляють про те, хто і навіщо проводить опитування, подають необхідні коментарі та інструкції щодо роботи респондента з анкетою; у соціологічній - запитання соціодемографічного і біографічного характеру про інформанта (вік стать, національність, професія, освіта та ін.); у лінгвістичній - питання дослідження [15, с. 77-78].

О. Селіванова зауважує, що головна частина анкети, яка називається опитувальним листом, розробляється не тільки на основі загальних вимог до опитування, але й з урахуванням ряду додаткових міркувань. В анкеті можна та потрібно ставити не тільки програмно-тематичні питання, тобто такі, які безпосередньо випливають з дослідницької програми питання, але й процедурно-функціональні, націлені на оптимізацію ходу опитування [34, с. 32]. Питання бувають як прямі, тобто вони пропонують респонденту виразити свою власну позицію, так і непрямі (згода або незгода з позиціями інших людей) питання. Існує багато різновидів питань, серед яких розрізнюють такі:

- контрольні питання, що перевіряють стійкість і несуперечливість думок опитуваних громадян;

- питання-„пастки”, що є різновидом контрольних, призначені для з'ясування ступеня щирості відповідей;

- навідні запитання, які допомагають точніше зрозуміти суть наступного (більш важливого) питання;

- дихотомічні питання, що припускають два взаємовиключних один одного варіанта відповіді („так-ні”);

- питання-„меню”, тобто з поліваріантними відповідями, коли респондент може вибрати будь-яке поєднання варіантів відповідей;

- питання-„діалоги”, відповіді на які складаються з відповідей уявних осіб;

- табличні питання, які передбачають відповідь у формі заповнення таблиці;

- закриті питання, тобто супроводжувані всіма теоретично можливими варіантами відповіді, з яких респонденту належить вибрати той, який відповідає його думці;

- відкриті питання, не містять жодного варіанта відповіді, які передбачають, що респондент напише те, що хоче, в спеціально відведеному місці анкети;

- напівзакриті, точніше, частково закриті (або частково відкриті) питання, на які заздалегідь подано частину варіантів відповіді, яка може не задовольнити респондентів, які мають можливість дописати свій варіант [12, с. 92].

Коли дослідник розробляє текст анкети, то йому слід уникати одноманітності типів і форм питань і пам'ятати, що кожен із них має свої переваги та недоліки. Не слід забувати про це і в подальшій обробці анкетних даних. Відкриті питання використовуються тоді, коли потрібно виявити всі нюанси думок респондентів, але отриману на їхній основі інформацію важко буде формалізувати й обробити. Закриті питання, особливо у формі „меню” та таблиць, зручніші для обробки, але не дають гарантії обліку повноти респондентських оцінок. Важливо наголосити на необхідності дотримання правила системності анкети. Це потрібно, щоб використовувати в наукових цілях інформацію не тільки з окремих питань, а й ту, яка виявляється при осмисленні всіх питань як взаємодіючих структур, а всіх відповідей на них як взаємодіючих елементів. Постановка в анкеті контрольних питань (у тому числі „пасток”) не звільняє її упорядника від логічної послідовності питань, що забезпечує їх взаємоконтроль [12, с. 92-93].

Традиційна для соціологічного анкетування логіка побудови анкет будується на принципі „від загального до часткового”, при якій наступні питання грають роль контрольних по відношенню до попередніх. Але іноді доцільно керуватися протилежним принципом „від часткового до загального”. Наприклад, помічено, що на анкети, що містять багато питань, соціологи отримують меншу інформацію, ніж проектувалося, перш за все тому, що кінець опитувального листа виявляється незаповненим. Прагнучи поправити справу, початківці соціологи механічно ділять опитувальний лист анкети на дві приблизно рівні частини та половині респондентів пропонують почати заповнення анкет з другої частини (скажімо, з 15 по 30 питання), а продовжити відповідями по 1-15 позиціях. На думку А. Лудченко, логіка анкетування при цьому порушується грубим і неприпустимим чином [16, с. 38-39].

Проведення анкетування обов'язково необхідно поєднувати зі спостереженням. Це дає змогу підвищити об'єктивність дослідження, бо інформанти, коли відповідають на питаня, завжди намагаються дотримуватися літературної норми, не допускати відхилень, які мають місце у повсякденному вживанні.

2.3 Опис результатів анкетування кримчан

Дослідження проводилося з 26 березня по 4 квітня 2012 року в АР Крим. У ньому брали участь мешканці селища Нижньогірського та міста Ялти. У нашому опитуванні взяли участь 150 осіб віком від 15 до 75 років. Проведене опитування дало змогу виявити рівень знань про мову.

Результати за віковими категоріями були наступними. У віковій категорії 15 - 25 років взяли участь 68 осіб. На питання „Чи володієте ви українською мовою?” „так” відповіли 66 респондентів (97%). Для тих, хто володіє українською мовою, джерелом її вивчення є а) родина (0 %); б) школа (100 %).

Російською мовою в сім'ї/вдома спілкуються 59 осіб (87 %). Лише українською, за даними розвідки, не спілкується ніхто з опитуваних. Як російською, так і українською вдома спілкуються 7 осіб (10 %). 2 особи спілкуються вдома кримськотатарською (3 %).

На роботі українською мовою спілкуються 8 опитуваних (12 %). Усі інші опитувані спілкуються виключно російською мовою (88 %).

Ті опитувані, які розмовляють російською як вдома, так і на роботі, розуміють українську мову, але їм легше відповідати та розмовляти російською мовою.

Думки опитуваних цієї вікової категорії розділилися щодо вибору державної мови. За українську мову в якості єдиної державної виступають 12 осіб (18 %). За російську - 2 особи (3 %), а за дві державні мови (українська та російська) виступає решта опитуваних (79 %). Більшість опитуваних вказали, що в Україні повинно бути дві державні мови, тобто як українська, так і російська. Тому в АР Крим гостро постає питання двомовності. Генеральний консул Росії в Сімферополі В. Андреєв вважає, що російська мова в Криму повинна мати ширші права, ніж вона має на сьогоднішній день. „У Криму ситуація з російською мовою якась неприродна, ненормальна. Я ж дивлюся телевізор - в основному, там українська мова. В аптеку заходжу і намагаюся купити якісь ліки, тільки по пам'яті згадую, що це проти цього. А так нічого не розумію, хоча в українській мовній сфері я живу півтора роки і більшість загальних термінів розумію. Але не специфічних термінів. Подібне може представляти загрозу життю людей”, - заявив В. Андреєв.

На питання „Чи повинні чиновники володіти державною мовою?” усі опитувані (100%) відповіли „так”. Респонденти вважають, що люди, які вирішують важливі питання в житті держави, повинні знати державну мову. Голова Верховної Ради України В. Литвин, коментуючи заяву міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника про те, що чиновники обов'язково мають знати російську мову, сказав: „Головне, про що ми повинні говорити, Ї щоб для початку елементарно державний службовець знав державну мову”. Він нагадав, що обов'язкове знання державної мови передбачене українським законодавством, яке регламентує діяльність державних службовців.

Стосовно рівня викладання української мови в регіоні, тільки 2 особи вважають його високим (3 %). Решта опитуваних вказала на достатній рівень викладання української мови.

З думкою американця Білла Мартіна, що „єдина офіційна мова допоможе нам спільно іти вперед”, погодилися 15 осіб (22 %), не згодні - 53 особи (78 %). Ті, хто не згодні, мотивували це тим, що АР Крим багатонаціональний регіон, і не можна примушувати людей, які все життя спілкувалися мовою своєї нації, вивчати якусь одну мову і тільки нею спілкуватися.

У бакалаврській роботі наводили два погляди на розуміння поняття „рідна мова”. Отже, перший - мова, яку дитина вивчає найперше, і другий - мова, якою людина володіє досконало і користується в будь-яких випадках життя. Більшість опитуваних щодо визначення рідної мови притримуються думки, що це мова, яку дитина чує при народженні, мова пращурів, мова родини. Ще були й такі відповіді:

- якою розмовляє людина;

- якою мислить людина;

- якою бачить сни;

- інше або комбінація вищенаведених пунктів.

У віковій категорії від 26 до 40 років взяли участь 30 осіб. На питання „Чи володієте Ви українською мовою?” 7 осіб відповіли „ні” (23,3 %), 23 особи - „так” (76,7%). Серед тих, хто не володіє українською мовою, були ті, хто не так давно переїхав до України з Росії, Таджикістану, Узбекістану.

Серед тих, хто володіє українською мовою, джерелом вивчення назвали родину 9 осіб (39 %); школу - 14 осіб (61 %).

На питання щодо мови спілкування на роботі, 4 особи спілкуються українською мовою (13,3 %). Всі інші спілкуються російською мовою - 26 осіб (86,7 %).

Вдома російською мовою спілкуються 25 осіб (83,3 %), кримськотатарською - 5 осіб (16,7 %).

Відповідаючи на питання „ Чи є на сьогодні достатньо підстав для зміни ст. 10 Конституції України:

„Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України…”?, усі респонденти цієї вікової категорії відповіли „так” і вказали, що в Україні повинно бути дві державні мови - українська та російська (100 %).

На думку респондентів даної категорії, чиновники повинні добре володіти державною мовою (100 %).

Щодо питання про рівень викладання української мови в АР Крим, 3 особи вказали на низький рівень (10 %). Вони вважають, що це пов?язано з недостатньою кількістю кваліфікованих кадрів. Інші назвали достатній рівень - 27 осіб (90 %).

З висловлюванням Білла Мартіна погодилися 8 осіб (26,6 %), не погодилися 22 особи (73,4 %).

Рідною мовою більшість респондентів називають ту мову, яку чули з дитинства - 24 особи (80 %); мова, якою міркують - 6 осіб (20 %).

Наступна вікова категорія - 41-60 років. В опитуванні взяли участь 42 особи, які дуже уважно поставилися до питань анкети.

На перше питання анкети „Чи володієте ви українською мовою?” „так” відповіли 15 респондентів (36 %). Джерелом вивчення української мови вини називають школу - 4 особи (26,6 %); родину - 7 осіб (46,6%); решти респондентів джерелом вивчення назвали телебачення та газети українською мовою (26,6 %).

Не володіють українською мовою 27 опитуваних (64 %). Ці люди були виховані за часів Радянського Союзу, де вивченню української мови не приділялося певної уваги. Зараз вони не вважають за потрібне вивчати українську мову.

На роботі опитувані переважно спілкуються російською мовою - 40 осіб (95 %). Лише двоє відповіли, що спілкуються на роботі як російською, так і українською мовами (5 %).

Вдома 37 респондентів (88 %) спілкуються російською мовою. Решта - 5 осіб (12 %), спілкуються як російською, так і кримськотатарською мовами.

Стосовно питання щодо зміни ст. 10 Конституції України всі 42 респонденти (100 %) вважають, що на сьогодні достатньо підстав, щоб внести корективи до статті. Усі респонденти зазначили, що в Україні повинно бути дві державні мови - українська та російська.

10 осіб не вважають, що чиновники повинні обов?язково володіти державною мовою (24 %). Решта (32 особи - 76 %) переконані, що знання мови для чиновників є обов?язковим.

39 опитуваних зазначили, що рівень викладання української мови в АР Крим є достатнім (93 %). А троє опитуваних вважають рівень низьким (7 %), і причиною цього визначають недостатню кількість кваліфікованих кадрів.

Усі респонденти цієї вікової групи (100 %) погодилися з думкою американця Білла Мартіна, що єдина мова допоможе спільно йти вперед, бо вважають, що так і було за часів Радянського Союзу.

Рідна мова для багатьох - це та мова, якою вони розмовляють все своє життя (40 осіб - 95 %); 2 особи зазначили, що це мова, якою людина вільно міркує та робить висновки (5 %).

Остання вікова категорія -61 і вище: 10 опитуваних. 6 осіб цієї вікової категорії володіють українською мовою (60 %). Джерелом вивчення мови усі зазначили родину. 4 особи (40 %) не володіють українською мовою, але розуміють.

На роботі усі опитувані спілкуються російською мовою (100 %).

Вдома двоє з опитуваних спілкуються українською мовою (20 %). Одна особа зазначила, що мовою спілкування вдома для неї є кримськотатарська (10 %). Решта визначила російську мову (70 %).

Всі 10 осіб вважають, що треба внести зміни в ст. 10 Конституції України і статусу державної мови надати ще й російській.

Респонденти даної вікової категорії вважають, що чиновники повинні володіти державною мовою (100 %) і мотивують це тим, що саме ці люди повинні надавати приклад пересічним громадянам.

Щодо рівня викладання української мови в АР Крим респонденти зазначили достатній рівень (100 %).

З думкою американського вченого погодилися 8 осіб (80 %), 2 особи не погодилися (20 %).

Рідною мовою ця вікова категорія визначила ту, якою людина розмовляє усе своє життя.

Підсумувавши усі результати різних вікових категорій, бачимо, що все ж таки російська мова переважає українську в усіх сферах діяльності. Але всі респонденти визначають, що є тенденція для подальшого поширення української мови, бо вона є державною мовою країни та її авторитет підвищується в АР Крим. Отже, можна зробити висновок, що українську мову вивчати треба, бо це головна мова України і на сьогодні ще не вийшов наказ щодо змін ст. 10 Конституції України. Держава повинна піклуватися про підготовку кваліфікованих кадрів, які будуть викладати українську мову в освітніх закладах.

Висновки

Мова виражає єдність держави. У національній державі ототожнюють державу, мову та націю. Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого ? без мови не було б суспільства. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображена соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо.

У бакалаврській роботі згідно із завданнями, дійшли таких висновків:

1. Питання визначення поняття рідної мови на сьогодні й досі залишається відкритим, оскільки одна й та ж людина може розмовляти в дитинстві однією мовою, а у зрілому віці ідентифікувати себе з іншою. Існують два погляди на це поняття. З одного боку це перша в житті мова і мова матері, а з іншого - це мова, з якою сама людина ідентифікує себе у плані культурної спадщини. Підсумувавши, вважаємо, що перший випадок доцільно використовувати для визначення рідної мови дитини, а другий - для людини в дорослому віці. Щодо державної мови, то її визначають як основну мову держави, яка використовується в законодавстві та офіційному діловодстві, навчанні. Це мова засобу спілкування всіх сфер життя держави і є обов'язковою для вжитку; населення України повинно знати та використовувати державну мову. Поняттями рідної, державної мови оперує мовна політика - заходи держави щодо розв'язання питань розвитку мови або мов у соціумі, країні. Основною метою мовної політики є розвиток української мови та затвердження її державності, задоволення мовних потреб національних меншин. На сьогодні склалася така ситуація, що російська мова переважає українську в усіх сферах вживання. Але все ж таки українська мова є державною мовою України і це відображено у Конституції.

2. В АР Крим етнонаціональна та мовна більшість не збігаються, і це є серйозною етнополітичною проблемою та джерелом можливого конфлікту на мовному ґрунті. Згідно з опитування Research & Branding Group 2011 з 12 - 22 серпня, переважна більшість (81,3%) кримчан визнають рідною російську мову (проти 60,1% тих, хто вважає себе етнічним росіянином); кримськотатарську - 9,4% (проти 9,1%); українську - лише 6,4% (проти 24,9%). Російську мову назвали рідною абсолютна більшість (95,7%) росіян, переважна більшість (76,7%) українців і досить значима частина (9,1%) кримських татар. Кримськотатарську мову визнають рідною абсолютна більшість (86,5%) кримських татар, а також невеликі частки українців (2,2%) і росіян (0,9%). Українська є рідною для 17,9% українців і незначних часток кримських татар (2,5%) та росіян (2,1%). Збільшилась чисельність вірмен, азербайджанців, грузинів, корейців, греків і німців. Кількість євреїв, білорусів, чувашів і мордви значно зменшилася.

3. На сьогодні, згідно з опитування щодо визначення рівня знань про мову в опитуваних мешканців селища Нижньогірського та міста Ялти, склалася така ситуація:

1) більшість опитуваних володіє українською мовою;

2) для більшості джерелом вивчення української мови була школа;

3) на роботі більшість опитуваних спілкується російською мовою;

4) вдома - теж переважно російською;

5) більшість опитуваних зазначає що поряд з українською статус державної мови повинна мати і російська мова;

6) щодо питання, чи повинні чиновники володіти державною мовою, то всі респонденти відповіли одностайно „так”;

7) щодо рівня викладання української мови в АР Крим, то більшість респондентів вважають рівень викладання достатнім;

8) з думкою американця Білла Мартіна переважна кількість респондентів не згодна;

9) на питання щодо розуміння терміну „рідна мова” велика кількість опитуваних визначила, що це мова дитинства та мова матері. Також були такі відповіді: 1) це мова, якою людина мислить;

2) мова, якою людина бачить сни. Декілька респондентів наголосили, що для них рідною мовою є саме російська. Частіше респонденти відповідали російською мовою. Переважна кількість опитуваних розуміє українську мову, але вдома і на роботі спілкується виключно російською, бо їм легше формулювати свої думки саме цією мовою. Отже, робимо висновок, що в АР Крим російська мова переважає українську мову в усіх сферах вживання. Але українська мова залишається головною мовою України і на сьогодні немає ніяких змін щодо державної мови. Українську мову треба плека та шанувати. Держва повинна забезпечити країну кваліфікованими кадрами, які будуть навчати правильної та гарної української мови.

Список використаних джерел

1. Аврорин В. Проблемы изучения функциональной стороны языка (К вопросу о предмете социолингвистики) / Авронин В. - Л.: Наука, 1975. - 276 с.

2. Ажнюк Б. Мовна єдність нації: діаспора й Україна / Ажнюк Б. - К.: Рідна мова, 1999. - 452 с.

3. Бацевич Ф. Рідна мова: Диференційні ознаки, функції [Електронний ресурс]. - Режим доступу: nbuv.gov.ua›portal/Soc_Gum/Timvum/2008_3/17%20Batsevych.pdf

4. Білодід І. Питання розвитку мови української радянської художньої прози переважно післявоєнного періоду: 1945-1955рр. / Білодід І. - К., 1955. - 156 с.

5. Богданович Г. Социолингвистические особенности полилингвизма в Крыму [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

6. Брицин В. Мовна ситуація // Українська мова: енциклопедія / В. Брицин, В. Русанівський, О. Тараненко. - К.: Українська енциклопедія, 2004. - С. 432.

7. Брицин В. Соціолінгвістика // Українська мова: енциклопедія / В. Брицин, В. Русанівський, О. Тараненко. - К.: Українська енциклопедія, 2004. - С. 631.

8. . Гофенедер Ф. Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр. / Ф. Гофенедер // Дивослово. - 2009. - С. 37 - 47

9. Ґудзик К. Мова і політика в Україні / К. Ґудзик // День. ? 2008. ? № 5. ? С. 14.

10. Єрмоленко С. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Єрмоленко, С. Бибик, О. Тодор. - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

11. Єрмоленко С. Мова і українознавчий світогляд / Єрмоленко С. - К.: Вища школа, 2007. - 614 с.

12. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник / В. Ковальчук, Л. Моїсєєв. - К.: ВД „Професіонал”, 2004. - 254 с.

13. Кононенко П. Феномен української мови. Генеза, проблеми, перспективи. Історична місія / П. Кононенко, Т. Кононенко. - К.: Наша наука і культура, 1999. - С. 168.

14. Конституція Украіни (зі змінами, внесеними згідно із Законом N 2952-VI (2952-17) від 01.02.2011) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z960254K.html

15. Леута О. Методи та методологія лінгвістичних досліджень: Монографія / О. Леута, О. Дубчак О. - К.: Ґенеза, 2010. - 106 с.

16. Лудченко А. Основы научных исследований: Учебное пособие / А. Лудченко, Я. Лудченко, Т. Примак. - К.: „Знання”, 2001. - 125 с.

17. Масенко Л. Законопроект „Про мови в Україні”: погляд лінгвіста / Л. Масенко // Дзеркало тижня. ? 2010. - С. 6 - 9

18. Масенко Л. Нариси з соціолінгвістики / Масенко Л. - К.:„Києво-Могилянська академія”, 2010. - 242 с.

19. Масенко Л. Українська соціолінгвістика: вивчення проблем мовної політики / Л. Масенко // Українська мова. - 2008. - №1. - С. 13 - 23

20. Мовна політика в державі та її законодавчі засади (країна за вибором) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://referator.com.ua/free/kontrolnaya/16607_movna_politika_v_derzhavi_ta_yiyi_zakonodavchi_zasadi?page=

21. Мочерний С. Енциклопедичний словник економіки та права / Мочерний С. - К.: „ Світ ”, 2006. - 422 с.

22. Німчук В. Виплекано віками / Німчук В. - К.: „Культура слова”, 1992. - 345 с.

23. Німчук В. Історія української мови як державної. Українськам мова як державна в Україні / Німчук В. - К.: Довіра, 1999. - С. 7

24. Огарт Е. Українська мова в сучасній мовній ситуації в Україні: соціолінгвістичний та етнокультурний аспект / Е. Огарт // День. - 2007. - № 8, С. 12 - 14.

25. Ожегов С. Словарь русского языка Ожегов С. М.: „Русский язык”, 1988. - 752 с.

26. Опитування Research & Branding Group 2011: мовна динаміка у 2011 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2011/03/16/6019106/

27. Панчук М. Крим в етнополітичному вимірі / Панчук М. - К.: Світогляд, 2005. - 533 с.

28. Пасько В. Мова і нація / В. Пасько // Дзеркало тижня. - 2004. - №45, С. 1 - 10

29. Погрібний А. Світовий мовний досвід та українські реалії / Погрібний А. - К.: „МЕДОБОРИ”, 2003. - 72 с.

30. Проект Закону України „Про засади державної мовної політики” від 26 серпня 2011 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: portal.rada.gov.ua.control/uk/publish/article/news_left.

31. Розенталь Д. Занимательно о русском языке / Д. Розенталь, М. Теленкова. ? Л.: Просвещение, 1990. ? 136 с.

32. Русанівський В. Історія української літературної мови / Русанівський В. - К.: АртЕк, 2002. - 387 с.

33. Сайт газети „Високий замок”, 16 лютого 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://prosvita.at.ua/publ/ridna_mova_zakladena_v_ljudini_genetichno/1-1-0-518

34. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми / Селіванова О. - Полтава: Довкілля-К, 2008. - 103 с.

35. Соціолінгвістика, її предмет, методи, завдання і проблеми [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rainstore.narod.ru›materials/zm/72.htm.

36. Степанов Г. Типологія мовних станів в країнах романської мови / Степанов Г. - М.:Либроком, 1976. - 243 с.

37. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 161/2010 від 15 лютого 2010 року. Про Концепцію державної мовної політики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/J223503A.html

38. Швейцер А. Історія соціолінгвістики [Електронний ресурс]. - Режим доступу: /8-1- http://damar.ucoz.ru/publ 0-45

39. Швейцер А. Современная социолингвистика: теория, проблемы, методы / Швейцер А. - М.: Либроком, 2009. - 223 с.

40. Шумарова Н. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму / Шумарова Н. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - 284 с.

41. Эмирова А. Языковая ситуация в Крыму и насущные проблемы возрождения крымскотатарского языка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://krod.narod.ru/oboz12.htm

Размещено на Allbest.ru