В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, га-личан, болгар, татар, але грузинів, осетинів, та в більшос-ті іменників середнього роду: вікон, гнізд, -решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), пле-чей (і пліч),

У давальному, орудному і місцевому відмінках іменни-ки другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями),-ах (-ях), напри-клад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знан-ням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на секретарях, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.

У знахідному відмінку множини іменників другої від-міни спостерігаються одні й ті самі закономірності розріз-нення істот/неістот, що в іменниках першої відміни та в ро-довому однини другої відміни [30;C.218].

У називному і знахідному відмінках множини іменни-ки третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, ма-тері,

У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, пе-чей, солей, вістей, осей, повістей. Флексію -ів приймає іменник мати: матерів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках висту-пають одні й ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.

Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий -- з іменниками II відміни чоловічого роду, третій -- з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий -- з іменниками ІІІ відміни.

Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:

І У називному відмінку множини іменники мають:

а) закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи, ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати,

б) закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі (й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї,

в) закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата, вінця.

У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, окулярів, Жигулів, Чернівців;

б) закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней, сіней, грошей,

в) нульове закінчення: канікул, вил, воріт, дров, лещат, Сум, Черкас, Карпат, грабель (і граблів), конопель, ночов] ясел, ясен, жорен.

В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, коноплями, Черкасами.

Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми, людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми. Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.

Іменники ворота і штани мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам і воротям, штанам і штаням; в орудному: ворітьми і воротами, штаньми, штанами і штанями; у місцевому: (на) воротах і воротях, штанах і штанях.

У знахідному відмінку майже всі множинні іменники мають форму, спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей (курей), але пасу гуси і гусей [25;C.228].

Вживані у сучасній українській мові іменники люди-на і люди, радість і радощі, курка, і кури, дитина і діти, гуска і гуси-тощо є спільнокореневими словами, а не співвідносними формами однини і множини; другий іменник у цих парах -- множинний.

В українській мові в окремих відмінках деякі іменни-ки мають паралельні форми, а саме: у родовому (граб-лів -- грабель), у давальному (воротам -- воротям, штанам -- штаням), в орудному (воротами -- ворітьми, дверима -- дверми, саньми-- санями, грішми -- гро-шима, штаньми -- штанами, штанями), у місцевому (на воротах -- воротях, на штанах -- штанях).

У родовому відмінку в іменниках - у яких перед за-кінченням наявні два приголосних звуки, відбувається чергування звуків [о], [е] з нулем звука, якщо іменник набуває нульового закінчення: граблі --грабель, коноплі -- конопель, дрівця-- д ровець, дрізки -- дрізок» ясна -- ясен [28;C.176-177].

Окремі особливості відмінювання мають множинні топоніми.

Топоніми тільки множинної форми можуть бути безсуфіксними (Клини, Кути, Лани) і суфіксальними (Дубовичі, Клинці).

Безсуфіксні топоніми відмінюються як відповідні множинні форми загальних іменників. Труднощі викликає Р. в., що має закінчення -ів і -0, вибір яких зумовлюється узусом (традицією): Пологи -- Поліг, Глодоси -- Глодос, Біловоди -- Біловод, Суми -- Сум, Прилуки -- Прилук. Якщо ж наголос падає на закінчення, то Р. в. має флексію -ів: Багнй -- Багнів, Лан -- Ланів, Береги -- Берегів, Богдани -- Богданів, Вири -- Вирів у ненаголошеній позиції можливі варіанти: Пологи -- Поліг і Пологів, Дуліби -- Ду-ліб і Дулібів, Берлоги -- Берлог і Берлогів.

Суфіксальні топоніми закінчуються морфами -ич-і, -ц-і, -иц-і, -ик-и, -ан-и, -ак-и, -к-и та ін. Вони мають різні системи відмінювання.

1. Топоніми на -ич-і відмінюються як іменники чоловічого роду на твердий приголосний у множиш (типу столи): Баничі -- Баничів, Баничам і т. д. Р. в. має два закінчення (4в і -0): Бистрині -- Бистричів, але Меденичі -- Меденич. У літературній мові поширенішим є закінчення -ів (Раневичі -- Раневичів, Золотковичі -- Золотковичів, Плетеничі -- Плетеничів), у розмовно-побутовому мовленні -- -о (Батятичі -- Батятич, Яструбичі -- Яструбич).

2. Топоніми на -ц-і відмінюються як іменники чоловічого роду на -ець у множині (типу стілець -- стільці, стільців): Млинці -- Млинців, Млинцям і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми Харківці, Вільхівці, Стриганці, Двірці та ін. Р. в. має два закінчення (-ів і -0) із вставним є перед морфом -ц-: Підгайці -- Підгайців, але Топорівці -- Топорівець. У літературній мові поширеніше закінчення -ів (Лучківці -- Лучківців, Болехівці -- Болехівців, Жовтанці -- Жовтанців), у розмовно-побутовому мовленні -- -0 (Яр-чівці -- Ярчівець, Влащинці -- Влащинець, Юськівці -- Юськовець та ін.).

Якщо наголос у топонімах на -ц-і падає на закінчення -і, то і в побутовому, і в літературному мовленні Р. в. здебільшого має закінчення -ів (Верхівці -- Верхівців, Хитці -- Хитців, Білівці-- Білівців тощо), але є винятки: Ляхівці -- Ляховець, Стріхівці -- Стріховець, Чернівці -- Чернівців і Чернівець.

3. Топоніми на -иц-і незалежно від місця наголосу відмінюються як іменники жіночого роду на -иц-я у множині (типу крамниця): Мульчиці -- Мульчиць, Мульчицям і т. д. У Р. в. вони мають -0: Новородчиці -- біля Новородниць, Полиці -- Полиць, Вовчиці -- Вовчиць.

4. Топоніми на -ан-и з наголошеним морфом -an- у літературній мові відмінюються як назви типу кияни: Росошани -- Росошан, Росошанам і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми типу Таращани, Козиряни. У Р. в. вживається -0: Лужани -- Лужан, Бояни -- Боян. Якщо у топонімах морф наголошений (-ан-й), то вони мають флексію -ів: Капранй -- Капранів, Поляни -- Полянів, Троянй -- Троянів.

5. Топоніми на -ик-и (-ник-и) відмінюються як загальні іменники на -ик у множині (типу посібники): Гребеники -- Гребеників, Еребеникам. У літературній мові у Р. в. вживається закінчення -ів: Стрільники -- Стрільників. За цим зразком відмінюються топоніми типу Бурики, Пшеничники, Підгайчики. У побутовому мовленні деякі топоніми на -ик-и вживаються з -о: Попельники -- біля Попельник, Пшеничники -- родом з Пшеничник, Липники -- біля Липник.

6. Топоніми на -ак-и, -як-и з наголошеним і ненаголошеним закінченням у літературній мові відмінюються як відповідні загальні іменники на -ак-и (типу байраки, п'ятаки): Кубряки -- Кубряків, Кубрякам і т. д. У літературному мовленні Р. в. має закінчення -ів (Третяки -- біля Третяків, Новаки -- з Новаків, Кайдаки -- з Кайдаків), у побутовому мовленні -- нульове (з Кайдак, з Кодак, з Новак).

7. Топоніми на -к-и (після приголосного) відмінюються як іменники множини типу ручки, піски, бурячки: Обложки, Обложок, Обложкам і т. д. У Р. в. вживається два закінчення (-ів і -0): Клиш-ки -- Клишок і Клишків, Воронки -- Воронків і Воронок, Подільки -- Подільок і Подільків.

Закінчення -їв з'являється переважно тоді, коли наголос у топонімах падає на закінчення -к-й: Хижкй -- Хижків, Ставки -- Ставків, Сніжки -- Сніжків. Якщо ж наголос падає на основу або переходить на неї з закінчення, то вживається -0: П'ятихатки -- П'ятихащрк, По-лотки -- Полошок, Кринички -- Криничок, Річки -- Річок, Піски -- Пісок, Ліски -- Лісок, але Ліски -- Лісків, Піски -- Пісків, Якщо ж топоніми на -к-и за походженням є прізвищами чи родовими назвами, то вони у Р. в. набувають закінчення -ів: Терещенки -- Терещенків, Левченки -- Левченків, Кальченки -- Кальченків. [40;C.86-88].

2.3 Функціонування іменників множинності

Функція означеної кількості. З функцією означеної кількості в системі граматичних форм пов'язане поняття означеної, конкретної множинності, яка становить зміст граматичної категорії числа, оскільки тут відтворюються кількісні відношення реальної дійсності. Число як предметний показник категорії у людській свідомості абстрагується від предмета: чим^далі в мисленні іде відособлення числа від речей, тим більш абстрактною і більш чистою стає категорія числівника у структурі мови [16, С. 391]. У сучасній українській мові функція означеної кількості переважно реалізується словосполученням кількісного числівника та іменника, напр.: і дві вербички стали на сторожі (Л. Костенко). Три явори посадила сестра при дорозі. Невеликії три літа марно пролетіли (Т. Шевченко). У недільний день [баба] розставить на столі п'ять мисочок і вигре мокрі ложки (А. Малишко). У мене є тільки дві скибочки хліба (М. Стельмах). Участь граматичної категорії числа іменників у вираженні означено-кількісних відношень виявлена обмеженим рядом лексичних одиниць, де квантитативність передана лексичною функцією слова, напр.: одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, сотка, тисяча, мільйон, мільярд тощо. Цю групу кількісних позначень О. М. Гвоздєв назвав ускладненою [32, С. 249], виходячи із синкретизму ролі цих слів у тексті, суть якого полягає в поєднанні у семантиці слова двох факторів змісту - кількості і називання цієї кількості. Функція квантитативної номінації, яку реалізують іменники, вмотивовує перебування останніх у сфері міжкатегоріального переходу від іменника до числівника на підставі їх сучасних кваліфікацій. Так, іменники, які спеціалізуються на вираженні семи конкретної кількості, виявляють родові ознаки, змінюються за числами, оскільки в мові простежуються пари числових кореляцій, напр.: десяток -десятки, дюжина - дюжини, сотня - сотні, мільйон - мільйони. Подібно до імен із власне-номінатнвною функцією ці квантитативи можуть мати при собі узгоджені означення, напр.: Всяка пара взаємно спряжених деталей стикається одна з одною своїми поверхнями ("Технологія різального інструмента"). Так змарніла на виду і попоганшала, наче їй на обличчі горох молотила чортова дюжина чортів у чортову дюжину ціпів (Є. Гуцало).

Однак подібно до кількісних числівників ці іменники створюють ситуацію квантитативної актуалізації в поєднанні з іменниками, що називають предмет з числа однорідних йому предметів, напр.: Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи над піддашшям (М.Коцюбин-ський). Хлопченя...Підбира, ласкаве і сердите, Перші пари непокірних рим (М. Рильський). Придбавши в кіоску "Союз-друку" дюжину конвертів, він вирішив взяти участь у конкурсі "ВК" "італія-90". Старий дзвонар вітер зібрав до купи тисячі ниток і хилитав галузки і дзвонить та дзвонить (М. Коцюбинський). ІГятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів, варила кашу на триніжку (А. Малишко). Організм, - писав і, П. Павлов, - складається з маси великих окремих частин і мільярдів клїшнних елементів ('Шкільна гігієна"). 3 десятьма запорожцями Сірко розбивав сотні ворогів, а коли біля нього була сотня козаків, він перемагав тисячі вояків ворожого війська (І. Шаповал).

Якщо прийняти одиницю - найменше ціле число - за умовну величину при вимірюванні або визначенні однорідних з нею величин, то кожна з числових номінацій є одиницею кількісного рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін. (СУМ, 9, 472). Присутність квантитативного компонента простежується у формально-семантичних ознаках цілого ряду споріднених похідних, напр,: назва колективу (козача сотня), близнят (двойня, тройня), назва шкільних оцінок (двійка, трійка), номерів транспортних засобів (їдьте до ВДНГ тролейбусом-одиницею), гральних карт (козирна десятка), різновидів одягу (костюм-трійка), назв вогнепальної зброї за калібром (танк-тридцятьчетвірка)> упряжі коней (під'їхав четвериком), назв господарського реманенту (На Слобожанщині, Полтавщині, Поліссі вживалися багатозубі рала: "трійча" або "трояк", "п'ятирик") ("Народна творчість"), назв одиниць виміру (...у чернігівських чумаків одна зарубка дорівнювала п'яти пудам солі - п'ятирику) ("Народна творчість").

Поєднуючись на рівні синтаксичних одиниць у словосполучення з означено- і неозначено-кількісним опорним компонентом, квантитативи перебувають у залежній позиції, напр.: Людина з'явилася на землі два мільйони років тому (Літ. Україна). Ще кілька десятків робітників немов забули про всі свої турботи під впливом весняної днини (М. Коцюбинський). Підрядний зв'язок між опорним числівником та іменником з кількісним значенням в умовах квантитативної актуалізації реалізується тоді, коли залежний іменник підпорядковує, у свою чергу, інший іменник, але з предметним значенням.

Перелік семантико-граматичних особливостей найменувань означеної кількості предметів підтверджує іменниковий тип морфологічних одиниць, який є реліктом давніх квантитативних номінацій. У проміжному становищі між іменниками і числівниками перебуває лексема тисяча. За висловом В. В. Виноградова, вона дедалі частіше потрапляє в орбіту числівника, збільшуючи набір залежних відмінкових форм [1, С. 293]. Основою для категоріального зближення у цій сфері семантичної перехідності є ідентифікація функцій слів. Як репрезентанти квантитативної функції іменникові номінації кількісних понять синонімічні функціональним відповідникам категорії числівника і диференціюються на основі морфологічних показників - словосполучення з іменниками у родовому відмінку, напр.: У торбині був уже розпечатаний лист, чистий папір, гребінець і декілька соток, грошей (П. Панч). Яким під'їхав пораю коненят (М. Коцюбинський). Зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі (Укр. казки). Пе сотні вас, а міліони Поля}І, дулібів і древлян Гаврмлич гнув во время оно (Т. Шевченко). Тоді Харко одчинив ворота і впустив сотню козаків (Д. Мордовець).

Паралелізм значень помітний у синтаксичних конструкціях, де іменні або числівникові категоріальні одиниці виконують роль опорного компонента з тотожною предикативною функцією, оскільки виражена ними кількісна ознака, як і будь-яка інша, є атрибутом-предикатом щодо залежних іменників із семою предметності.

До реалізаторів функції означеної кількості умовно можна віднести іменники, ~ де кількісний компонент виражений конкретним предметом, що служить за еталон виміру. Тут ситуація квантитативної актуалізації вмотивована поєднанням лексичних одиниць, які шляхом позначення частини цілого предмета передають кількісний вияв предметності, напр.: Восени ложка води, а цебер грязі (Прислів'я). Потім узяли бандити увесь випечений хліб, обтовчене пшоно, сіль у вузлику, гладущик меду (М. Стельмах). Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі (І. Франко). Ні муки пилинки, ні солі дробинки, ні горілки росинки (Прислів'я). На тій примостці не лежало...ні хліба шматочка (П. Мирний). ( Функція узагальненої кількості. Специфіка функції узагальненої кількості пов'язана з генералізацією понять, з логічним переходом від окремого до загального, у цьому аспекті вона зближується з граматичною категорією роду, зокрема її функцією узагальненої особи, з характерними ступенями узагальненого значення.

Виділення родових понять, не характерних для граматичної категорії числа, дослідники пов'язують, із залишковим явищем числових розрізнень в індоєвропейській мові. Як зазначав Ф. Ф. Фортунатов, іменники в «спільноіндоєвропейській мові мали словотворчі (за значенням) форми числа у ролі форм цілих слів, причому саме розрізнялися у таких формах однина, двоїна, множина» [33, С. 162]. Форми числа входили до складу відмінюваних слів, але за значенням не були формами словозміни.

"Якщо основним призначенням форм числа є квантитативна актуалізація віртуальних понять, надання їм індивідного значення, то при виділенні родових понять форми числа втрачають свою актуалізуючу ознаку і стають засобом виділення поняття як такого. Форми числа відображають у цьому випадку не одиничний елемент множинності і не актуальну множинність елементів класу, а даний клас предметів у сукупності його елементів" [34, С. 31]. Для визначення елемента сукупної множинності передбачається один, будь-який член певної збірної множинності і до того ж обов'язковий [35, С. 139], напр.: Ти перетнула дорогу ординцю і шведу Праведним гнівом освячених братством мечів (Б. Олійник). Слава першим хвилям грому, Слава птиці і звірині (М. Рильський). Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (Прислів'я). Бачиш руський з „тобою, башкир і таджик, друзі, браття твої...(М. Рильський). Ще вечір спав в очеретах, ще полохливий мокрий птах шукав гнізда (А. Малишко). Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (Прислів'я).

Функція узагальненої кількості відтворюється у структурі мови індивідуальними лексичними засобами, зовнішнє оформлення родового поняття дорівнює обсягу усього вислову, який маркований нейтралізованою часовою віднесеністю дієслівних форм. Така вимога до структури тексту продиктована предметно-логічними умовами змісту, які випливають з віртуальної природи імені у функції узагальнення.

Іменники - назви осіб, представників флори, фауни тощо, репрезентовані у граматичних формах однини, рідше множини, залежно від семантико-синтаксичних ознак предиката-присудка можуть реалізувати дві функції: позначати загальне поняття предмета даного класу і один предмет або множинність однойменних предметів [4, с, 40], пор.: Стоїть явір над водою, у воду похилився (Т, Шевченко). Явір, або тополя, є ознакою українського ландшафту ("Народна творчість"). Якщо в першому випадку лексема відтворює значення реальної одиничності предмета, то в іншому -співвіднесеність змістових і виражальних засобів порушена. Інтенсіонал реалізованого цим іменником поняття неозначений і вказує на сукупну множинність предметів, відтворену немаркованим членом числової кореляції [36, С. 14; 4, С. 42]. Як зазначав І. О. Бодуен де Курте-не, з поняттям числової множинності. в іменах (nomina Substantivum) пов'язане поняття збірності (collektivum), на відміну від простої множинності [37, т. 2, С. 316].

Відношення еквіполентної опозиції у структурі категорії числа характерні для членів дискретного ряду, пор.: явір -явори. Що ж до імен у функції узагальненої кількості, то тут має місце семантично нейтралізоване протиставлення граматичних форм, пор.: Нутрія ціниться своїм м'ясом ("Людина і світ") і Нутрії ціняться своїм м'ясом. Синкретизм формальної інтерпретації компонентів дискретного ряду та узагальнених понять породжує граматичну синонімію серед одиничних і множинних показників.

Класифікація обов'язкового елемента сукупної множинності подана через варіювання відтінків родового поняття, зумовлених форма льно-граматичною структурою вислову. Як зазначає Г. І. Рожкова [38, С. 62-63], елемент сукупної множинності, тобто узагальнення, може бути представлений у вигляді одного предмета як типового, напр.: Селянин встигає, поки сонечко підіб'ється вгору, і наоратися ("Спогади про А. Малишка"). Довгоносий птах - [кулон] водиться тільки на сухому або на мілких болотах (О. Досвітній). Він живе, як сорока на тернині (Прислів'я). Льотчик повинен уміти зберігати напрям на зльоті (О. Ільченко). У людини все повинно бути прекрасним; і обличчя, і одяг, і душа, і думки (А. Чехов). Людина з'явилася на землі два мільйони років тому ("Літ. Україна"). Моряка парус додому сам несе (О. Гончар). А колони, арки, заводи - це вершина професійного мистецтва муляра ("Роб. газ".). Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати (Прислів'я). Відсутність квантитативної актуалізації запрограмована метою вислову - створення ситуації узагальненої сукупності предметів. У зв'язку з цим відсутні допоміжні квантори-конкретизатори особи: вказівні займенники цей, такий. При іменниках-підметах або придієслівних членах у відношеннях взаємокоординації присудки передають номінацію дії з відтінком модальності; вживані дієслівні форми третьої особи однини, у структурі змісту дієслів переважає сема процесуального стану.

Наступне поняття узагальненого числа формується за умови, коли елемент сукупної множинності становить цілий вид або розряд предметів, напр,: Сьогоднішній робкор ~ це передовик виробництва, новатор, людина з державним підходом до справи ("Рад. Україна"), Найголовнішими промисловими рибами є оселедець, тріска, білуга, осетер, лосось, лящ ("Зоологія"). Книги - морська глибина, хто в них сягне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (І. Франко). Гуси - велика швидкоростуча, в основному травоїдна птиця ("Зоотехнічна виробнича еі щиклопедія"). Кулик - птиця болотяна (О. Вишня). Рази (троянди) є найкращі декоративно-квіткові рослини ("Озеленення колгоспного села"). Сосиска і сарделька -~ це різновидність варених ковбас ("Українські страви"). Цемент - хліб будівництва ("Веч. Київ"), Сорока - корисний птах: знищує шкідників ("Наука і суспільство"). При іменниках - реалізаторах функції узагальненого числа - присудки вживаються в ролі назв-характеристик. Фактор часової віднесеності у реченнєвих структурах знятий, присудок характеризує предмет не за дією, а за станом і, як правило, виражений іменною частиною.

Функцію узагальненого числа виражають іменники з репрезентацією форм однини, які позначають сукупну множинність як єдине ціле. Такі лексеми належать до групи назв маси, речовини, кількісний обсяг яких не потребує обмежень, напр.: Тут знаходиться господарство, яке вирощує форель ("Веч. Київ"). Для вирощування риби в радгоспі спеціально спорудили кілька штучних водоймищ на місці колишніх заболочених ставків ("Людина і світ"). У районі силами кількох колгоспів вдалося побудувати невеликий завод по виробництву цегли ("Зоря Полтавщини"). М'ясо сома дуже смачне і поживне ("Хлібороб України"). Тарані він цілі кучугури за літо нав'ялить і насушить (О. Гончар). Стара Маруся послала Лукину жати хліб за сніп на панському лану (І. Нечуй-Левицький). Вказівка на часову віднесеність дії для імен із семою маси, речовини у функції узагальнено го числа не актуальна.

Функція узагальненого числа може простежуватися на рівні реченнєвих структур з імпліцитним висхідним предметом, який є узагальненою граматичною особою [35, с, 139], напр.: Що посієш, ге й пожнеш. Любиш катати ся, люби й саночки возити. Згаяного часу і конем не доженеш. Не страши кота салом. Вік живи, вік учись. Поспішиш - людей насмішиш. За праве діло - тій сміло. Добре роби ~ добре й буде (Прислів'я).

Ситуація узагальнення формується з участю дієслів у формі 1-ї або 2-ї особи однини і множини дійсного або 2-ї особи однини наказового способу» За умови наявності предмета узагальнення вживаною дієслівною формою є 2-га особа однини ішкалогюго або 3-тя особа однини дійсного способу, напр.: Людей питай, а сам розум май. Ситий голодного не розуміє. На ко.іаку і рогожа пригожа. Хворий лежить та без пам'яті хліб їсть (Прислів'я). Елемент узагальнення присутній у структурі змісту речень з дистрибутивного функцією, реапізатором узагальненого значення є лексеми, марковані грамемою однини, напр.: І кожний з нас те знав, ідо слави нам не буде (Франко), Кожному з нас здавалося, ото вже все позаду, небезпека минула (О. Донченко) [31;C.134-143].

ВИСНОВОК

Категорія числа іменників -- словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова -- однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат - верстати, сівалка - сівалки. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа.

В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом.

Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму - або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки.

Розряд іменників, який цікавив нас у процесі дослідження - існування та особливості функціонування множинних іменників (pluralia tantum).

Іменники pluralia tantum, як і іменники, що виражають кількісну визначеність предметів, тобто такі, що мають форми однини і множини, позначають конкретні і абстрактні предмети. У класі іменників pluralia tantum виділяються три групи слів: а) конкретні б) абстрактні і в) власні назви.

Серед множинних іменників -- конкретних назв існують такі семантичні групи: 1) назви одягу та взуття: штани, шаровари, панталони, брюки, бутси, плавки, труси, гетри, колготи; 2) назви будівель, споруд: верота, нари, підмостки, перила, східці, двері, палати, поручні, сходщ 3) назви сільськогосподарських знарядь: граблі, вила, сани; 4) назви предметів особистого користування: окуляри, милиці] 5) назви частин людського тіла: кучері, рамена, вилиці; 6) речовини, матеріали: дрова, консерви, дріжджі; 7) назви різних видів залишок: помиї, висівки, недоїдки.

Серед множинних іменників--абстрактних назв виділяються такі семантичні групи: 1) назви, що виражають сукупність: гроші, фінанси, добові, командировочні, дебрі, мощі; 2) назви якостей і властивостей: солодощі, пестощі, радощі, пахощі, труднощі; 3) назви дій, процесів, станів: вибори, дебати, біга, переговори, нелади, проводи; 4) назви відрізків часу (найчастіше чимось відзначені): канікули, оглядини, іменини, родини, похорони, вакації, будні.

До іменників множинної форми за своїм значенням на-ближаються деякі іменники в таких випадках:

а) якщо сло-ва з речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів;

б) якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію;

в) якщо форми однини мають від-тінок узагальнення.

Простеження еволюції існування множинних іменників в українській мові було здійснено за двома визначними для української мови словниками. Це - «Словар української мови» Б.Грінченка та «Словник української мови». Аналіз семантики іменників множинності за цими двома працями дозволив зробити такі висновки:

1. У сучасній українській мові є тенденція до утворення власне множинних іменників: слова, що частіше вживані у множині, Словник Б.Грінченка подає як одне із значень одиничного іменника під ремаркою „частіше вживані у множині”, а СУМ їх подає вже в окремій словниковій статті як нові слова. Одиничні іменники, при цьому існують паралельно або взагалі відсутні, втративши значення сучасного множинного іменника.

2. У Словнику Б. Грінченка множин-ний іменник часто є однозначним, а у СУМі - багатозначним, і навпаки. Отже, значення не тільки змінюються, а, як живі клітини, мають здатність народжуватися і відмирати.

3. Серед багатозначних іменників pluralia tantum є такі, що мають різницю в одному із значень або у відтінках його. Розвиток науки впливає на зміну семантичної структури лексеми.

У даній дипломній роботі також було розглянуто відмінювання власне множинних іменників.

Встановлено, що множинні іменники відмінюються лише у множині (а звідси і назва їх), однак значення однини вони мають: Темні окуляри приховували блиск очей (значення однини); На вітрині були виставлені окуляри різної форми (значення множини). Кожний відмінок множинних іменників має кілька варіантів відмінкових форм. Причому іменники, що в одному з відмінків (скажімо, називному) становлять один варіант, в інших можуть належати до різних.

Множинні іменники мають ті самі форми, що й іменники першої -третьої відмін у множині.

Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий -- з іменниками II відміни чоловічого роду, третій -- з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий -- з іменниками ІІІ відміни.

Серед функцій, які виконують іменники множинності в сучасній українській мові слід відзначити такі найголовніші: функція означеної кількості, функція узагальненої кількості, функція елементу сукупної множинності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). - Москва- Ленинград: Учпедгиз, 1947. - 784 с.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К., 1988. -257 с.

3. Дегтярев В. И. Категория числа в славянских языках. Ростов-на-Дону, 1982. 320 с.

4. Дегтярев В. И. Основы общей грамматики. Ростов-на-Дону, 1973. 256 с.

5. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського: У 2 т. К., 1951. Т. 1. 519 с.

6. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2 ч. К., 1961. Ч. 1. 172 с.

7. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2-х ч. К., 1961. Ч. 2. 159 с.

8. Матвияс И. Г. Имя существительное в украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. доктора филол. наук. К., 1969. 52 с.

9. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К., 1974. 184 с.

10. Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. К., 1962. 164 с.

11. Москаленко Н. А. Нарис історії української граматичної термінології. К., 1959. 224 с.

12. Недбайло Л. И. Грамматическая категория числа в современном украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. К., 1968. 21 с.

13. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972. 402 с.

14. Ганич Д. Г., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. 360 с.

15. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV ст. - першої половини XVII ст. К., 1991. 238 с.

16. Реформатский А. А. Число и грамматика // Вопросы грамматики. Сборник к 75-летию акад. И. И. Мещанинова. Москва - Ленинград, 1960. - С. 384 - 401.

17. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К. Білодіда. К., 1969. 584 с.

18. Грінченко Б. Словарь української мови . К., 1907-1909. Т.1-4.

19. Етимологічний словник української мови. К., 1982-2003. Т.1-4.

20. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Харків, 1977.

21. Матвіяс І. Г. Іменник в сучасній українській мові. К., 1974.

22. Потебня О. О. Значение множественного числа // Филологические записки. 1888, Вип. 1. С. 70-75.

23. Словник української мови. В 11-ти т. К., 1970-1980.

24. Тараненко О. Мовна скарбниця українського народу. Вступна стаття // Словар української мови: У 4-х т. / За редакцією Б. Грінченка. К., 1992. С. 5-11.

25. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред.. М.Я.Плющ. - 6-те вид., стер. - К.: Вища школа, 2006. - 430 с.

26. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред.. О.Д.Пономарева. - 2-ге вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 400 с.

27. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т. Волох, М.Т.Черемисов, Є.І.Черинов. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вища шк.,1989. - 334 с.

28. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови: Навч. посібник. - 2-ге вид., стер. - К.: Вища шк., 1994. - 368 с.

29. Еляшевська О. До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві // Вісник Львівського ун-ту. - Серія філол., 2004. -Вип. 34. - Ч. І. - С .134-139.

30. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 1994. - 414 с.

31. Безпояско О.О. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз): Монографія / Відп.ред.Й.Ф.Андерш; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. - Наукова думка, 1991. - 171 с.

32. Гвоздев А.Н. Современный руський литературный язик. - М.: Учпедгиз, 1958. - 406 с.

33. Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды: В 2 т. - М.: Учпедгиз, 1956. - Т.1. - 450 с.; - М.: Учпедгиз, 1957. - Т.2. - 471 с.

34. Канцнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. - М.; Л.: Наукова думка, 1965. - 112 с.

35. Ломтев Т.П. Предложение и его грамматические категории. - М.: Изд-во Московского университета, 1972. - 199 с.

36. Кумахов М.А. Словоизменение адыгских языков. - М.: Наука, 1971. - 342 с.

37. Бодуэн де Кортунэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - Т.1. - 392 с.

38. Рожкова Г.И. Очерки практической грамматики русского язика. - М.: Высш.шк., 1978. - 176 с.

39. Вихованець Р.І. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К.Городенська; За заг.ред. І.Вихованця. - К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004. - 400 с.

40. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВЦ «Академія», 2004. - 336 с.

41. Колесников А.А. Синтаксическое обеспечение грамматических форм имен существительных русского языка. - К.: Вища школа. - Главное издательство, 1988. - 140 с.

42. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. - К.: Наукова думка, 1987. - 211 с.

43. Бондарко А.В. Категория и разряды славянской функциональной морфологии: (Морфологические категории и лексико-грамматические разряды) // Славянское языкознание: VII Международный съезд славистов (Варшава, 1973 г.). - М., 1973. - С.42-62.

44. Марковский И.К. Слова со значеним «неопределенной множественности» в современном русском языке // Науч. докл. высш. шк. филол. науки. - 1974. - №4. - С.77-84.

45. Есперсен О. Философия грамматики. - М.: Изд-во иностр.лит., 1958. - 404 с.

46. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. - 2-е узд. - Л.: Учпедгиз, 1941. - 620 с.

47. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг.ред. І.К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1969. - 584 с.

48. Швачко С.А. Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и украинском языках. - К.: Вища школа. - Главное издательство, 1981. - 144 с.

49. Вейнрех У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. - М., 1970. - Вып.5. - С.163-249.

50. Маслов Ю. К семантической типологии морфем // Русский язык? Вопросы его истории и современного состояния. Виноградовские чтения. I-VIII. - М., 1978. - С.5-18.

51. Виноградов В.В. О формах слова // Исследования по русской грамматике: Избранные труды. - М., 1975. - С.33-50.

52. Шахматов А.А. Учение о частях речи: Из тр. А.А. Шахматова по современному русскому языку. - М.: Учпедгиз, 1952. - 272 с.

53. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 336 с.

54. Українська мова: Навч. Посібник. - 2-ге вид., стереотип. / Паз як О.М., Серб енська О.А., Фурдуй М.І., Шевченко Л.Ю. - К.: Либідь, 2001. - 384 с.

55. Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису: Навч. Посібник / За ред. І.І. Різуна. - Київ: Либідь, 2004. - 272 с.

56. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. - К.: Вища школа. - Головне видавництво, 1974. - 294 с.

57. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. ІІ частина: Синтаксис. - К.: Радянська школа, 1965. - 284 с.

58. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. - К.: Академія, 1999. - 288 с.

59. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. - К., Либідь. - 1993. - 368 с.

60. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. - 2-е вид. - К., Одеса: Либідь, 1991. - 280 с.

61. Соболева П.А. Лексикализация множественного числа и словообразование // Лингвистика и поэтика. - М., 1979. - С.47-85.