Наступність і перспективність у вивченні частин мови в початкових класах (дослідження)

Особливості і методика реалізації принципу наступності в процесі вивчення частин мови в початкових класах, а також його вплив на мовленнєвий розвиток школярів. Лінгвістичні основи і лінгвістично-дидактичні принципи вивчення частин мови в початковій школі.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.09.2009
Размер файла 101,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто з відмінюванням. Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

· займенники змінюються за відмінками;

· зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;

· називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;

· решта відмінків можуть уживатися і з прийменниками, і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою -- це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Показати це можна, використавши таблицю відмінювання займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні й дійдуть потрібного висновку.

Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині. Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'являється у займеннику тоді, коли він уживається з прийменником (у нього, але його), в орудному ж відмінку наявність н є постійною ознакою.

Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) -- родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) -- знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.

У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника:

1) знаходжу в реченні слово, з яким зв'язаний займенник;

2) від цього слова до займенника ставлю питання;

3) за питанням визначаю відмінок займенника.

Вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час вивчення дієслова школярі ще раз повернуться до цього матеріалу, закріплять одержані знання про особові займенники.

Формування граматичного поняття «числівник» починається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількість предметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонує порівняти два речення і сказати, чим вони відрізняються: Півники горох молотили і Два півники горох молотили. Учням неважко помітити, що ці речення відрізняються словом два. Учитель вдається до евристичної бесіди:

Чи можете ви сказати, скільки півників виконували дію в першому реченні? А в другому?

Отже, з якого метою вжите слово два? (Щоб показати, скільки було дійових осіб.)

Назвіть відомі вам частини мови в першому реченні. А в другому?

(Виникає ускладнення: що робити із словом два? До якої частини мови його віднести?)

На яке питання відповідає слово два? (Скільки?)

Що називає? (Кількість предметів.)

Отже, що ви дізналися про слово два? (Що воно називає кількість предметів і відповідає на питання скільки?)

Давайте подивимось, чи є ще в нашій мові слова з такими ж ознаками. Для цього прочитайте віршик І. Неходи:

Це - матрьошка.

Зимно їй.

Десять вдяганок на ній:

П'ять спідниць, і п'ять хусток,

І смушевий кожушок...

Хто правильно зумів порахувати, скільки вдяганок було на матрьошці? (Одинадцять.)

Слова два, п'ять, десять, одинадцять належать до тієї частини мови, яка зветься числівником, -- повідомляє вчитель і пропонує учням самостійно зробити висновок, які ж слова слід називати числівниками.

Під час вивчення числівника важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можуть користуватися і синонімічними (збірними) числівниками. З цією метою дітям пропонується для спостереження два речення: Три хлопчики з нашого класу поїхали на екскурсію і Троє хлопчиків з нашого класу поїхали на екскурсію. Учні мають переконатися, що слова три і троє належать до числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те ж питання. Класовод може звернути увагу на те, що числівник три вимагає вживання при собі форми називного відмінка іменника, а троє -- родового.

У ході подальшої роботи над засвоєнням граматичного поняття «числівник» в учнів мають розширитися знання про цю частину мови. Слід сказати, що числівники можуть відповідати і на питання котрий? або який по порядку? Для цього слід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крім інших, порядкові числівники. Наприклад:

Вийшли з лісу ведмежата,

Заходились жито жати:

Запряглося в жатку троє,

До в'язання стало двоє,

Шосте між дубками косить,

Сьоме воду всім підносить. (В. Ладижець)

Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні неодмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шосте і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання скільки? До них треба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонувати й інше питання котре?, яке буде орієнтиром у визначенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикметників.

Щоб попередити можливість формального розрізнення числівників з іншими частинами мови (число -- значить, числівник), слід провести роботу по розпізнаванню числівників і однокореневих з ними іменників. З цією метою можна запропонувати учням визначити однокореневі слова у поданих реченнях, сказати, до яких частин мови вони належать: Бабуся подарувала Оленці трійко курчаток і «Виправити б трійку в школі»,-- подумала Надійка.

Закріплення знань про числівник передбачає виконання ряду вправ: виписування з тексту числівників; утворення словосполучень, до складу яких входять числівники; утворення від кількісних числівників порядкових; читання математичних виразів, записаних цифрами, тощо.

Формуючи в учнів початкових класів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що дієслова - це слова, що називають дію; дієслова відповідають на питання що робить? що зробить? Для того щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.

Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів - назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду.

Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти). У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений -- зеленіти) або іменників (вечеря -- вечеряти).

Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів, їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні.

У процесі засвоєння числа дієслів учні усвідомлюють, що дієслово змінюється за числами; дієслова мають два числа -- однину і множину; при зміні дієслова за числами змінюється його закінчення, а смисл залишається той же самий; у реченні дієслово-присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет-іменник (займенник).

Підготовча робота до сприйняття учнями поняття «число дієслів» починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робить?, а в іншому -- що роблять? Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій. Наприклад, учитель демонструє малюнки, на одному з яких зображена одна танцюристка, на другому -- кілька, і пропонує скласти за цими малюнками речення.

Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і узагальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова змінюються за числами. Якщо дієслово називає дію одного виконавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Так досягається встановлення учнями зв'язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, і закінченням. Наприклад: що робить? танцює (однина), що роблять? танцюють (множина).

У подальшій роботі над вивченням часових форм дієслова учитель вдається до завдань, під час виконання яких діти вправляються в розпізнаванні числа дієслів (аналіз текстів, складання речень). Школярі навчаються також змінювати число дієслів у залежності від питання: що робили? -- співали, що робив? -- співав.

Формуючи поняття роду дієслів, учитель досягає розуміння учнями того, що форми роду мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду іменників (займенників). Підвести школярів до висновку про наявність родових форм у дієсловах минулого часу вчитель може, організувавши порівняння двох груп речень:

Клен цвів. Клен цвіте.

Калина цвіла. Вишневе дерево цвіло.

Калина цвіте. Вишневе дерево цвіте.

Внаслідок порівняння форм ужитих у реченнях дієслів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння ж речень типу Дерева цвіли і Клени цвіли переконає учнів, що у формах множини дієслова роду не мають.

Опрацьовуючи часові форми дієслів, учні засвоюють, що часових форм дієслів дієслова змінюються за часами; дієслова мають три часи: теперішній, минулий і майбутній; дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять. Вони відповідають на питання що робить? що роблять?; дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять. Вони відповідають на питання: що робив? що робили? (що зробив? що зробили?); дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали. Вони відповідають на питання що зробить? що зроблять? (що буде робити? що будуть робити?).

Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до дієслів ряд питань, серед яких: що робить? що роблять? що робив? що зробив? що буде робити? На наступних етапах вивчення часів дієслова головним орієнтиром визначення кожного з часів служить саме питання, а не смисл часової форми.

Різницю у значенні часових форм дієслова учні усвідомлюють на простих прикладах. Як варіант такої роботи вчитель може організувати спостереження за однією з дій учнів на уроці. Класу пропонується таблиця:

Теперішній час

Минулий час

Майбутній час

Що робить?

Що робив?

Що буде робити?

Учитель запитує в дітей, що робить їхній товариш, викликаний до дошки? (Пише.) Дієслово пише учні записують у першу колонку таблиці. Що робив його попередник? (Писав.) Що буде робити наступний викликаний учень? (Буде писати.) Діти відносять дієслова писав, буде писати у відповідні колонки таблиці. Так учні засвоюють поняття «теперішній», «минулий», «майбутній» часи дієслова.

Наступна робота над формуванням граматичного поняття «час дієслова» спрямовується на закріплення одержаних знань. Цьому сприяє виконання школярами різних вправ, наприклад, таких, як відшукування в текстах дієслів різного часу, доповнення речень дієсловами, вжитими в різних часових формах (Діти відпочивають у літньому таборі... Минулого року діти відпочивали в літньому таборі... Наступного року діти відпочиватимуть у літньому таборі), заміна часових форм у реченні чи тексті, щоб було видно, що дія вже відбулася (Настане осінь, Настала осінь).

Свідоме засвоєння учнями часових форм готує ґрунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.

Внаслідок ознайомлення з особливостями дієвідмінювання учні повинні знати, що дієслова теперішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами; дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і множини; існує два типи дієвідмін -- І і II; до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть (-ють), що визначає написання букв е, є в особових закінченнях; до II дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать (-ять), що визначає написання букв и, ї в особових закінченнях.

Формування поняття про дієвідмінювання вимагає, щоб учні дізналися про дієвідмінювання як зміну дієслів за особами і числами, навчились розрізняти особу дієслів за займенником і закінченням, навчилися змінювати дієслова за особами і числами.

З поняттям і терміном «особа» учні ознайомились, коли вивчали займенник. Вони знають, що займенники бувають 1, 2, 3 особи, що вони змінюються за числами. Ці знання учнів мають стати опорними під час опанування зміни дієслів за особами. Вчитель, наприклад, пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я іду, прийду; ти йдеш, прийдеш; він, вона, воно іде, прийде; ми ідемо, прийдемо; ви ідете, прийдете; вони ідуть, прийдуть). Учням неважко помітити, що залежно від особи займенника дієслово змінює своє закінчення в однині і в множині.

Пізніше вчитель пропонує для визначення особи дієслова, вжиті без займенників (іду, ідеш..., прийду, прийдеш...). Особу діти будуть визначати за закінченням дієслова (-у, -еш, -е, -емо, -ете, -уть).

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються залежно від особових закінчень на дві дієвідміни. Свідоме засвоєння учнями поділу дієслів на дієвідміни забезпечить оволодіння правописом особових закінчень дієслів.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду. Показати це можна на зіставленні двох текстів, в одному з яких дієслова стоять в особовій формі, а в другому -- в неозначеній:

Я обгорну книгу в папір. Треба обгорнути книгу в папір.

Я ніколи не беру її немитими руками. Не можна брати її немитими руками.

Не читаю книгу під час їжі. Не варто читати книгу під час їжі.

Не пишу і не малюю на її сторінках. Не слід писати і малювати на її сторінках.

Визначаючи основні граматичні категорії вжитих у текстах дієслів, учні переконуються, що дієслова другого тексту не змінюються за часами і особами. Вивчення теми «Дієслово» дає великі можливості для одночасної роботи над будовою слова і розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Формування граматичного поняття «прислівник» починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами.

З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т.Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.

Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:

У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? -- тихесенький, як? -- тихесенько.)

З якими словами пов'язані ці слова у виписаних вами словосполу-ченнях? (Вечір, віє.)

Які ознаки показують ці слова? '(Ознаку предмета і дії.)

Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько -- ні.)

Отже, роблять учні висновок, існують слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на позначення слів такого типу -- прислівник. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають і на питання де? куди? коли?, пояснюють дієслова, у реченні є другорядними членами.

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);

утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усію складіть з ними речення чи словосполучення);

замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.

У процесі вивчення прийменника важливо організувати роботу так, щоб учні самостійно побачили роль цієї частини мови як одного із засобів організації слів у реченні. Для цього можна використати деформований текст, у якому не вистачає прийменників: долині, калина, зацвіла, червона; дітей, Україна, піклується, наша) або порівняння двох текстів, в одному з яких на місці прийменників стоять крапки.

Необхідність виконання практичного завдання (побудувати речення або заповнити пропуски тими словами, що є в другому тексті) приведе учнів до висновку про важливу роль слів типу у, до, з, над та інших при конструюванні речень. Термін «прийменник» учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови.

У зв'язку з тим, що інші службові частини мови в початкових класах не вивчаються і в дітей можуть виникати труднощі під час розрізнення прийменників і часток чи сполучників, потрібно закріпити прийменники в зоровій пам'яті школярів. З цією метою можна використати динамічну таблицю, у прорізах якої поступово відкриваються нові для дітей прийменники. Наявність такої таблиці в класі полегшить учням запам'ятовування цих слів.

Учитель може організувати спостереження дітей за реченнями чи словосполученнями, у яких префікс і прийменник однакові за графічним накресленням (доїхав до Києва, побіг по полю, написав на дошці і под.).

Отже, вивчення прийменників у початкових класах передбачає не тільки формування правописних умінь, а й усвідомлення учнями ролі прийменників при складанні словосполучень і речень.

3. Ефективність експериментального дослідження

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

Практично наступність виражалася в тому, що вивчення систематичного курсу мови відбувалося на основі знань, засвоєних дітьми в попередніх класах. Наступність спрямовувала увагу вчителя на врахування логіки предмета і його окремих розділів, на своєчасне підвищення вимог до учнів на наступних етапах навчання. Наступність у навчанні мови реалізувалася через опору на вже відомий учням матеріал. Такий підхід передбачав взаємодію старих і нових знань, а, отже, сприяв утворенню системи міцних і глибоких знань, умінь і навичок.

Вивчення частин мови відбувалося за принципом від простого до складного, від неповного знання до більш повного. Це сприяло тому, що система раніше засвоєних знань і вмінь, на яку спираються учні, ускладнюється через уведення нових структурних одиниць. Отже, наступність характеризується осмисленням пройденого на новому, вищому рівні, підкріпленням уже наявних знань новими, розкриттям нових зв'язків, завдяки чому рівень знань, умінь і навичок учнів постійно зростає.

Наступність була тісно пов'язана з перспективністю навчання. Тому, опрацьовуючи мовні явища, вчитель не тільки спирався на вже відоме учням, а й встановлював зв'язок матеріалу, що вивчався на даному етапі, з наступним. Перспективне вивчення мови дозволяло розглядати виучуваний матеріал ширше, створювало базу для міцного засвоєння теми.

Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов'язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою запропонованих вправ, завдань та видів роботи.

У процесі вивчення іменників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?

2) добирати до поданого іменника 2--3 синоніми, антонім;

3) розкривати значення (2--3) багатозначного іменника;

4) вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ);

5) визначати рід і число іменників;

6) змінювати іменники за числами і відмінками;

7) визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини);

8) змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є];

9) відображати ці звукові явища на письмі (нога -- нозі, яблуко -- в яблуці, рух - у русі); (піч - печі, ніч -- ночі, ночей);

10) вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и, -і (стіни, пісні, межі, кручі, груші); в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею (землею, межею, кручею, тишею); -ем (конем, ножем, мечем, споришем), закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія (лінія -- лінією); закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й] (гай -- гаєм);

11) перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр (вівчарем, слюсарем, школярем, але маляром, столяром);

12) використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду -- назв істот у давальному І місцевому відмінках однини (братові і брату, батькові і батьку, Василеві і Василю);

13) вживати: подвоєні букви на позначення м'яких приголосних перед закінченням -ю в орудному відмінку іменників жіночого роду з основою на приголосний (тінню, молоддю); апостроф перед закінченням -ю в іменниках з основою на [б], [п], [в], [м], [ф] (любов'ю, Об'ю, верф'ю); в іменнику мати (матір'ю); не вживати подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі (якістю, повістю);

14) користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках;

15) вживати літературні форми закінчень -ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини (по вікнах, по полях, на морях, по ночах, на горах).

У процесі вивчення прикметників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;

2) добирати до поданого прикметника 2--3 синоніми, антонім;

3) пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах;

4) змінювати прикметники за числами і в однині за родами;

5) визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;

6) користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;

7) зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;

8) визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні);

9) будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками;

10) дотримуватися правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;

11) вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, у могутньому);

12) правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

У процесі вивчення числівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) впізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки? який? котрий? котра? котре? котрі?;

2) правильно вимовляти і пише числівники, передбачені програмою для 1--4 класів; форми родового відмінка числівників 50--80 (п'ятдесяти, шістдесяти, сімдесяти, вісімдесяти);

3) ставити питання до кількісних і порядкових (без уживання термінів) числівників;

4) вживати правильні форми (за зразком у підручнику, поданим учителем) на означення часу протягом доби;

5) будувати словосполучення з числівниками за зразком, підстановочною таблицею.

У процесі вивчення займенників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) впізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх;

2) ставити питання до займенників;

3) впізнавати на слух і в текстах особові займенники;

4) пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні;

5) відмінювати особові займенники за зразком;

6) користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні;

7) дотримуватися правила вживання займенників з прийменниками;

8) будувати словосполучення і речення з особовими займенниками;

9) використовувати займенники для зв'язку речень у тексті, з метою уникнення лексичних повторів.

У процесі вивчення дієслів ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до дієслів слова, що означають різні дії;

2) пояснювати лексичні значення дієслів;

3) добирати дієслова до груп різного лексичними значеннями (руху, праці, спілкування, сприймання, явищ природи тощо);

4) добирати до поданого дієслова 2--3 синоніми, антонім;

5) пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2-3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання;

6) будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями;

7) використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу;

8) добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації;

9) уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.;

10) впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова;

11) добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах;

12) використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад;

13) визначати час дієслова у реченнях, тексті;

14) змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею);

15) вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях;

16) переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання;

17) визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-ій особі множини;

18) використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах;

19) змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком;

20) ставити дієслова минулого часу в потрібну родову форму за питанням що робив? (-ла, -до), що зробив? (-ла, -ло);

21) дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на -ся;

22) утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на -ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні.

У процесі вивчення прислівників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку - незмінюваність;

2) ставити до прислівників питання;

3) зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення;

4) вводити прислівники у речення;

5) поширювати речення найуживанішими прислівниками;

6) добирати до поданого прислівника синоніми й антонім;

7) будувати речення з однорідними прислівниками;

8) пояснювати значення прислівників у тексті;

9) вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контроль-них завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

За сформованістю даних умінь визначено три рівні реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:

1. Високий - учень правильно вживає частини мови в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції частин мови у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з частинами мови, самостійно і точно вживає засвоєні слова, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.

2. Середній - на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні частин мови у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно використовує різні частини мови у власному мовленні, його знання потребують доповнення і уточнення.

3. Низький - учень при використанні засвоєних частин мови у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції частин мови у мові і мовленні. Знання учня з проблем частин мови потребують активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблицях 1-6.

Таблиця 1

Сформованість умінь усвідомлювати функції іменника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

відносити до іменників слова з абстрактним значенням, які відповідають на питання що?

78%

76%

2

добирати до поданого іменника 2--3 синоніми, антонім

81%

82%

3

розкривати значення (2--3) багатозначного іменника

79%

78%

4

вводити багатозначний іменник в словосполучення, речення (у процесі виконання навчальних вправ)

83%

79%

5

визначати рід і число іменників

87%

76%

6

змінювати іменники за числами і відмінками

86%

81%

7

визначати початкову форму іменника (називний відмінок однини)

84%

77%

8

змінювати в процесі словозміни іменників приголосні [г], [к], [х] перед і на м'які [з'], [ц'], [с']; голосний [і] на [о], [є], відображати ці звукові явища на письмі

89%

82%

9

вживати у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и, -і; в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м'який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею; -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на -ія; закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й]

91%

84%

10

перевіряти за словником закінчення в родовому і орудному відмінках іменників на -ар, -яр

89%

80%

11

використовувати в мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду -- назв істот у давальному і місцевому відмінках однини

86%

74%

12

користуватися навчальною таблицею відмінювання іменників у множині у процесі виконання вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень іменників, вживання прийменників з іменниками в окремих відмінках

93%

84%

13

вживати літературні форми закінчень -ах (-ях) іменників у місцевому відмінку множини

91%

86%

Таблиця 2

Сформованість умінь усвідомлювати функції прикметника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів

89%

82%

2

добирати до поданого прикметника 2--3 синоніми, антонім

91%

84%

3

пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах

89%

80%

4

змінювати прикметники за числами і в однині за родами

86%

74%

5

визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням

93%

84%

6

користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання вправ на засвоєння відмінкових закінчень прикметників

91%

84%

7

зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи

86%

74%

8

визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні)

93%

84%

9

будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками

89%

82%

10

дотримуватися правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький

91%

84%

11

вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників

89%

80%

12

правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках, дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини

86%

74%

Таблиця 3

Сформованість умінь усвідомлювати функції числівника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

впізнавати серед слів числівники, ставити до них питання скільки? який? котрий? котра? котре? котрі?

89%

82%

2

правильно вимовляти і пише числівники, передбачені програмою для 1--4 класів; форми родового відмінка числівників 50--80

91%

84%

3

ставити питання до кількісних і порядкових (без уживання термінів) числівників

89%

80%

4

вживати правильні форми (за зразком у підручнику, поданим учителем) на означення часу протягом доби

86%

74%

5

будувати словосполучення з числівниками за зразком, підстановочною таблицею

93%

84%

Таблиця 4

Сформованість умінь усвідомлювати функції займенника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

впізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх

89%

80%

2

ставити питання до займенників

86%

74%

3

впізнавати на слух і в текстах особові займенники

93%

84%

4

пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні

91%

84%

5

відмінювати особові займенники за зразком

86%

74%

6

користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні

93%

84%

7

дотримуватися правила вживання займенників з прийменниками

89%

82%

8

будувати словосполучення і речення з особовими займенниками

91%

84%

9

використовувати займенники для зв'язку речень у тексті, з метою уникнення лексичних повторів

89%

80%

Таблиця 5

Сформованість умінь усвідомлювати функції дієслова як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

відносити до дієслів слова, що означають різні дії

91%

84%

2

пояснювати лексичні значення дієслів

86%

74%

3

добирати дієслова до груп з різними лексичними значеннями

93%

84%

4

добирати до поданого дієслова 2--3 синоніми, антонім

89%

82%

5

пояснювати пряме і переносне значення дієслів, 2--3 значення багатозначного дієслова, вводячи їх у словосполучення, речення, зв'язні висловлювання

91%

84%

6

будувати речення з однорідними присудками, вираженими дієсловами, за ілюстраціями, мовленнєвими ситуаціями, графічними моделями

89%

80%

7

використовувати дієслова в навчальних вправах, у текстах розповідного та описового типу

86%

74%

8

добирати з-поміж поданих дієслів те, що найбільше відповідає мовленнєвій ситуації

86%

74%

9

уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням руху, мовлення та ін.

93%

84%

10

впізнавати на слух та в письмових текстах неозначену форму дієслова

91%

84%

11

добирати неозначену форму до дієслів, поданих в інших формах

86%

74%

12

використовувати неозначену форму у побудові навчальних текстів-інструкцій, порад

93%

84%

13

визначати час дієслова у реченнях, тексті

89%

82%

14

змінювати дієслова за особами і числами в теперішньому і майбутньому часі за зразком (таблицею)

91%

84%

15

вживати ці дієслівні форми в реченнях і зв'язних висловлюваннях

86%

74%

16

переконструйовувати навчальні тексти шляхом заміни дієслівних форм одну одною відповідно до поставленого завдання

86%

74%

17

визначати дієслова, які належать до І і II дієвідміни з опорою на закінчення в 3-й особі множини

93%

84%

18

використовувати навчальну таблицю для визначення особи дієслів теперішнього і майбутнього часу, їх закінчень у різних особових формах

91%

84%

19

змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком

86%

74%

20

ставити дієслова минулого часу в родову форму за питанням що ро-бив? (-ла, -до), що зробив? (-ла, -ло)

93%

84%

21

дотримуватися літературної вимови і правопису дієслів на -ся

89%

82%

22

утворювати і пояснювати (за зразком) значення дієслів на -ся; вживає їх у побудові речень, у зв'язному мовленні

91%

84%

Таблиця 6

Сформованість умінь усвідомлювати функції прислівника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п

УМІННЯ

Експериментальний клас

Контрольний клас

1

розрізняти серед поданих слів прислівники, знати їх основну граматичну ознаку - незмінюваність

79%

78%

2

ставити до прислівників питання

83%

79%

3

зв'язувати прислівники з дієсловами в словосполучення

87%

76%

4

вводити прислівники у речення

86%

81%

5

поширювати речення найуживанішими прислівниками

84%

77%

6

добирати до поданого прислівника синоніми й антонім

89%

82%

7

будувати речення з однорідними прислівниками

91%

84%

8

пояснювати значення прислівників у тексті

89%

80%

9

вибирати з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту

86%

74%

Таким чином, можна стверджувати: робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі реалізації принципу наступності і перспективності в процесі вивчення частин мови у початкових класах. Учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані контрольні завдання, аніж учні контрольного. Одержані результати сформованості умінь усвідомлювати функції частин мови в учнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапом експерименту подані на діаграмі.

Діаграма 1. Загальний рівень сформованості умінь усвідомлювати функції частин мови в експериментальному та контрольному класах на початку та у кінці експерименту

Ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення. Із 21 учня експериментального класу 7 школярів продемонстрували високий рівень аналізованих умінь, 11 - середній і 3 - низький. У контрольному класі (19 учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній - 10 і низький - 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження (вересень 2008 року), коли проводився перший етап експерименту, показники сформованості читацьких умінь зросли в обох класах (первинний рівень - 12% і 11%), але в експериментальному класі він виявився значно вищим (відповідно 89% і 82% - див. діаграму) завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на реалізацію принципу наступності при вивченні частин мови у процесі навчання української мови молодшими школярами.

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу реалізації принципу наступності в процесі вивчення частин мови порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов'язаних з опрацюванням частин мови, здатне забезпечити реалізацію принципу наступності вивчення української мови в початкових класах.

Висновки

Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи -- частини мови - найчастіше покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним. Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику уможливлює функціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації. Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови -- іменник, дієслово, прикметник і прислівник. Саме ці частини мови виступають як незаперечні.

Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи -- це одна із визначальних умов шкільного навчання. Нині особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків. Структуру початкового курсу української мови побудовано за принципом змістового узагальнення. Аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом "Морфологія" зводиться до вивчення частин мови.

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник; усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на певне питання; засвоєння форм словозміни, передбачених програмою частин мови; засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичної функції частини мови.

Методика засвоєння частин мови ґрунтується на певних загально-дидактичних принципах. Останні відображають закономірності навчаль-ного процесу, регулюють діяльність учителя та учнів, зберігають своє загальне значення в навчанні рідної мови на всіх етапах засвоєння мовно-мовленнєвих знань. Здійснення принципу наступності при вивченні частин мови потребує координації зусиль вчителів у вивченні особистості дітей; забезпечення плавності переходу до навчальної діяльності, формування вмінь працювати за взірцем і самостійно, а також організаційних, навчального слухання і різнобічного сприймання об'єктів.

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки деякі граматичні поняття (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні. Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна. Третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування знань.

Експериментальне дослідження особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови в 4-х класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою з української мови. Тому реалізація принципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі. Реалізація принципу наступності при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником, займенником, числівником, прислівником, прийменником.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов'язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи. Відповідно до даних типів умінь ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення особливостей реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов'язаних з опрацюванням частин мови, здатне забез-печити реалізацію принципу наступності і перспективності у процесі вивчення української мови в початкових класах.

Список використаної літератури

1. Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. - 1989. - №11. - С. 65-67.


Подобные документы

  • Навчання української мови в 1-4 класах. Ознайомлення першокласників з різними частинами мови, дотримання граматичних норм. Аналіз лінгводидактичного матеріалу до вивчення частини мови "іменник" у початкових класах. Формування умінь ставити питання.

    курсовая работа [3,7 M], добавлен 17.03.2015

  • Інтерактивні технології і їх місце у процесі навчання іноземної мови у початкових класах. Використання римування (віршів, лічилок) у вивченні фонетики. Особливості організації навчання англійської мови на ранньому етапі. Формування пізнавальних інтересів.

    дипломная работа [87,8 K], добавлен 18.06.2017

  • Частки функції, групи за значенням. Правопис заперечних часток. Стилістичні функції модальних, заперечних часток. Естетична цінність часток. Повнозначні частини мови. Вигуки і модальні слова. Взаємоперехід частин мови. З історії вивчення частин мови.

    реферат [52,8 K], добавлен 21.11.2010

  • Словотвір як лінгвістична дисципліна, предмет її досліджень. Класифікація способів словотвору. Словоскладення основ різних частин мови в сучасній англійській мові. Лінійні та нелінійні моделі словотвору основ усіх частин мови. Сутність поняття "реверсія".

    курсовая работа [71,7 K], добавлен 29.01.2010

  • Розвиток англійської мови, його етапи та головні періоди: давньо- та середньо- та ново англійський. Опис сучасних діалектів британського та інших варіантів їх лінгвістичні відмінності та особливості. Вплив запозичень на формування англійської мови.

    курсовая работа [93,2 K], добавлен 28.10.2015

  • Співвідношення частин мови в тексті. Експресивні та смислові відтінки тексту. Морфологічні помилки як ненормативні утворення. Найголовніша ознака літературної мови – її унормованість. Характеристика загальноприйнятих правил - норм літературної мови.

    реферат [56,1 K], добавлен 16.11.2010

  • Частиномовна класифікація слів у давнину. Частини мови як одиниці морфологічного рівня мови. Форми словозміни і словотворення. ім`я, дієслово, прикметник, займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Сучасний стан розробки питання про частини мови.

    реферат [29,6 K], добавлен 04.07.2015

  • Загальне поняття про дієслово як частину мови, його значення в мові й мовленні. Зв'язок дієслова з іменником. Неозначена форма дієслова. Як правильно ставити питання до різних граматичних форм, які трапляються в реченнях і текстах. Часові форми дієслів.

    презентация [80,7 K], добавлен 29.05.2014

  • Навички, що грають найважливішу роль у вивченні англійської мови. Роль інформаційних технологій в процесі вивчення мови та формуванні умінь. Застосування на уроці відеозапису. План-конспект уроку з англійської мови у 7 класі з теми: My favourite country.

    курсовая работа [38,7 K], добавлен 20.09.2016

  • Прийоми і методики морфологічного аналізу. Особливості вживання частин мови у професійному мовленні. Правильне вживанням іменників та прикметників у діловому спілкуванні. Використанням дієслівних форм і прийменникових конструкцій у професійних текстах.

    реферат [40,9 K], добавлен 28.02.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.