Ходуличник (діалектні назви - босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) - назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині - залітний.

Чапля (діалектні назви - бушля, волеваха, риболав, жабоїдка, баба, жирафа) - назва дана цим голінастим птахам за характерну звичку повільно рухатися, з плескотом, який вона видає, ступаючи по болоту - «чапати». У назвах окремих видів відбиті особливості забарвлення оперення: біла, сіра, руда.

Шуліка (діалектні назви - каня, шулак, коршак) - можливо, назва пов'язана з українським «шулькати, шулькнути», тобто «кидатись, кунитись» - за характерним способом добування їжі (каменем кидається на здобич). Видові назви підкреслюють відтінки у забарвленні оперення: чорний - темно-бурого кольору; рудий - переважають іржасто - руді тони (особливо на нижній частині тіла і на хвості).

Яструб (діалектні назви - шуляк, голуб'ятник, гороб'ятник, куроїд, стерв'ятник) - назва загальнослов'янська. Первісне значення кореня «ястр» - швидкий. Тобто, це птах з швидким, стрімким польотом. Видові назви вказують на розмір птахів - великий, малий. [3,6,9]

ь за характерним біотопом:

Вільшанка - як і інша назва цього птаха з ряду горобцеподібних - малинівка, - пов'язана з місцеперебуванням: оселяється птах у вогких, зарослих вільхою і чагарниками (в тому числі й малиною) місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер.

Гаїчка (діалектні назви - пухляк, лугівка, комишівка, синиця, волосянка) - назва цієї синиці, можливо, пов'язана з місцеперебуванням (гай). Видові назви вказують на особливості забарвлення оперення (чорновола) або конкретизують улюблені місця перебування (болотна).

Глухар (діалектні назви - глушець, тетеря, готур) - похідне утворення від слова «глухий». Під час токування птах ні на що не реагує, ніби глухне. Механізм цього явища полягає в тому, що при розкриванні рота під час пісні квадратна кістка переміщується і слуховий прохід закривається. Ймовірним також є зв'язок назви з місцеперебуванням: птах тримається у найбільш глухих ділянках лісів.

Горобець (діалектні назви - живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) - походження слова до кінця не з'ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Грязьовик - назва пов'язана з місцеперебуванням: цей кулик завжди перебуває на мулистих місцях.

Дербник (діалектні назви - кібець, кібчик, підсоколик малий) - пов'язане з «дерба» (переорана цілина; переліг, порослий дерном); назва мотивується тим, що цей сокіл тримається відкритих місць.

Зимняк (діалектні назви - коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) - назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва - мишоїд - відбиває характер живлення птаха.

Зяблик (діалектні назви - берестянка, березівка, снігарик, буківник, юрко, пінькало) - назва цього птаха з родини в'юркових є у всіх слов'янських мовах і походить від назви «зяб нути» (мерзнути). Дійсно, птах з'являється на Переяславщині рано навесні, коли погода ще не стійка і температура повітря невисока, тобто в «зябкий», мерзлякуватий час. Але самі птахи холоду не бояться - до пізньої осені в лісі затримуються; навіть тоді, коли інші птахи давно відлетіли в теплі краї.

Кропивник (діалектні назви - королик, мишачий король, горішок, попадик, лозяночка, задерихвіст) - назва пов'язана, мабуть, з місцеперебуванням: птах тримається завжди близько до землі, постійно шмигає, перепурхує в заростях кропиви, малини, папороті тощо.

Ластівка (діалектні назви - красулька, щурик, пічкур, норець, березівка, побережниця, підбережок, берегулька) - слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Малинівка (діалектні назви - зорянка, рудяк, коропець, червеняк) - назва дана птахові за улюбленим місцеперебуванням (в заростях малини); інша назва - вільшанка - аналогічна за походженням (див вище).

Очеретянка (діалектні назви - комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) - це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Перевізник (діалектні назви - коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) - назва цього кулика пов'язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі. Пищуха (діалектні назви - піщак, піщук-деревач, медник, піскар) - назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк - «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха - підкоришник.

Подорожник (діалектні назви - стерник, стренадка) - зрідка зимуючий на Переяславщині птах, названий так через те, що тримається (звичайно зграйками) на польових дорогах.

Поручайник (діалектні назви - коловодник, лозняк, водянка, кулик) - назва цього кулика пов'язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське - «ручаями»), потічками.

Сич (діалектні назви - сичик, погутькало, пущик) - назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі - звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній - підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Сорокопуд (діалектні назви - чекіт, чекан, пуд, страхопуд, татарська сорока, янчук, терняк) - дослівно перекладається як «той що ганяє сорок» (слово утворене з «сорока» і «пудити» - гнати, лякати). Видові назви підкреслюють особливості забарвлення (сірий, чорнолобий) або живлення (сорокопуд - жулан). Остання назва пов'язана з давнім словом «жулити» - різати, дерти, шматувати. Дійсно, свою здобич цей птах, як справжній хижак, розриває, розчленовує, шматує.

Травник (діалектні назви - коловодник, просянка, лозник червонодзьобий) - назва цього кулика пов'язана, мабуть, з місцем перебуванням: тримається переважно на трав'янистих берегах річок і озер та на заболочених, трав'янистих луках, де й гніздиться колоніями.

Турухтан (діалектні назви - петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) - слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика. [1,9,18]

ь за характерними рухами, звичками, поведінкою:

Боривітер - (діалектні назви - вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун, пустельга) - літературна назва дана цьому маленькому соколу за звичку довго «висіти» в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його).

Веретенник (діалектні назви - грицик, гриць, грищук, босяк) - за однією теорією, ця назва вважається звуконаслідуванням, оскільки крик стурбованого птаха звучить як «веретень-веретень-веретень». Інші версії: обриси птаха в польоті нагадують веретено; пов'язують назву зі словом «вертітися» - за верткість, непосидючість птаха.

В'юрок (діалектні назви - юрок, Юрко, дзвоник) - назва пояснюється, за однією теорією, особливостями поведінки птаха: спритний, швидкий, пруткий, моторний - те саме, що і «юркий», «в'юрковатий»; за іншою, назва пов'язана з слов'янським антропонімом «Юрій, Юрко», при чому первісне звуконаслідування послужило приводом для зближенням з цим іменем. Доказом цього можуть бути відповідні діалектні назви (до речі, і російська назва цього птаха - юрок).

Дрімлюга (діалектні назви - лежень, лежебок, сплюха, ніч вид, сліпух, лінивець, комахоїд, нічник, козодой) - похідне утворення від слова «дрімати»; назва пояснюється нічним способом життя птаха, який вдень спить, «дрімає».

Дрофа (діалектні назви - дудак, дрохля, грофа) - зводиться до індоєвропейського «бігти» (за характерною ознакою птаха, більш здатного до швидкого бігу, ніж до польоту).

Дятел (діалектні назви - довбун, довбуш, клювач, ковкач, коваль, жовна, деревоклюй, яків) - загальнослов'янська назва споріднена зі словом «довбати». Отже, дятел - «довбаючий», «довблячий». Видові назви пов'язані з особливостями забарвлення оперення і розмірами: чорний, зелений, сивий, строкатий, (великий, середній, малий), білоспинний.

Крижень (діалектні назви - качка, кряква) - можливо, асоціація виникла за зовнішнім виглядом птаха, подібного в польоті до хреста («криж» - хрест).

Крутигололвка (діалектні назви - крутій, сич, гадючка, камінник) назва пов'язана зі звичкою птаха в разі небезпеки крутити головою (при цьому птах ще й наїжачується і шипить як змія).

Плиска (діалектні назви - пастушок, трясогузка, вівчарик, янчик, землянка, болотник, чабаник, грицик, косар, лиска) - можливо, назва пов'язані зі старослов'янським «плишть» (шум). Порівнюють також з «плескати». Отже, назва птаха звуконаслідувального характеру. Видові назви вказують на певне забарвлення оперення (біла, жовта, жовтоголова).

Повзик (діалектні назви - повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) - назва дана за звичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначе повзати.

Сплюшка - друга назва совки; зумовлена своєрідним голосом: «сплю - - у, сплю-у». [9,13]

ь зв'язок з конкретною порою року:

Зимняк (діалектні назви - коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) - назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва - мишоїд - відбиває характер живлення птаха.

Снігур (діалектні назви - червоногрудка, червонюх, синюк, снігар) - слово споріднене зі словом «сніг». Ці птахи - пернаті вісники зими - прилітають на Україну разом з першим снігом. І нерозлучні вони з ним. Сніг почне танути - і пташок не стане, на північ полетять. А якщо, буває, знову завіє хуртовина, і ліс сніжинками вбереться, ці птахи обов'язково з'являться, неначе сніг той на крилах принесуть. [9]

2.4 Асоціативно пов'язані, непрямої номінації

ь від певних людських професій:

Вівчарик - ковалик (діалектні назви - вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок, чабанець, будар, грицик, земнушка) - назва звуконаслідуваного характеру; пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких, дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: « тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує», ніби б'ючи залізом по ковадлу.

Гуменник (діалектні назви - гусак, галаган, гелготень, гегало) - похідне утворення від слова «гумно»; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.

Перевізник (діалектні назви - коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) - назва цього кулика пов'язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі.

Погонич (діалектні назви - курочка дика, водяна, болотна) - цей птах з родини частушкових отримав назву за подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.

Рибалочка голуба (діалектні назви - риболов, іванок, синявка, рибак) - назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Ходуличник (діалектні назви - босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) - назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині - залітний. [10,21]

ь випадкові асоціації:

Гоголь (діалектні назви - гегавка, кракуша) - назва цієї качки, мабуть, утворена способом звуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західних слов'ян, має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській, давньопруській, давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теорії походження даної назви, а саме:

а) тюркського походження назва за кольором оперення - «синюватий», «сизий», «голубуватий»;

б) суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;

в) вторинне за походженням значення - «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем») [18,19].

ь пов'язані з легендами, переказами:

Журавель (діалектні назви - веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) - існує дві гіпотези походження назви:

а) назва тісно пов'язана з народними повір'ями, легендами, де означає «той, що журиться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);

б) назва загальнослов'янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський корінь із значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко).

Зозуля (діалектні назви - кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) - праслов'янська назва звуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції й спрощення приголосних.

Лелека (діалектні назви - бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) - слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.

Сова (діалектні назви - пугач, мишоїд, сплюшка) - загальнослов'янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді - на місцеперебування (болотяна).

Сич (діалектні назви - сичик, погутькало, пущик) - назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі - звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній - підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Висновок

§ Основу наукової орнітологічної номенклатури української мови складають назви птахів, що сягають своїм корінням праслов'янської епохи, що становлять 7% від загальної кількості.

§ Деякі з них у процесі мовного розвитку втратили прозорість своєї внутрішньої форми і лише шляхом етимологічного аналізу вдається встановити їх первинну назву. Мова йде про асоціативно пов'язані непрямої номінації; їхня кількість теж налічує 7%.

§ До складу української орнітологічної номенклатури входить ряд запозичених назв з інших мов, а саме: з тюркської, турецької, латинської, італійської, німецької та російської. Їхня кількість налічує 8% від загальної кількості.

§ Найбільшу частину наукових назв птахів складають орнітоніми з прозорим значенням - 78%.

Це найменування, які безпосередньо відбивають характерні особливості птахів: за голосовою ознакою 21% за кольором оперення 12%; або ж в їх основі лежать властивості інших реалій. Так, одні назви відбивають найвиразнішу зовнішню ознаку птаха: а) незвичайна будова дзьоба - 3%, б) чітко виражений чубчик - 1%, в) за особливостями будови хвоста - 3%; інші назви пояснюються: характерними рухами, звичкою, поведінкою - 6%, за способом життя - 10%, за характером харчування - 12%, за способом побудови гнізда - 4%. Але є найменування, які безпосередньо не відображають властивостей птахів - це назви, утворені шляхом народно етимологічного переосмислення: назви, в основі яких лежать народні спостереження, прикмети, повір'я, перекази та легенди.

§ Через обмежену кількість досліджених народних орнітонімів їх класифікація у бакалаврській роботі не розглядається.

Бібліографія

1. Бабенко В.Г., Кузнецов А.А. Береги природу!: Птицы красной книги СССР. - М.: Педагогика, 1986. - с. 144.

2. Булаховській Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. школа, 1959. - с. 183.

3. Войнич А., Херцег Э. Одна ласточка весны не делает…: Пер. с венг./ Предисл. Г.П. Громовой; Послесл. А.Н. Стрижева. - М.: Мир, 1985. - с. 232.

4. Енциклопедія: Тварини і рослини світу. - Львів: Аверс, 2002. - с. 176.

5. Етимологія української мови: Навч. посібник / О.І. Потапенко, А.П. Кожуховська, Л.Е. Довбня та ін.; За ред. О.І. Потапенка. - К.: Міленіум, 2002. - с. 204.

6. Жизнь животных. В 7 т. / Гл. ред. В.Е. Соколов. Т.6. Птицы / Под. ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. - 2-е изд., перераб. - М.: Просвещение, 1986. - с. 527.

7. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. - К.: Вища шк., 1988. - с. 296.

8. Куйбіда В.В. Екологія і географічні назви. - Фастів: Поліфраст, 2002. - с. 176.

9. Марисова І.В., Бойко В.М. Світ пернатих Чернігівщини у назвах: Короткий етимологічний словник-довідник. - Ніжин, 1998. - с. 28.

10. Марисова І.В., Талпош В.С. Птахи України: польовий визначник. - К.: Вища школа, 1984. - 256 с.

11. Молис С.А. Книга для чтения по зоологии. - М.: Просвещение, 1986. - с. 224.

12. Наумов Н.П. Зоология позвоночных. ч. 1, 1972. - с. 279.

13. Наумов С.П. Зоология позвоночных. 4-е изд. - М.: Просвещение, 1982. - с. 464.

14. Охорона тваринного світу / В.Є. Борейко, В.О. Архіпчук, В.О. Бранних та ін. - К.: Урожай, 1992. - с. 224.

15. Пернатые друзья. Гальченко П.Ф. - К.: Урожай, 1978. - с. 200.

16. Словник іншомовних слів. - К.: Наукова думка, 2000. - с. 263.

17. Труфанов Г. Цікава орнітологія. - К.: Веселка, 1983. - 150 с.

18. Українська мова. Енциклопедія. - К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2000. - с. 409.

19. Формозова А.Н., Житкова Б.М. Животный мир СССР: Птицы. - М.: Изд-во Детской литературы, 1940. - с. 400.

20. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України: польовий визначник. - К.: 2002. - 416 с.

21. Хрестоматия по зоологии / Сост. А.М. Охрименко, Э.В. Шухова. - 2-е изд., доп. - К.: Рад. шк., 1988. - с. 272.

22. Янко М.П. Топонімічний словник України. - К., 1998.