Граматичні категорії діеслова в давньофранцузькій мові

Виходячи з природи самого дієслова, лінгвісти роблять висновок, що категорія виду не лише притаманна французькій мові, а й виражена в ній більш чітко ніж в давньогрецькій, в латинській та слов'янських мовах. На думку Г. Гійома, вид - це морфологічно чітко оформлена категорія французької мови, яка є відображенням логічної категорії, яка об'єктивно існує у свідомості мовців і не залежить від відмінностей мовної структури.

На думку Реферовської, вид дієслова являє собою семантичну категорію, так як він зв'язаний зі значенням дієслова. Всяке дієслово може бути віднесене до того чи іншого виду ( інколи, правда, лише для даного контексту) в залежності від того, чи є воно «термінативним» (дієслово, яке виражає досягнення якоїсь мети) чи «курсивним» (дієслово, яке підкреслює незакінченість дії, ). Але, з іншого боку, будь-яке дієслово має ряд так названих «часових форм»; і imparfait, i passe simple виражають минулу дію та мають однаковий «часовий» характер, але між їх значеннями існує вельми помітна різниця. В той час як passe simple констатує минулу подію, imparfait «зображує» дію, не виділяючи ні початок, ні кінець цієї дії, а якби розгортає перед очима глядача стрічку, початку якого він не бачать, а кінець прихований [8, с.144].

Таким чином, вид дієслова має і формально-граматичні способи вираження - дієслівні часові форми, які, окрім часових , мають і видові відтінки. Народні епічні твори ХІ - ХІІ ст. відрізняються багатством дієслівних форм і різноманітністю їх використання. Це дає підстави деяким вченим (Фуле, Фослер) припускати, що питання вибору часових форм для кожного конкретного випадку вирішується самим автором цілком довільно. Але все-таки використання часових форм має свої закономірності, які закладені в значені слів і форм. Якщо розглядати present, passe simple i passe compose як суто часові форми, то, напевно, їх постійне чергування у творах давньофранцузького періоду здасться малозрозумілим. Лише маючи на увазі інші сторону характеристики дії, - не часову, а видову, можливо буде зрозуміти вибір тих чи інших дієслівних форм [8, с.145].

В найдавніших писемних пам'ятках французької мови passe simple використовується для розповіді про послідовні події:

E le message descendirent a pied,

Si l'saluerent par amur e par bien (Rol, VIII 120).

В значенні розповідної форми, простий перфект зустрічає суперника в

теперішньому часі, який широко використовується в народному епосі - chansons de geste:

Quant co veit Guenes, qu'ore s'en rit Rollanz,

Dunc ad tel doel, pur poi d'ire ne fent,

A bien petit que il ne pert le sens (Rol. XXV, 324).

Видове значення теперішнього часу (Present) визначається самою природою лінгвістичного теперішнього. Воно полягає в тому, що теперішній час (Present) обов'язково об'єднує в собі частини минулого і майбутнього, оскільки являється певною мірою зв'язувальною ланкою між минулим і майбутнім:

Passe Futur

Дія, актуалізована теперішнім часу, зображується як деяка недетермінована тривалість; отже, основне видове значення present - значення незакінченості:

Olivier muntet desur un pui halcur:

Guardet sux destre par mi un val herbus,

Si veit venir cele gent paienur (Rol, LXXXVI, 1017).

Однак у ряді випадків частки минулого і майбутнього можуть бути зведені до мінімуму і тоді дія набирає «точковий» характер. Це відображено у схемі Г. Гійома:

Passe Futur

Present

Отже, видове значення present вельми нестійке; форма теперішнього часу може виражати як закінчену так і незакінчену дію, що пов'язано, насамперед, з її можливою міграцією в план минулого.

Окрім форми теперішнього часу і простого перфекту в епічних творах ХІ - ХІІ ст. зустрічається також складний перфект (passe compose). Найбільш характерним випадком використання складного перфекту являється позначення результату, який важливий в момент розповіді:

Perdut avum le rei Marsilium:

Hier li trenchat Rollanz le destre puign. (Rol; CCXXIV, 2700)

Завдяки такому тісному зв'язку з теперішнім часом, складний перфект являється основною формою минулого часу в розмовній мові:

“Seignurs baruns”, dist l'emperere Carles,

“Li reis Marsilies m'ad transmis ses messeges

De sun aveir me voelt dunner grant masse.” (Rol:XIII, 180).

В дану епоху здебільшого термінативні дієслова вживаються в даній часовій формі, хоча інколи можна зустріти в цій «результативній» формі і курсивні дієслова. Тут, вирішальну роль грає контекст, який може навіть змінити характер дієслова, курсивне дієслово зробити термінативним, або хоча би надати йому відтінку термінативності:

Alez en est en un vergier sur l'umbre (Rol. II,11).

Ensemble avum estet e anz e dis (Rol, CLXXVIII, 2028).

В цих прикладах курсивні дієслова набувають відтінку термінативності завдяки наявності обставини місця (en un vergier sur l'umbre) і обставини часу (e anz e dis). Але, якщо в творах давньофранцузького періоду курсивні дієслова і зустрічаються в формі складного перфекту, то це буває лише при умові неповної їх курсивності. Форма складного перфекту безумовно можлива лише тільки для термінативних дієслів. Пізніше, з ослабленням видового значення складного перфекту та при його переході до «часової» форми, під впливом аналогії, форма складного перфекту захопить безумовно і курсивні дієслова.

Таким чином, складний перфект, чергуючись у тексті з теперішнім часом, виражає не минулу, а закінчену до теперішнього моменту дію. Правда, разом з простим перфектом, він іноді використовується для вираження минулої дії, історичного факту. Будучи настільки близькою формою теперішньому часу складний перфект стає засобом для вираження категорії виду, яка сама по собі відноситься до семантичних категорій через її нерозривний зв'язок зі значенням дієслова і лише з часом складний перфект набуває часового характеру [див.:10, с.159].

Для вираження видових значень у давньофранцузькій мові використовуються також аналітичні вирази (перифрази), найбільш розповсюдженими є aller + gerondif та etre + participle present [2, с.157].

Конструкція aller + gerondif виражає прогресування дії:

Velz est e frailes, tut s'en vat declinant:

Sist ampairet, tut bien vait remanant (Rol., 9).

Конструкція etre + participe present виражає тривалість дії:

Cumpainz Rollant, sunez vostre olifan,

Si l'orrat Carles, ki est as porz passant.

Je vos plevis, ja returnerunt Franc (Rol., 1070-73).

2.5 Категорія стану

Категорія дієслівного стану відома вже грецьким граматикам (сам термін «стан» - це точний переклад грецького diathesis - розташування, стан, тобто відношення дії до суб'єкта). Категорія стану виражає відношення дії до суб'єкта і об'єкта. Суб'єктно-об'єктні відношення виявляються в реченні. Дієслово є основною ланкою в реалізації граматичних відношень між суб'єктом і об'єктом дії. В давньофранцузькій мові виділяють такі типи станів: активний стан, пасивний стан, зворотний стан та фактитивний стан.

Активний стан. В класичній латині активний стан виражався в активній дієвідміні (amo - люблю, capto - ловлю). Дієслова активного стану виражають активну дію суб'єкта, спрямовану на самостійний об'єкт. В давньофранцузькій мові він використовується в більшості випадків:

Li amiralz est mult de grant vertut.

Fier Carlemagne sur l'elme d'acer brun,

Desur la teste li ad frait e fendut (Rol., CCLXI).

Пасивний стан. Дієслова пасивного стану протиставляються дієсловам активного стану за відношеннями суб'єкта до об'єкта і за спрямуванням дії. В латинській мові пасивний стан утворювався двома різними способами: в системі інфекта - синтетично за допомогою особових закінчень (amor - мене люблять, captor - мене ловлять), в системі перфекта - аналітичним способом за допомогою описових конструкцій (amatus sum - мене полюбили). Синтетичний пасив, маючи складну систему закінчень, не зберігся у французькій мові, описові ж конструкції дають романські (французькі) форми пасиву [17, c.110].

Аналітичний пасив у французькій мові не являється еквівалентом латинського пасиву. Це нове явище не тільки тому, що воно не містить синтетичних форм, а й тому, що дієприкметник, який входить до складу пасиву, втратив видове значення закінченості дії, і пасивні конструкції можуть виражати не лише результат, а й стан [9, c.181]:

Ne pur honurs ki lui fussent transmises (Al., 164).

Тільки в деяких конструкціях типу natus sum зберігається латинська система часових відношень:

Que jo ai fait des l'ure que nez fui

Tresqu'a cest jur que ci sui consout (Rol., CLXXV).

Однак, пасивна форма рідко використовується в давньофранцузькій мові. Більш розповсюдженою формою є дієприкметник минулого часу перехідних дієслів з особовою формою дієслова etre, яка виражає результат завершеності дії:

Des duze pers lid is en sunt ocis (Rol., CLXXXI)

Починаючи з ХІІІ ст. зустрічаються випадки передачі значення пасивності займенниковою формою: Or se cante (Auc.) займенникова форма, як спосіб вираження пасиву особливо розвинулася в італійській та іспанській мові, тому багато вчених вважають, що у французькій мові займенникова форма з'являється під впливом італійської мови. Однак, з цією точкою зору не згідна Є.А. Реферовська, адже подібні приклади зустрічаються вже в ХІІІ ст., а італійська мова вплинула на французьку мову лише у ХVI ст. [9, c.177].

Зворотний стан. Дієслова зворотного стану виражають дію суб'єкта, що не переходить на самостійний об'єкт, а зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об'єкт .Значення зворотного стану в латині могло виражатись як за допомогою синтетичного пасиву (lavor - «миюся»), так і за допомогою зворотного займенника (me lavo «миюся»). У французькій мові займенникова форма - єдина форма вираження зворотно-середнього стану [див.:17, c.111]:

Sour l'erbe vert la est chedeiz envers,

Si s'est pasmez, car la mort li est pres (Rol., 2269-70).

Окрім цього основного значення, зворотна форма в давньофранцузькій мові часто використовується для передачі значення неперехідності дієслова:

Franс se herbergent par tute la cuntree (Rol.,705).

Carles se dort, mie ne s'esveillat. (Rol., 736).

В давньофранцузькій мові сполучення дієслова зі зворотним займенником не сприймається ще як єдина дієслівна форма; займенник розглядається як прямий додаток. Про це свідчить можливість включення займенника до складу однорідних членів - прямих додатків. Крім того, в давньофранцузькій мові складні дієслівні форми відмінюються з допоміжним дієсловом avoir:

E Sarraguce e l'onur qu'i apent.

Mei ai perdut e tute ma gent (Rol., CCII).

Однак, в тій же пам'ятці - «Пісня про Роланда» - з'являються складні форми з дієсловом etre :

Al doel qu'il ad s'en est turnet plurant (Rol., CCII).

Подібно до того, як в латинській мові зворотні значення медіальної форми підкреслювались лексично, в давньофранцузькій мові зворотні значення займенників виражаються лексичним способом. Це дієслівний префікс entre- (s'entramer - любити один одного, s'entracoler - обійматися) та сполучення li uns l'altre “один одного” [див.:9, c.173]:

Ben s'entreveient en mi la pleine terre(Rol., CCXXXVII).

Фактитивний стан утворюється від дієслова faire(в різних часах) та індикатива відмінюваного дієслова і означає, що підмет являється ініціатором, збудником та причиною дії в інфінітиві:

Marsilies veit de sa gent le martirie,

Si fait suner ses cors e ses buisines (Rol.,CXIII).

Зароджується фактитивний стан в латинській мові, це сполучення facere+інфінітив, яке мало спонукальне значення, але ця форма не була дуже розповсюджена [4, c.200].

На відміну від латинської конструкції, faire+інфінітив широко використовується в давньофранцузькій мові. В пам'ятках цього періоду дієслово faire виражає, як правило, конкретне спонукання зі сторони особи до якоїсь дії; інфінітив може бути як перехідним так і неперехідним дієсловом:

En Sarraguce fait suner ses taburs (Rol., LXVIII).

В давньофранцузькій мові додаток, виражений особовим займенником, знаходиться в давальному відмінку:

Empeint le ben, que mort le fait brandir,

Pleine sa hanste l'abat mort el chemin (Rol., XCV).

Отже, категорія стану в давньофранцузькій мові виражена чотирма формами: активний, пасивний, зворотний та фактитивний стани, які беруть свій початок ще в латинській мові, і є яскравим свідченням становлення аналітизму в французькій мові, адже три з чотирьох форм є аналітичними.

ВИСНОВКИ

В ході нашого дослідження ми дійшли висновків, що історичний розвиток французької мови є складним і довготривалим явищем, який залежить від історичних та соціальних умов суспільства.

Основними рисами давньофранцузької мови є її флективність, багатство та різноманітність граматичних форм. У порівнянні з сучасною мовою, давньофранцузька мова характеризується наявністю багатьох синтетичних рис. Такі дієслівні категорії, як категорія часу, особи і числа, майже повністю виражалися системою флексій. Але вже починаючи з ХІІ ст. флексії починають зникати з мови (кінцевий -t в 3 особі), що призводить до закріплення з часом особових займенників як основних показників особи і числа.

Дієслово зазнало найбільше змін при переході від латини до французької мови. З'явився новий спосіб - кондиціонал (деякі лінгвісти відносять його до індикативу), який, створений у романському епосі, став конкурентом для Subjonctif, сфера вживання якого ще була досить широкою. В індикативі замість шести часових форм, які виражалися синтетично, утворюються вісім, з який лише три походять безпосередньо від латинських форм. Часові форми давньофранцузької мови характеризуються різноманітністю значень, які вони несуть, адже теперішній час дійсного способу може виражати не лише теперішню, а й минулу або майбутню дії; простий минулий час миже використовуватись у значенні Imparfait, який до ХІІІ ст. майже не вживається.

Однією з найважливіших перетворень дієслівної системи в її розвитку від латинської мови до французької було створення аналітичних видо-часових форм дієслова: passe compose, plus-que-parfait, passe anterieur, futur anterieur, conditionnel passe, subjonctif passe, plus-que parfait du subjonctif. Аналітичні форми дієслова утворюються за допомогою допоміжних дієслів aveir або etre, місце яких в давньофранцузькій мові ще не є зафіксованим.

Але в давньофранцузькому періоді аналітичні дієслівні форми пройшли вже значний шлях в сторону граматизації. Повний ступінь граматизації складних форм дієслова, що властиво сучасній мові, відбувся в результаті подальшого довгого історичного розвитку.

Категорія виду не виражена якоюсь окремою дієслівною формою, але вона притаманна давньофранцузькій мові і реалізується, головним чином, за рахунок контекстуального оточення, а також в залежності від семантики дієслова.

В системі станів утворюються зворотна форма та аналітичний пасив і разом з активною та фактитивною формами утворюють категорію стану, яка свідчить про становлення аналітизму в французькій мові вже в давньофранцузькому періоді.

Таким чином, французька мова цього раннього періоду характеризується своєю виразністю, багатством граматичних форм і широкими можливостями їхнього вживання. Якщо відомий вчений Ф. Брюно і вважав, що надалі французька мова втрачає свою яскравість та барвистість, то на думку К.А. Аллендорф , втрачаючи одні якості, французька мова набуває інших якостей, розвивається та вдосконалюється.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аллендорф К.А. Очерк истории французького языка / Кира Алексан-дровна Аллендорф. - М.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1959. -182 с.

2. Бородина М.А. Историческая морфология французского языка / Мелитина Александровна Бородина; [ Пособие для студентов фак. французского языка пед ин-тов ]. - М.: «Просвещение», 1965. - 230 с.

3. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю / Жозеф Ван-дриес. - М.: Изд-во иностр. лит., 1937. - 333 с.

4. Гак В.Г. Введение во французскую филологию / Владимир Григорьевич Гак; [Учебник для стулентов І курса [пед. ин-тов по спец. «Иностр. яз.]]. - М.: «Просвещение», 1986. - 182 с.

5. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка : Морфология / Владимир Григорьевич Гак; [Учеб. для филол. фак. ун-тов и филол. иностр. яз.]. - 2-е изд., испр. и доп . - М.: «Высшая школа», 1986. - 312 с.

6. Катагощина Н.А. История французского языка. [Учебник для ин-тов и фак. иностранных языков] / Нина Алексеевна Катагощина. - 2-е изд., испр. - М.: «Высшая школа», 1976. - 319 с.

7. Кулиев Р.К. Принцип «согласования времен» и употребление видовременных форм сюбжонктиву в старофранцузском языке / Рашид Керимович Кулиев // Изв. АН АзССЗ. - №2. - С. 93-96.

8. Реферовская Е.А. К вопросу о категории вида в языке французского эпоса / Елизавета Артуровна Реферовская // Уч. зап. ЛГУ. Серия фил. наук, 1949. - Вып. 4. - №97. - С. 140-160.

9. Сабанеева М.К., Щерба Г.М. Историческая граматика французского языка / Маргарита Константиновна Сабанеева, Галина Михайловна Щерба. - Ленинград: Изд. Ленинградского университета, 1990. - 271 с.

10. Сабанеева М.К.

11. Сергиевский М.В. История французского языка / Максим Владимирович Сергиевский. - Изд. 2-е, просм. и испр. - М.: Изд. лит. на иностранных языках, 1947. - 279 с.

12. Серебрякова С.Х. К вопросу о соотносительности вида и времени в старофранцузских текстах / Стелла Харлампиевна Хохлова // Романское и германское языкознание. - Минск, 1985. - C. 88-91.

13. Скрелина Л.М. История французcкого языка / Луиза Михайловна Скрелина; [Для институтов и факультетах иностранных яз.] - М.: «Высшая школа», 1972.- 311 с.

14. Хохлова Н.П. К вопросу об акциональной значимости имперфекта индикатива: на материале старофранцузского языка // Романское и германское языкознание. - Минск, 1985. - С. 91-95.

15. Шигаревская Н.А. Хрестоматия по истории французского языка (на франц. языке) / Н А Шигаревская - Л.: «Просвещение», 1975. - 277 с.

16. Шишмарев В.Ф. Книга для чтения по истории французского языка (ІХ - ХV вв.) / Владимир Фёдорович Шишмарев. - М. - Л.: Изд-во Академии наук СССР, 1955. - 557 с.

17. Щетинкин В.Е. История французского языка / Владимир Ефимович Щетинкин. - М.: «Высшая школа», 1984. - 184 с.

18. Brunot F. Histoire de la langue francaise. Des origines a 1900 / Ferdinand Brunot. - P.: Librairie Armand Colin, 1905. - T.1. -

19. Guillaume G. Temps et verbe. Theorie des aspects, des modes et des temps / Gustave Guillaume. - P.: Editeur Edouard Champion, - 1929. -

20. Littre E. Histoire de la langue francaise. Etudes sur les origines, l'etymologie, la grammaire, les dialects au Moyen age / Emile Littre. - P. : Librairie Hachette et Cie , - 1873. - T.1. - 436 p.

21. Nyrop Kr. Grammaire historique de la langue francaise / Kristoffer Nyrop. - Copenhague: Det nordiske forlag, - 1899. - T I. - 488 p.

22. Nyrop Kr. Grammaire historique de la langue francaise. - Copenhague : Det nordiske forlag, - 1908. - 459 p.

Размещено на Allbest.ru