Особливості відтворення українською мовою гендерного аспекту французької жіночої літератури

Наприклад, денотативна модель перекладу зосереджена на відтворенні цілісної дійсності через її елементи, денотати. Семантична модель перекладу полягає в еквівалентності змісту оригіналу та перекладу, що досягається шляхом розкладання тексту на елементарні смислові одиниці. Комунікативна модель розглядає переклад як процес міжмовного спілкування та оцінює його на рівні ефективності взаємодії джерела та одержувача інформації. Трансформаційна модель перекладу зосереджена на системі перекладацьких трансформацій різних рівнів: лінгвістичного, синтаксичного тощо.

2. Проблематика гендерного дискурсу у французькій жіночій літературі та перекладі

2.1 Відтворення концепту «гендер» в літературі та перекладі

Дослідження жіночої літератури як особливого феномену в контексті загального літературного процесу - досить молодий і цікавий напрямок сучасного літературознавства. Незважаючи на те, що гендерні дослідження (gender studies) можна вважати досить новим явищем для сучасного суспільства, вони вже являють собою чітко окреслену академічну дисципліну, яка, в свою чергу, має зв'язки з широким діапазоном наук: від медицини до мистецтвознавства. В той самий час, гендерні дослідження завжди були і залишаються однією з найбільш спірних областей академічної науки, оскільки вони часто стають об'єктом іронічної полеміки та відвертого скепсису [29, c. 3].

Питання гендеру в перекладознавстві набуває особливого, подвійного значення. Перекладознавчі дослідження зосереджені, з одного боку, на особливостях перекладу жіночої літератури як особливого феномена у загальному літературному процесі, а з іншого - на лексико-стилістичних особливостях перекладів одного й того ж твору, здійснених жінкою і чоловіком.

Кожний науковий напрямок розробляє свій підхід до концепції гендерних диференціацій. Звідси виникають і певні труднощі, з якими має справу дослідник, метою якого є визначити у літературному тексті наявність «фемінного» начала і ознаки жіночого дискурсу. Таким чином, варто розрізняти поняття гендерної літератури та жіночої літератури, оскільки саме гендерне літературознавство робить предметом свого вивчення літературний текст незалежно від статевої приналежності автора. Однак, авторство не є нейтральною категорією, тому будь-який текст (не обов'язково літературний) або дискурс являють собою відображення гендерної парадигми, гендерної рефлексії та гендерної суб'єктивності автора [29, c. 8].

Варто відзначити, що концепт «гендер» за своїм значенням не тотожний поняттю «стать». Поняття «стать» (англ. sex) розглядається, як правило, у біонічній площині, в той час, як поняття «гендер» (англ. gender) означає соціокультурну конструкцію. Гендер створюється у відношенні до соціокультурної ситуації в суспільстві, що визначає одні риси як жіночні, а інші як чоловічі [39, c. 7].

Важливим є той факт, що питання про гендерні особливості літературного тексту виходить за межі літературознавства, оскільки не може бути в повній мірі розглянуте без урахування міждисциплінарних підходів. Використання підходів, пов'язаних із такими науковими сферами, як історія, психологія, соціологія, культурологія, лінгвістика, допомагає сформувати методологічне підґрунтя для сфери, що раніше базувалася лише на ідеологічних засадах [29, c. 5].

Жіноча література - досить цікавий феномен у загальному літературному процесі. Протягом багатьох віків розвиток жіночої літератури був цілком обумовлений гендерною роллю, яку виконувала жінка. Берегиня домашнього затишку, вона існувала у певному закритому просторі і практично не мала доступу до повноцінної освіти, суспільної діяльності, а отже була практично позбавлена можливості брати участь у літературному процесі.

Витоки жіночої літератури беруть свій початок ще до нашої ери. Справжньою перлиною поетичної майстерності можна вважати творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У часи Відродження жіночий літературний процес набуває розвитку в Італії, Франції та Англії. Літературною творчістю займаються здебільшого освічені аристократки, куртизанки, що внаслідок свого «звільненого» становища мають доступ до освіти та права, майже рівні з чоловіками.

Однією з перших жінок-письменниць була Маргарита Наваррська (1492-1549). Поетична творчість французької принцеси загалом базувалася на релігійно-етичних засадах та слугувала ідеалам відродження. Маргарита Наваррська знала давні мови, любила наукові заняття і чинила великий вплив на багатьох видатних людей того часу. Серед її друзів були письменники і поети Еразм Роттердамський, Маро, Ронсар та інші. Можна стверджувати, що саме вона була попередницею блискучих господарок літературних салонів XVIII в. Особливої уваги заслуговує збірка новел «Гептамерон» у дусі Боккаччо, що з неабиякою проникливістю описує характери, звичаї вищого суспільства того часту. Головним сюжетом книги стали любовні історії, проте любов трактується письменницею як шлях до досконалості і прилучення до божества [58].

Відомою письменницею епохи Бароко у Франції стала Марі де Лафаєтт (1634-1693), відома завдяки роману «Принцеса Клевська». Мадам де Лафаєтт підтримувала тісні зв'язки з провідними науковцями, філософами та літераторами своєї доби - Ларошфуко, Расіном, Буало та ін. Не зважаючи на гостру полеміку навколо «Принцеси Клевської» та звинувачення у невідповідності естетиці класицизму та плагіаті, широка публіка оцінила новаторський характер роману, глибоке психологічне потрактування традиційного сюжету «любовного трикутника», майстерне поєднання побутової звичності та високої символіки. Таким чином, твір став справжнім передвісником формування психологічного роману [58].

В добу романтизму відзначилася дочка видатного державного діяча Жермена де Сталь (1766-1817). Творчій шлях Мадам Де Сталь був досить насиченим. Ще в юності вона написала зауваження до праці свого батька. Зосередившись спочатку на створенні сентиментальних оповідань, пізніше письменниця створила цілу низку філософським, історичних та соціально-політичних праць [56].

Проте, справжнього розвитку жіноча література і, зокрема, жіночий роман, набули у ХІХ столітті. Тут відзначилися, головним чином, письменниці Франції та Англії. Роман «Джен Ейр» авторства Шарлотти Бронте за правом увійшов до скарбниці світової літератури. Разом із найвідомішим твором іншої письменниці доби реалізму Джейн Остін, відомим під назвою «Гордість і упередження», ці романи можна вважати блискучими прикладами жіночого роману в класичному його розумінні. Письменниці детально змальовують мораль та звичаї своєї доби, роблячи акцент саме на становищі жінки у суспільстві.

Головна героїня жіночого роману доби реалізму - розумна, кмітлива і освічена жінка з чіткими морально-етичними установками; жінка, що розуміє своє становище в суспільстві, проте в жодному разі не збирається з ним миритися. Саме маніфест, проголошений героїнею Джен Ейр, яка заявила в повний голос про рівність чоловіка і жінки (знайти посилання Д.Е.), заклав основу для майбутніх ідей феміністичних вчень.

Питання еволюції становища жінки в суспільстві та проблематику жіночої емансипації активно розробляла у своїх творах французька письменниця Аврора Дюдеван, більш відома під псевдонімом Жорж Санд (1804-1876). Письменниця чи не вперше пов'язала питання особистої свободи жінки із загальною проблемою соціального звільнення і розглянула питання емансипації в історичному контексті. Цілком підтримуючи ідею сім'ї, Жорж Санд разом з тим осуджує людей, які сприймають шлюб як нерівний союз, де принижена жінка має змиритися зі своїм становищем [34, c. 380].

Двадцяте століття стало епохою небувалого розквіту жіночої літератури. Цей розквіт нерозривно пов'язаний з стрімким суспільним розвитком та розповсюдженням ідеї про рівність прав усіх людей незалежно від статі, віку, національності або раси. Саме завдяки цим ідеям жіночий образ набуває нових рис: нарешті жінка опиняється у вирі громадського життя, отримує можливість стати справжньою героїнею, що бере участь у війнах і революціях. Таких жінок-героїнь, що беруть активну участь у діяльності Руху Опору під час Другої світової, бачимо в романах Ельзи Тріоле (1896-1970) [56].

Жіноча література ХХ століття розглядає концепцію «гендер» здебільшого з філософської точки зору. Поглиблюється психологізм жіночого роману, блискучі приклади якого знаходимо у Наталі Саррот. Набувають популярності і малі літературні форми, що змальовують здебільшого побутові історії про кохання, самотність, невдоволення життям, як, наприклад, новели Франсуази Саган [58]. Французький психолог-лінгвіст та авторка низки романів Ю. Кристева детально аналізує проблематику пошуку жіночої ідентичності в контексті сучасної культури та культури постмодерну [56]. Варто відзначити, що у визначенні жіночої ідентичності одну з ключових ролей грає так звана «інакшість», концепція, запроваджена натхненницею «Другої хвилі» фемінізму у Франції, Сімоною де Бовуар, про творчість якої йтиметься у наступному підрозділі нашого дослідження [8, c. 8].

Таким чином, можна впевнено стверджувати, що жіноча література протягом усього її історичного розвитку характеризується різноманіттям жанрових та стилістичних концепцій, поступовою еволюцією образу жінки в літературі, співвіднесеною із загальною соціальною еволюцією. Головним персонажем жіночої літератури є сама жінка, і особливості жіночого світосприйняття обумовлюють і лінгвістичні особливості тексту.

2.2 Роман «Друга стать» як філософське осмислення «жіночого питання» в контексті життя і творчості Сімони де Бовуар

Сімона де Бовуар (1908-1986) - одна з найвпливовіших жінок-філософів двадцятого сторіччя. Її головна праця, роман під назвою «Друга стать» (1949), вважається одним з найвпливовіших філософських досліджень фемінізму. Сімона де Бовуар народилася 9 січня 1908 у Парижі в заможній родині. У дитячі роки великий вплив на становлення майбутньої письменниці чинив батько-інтелігент, який дотримувався атеїстичного світогляду, і мати-католичка. Деякий час вона навіть подумувала про прийняття постригу, проте в 14 років Сімона рішуче відійшла від християнства. Загалом Сімона де Бовуар отримала суворе буржуазне виховання, описане у її книзі «Мемуари добре вихованої дівчини» (Memoires d'une jeune fille rangee, 1958) [59].

Майбутня письменниця вивчала філософію в Сорбонні, де у 1927 році познайомилася з вождем сучасного екзистенціалізму Ж.П. Сартром, який став її супутником і джерелом літературного натхнення на довгі роки. У 21 рік Сімона отримала вчену ступінь з філософії, ставши таким чином наймолодшою особою, якій вдалося це зробити. На підсумковому екзамені Бовуар зайняла друге місце, перше отримав Сартр, якому на той час було 24 роки (перший екзамен він провалив). Журі довго вагалося кому віддати першість, та все ж обрало Сартра, зазначивши при цьому, що хоч Сартр і володіє унікальними інтелектуальними здібностями, проте природженим філософом є саме Сімона [56].

У 1931 році Сартр запропонував Сімоні одружитися, проте вона відкинула цю ідею, оскільки одруження позбавило б її певної свободи. Передчасна смерть близької подруги Заза у 1929 році спричинило у письменниці «фобію старіння» та вплинула на часте використання темних метафор для вираження ставлення до часової обмеженості людського життя на землі. У творчому доробку Сімони де Бовуар знаходиться, окрім автобіографічного роману «Мемуари добре вихованої дівчини» (1958), велика кількість новел, оповідань філософського та етичного спрямування. Проте найбільш фундаментальною працею вважається «Друга стать», в якій знаходиться детальне пояснення, чому вона і всі жінки загалом дійшли до такої історичної стадії, коли їм вдалося осмислити суть жіночого і чоловічого міфу, і де також проаналізовано необхідність філософської і етичної переоцінки поняття «другої статі» [59].

Книга, опублікована 1949 року, ніби теоретично підсумовує цілий етап у розвитку феміністичної ідеології й жіночого руху загалом. Задумана як всеохопна розвідка, «Друга стать» і на змістовному, й на стильовому рівні поєднує елементи наукового дослідження (одного з перших у галузі жіночих студій в сучасному розумінні цього терміна) та ідеологічного маніфесту, полемічного, пропагандистського звернення, проповіді. З таким поєднанням пов'язано немало достоїнств, але водночас і певних вад роботи. Намагаючись розвінчати численні міфи та приписи, які узаконюють нерівноправність статей, викрити «багатотомне глупство, всілякі вигадки, розпросторені з початку століття» про життєве призначення жінок, Сімона де Бовуар послуговується найрізноманітнішими підходами [4, c. 6].

J'ai longtemps hesite a ecrire un livre sur la femme. Le sujet est irritant, surtout pour les femmes; et il n'est pas neuf. [1, c. 11] - Я довго вагалася, перш ніж написати книжку про жінку. Ця тема, що й казати, дражлива, особливо для самих жінок. До того ж, не вирізняється новизною [6, c. 23].

Перший абзац вступної частини дає уявлення про ідеологічну забарвленість роману, проте в ньому яскраво виявляється фатична та експресивна функція тексту: сумнів авторки та неоднозначне ставлення до питання приваблюють увагу читача, доводячи йому, що «дражлива» тема потребує детального висвітлення.

Проблематика «Другої статі» виходить за межі власне феміністичної, якщо звужено трактувати фемінізм перш за все як ідеологію боротьби за жіночу емансипацію. Письменниця спробувала поєднати риси наступальної феміністичної публіцистики і суто наукового дослідження. «Друга стать» є цікавим дослідженням з точки зору застосування різних дослідницьких методик, зокрема, психоаналітичної, соціологічної, структурно-антропологічної [27, c. 148].

Фактично авторка розглядає поняття жіночої екзистенції, жіночого призначення і ролі в суспільстві у найрізноманітніших аспектах. Біологічні особливості жінки, що часто стають на заваді її самореалізації в різних сферах громадського життя, на думку С. де Бовуар, не мають жодним чином визначати другорядну роль жінки. Таким чином, письменниця спростовує біологічне пояснення відмінності між чоловіком і жінкою, згідно з яким воля, рішучість і прагнення до творчої діяльності притаманні лише людським істотам, позбавленим репродуктивної функції [4, c. 7].

Дуже важливим для розуміння всієї концепції твору є поняття «Іншої». Цей концепт полягає в тому, що чоловік сприймається як Суб'єкт та Абсолют. Жінка ж визначається завжди відносно чоловіка, тобто сприймається як Інша. Мораль екзистенціалізму, якої суворо дотримується авторка, визнає екзистенційне буття як дещо неопосередковане, спрямоване на самого себе, на пізнання себе, і, отже, на пізнання світу. Жінка в патріархальному суспільстві позбавлена цієї екзистенційної повноти і свободи вибору, їй відмовлено навіть у прагненні до трансцендентного, вона позбавлена суверенності поряд з іншою статтю [4, c. 8].

La categorie de l'Autre est aussi originelle que la conscience elle-meme [1, c. 16]. - Категорія «Іншого» така ж споконвічна, як і сама свідомість [6, c. 23].

З феноменологічної та екзистенційної точки зору проблема «Іншої» розкривається через конкретні ситуації та взаємодію з суб'єктивним «Я». Відносини між двома концептами виявляються через конфлікти, оскільки «Я» може розкрити себе як суб'єкт лише за допомогою та за умов фактичного існування «Іншої». Роман «Друга стать» постає як оригінальна розробка тематики жіночої ідентичності на науковому рівні. Так звана «жіноча ідентичність» не має попередньо визначеної сутності, і по своїй суті є проектом, тобто нестабільним утворенням, що може змінюватися в залежності від соціокультурних умов. Проблема «Іншості» вважається ключовою для формування жіночої ідентичності, оскільки фемінне в культурі підпадає під категорію «Іншого» [8, c. 15].

Aucune collectivite ne se definit jamais comme Une sans immediatement poser l'Autre en face de soi [1, c. 16]. - Жодна спільнота не усвідомлює своєї єдності, не протиставляючи собі щось Інше [6, c. 24].

Феміністська точка зору зумовила також надзвичайно цікаві й несподівані результати сучасних лінгвістичних досліджень. С. де Бовуар звертала увагу на те, що мова також відбиває підлегле становище жінки у патріархальній Європі. Мовознавці, які займаються цими проблемами, стверджують, що «жіноча несвобода» і нерівність запрограмовані ще до її народження у самих мовних кліше. Наприклад, фразеологізми на зразок «козир-дівка», «бабський розум», «бабські вигадки» слугують індикатором жінки, проте майже не можливо знайти аналогічні вирази, які могла би вживати жінка стосовно чоловіка. Детальні дослідження співвідношення фемінного і маскулінного в мові, а також способи заміни «образливих» сполучень розробляла в другій половині ХХ ст. французька школа феміністської семіотики. Проте спроби формулювання більш коректної лексики закінчилися невдачею через сильний вплив стереотипів [4, c. 18].

Гендерна лінгвістика - досить молода, проте перспективна галузь наукового знання, зосереджена на дослідженні ознак жіночого дискурсу в літературі та перекладі. Гендер розуміється головним чином не як біологічна, а як соціокультурна категорія.

Жіноча література відігравала значну роль в загальному літературному процесі. З часів Давньої Греції і до наших днів жінки брали активну участь в літературній діяльності, розробляючи цілу низку різних жанрів та стильових напрямків. Хоча справжній «розквіт» жіночої літератури у Франції припадає на ХІХ - початок ХХ століття, перші відомі літературні твори, авторство яких належало видатним жінкам, з'явилися ще в кінці Середньовіччя.

Переломним моментом в історії жіночої літератури стало ХХ століття. Концепцію «гендеру» розробляли переважно у філософському розумінні. Концепт «іншості», вперше запропонований та розроблений Сімоною де Бовуар, набув неабиякої популярності. У своєму романі «Друга стать» Сімона де Бовуар розкриває фундаментальне дослідження жіночої сутності і жіночої ідентичності, ставить питання існування жінки у розумінні такого філософського спрямування, як екзистенціалізм.

3. Стилістичні особливості перекладу роману С. де Бовуар «Друга стать» українською мовою

3.1 Ідіостиль феміністичного роману і його відтворення в перекладі

Дослідження стилістичних особливостей перекладу роману неможливе без детального аналізу індивідуального авторського стилю, а також співвіднесення цього стилю з наявним у перекладі. Під поняттям індивідуальний стиль або ідіостиль розуміємо передусім систему змістових та формальних лінгвістичних характеристик, притаманних творам певного автора.

Досліджуючи зв'язок між автором і структурою створюваного ним тексту як словесно-художнього цілого, В.В. Виноградов доходить висновку про те, що стиль письменника створює та відтворює індивідуально-виразні якості та співвідношення речей-образів, типові для творчої системи саме цього митця. Поряд із цим особистість письменника відображається у неповторності й оригінальності асоціацій, вербально матеріалізованих у лексичній структурі тексту. Асоціативні перегукування та паралелі, найхарактерніші для автора типи асоціацій, пронизують усю його творчість, стають важливою ознакою ідіостилю, відображуючи сприйняття навколишнього світу письменником [10, с. 128].

Саме ця система робить унікальним втілений у творах авторський спосіб мовного вираження. На практиці даний термін можна застосувати відносно художніх творів, прози і поезії, в той час, як тексти інших функціональних стилів співвідносять з поняттям «дискурс», близьким, але не тотожним поняттю «ідіостиль». Ідіостиль художнього тексту полягає в актуалізації письменницької мовної особистості у власному стилі викладу, що виявляється через індивідуальне сполучення зовнішніх (екстралінгвістичних) та внутрішніх параметрів [11, c. 114].

Екстралінгвістичні параметри художнього тексту включають в себе так звану авторську інтенцію, на основі якої виникає твір. Такі параметри мотивують появу авторського задуму, що виникає для опису об'єктів та явищ навколишньої дійсності, викладу необхідної для читача інформації. Серед власне мовних засобів (внутрішніх параметрів), що складають певні характеристики тексту і відбираються з урахуванням індивідуального способу вираження інтенції, варто відзначити єдність композиційної структури, її зв'язність і членування, інформативність, оцінну складову. Виявляються ці компоненти, як правило, за допомогою стилістичних засобів - тропів, мовленнєвих фігур тощо [19, c. 90].

Складовою ідіостилю є ідіолект письменника. За О.О. Селівановою ідіолект є індивідуальним різновидом мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостиль. Поняття ідіолекту та ідіостиль співвідносяться як норма й узус національної мови, з одного боку, та індивідуальна манера мовлення, з іншого, тобто ідіостиль постає як індивідуально-творче використання національної мови, що, фактично, закорінене в ідеях В.В. Виноградова про те, що ідіостиль відтворюється засобами ідіолекту, який є сукупністю мовних засобів індивідуального мовлення [8]. О.О. Селіванова деталізує: ідіолект - індивідуальний різновид мови, що реалізується в сукупності різних ознак мовлення окремого носія мови, а в письмовому мовленні виявляє риси ідіостилю [40; с. 167].

Особливості ідіостилю феміністичного роману (зокрема, роману «Друга стать») можна проаналізувати за допомогою домінантних концептів - своєрідних образів-архетипів, що посідають чільне місце в образній структурі тексту. Базовою домінантою роману «Друга стать», як і більшості прикладів жіночої і феміністичної літератури, є концепт «жінка». Саме ідея жінки, жіночності, жіночого в романі є втіленням символу «другої статі» і, в той самий час, засобом створення особливого - жіночого - світогляду.

Базовий домінантний концепт розглядається авторкою з різних позицій, що відображають різні сфери людського знання, і отримує відповідні аспектні номінації. Відтак, концепт «жінка» з біологічної точки зору постає як «самиця», «матка»; з соціологічної - як «мати», «заміжня жінка», «дочка»; з історичної - «ідол», «сучасна жінка». Тісно пов'язаною із первинним концептом є філософська категорія «Іншої», що втілює самоусвідомлення жінки як істоти, відмінної від чоловіка.

Elle se determine et se differencie par rapport a l'homme et non celui-ci par rapport a elle; elle est l'inessentiel en face de l'essentiel. Il est le Sujet, il est l'Absolu: elle est l'Autre [1, c. 15]. - Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він - головний, вона - другорядна. Він - Суб'єкт, він - Абсолют. Вона - Інша [6, c. 27].

Концепт «Іншої» виконує в романі певну об'єднуючу функцію, оскільки саме цей концепт виявляється у співвідношенні суб'єкта, яким вважається чоловік, і об'єкта, яким вважається жінка. Жінка стає Іншою із суто біологічних причин, які надають їй можливість давати нове життя, і в той самий час відчужують її в очах чоловіків.

Таким чином, основна ідея роману «Друга стать» - наявність діалектичного протистояння жіночого і чоловічого начал, при чому сама авторка розглядає це протистояння з позицій жінки. С. де Бовуар дає детальний аналіз становища жінки у всій множинності аспектів її буття, проте більшість цих аспектів виявляється саме у відношенні її до чоловіка, чий досвід є панівним у суспільстві. Шлях жінки відносно історичної еволюції суспільства письменниця розглядає як своєрідний шлях від уярмлення, відчуження до звільнення.

Для кращого розуміння специфіки авторського стилю С. де Бовуар слід звернути увагу на структуру твору, як індивідуальну форму конкретного тексту. Варто зазначити, що загальною особливістю романів письменниці можна вважати плинність структури, якій властиві внутрішня цілісність та інтуїтивне (автор / автор), іноді комунікативне (автор / читач) саморегулювання [28, c. 140]. Роман «Друга стать» має складну структуру, що відображує цілісність дослідження та його багатогранність. Перший з двох томів роману поєднує в собі три основні частини: «Destin», «Histoire», «Mythes». Кожна з цих частин, в свою чергу, містить декілька глав, що допомагають розглянути обрану проблему з різних позицій. Другий том провадить ідею розвитку жінки у синхронічній площині і розподілений на чотири основні частини: «Formation», «Situation», «Justifications», «Vers la liberation». Не варто також забувати і про вступ, у якому авторка пояснює особисті причини, що спонукали до написання цієї книги, а також загальні висновки, у яких подається загальне коротке резюме праці.

Вже на етапі формування структури твору виявляється його панорамність, тобто зображення жінки в різних культурах, на різних етапах історичного розвитку тощо. Сюжетна багатоплановість твору полягає у включеннях до тексту різноманітних уривків та відступів, при цьому авторка користується як науковими працями, так і особистими враженнями різних жінок, відомостями з біографічної літератури. Звідси випливає і своєрідне поєднання наукового, художнього, публіцистичного та розмовного стилів, взаємопроникнення яких і становить основну стилістичну домінанту роману «Друга стать».

Ще однією особливістю індивідуального стилю С. де Бовуар можна зазначити наявність постійного діалектичного протистояння, що, з одного боку, створює основний сюжетний конфлікт, а з іншого - забезпечує можливість висвітлити різні точки зору, тобто поліфонічність твору. Наявність такого конфлікту в рамках структурованого роману надає йому певну фрагментарність.

Ідіолект роману виявляється не лише на прагматичному, а й на синтаксичному рівні. Відтак, для стилю С. де Бовуар характерне використання довгих речень із зв'язками складно сурядності та складнопідрядності, включення до тексту паралельних конструкцій. Складні синтаксичні конструкції допомагають втілити основну думку і, в той же час, дати необхідні пояснення та доповнення. Таким чином, єдина синтаксична одиниця може бути втіленням цілісної думки, що включає в себе тезу, аргументи, що її виправдовують або заперечують, а також висновок.

3.2 Загальна порівняльна характеристика роману та перекладу

Переклад роману «Друга стать» українською мовою здійснено у скороченому вигляді. Як зазначає В. Комісаров, скорочений або адаптований переклад - це вид адаптивного транскодування іншомовного оригіналу, що може бути представлений як об'єднання двох послідовний перетворень: власне переклад і необхідна адаптація тексту перекладу [20, c. 23].

У таких випадках зберігається часткове функціональне ототожнення вихідного і кінцевого тексту з урахуванням того, що переклад містить навмисні відхилення від оригіналу в структурному та змістовному відношеннях і не слугує повноцінною комунікативною заміною оригіналу. Скорочений переклад полягає, таким чином, в опущенні при перекладі окремих частин оригіналу з моральних, політичних або інших міркувань практичного характеру. При цьому перекладні частини оригіналу передаються комунікативно рівноцінними відтинками мови, хоча весь оригінал відтворюється лише частково [23, c. 49].

Наявність випущень у перекладі роману «Друга стать» українською мовою можна пояснити, головним чином, з практичної точки зору - більшість випущених відрізків тексту містить докладні наукові відомості, посилання на спеціальну літературу, ілюстративний матеріал у вигляді таблиць та схем. Скорочення та адаптація вихідного тексту в даному випадку має подвійне значення: з одного боку, скорочення другорядної, повторюваної інформації та реалій, що можуть видатися незрозумілими українському читачеві, а також прагнення надати перекладу необхідного обсягу; з іншого боку - читач позбавлений деталізованої інформації, до якої він міг би звернутися в разі потреби. Простий аналіз співвідношення кількості сторінок оригіналу та перекладу показав, що в результаті перекладу об'єм твору зменшився на ?, що становить досить значну частину інформації.

3.3 Граматично-синтаксичні трансформації в перекладі роману Сімони де Бовуар «Друга стать»

Дослідження співвідношення змісту оригіналу та перекладу, а також мовних засобів, за допомогою яких цей зміст може бути виражений, є одним з ключових аспектів сучасної теорії художнього перекладу. Зокрема, значного інтересу набуває питання про відтворення граматичних та синтаксичних значень, що містяться в тексті оригіналу. Проблему досягнення адекватності через трансформування синтаксичної структури речення у процесі перекладу розглядали такі науковці, як В.Н. Коміссаров, Л.С. Бархударов, В. Гак, В.І. Карабан, Н. Федотова. У своїх наукових дослідженнях дані автори визначили поняття перекладацьких трансформацій, запропонували різні способи їх класифікації, продемонстрували основні шляхи здійснення перетворень, відмітили дискусійні питання щодо впливу таких трансформацій на глибинну структуру висловлювання та, як наслідок, адекватність перекладу [45, c. 211].

Можливість зміни формальної структури речення, а також застосування синонімічних синтаксичних структур при перекладі пояснюється тим, що у різних мовах елементи денотативної ситуації можуть бути виражені різними членами речення. Саме цей вияв міжмовної асиметрії підтверджує необхідність використання суб'єктних трансформацій.

Суб'єктні трансформації у перекладі

Суб'єктну перекладацьку трансформацію можна визначити як міжмовну синонімічну заміну поверхневої структури речення оригіналу в перекладі, коли підмет вихідного речення змінює свою синтаксичну функцію в реченні. При цьому глибинна структура речення залишається незмінною, оскільки перетворення відбувається лише на рівні функцій у реченні.

В нашому дослідженні було використано класифікацію трансформацій, запропоновану Н. Федотовою [46, c. 213], на думку якої суб'єктні трансформації можна поділити на три групи: якісні та кількісні трансформації і трансформації перегрупування. Такий розподіл виконано з урахуванням двох чинників:

а) зміна порядку розташування членів речення при перекладі;

б) зміна складу синтаксичної структури речення у перекладі.

Відтак, якісні суб'єктні трансформації полягають у тому, що елемент, який у вихідному реченні виконував функцію підмета, у перекладі змінює свою синтаксичну функцію на додаток, обставину присудок або означення.

Найпоширенішими з якісних суб'єктних трансформацій у французько-українському перекладі є так звані суб'єктно-об'єктні перетворення, тобто заміна підмета на додаток, а також зворотні трансформації [46, c. 214].

Il developpe alors des sentiments d'aggressivite a l' egard du pere mais en meme temps il interiorise son autorite [1, c. 81]. - Під його впливом виникає почуття агресивності щодо батька, але водночас він притлумлює свої зазіхання… [6, c. 55]

Якісні суб'єктні трансформації можуть бути обумовлені невідповідністю синтаксичних конструкцій французької та української мов. Наприклад, трансформація стає необхідною у випадку, коли у вихідному реченні присутня інфінітивна конструкція. Відтак, зміна вектору дії спричиняє зміну синтаксичної функції елемента з підмета на додаток.

Le mot «femelle» fait lever chez lui une sarabande des images… [1, c. 35] - В його уяві зі словом «самиця» зринає ціле сонмище образів… [6, c. 44]

Cependant puisque l' equilibre production-reproduction reussit toujours a s'etablir… [1, c. 111] - Хай би там як, але рівновагу «виробництво-відтворення» завжди вдавалося встановити… [6, c. 73]

Якісні суб'єктні трансформації досить часто супроводжуються зміною стану з активного на пасивний або навпаки. У такому випадку в українській мові може використовуватися зворотне дієслово з постфіксом «-ся».

Diderot considere que leur inferiorite a ete en grande partie faite par la societe [1, c. 185]. - Дідро вважав, що саме суспільство значною мірою спричинилося до так званої жіночої неповноцінності [6, c. 108].

Достатньо широко вживаною є також трансформація підмета в обставину, до якої вдаються за умови, що підмет у вихідному реченні має обставинне значення.

Le XVIIIe siecle aussi est divise [1, c. 185]. - У XVIII столітті суперечка тривала [6, c. 107].

Elles apparaissent a la plupart des philosophes comme des etres humains egaux a ceux du sexe fort [1, c. 185]. - Більшість філософів убачали в них людські істоти, рівні представникам сильної статі [6, c. 107].

Для того, щоб зрозуміти причини цього явища, перекладач має в процесі перекладу розрізняти три рівні аналізу структури речення: семантичний, інформаційно-комунікативний та формально-синтаксичний. Причому перші два рівня не можуть бути змінені в процесі перекладу, тож для їх відтворення перекладач вдається до змін на формально-синтаксичному рівні. Перекладач не може змінювати семантичні елементи висловлювання або замінити тему ремою, проте він може обирати лексеми, словоформи, словосполучення та синтаксичні структури, щоб передати якомога краще зміст двох перших рівнів [45, c. 212],

До кількісних суб'єктних трансформацій належить зміна загальної кількості елементів синтаксичної структури вихідного речення, що полягає у вилученні або додаванні підмета до структури речення. Ця трансформація регулярно використовується при перекладі узагальнено-особових та неозначено-особових речень із займенниками on, il у функції підмета, а також конструкцій з цими займенниками.

On peut dire aussi en un autre langage que l'homme atteint une attitude authentiquement morale… [1, c. 238] - Інакше кажучи, людина досягає істинно моральної поведінки… [6, c. 144]

On ne nait pas femme: on le devient [2, c. 13]. - Жінкою не народжуються: нею стають [6, c. 216].

Застосування кількісних трансформацій у разі перекладу неозначено-особових та безособових речень можна пояснити тим, що у французькій мові існує вимога обов'язкового заповнення позиції підмета. В такому разі конструкції з безособовими конструкціями (il est) можуть перекладатися у вигляді односкладних речень.

Il est toujours difficile de decrire un mythe: il ne se laisse pas saisir ni celer… [1, c. 242] - Описати міф завжди важко: його ніяк не охопиш, не окреслиш… [6, c. 148]

Також варто зазначити, що введення або вилучення додаткового члена речення при перекладі з французької на українську спрямоване головним чином на те, щоб уникнути у цільовому реченні зворотів та структур, нетипових для української мови. Кількісні трансформації майже не зустрічаються в чистому вигляді. Найчастіше йдеться про кількісно-якісну трансформацію, оскільки введення до структури українського речення додаткового елемента у функції підмета майже завжди приводить до змін у дієслівному вузлі, тобто до якісних трансформацій.

Plus tard on accorda plus prix a l'enfant [1, c. 112]. - Згодом значення дитини зростає [6, c. 74].

Найменш поширеною є трансформація перегрупування, що зводиться до зміни місця розташування підмета в реченні. На рівні синтаксису підмет, який в оригіналі був у препозиції до присудка, у перекладі переноситься в постпозицію. Подібна трансформація необхідна для того, щоб зберегти комунікативне членування вихідного речення, тобто позиції теми та реми.

У французькій мові порядок слів сталіший, ніж в українській, тому підмет переважно займає перше місце в реченні і, зазвичай, є темою речення. Проте в деяких випадках підмет може бути рематичним, тобто нести «нову» інформацію. Рематичний підмет французького речення може займати початкову позицію в реченні або бути інвертованим стосовно присудка. У такому випадку комунікативне та синтаксичне членування речення можуть не збігатися і тому виникає потреба в застосуванні суб'єктної трансформації перегрупування. За цих умов не відбуваються кількісні та якісні зміни, тобто склад синтаксичної структури не зазнає трансформацій.

Трансформація перегрупування може бути обумовлена особливостями побудови комунікативних структур французького та українського речень, а також їх співвідношенням з формально-граматичною структурою. Таким чином, позиція підмета, що виступає носієм певної інформації (найчастіше - реми), визначає порядок розгортання висловлювання. У більшості випадків підмет-рема переноситься у постпозицію до присудка, змінюючи порядок розгортання висловлювання з регресивного на прогресивний, при чому інформаційна структура висловлювання залишається незмінною:

Aucun destin biologique, psychique, economique ne definit la figure que revet au sein de la societe la femelle humaine… [2, c. 13] - Її становлення в суспільстві як людської особини жіночої статі не визначають ні біологічні, ні психічні, ні економічні чинники зокрема [6, c. 216].

У той же час, переклад інвертованого французького речення відбувається українською мовою без зміни порядку слів, за умови, якщо інверсія слугує саме для виділення нової інформації. Перекладачеві варто звернути увагу на індикатори теми і реми, такі як, наприклад, вживання неозначеного або означеного артикля перед підметом.

…si bien que se dessine au coeur de l'autre une subdivision… [1, c. 120] - …таким чином, всередині Іншого вимальовується підрозділ [6, c. 79].

У більшості випадків трансформації перегрупування у висловлюванні пов'язані з іншими суб'єктними трансформаціями, найчастіше якісними. Зміна порядку розгортання висловлювання внаслідок зміни позиції підмета може спричинити заміну активного діяча, що виконує функцію підмета у висловлюванні.

Chez les filles et les garcons, le corps est d'abord le rayonnement d'une subjectivite [2, c. 14]. - І дівчатка, й хлопчики як суб'єкти пізнання виявляють себе насамперед через своє тіло [6, c. 217].

Структурні трансформації

Трансформація є засобом адаптації вихідного тексту цільової мови, а відтак допомагає досягти адекватності його сприйняття читачем. Синтаксичні трансформації диктуються нормами та узусом мови перекладу, вимогами логічного викладу думки, особливостями образної системи твору та індивідуальним стилем перекладача [43, c. 38].

Серед основних типів трансформацій формальної структури речення можна зазначити такі: синтаксичні уподібнення, що полягають у калькуванні вихідної структури речення, членування вихідного речення, об'єднання речень та граматичні заміни, що полягають у зміні форм слова, частин мови або членів речення [23, c. 172].

Необхідність членування вихідного речення зумовлена тим, що французька мова має тенденцію до довгих речень, ускладнених зв'язками сурядності та підрядності. Саме тому трансформації об'єднання та членування речення забезпечують легкість сприйняття перекладу.

Pendant toute son enfance la fillette a ete brimee et mutilee; mais, cependant, elle se saisissait comme un individu autonome; dans ses relations avec ses parents, ses amis, dans ses etudes et ses jeux, elle se decouvrait au present comme une transcendance: elle ne faisait que rever sa future passivite [2, c. 89]. - Протягом усього дитинства дівчина зазнає кепкувань, глуму. А проте сама вона завжди почувається незалежним індивідуумом. У стосунках з батьками, друзями, у навчанні та іграх дівчина поступово виявляє в собі здатність до трансценденції. Та попри все, вона тільки те й робить, що мріє про свою майбутню пасивність [6, c. 275].

Специфіка художнього перекладу як засобу передачі насамперед художнього образу, а також необхідність приведення перекладу у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу зумовлює необхідність широкого застосування граматичних замін. Відтак, заміна дієприслівниковий зворот французького речення трансформується при перекладі в складнопідрядне атрибутивне речення.

«Non, la femme n'est pas notre frere; par la paresse et la corruption, nous en avons fait un etre a part, inconnu, n'ayant d'autre arme que son sexe, ce qui est non seulement la guerre perpetuelle mais encore une arme pas de bonne guerre…» [2, c. 643]. - «Ні, жінка нам не посестра; лінощами й розбещеністю ми зробили з неї своєрідну невідому істоту, котра не має іншої зброї, крім своїх статевих органів, - призвідника не лише вічної війни, а й війни поза правилами…» [7, c. 373].

Загальна тенденція української мови до вираження в реченні дії, а не номінації предмету, спричиняє взаємозаміну підмета та присудка, а також розширення речення.

«…adorant ou haissant, mais pas compagnon franc, un etre qui forme legion avec esprit de corps, franc-maconnerie - des defiances d'eternel petit esclave.» [2, c. 643]. - «…здатна любити або ненавидіти, вона не може бути щирим товаришем; істота, котра завдяки своєму тілу перетворюється на легіон, табір, франкмасонство, - це недовіра вічної рабині» [7, c. 373].

Варто відзначити, що граматичні трансформації в романі мають комплексний характер, тобто практично не відбуваються окремо від лексичних трансформацій. До таких комплексних трансформацій відносяться: антонімічний переклад, експлікація (описовий переклад) та компенсація [23, c. 173].

Отже, ключовими аспектами, що зумовлюють необхідність застосування синтаксичних трансформацій є: явище міжмовної асиметрії, тобто можливість вираження елементів денотативної ситуації різними членами речення; а також необхідність виконання адекватного перекладу, що полягає в збереженні глибинної структури речення і, в той же час, приведення формальної структури у відповідність до граматичних та синтаксичних норм мови перекладу.

3.4 Лексико-стилістичні особливості роману «Друга стать» та його перекладу українською мовою

Як вже зазначалося у розділі 3.1 даного дослідження, роману «Друга стать» притаманна багатоплановість, що обумовлює взаємопроникнення елементів різних функціональних стилів. Наявність такого явища спричиняє необхідність детального лексико-стилістичного аналізу вихідного тексту та тексту перекладу з метою виявлення головних стилістичних особливостей перекладу роману та повного розуміння перекладацької стратегії.

Як відомо, розуміння тексту перекладачем - це виявлення діалектичного взаємозв?язку змісту і форми художнього твору, аналіз його ідейно-художньої своєрідності, який здійснюється через стилістичний аналіз тексту. Під стилістичним аналізом тексту розуміємо головним чином виявлення конструктивних елементів тексту та взаємозв'язків між ними. В процесі перекладу стилістичний аналіз вихідного тексту стає першим етапом роботи перекладача над конкретним твором і необхідною умовою його розуміння. Важливість такого аналізу тексту підкреслюють провідні дослідники-мовознавці. Зокрема, Я. Рецкер запевняє, що «аналіз тексту, який необхідно перекласти, дозволяє заздалегідь визначити характер змісту, ідейне скерування і стилістичні особливості матеріалу, щоб мати критерій для вибору мовних засобів у процесі перекладу» [37, c. 8].

Отже, відштовхуючись від критичної інтерпретації художнього твору, перекладач має можливість осягнення всієї багатогранності обраного для опрацювання матеріалу. В. Коптілов виділяє дві схеми структурно-зіставного аналізу художнього твору. Перший передбачає можливість окремо аналізувати оригінал і переклад з подальшим зіставленням загальних результатів такого аналізу. Другий - зіставляти наслідки аналізу першого твору з перекладом рівень за рівнем, «щоразу встановлюючи моменти близькості чи віддаленості перекладу від оригіналу» [26, c. 48].

Враховуючи специфіку вивчення проблеми адекватності перекладу, варто зауважити, що дослідження методом зіставлення оригіналу та перекладу і констатацією різноманітних стратегій та тактик перекладу та перекладацьких трансформацій може бути здійснене лише на основі всебічного аналізу суспільних, естетичних і перекладознавчих моментів рецепції [35, c. 329].

Компоненти наукового стилю та способи перекладу наукової термінології

Філософське спрямування роману «Друга стать», відсутність властивої для суто художньої літератури фабули та сюжету, замінених чіткою структурою та використанням наукової термінології, дозволяє аналізувати переклад з позицій наукового стилю.

Термін - слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери [36, c. 48]. Деякі дослідники вважають, що спеціальні терміни через свій суто логічний характер позбавлені будь-якого стилістичного значення. Дійсно, науковий або технічний термін, використаний у спеціальному тексті, не має здатності створити стилістичний ефект. Проте дуже важливо відзначити те, що термін характеризується обмеженою сферою використання, що визначає його стилістичну приналежність в залежності від контексту, в якому цей термін найчастіше використовується [33, c. 132].

Une fois constitues, les appareils genitaux sont dans les deux sexes symetriques; les hormones de l'un et de l'autre appartiennent a la meme famille chimique, celle des sterols, et derivent tous en derniere analyse de la cholestrine; ce sont eux qui commandent les differenciations secondaires du soma [1; c. 62-63]. - Коли складається система статевих органів, виявляється, що в обох статей вона аналогічна; гормони і одної, й другої статі відносяться до однієї й тієї ж хімічної групи, а саме до стеролів, і, згідно з останніми обстеженнями, всі вони утворюються з холестерину. Саме вони й формують вторинні ознаки соми [6, c. 46].

Як бачимо на прикладі, необхідність докладного аналізу обраного питання з точки зору біології вимагає використання відповідної вузькоспеціальної термінології. Переклад термінів здійснюється за допомогою їхніх еквівалентів, утворених різними способами. Наприклад, терміни «гормони», «стероли», «холестерин», «сома» вважаються транслітерованими запозиченнями, в той час як «статеві органи» - часткова калька, виражена українськими лексичними засобами. Перед перекладачем постає необхідність відтворити науковий текст таким чином, щоб зміст був зрозумілим для якомога ширшого кола читачів. В цьому випадку перекладач використав прийом експлікації запозичення «сома» у виносці.

Великої уваги заслуговує відтворення загальної термінології, що може бути віднесена до різних сфер наукової діяльності. Для надання необхідного стилістичного ефекту така лексика відтворюється методом транскрипції або транслітерації, а іноді взагалі не перекладається, як, наприклад, латинізми, ключові поняття філософії.

L'existence est une a travers la separation des existants: elle se manifeste dans des organismes analogues; il y aura donc des constantes dans la liaison de l'ontologique et du sexuel [1, c. 89]. - Екзистенція одинична через поділ екзистантів: вона проявляється в аналогічних організмах; отже, зв'язок онтологічного і сексуального матиме свої постійні стосунки [6, c. 62].