Цивільний процес доказування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Задача № 1

Алієва подала позов до ліспромгоспу про стягнення збитків у зв'язку з загибеллю чоловіка під час лісозаготівель. В судовому засіданні вона пояснила, що під час лісоповалу сосною було вбито її чоловіка, і смерть наступила з вини відповідача, який не забезпечив дотримання техніки безпеки.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що Алієв сам винен, допустив грубу необережність, знаходячись на місці падіння сосни.

Як розподілиться обов'язок по доказуванню: позивачка повинна доводити відсутність грубої необережності з боку чоловіка чи відповідач повинен довести, що нещасний випадок стався в результаті грубої необережності з боку Алієва? Дайте поняття презюмованих фактів. Чи входять вони до предмету доказування?

Вирішення.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже доказами є: а) не факти, не обставини, а фактичні дані, тобто відомості про факти; б) будь-які фактичні дані, тобто жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили для суду; в) дані, одержані у процесуальній формі, тобто з зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами; г) такі фактичні дані, що вказують на наявність чи відсутність фактів підстави позову і фактів, що обґрунтовують заперечення проти позову, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тобто такі дані, що належать до цієї справи, до шуканого факту.

Докази у цивільній справі класифікуються за такими підставами:

а)за джерелом їх одержання вони можуть бути особистими(джерелом їх є люди - відомості, одержані від сторін, свідків і т.д.), речовими (джерелом є речі - письмові і речові докази) і змішаними (джерелом є, наприклад, письмові докази і усні пояснення - висновок експерта);

б) за способом утворення вони поділяються на первісні (відомості про факти, одержані з першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т. ін.) і похідні - відомості, отримані з джерела, що відтворює інший засіб доказування (копія документа, наприклад);

в) стосовно шуканого факту вони можуть бути прямими (вказують на наявність чи відсутність шуканого факту) і непрямими (такими, що дозволяють зробити можливий висновок про шуканий факт);

г) за способом повідомлення відомостей про факти докази поділяються на усні, письмові і речові.

Крім того ст. 57 ЦПК України містить вичерпний перелік засобів доказування: пояснення сторін і третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновок експерта.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Кодексу.

Отже, предмет доказування - це те, що треба доводити по кожній цивільній справі, тобто ті обставини, що свідчать про дійсні права і обов'язки сторін у справі. Згідно з зазначеною статтею предмет доказування складається з двох груп фактів - фактів підстави позову і фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При дослідженні фактів, що складають предмет доказування, суд повинен досліджувати у ряді випадків і доказові факти, тому що вони у сукупності свідчать про наявність чи відсутність шуканого юридичного факту. Доказові факти, отже, посідають проміжне місце у механізмі доказування між доказами і юридичними фактами.

Тягар доказування розподіляється між позивачем і відповідачем у такий спосіб: позивач зобов'язаний доводити обставини, якими він обґрунтовує позов, а відповідач - обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти вимог, що пред'явлені до нього. Тягар доказування третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, адекватний тягарю доказування позивача. Відповідно до коментованої статті, докази у справі подаються й іншими особами, що беруть участь у справі, перш за все прокурором і органами та особами, зазначеними в ст. 45 ЦПК, і особливо у тих випадках, коли вони заявляють позов на захист інтересів інших осіб. Обов'язки щодо сприяння особам, які беруть учать у справі, по доказуванню покладаються і на суд (суддю), який, по-перше, має уточнити відповідно до гіпотези матеріальної норми права, що регулює дане спірне відношення, коло фактів, які підлягають доказуванню; по-друге, запропонувати сторонам у разі потреби послатися на додаткові факти і подати додаткові докази; по-третє, посприяти у збиранні додаткових доказів. Важливим є те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід також зауважити, що не підлягають доказуванню презюмовані факти, тобто такі, які відповідно до закону припускаються встановленими. Але оскільки таке припущення встановлено ЦК і може бути спростоване у загальному порядку іншими учасниками даної справи, то від обов'язку доводити ці обставини звільняється лише одна сторона - та, на користь якої зроблене це законодавче припущення.

Виходячи з умов задачі Алієва подаючи позов проти відповідача припускає, що саме його дії або бездіяльність привели до смерті її чоловіка. Оскільки смерть чоловіка є фактом, то гр. Алієва звільняється від доказування порушення відповідачем правил техніки безпеки, оскільки це припускаються встановленим. Представник відповідача має довести, що вина лежить повністю на гр. Алієві, який сам допустив грубу необережність та порушив правила техніки безпеки.

доказування цивільний судовий повістка

Задача № 2

Овсієнко в апеляційній скарзі вказав, що справа в суді першої інстанції була розглянута у його відсутності. Повістка йому не була направлена, і хоча зі слів сусідів він знав, коли повинна була слухатися справа, він до суду не пішов. Позов до нього був задоволений.

Овсієнко просив апеляційний суд скасувати рішення, так як був порушений процесуальний порядок повідомлення його про день слухання справи і він абсолютно випадково дізнався про цей день.

Апеляційний суд залишив рішення суду без змін і вказав в своїй ухвалі, що в даному випадку розгляд справи у відсутності відповідача є лише формальним порушенням і для суті справи не має значення, так як всі обставини справи суд з`ясував повністю із показань свідків, письмових доказів та інших матеріалів справи.

Чи правильна ухвала апеляційного суду? Які процесуальні порушення є безумовними підставами для скасування рішення? Яке повноваження повинен був застосувати апеляційний суд по даній справі?

Вирішення.

Відповідно до ст. 74 судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, а судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка з розпискою надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або за допомогою кур'єра, її може вручити і сторона чи інша особа, яка бере участь у справі, або безпосередньо суд. Питання про строк вручення повістки вирі­шується зважаючи на вид повістки. Відносно повістки про виклик вирішується так: особа повинна мати достатньо часу для явки до суду і підготовки до участі у судовому розгляді, але має одержати її не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, тобто завчасно. Повістки-повідомлення повинні вручатися теж завчасно, однак без обмежень певним строком.

Норма ст. 74 спрямована на забезпечення присутності в суді всіх сторін справи для встановлення вичерпних фактів та повного й коректного її вирішення. Тобто завдяки повісткам певним чином суд реалізує принцип змагальності сторін визначений в ст. 10 ЦПК України. Відповідно до цієї статті цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

Таким чином, суд зобов'язаний забезпечувати присутність всіх сторін по справі.

Відповідно до стаття 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

Тобто, важливою процесуальною гарантією захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, є обов'язок суду своєчасно повідомляти таким особам про час і місце розгляду справи, а також обов'язок суду відкласти розгляд справи у випадку неявки кого-небудь із учасників процесу, коли немає відомостей про вручення їм повісток. Тому порушення цих правил зумовлює скасування рішення суду першої інстанції в будь-якому випадку.

Отже виходячи з умов задачі Апеляційний суд має задовільними апеляційний позов Овсієнко та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Размещено на Allbest.ru