Кримінально-правовий аспект тероризму

Підсумковим моментом стало затвердження Президентом держави 18 травня 2001 року нового КК України, який вступив у дію 1 вересня 2001 року.

Одним із напрямів удосконалення існуючого законодавства у боротьбі з тероризмом є врахування досвіду іноземних держав. У зв'язку з цим Верховна Рада України після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму прийняла Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу України щодо запобігання тероризму” від 21 вересня 2006. Внаслідок змін, передбачених у Законі, з Кримінального кодексу України виключені частини 4 та 5 ст.258, натомість додані ст.258-1 “Втягнення у вчинення терористичного акту”, ст.258-2 “Публічні заклики до вчинення терористичного акту”, ст.258-3 “Створення терористичної групи чи терористичної організації”, ст.258-4 “Сприяння вчиненню терористичного акту” [2, C.2]

Звертає на себе увагу й та обставина, що одні й ті ж діяння в ст. 205 Кримінального кодексу Російської Федерації і ст.ст. 289, 290 Кримінального кодексу Республіки Білорусь називаються тероризмом, а в ст. 258 Кримінального кодексу України терористичним актом. Крім того, якщо в кримінальному законодавстві Росії і Білорусі є склади, які передбачають відповідальність окремо за тероризм і терористичний акт, то згідно ч.2 ст.88 Кримінального закону Латвії та ч.2 ст.155 Узбекистану поняттям “тероризм” охоплюються й ті діяння, які в Росії і Білорусі розцінюються як терористичний акт [14, C.136].

Розділ 2. Юридичний аналіз об'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України

2.1 Об'єкт злочину

З уведенням ст. 258 «Терористичний акт» у КК України виникає дискусійне питання щодо об'єкта цього складу злочину. У Кримінальному кодексі України законодавець визнав родовим об'єктом терористичного акту громадську безпеку, розмістивши відповідно ст. 258 КК України в розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто визначив, що саме громадська безпека, з точки зору законодавця, потребує охорони від цього злочину.

При аналізі злочинів терористичної спрямованості дослідники зазвичай звертають увагу на те, що це, в першу чергу, складні багатооб'єктні злочини, які посягають, на територіальну цілісність, державний устрій, суспільну безпеку, нормальне функціонування організацій, установ, на життя та здоров'я людей тощо, залежно від того, „охороні яких сфер законодавець надає провідне значення, визначаються ознаки основного об'єкта” [11, C.38].

Так, наприклад, склад тероризму (терористичного акту) в КК України (ст. 258), Росії (ст. 205), Казахстану (ст. 233), Азербайджану (ст. 214), Таджикистану (ст. 179), Туркменистану (ст. 271) віднесений до злочинів проти громадської безпеки, звідси бачимо, тією сферою, якій, на думку законодавців, завдається найбільша шкода, частіше за все визнається громадська безпека.

Законодавець Грузії та Латвії тероризм відніс до злочинів проти держави. У Кримінальному кодексі Франції розділ ІІ «Про тероризм» знаходиться у книзі ІV «Про злочини та проступки проти нації, держави та громадського спокою». В Кримінальному кодексі Республіки Білорусь міститься три склади злочину «тероризм», які розташовані у різних розділах: ст. 126 «Міжнародний тероризм» знаходиться в главі 17 «Злочини проти миру та безпеки людства» розділу VІ «Злочини проти миру, безпеки людства та військові злочини»; статті 289 «Тероризм» та 290 «Погроза вчинення акту тероризму» у главі 27 «Злочини проти громадської безпеки» розділу Х «Злочини проти громадської безпеки та здоров'я людей» [14, C. 67].

Це, на думку автора, перш за все є наслідком невизначеності поняття «тероризм». Сьогодні не існує чіткого загальновизнаного поняття тероризму як явища та як злочину, що дає підстави до такого роду розбіжностей у поглядах науковців у цій царині, законодавців та практиків.

Однак в науковій літературі багато авторів, особливо із числа тих, хто безпосередньо займається проблемами тероризму, піддали сумніву правильність такого рішення законодавців на тій підставі, що, виходячи з обставин самого діяння терористичної спрямованості, порушення громадської безпеки виступає для терористів хоча і першочерговою, але фактично не основною, а допоміжною дією, засобом посягання на інший об'єкт у складному (складеному) злочині. А в таких випадках, як зазначає М.І. Панов, „ спосіб є додатковою, допоміжною дією, що забезпечує здійснення основної дії, створюючи з тим різновид складної дії. З цього випливає, що спосіб в складній дії є елементом структури, тобто частиною складної дії, і в межах останньої виконує властиву йому функцію - забезпечення виконання основної дії, з якою він внутрішньо пов'язаний, створює з ним нерозривну єдність” [24, C.55], а В. Ф. Антипенко робить такий висновок: „Суспільна безпечність не може бути основним об'єктом тероризму... Залякування у тероризмі виступає не самоціллю, а засобом досягнення мети впливу на основний об'єкт, цим реалізується спонукання відповідних осіб до вигідних для терористів рішень. Основним же об'єктом у тероризмі є національні та наднаціональні інститути (у їх різноманітних варіантах), посягаючи на які через дію на безпосередній об'єкт винні особи досягають чи прагнуть досягти головної цілі - порушення їх недоторканності” [19].

Кінцева мета терористичної діяльності (на будь-якому етапі її розвитку) - це, шляхом створення в суспільстві обстановки страху за рахунок демонстративного вчинення якихось дій, примусити відповідні органи влади, фізичних чи юридичних осіб прийняти вигідні для терористів рішення. Саме ця кінцева мета і визначає дійсний основний об'єкт терористичної діяльності. „За своїм змістом, - зазначають Г. А. Злобін і Б. С. Никифоров, - мета включає в себе свідомість і волю людини по відношенню до об'єктивного результату їі поведінки. Тому вона (мета) вказує на дійсний (хоча б і віддалений) об'єкт злочинного діяння і виражає ставлення особи до цього об'єкта” [25, C.44].

Принципово погоджуючись з такою аргументацією, В.П.Ємельянов, між тим, вважає, що „при всій, так би мовити, науковій неправоті, законодавець в цьому випадку цілком правий”, коли відносить склад терористичного акту до злочинів проти громадської безпеки, і наводить на користь такого висновку наступні три обгрунтування:

- по-перше, поміняти місцями фактично основний і додатковий об'єкти змушує законодавча техніка, оскільки при тій ситуації, коли як основний об'єкт виступають в нескінченній чисельності різні національні і наднаціональні інститути тощо, засіб посягання на них шляхом порушення громадської безпеки є єдиною загальною властивістю даних злочинів, котрі можливо „винести за дужки” та сформулювати самостійний склад злочину;

- по-друге, тероризм частіше за все характеризує саме загальнонебезпечний засіб допоміжної дії, та нерідко той об'єкт, на який терористи посягають шляхом посягання на громадську безпеку, не йде ні в яке порівняння по мірі важливості з громадською безпекою, а найбільш тяжкі наслідки настають саме в результаті посягання на громадську безпеку, тоді як основному об'єкту часом реальної шкоди не завдається;

- по-третє, включення складу терористичного акту не в главу про злочини проти громадської безпеки, а в якусь іншу, що містить склади злочинів проти держави або проти миру та безпеки людства, призводить до того, що за основу беруться не найбільш типові випадки актів тероризму, а, навпаки, - найбільш тяжкі форми його прояву, в результаті чого викривляється та штучно підвищується ступінь громадської небезпеки тих актів тероризму, які в дійсності не були спрямовані ні проти основ державності, ні проти міжнародного правопорядку [35, C.12].

Отже, підведемо підсумок, визнання громадської безпеки, як основного об'єкта терористичного акту - є найбільш прийнятним і оптимальним варіантом для теорії, а особливо практики боротьби зі злочинністю.

Категорія „громадська безпека” визначається в науковій літературі по-різному. Її визначають і як систему заходів або специфічну діяльність державних органів щодо забезпечення безпечних умов життєдіяльності суспільства, і як сукупність суспільних відносин, що забезпечують безпечні умови життя, й як благо для кожного з громадян і загальну цінність, й як стан захищеності особи, суспільства і держави від злочинних посягань.

Так, у працях П.І.Гришаєва громадська безпека визначається як система заходів, спрямованих на охорону державного і громадського порядку, на забезпечення нормальних умов для трудової діяльності та відпочинку громадян або як безпечні умови повсякденного життя та діяльності членів суспільства [27, C.55].

Найбільш змістовно категорія „громадська безпека” розглянута у наукових працях В.П.Тихого. Розглядаючи громадську безпеку як різновид безпеки, він зазначає, що „як в побутовому, так і в науковому розумінні, безпека оцінюється як визначений факт, як щось цінне і досяжне, створюване людьми, як певна цінна характеристика предмета. Іншими словами, безпека є певною потребою і благом …”, що „громадська безпека виступає як загальне благо, безпека для всіх, загальна цінність, що відповідає інтересам суспільства й усіх громадян”. „При цьому, - продовжує В. П. Тихий, - необхідно розрізняти два види благ, пов'язаних з потребою в суспільній безпеці. По-перше, це захищеність суспільства від різних небезпек, по-друге, сам захист суспільства від небезпек, діяльність по запобіганню небезпекам. Саме наслідком цієї діяльності і є суспільна небезпека як захищеність, певна якість суспільства” [28, C.2]. І в підсумку у відповідному розділі відомого підручника з Особливої частини кримінального права України, він робить такий висновок: „Об'єктом цих злочинів є громадська безпека - стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань ” [29, C.18].

Разом з тим В. П. Тихий розглядає громадську безпеку як систему суспільних відносин, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки насильницького завдання шкоди правоохоронюваним інтересам взагалі [28, C.3].

Таким чином, громадська безпека як об'єкт злочину в реальній дійсності також з'являється в усіх своїх ролях одночасно: як певна цінність, як благо і потреба, як захищеність суспільства від різних небезпек, як діяльність по запобіганню небезпекам, як суспільні відносини, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки, як стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань.

При такому підході до проблеми об'єкта злочину знімається питання про відмежування об'єкта злочину від предмета злочину як складової частини об'єкта, оскільки вони цілком збігаються.

На збіг об'єкта і предмета злочину в кримінально-правовій літературі звертається увага постійно.

Розглядаючи предмет із сучасних українських дослідників найбільш активно і послідовно позицію стосовно тотожності об'єкта і предмета злочину відстоює С.Б. Гавриш та В.П. Емельянов.

Така позиція вбачається цілком прийнятною і при розгляді об'єкта такого злочину як терористичний акт, тут громадська безпека є об'єктом і предметом злочину. Виділити окремо предмет від об'єкта можна лише в тому випадку, коли він не належить до об'єкта, а належить до об'єктивної сторони складу злочину. Так, об'єктом матеріального сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації є громадська безпека, а предметом - певні матеріальні цінності.

Продовжуючи аналіз об'єкта тероризму, слід зауважити, що найбільш суттєве значення для правозастосовчої діяльності має безпосередній об'єкт, під яким розуміють ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу. Визначення безпосереднього об'єкта має важливе значення для з'ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, правильної кваліфікації скоєного, сприяє відмежуванню вчиненого діяння від суміжних злочинів тощо. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє частіш за все і з найбільшою точністю провести розмежування між схожими злочинами, бо у більшості випадків є тим елементом складу, який притаманний тільки цьому і більш ніякому злочинові.

Хочеться підвести підсумки всього викладеного: ми думаємо ніхто не буде сперечатися з тим, що одним з найважливіших елементів злочину й ознак складу злочину є об'єкт злочину, і саме це питання традиційно залишається найдискусійнішим у кримінально-правовій науці. Та не дивлячись на все різноманіття позицій, на наш погляд, усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об'єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. Ми виходимо з того, що терористичний акт - багатооб'єктний злочин. Основним безпосереднім об'єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об'єктами можуть бути також і життя, здоров'я, честь та гідність громадян, власність тощо.

У вітчизняній науці кримінального права немає єдиної думки щодо о'бєкту злочину.

Так, на думку В.В. Мальцева об'єктом терористичного акту виступає суспільна безпека (відносини, що забезпечують безпеку невизначено великого числа членів суспільства). І.А. Попов вважає, що терористичний акт - багатооб'єктний злочин, основним об'єктом якого є суспільна безпека, а додатковим - життя, здоров'я, майнові або інші інтереси людей. В.С. Комісаров і А.І. Коробєєв під об'єктом даного злочину розуміють сукупність суспільних відносин, що регламентують основи (корінні інтереси) забезпечення безпечних умов існування суспільства [30, C.4].

Я вважаю що суспільній безпеці як об'єкту терористичного акту властивий комплекс відносин по захисту особи, матеріальних цінностей, соціальних інститутів, оточуючого середовища і ін. Посягання на суспільну безпеку неминуче пов'язане із загрозою цим благам або спричиненням ним реальної шкоди. Таким чином, без вибуху, підпалу, загрози не може бути самого тероризму, а ці дії в свою чергу, неможливі без спричинення шкоди особи або власності або хоча б загрози його.

2.2 Юридичний аналіз об'єктивної сторони складу злочину

Розглянемо наступний елемент складу злочину - об'єктивну сторону. Як зазначає Коржанський М.Й, об'єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його ознаки, встановлені кримінальним законом, це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин? [37, C.334].

Можна сказати і по іншому, що об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Об'єктивна сторона визначає: а) у чому полягає злочин, б) яким чином він скоюється, в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає, г) за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.

Основні ознаки об'єктивної сторони зазначаються в диспозиціях статей Особливої частини КК, сутність злочинів взагалі полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою об'єктивної сторони. Слід зауважити, що кримінальна відповідальність настає лише за суспільно небезпечне діяння, а не за думки, намір вчинити злочин.

Об'єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони [38, C.29]

Принциповим моментом є те, що, на відміну від тварин, у людини є воля, втілення якої в оточуючому середовищі відбувається за допомогою вчинення певних дій. Особисто ми не погоджуємось з думкою С.М. Мохончука, який стверджує про можливість вчинення терористичного акту шляхом бездіяльності, бо за своєю природою тероризм полягає у вчиненні або загрозі вчинення певних дій [39, C.3]. Якщо ж керуватися логікою даного дослідника, то будь-який злочин може бути вчинений шляхом бездіяльності. Зрозуміло, що з даною тезою важко погодитись. Більше того, тезу про можливість вчинення терористичного акту шляхом бездіяльності С.М. Мохончук підкріплює лише прикладами, у той час, як аналіз об'єктивної сторони, проводиться лише щодо дій, а не діяння. Таким чином сам автор свою тезу про можливість вчинення теракту шляхом бездіяльності не підкріплює стрункою системою аргументів.

Форми прояву таких дій різноманітні, але всі вони характеризуються способом, знаряддями та засобами, місцем, часом та обстановкою (ситуацією) вчинення терористичного акту, розглянемо більш детально ці ознаки.

Особливість способу вчинення актів тероризму - певного методу, порядку і послідовності рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину, - полягає в тому, що він є необхідною, але не конструктивною ознакою в об'єктивній стороні злочину „терористичний акт”. Зауважимо, що вивчення способу вчинення терористичного акту є вкрай важливою проблемою. Являючись елементом злочинної поведінки, яка знаходить всій вираз ззовні, спосіб вчинення тероризму тут у повній мірі „наповнений у той же час вольовим (психічним) змістом” [26, C. 214].

Розглянемо спосіб вчинення злочину, використовуючи інструментарій науки кримінального права.

Щодо вирішення цієї проблеми не спостерігалося одностайності серед дослідників тероризму. Одна група вчених намагалася окреслити ті способи, за допомогою яких може бути вчинений терористичний акт [33, C.77]. Така позиція знайшла своє відображення у КК Франції, Росії,України та деяких інших держав.

Інша група вчених запропонувала виражати сутність цих способів більш узагальнено: 1) нав'язування певних доктрин шляхом насильства і залякування (Гансбург) 2) використання засобів, які вже в силу своєї природи приводять до тероризування населення; 3) застосування будь-якого засобу, здатного до тероризування населення.

Водночас, окреслюючи першу позицию, яка і закріплена в ст.258 К.К.України, вважаю, що було б більш прийнятним сконструювати кримінально-правову норму таким чином, щоб все ж таки уникнути зайвих обтяжуючих перерахувань. З цього приводу російський вчений Ю.М. Антонян зазначає: „Ни перечень способов, ни перечень орудий терроризма ни в коем случае нельзя считать исчерпывающим, поскольку человеческая изобретательность по части насилия поистине безгранична” [22, C.189].

Ми підтримуємо дану позицію, адже усвідомлюємо, що передбачити вичерпний перелік дій які можуть здійснюватися при терористичному акті, не має можливості. Відмітимо, що більш прийнятним вважаємо саме другий підхід, хоч він і був проігнорований нашими законодавцями, за якого можна було б позбутися громіздких перерахувань, у диспозиції терористичного акту, способів його вчинення, і водночас спробувати відобразити загальний механізм вчинення терористичного акту.

Однак, аналізуючи ст.258 КК України, слід відзначити, що об'єктивна сторона цього злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч.1 ст.258).

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням - здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Що стосується вчинення вибуху, то застосування при акті тероризму ядерного матеріалу становить більшу суспільну небезпеку, ніж застосування вибухівки. Зрозуміло, що численні жертви можуть бути як за першого, так і за другого випадків, проте ступінь суспільної небезпеки при застосуванні ядерного матеріалу набагато вищий. Аргументуючи далі власну позицію щодо недоцільності перерахування способів, засобів та знарядь вчинення терористичних актів, у диспозиції, наведу дані, які були отримані за допомогою обробки наявних даних МВС України, а також з Інтернету. Отже, проаналізувавши можливі способи вчинення актів тероризму, можна виокремити тільки сім основних видів вибухів.

Вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад, у місті Фастові Київської області стався вибух гранати, прикріпленої із зовнішнього боку до ручки вхідних дверей квартири начальника відділу боротьби з організованою злочинністю).

Вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад терористичний акт у США 11 вересня 2001 року).

Вибух бомби, що надійшла поштою. (Так, стався вибух бомби в Ізраїльській Раді в Лондоні 9 вересня 1972 року, коли загинула одна людина, яка розкрила листа, що надійшов до Ради. Ще одним прикладом є діяльність Теда Казінські, який мешкав у США. З 1978 року він почав розсилати відомим американцям (вченим, бізнесменам) бомби-посилки. Усього розіслав 16 бомб. Внаслідок такої „веселої пошти” загинуло 4 особи, декілька осіб було поранено).

Вибух бомби у повітряному судні (зокрема, вибух бомби у літаку американської компанії „Пан Амерікан” у Локербі (Шотландія), внаслідок чого загинуло 140 осіб).

Вибух бомби поруч з об'єктом, який необхідно знищити. (Так, 5 лютого 1998 року в м. Сімферополі стався вибух невстановленого пристрою поряд з службовою автомашиною першого заступника голови Ради Міністрів Криму, голови Керченського міськвиконкому О.Сафонцева, внаслідок якого отримали поранення О. Сафонцев, який 23 лютого внаслідок отриманих поранень помер, і міліціонер спецпідрозділу „Беркут” Р.Гаркуша. Вибуховий пристрій було закладено в урні для сміття біля входу до будинку. Ще одним прикладом є вибухи у безпосередній близькості з посольством США у Кенії в Найробі у 1999 році, внаслідок чого було вбито 12 американських громадян, 32 місцевих жителя, які працювали у посольстві, та 247 інших кенійських громадян, близько 5000 кенійців, 6 американців і 13 місцевих службовців посольства були поранені).

Вибух бомби у легковій машині. (Так, вибух в м. Алушті автомашини старшого слідчого в особливо важливих справах управління ГУМВС України в Криму).

Вибух бомби у вантажній машині (наприклад, вибух вантажівки у Бейруті позбавив життя 241 особи).

Окрім вибухів, можна перераховувати вбивства, викрадання, різного роду атаки зі стрілецькою зброєю (кулемети, гранатомети тощо), загрози отруєння та багато іншого. Отже, перераховувати усі можливі способи вчинення терактів є недоцільним. Проте, закріплення у статті про відповідальність за терористичний акт, кваліфікованих видів його вчинення вирішує проблему не лише з диференціацією ступеню суспільної небезпеки, а й може служити вагомим підгрунтям при призначенні покарання судом з урахуванням способу, засобів та знарядь вчинення терористичних актів.

Що стосується інших дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерву руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речавин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо. Цей перелік дій є інформативним, тобто не є вичерпним для кримінально-правової характеристики злочину - терористичного акту. Тому також вбачається можливість кваліфікації злочинного діяння з використанням комп'ютерних технологій як терористичного акту.

У міжнародній кримінологічній думці такий вид злочинності визначають через категорії „комп'ютерний тероризм”; чи „кібертероризм” - вчинення злочинів із застосуванням комп'ютерних технологій, зокрема, через транскордонну комп'ютерну мережу Інтернет, з метою порушення безпеки особи, суспільства, держави, людства [40, C.199].

Для прикладу, за повідомленнями зарубіжних засобів масової інформації, у травні 1998 р. У Шрі-Ланці вперше було офіційно оголошено, що терористичні групи „Тигри звільнення Тамилу” здійснили масовану кібернетичну атаку через Інтернет, спрямовану проти комп'ютерних систем посольств різних держав у столиці цієї країни.

Враховуючи масову доступність комп'ютерних засобів, не виключено, що вони використовуються і терористами для підготовки терористичних актів (збору необхідної інформації, обміну інформацією при організації, підготовці, та плануванні злочину), а також як предмет злочинного посягання для досягнення мети терористичного акту.

Що стосується створення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч.1 ст.258) то вони полягають у таких змінах в навколишньому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв'язку, забезпеченню споживачів водою, енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності.

Наступна форма об'єктивної сторони терористичного акту - це погроза вчинення зазначених у статті дій, то вона являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілих осіб для того, щоб зламати їх опір, щодо прийняття певних рішень чи вчинення дій. У ст.258 при окресленні терористичного акту, такі дії, як застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, чи інші дії, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, поставлені в один ряд з погрозою вчинення цих дій, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною переліченим діям, тобто є безпосередньою і може бути виконана суб'єктом злочину. Погроза може виражатися в словах, демонстрації зброї або інших предметів, які вказують на реальну загрозу, вчинення дій перерахованих вище. Погроза може випливати з обстановки, інколи вона має невизначений характер, (наприклад “зробіть так, а то гірше буде”), але частіше вона чітко сформульована. В такому випадку злочин вважається закінченим з моменту вираження погрози будь-яким із зазначених способів, незалежно від того чи була вона в подальшому втілена у життя.

Окрім цього, слід враховувати час, місце та обстановку (ситуацію) вчинення актів тероризму. Однак, взагалі характеризуючи наведені ознаки, слід наголосити, що при вчиненні актів тероризму вплив відбувається не лише безпосередньо на жертви, а й на невизначене коло осіб, що не є повністю передбачуваним, і певною мірою нівелює усі спроби законодавця чітко визначити ймовірні місця та час їх вчинення. Тому, на наш погляд, такі ознаки, як час та місце вчинення актів тероризму недоцільно відносити до атрибутивних, проте суди, звичайно, повинні враховувати їх при призначенні покарання.

Щодо аналізу такої ознаки, як обстановка вчинення злочину, тобто сукупності зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю або наявністю певних подій, то відмінною рисою терористичного акту є те, що дії вчиняються відкрито, демонстративно, вони не обмежуються спрямуванням лише на особистісні інтереси потерпілого, а посягають на більш широке коло відносин і соціальних цінностей (невизначене коло осіб, певний соціальний контингент тощо).

Ми охарактеризували всі форми об'єктивної сторони злочину, передбаченого в статті 258 КК України „Терористичний акт”, але все ж таки вважаємо, що законодавець припустився помилки пішовши по шляху точного перерахування усіх можливих способів вчинення терористичного акту, адже неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення терактів, з плином часу будуть вдосконалюватися способи та засоби їх вчинення, що необхідно тепер постійно відображати у диспозиції, а постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом.

Ємельянов В.П. пропонує розширити ознаки цього складу і викласти диспозицію статті 258 КК України в іншій редакції із врахуванням міжнародного визначення терористичного акту, що включає в себе вчинення не тільки вибухів, підпалів та інших загально небезпечних діянь, але і будь-яких інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення, тобто - вчинення будь-якого злочину терористичної спрямованості. А саме: “Терористичний акт, тобто вчинення або погроза вчинення вибуху, підпалу, захоплення заручників, транспортного засобу, підприємства, установи чи інших суспільно небезпечних діянь, спрямованих на залякування населення з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування України, інших держав, міжнародними організаціями, об'єднаннями громадян, фізичними або юридичними особами, - …”.

Це дозволить, на його думку, усі злочини терористичної спрямованості кваліфікувати за даним складом злочину без додаткової кваліфікації за іншими статтями КК, а в тих випадках, коли діяння не будуть мати терористичної спрямованості, кваліфікація проходитиме за відповідними статтями КК України [18, C.9].

Отже як підсумок можна сказати що об'єктивна сторона терористичного акту виражена в двох видах дій:

1) здійснення вибухів, підпалу або інших дій, що створюють небезпеку загибелі людей, спричинення значного матеріального збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків;

2) загроза здійснення вказаних дій.

Вибух - це запалювання чого-небудь унаслідок миттєвого хімічного розкладання, що супроводжується сильним звуком, речовини і утворення сильно нагрітих газів. Підпал - викликання пожежі із злочинними намірами.

До інших дій відносяться дії, які можуть привести до аварії, катастрофи і крахів на транспорті, руйнувань будівель, споруд (зокрема культурних і релігійних); пристрій обвалів, затоплень, блокування транспортних комунікацій; захоплення вокзалів, аеропортів, транспортних засобів; зараження джерел води або запасів продовольства; розповсюдження хвороботворних мікробів, здатних викликати епідемію або епізоотію; напад на об'єкти, що вимагають особливих заходів безпеки (атомні електростанції, хімічні заводи і так далі).

Під загрозою здійснення вказаних дій слід розуміти психічну дію на людей у формі вислову наміру учинити вибух, підпал або інші подібні дії, що вчиняються з певною метою. Проте загроза, відповідно до прийнятого в кримінальному праві підходу включає не просто один тільки виказаний намір заподіяти акт тероризму, але і здійснення дій, що свідчать про серйозність і реальність такого наміру, наприклад придбання вибухових, біологічно небезпечних, радіоактивних речовин або зброї, здійснення “застережливих” вибухів або підпалів, виконання підготовчих дій відключенню об'єктів життєзабезпечення або порушенню технологічних процесів, блокуванню транспортних комунікацій і т.п. Саме реальність наміру, що об'єктивувалася в конкретних діях, відрізняє загрозу від вислову у формі виявлення наміру і додає їй кримінально-правовий характер.

Обов'язковим елементом об'єктивної сторони тероризму є створення небезпеки загибелі людей від вище перелічених дій, створення значного майнового збитку, або настання інших суспільно небезпечних наслідків.

Також слід зазначити, що значний майновий збиток як наслідок тероризму - оціночне поняття.

Для того, щоб встановити, чи є майновий збиток значним,як результат терористичної акції, необхідно визначити вартість і значущість матеріальних цінностей. При оцінці можливого спричинення значного майнового збитку слід виходити з цінності і значущості майна, матеріального і фінансового положення потерпілого.

Інші суспільно небезпечні наслідки (спричинення особі смерті, тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю; серйозне порушення діяльності підприємств, установ, органів влади і управління, транспорту; зараження місцевості, розповсюдження епідемій і т.д.). Оскільки при терористичному акті спосіб здійснення злочину носить загально небезпечний характер, тому реальне спричинення легкої шкоди здоров'ю, незначного майнового збитку і інших подібних наслідків, не охоплюваних поняттям “інші суспільно небезпечні наслідки”, слід розглядати як елемент створення небезпеки загибелі людей, спричинення значного майнового збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків [41, C.262].

Відповідно до кримінального закону, терористичний акт вважатиметься закінченим злочином з моменту здійснення вибуху, підпалу або інших подібних дій або з моменту створення загрози здійснення вказаних дій.

Розділ 3. Юридичний аналіз суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України

3.1 Суб'єкт злочину

До числа обов'язкових елементів злочину й ознак складу злочину входить суб'єкт злочину. Відсутність в діянні ознак суб'єкта злочину, встановлених кримінальним законом, свідчить про відсутність складу злочину.

В кримінальному праві суб'єкт - це один із учасників кримінальних правовідносин, особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.

КК 1960 р. не передбачав законодавчого визначення цього елемента складу злочину. КК 2001 р. не лише визначив поняття суб'єкта злочину, але й передбачив у Загальній части окремий розділ ІV, в якому врегульовані всі основні питання щодо цього поняття, а саме питання: розуміння сутності суб'єкта злочину (ст. 18 КК); осудності (ст. 19 КК); обмеженої осудноcri (ст.20 КК); віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК) [38, C.45].

Коржанський М.Й. зазначає, що суб'єкт злочину - це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявності яких певна особа може бути кримінально відповідальною за свої дії, за вчинене нею[37, C.445]

У більш вузькому, спеціальному розумінні суб'єкт злочину - це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у випадку вчинення нею умисного або необережного суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом Згідно зі ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може, настати кримінальна відповідальність. Тобто кримінальний закон наділяє суб'єкта злочину наступними трьома взаємопов'язаними ознаками: 1) фізична особа; 2) осудна особа; 3) особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Поняття «суб'єкт злочину» і «особистість злочинця» не є тотожними, адже поняття «суб'єкт злочину» - важливо для рішення питання про кримінальну відповідальність особи, «особистість злочинця» має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак віднесено: її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічна характеристика, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т.ін. [48, C.101]. Тим більше не можуть бути суб'єктами злочинів будь-які неформальні формування, хоча в літературі зустрічаються і такі неточності, коли вказується, наприклад, що „конкретними суб'єктами тероризму є терористичні організації, групи, а також окремі особи”. Конкретними суб'єктами злочинів, у тому числі й терористичного акту, можуть бути згідно з КК України тільки конкретні фізичні особи, які вчиняють злочини, створюють всякого роду злочинні формування, беруть участь в них і керують ними, створюють юридичні особи, керують ними і працюють в них, при цьому використовуючи діяльність юридичної особи для здійснення злочинних цілей.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб допускається в так званій англо-американській системі права та деяких інших країнах (Франція, КНР).

Сама практика у країнах, де цей кримінально-правовий інститут існує, свідчить про численні труднощі в її застосуванні і досить малу ефективність. „Існують досить серйозні сумніви, - відзначає Б.С. Никифоров та Ф.М. Решетніков, - стосовно реальності тих заходів, яким піддаються корпорації у тих рідкісних випадках, коли порушені проти них кримінальні справи закінчуються судовим процесом і винесенням обвинувального вироку. Збитки від штрафу, накладеного на корпорацію, нерідко перекладаються нею або на пересічних утримувачів акцій, які не мають ніякого відношення до зловживань ради директорів чи вищих службовців корпорації, або взагалі компенсуються тим, що „послуги”, які надаються корпорацією або товари, що постачаються нею, після сплати штрафу сплачуються споживачами за більш високою ціною”[49, C.38]. Н.Є Кирилова та А.В. Серебреннікова також зазначають: „Після введення в дію нового КК Франції було декілька випадків притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, в усіх випадках на юридичних осіб був накладений штраф.... Зокрема, з рішень не видно, чи встановлював суд тих осіб, які в реальності вчинили злочинне діяння...”.

Таке становище не відповідає притаманним кримінальному праву принципам особистої і винної відповідальності, оскільки „за колективною відповідальністю юридичної особи можуть критися істинні винуватці злочину”. „Принцип особистої відповідальності, - вказується в Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, - має означати, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише фізична особа. Тому для визначення юридичної особи суб'єктом злочину... немає підстав”.

Слід розрізняти суб'єкта злочину, суб'єкта кримінальної відповідальності (тобто суб'єкта злочину, що притягається до кримінальної відповідальності) та суб'єкта (суб'єктів) відповідальності за вчинене суб'єктом злочину суспільно небезпечне діяння, яким можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також держава, які можуть нести матеріальну, адміністративнy, моральну, дисциплінарну відповідальність. Наприклад, за транспортну пригоду кримінальну відповідальність несе працівник, який керував транспортним засобом, матеріальну відповідальність - транспортне підприємство, а деякі керівники можуть понести дисциплінарну відповідальність. Суб'єктом же злочину (суб'єктом кримінальної відповідальності) може бути тільки фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Цей механізм давно налагоджений в чинному законодавстві і немає ніякої необхідності перевантажувати кримінальне законодавство якимись новими видами суб'єктів кримінальної відповідальності. Наявним прикладом тому може слугувати розділ VІ.3акону України „Про боротьбу з терроризмом”, де встановлюється відповідальність за участь у терористичній діяльності. Так, згідно зі ст. 23 Закону, особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, тоді як організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною згідно зі ст. 24 Закону, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Тобто для прийняття стосовно організації таких суворих заходів зовсім не обов'язково визнавати її суб'єктом злочину, достатньо визнати її суб'єктом відповідальності за вчинениЙ фізичними особами злочин.

Аналогічний підхід повинен бути і в тих випадках, коли сприяння терористам та їх організаціям надають представники державної влади. В науковій літературі ця обставина породжує полемику про суб'єкти такого роду тероризму і про можливість визнання держави суб'єктом злочину. Так, В.Ф. Антипенко стверджує, що „суб'єктами міжнародних злочинів як юридичної патології є, передусім, держави, а також фізичні особи, які виступають вїд їх імені і конкретно вчиняють ці злочини” [19, C.15].

Позиція визнання держави суб'ктом. злочину взагалі і злочинів терористичної спрямованості зокрема була вже піддана всебічній критиці, а саме поняття так званого „державного теторизму” названо термінологічною маніпуляцією, що не має а ні правової підстави, а ні сутнісного наповнення [26, C.277].

Таким чином, Наступна ознака суб'єкта злочину це осудність. Відповідно до ст. 19 КК України, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.

Осудність - це нормальний психічний стан особи (людини). Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками: 1) можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння; і 2) керувати своїми діями.

З визнанням особи осудною пов'язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення.

Сукупність таких ознак, як вік кримінальної відповідальності й осудність, є підставою для визнання особи суб'єктом злочину.

Слід сказати, що вік, з якого настає відповідальність за терористичний акт (ст. 258 КК України), вбачається вельми серйозною проблемою кримінального права. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).

За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. У ч.2 ст.22 КК України перелічені злочини, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років. У цей перелік включено і такий злочин як „терористичний акт (стаття 258)”. Проте, навряд чи можна вважати виправданим встановлення з 14-річного віку кримінальної відповідальності за терористичний акт, оскільки в цьому віці особа далеко не завжди здатна усвідомлювати це діяння в усій його складності, багатооб'єктності та цільовій ієрархічності, тому вбачається цілком правильним, що в ст. 22 Модельного Кримінального кодексу для держав учасниць СНД, терористичний акт не віднесений до категорії злочинів, за вчинення яких відповідальність настає по досягненню винним 14-річного віку [47, C.66]. Більше того, в 14-річному віці особа не в змозі усвідомлювати всю багатоаспектність організаційної діяльності по створенню терористичного формування, керівництва ним саме як терористичним в усьому розмаїтті об'єктів, дій і наслідків такої діяльності.

3.2 Суб'єктивна сторона злочину

Кожен злочин - це єдність об'єктивного і суб'єктивного. Суб'єктивне в злочині - це ті ознаки, описані в законі, які характеризують діяння з внутрішнього боку, які складають внутрішній зміст злочину.

Сукупність всіх суб'єктивних ознак складає суб'єктивну сторону складу злочину.

В юридичній літературі існує декілька визначень суб'єктивної сторони злочину - це внутрішній бік злочину, це ті психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, які характеризують його волю. Але суб' єктивна сторона злочину не взагалі будь-які процеси психіки, а лише ті з них, в яких виявляється його воля до злочинного діяння та його наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків [50, C.85].

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, віднесені: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають зі змісту злочину.

Головним критерієм, за яким відмежовують терористичний акт від інших споріднених, суміжних злочинів, є мотив.

У теорії кримінального права панує думка, яка підтримується більшістю вчених, що мотив є внутрішньою усвідомленою спонукою до вчинення злочину [48, C.115]

При цьому слід чітко відмежовувати мотив і мотивацію вчинення терористичного акту. Вважається некоректним їх ототожнення, як це, скажімо, робить В.Ф. Антипенко, який визначає мотивацію як внутрішнє спонукання, що викликає в особи рішучість вчинити злочин та керує ним під час вчинення [19]. Тобто по суті даний дослідник мотив називає мотивацією, що є не вірним. Наприклад, у разі вбивства політичного лідера з метою залякати своїх суперників під час проведення передвиборчої кампанії, дії особи, що керувалася саме такими мотивами, повинні бути кваліфіковані як терористичний акт. Проте, можливо розглянути і таку ситуацію, за якої вчинення даного злочину замовляється особі, яка повинна вчинити певні дії (вбити політичного лідера) і за це отримати винагороду у вигляді, приміром, грошей. За цих обставин, особа-виконавець може керуватися виключно корисливими мотивами, для неї байдужий той стан, що може виникнути. Отже, за даного випадку говорити про спрямованість умислу винного на вчинення терористичного акту неможливо, тому і кваліфікація його дій буде відбуватись за відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров'я.

Проте особа-замовник заздалегідь планує певну модель поведінки за умови настання того стану, на який вона сподівається внаслідок вчинення дій, що замовляються собі-виконавцю. Тому за цього випадку дії особи-замовника повинні кваліфікуватися за статтею, що передбачає відповідальність за терористичний акт. Тому у більш загальному плані можна зазначити, що мотив визначає внутрішнє спонукання особи до вчинення злочину, а мотивация її - зовнішнє пояснення.

Мотиви при вчиненні тероризму можуть бути різні: політичні, кримінальні, релігійні тощо. Мотив є саме тим елементом складу злочину, за якого і відмежовують звичайне вбивство на замовлення від вбивства представника державного управління або представника іноземної держави; відрізняють політичне вбивство від тероризму, дії виконавця від дій організатора або замовника тероризму тощо. Цієї ж думки дотримується й український дослідник В.Ф. Антипенко, який зазначає, що мотиви і цілі у терористичному акті і є тією граничною лінією, яка вказує на відмінність теракту від інших насильницьких злочинів, навіть схожих на нього, як організована злочинність, диверсія, захоплення заручників та ін. [46, C.30]

Ми не підтримуємо позицію С.М. Мохончука, який безапеляційно заявляє, що мотив тероризму не є обов'язковою ознакою цього складу злочину і не впливає на його кваліфікацію [39, C.3]. Я переконана, визначення мотиву є визначальним при кваліфікації терористичного акту.

Що стосується мети терористичного акту, то це:

а) порушення громадської безпеки, залякування населення;

б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами;

г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) [10, C.642]

Аналіз поглядів вчених щодо визначення мети терористичного акту дає змогу виокремити дві основні групи дослідників. Одна гpyпa вважає, що мета терористичного акту повинна мати соціально-політичне забарвлення, до них належать, Гансбург; Лемкін, Радулеско, Кесьяков та інші. Їх аргументація полягає у тому, що саме цю рису ці вчені вважають головною при розмежуванні терористичного акту від інших злочинів.

Інша група, має інший погляд щодо розв'язання цієї проблеми. Зокрема, іспанський дослідник тероризму Де Асуа зауважував, що вводити у визначення терористичного акту елементи „політичного чи спеціального наміру” небезпечно, тому що це надзвичайно звузить такий багатогранний та невичерпний феномен, яким є терористичний акт, та надасть безпідставну можливість правозастосовчим органам використовувати суб'єктивістський підхід при кваліфікації тих чи інших діянь і на власний розсуд відносити їх до терористичних. Зрозуміло, що це не відповідає принципам побудови правової держави, тому і не може бути прийнято як конструктивне вирішення цієї проблеми. Вчений з Греції 3амбос, з яким важко не погодитись, дуже влучно, з огляду на можливість екстрадиції злочинців за звичайні злочини, відмітив, що приписування злочинам даної категорії „політичної чи соціальної тенденції” може призвести до „тріумфального виправдання винних” у процесі їх кримінального переслідування. Пелла підкреслює, що терористичні акти, якими б не були обставини їх вчинення і спонукаючі мотиви їх виконавців, повинні розглядатися як акти, що надають підставу для ефективного їх переслідування, аналогічного переслідуванню за загальним правом [30, C.4].

Додамо, що наявність у дефініції таких цілей, як порушення громадської безпеки чи залякування населення в якості самостійних, призведе до ускладнення при кваліфікації вчиненого. Зокрема, така складність, за наявного визначення, виникне при відмежуванні терористичного акту від хуліганських дій. Останні теж є порушенням громадської безпеки, теж можуть призвести до вбивства (з хуліганських мотивів), або вибухів та інших загальнонебезпечних дій, що викликали загибель людей або інші тяжкі наслідки.

У літературі звертається увага на те, що особливе місце в суб'єктивній стороні посідають емоції, тобто хвилювання особи, що супроводжують підготовку злочину і процес його вчинення. В деяких випадках ця обставина прямо вказується у складі (наприклад, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, умисне вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання), однак особливий емоційний фон може бути притаманний багатьом злочинам, в тому числі і злочинам терористичної спрямованості, які нерідко вчиняються в тих випадках, „коли емоції панують над розумом і призводять до суспільно небезпечних проявів нетерпимості, екстремізму, політичного, національного або релігійного фанатизму” [10, C.645].