Поняття, ознаки та види нормативно-правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Наш український народ - громадяни України усіх національностей - обрав шлях побудови демократичної держави, тобто держави, в якій буде здійснено принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Права людини в сучасному світі - це не просто актуальна тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути організованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Суспільство, яке покликане захищати основні права людини - це впорядкована система відносин, яка базується на дотриманні всіма суб'єктами цих відносин нормативних актів, тобто Конституції, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Прийняття законів і інших нормативно-правових актів дуже важливо, і має вирішальне значення для запровадження реформ в нашому житті. Сформульовані в законах і інших нормативно-правових актах норми стають живими, якщо вони є обґрунтованими і прийняті належним чином.

В даній курсовій роботі розглядається зміст та значення сучасної Конституції України як нормативно-правового акту, приводяться порівняння її з іншими нормативними актами, в тому числі і з різних періодів історії; докладно аналізуються розділи Конституції, визначаються їх найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави.

Частина ж перша ст. 8 Основного Закону нашої держави проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.» Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ.

Таким чином, ми бачимо наскільки важливою, актуальною і цікавою для написання є обрана тема курсової роботи «Поняття та види нормативно-правових актів».

Предметом дослідження є безпосередньо нормативно-правовий акт, як основне джерело (форма) права в Україні та його види.

Об'єкт написання курсової роботи - суспільні відносини у сфері застосування нормативно-правових актів, дія нормативно-правових актів у часі просторі та за колом осіб.

При написанні курсової роботи була поставлена мета вивчити ряд питань - поняття і видів нормативно-правового акта, закону, дії нормативно-правових актів в часі просторі та за колом осіб, колізій в законодавстві та способи їх подолання.

Враховуючи мету дослідження автором ставляться такі завдання:

- дослідити та вивчити поняття та зміст нормативно-правових актів;

- дослідити утворення колізій та способів їх подолання на території України;

- проаналізувати і вивчити повну диференціацію нормативно-правових актів.

Для досягнення поставленої мети використовувалися праці: Скакуна О.Ф. «Теорія держави і права», Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачової Л.Л. та ін., «Загальна теорія держави і права», Котюка В.О. «Теорія права» та ряд інших праць.

Використано такі методи дослідження:

- історичний;

- синтезу і аналізу;

- логічний;

- причинно-наслідковий.

Методи дослідження та мета, поставлена автором, зумовили таку структуру роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, три розділи, висновок і список використаних джерел та літератури.

1. Нормативно-правовий акт, як основна форма права в Україні

1.1 Поняття нормативно-правового акту

Від часу виникнення правової регуляції, громадяни свідомо чи несвідомо, але постійно виконують певні правові ролі, дотримуючись або пристосовуючись до певних вимог, дозволів або заборон.

Кожна держава встановлює в суспільних відносинах певний порядок, котрий за допомогою виданих нею нормативно-правових актів забезпечується, охороняється і захищається. Правове регулювання охоплює більшість сфер людської життєдіяльності та існування природного середовища. При цьому розширюються межі нормативного впливу на суспільні відносини відповідно до їх стану, потреб у змінах [6, с. 12].

По своєму змісту право виражає економічні, політичні, моральні та інші соціальні відносини. Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об'єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах» [13, с. 92].

Такі юридичні категорії як форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Термін джерела права має багато значень:

а) його розуміють як сили, які творять право, наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу, правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє - для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут - для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів;

в) до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

Термін «джерела права» приписують Тіту Лівію, який в своїх працях називає Закон XII таблиць джерелом права.

Отже до поняття «джерело права» підходять, по суті, з двох позицій:

1. Його розуміють як матеріальне джерело права - звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент України, судові органи;

2. Формальне джерело права - спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'язковий характер.

Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном - «форми права». Форми права - це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права.

Таким чином, форма права - це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством - правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах, що засвідчує їх державну загальнообов'язковість [8, с. 34-35]. Хоча у своїй монографії Н. Пархоменко стверджує про хибність позиції дослідників права, які ототожнюють поняття «джерело» і «форма права». В юридичній літературі така точку зору висловлювалась і раніше Н. Вопленко, С. Бошно і М. Марченко [3, с. 194].

Як цілісне явище соціальної дійсності право має певні форми свого вираження. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права. Під внутрішньою формою права розуміють його структуру, систему елементів, що складають зміст цього явища. При застосуванні та реалізації юридичних норм неможливо обійтися без знань про їх офіційні джерела, тобто зовнішні форми.

Зовнішня форма - це об'єктивізований комплекс юридичних джерел, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх реальним змістом і користуватися ними [5, с. 229].

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо.

Першою історичною формою (джерелом) права є правовий звичай, під яким розуміється санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось у суспільстві як простий звичай у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від покоління до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту державних інтересів. [5, с. 230] Звичай стає правовим тоді, коли він дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі [17, с. 293]. Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому. Для правового звичаю характерно те, що він, як правило, має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов'язаний з релігійними і традиційними нормами [5, с. 230].

Наступною формою права є правовий прецедент тобто акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем - Англія, США, Індія та ін.

Однією із форм права є також нормативний правовий договір - це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори - це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань [17, с. 295]. Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права [14, с. 310].

У зв'язку з тим що для України характерною формою права є нормативно-правовий акт, так, як Україна належить до континентального типу правової системи, у наступних розділах роботи автор розглядатиме нормативно-правовий акт, як основну форму права.

Поняття «нормативно-правові акти» охоплює широкий комплекс актів правотворчості. Вони мають назву «нормативно-правові» чи «нормативні» тому, що їх основний зміст складають правові норми. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 8, 117, пункт 1 Перехідних положень) [6, с. 21-22].

Всі нормативно-правові акти, закони, укази, розпорядження, рішення та ін. є результатом правотворчості. Вони з'являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів [1, с. 125].

У правотворчості України головну роль відіграє законодавчий орган держави - Верховна Рада. Вона має монопольну законотворчу компетенцію, тобто виключне право на прийняття законів і коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її законотворчість - провідна частина правотворчості і основної конституційно-правової форми прийняття законів державою [14, с. 300].

Нормативно-правові акти - основна і майже єдина форма права в Україні. Ця форма права має свої великі переваги:

1) нормативно-правовий акт дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов'язків. Якість нормативно-правових актів в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки в суспільстві, від рівня суспільної правосвідомості;

2) нормативно-правовий акт дає змогу досить швидко довести до населення зміст норм права. Засоби масової інформації - телебачення, радіо, преса являються основними засобами передачі інформації про зміст норм права, друге місце займають окремі видання законів, кодексів, збірників нормативно-правових актів;

3) ця форма права, на відміну від інших форм права, дає можливість відносно оперативно змінювати чи доповнювати їх;

4) наявність такої форми права дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування. Нормативно-правові акти можна систематизувати при допомозі збірників і комп'ютерів (ЕОМ).

Разом із тим нормативно-правові акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то вони вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах досить складно, оскільки це вимагає багато часу [8, с. 38-39].

Таким чином можна підвести висновок, що нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

1.2 Характеристика (ознаки) нормативно-правових актів

Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії - юридичний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять два останніх значення. Тому правовий акт - це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

Всі правові акти мають загальні риси:

1. Вони виражаються в письмово-документальній формі, мають об'єктивний характер і виступають як юридичні документи, що виражають реальність правових норм або процес їх реалізації;

2. В них виражаються інтереси і воля держави, народу, суспільства, окремих держав них органів, посадових осіб. В зв'язку із цим вони мають юридичну силу;

3. В цих актах закріплюються елементи правової системи - юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб. Вони мають офіційний характер;

4. Всі ці акти складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм, а також конкретні правовідносини;

5. Через правові акти населення отримує інформацію про зміст права - правові знання, про суб'єктивні права і обов'язки тощо. Відповідно є обов'язковий для виконання.

6. Може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

7. Становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [8, с. 38].

Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права.

В самому загальному вигляді всі правові акти можна поділити на дві великі групи:

1) нормативні акти;

2) індивідуальні акти.

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права [14, с. 313].

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:

1) завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);

2) приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх
компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;

3) приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття, бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації (публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів - у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти - у часописі «Офіційний вісник України»);

4) ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України - укази, Кабінет Міністрів України - постанови).

5) всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права.

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

I. Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду. Основні елементи:

1) Назва акта (вказує орган, який видав акт, вид акта, предмет регулювання);

2) Преамбула - вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

3) Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - «ст.», а частини (абзаци) статей - «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

4) Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

5) Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.

6) Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України - Президентом України, постанов Кабінету Міністрів - прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування - головами місцевих рад [14, с. 314].

II. Нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні договори України.

III. Нормативні правові акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передбачають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

IV. Нормативні правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. Наприклад, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижневому інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» [17, с. 297].

Всі акти відрізняються один від одного юридичною силою, дією в часі, в просторі і по колу осіб.

Для прикладу автор розглядає відмінність між нормативним актом та актом тлумачення, актом застосування норм права.

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене - адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації - це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, - це акт застосування норм права) [14, с. 315].

Усього за 1993 - 9 місяців 2009 року Міністерством юстиції здійснено правову експертизу 21 547 нормативно-правових актів, з них зареєстровано 16 936 актів (79%).

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки.

Мін'юст запобігає появі незаконних нормативно-правових актів через процедуру відмов у їх державній реєстрації. В середньому ж щороку органи юстиції попереджують прийняття біля півтори тисячі таких норм.

Незважаючи на правове врегулювання цих питань та близько двадцятилітній досвід роботи, проблеми забезпечення законності нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади існують і на сьогоднішній день.

Відтак, сподіваємось, що державна реєстрація нормативно-правових актів, яка полягає у комплексному правовому аналізі таких актів забезпечить захист прав, свобод та законних інтересів людини [7].

2. Класифікація нормативно-правових актів. Дія нормативно-правових актів

2.1 Закон та підзаконні нормативно-правові акти

Нормативні правові акти становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів за юридичною силою:

- закони;

- підзаконні нормативні акти.

Вони створюють систему писаного права в Україні, і їх надзвичайно багато [8, с. 42]. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність - це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [13, с. 96].

Згідно з теорією і практикою правотворчості акти вищестоящих правотворчих органів, їх органів мають вищу юридичну силу, ніж акти нижчестоящих правотворчих органів. Останні видаються на основі та на виконанні нормативних актів, виданих вищестоящими правотворчими органами [16, с. 221].

Основними нормативно-правовими актами є закони. Закон - це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо [8, с. 42].

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж - норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з Конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом [14, с. 316-317].

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій - логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

1. Законодавча ініціатива;

2. Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

3. Розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України;

4. Прийняття закону Верховною Радою України;

5. Введення закону в дію [15, с. 302-303].

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Конституції і Регламенту Верховної Ради України (нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту).

I. Види законів за значенням і місцем у системі законодавства:

1. Конституція - акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція - нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом - Конституційним Судом України.

Конституція буває двох видів:

* писана Конституція - може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами.

* неписана Конституція - сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

2. Конституційні закони

- закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);

- закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції.

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання - особлива сфера;

в) порядком ухвалення - особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4). Закон, яким вносяться зміни до Конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною Конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

3. Звичайні закони (поточні закони)

- регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони - закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

б) спеціальні закони - закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони

- нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

II. Види законів за строком дії:

1) постійні - закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові - закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2011 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

III. Види законів за структурною формою:

- кодифіковані (нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства);

- некодифіковані.

IV. Види законів за галузевою ознакою:

1. Конституційно-правові;

2. Цивільно-правові;

3. Адміністративно-правові тощо.

4. Міжгалузеві (комплексні) - про охорону здоров'я, освіту та ін. [14, с. 321-325].

Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

- права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

- порядок застосування мов;

- засади використання природних ресурсів

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

- статус столиці України;

- одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

- порядок використання і захисту державних символів;

- державні свята;

Законом України оголошується амністія [6, с. 26-27]. Іншим видом нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові акти - це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів [14, с. 336].

Підзаконних нормативно-правових актів надзвичайно багато, але згідно з Конституцією і законами України їх можна класифікувати на п'ять великих груп:

1. Акти державних органів України

а) нормативні правові акти Президента України:

- указ

б) нормативні правові акти Кабінету Міністрів України:

- постанови

в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади:

- накази;

- постанови;

- інструкції;

- положення;

- порядок та ін.

г) нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій:

- розпорядження;

- накази.

д) нормативні правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування:

- рішення;

- розпорядження;

е) підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації наказ:

- інструкція адміністрації;

- статут;

- положення та ін.

2. акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР з питань, що не врегульовані, і не суперечать законам України.

3. акти Автономної Республіки Крим.

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

4. Міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» вiд 29.06.2004 р.

Міжнародний договір - угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін.

5. Інші підзаконні нормативні акти:

- акти Всеукраїнського і місцевих (локальних) референдумів;

- рішення окремих громадських об'єднань, уповноважених державою (делеговане законодавство);

- рішення трудових колективів (зборів і рад трудового колективу);

- протести органів прокуратури з приводу незаконності нормативних актів, якщо ними припиняється дія таких актів [8, с. 43].

Отже, дослідивши природу нормативно правового акту можна зробити висновок, що всі нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні нормативно правові акти. Юридична сила законів при цьому, звичайно, є вищою ніж підзаконних нормативно-правові акти. В юридичній літературі різні автори по різному класифікують нормативно - правові акти використовуючи для цього різні підстави, про що було вказано вище, але кожна з таких класифікацій більш змістовно розкриває суть нормативно-правових актів та характеризує нормативно-правові акти з різних точок зору.

2.2 Дія нормативно правових актів в часі, просторі та по колу осіб

Кожний нормативно-правовий акт призначений для урегулювання певних соціальних ситуацій, тому встановлення меж його чинності є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акта. [12, с. 196]

Будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»:

1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юридичну чинність;

2) у просторі, на який поширюється дія закону;

3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки [14, с. 329].

Дія нормативно-правового акта в часі

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

1) момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напрям темпоральної дії нормативного акта;

3) момент зупинення дії нормативного акта;

4) момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність нормативного акта у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його [17, с. 308-309]

Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юридичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухвалення, тобто підписання закону.

На цей час питання оприлюднення нормативно-правових актів регулюються Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року №503/97, хоча частиною другою згаданої статті Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. При цьому питання полягає не лише у тому, яким актом регулюватиметься питання офіційного оприлюднення, а й у недосконалості самого Указу Президента, яким не врегульований ряд важливих питань.

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. Отже, на цей час ще не прийнято спеціального закону, яким би був урегульований порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян і порядок набрання такими нормативно-правовими актами чинності, що за відсутності в Україні закону про нормативно-правові акти є цілком логічним, хоча це не виправдовує його відсутності.

Необхідність розробки та прийняття такого проекту Закону пов'язана не тільки для урегулювання, але також з тим, що його відсутність може призвести до порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї. Конвенція була ратифікована Верховною Радою України та є, відповідно до статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України [2].

Знання кожним громадянином України, іншими особами, що перебувають на її території, всієї сукупності прав і свобод, які вона може використовувати, та обов'язків, які повинна виконувати, є важливою передумовою правомірної поведінки і розвитку суспільної активності. Тому Конституція в цій статті закріпила обов'язок держави щодо забезпечення доведення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян, до відома населення.

Згідно ст. 1 Конституції України «закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України»; газета «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Відомості Верховної Ради України», інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України», Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Якщо закон або підзаконний нормативно-правовий акт не буде доведений до населення або буде порушений порядок такого доведення, то він не вважається введеним у дію, не є чинним і не породжує будь-яких юридичних наслідків [6, с. 138]. Іншими словами, не забезпечивши належного оприлюднення нормативно-правових актів держава порушуватиме права і свободи громадян.

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

У рішенні Конституційного суду України в справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема:

- негайно (безпосередня дія);

- шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма);

- шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Принцип негайної дії - новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію. Виникнення такого принципу зумовлено тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Переживаюча дія, старого акта - це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Старий нормативний акт, скасований новим, за спеціальною вказівкою нового акта повинен продовжувати діяти з окремих питань і після втрати ним юридичної сили. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону [17 с. 312].

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили (для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону);

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність [14, с. 330].

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті;

2) зміна обставин, на які вони були розраховані;

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок). Виділяють: - пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

- фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питання про дію закону в часі, - це зупинення (призупинення) дії нормативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом.

Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб

Дія нормативних правових актів в просторі визначається територіальними межами його обов'язковості. Територія держави - це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води. До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого само врядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави [17, с. 314]

У сучасних умовах широкого розвитку економічних, політичних, торгових, фінансових, та інших зв'язків між державами особливої значущості набуває можливість застосування норм міжнародного права у внутрішньодержавних відносинах. Цей принцип відомий, як право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків [19, с. 223.]

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб обумовлена наступною обставиною: усі громадяни, особи без громадянства, іноземці й юридичні особи, що знаходяться на території держави, підпадають під сферу дії законодавства держави, у якій вони перебувають [1, с. 148-149]. Розрізняють:

1) нормативно-правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які знаходяться на території України на законних підставах, зобов'язані поважати Конституцію і закони України, можуть користуватись тими самими правами і свободами, що й громадяни України. Водночас на них не поширюється дія деяких нормативних правових актів України. Так, іноземці не можуть обирати і бути обраними до державних органів і органів місцевого самоврядування, брати участь у референдумах, бути членами політичних партій України, нести військовий обов'язок тощо;

2) нормативно-правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних осіб. Глави держав, урядів, дипломатичні, консульські працівники мають право дипломатичного імунітету. Вони не підлягають арешту і затриманню, на них не поширюється кримінальна, адміністративна і частково цивільна юрисдикція держави.

Таким чином розглянувши питання дії нормативно-правових актів в часі, просторі та по колу осіб можна зробити висновок, що встановлення цих меж - кордонів має надзвичайно важливе значення, оскільки з ними пов'язана і ними ж обумовлена можливість, а в деяких випадках і необхідність застосування норм, які містяться в цих актах.

3. Колізії в законодавстві та способи їх подолання

Відомо, що законодавство є високоорганізованою, цілісною системою, яка повинна мати такі інтегруючі ознаки, як гнучкість, гармонійність і несуперечність усіх її елементів. Водночас слід зазначити, що чинному законодавству, як і будь-якій іншій системі, властива певна неузгодженість - колізія.

Існують різні підходи до визначення терміну «колізія». Так, Ю. Шемшученко вважає, що колізійність «полягає в розбіжностях змісту двох або більше чинних законодавчих актів, прийнятих з того самого питання» [18, с. 6-7]. Марко Веніамінович Цвік позначає колізію, як суперечності між різними нормами законодавства, між нормами права й актами тлумачення, між окремими актами тлумачення, а також суперечності між законодавством та іншими джерелами права [17, с. 316].

Проблема законодавчих колізій дуже тісно пов'язана з ефективністю українського законодавства, тому що узгодженість нормативних актів є однією з головних умов їхньої ефективності. Сама конструкція права, як внутрішньо погодженої і несуперечливої системи є об'єктивно необхідним способом його існування й успішного функціонування. Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства [10, с. 231].