Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

­ пошук (розвідка) корисних копалин;

­ виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

­ виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

­ видобування уранових руд;

­ видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані: Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.

1) відомості про суб'єкта господарювання-заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

· заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

· документи подано з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено У судовому порядку.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.

У ліцензії зазначаються: Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 43, ст.362

­ найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

­ вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої видається ліцензія;

­ найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

­ ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

­ місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

­ дата прийняття рішення про видачу ліцензії та його номер;

­ строк дії ліцензії;

­ посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

­ дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Підставами для анулювання ліцензії є:

­ заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

­ акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

­ рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;

­ нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

­ акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

­ акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

­ акт про встановлення факту неподання у встановлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

­ акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

­ неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. на території України було запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу. З 01.01.2011 даний Закон втратив чинність відповідно до норм Податкового кодексу України вiд 02.12.2010 № 2755-VI.

3. Державна реєстрація як обов'язкова юридична дія при створенні підприємства

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Статтями 50 та 89 Цивільного кодексу України передбачено, що "фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом". "Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення".

З метою подальшого впорядкування системи державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, гармонізації процедур реєстрації з європейським законодавством і приведення законодавства у відповідність з Цивільним кодексом України 15 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято принципово новий законодавчий акт у цій сфері - Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (набув чинності з 1 липня 2004 року). Закон забезпечує можливість створення простої, чіткої та прозорої системи державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України і детально регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що набрав чинності з 01 липня 2004 року.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта.

Варто наголосити, що вперше у цьому Законі дані про місцезнаходження юридичної особи та місце проживання фізичної особи визначені як адреса, за якою здійснюється зв'язок з відповідними особами, тобто фізична особа, якщо має декілька місць проживання, самостійно визначає, за яким вона буде реєструватися як підприємець.

Необхідно звернути увагу на те, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Значним позитивом є положення про те, що усі юридичні особи (незалежно - приватного чи публічного права) повинні засвідчувати факт свого створення або припинення шляхом внесення відповідних відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Створення банку даних - Єдиного державного реєстру, який забезпечить третіх осіб достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, стане найвагомішим внеском Закону. Передбачається відкритий оперативний доступ до даних Єдиного державного реєстру органам державної влади, юридичним та фізичним особам. Це дозволить підвищити ділову активність підприємців та створити умови поліпшення ведення прозорого бізнесу в Україні за рахунок спрощення пошуку партнерів по бізнесу та перевірки їх юридичного та фінансового стану, що, в свою чергу, приведе до захисту третіх осіб щодо дійсності чи недійсності зобов'язань зареєстрованих суб'єктів господарювання (особливо тих, які мають обмежену відповідальність) та протидії протиправній (фіктивній) діяльності суб'єктів господарювання. Стає можливою реалізація принципу достовірності інформації, внесеної до Єдиного державного реєстру (тобто відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третіми особами, доки до них не внесено відповідних змін). Єдиний державний реєстр має стимулюючий характер для підприємця, оскільки йому вигідно швидше повідомити про зміни, які в нього сталися. Закон передбачає видання спеціалізованого друкованого засобу масової інформації, в якому публікуються відомості з Єдиного державного реєстру, та покладення на державного реєстратора зобов'язання публікації в ньому необхідних для процедур реєстрації повідомлень (підприємцю необхідно тільки внести відповідну плату за ці публікації).

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців буде проводитись державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній міст Києва та Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Отже, не передбачається створення нових органів державної реєстрації.

Закон запроваджує з метою поліпшення якості процесу реєстрації інститут державних реєстраторів, що призначаються на посаду та звільняються з посади головою відповідного виконавчого комітету міської, районної в місті ради або районної, районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації. Закон визначає основні функції Державного реєстратора, його права, обов'язки та відповідальність. На посаду Державного реєстратора призначається особа, яка відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам, а саме: з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років.

Необхідно звернути увагу на те, що документи для державної реєстрації та інших реєстраційних дій не обов'язково подавати особисто - є можливість скористатися або послугами представника, або пошти, що є одним із елементів захисту прав громадян на здійснення підприємницької діяльності.

Крім того, відповідно до нового Закону скорочено термін реєстрації до трьох днів

У Законі встановлені вимоги до порядку оформлення документів, які подаються для проведення державної реєстрації, та введено "новели" про порядок відновлення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за відповідним судовим рішенням.

Новим у процедурі державної реєстрації є те, що комісію з припинення (ліквідаційну комісію, ліквідатора) призначає відповідний орган юридичної особи, або суд, або державний реєстратор. Якщо суд у своєму рішенні, яке має наслідком припинення юридичної особи, не вкаже таку особу або осіб, державний реєстратор має повноваження самостійно визначити відповідальну особу з числа засновників такої юридичної особи. Це правило застосовується і до припинення підприємницької діяльності фізичної особи.

Вперше у Законі встановлений порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у випадку її смерті, оголошення її померлою або визнання безвісно відсутньою, або ухвалення судом рішення про припинення діяльності, в тому числі у випадку банкрутства.

Безумовними перевагами Закону є створення гармонізованої з європейською вітчизняної системи реєстрації суб'єктів господарської діяльності, підняття української системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на європейський рівень, оскільки Законом враховані вимоги певних Директив Ради Європи щодо реєстрації суб'єктів бізнесу, які адаптовані до сучасного стану України.

Закон надасть можливість застосувати нові інформаційні технології у боротьбі з правопорушеннями та корупцією в сфері державної реєстрації і ліцензування, попередити, в більшості випадків, створення так званих "фіктивних" підприємств, що працюватиме на зміцнення економіки держави.

Враховуючи наведене, Закон є принципово новим актом, який встановить процедури реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на рівні європейських стандартів, упорядкує систему органів державної реєстрації, введе нові процедури здійснення реєстраційних дій при реорганізації суб'єктів підприємницької діяльності та припиненні їх діяльності, оптимізує процедури реєстрації та призведе до багатьох інших позитивних результатів.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

У такому самому порядку проводиться і перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності, передбачена ст. 58 ГКУ.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну статистику" (в редакції закону від 13 липня 2000 р.) Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи, що містяться на території України, а також про всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва та інші відокремлені структурні підрозділи, що перебувають за межами України і створені за участю юридичних осіб України. Закон України "Про державну статистику" (в редакції закону від 13 липня 2000 р.)

ЄДРПОУ забезпечує єдиний державний облік та ідентифікацію всіх вищеназваних суб'єктів і є основою для проведення державних статистичних спостережень. Створення і ведення ЄДРПОУ, розробка організаційних і методологічних принципів його функціонування забезпечуються органами державної статистики.

Порядок внесення суб'єктів господарювання - юридичних осіб до ЄДРПОУ визначається Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 р. № 118. Орган державної статистики після внесення суб'єкта підприємницької діяльності до реєстру проставляє у свідоцтві про державну реєстрацію ідентифікаційний код і дату внесення до реєстру;

фізичні особи - до державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться органами державної податкової служби. Порядок внесення визначається Законом України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" від 22 грудня 1994 р..

Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі таких принципів Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144:

­ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

­ самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

­ вільного найму підприємцем працівників;

­ комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

­ вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

­ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

У разі зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства воно підлягає перереєстрації, яка здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства.

Не допускається відмова в державній реєстрації підприємства з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації підприємства може бути Добровільним (за заявою підприємства) або примусовим (на підставі рішення суду, господарського суду у випадках: а) визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів; б) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України; в) у разі несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свого місцезнаходження; г) визнання підприємства банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); д) неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як господарюючого правового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єкта підприємницької діяльності.

Висновки

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють на сьогодні в Україні здійснення підприємницької діяльності, є Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 та Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16.01.2003, що вступили в дію з 01.01.2004 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) Господарський кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144.

Згідно з ст. 42 ГКУ підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку Там само.

Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.

Гарантії прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб. Ластовецький А. Вдосконалення державного регулювання підприємництва у ракурсі адміністративної реформи // Право України. - 2002. - № 6. - С. 18 - 24

Список використаної літератури

1. Податковий кодекс України № 2755-VI вiд 02.12.2010 // Офіційний вісник України вiд 10.12.2010 - 2010 р., № 92, том 1, стор. 9, стаття 3248, код акту 53775/2010

2. Підприємницьке право: Навч. посібн. -- 3-те вид., переробл. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2006

3. Щербина В.С. Господарське право: підручник / B.C. Щербина. - 4-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 640 с.

4. Технологія заснування підприємства (власної справи) - Вибір типу підприємства й обґрунтування цілей підприємницької діяльності // http://agroua.net/economics/documents/category-62/doc-120/

5. Размещено на Allbest.ru