Опис методом словесного портрета використовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти або впізнання трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого або свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за вищевказаною схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.

Опис ознак зовнішності за походженням може здійснюватися:

а) на основі безпосереднього спостереження загального вигляду особи, яка описується;

б) зі слів інших осіб, які бачили дану людину або знають її (потерпілі, родичі, знайомі);

в) за різними документами, в яких зафіксовані дані про розшукувану особу (матеріали криміналістичного обліку, історія хвороби, особова справа тощо);

г) за результатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовнішні ознаки певної людини (фотознімки, одяг, взуття та ін.);

д) під час огляду трупа або його частин [5, 244].

Описи зовнішності людини, зроблені особами, які не володіють методом словесного портрета і навичками його застосування мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті і тому не мають однозначного змісту елементів зовнішності, що описуються.

Перевагою словесного портрета перед іншими описаннями ознак зовнішності людини є те, що він забезпечує системне і одноманітне визначення ознак елементів зовнішності однієї і тієї ж людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх символами, складати код і формулу зовнішності, як це робиться при заповненні реєстраційних карток на невпізнані трупи і безвісти зниклих осіб, а також при введенні даних про зовнішність у пам'ять ЕОМ і бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.

Успіх пошуку злочинця за словесним портретом залежить, передусім, від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповідності тому суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для більш точного складання словесного портрета застосовують технічні засоби та тактичні прийоми, розроблені криміналістами.

Суб'єктивний портрет - це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплення уявного образу, здійснюється різними способами, а саме:

малюванням;

композицією (складанням) фотознімків;

композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання або композиція зі слів очевидця - також процес вельми суб'єктивний, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий та очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані таким чином портрети називають суб'єктивними.

Мальований суб'єктивний портрет може бути виготовлений: а) безпосередньо особою, пам'ять якої зберегла уявний образ; б) спеціалістом; в) безпосередньо слідчим [5, 244].

Методика одержання мальованих портретів:

а) якщо особа, в пам'яті якої утримується уявний образ, володіє навиками малювання, то слідчий у ході допиту пропонує їй намалювати подобу злочинця. Такі випадки на практиці зустрічаються рідко;

б) для виготовлення мальованого портрета слідчий запрошує спеціаліста-художника, який бере участь у допиті потерпілого або свідка і з його слів малює портрет;

в) слідчий під час допиту використовує посібник "Типи та елементи зовнішності"; "Альбом-реєстр" із комплекту приладу "Портрет" чи "ІКМ". У ході допиту він показує свідку чи потерпілому мальовані елементи - ознаки зовнішності із названих посібників, а саме: загальний вид обличчя, форму зачіски, лоба, брів, очей, носа тощо. Ті ознаки, які будуть визнані схожими, слідчий копіює на прозорий папір (кальку, цигарковий). По черзі копіюючи ці ознаки, починаючи від загального виду, слідчий складає мальований портрет. Виготовлений таким чином портрет більш схожий з подобою злочинця.

З метою ідентифікації можуть бути використані також і мальовані портрети, виконані не зі слів свідків чи потерпілих, а безпосередньо з натури.

Фотокомпозиційний портрет ("фоторобот") - це суб'єктивний портрет, складений по пам'яті з використанням набору елементів випадкових фотознімків. Методика складання "фоторобота" полягає у виконанні таких дій: потерпілому або свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, й пропонують вибрати такі, на яких зображені особи з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний таким чином складений із частин фотознімків портрет називається "фотороботом". Вперше такий спосіб суб'єктивного портрета був застосований у 1952 p. французьким криміналістом П'єром Шабо, який для відтворення зовнішності злочинця, що розшукується, застосував набір фотознімків осіб.

Для виготовлення "фоторобота" використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 - пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними "фотороботами". Необхідно зазначити, що методика фоторобота досить складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (необхідність наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції із-за різноманітності елементів та ін.).

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети - найбільш надійний засіб матеріалізації уявних образів та використання їх у слідчій та пошуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів, композиційно-мальовані виготовляються із попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя у відповідності зі свідченнями очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляються в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дозволяє сполучити їх на просвіт та отримати (синтезувати) в цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Перший ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США в 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті-Кіт". Для складання композиційних портретів використовують спеціальні технічні засоби: в країнах СНД - ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад "Портрет"; у Польщі - ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США - "Мімік", в Японії - багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності або їх слайдів на плоскій плівці [5, 245].

За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяються на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор); компактні, в яких демонстраційний пристрій та альбом-реєстр об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів: демонструють на екрані по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх із тими, що запам'яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані портрет фотографують, у разі потреби - ретушують, згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого, і використовують для пошуку.

В органах внутрішніх справ розроблена автоматизована система для використання композиційно-мальованих портретів. Вона складається із ЕОМ, графовідтворювача та дисплея. У пам'яті ЕОМ вводять комплект малюнків елементів зовнішності, який там постійно зберігається, а портрет складається на екрані дисплея.

Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних портретів розробив академік М.М. Герасимов і вдосконалили професор А.А. Джигорян і доцент Ю.П. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які безвісно пропали, встановлення невпізнаних трупів.

До найбільш розповсюджених матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовуються в оперативно-розшуковій та слідчій практиці, належать фотознімки (фотокартки, фотопортрети). Крім фотографічних зображень і їх репродукцій, у слідчій практиці використовуються й інші різновиди відображень зовнішності людини - кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, типографські репродукції та інші.

Розділ 3. Криміналістичні види ідентифікації людини за ознаками зовнішності в кримінальному процесі

Ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні сліди - відображення складають основу для ідентифікації особи.

Існують декілька видів ідентифікації людини за ознаками зовнішності з використанням методики "словесного портрета". В залежності від суб'єкта ідентифікація особи може здійснюватися:

а) слідчим - шляхом пред'явлення особи, фотографії або трупа для впізнання; безпосереднім порівнянням зовнішності особи з фотознімками;

б) оперативним працівником - при проведенні оперативно-розшукових заходів;

б) експертом - шляхом провадження криміналістичного дослідження.

Пред'явлення для впізнання

Цей вид ідентифікації особи здійснюється у вигляді процесуальної дії, передбаченої ст. 174 КПК України. Для впізнання можуть бути пред'явлені живі особи, труп або фотознімки особи чи трупа.

Пред'явлення для впізнання особи за матеріальними зображеннями у вигляді суб'єктивних портретів (малюнки, фотороботи, композиційні мальовані портрети, скульптурні портрети обличчя за черепом) законом не передбачено і тому в порядку ст. 174-175 КПК України його проводити неможливо.

Одним із видів ідентифікації особи є також безпосереднє зіставлення слідчим її зовнішності з фотознімками. Цей вид ідентифікації застосовується слідчим під час перевірки особи, викликаної на допит у якості свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого і проводиться шляхом витребування особистих документів і порівняння її зовнішності з фотокарткою у паспорті або іншому посвідченні.

Ідентифікація особи шляхом безпосереднього порівняння її зовнішності з описом, складеним методом словесного портрета, фотознімками, мальованими, фотокомпозиційними та композиційно-мальованими суб'єктивними портретами, скульптурним портретом - здійснюється оперативними працівниками під час проведення оперативно-розшукових заходів шляхом зіставлення ознак зовнішності конкретної особи з наявними: описом, фотографією, суб'єктивним портретом, фотографією скульптурного портрета.

Експертна ідентифікація - це безпосереднє порівняння експертом із застосуванням спеціальних знань, ознак зовнішності людини, зафіксованих на фотознімках, кіно- і відеоматеріалах, зі зразками ознак зовнішності, відображених на різних матеріальних носіях інформації.

У літературних джерелах цю експертизу називають по-різному: портретно-криміналістична експертиза, фотопортретна ідентифікаційна експертиза, експертиза в цілях ідентифікації особи за рисами зовнішності.

Криміналістична портретна експертиза призначається у разі необхідності встановити особи невідомих злочинців, невпізнаних трупів, свідків, підозрюваних, фактів належності документів, які засвідчують особу й інші фактичні обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Головним завданням експертизи є вирішення питання: чи одна і та ж особа, чи різні зображені на наданих фотознімках або інших матеріальних відображеннях [5, 247].

Під час проведення цієї експертизи можуть бути використані тільки об'єктивні відображення людини - фотознімки, кіно- та відеокадри, які мають ознаки зовнішності конкретної людини. Криміналістична експертна ідентифікація за суб'єктивними відображеннями (мальовані портрети, композиції) неможлива, так як відсутні методи аналізу уявних образів зовнішнього вигляду людини, відтвореної у вигляді малюнків, композицій.

Для проведення криміналістичної портретної експертизи використовуються візуальні, вимірювальні, графічні методи, суміщення та накладання.

Візуальний метод є найбільш поширеним і застосовується під час дослідження як одноракурсних, так і різноракурсних фотопортретів шляхом візуального спостереження та порівняння своєрідності форм, розміру, положення та взаєморозташування ознак зовнішності на наданих фотознімках.

Метод лінійних та кутових вимірів застосовується при дослідженні одноракурсних фотознімків і полягає в тому, що на фотознімках (фоторепродукціях) виділяється необхідна кількість антропометричних точок, відстані між якими та кути між лініями, що їх поєднують, вимірюються за допомогою інструментів, а потім порівнюються між собою.

Графічний метод полягає у побудові та порівнянні у системі координат графіків, що характеризують лінійні розміри відрізків, що поєднують відповідні антропометричні точки, та ступінь згину контурних ліній відповідних частин обличчя. Довжина відрізків, що поєднують антропометричні точки, вимірюється за допомогою циркуля та лінійки, ступінь згину контурних кривих - спеціальним приладом.

Метод суміщення зображень полягає в тому, що на одній із порівнюваних фотографій роблять вирізи по лініях, що перетинають найбільш інформативні та чітко визначені ознаки, після чого ця фотографія накладається на іншу і експерт визначає - збігаються чи ні однойменні ознаки зовнішності по лінії розрізу.

Метод накладання (фотоаплікаціі) полягає в тому, що одноракурсні та рівно-масштабні діапозитиви (або негативи), що були виготовлені з наданих на експертизу фотографій, накладають один на одного за однойменними антропометричними точками у наскрізному світлі та перевіряють чи збігаються відповідні точки.

При проведенні портретної експертизи, її важливою частиною є оцінка виявлених збіжних та розбіжних ознак зовнішності та оцінка достатності цих ознак для категоричного висновку експерта. Для об'єктивізації оціночних критеріїв використовують математичні та ймовірно-статистичні методи.

Висновки

Отже, криміналістична габітологія - це галузь криміналістичної техніки, що ґрунтується на засадах анатомії, антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини, а також сукупність методів і науково-технічних засобів, що забезпечують збирання, дослідження і використання відповідних ознак для ототожнення особи.

Криміналістична габітоскопія - це криміналістичне вчення про ознаки зовнішнього вигляду людини, їх матеріальних та ідеальних відображень, про методику використання цих ознак при встановленні фактів, що мають значення для провадження досудового слідства в кримінальних справах про злочини та їх попередження. Як бачимо, габітоскопія вивчає криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності, є галуззю криміналістичної техніки, що охоплює вивчення, систематизацію, оцінку ознак зовнішності з метою застосування прийомів і методів ідентифікації особи.

Ознака - це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні - це елементи і ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності, які поділяються на: загальнофізіологічні, анатомічні та функціональні (за Е.І. Зуєвим); на загальнофізичні, анатомо-морфологічні та функціональні (за Ю.П. Дубягіним); на анатомічні та функціональні (за І.Ф. Пантелеєвим). Власні ознаки також можуть виступати у вигляді особливих прикмет та помітних ознак.

Опис людини за ознаками її зовнішності є здавна відомим та широко використовується як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки у кінці XIX ст. дякуючи науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога Альфонса Бертильона опис розшукуваної або встановлюваної людини перетворився у спеціальну поліційну систему під назвою "Словесний портрет", яку до цього часу успішно застосовують у своїй практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу.

З точки зору вирішення ідентифікаційних завдань, стосовно ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісти зникла, особливі прикмети цієї людини, до числа яких належить і татуювання, є найбільш цінними й інформативними серед інших ознак зовнішності людини, а їх значення для вирішення завдань ідентифікації є загальновідомим і не потребує додаткового обґрунтування та розгляду. Однак шляхом криміналістичного дослідження змісту татуювання може бути отримана також і суттєва інформація про властивості особи її носія.

Серед існуючого розмаїття видів татуювання для отримання криміналістичне значимої інформації про особу злочинця насамперед становить інтерес так зване "кримінальне" татуювання, а не інші його види, як то "побутове", "пам'ятне", "декоративне" тощо, так як загальновідомо, що наявність у особи "кримінального" татуювання в першу чергу пов'язується з її кримінальним минулим і її криміногенною орієнтацією, які в свою чергу, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у виді позбавлення волі.

Уявний образ зовнішності людини служить основою різних матеріальних її відображень, які використовуються з метою ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку безвісти зниклих та ідентифікації невпізнаних трупів.

До таких матеріальних відображень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Література