Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики

Зазначимо, що в науковій літературі по відношенню до досліджуваної групи злочинів застосовується термін „злочини, пов'язані з наркообігом” та подібні до нього, що ґрунтуються на „зв'язку” кримінально-карних діянь з обігом наркотиків. На нашу думку, широке тлумачення „зв'язку” дозволяє віднести до таких злочинів діяння, вчинені під впливом введених в організм наркотиків, корисливі злочини, вчинені заради отримання коштів на придбання наркотичних засобів, тощо. Такі злочини дійсно опосередковано пов'язані з наркообігом. Тому у разі вживання подібних термінів по відношенню до досліджуваної групи злочинів вважаємо за доцільне вказувати не просто на зв'язок, а й на його безпосередність, скажімо, „злочини, безпосередньо пов'язані з наркообігом”. Так чи інакше термін „наркозлочини” є більш зручним для застосування у науці, а при наданні йому юридичного визначення може бути використаний у правотворчості і, відповідно, у процесі правозастосування.

Ю.Г. Пономаренко, надаючи визначення злочинами у сфері наркообігу, зазначає, що це злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто суспільно небезпечні, винні, протиправні діяння, пов'язані із контрабандою, виробленням, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, збутом, викраденням, привласненням, вимаганням названих речовин, а також культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, які завдають шкоди здоров'ю населення.

Вважаємо, що для більш повного охоплення змісту поняття наркозлочинів, у їх визначенні потрібно врахувати кримінально-карані діяння, які полягають в операціях з документами на отримання або придбання відповідних засобів і речовин. Під такими операціями ми розуміємо незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, а також незаконну видачу рецепту на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин. Крім того, до змісту поняття наркозлочинів вважаємо за доцільне включити і порушення посадовими особами встановлених правил обігу наркотичних засобів, прекурсорів та психотропних речовин. Доречно також врахувати у визначенні і інші діяння, а саме: заволодіння обладнанням для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, організацію місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення; незаконне введення в організм та схиляння осіб до вживання наркотиків, використання коштів отриманих від незаконного наркообігу.

Включення у визначення суспільно небезпечних наслідків наркозлочинів у вигляді шкоди здоров'ю населення вважаємо необов'язковим, оскільки ці злочини мають формальний склад і вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного діяння, незалежно від настання шкідливих наслідків. Розкриття у визначенні наркозлочинів загального поняття злочину як суспільно небезпечного, винного протиправного діяння також вважаємо необов'язковим. На нашу думку, в цьому випадку доцільно вживати термін кримінально-карані діяння, який передбачає і протиправність, і винність, і суспільну небезпеку таких діянь.

У новому Кримінальному процесуальному кодексі України, що був прийнятий Верховною Радою України 13.04.2012 замість поняття «злочин» законодавець вживає поняття «кримінальне правопорушення» [9]. З нашого погляду, означені поняття є тотожними та можуть вільно вживатися як у правовій теорії, так і у юридичній практиці.

Таким чином, наркозлочини -- це кримінально-карані діяння (кримінальні правопорушення), які полягають у контрабанді, незаконному виготовленні, виробництві, зберіганні, транспортуванні, збуті, придбанні, протиправному заволодінні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або обладнання для їх виготовлення, порушенні посадовими особами встановлених правил їх обігу, незаконному культивуванні наркомістких рослин, незаконних операціях з документами на отримання або придбання наркотиків, незаконному введенні в організм іншої особи відповідних речовин та засобів, використанні коштів, отриманих від їх незаконного обігу, публічному вживанні чи схилянні особи до вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин, організації місць для їх незаконного вживання, виробництва чи виготовлення.

1.2 Сутність боротьби з наркозлочинами

Науковий аналіз сучасної кримінологічної характеристики злочинності у сфері наркообігу свідчить про неадекватність засобів боротьби з нею, що на практиці ускладнює чи робить неможливим своєчасне попередження, виявлення, та розкриття наркозлочинів. Подолання такої невідповідності потребує розробки теоретичних та правових основ боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як діяльнісної системи, яка являє собою цілісне соціально-правове утворення, має свою індивідуальну внутрішню структуру та перебуває у взаємозв'язку з іншими діяльнісними системами (боротьба з організованою злочинністю, оперативно-розшукова діяльність, кримінальний процес).

Аналіз сучасних фундаментальних праць з обраної тематики [38, 39, 40], а також публікацій у фахових періодичних виданнях [41-60] свідчить про наявність суттєвих теоретичних проблем у сфері боротьби з незаконним наркообігом. Зокрема це термінологічна невизначеність. Так сьогодні терміни «боротьба з незаконним наркообігом», «боротьба з наркозлочинами», «протидія незаконному обігу наркотиків» вживаються вченими без жодних визначень. Тому ми вважаємо необхідним розкрити ці питання.

Розкриття теоретичних питань у боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, потребує визначення сутності і змісту поняття «боротьба». У загальновживаному значенні під боротьбою розуміється діяльність, що має на меті подолати або знищити кого, - що-небудь [61, с. 61]. Тому при визначенні змісту та поняття боротьби з незаконним наркообігом, на нашу думку, слід виходити з концептуальних засад людської діяльності, сформульованих у філософській, психологічній, юридичній та іншій літературі. Провівши глибокий аналіз наукових джерел у зазначених галузях знань, А. А. Венедіктов дійшов висновку, що структурними елементами боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і боротьби із зазначеними злочинами в цілому є: мета, завдання, дії, та суб'єкти [62].

Вчений слушно зауважує, що принципи, методи та функції не є структурними елементами змісту боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, однак відіграють важливу роль у її функціонуванні, й характеризують внутрішні й зовнішні сутнісні ознаки цього виду діяльності й також можуть бути використані як критерії визначення її зв'язку та відособленості з іншими видами діяльності, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Обов'язковим внутрішнім структурним елементом боротьби зі злочинами у сфері наркообігу, як і будь-якої діяльності є її суб'єкти [63, с. 151]. Аналіз норм Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, дає підстави для висновку про те, що в число суб'єктів боротьби зі злочинами у сфері наркообігу входять: Міністерство внутрішніх справ країни, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державний митний комітет України, Державна прикордонна служба України, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я України та інші органи виконавчої влади в межах наданихїм законом повноважень.

Органи виконавчої влади, уповноважені законом на здійсненняконтролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів та вирішення завдань у сфері протидії їх незаконномуобігу, у разі виявлення порушень порядку цього обігу застосовують у межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення таких порушень, і в разі наявності в діях осіб ознак адміністративного правопорушення чи злочину зобов'язані надіслати інформацію або подати матеріали до відповідних правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Координація діяльності у сфері протидії незаконному обігунаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється органами виконавчої влади, уповноваженими на вирішення завдань у сфері протидії їх незаконному обігу.

У загальновживаному значенні в українській мові мета визначається як «те, чого хтось прагне, чого хоче досягти; ціль»[61, с. 520].

У філософській та психологічній літературі «мета» визначається як один з елементів поведінки, свідомої діяльності людини, що характеризує передбачення в її мисленні результату діяльності та шляху його отримання за допомогою відповідних засобів; як ідеальний, насамперед, визначений результат людської діяльності, спрямований на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби, що є безпосереднім внутрішнім спонукальним мотивом людської діяльності; як вища форма інтеграції окремих людських дій, зусиль у складі культурних цінностей, у межах яких вони набувають свого змісту і призначення; як усвідомлений образ результату, що передбачається, на досягнення якого спрямована дія людини; як ідеально витриманий результат майбутніх дій та ін.

Завдання визначається як те, що хочуть здійснити[61, с. 284]; те, що вимагає виконання, вирішення; питання для вирішення; необхідність для суб'єкта здійснити в майбутньому певну діяльність.

Провівши теоретичний аналіз, ми дійшли висновку, що метою боротьби з незаконним наркообігом у нашій державі є подолання загрози яку несе наркотизм національній безпеці України. Завдання полягають у попередженні, припиненні та розкритті протиправних діянь у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та їх аналогів.

Важливим елементом у структурі боротьбі зі злочинами у сфері наркообігу, що виражає її активний діяльнісний аспект, є певні дії, як елементарні діяльнісні акти, які у своїй сукупності будучи узгодженими, взаємопов'язаними й поєднаними між собою загальними метою та завданнями утворюють систему боротьби з незаконним наркообігом. Вивчення цих засобів за науковими джерелами досліджуваного напрямку свідчить про їх значну кількість, а відповідно і про необхідність класифікації. У зв'язку з встановленням норми щодо обмеження максимального обсягу дипломної роботи, ми не будемо вдаватися до подробиць проведеного нами аналізу, а лише наведемо його результати. Отже до засобів боротьби з незаконним наркообігом слід віднести: загально-соціальні, спеціально-кримінологічні, адміністративно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні.

Таким чином, боротьба з незаконним наркообігом - це державна діяльнісна система, призначена для подолання загрози яку несе наркотизм національній безпеці України шляхом попередження, припинення та розкриття протиправних діянь у сфері наркообігу, що з здійснюється з використанням загально-соціальних, спеціально-кримінологічних, адміністративно-правових, кримінально-правових та кримінально-процесуальних засобів.

Розповсюдження наркотизму та особливо його кримінального різновиду, що проявляє себе у поширенні різних видів наркоманії та вчиненні на цьому ґрунті злочинів як загальнокримінальної спрямованості корисливо-насильницького характеру - злочинності наркозалежних і наркоспоживачів, так і організованих злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів - організованого наркобізнесу, як соціально-правове і кримінально каране явище, що зумовлює масове немедичне вживання наркотиків, несе в собі загрози кримінального переслідування людини і стигматизації (відсторонення) здорової частини населення від хворих на наркоманію, руйнацію духовного і фізичного здоров'я нації. Носіями зазначеної проблеми являються не тільки хворі на наркоманію, а й ті, хто має досвід разових, епізодичних проб наркотиків та психотропних речовин. За рахунок зростання кількості “дегустаторів” з досвідом періодичних наркопроб збільшується і соціальна база наркотизму та наркоманій, що з часом набуває розмаху епідемії.

Стрімке розповсюдження наркотизму та наркоманій провокує державу на застосування традиційних методів протидії заборонно-репресивного характеру, однак покращити (а по суті - хоча би стримувати) наркоситуацію таким чином не вдається. Надзвичайно висока прибутковість наркобізнесу стимулює наркоділків на пошук ефективних способів адаптації до юридичних заборон і кримінально караних переслідувань. Жорстка криміналізація незаконних дій з наркозасобами без мети збуту робить його вкрай латентним, подекуди відмежовує значні прошарки наркоспоживачів від можливості ефективної реабілітації та ресоціалізації. Здебільшого, антинаркотичну роботу замкнено на правоохоронні структури та медичні заклади, що знижує роль програм загальносоціальної профілактики. Не повною мірою використовуються превентивні соціально-психологічні практики, орієнтовані на зміну ціннісних орієнтирів, формування культури здорового способу життя, на реалізацію програм зменшення шкоди від ін'єкційного наркоспоживання.

Аналіз світового антинаркотичного законодавства, праць закордонних і вітчизняних фахівців в цій сфері дозволяє дійти висновку, що на сьогоднішній день існує три основні стратегії боротьби з наркотизмом:

репресивна (“війна з наркотиками” - “War on Drugs”);

ліберальна (“зменшення шкоди” - “Harm Reduction”);

рестриктивна (“обмежувальна”).

Репресивна стратегія розглядає наркоспоживача в якості асоціальної особи, винної у своєму власному незаздрісному становищі, головним “рецептом” виправлення якої слугує кримінальне покарання, ізоляція та примусове лікування. Наркотизм в рамках цієї моделі являє собою цілком переборне явище, достатньо лише запустити репресивний механізм. Цей шлях найбільш притаманний державам з тоталітарними політичними режимами і міцною президентською владою.

В рамках ліберальної моделі наркоман - хвора людина, яка під впливом зовнішніх обставин, стає жертвою наркоманії. Наркотичний досвід наркомана обумовлений його свідомим добровільним вибором. Наркотизм непереборний, його можна тільки мінімізувати. Увага суспільства зосереджена не на покаранні наркозалежних, не на викоріненні цієї соціальної хвороби за допомогою репресій, а на лікуванні та профілактичній роботі, на забезпеченні жертв наркотизації психологічною і соціально-медичною допомогою, у тому числі шляхом відміни заборон на вільний продаж і відкрите вживання “легких” наркотиків. Ліберальний підхід в законодавстві та антинаркотичних практиках тягне за собою обмежену легалізацію наркоспоживання. Позитив ліберальної стратегії реагування на наркотизм - виключення беззаперечної заборони, як недостатньо ефективного засобу вирішення проблеми.

Але ця стратегія далеко не беззаперечна. Досить показовим в цьому плані є досвід Швеції. Проблема наркоманії в цій країні дуже загострилась наприкінці 60-х років минулого століття. Для боротьби з цим явищем було обрано шлях ліберального ставлення до споживачів наркотиків. Лікарям було надано право безкоштовно виписувати людині на її вимогу високоякісний наркотик. Ідея була наступною - давати наркотик, щоб стримати кримінал, і наркоспоживачеві не доводилося вбивати, красти заради його отримання. Але ситуація дуже швидко стала абсолютно неконтрольованою. Оскільки наркоспоживач сам вирішував, скільки йому потрібно наркотику, а лікар виписував стільки, скільки просили, наркотиків почали брати більше, ніж було потрібно. Почався своєрідний торгово-спекулятивний наркобізнес. Споживачі швидко перетворилися на розповсюджувачів. Одночасно почала збільшуватись кількість смертей від передозування наркотиків. Стрімко зростала кількість молоді втягнутої до наркоспоживання. Країну охопила справжня епідемія наркоманії. Ситуація почала змінюватись на краще лише завдяки прийняттю більш жорсткого антинаркотичного законодавства. На сьогодні кількість наркоманів в Швеції майже не зростає і тримається в межах 30 тис. осіб (населення країни складає близько 9 млн.), в першу чергу, завдяки зменшенню кількості “дегустаторів”. Зміна ліберальної моделі антинаркотичної політики держави на рестриктивну (від лат. restrictio - стягую, обмежую) позитивно вплинула на покращення криміногенної ситуації: так на 100 тис. населення скоюється лише 45 тяжких злочинів, тоді, як в Голландії - країні з ліберальним законодавством по відношенню до наркотиків - 260 [64].

Застосування ліберальної моделі в Україні навряд чи доцільне за сучасних умов, оскільки в країні все ще дуже низька загальна і правова культура населення, обізнаність на шкоді та інших наслідках наркоспоживання, а очікування відносно ефективності репресій, - навпаки міцні. Зняття адміністративно-правових заборон і обмежень на вживання навіть легких наркотиків, легалізація їх обігу можуть мати небезпечні соціально-кримінальні наслідки. Саме тому окремі вітчизняні фахівці-кримінологи небезпідставно вважають передчасним перехід до лібералізації наркополітики в державі. Зокрема, І.В. Смирнова зазначає, що заглиблення наркотичної кризи в країні зумовило необхідність вироблення національної антинаркотичної політики і термінової трансформації всієї наявної системи протидії незаконному наркообігу і поширенню наркоманій, що вбачається в об'єднанні і координації діяльності правоохоронних, контролюючих та інших державних органів в єдиній міжвідомчій структурі, діяльність якої має бути спрямована на силову протидію наркобізнесу і соціально-психологічну профілактику наркоманій [65, с. 51].

У свою чергу, зазначене підтверджується тим, що Є.В. Курінний робить акцент на відсутності чіткої державної стратегії протидії наркоманій в Україні. Він, зокрема, вказує на превалювання в структурі заходів боротьби елементів кримінально-репресивного характеру і майже на повне ігнорування використання профілактично-попереджувального та ідеолого-виховного інструментарію, на недостатню участь громадських формувань загальнодержавного та регіональних рівнів. Тому завдання побудови ефективної вітчизняної моделі протидії незаконного обігу наркозасобів є першочерговим у системі заходів протидії іншим видам злочинів. Під моделлю протидії незаконному обігу наркотиків пропонується розуміти оптимальну конструкцію організації та здійснення владно-управлінського процесу та правового захисту у сфері боротьби з наркотиками, доцільність запровадження якої обумовлена рівнем суспільного розвитку та належним науково-практичним обґрунтуванням [66, с. 116-117].

У Сполучених Штатах, де запроваджена досить жорстка антинаркотична політика, в рамках нової Національної стратегії з контролю за наркотиками 2003 року, головний акцент було зроблено на освітницькій та профілактичній діяльності, спрямованій на зменшення попиту на наркотики при одночасному збереженні пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів по боротьбі з їх незаконною торгівлею [67, с. 133].

У сенсі розвитку рестриктивної моделі соціального контролю, реалізація якої вдало апробована в Швеції, слід зазначити що обмежувальний підхід посідає проміжкове положення між розглянутими вище моделями, оскільки включає в себе як заходи репресивного характеру, направлені на боротьбу з незаконним обігом наркотиків і переслідування та засудження осіб, які за рахунок його збагачуються, так і міри диференційованої загальносоціальної та соціально-медичної профілактики наркотизму.

Особа з розладами психіки і поведінки внаслідок зловживання наркозасобами з рестриктивної позиції - хвора людина, що потребує різних форм лікування та реінтеграції в суспільство. Між наркоманом і наркоспоживачем проводяться чіткі розмежування. Наркоспоживач - головний об'єкт превентивної антинаркотичної роботи з метою суттєвого обмеження попиту на наркотики. Наркотизм як явище - непереборне, але ефективно контролюється і обмежується.

В рамках рестриктивної моделі пріоритетними стають превентивні практики інформаційного, психологічного, виховного, медичного, освітницького реагування та заходи по зменшенню шкоди при забороні легалізації наркотиків, при введенні жорстких санкцій проти незаконного наркообігу. Такий підхід є більш гнучким і ефективним, оскільки дозволяє використовувати програми замісної (підтримуючої) терапії важких форм оплатної наркоманії та інші соціально-медичні заходи по зменшенню шкоди.

На наш погляд, поміркована рестриктивна (синкретична) стратегія соціально орієнтована і перспективна для України. Вона вільна від крайнощів ліберальної та репресивної моделей, є більш гармонійною та передбачає охоплення набагато більшої кількості наркопроблем, ніж попередні дві. Законодавче закріплення основних її елементів дозволило б знизити латентність і криміналізацію наркотизму, підвищити ефективність антинаркотичної роботи, перш за все за, - рахунок активної загальносоціальної профілактики.

Вітчизняна антинаркотична політика поки що більш схиляється до репресивної моделі, хоча окремі заходи рестриктивної стратегії вже задекларовані в Програмі реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2011-2015 роки [22].

Проаналізувавши українське антинаркотичне законодавство можна дійти висновку, що споживачі наркотиків не розглядаються законодавцем як особистості, наділені певними правами. Внаслідок чого, між іншим, правозастосовча практика спрямована переважно проти всіх, хто втягнутий до наркоспоживання. Правове регулювання у сфері наркотичної злочинності нечітко структурує пріоритети у боротьбі з розповсюдженням наркотиків і їх споживанням. На жаль, законодавством чітко не виписані механізми наркополітики у пріоритетному напрямі - зменшення кількості нових наркоспоживачів, зниження шкоди, що завдається їх здоров'ю, мінімізації проблем, пов'язаних з їх ре соціалізацією у сенсі забезпечення вторинної і третинної профілактики.

Ефективній превенції кримінального наркотизму в країні могло б сприяти удосконалення законодавства з використанням елементів рестриктивної моделі соціального контролю та антинаркотичних практик (інформаційної, виховної і освітницької роботи). В рамках цієї моделі доцільно зосередити увагу правоохоронних структур на заходах, спрямованих, перш за все, на зменшення незаконного обігу наркотиків. Загальносоціальна профілактика наркотизму (насамперед, серед молоді) як пріоритетний напрям державної наркополітики, заходи по зменшенню шкоди більше відносяться до компетенції соціально орієнтованих закладів та активних громадських рухів та організацій.

Вважаємо, що створення спеціального міжвідомчого координуючого органу з відповідними повноваженнями позбавило б антинаркотичну роботу надмірної вузьковідомчої орієнтації, неузгодженості та паралелізму.

1.3 Поняття і структура механізму протидії наркозлочинам

В умовах формування правової держави актуальним є завдання удосконалення механізму управління всіма сторонами життя суспільства. Існує нагальна потреба подальшого розвитку демократичних засад життєдіяльності, в основі якої повинні бути, насамперед, удосконалення законодавства, зміцнення правопорядку, підвищення дисципліни й законності. Тому в юридичній і спеціальній літературі досить широко використовується така правова категорія, як «механізм».

О.М. Литвинов справедливо стверджує, що механізм протидії злочинності для вітчизняної кримінології - достатньо нова категорія, яка на сьогоднішній день серйозному науковому аналізу не піддавалася. Окремі спроби вивчення не носили концептуального характеру, були розрізненими і безсистемними [68, с.84-85].

В той же час слід визнати, що раніше дана проблема привертала увагу вчених в аспекті управління протидію злочинності. Так, А.Е. Жалинський стверджував, що для управління процесом і вдосконалення його методів необхідно мати уяву про витоки цього процесу, про соціальні явища, що породжують і підтримують його, тенденції розвитку тощо. Це досягається шляхом аналізу механізму попередження злочинів і його закономірностей.

Г.А. Аванесов вважав, що саме завдяки механізму профілактика злочинів стає керованим процесом. Останній є похідним від організаційної структури профілактики злочинів, що відображає дану систему в цілому і окремі її елементи. Вона також втілює в собі певну стійкість зв'язків між суб'єктами профілактики (в рамках системи цих суб'єктів) і «замикає» їх на відповідні об'єкти (систему об'єктів). При цьому неминуче постає питання про зміст профілактики (методи, заходи, заходи, види, форми) і про забезпечення профілактичної діяльності організаційними засобами.

При дослідженні цього питання, насамперед, слід зазначити, що в життєдіяльності держави і суспільства постійно виникає необхідність свідомого конструювання й удосконалення механізмів управління. Цей процес об'єктивно-суб'єктивного характеру. Іншими словами, конструкція механізму управління завжди є наслідком відбиття, насамперед, об'єктивних законів. Порушення цього методологічного положення може привести до того, що реальний процес буде розвиватися не по свідомому, а по стихійно сформованому механізму. А.П. Закалюк звертає увагу на те, що «...проблема управління діяльності щодо запобігання та протидії злочинності потребує нового системного викладення, в тому числі визначення через призму видової особливості його цілей, функцій, принципів, методів, механізму безпосереднього управлінського процесу в цілому, а також заходів забезпечення останнього».

З огляду на важливість порушеної проблематики у вирішенні завдань протидії наркозлочинам питання аналізу сутності цього механізму, його використання та елементів є актуальним та значущими для кримінологічної науки. Розв'язанню цієї проблеми і присвячена дана стаття. Її наукова новизна полягатиме у формулюванні поняття та визначенні структурних елементів механізму протидії наркозлочинам.