Боротьба з наркозлочинами: питання теорії і практики

У практиці є випадки, коли бажання лікарів допомогти страждаючим від безсоння і головного болю, приводило осіб до неусвідомленого вживання наркотичних засобів. Фактично всі снодійні, заспокійливі і знеболюючі препарати містять у собі барбітурати. Особи, які почали приймати, наприклад, снодійне за рекомендацією лікаря, не усвідомлюють тієї небезпеки, що їм загрожує. Вони збільшують дозу снодійного постійно, тому що попередня не дає вже бажаного результату, і надалі такі хворі приймають барбітурати вже не тільки на ніч, а й удень як заспокійливе, і зрештою попадають у фізичну залежність від нього. Як захід профілактики подібним випадкам слід запропонувати суворий контроль за відпуском в аптеках та медичних установах лікарських речовин, перелік яких передбачений списком "А", що видається Фармакологічним комітетом Міністерства охорони здоров'я України. У цей перелік входять сильнодіючі наркотичні та психотропні речовини. Органам охорони здоров'я потрібно також здійснювати облік громадян, які є споживачами даних лікарських препаратів.

У галузі реабілітації і ресоціалізації споживачів адиктивних речовин працюють як державні, так і недержавні об'єднання, причому, досвід останніх відрізняється найчастіше набагато більшою ефективністю. У світі існує дуже багато різноманітних організацій, що надають лікувально-реабілітаційну допомогу наркоманам. За цим принципом працюють найвідоміші терапевтичні організації: Анонімних алкоголіків, Анонімних наркоманів. Одні з перших груп Анонімних алкоголіків були створені в Києві і Луцьку в 1989 році, а вже в січні 1990 року в Києві було проведено конференцію "З'їзд Анонімних алкоголіків України", на якій були присутні 30 осіб. Групи Анонімних наркоманів з'явилися в Одесі (1992 рік), Києві (1993 рік), Чернігові і Полтаві (1998 рік). У багатьох обласних центрах виникли товариства родичів наркозалежних, групи самодопомоги і т. ін. Хмельницький реабілітаційний центр ресоціалізації молоді «Вікторія” - перший центр реабілітації наркозалежних. Центр є сучасним терапевтичним товариством для тривалої реабілітації наркозалежних. Тривалий відрив від хвороботворних суспільних і мікросоціальних стосунків, занурення в штучно створене, просте і реальне середовище створює можливості для внутрішнього зростання, появи самоповаги і набуття необхідних соціальних навичок. Проходячи етапи ресоціалізації, пацієнт спочатку засвоює культуру і «мову» товариства, вчиться підпорядковуватися і переборювати власний егоцентризм. Потім з'являється можливість бути відповідальним за себе і за інших. З'являється гідність, зміцнюється особистість, відточується звичка спиратися на себе. Відпадає компенсаторна потреба в маніпуляціях. Емоційна достатність дозволяє жити, не вдаючись до наркотиків. За рік - півтора реабілітації людина досягає такого ступеня ресоціалізації, який є достатнім для протистояння патогенному впливу суспільства.

У процесі примусового лікування в місцях позбавлення волі виділяють три етапи: адаптація, основний і заключний [120].

Перший етап (адаптація) включає період перебування в стаціонарі, де проводиться активна терапія і зняття основних розладів, що виникають при припиненні вживання наркотику, а також період перебудови пристосувальних реакцій до умов перебування в місцях позбавлення волі і трудових процесів. Його тривалість становить 3-4 місяці.

Другий етап (основний), під час якого виробляються і закріплюються трудові навички, формуються позитивні соціально моральні установки в умовах повної ізоляції від наркотику. Його тривалість становить 8-12 місяців.

Третій етап (заключний), коли за допомогою виховних засобів закріплюється стійка установка на відмовлення від наркотиків, на критичне ставлення до хвороби і її соціальних наслідків. На цьому етапі відбувається побудова реальних планів засуджених на майбутнє працевлаштування і сімейні перспективи. Він триває не менше 4-6 місяців.

Відповідно до вимог Міністерства охорони здоров'я людина, яка пройшла в наркологічній установі курс лікування від наркоманії, вважається цілком видужалою, якщо протягом п'яти років після виписки вона не починає знову вживати наркотики. Проте внаслідок низького фінансування наркологічних служб, відсутності психіатричної реабілітації в ході лікування, кількість цілком видужалих наркоманів коливається в межах 2 - 3 %. Інші ж із різними часовими інтервалами знову стають пацієнтами наркологічних закладів.

Результати проведеного нами дослідження, як і результати інших досліджень, свідчать про те, що серед наркоманів є значна кількість осіб, у яких спостерігаються психічні відхилення різної етіології, що не виключають осудності. 8-10 % наркоманів страждають шизофренією в початковій стадії. У цих випадках збільшується хвороблива замкнутість, наростають розладнаність, дезінтеграція особистості. Дослідження, проведені генетиками, показали, що наркоманія успадковується. Діти наркоманів можуть мати психічні або фізичні дефекти, що також передадуть у спадок.

Цей факт говорить про необхідність якісного поліпшення діагностики і корекції, лікування психічних аномалій з використанням сучасних досягнень психотерапії, психіатрії, про недостатність спеціальних експериментально-психіатричних досліджень, які допомагають установити приховані ознаки порушень психіки людини і можуть бути застосовані в діагностичних цілях.

Лікувально-профілактичні заходи повинні включати діагностику психічних захворювань, починаючи з раннього віку; вибір найбільш ефективних засобів медичної допомоги; розробку індивідуальних реабілітаційних програм для осіб, які страждають цими захворюваннями; надання допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні; застосування примусового лікування; усунення з навколишнього середовища психотравмуючих чинників, допомога у вирішенні конфліктів, що виникають; розробку і застосування методів контролю агресивної поведінки особи. При цьому мають не лише виявлятися змінені хворобою особистісні властивості людини, але й зберігатися ті корисні компоненти особової діяльності, які будуть враховуватися під час психокорекційної роботи [121, c. 14]. Крім того, повинна бути налагоджена робота правоохоронних органів з медичними установами даного профілю, а також особами, які здійснюють індивідуальне шефство, опіку над тими, хто має психічні відхилення.

Соціально-адаптаційні заходи. Дані заходи спрямовані на профілактику рецидиву взагалі і злочинів у сфері незаконного наркообігу зокрема. Профілактику рецидиву необхідно починати ще під час перебування особи в місцях позбавлення волі. Велике значення при цьому щодо робота по підготовки засудженого до життя на волі. В індивідуальній роботі із засудженим потрібно робити акцент на збереженні сім'ї засудженого, всіляко вітати укладення засудженими шлюбів під час перебування в місцях позбавлення волі, оскільки сім'я має велике значення для їх соціальної адаптації. Саме наявність сім'ї полегшує входження в нову соціальну обстановку, крім того, набагато легше вирішуються питання побутового влаштування. До того ж, частіше за все, саме члени сім'ї сприяють працевлаштуванню колишнього засудженого, нерідко ще задовго до звільнення домовляються про місце його роботи [122, c. 40]. Роботу з профілактики рецидиву, розпочату ще під час відбування покарання, необхідно продовжувати і після звільнення особи. Там, де перехід від ув'язнення до волі відбувається з підтримкою і допомогою з боку державних органів і громадських організацій, імовірність рецидиву зменшується. Йдеться про сприяння у працевлаштуванні, розв'язанні житлового питання, в налагодженні побуту. Доцільно, щоб звільнений міг якомога швидше працевлаштуватися з урахуванням отриманої в колонії спеціальності. При такому підході не втрачаються набуті в колонії трудові навички. У цьому звільненому повинні надавати допомогу як адміністрація ВТУ, так і місцеві органи самоврядування. Багато з тих, хто раніше скоював злочини і знову скоїв злочин у сфері незаконного наркообігу, відзначили, що після звільнення з місць позбавлення волі за скоєння попереднього злочину хотіли знайти роботу, однак в умовах безробіття і настороженого ставлення до них з боку трудового колективу, їм це не вдавалося. Допомога у працевлаштуванні з боку державних органів їм не була надана, і вони знову вимушені були повернутися до скоєння злочинів. Місцевим органам влади доцільно було б ухвалити рішення про квотування робочих місць для осіб, звільнених з УВП, на підприємствах державної і колективної форм власності.

Не можна пройти і повз той факт, що особа, яка звільнилася після відбування покарання у вигляді позбавлення волі, особливо за злочини у сфері незаконного наркообігу, часто зустрічає недовірливе, насторожене і навіть негативне ставлення з боку навколишніх. Зрозуміти це можна. На наш погляд, для більш успішної соціальної адаптації самотнім звільненим необхідно надавати кімнату в комунальних квартирах або в гуртожитку. Безумовно, це дуже дорогий захід, але звільнений буде відчувати себе більш захищеним, упевненим, і, крім того, у нього не буде спокуси розв'язати свої матеріальні проблеми за рахунок навколишніх людей, які мешкають у спільному з ним приміщенні.

Велику роль у процесі адаптації звільнених здатні відіграти добродійні та релігійні організації. Вони можуть не тільки сприяти переоцінці людиною тих або інших цінностей, але й допомогти у забезпеченні її одягом, їжею, духовною літературою, іншими необхідними речами, у працевлаштуванні, навіть у розв'язанні житлового питання.

Забезпечення роботою і житлом, створення нормальних матеріально-побутових умов є дуже важливими передумовами для успішного вирішення найважливіше завдання - попередження рецидиву [123, c. 201]. Однак успіх у роботі з попередження рецидиву може бути досягнутий лише тоді, коли турбота і допомога поєднуватимуться із наглядом і контролем щодо таких осіб. У попередженні рецидиву злочинів велику роль покликаний відіграти адміністративний нагляд міліції за певними категоріями звільнених із місць позбавлення волі. Адміністративний нагляд не є покаранням або його продовженням, він сприяє попередженню повторних злочинів з боку раніше засуджених осіб, шляхом систематичного контролю за ними і виховно-профілактичного впливу на них [117, c. 193]. Вважаємо, що за особами, які скоїли злочин у сфері незаконного наркообігу, хоча і вперше, обов'язковим є встановлення адміністративного нагляду, тривалість якого залежатиме від поведінки особи на волі, оскільки серед осіб, які скоїли вказані злочині багато тих, хто допускає рецидив, а також багато мігрантів, переміщення яких необхідно контролювати.

Організаційно-управлінські заходи. Відповідно до законодавства України боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють у межах наданої їм компетенції відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживанню наркотиками і психотропними речовинами - Міністерство охорони здоров'я України, ряд інших органів і установ. Основними суб'єктами попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу є правоохоронні органи, в першу чергу, органи внутрішніх справ [124].

З метою виконання Національної програми протидії зловживанню наркотичними засобами і їхньому незаконному обігу на 1994 - 1997 рр. у структурі МВС України було створено підрозділ безпосередньої боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів. Даний підрозділ одержав назву "Департамент по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (ДБНОН)" і увійшов у блок кримінальної міліції, отримавши статус оперативної служби. Відповідно до наказу МВС України № 51 від 02.02.1994 "Про створення в системі МВС України спец. підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків" основними завданнями ДБНОН є такі: реалізація державної політики з питань боротьби з незаконним обігом наркотиків в Україні; здійснення комплексних заходів щодо протидії поширенню наркоманії і пов'язаної з нею злочинності; виявлення і викриття злочинних груп і ділків наркобізнесу, котрі збувають наркотичні речовини і мають міжрегіональні і міжнародні зв'язки; організація діяльності ОВС щодо попередження і розкриття злочинів, пов'язаних із наркотиками [125].

Діяльність підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та інших служб кримінальної міліції ще не повною мірою відповідає завданням виявлення усього ланцюга незаконного наркообігу, від виробника до споживача, недостатньо виявляються джерела придбання та канали розповсюдження наркотиків, припинення злочинної діяльності контрабандистів і збувальників наркотиків. Значною передумовою виконання поставлених перед спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю завдань є посилення їх взаємодії і більш чітке розмежування функцій із підрозділами по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, щоб уникнути дублювання і приниження міри відповідальності. Взаємодія названих оперативних підрозділів може бути згрупована таким чином: а) облік та обмін оперативною інформацією відносно осіб, які займаються наркобізнесом. З цією метою вважаємо за доцільне створити єдину аналітичну групу щодо вивчення і узагальнення оперативної та іншої інформації відносно осіб, причетних до наркобізнесу. На підставі такого аналізу визначати форми взаємодії підрозділів; б) планування і проведення спеціальних цільових операцій по знешкодженню злочинних угруповань, які займаються наркобізнесом, особливо з міжрегіональними, міждержавними і корумпованими зв'язками; в) важливим моментом є спільна участь цих підрозділів у здійсненні контрольованої поставки та оперативної закупки наркотичних засобів. Таким чином, плідна взаємодія підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю з підрозділами по боротьбі з незаконним наркообігом дозволить забезпечити комплексне використання сил і засобів цих підрозділів у попередженні незаконного наркообігу і досягти більш вагомих результатів у цьому напрямку.

Велику роботу в попередженні незаконного наркообігу виконують дільничні інспектори. Відповідно до чинного нормативного акту МВС на службу дільничних інспекторів міліції покладено обов'язок виявлення, запобігання та припинення проявів наркотизму. Згідно з цим актом процес організації діяльності дільничних інспекторів по запобіганню наркотизму умовно можна розділити на кілька складових. Основні з них: аналітична робота та її інформаційне забезпечення; планування адекватних заходів і контроль за їх своєчасним виконанням; взаємодія служби дільничних інспекторів з іншими підрозділами міськрайоргану, які беруть участь у боротьбі з незаконним наркообігом.

На нашу думку, слід більш активно використовувати можливості для боротьби з незаконним обігом наркотиків такої структурної одиниці ОВС, як Адміністративна служба міліції. Враховуючи той фактор, що АСМ найбільш наближена до населення і виконує свою правоохоронну діяльність у безпосередньому контакті з громадськістю та конкретними особами, можна стверджувати що цей фактор необхідно використовувати і у організації протидії незаконному наркообігу. Практика показує, що основними місцями розповсюдження, споживання, а також перевезення наркотиків є громадські місця, включаючи об'єкти транспорту, тому організація та підвищення ефективності роботи таких підрозділів АСМ, як наряди ППС, наряди супроводу пасажирських та електропоїздів, дільничні інспектори, повинна позитивно вплинути на поліпшення оперативного стану на дільницях особливо стосовно розповсюдження, зберігання, споживання та перевезення наркотиків і прекурсорів. Підвищенню ефективності участі АСМ у боротьбі з незаконним обігом наркотиків мають сприяти наступні заходи: ретельна і детальна розробка піших маршрутів ППС у місцях збуту наркотиків або збирання осіб для спільного вживання наркотиків; проведення точного інструктажу міліціонерів ППС, які заступають патрулювати на ці маршрути; моделювання можливих нештатних ситуацій та відпрацювання правильних дій нарядів у цей час; забезпечення нарядів ППС, що працюють на цих маршрутах, службовими собаками, які мають навички розшуку наркотиків; укомплектування нарядів ППС супроводу пасажирських поїздів, що ідуть у напрямках, через які проходять канали перевезення наркотиків та сировини, найбільш досвідченими працівниками, які пройшли спеціальну підготовку в спеціальних навчальних центрах або на курсах при підрозділах ВБНОНу; проведення спеціальних навчань та інструктажів з працівниками ППС, які несуть службу на платформах залізничних вокзалів під час прибуття або відправлення пасажирських поїздів у напрямках, пов'язаних з каналами перевезення наркотиків.

Взаємодія служби ДІМ з іншими підрозділами міськрайоргану щодо попередження незаконного наркообігу дає можливість об'єднати спільні зусилля, спрямувати їх на попередження, припинення та розкриття злочинів, скоюваних особами, які зловживають наркотиками чи психотропами, а також на досягнення найкращих результатів у найкоротший термін, цілеспрямовану боротьбу з наркотизмом, уміле визначення її основних напрямів, уникнення дублювання та раціональне використання можливостей кожної служби. При здійсненні спільних заходів усі служби діють у межах своєї компетенції.

Серед основних форм взаємодії щодо попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу можна назвати: спільну розробку комплексних заходів по виконанню рішень уряду та вищих органів внутрішніх справ, участь в їх проведенні; комплексне планування операцій "Мак", "Допінг", "Озон", "Канал" чи окремих заходів, які у зв'язку з мінливою оперативною обстановкою потребують реалізації разом із комплексним використанням сил і засобів міськрайоргану; надання відділенню (групі) БНОН, кримінальній міліції у справах неповнолітніх, ДСБЕЗ допомоги службою ДІМ у проведенні заходів, не включених до планів роботи цієї служби; ініціативне виявлення співробітниками БНОН, ДСБЕЗ, КМСН та інших підрозділів міськрайоргану осіб - суб'єктів наркотизму, від яких можна очікувати скоєння наркозлочинів, і передача цієї інформації у службу ДІМ.

Законом України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” до основних заходів протидії незаконному вживанню наркотиків віднесено: контрольовану поставку; оперативну закупку; конфіскацію; запити правоохоронних органів про розміщення коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин прекурсорів; огляд транспортних засобів, вантажів і особистих речей громадян; використання об'єктів масового перебування громадян для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин; здійснення адміністративного нагляду за особами, звільнених з місць позбавлення волі[19].

Так, у ст. 101 Митного кодексу України записано "З метою припинення міжнародного незаконного обігу наркотичних речовин і виявлення осіб, які беруть участь у такому обігу, митні органи України в кожному окремому випадку за домовленістю з митними та іншими відповідними органами іноземних держав або на основі міжнародних договорів України використовують метод "контрольованої поставки ", тобто допускають під своїм контролем ввезення з України або транзит через її територію наркотичних засобів та психотропних речовин, включених в незаконний обіг"[11]. Метод контрольованої поставки дозволяє виявляти осіб, злочинні угрупування, які займаються незаконним наркообігом, а не обмежуватися простим їх вилученням з обігу. За його допомогою можна встановити не тільки постачальників та осіб, які отримують вантажі, але й максимальну кількість членів угруповання (другорядних), канали та маршрути транспортування, способи їх маскування. Цей оперативно-розшуковий метод є одним із найдійовіших у попередженні злочинів у сфері незаконного наркообігу. Однак є й негативні моменти використання цього методу: відсутність методичних рекомендацій з його практичного використання; відсутність слідчої і судової практики про допустимість в якості доказів результатів проведених операцій; відсутність навчання молодих співробітників в системі професійної підготовки найбільш ефективних методів боротьби з наркобізнесом, до яких насамперед відноситься контрольоване постачання; небажання оперативних працівників обтяжувати свою діяльність проведенням кропіткої роботи, пов'язаної з контрольованою поставкою; відсутність належного матеріально-технічного забезпечення підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків і кримінального розшуку для проведення таких операцій; відсутність кваліфікованого спецапарата, здатного виконувати завдання щодо оперативного супроводу контрольованої поставки і розробки організованих злочинних груп наркоділків. Цей метод потребує тісного співробітництва правоохоронних органів, а також ретельного планування і точного виконання [126].

Для одержання доказів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, працівникам органів (підрозділів), яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, за постановою начальника відповідного органу, погодженою з прокурором, дозволяється проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів - оперативної закупки. Використання оперативної закупки вже протягом тривалого часу підтверджує її життєздатність, що виражається в результативності виявлення, документування, розслідування злочинів у сфері незаконного наркообігу та притягненні обвинувачених до кримінальної відповідальності. Стаття 271 нового Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 року (Контроль за вчиненням злочину) зараховує оперативну закупку до категорії негласних слідчих (розшукових) дій [9].

Розширення сфер використання оперативної закупки, а також неординарність цього методу висуває високі вимоги до особистості оперативного працівника,. Однак є і ряд недоліків: закупка незначних партій наркотиків; відсутність коштів на проведення операцій із придбання великих партій наркотиків в оптових збувальників або на придбання «важких» чи синтетичних наркотиків; проведення операцій з оперативної закупки з одночасним затриманням підозрюваної особи без проведення комплексу оперативно-розшукових заходів для викриття всієї злочинної групи - від виробника до збувальника.

Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, що знаходяться в незаконному обігу, а також обладнання, яке використовується для їх незаконного виготовлення, підлягають конфіскації в установленому законом порядку. Наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення підлягають знищенню в порядку, встановленому нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України і Верховного Суду України.

На письмову вимогу державних органів (підрозділів), які мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, банки, а також кредитні, митні, фінансові та інші установи, підприємства, організації (незалежно від форм власності) зобов'язані протягом трьох діб надіслати інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні і зовнішні економічні угоди юридичних осіб і громадян, відносно яких є оперативні та інші матеріали, що свідчать про їхню причетність до незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів. Указані в частині першій цієї статті установи, підприємства і організації протягом двадцяти діб зобов'язані повідомити відповідні правоохоронні органи про громадян, одноразові грошові вклади і перекази яких перевищують тисячу мінімальних розмірів заробітної плати. Невиконання посадовими особами вказаних установ, підприємств і організацій цих вимог тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Огляд транспортного засобу, вантажу, що в ньому знаходиться, особистих речей водія і пасажирів може бути здійснено посадовими особами органів Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України на підставі заяв, повідомлень про правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, або за наявності про це іншої достовірної інформації компетентних органів. У разі виявлення речовин, які викликають підозру як такі, що належать до наркотичних, психотропних речовин або прекурсорів і потребують подальшого дослідження, а також наявності у водія чи пасажирів ознак наркотичного сп'яніння, транспорт і вказані особи можуть бути доставлені в органи внутрішніх справ для з'ясування необхідних обставин.

У разі встановлення фактів систематичного вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин у місцях масового перебування громадян (ресторанах, кафе, барах, казино, відеотеках, дискотеках тощо) та невжиття з боку керівництва цих закладів заходів протидії, діяльність таких об'єктів може бути тимчасово зупинено рішенням органів державної виконавчої влади за поданням відповідних правоохоронних органів строком до трьох місяців, а у разі встановлення факту повторного їх використання з цією ж метою протягом року - строком до шести місяців. Якщо після цих заходів указані об'єкти продовжують і далі використовуватися для вживання чи збуту наркотичних засобів або психотропних речовин, їх функціонування припиняється згідно з чинним законодавством.

Особи, яких було засуджено до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, підлягають адміністративному нагляду в установленому законодавством порядку.

Свого часу активну роль у попередженні злочинності відігравали громадські самодіяльні організації - добровільні народні дружина, пункти охорони громадського порядку, які сприяли державним органам в охороні громадського порядку, проведенні виховної роботи з нестійкими особами, розкритті злочинів і розшуку злочинців. У середині 1970-х років лише в Українській РСР діяло 35 тис. добровільних народних дружин [127, c. 220]. Після розпаду Радянського Союзу ці об'єднання припинили своє існування, хоча досвід їх діяльності заслуговує на увагу. На нашу думку, необхідно в нових умовах використовувати досвід добровільних народних дружин, спеціальних дружин, пунктів охорони громадського порядку. Цьому, зокрема, сприяє прийняття Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону". Але підійти до організації їх діяльності слід дещо з інших позицій - з позицій матеріального стимулювання і відповідної професійної підготовки. По-перше, має бути передбачена платна основа роботи членів цих формувань, різні пільги, наприклад, безкоштовний проїзд на транспорті. По-друге, варто приділити належну увагу фізичній підготовці членів ДНД. По-третє, у місцевому бюджеті повинні бути передбачені цільові відрахування на цю діяльність. Необхідно пам'ятати і про моральне стимулювання учасників громадських формувань. Патрулювання населених пунктів членами ДНД з метою виявлення бродяг, наркоманів, місць появи злочинців-гастролерів, скупчення кримінальних елементів, місць, де збираються наркомани для спільного вироблення та вживання наркотиків, значно поліпшило б оперативну обстановку в тому або іншому районі, утруднило б скоєння багатьох злочинів, сприяло б затриманню злочинців на місці злочину.

Правові заходи. Міжнародна спільнота й Україна встановлюють правові основи діяльності у сфері незаконного наркообігу, а також у галузі протидії їх незаконному обігу з метою охорони здоров'я громадян, державної і громадської безпеки.

Національне законодавство про незаконний наркообіг складається з норм, що містяться в міжнародних договорах, ратифікованих Україною - Женевській Конвенції “Про заборону незаконної торгівлі наркотичними засобами” 1935 р., “Єдиній конвенції про наркотичні засоби” 1961 р., “Конвенції про психотропні речовини” 1971 р., “Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” 1988 р.; Кримінальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення; Законах України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” від 15 лютого 1995 р., “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995р., “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червні 2000 р.; Постанові КМ України від 3 січня 1996 р. №7 “Про затвердження про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”; Концепції реалізації державної політики у сфері боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і деяких інших законодавчих актах України, указах Президента України, постановах Уряду України, актах міністерств і інших органів виконавчої влади, що мають нормативно-правовий характер, а також нормативно-правових актах місцевого самоврядування. Недержавні організації та об'єднання не мають права здійснювати регулювання діяльності у сфері незаконного наркообігу і в галузі протидії йому.

Прийнята під егідою ООН Єдина Конвенція про наркотичні засоби 1961 р. із Поправками, внесеними до неї відповідно до Протоколу 1972 р., об'єднала більшість документів, що діяли у сфері незаконного наркообігу [2]. Основні зусилля спрямовувалися на поступове створення і посилення мережі адміністративного контролю, першочерговим завданням якої стало регулювання пропозиції і руху наркотиків із метою обмеження їхнього виробництва, імпорту й експорту такою кількістю, що є необхідною для законних медичних і наукових цілей. Менш докладно Конвенція торкається заходів щодо попередження зловживання наркотичними засобами. Практичні заходи в галузі профілактики Конвенцією не конкретизуються. Згадується тільки необхідність раннього виявлення фактів зловживання наркотичними засобами поряд із лікуванням, вихованням відповідних осіб, відновленням їхньої працездатності, поверненням їх у суспільство, спостереженням за ними після лікування. Сторони повинні сприяти підготовці кадрів для цих цілей і вживати заходів для ознайомлення населення з проблемами зловживання наркотичними засобами і його запобігання. У такий спосіб Конвенція надає країнам самостійність у частині вибору форм лікування і профілактики наркологічних захворювань, залишаючи тим самим цю сферу без міжнародної регламентації.

Конвенція про психотропні речовини 1971 року поширює міжнародну систему контролю на нові типи психотропних речовин - такі, як стимулятори центральної нервової системи (амфетаміни та ін.), седативні й снотворні засоби (барбітурати та ін.) і галюциногени (ЛСД, мескалін та ін.). Стосовно заходів проти зловживання психотропними речовинами Конвенція 1971 р. повторила рекомендації Конвенції 1961 р. і надала країнам можливість самостійного вибору напрямків профілактики і лікування залежності від психотропних речовин.

Зростання наркозлочинності змусило Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України розробити і прийняти комплекс програмних заходів профілактичної роботи з попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу. У прийнятих документах міститься аналіз існуючої системи профілактики злочинів у сфері незаконного наркообігу і розробки заходів для її удосконалення. Так, Кабінетом Міністрів України 14 грудня 1993 р. (Постанова Кабінету Міністрів України № 1034 від 14 грудня 1993 р.) було прийнято Національну програму протидії зловживанню споживанням наркотичних речовин і їхнього незаконного обігу на 1994 - 1997 рр.

На сьогоднішній день в Україні діє Комплексна програма профілактики злочинності. Програма передбачає широку взаємодію різних міністерств і відомств. Так, її виконавцями є Міністерство закордонних справ, Міністерство освіти і науки, Держкомітет у справах молоді, спорту і туризму, силові відомства (МВС, СБУ, Держкомкордон, Митниця), Міністерство охорони здоров'я та ін.

Значну роль у боротьбі з незаконним наркообігом покликаний відіграти Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і зловживанню ними" [19]. Даний Закон установлює систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного використання наркотичних засобів на території держави, і діє разом із Законом України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів", а також кримінальним законодавством України і низкою інших нормативних документів [18].

Відповідно до Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і зловживанню ними" боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюють у межах наданих їм повноважень відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, а заходи протидії зловживанню ними - Міністерство охорони здоров'я України та інші відповідні органи і установи.

Найважливішим нормативним актом у попередженні наркоозлочинності є "Концепція реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки", затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2010 р. Передбачається, що її реалізація дасть змогу:

зменшити обсяг вживання всіх видів наркотичних засобів та психотропних речовин, а також знизити рівень потенційного ризику та шкоди внаслідок вживання таких засобів та речовин;

забезпечити протидію організованим угрупованням, що здійснюють незаконне переміщення наркотичних засобів та психотропних речовин через територію України, та дотримання законодавства щодо контролю за виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, відпуском, обліком, перевезенням, пересиланням лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність;

знизити рівень попиту на наркотичні засоби та психотропні речовини в результаті здійснення ефективних заходів, зокрема щодо раннього втручання, лікування та соціальної реабілітації осіб з наркотичною залежністю;

підвищити рівень поінформованості населення щодо наслідків вживання не за медичним призначенням наркотичних засобів та психотропних речовин, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність, та їх розповсюдження із залученням неурядових організацій, територіальних громад та засобів масової інформації;

сформувати в суспільстві негативне ставлення до вживання наркотичних засобів та психотропних речовин не за медичним призначенням;

запровадити науково обґрунтований підхід до медичного забезпечення, соціальної реабілітації та соціальної реінтеграції осіб з наркотичною залежністю;

підвищити ефективність заходів, які вживаються правоохоронними органами, задіяними в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, з метою зменшення нелегального постачання на територію України таких засобів, речовин та прекурсорів;

створити науково обґрунтовану систему моніторингу ефективності заходів, спрямованих на протидію поширенню наркоманії, та контролю за розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність;

активізувати міжнародне співробітництво, співробітництво між державними органами, неурядовими організаціями та громадськістю;

створити ефективну систему освіти, підвищення кваліфікації, проведення тренінгів для працівників з питань протидії поширенню наркоманії та контролю за розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також лікарських засобів, зловживання якими може викликати наркотичну залежність.

Кримінально-правові заходи попередження злочинів, пов'язаних з порушенням обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, - це діяльність правоохоронних органів, яка базується на кримінальному законодавстві, стосовно здійснення системи кримінально-правових заходів з попередження, припинення незаконного обігу наркотиків і реалізації кримінальної відповідальності осіб, які беруть в ній участь [128].

У Кримінальному Кодексі України, що набрав сили 1 вересня 2001 р., злочинні діяння у сфері незаконного обігу наркотичних засобів зібрано в окремий розділ, що одержав назву «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і інші злочини проти здоров'я громадян» [8]. Крім того, законодавцем було встановлено кримінальну відповідальність за схиляння неповнолітніх до вживання допінгу (ст. 323). Відповідно до ч.1 даної статті схиляння неповнолітнього до вживання допінгу карається штрафом до п'ятдесятьох неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певним видом діяльності на термін до 3-х років.

Характерною рисою нового Кодексу є пом'якшення кримінальної відповідальності за низку передбачених ним діянь. Це виявилося як у запровадженні нових, більш м'яких, покарань (громадські роботи, обмеження свободи), так і в зниженні верхніх меж санкцій ряду статей. Так, якщо в старому кодексі за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збереження, пересилку або збут наркотичних засобів або психотропних речовин передбачалася кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від 3-х до 10-ти років із конфіскацією майна або без такої, то за новим кодексом передбачається позбавлення волі на строк від 3-х до 8-ми років (ч.1 ст.307). Аналогічним чином було знижено на два роки верхню межу санкцій другої (з 12 до 10) і третьої (з 15 до 12) частин даної статті, у яких йдеться про діяння (незаконне виробництво, виготовлення і т. ін.), вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або із залученням неповнолітнього, а також про збут наркотичних засобів і психотропних речовин у місцях масового перебування громадян, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби в особливо великих розмірах. Слід зазначити, що у випадку, якщо особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їхні аналоги і вказала джерело їхнього придбання, або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із їхнім незаконним обігом, вона звільняється від відповідальності за їхнє незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення або пересилку (ч.4 ст. 307).

Крім того, із кримінального кодексу було вилучено ст. 229-8 КК України (у редакції 1961р.), що регламентувала покарання за незаконне виробництво, придбання, збереження, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах. Законодавець не звільнив особу від відповідальності за скоєння перерахованих вище діянь, просто відбулася заміна кримінальної відповідальності на адміністративну (ст.44 КпАП) . Відповідно до цієї статті передбачено покарання у вигляді штрафу від 18 до 43 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян або адміністративний арешт на строк до 15 діб. Особа, котра добровільно здала наркотичні засоби або психотропні речовини, які вона мала в невеликих розмірах, і які вона зробила, придбала, берегла, перевозила, пересилала без мети збуту, звільняється від адміністративної відповідальності за дії, передбачені цією статтею.

Значно знижено покарання за організацію або утримання місць для незаконного вживання або виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин. Так, якщо старий кодекс передбачав покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років із конфіскацією майна або без такої, то за новим кодексом передбачається позбавлення волі строком від 3-х до 5-ти років (ч.1 ст. 317 КК України). Ті ж дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або групою осіб, або із залученням неповнолітнього, караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 12-ти років із конфіскацією майна (ч.2 ст. 317 КК України).

До санкцій ряду статей було введено нове покарання у вигляді обмеження свободи, під яким розуміється утримання засудженого в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Так, раніше за схиляння до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років, тепер же запроваджено альтернативне покарання у вигляді обмеження волі на той же строк (ч.1 ст. 315 КК України). Змінилося покарання і за незаконне привселюдне вживання наркотичних засобів. Старий кримінальний закон за дане діяння передбачав покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 4-х років або штраф у розмірі від 100 до 300 мінімальних розмірів заробітної плати. За новим же законом передбачено покарання у вигляді обмеження волі на строк до 4-х років, або позбавлення волі на строк до 3-х років (ч.1 ст. 316 КК України). Якщо ж ці дії вчинені повторно або особою, яка раніше скоювала злочин, передбачений статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318 КК України, вони караються позбавленням волі на строк від 3-х до 5-ти років.

Слід відзначити, що, незважаючи на загальну гуманізацію нового Кримінального кодексу, все ж відбулося посилення покарань за деякі злочинні діяння. Приміром, якщо незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів або психотропних речовин, або їхніх аналогів в організм іншої людини проти її волі (ст. 314 КК України, в редакції 2001р.) каралося або позбавленням волі на строк від 2-х до 5-ти років, або штрафом від 200 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати, то в новій редакції статті законодавець залишив тільки більш суворе покарання - позбавлення волі на строк від 2-х до 5-ти років. Якщо ж ці дії призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно, або зроблені по відношенню до 2-х і більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої ваги або тяжке тілесне ушкодження потерпілому, то вони караються позбавленням волі на строк від 3-х до 10-ти років. Ті ж дії, зроблені по відношенню до неповнолітнього, або особи, яка знаходиться в безпомічному стані або вагітної жінки, а також якщо вони були пов'язані з уведенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів, якщо в результаті таких дій настала смерть потерпілого, караються позбавленням волі на строк від 5-ти до 12-ти років.

Одним із засобів попередження злочинів у сфері незаконного наркообігу є слідчо-судова профілактика. Практика свідчить, що подання слідчого і окремі ухвали суду про усунення причин й умов скоєння злочинів обмежувалися пропозиціями на зразок: "вжити заходів", "активізувати роботу", "поліпшити контроль" тощо. Ефективність подань і окремих ухвал зрештою залежить від сумління тих, кому вони адресуються, і фактично вжитих по них заходів. Проведеним нами дослідженням встановлено, що 71% подань (окремих ухвал) було направлено до органів внутрішніх справ; 7% - у ЖЕВ по місцю проживання; 16% - адміністрації підприємств, установ, організацій за місцем роботи винного; 6% - службам у справах неповнолітніх. Жодної відповіді з боку органів, на адресу яких виносилися дані документи, про конкретно вжиті заходи щодо усунення причин і умов скоєння злочину отримано не було. Причини подібного ставлення багато в чому криються у відсутності реального контролю за виконанням подань (ухвал) з боку слідчо-судових органів і будь-яких серйозних юридичних наслідків за залишення подань (окремих ухвал) без відповіді [128].

Більшість державних органів і громадських організацій усе-таки згодні з тим, що профілактика повинна бути важливим компонентом у сучасному підході до розв'язання проблеми зловживання різними речовинами. Профілактика зловживання наркотичними речовинами традиційно розподіляється на три етапи. Перший - первинна профілактика, якій властиво запобігання зловживанню наркотиками до того, як зловживання взагалі буде мати місце. Тому метою профілактики є перешкоджання початковому вживанню речовин. Ніколи не починаючи вживання наркотику, ви не будете мати з ним жодних проблем. В основі цього підходу лежить принцип "просто скажи НІ", коли в будь-якій формі, особливо молодим, пропонують наркотик. Тому на першому етапі необхідно включати в профілактику весь інформаційний простір, який впливав би на свідомість осіб, яким пропонують для вживання наркотичні речовини. На наступному етапі, коли вже вживання наркотику розпочалося і проблема тільки сплила на поверхню, необхідна наполеглива і безпосередня профілактика з кожною конкретною особою. Ця профілактика повинна провадитись усіма зацікавленими органами, організаціями, її метою має бути припинення вживання наркотиків і запобігання подальших погіршень в організмі: тобто діагностика, постановка на облік і лікування в закладах охорони здоров'я. Профілактика і лікування наркоманії збігаються, але про профілактику звичайно говорять коли інцидент трапляється вперше, а про лікування, коли трапляються рецидиви.

ВИСНОВКИ

Комплексне вивчення злочинів у сфері незаконного наркообігу дозволяє зробити низку висновків, а також внести деякі пропозиції і рекомендації щодо подальшого вдосконалення практики боротьби з даним видом злочинності та визначити перспективи подальших досліджень з цієї проблематики.