Міжнародний досвід протидії корупції

Поняття корупції: основні підходи до розкриття його змісту в зарубіжних країнах, адміністративно-правові засади протидії в Україні. Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині, Америці та Японії, порівняльна характеристика та обґрунтування підходів.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.06.2014
Размер файла 99,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

На сьогоднішній день таким органом є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. До його основних завдань відповідно до Положення про нього, зокрема віднесено: розроблення і внесення Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо визначення основних напрямів державної антикорупційної політики, забезпечення ефективної взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики, проведення системного аналізу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції із здійсненням комплексу заходів щодо їх узгодженої роботи у зазначеній сфері тощо.

Спеціальним підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства Внутрішніх справ є Департамент державної служби боротьби з економічної злочинністю.

Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України є самостійним структурним підрозділом у складі кримінальної міліції апарату МВС України, який безпосередньо підпорядковується Міністрові внутрішніх справ України або уповноваженому ним заступникові та згідно із законодавством України організовує і здійснює оперативно-розшукову діяльність.

Основними завданнями Департаменту є:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері боротьби із злочинністю, захисту економіки та об'єктів права власності.

- своєчасне припинення злочинів у сфері економіки та запобігання їм.

- аналіз, прогнозування криміногенних процесів у сфері економічної діяльності та своєчасне інформування про них керівництва МВС України та інших органів виконавчої влади.

- виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності.

- виявлення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень у сфері економіки, та вжиття заходів щодо їх усунення.

Працівники Департаменту мають право:

- викликати громадян і службових осіб у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в їх провадженні;

- вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення по фактах порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до компетенції Департаменту;

- входити безперешкодно у будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ організацій, в тому числі митниці, та оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах;

- перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їхньою згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це адміністрації з метою забезпечення безпеки громадян, громадської безпеки, запобігання злочину, виявлення і затримання осіб, які його вчинили;

- одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю.

- порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні;

- за рішенням суду в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, витребувати і вилучати оригінали документів, що свідчать про правопорушення, зразки сировини і продукції, а до ухвалення такого рішення суду - в присутності понятих та керівників підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, щодо яких проводиться перевірка, вивчати документи, що свідчать про правопорушення, за рахунок відповідного органу міліції робити з них копії із залишенням особам, щодо яких проводиться перевірка, опису документів, з яких виготовлено копії, опечатувати каси, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі;

- вилучати у громадян і службових осіб предмети і речі, заборонені або обмежені в обороті, а також документи з ознаками підробки, знищувати ці предмети, речі та документи або передавати їх за призначенням у встановленому порядку;

- відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка;

- використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать;

- проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь;

- брати участь у розкритті кримінальних правопорушень.

Спеціальним органом при Службі безпеки України є Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України.

Завданнями Головного управління та підпорядкованих йому Головних відділів (Управлінь) у регіонах є:

- організація, здійснення та координація оперативно - розшукових заходів з викриття та розробці корумпованих посадових осіб в структурах державної влади, управління та контролюючих органах;

- у взаємодії з органами прокуратури здійснення оперативно - розшукових заходів щодо забезпечення розслідування кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованій формі, зловживаннях корумпованих посадових осіб органів виконавчої, законодавчої та судової влади, правоохоронних та контролюючих органів;

- припинення і попередження протиправних дій з боку суб'єктів корупційних діянь;

- організація та здійснення оперативно - розшукової роботи з виявлення, попередження та припинення діяльності організованих злочинних угрупувань, що діють у сфері економіки та фінансовій системі, боротьба з проявами корупції, легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом, використанням організованими злочинними угрупованнями у своїх інтересах комерційних структур у сфері валютно - грошового обігу;

- розробка і здійснення оперативно - розшукових заходів, спрямованих на попередження збитків державі у кредитно - банківській, фінансовій та економічній сферах;

- організація виявлення, попередження, локалізації та припинення діяльності міжрегіональних організованих злочинних угруповань, які використовують методи насильства;

- організація та здійснення оперативно - розшукових заходів щодо попередження, виявлення та припинення контрабандної діяльності, оперативної розробки міжрегіональних контрабандних формувань;

- виявлення та припинення незаконного переміщення через кордон сировинних і матеріальних ресурсів, товарів народного споживання, валютних, історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних і вибухових речовин, зброї та боєприпасів;

- організація, здійснення та координація оперативно - розшукових заходів щодо попередження, виявлення та припинення злочинної діяльності організованих наркоугруповань.

Згідно із Законами України за вчинення корупційних правопорушень особи можуть притягуватися до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової (матеріальної) та дисциплінарної відповідальності. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

На зараз в Україні діє Національна антикорупційна стратегія 2011-2015 роки, яка схвалена Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року №1001/2011.

Національна антикорупційна стратегія розроблена на основі аналізу ситуації, пов'язаної з різними проявами корупції в державі, з використанням світового досвіду та рекомендацій міжнародних організацій за результатами моніторингу й оцінки стану запобігання і протидії корупції в Україні.

Реалізація Національної антикорупційної стратегії дасть змогу забезпечити:

- розвиток вітчизняного законодавства у контексті відповідності світовим антикорупційним стандартам, передбаченим Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти корупції, Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією, Додатковим протоколом до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Цивільною конвенцією про боротьбу з корупцією, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, рекомендаціями Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та інших міжнародних інституцій;

- підвищення ефективності системи запобігання і протидії корупції;

- зниження рівня корупції у системі правоохоронних органів, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- скорочення обсягів тіньової економіки;

- формування у громадськості активної позиції із запобігання і протидії корупції.

Оцінка ефективності реалізації Національної антикорупційної стратегії грунтуватиметься на результатах виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, позиції України у міжнародних рейтингах (економічна свобода, інвестиційна привабливість, прозорість тощо), результатах моніторингу України з боку міжнародних організацій, соціологічних дослідженнях, опитуваннях громадської думки.

2. Міжнародний досвід протидії корупції

2.1 Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині

Німеччина посіла 15 місце в списку з 178 країн в успішніх боротьбі с корупцією.

У Німеччині прийнято наступне визначення корупції:

* зловживання державною посадою, політичним впливом або положенням у сфері торгівлі чи промисловості;

* надання переваг третій особі;

* корупція здійснюється з метою отримання будь-якої вигоди посадовою особою або третьою особою;

* корупція завдає шкоди суспільству (якщо йдеться про державну або політичну фігуру) або компанії (якщо мова йде про особу, що займає посаду в області комерції).

В Німеччині в основу боротьби з корупцією покладено завдання знищення матеріальної, насамперед фінансової бази злочинних угруповань. Це досягається двома шляхами: конфіскаційним (конфіскація майна) і створенням належної правової бази для унеможливлення «відмивання брудних грошей». Особливо слід виділити обов'язок банківських установ надавати правоохоронним органам інформацію про операції зі значними сумами грошей за умов, що цю інформацію буде використано лише для розслідування. Законом закріплено правило: якщо громадянин робить внесок у банк у розмірі, більшому ніж встановлена сума, він зобов'язаний пред'явити посвідчення особи. Генеральна лінія німецького уряду у сфері запобігання корупції полягає в тому, щоб у результаті законодавчих, організаційних, кадрових та інших заходів унеможливити зловживання державним службовцем своїм посадовим становищем.

Антикорупційна система Німеччини базується на 10 основних принципах:

· охороняти державну скарбницю і конкуренцію за допомогою регістра корупції;

· створювати стимули для нової етики підприємництва;

· забороняти посадовим особам, звільненим зі служби за надання протекції, протягом 5 років мати відношення до підприємництва;

· ліквідувати прогалини в законах;

· вести санкціонований контроль за телефонними розмовами;

· врегулювати становище головного свідка за допомогою пом'якшення покарання;

· покращувати кримінальне переслідування шляхом створення центрів по боротьбі з корупцією;

· забезпечувати широку гласність своєї діяльності;

· створити «телефон довіри»;

· посилити контроль з метою попередження самозбагачення, і зловживання суб'єктивним правом.

Слід зазначити, що для протидії корупції в Німеччині було вжито заходів законодавчого та адміністративного характеру.

У 1997 р. вступив в силу Закон про боротьбу з корупцією з одночасним внесенням змін до Кримінального кодексу (КК) Німеччини. Було розширено перелік корупційних злочинів:

· отримання вигоди;

· одержання хабара за порушення службового обов'язку;

· обіцянка, пропозиція вигоди, хабарі;

· дача хабара за порушення службового обов'язку;

· отримання та давання хабара в господарському обороті;

· обмежувальні конкуренцію угоди при конкурсах.

У КК Німеччини була внесена стаття про давання та отримування хабара в приватно-правовому обороті, яка раніше містилася в Законі проти невирішеної конкуренції (підкуп службовця).

Як організаційно - правова міра міністерствам і федеральним органам управління був представлений пакет документів, який отримав назву «Директива федерального уряду про боротьбу з корупцією у федеральних органах управління».

У Директиві містяться положення, спрямовані на попередження корупції:

· визначення переліку посад, найбільш схильних до корупції;

· посилення внутрівідомчого контролю у формі ревізій;

· особливо ретельний підхід при призначенні осіб на посади, виконання яких допускає можливість здійснення корупційних дій;

· навчання та підвищення кваліфікації співробітників для неприйняття ними дій, що підпадають під склад корупційних злочинів;

· посилення службового нагляду керівництвом федерального органу;

· ротація персоналу, що займає посади, найбільш схильних до корупції;

· суворе дотримання приписаних процедур при виділенні і оформленні державних замовлень;

· чіткий поділ етапів, пов'язаних з плануванням, виділенням і розрахунками при оформленні державних замовлень;

· виключення з конкурсу учасників аукціону у разі серйозного порушення встановлених правил.

Одночасно з Директивою були розроблені Рекомендації щодо дотримання «Кодексу антикорупційної поведінки». До Рекомендацій додавалося «Керівництво до дії», призначене для керівників, оскільки ефективність заходів впливу та попередження корупції в першу чергу залежить, на думку німецьких законодавців, від керівних осіб державної служби.

У відповідності з цими документами державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю особисто або через довірених осіб, в тому числі брати участь в діяльності правління, наглядової ради або в іншому органі товариства, товариства або підприємства будь-якої іншої правової форми.

Для всякої іншої роботи, крім служби, службовець зобов'язаний отримати попередній дозвіл вищої службової інстанції. Дозвіл не потрібен для: прийняття опікунства, догляду за хворим або немічним, виконання обов'язків за заповітом, відправлення «вільної» професії, управління власним майном, діяльності, пов'язаної з навчанням і дослідженнями в наукових інститутах і установах.

Серед заходів, спрямованих на протидію корупції, слід зазначити порядок працевлаштування осіб, що пішли з високих державних постів. Протягом встановленого терміну вони повинні отримати дозвіл уряду на роботу в приватному секторі або заняття комерційною діяльністю, якщо вони до неї мали відношення. Інакше їх поведінка може розглядатися як корупційна.

У Німеччині службовець і після закінчення терміну служби повинен тримати в таємниці відомості і факти, що стали йому відомі в процесі службової діяльності. Без дозволу службовець не має права давати показання або робити заяви з відомими йому фактами по справах навіть у суді. Дозвіл такого роду дає керівник служби або, якщо службові відносини припинені, останній керівник служби. Відомості для преси вправі оголошувати тільки правління установи або уповноважений ним службовець.

Підвищені вимоги та обмеження, пов'язані з державною службою, компенсуються в Німеччині відповідною державною платнею та іншими виплатами, гарантіями, що забезпечують стабільність робочого місця і просування по службі, а також гідний рівень життя. Все це сприяє ефективності антикорупційної стратегії ФРН.

Як стверджує професор, виконавчий директор Мюнхенського інституту східноєвропейського права Герберт Кюппер, всі ці вимоги дотримується не тільки на папері, а й у реальності: «Достатньо тільки поглянути на рішення судів. Коли чиновник бере хабар - його відразу ж звільняють зі служби».

Нещодавно Вищий апеляційний суд Баварії розглядав справу, в якій фігурував наглядач в'язниці. Останній протягом довгих років приймав подарунки у вигляді грошових підношень від ув'язнених (їх загальна сума склала 6000 євро). До того часу, коли почався розгляд, він вже вийшов на пенсію, але все одно був покараний: його пенсію скоротили на 25%.

Ще один недавній випадок став предметом бурхливого обговорення в Німеччині. Професор університету Ганновера ставив високі оцінки і рекомендував роботи своїх аспірантів до захисту в обмін на подарунки і сексуальні послуги. У результаті він був звільнений зі служби і засуджений до тюремного ув'язнення за кримінальний злочин.

Окрім того, в ФРН паралельно з кримінальним переслідуванням відкривається і дисциплінарне провадження. Для держслужбовця дисциплінарне розслідування куди небезпечніше адміністративної процедури. У кримінальному процесі суддя може взяти до уваги багато особистих обставин, і покарання буде досить м'яким. Дисциплінарне провадження обов'язково призведе до скорочення зарплатні або звільненню. І це страшніше, ніж штраф або умовне покарання, призначене судом.

Ефективність «битви» з корупцією в країні останнім часом істотно зросла. Посприяло цьому формування гарячих телефонних ліній, призначених для анонімних повідомлень, збільшення штатів в прокуратурі і поліції, а також тісна співпраця податкової та кримінальної поліції. Не варто забувати ще й про те, що наука зробила серйозну допомогу. Зараз вчені набагато більше розбираються в умовах, які породжують корупцію, і методиках тих, кого підкуповують і хто підкуповує.

Наприклад, в ході дослідження було встановлено, що готовність чиновника брати хабарі зростає після пари років перебування на одній посаді. Відповідно, тепер в більшості комунальних та міських органів влади намагаються якомога частіше міняти співробітників, які відповідають за видачу значущих дозволів або розподіл серйозних замовлень.

Ще вчені дійшли висновку, що в Німеччині кожен учасник корупційної угоди відмінно знає один одного. Іншими словами, спонтанні рішення дати хабар з'являються дуже рідко. На сьогоднішній день практично неможливо знайти автомобіліста, який спробує запропонувати грошей поліцейському, який пише протокол з приводу перевищення швидкості.

Взагалі, в Німеччині випадків корупції в різних органах місцевого та державного управління (35% від всієї кількості) набагато менше, ніж у приватному бізнесі (близько 57%). На судові і правоохоронні органи припадає приблизно 8%, на політиків всіляких рівнів - тільки 1%.

Вчені пояснюють непідкупність багатьох місцевих чиновників тим, що вони бояться втратити численні пільги і залишитися без пенсії. Що стосується бізнесменів, які дають хабарі, то вони вкрай рідко сприймають власні дії як протиправні.

На думку німецьких слідчих, підприємці, спіймані на місці злочину, постійно виправдовуються тим, що просто прагнули забезпечити замовлення компанії і роботу персоналу. А ті регулярно покривають начальство. Найрідше сигнали від інсайдерів йдуть з таких галузей економіки, як фармацевтика та будівництво.

2.2 Аналіз досвіду протидії корупції у США

У США накопичено практично найбільший досвід боротьби з корупцією. США веде розгалужену боротьбу проти корупції у межах своєї держави та міжнародному рівні. Вони були ініціаторами прийняття низки міжнародних документів у протидії корупції.

Питання корупції та організованої злочинності вперше постала у США же у 1929 році. З тих пір ця проблема постійно знаходиться у центрі уваги різних комісій, комітетів та підкомітетів, що створювались до сьогодення з рішення Конгресу та президента, які в результаті довгого та ретельного вивчення різних аспектів боротьби з організованою злочинністю та корупцією розробили рекомендації, що стали основою федеральних законів.

В законодавстві США поняття корупції посадовців визначено достатньо широко. У ньому визначено низку протиправних діянь, передбачених в основному в чотирьох главах розділу 18 Кодексу законів:

1) «Хабарництво, нечесні доходи і зловживання своїм становищем публічними посадовцями»;

2) «Посадовці і наймані службовці»;

3) «Здирство і погрози»;

4) «Вибори і політична діяльність».

При цьому суб'єктами злочинів, відповідальність за які передбачено у перелічених вище пунктах, є:

- посадові особи органів державного управління;

- посадові особи і працівники департаментів та їх представництв, на підставі дій яких відбулося зловживання службовим становищем із корисливою метою чи у випадку отримання необґрунтованої винагороди;

- федеральні посадові особи;

- особи, що були причетні до зловживань під час виборчого процесу

Кримінального переслідування за хабарництво в США занають не тільки ті, хто одержує хабарі, але й ті, хто їх дає. В Кодексі законів детально вказано, які категорії посадовців є особами, що одержують хабарі. До відповідальності за дачу хабара притягають усіх, хто дає, пропонує, обіцяє що - небудь цінне публічному посадовц або кандидату на цю посаду з протиправною метою. Важливо, що покарання за хабарництво передбачено не тільки для службовця, який нині працює, але й для його попередника і наступника.

Зазвичай американці пов'язують корупцію насамперед із державною службою. Дійсно, державні службовці володіють значним обсягом дискреційних повноважень, найчастіше діють безконтрольно, мають усі можливості використовувати посадове становище у своїх інтересах, а отже, всупереч інтересам держави. Законодавство про державну службу в США мало відрізняється від відповідного законодавства європейських країн і передбачає стандартні заборони та обмеження, що містяться в законах усіх демократичних держав. Так, 17 жовтня 1990 р. був підписаний виконавчий наказ Президента США №12731. Наказ підтвердив ухвалені раніше, але модернізовані акти, за допомогою яких набули чинності обов'язкові для всіх чиновників виконавчої влади США загальні принципи етичної поведінки членів уряду і державних службовців. Власне такі принципи є досить конкретними юридичними і морально-етичними вимогами щодо чиновників вищого рангу і рядових державних службовців. Американським службовцям категорично забороняється приймати подарунки у будь-якій формі від будь-якої особи чи групи осіб, які домагаються від них офіційних дій або мають з ними будь-які спільні справи чи провадять діяльність, що регулюється органом, у якому працюють ці службовці. Не дозволяється також приймати подарунки від осіб, інтереси яких значною мірою залежать від виконання чи невиконання цими службовцями своїх посадових обов'язків.

Боротьба за подолання корупції у США полегшується тим, що відсутні імунітети, за допомогою яких державні службовці можуть уникнути покарання. Для притягнення до відповідальності їх попередньо усувають від виконання обов'язків. Кожна Палата Конгресу США може позбавити статусу депутата будь-якого члена Конгресу, якщо за таке рішення проголосує дві третини її членів.

Існує практика у Конгресі США створювати для розслідування корупційних скандалів комітети з етики - the Select Committee on Ethic on the Senate and the Committee on Standarts of Conduct of the House of Representatives (Спеціальний Комітет з Етики в Сенаті і Комітети по Стандартах Поведінки Палати Представників).

Щодо корупційних дій, які вчиняють службовці приватних компаній, то у 37 штатах за них настає кримінальна відповідальність лише за федеральним законодавством, у інших штатах такі дії класифікуються як шахрайство.

Важливим заходом, який допоміг здійснювати боротьбу з організованою злочинністю, в тому числі і з корупцією, було прийняття Федеральної програми захисту свідків (Federal Witness Security Program) і Програми допомоги свідкам у випадку крайньої необхідності (Emergency Witness Assistance Program). Основна функція цих документів полягає у захисті тих, хто дає свідчення проти злочинців на судових розслідуваннях. За приписами цих документів, особі (разом із сімєю) надається на певний час охорона, свідка з родиною пересиляють в інше місце, роблять їм нові документи, допомагають знайти роботу, і все це - за державні кошти.

У судовій практиці США дозволяється зняти обвинувачення з особи, яка вчинила незначне правопорушення, взамін на допомогу в розкритті фактів корупції і дачі свідчень. Крім того, можуть бути зняті звинувачення з фізичної особи, яка дала свідчення проти себе.

Керівну роль у діяльності щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією відіграє Міністерство юстиції США, яке розробляє національну стратегію боротьби із злочинністю країні та здійснює методичне керівництво цією роботою. Його очолює Генеральний атторей США.

Головним підрозділом Міністерства юстиції. На яке безпосередньо покладена боротьба з організованою злочинністю та корупцією є Федеральне бюро розслідувань (ФБР). ФБР було започатковано ще 26 липня 1908 року як організація Спеціальних агентів за ініціативою Генерального прокурора Чарльза Джозефа Бонапарта при президенті Теодорі Рузвельті. Місія ФБР полягає у розвідуванні даних, забезпеченні національної безпеки, захист Сполучених Штатів від терористичних і зовнішніх загроз розвідки, підтримування і застосовування кримінальних законів США, і в забезпеченні керівництва та кримінального правосуддя послугами федеральних, державних, муніципальних та міжнародних агентств і партнерів. За звітами на 31 жовтня 2013 року у ФБР нараховувалось 35 344 співробітників. Це включало в себе 13 598 спеціальних агентів та фахівців різних напрямів, таких як аналітики розвідки, фахівці в області інформаційних технологій та інші. Окрім цього ФБР має досить розгалужену систему. ФБР працює буквально по всьому світу. Поряд із штаб-квартирою у Вашингтоні, округ Колумбія, у ФБР є 56 підрозділів на місцях, розташованих у великих містах по всій території США, близько 380 невеликих офісів так звані місцеві установи в містах і селищах по всій країні, і більше 60 міжнародних офісів, які називаються «юридичні аташе» в посольствах США по всьому світу.

До складу Міністерства юстиції США входять ще три служби, які мають безпосереднє відношення до організації боротьби з організованою злочинністю та корупцією:

- Служба міграції та натуралізації, яка здійснює заходи щодо попередження незаконного ввезення в країну наркотиків та наркотичних засобів

- Служба судових виконавців США, або Служба Маршалів, що здійснює захист свідків та членів їх сімей під час розслідування справ

- Служба юридичної допомоги, досліджень та статистики, що координує роботу Національного інституту юстиції, який є головною організацією міністерства юстиції у галузі фундаментальних та прикладних досліджень проблем злочинності, причин криміногенної поведінки особистості та розробки заходів попередження злочинності.

Крім того, у правоохоронній структурі існують внутрішні служби нагляду, які слідкують за недопущенням фактів корупції серед її працівників. Також існує практика перевірки працівників відділів і ФБР, закрема на поліграфі.

У США законодавча система складається з двох рівнір - федерального рівня і рівня штатів, тому спостерігається відмінність між функціями правоохоронних органів. Ішним аспектом є те, що кожен штат здійснює свою політику протидії корупції, яка деколи супроводжується дублюванням функцій органів федерації і штату. Відмінність полягає у тому, що органи федерації виконуються обов'язки у тому разі, якщо в корупційних діях об'єктом є кошти федерації або залучені до протиправних дій представники двох або більше штатів. На місцевому рівні розслідуваннями фактів корупції займається поліція штату.

У кожній державі, а також у США, є три гілки влади: законодача, виконавча та судова, а протягом останнього часу почали говорити про четверту - засоби масової інформації (ЗМІ).

Сьогодні до комплексу американських ЗМІ належать загальнонаціональні канали ABC, CBS, NBC, CNN, сотні кабельних каналів і телемережа «Фокс», 10 тис. комерційних радіостанцій, 1,5 тис. щоденних газет, а також надзвичайно велика кількість інтернет - ресурсів. Усі ці ЗМІ мають величезний вплив на суспільство, адже Конституцією США гарантована свобода слова, а це, у свою чергу, дозволяє висвітлювати будь-яку інформацію. У результаті вони мають силу зруйнувати кар'єру політиків, які підозрюються у корупційних діях або вчинили їх. Потрапивши під приціл інформаційних агентств, можна позбутися кар'єри назавжди.

У 2002 році у США було запропоновано індекс оцінювання рівня корупції у штатах (Індекс BGA), який полягав у детальному аналізуванні законів США про свободу інформації, захист свідків та інформаторів, фінансових законів, а також законів, що регламентують отримання подарунків та гонорарів, здійснення поїздок, і тих, які зачіпають сторони конфлікту інтересів. Для ліпшого розуміння ситуації у всіх штатах варто брати і іх географічне положення. За рівнем корупції самим корумпованим штатом є Каліфорнія, а найменш корумпованим є Міссісіпі.

Дослідження індексу корупції у штатах має певні особливості і специфіку. Так, наприклад, у штаті Вашингтон спостерігається значний рівень корупції у зв'язку з тим, що там зосереджені найвищі органи державного управління, а вони, як відомо, найчастіше фігурують у корупційних схемах. А от у штаті Іллінойс причиною корупційних дій є той факт, що політична та урядова ситуація надзвичайно схожа на порядки Дикого Заходу, які характеризуються недопрацьованим законодавством, що практично втратило чинність. Саме це і створює передумови для напрацювання комплексного підходу до протидії корупції на загальнодержавному рівні, з огляду на особливості кожного штату.

1977 рік у США був результативним у формуванні національного антикорупційного законодавства. У цьому році було прийнято й такі важливі документи, як Кодекс етичної поведінки членів Сенату Конгресу США і Кодекс етичної поведінки членів Сенату Конгресу США і Кодекс етичної поведінки членів Палати Представників Конгресу США. За цими документами, усі сенатори чи кандидати, що балатуються у Сенат, посадовці Сенату повинні подавати декларацію про свій фінансовий стан, у якій зазначати доходи від:

- заробітної плати;

- операцій з цінними паперами;

- банківських операцій;

- операцій на ринку нерухомості;

- творчої діяльності;

- участі у неурядових організаціях;

- фінансування їхніх поїздок фізичними чи юридичними особами;

- отримання дорогих подарунків;

- домовленості з іншими організаціями про можливість подальшої роботи в них.

Вони повинні також подати список організацій, з якими мають справу їхні дружини чи діти, і вказати кредитну історію своєї сім'ї. Інколи виникають ситуації, у яких просять подати іншу додаткову інформацію, можуть викликати посадовців на бесіду для зясування окремих питань. Цікавою практикою США є обов'язкова перевірка посадових осіб високого державного рівня на поліграфі, якщо ж вони відмовляються від проходження такої перевірки, то з ними можуть розірвати договір.

На міжнародному рівні США також активно протидіє корупції, співпрацюючи з неурядовими організаціями та іншими державами світу. США були ініціатором прийняття низки міжнародних документів, зокрема Міжнародної конвенції з протидії корупції, Конвенції про боротьбу з підкупом іноземних державних посадових осіб у міжнародних комерційних відносинах. У 2000 році США підписали Кримінально - правову конвенцію Ради Європи, а також 46 двосторонніх договорів про взаємну юридичну допомогу.

США за посередництвом Агентсва з міжнародного розвитку підтримують, розробляють та реалузіють антикорупційні програми у різних куточках світу. За допомогою цього агентства здійснюється підтримка фінансовими ресурсами діяльності міжнародної неурядової організації Трансперенсі Інтернешнл (Transparency International).

У кінці 1960-х років працівниками ФБР було здійснено операцію «Шейх і бджола». Її суть полягала у тому, що під вигядом представників арабських власників великих компаній, попередньо увійшовши їм у довіру, провокували державних службовців і конгресменів на лобіювання їхніх інтересів за значну винагороду. У результаті таких дій декілька сотень державних службовців було звільнено і притягнуто до відповідальності.

Однією з найвагоміших причин для таких дій був широкомасштабний корупційний скандал на фоні діяльності американської компанії «Локхід» у Японії. Окрім цього випадку, було виявлено ще й інші, в яких фігурувало понад 400 американських компаній, а корупційні суми коливалися в межах до 300 млн дол. США. Результатом таких корупційних вчинків було звільнення уряду Японії. Цей факт став підґрунтям для прийняття у 1977 р. Закону США «Про міжнародну корупційну практику» (Foreign Corrupt Practices Act), який заборонив підкуп іноземних посадовців американськими громадянами і компаніями. Прийняття цього документа викликало неоднозначну реакцію американського суспільства. Проти норм цього закону виступили представники бізнесових структур, які провадили діяльність за кордоном. Вони обґрунтовували свою позицію тим, що в деяких державах світу економіка зазнає надмірного впливу органів державного управління, які є настільки корумпованими, що, не даючи їм хабарі, фірми не можуть працювати. Як наслідок, за інформацією Департаменту торгівлі США, компанії США зазнали катастрофічних втрат, розмір яких сягав 35-45 млрд дол. США. У перші роки дії цього закону були спроби навіть призупинити його чинність для компаній, які провадили діяльність у країнах третього світу, в яких неможливо без корупції. Доходило до абсурдів, коли компанії, складаючи фінансову звітність, вносили до неї суми хабарів, тобто класифікували їх як витрати, яких не можна уникнути, і сплачували з цих сум податки.

Позиції Сполучених Штатів Америки впродовж останніх років тримаються практично на одному і тому ж рівні, а станом на 2010 р. держава перебувала на 22 місці за Індексом сприйняття корупції.

2.3 Аналіз досвіду протидії корупції у Японії

Японський досвід боротьби з корупцією доводить, що відсутність єдиного кодифікованого акту, направленого на боротьбу з корупцією, не перешкоджає ефективному вирішенню проблеми.

Норми антикорупційного характеру містяться в багатьох національних законах. Особливе значення японський законодавець додає заборонам відносно політиків, державних і муніципальних службовців. Вони, зокрема, торкаються численних заходів, які політично нейтралізують японського чиновника відносно приватного бізнесу як під час служби, так і після звільнення.

Японський законодавець встановлює суворі обмеження фінансування виборчих кампаній, партій і інших політичних організацій, вводить жорсткорегламентований порядок здійснення пожертвувань на користь кандидатів на виборах, політичних фондів, встановлює суворий порядок фінансової звітності.

Порушення положень закону тягне за собою застосування санкцій. Японський законодавець кваліфікує як кримінальний злочин дії політиків, що пробивають за винагороду від зацікавленої особи вигідне для неї рішення шляхом впливу на державних, муніципальних службовців, а також юридичних осіб з 50% капіталу держави або місцевого самоврядування.

В Японії, як і в багатьох країнах, одним з найголовніших напрямів боротьби з корупцією є кадрова політика. Японським державним службовцям гарантована гідна оплата праці. Велику увагу японський законодавець приділяє етичній поведінці політиків і службовців. Так, з квітня 2000 р. в країні діє Закон «Про етику державних службовців», а так само затверджені урядовим указом етичні правила державного службовця і норми адміністративних покарань за їх порушення. В етичних правилах державного службовця даються визначення «зацікавленої особи» і докладний перелік неетичних дій, що виключає довільне тлумачення вимог закону.

В квітні 2001 р. в Японії набув чинності Закон «Про розкриття інформації». Цей акт гарантує громадянам право на доступ до офіційної інформації, що є у урядових установах, і можливість подати апеляцію в Раду з контролю за розкриттям інформації в тому випадку, якщо уряд вирішить не розкривати певну інформацію. Ці умови дозволили громадським організаціям викрити декілька випадків корупції.

Таким чином, в Японії пріоритетними у сфері боротьби з корупцією стали:

- заходи політичної економії (підзвітність політичного керівництва, реформа фінансування політичних партій і кампаній);

- реформа державної служби (гідна оплата праці, система стимулів);

- забезпечення громадських свобод (система соціально-правового контролю і моральної дії на політиків з боку громадського суспільства).

Існує досить поширена думка, що корупцію можна перемогти за допомогою сильної держави, диктатури, репресій. Проте досвід Японії, де показові розстріли урядовців, що прокралися, давно стали «справою звичайною», підтверджує зворотне. Репресивні заходи при уявній ефективності навряд чи дадуть бажаний результат - хабарників, якщо і зменшиться, то не набагато, а суми хабарів автоматично злетять до небес як платня за підвищений ризик. В усякому разі, в Японії справа йде саме так - всіх не перестріляєш. Крім того, репресивні заходи можуть привести до різкого посилення одній з «корпорацій чиновництва» - правоохоронних органів, які отримають монопольне право вирішувати, кого страчувати, а кого милувати, зі всіма витікаючими звідси наслідками.

Демократичний режим хоча і не гарантує свободу від корупції взагалі та хабарництва, зокрема, але, принаймні, забезпечує більше можливостей для боротьби з нею. По-перше, конкуренція партій викриває корупцію правлячої верхівки. По-друге, свобода слова дозволяє пресі контролювати державних службовців. Громадянське суспільство, як інститут властивий демократичному режиму, здатний підвищити ефективність діяльності незалежних комісій по боротьбі з корупцією.

Досвід японської антикорупційної політики цікавий тим, що в цій країні випробувано великий набір способів попередження корупції. Японці активно вивчають історичний досвід і новації боротьби з корупцією в країнах з глибокими демократичними традиціями, нерідко визнаючи їх більш ефективними, ніж власні. В останні роки очевидними стали досягнення японської антикорупційної політики. Подібний успіх пояснюється цілою системою державних заходів попередження та припинення корупції, яка періодично переглядається і адаптується до віянь часу.

У Японії відсутній єдиний комплексний акт, спрямований на боротьбу з корупцією. Норми такого характеру містяться в різних законах: «Про вибори громадських посадових осіб» (1950 р.), «Про парламент» (1950 р.), «Про регулювання політичних фондів» (1948 р.), «Про державних службовців» (1948 р.), «Про місцеве самоврядування» (1947 р.). Кожен з цих законів безперервно коригується з урахуванням дієвості застосування його положень і зберігає свою як силу, так і актуальність дотепер.

Об'єктом японського антикорупційного законодавства є дві категорії осіб, які займають дійсно владне становище. До першої категорії відносять політиків - це депутати парламенту, частина з яких стають членами кабінету міністрів, їх заступниками та політичними радниками, а також голови місцевих адміністрацій (губернатори, мери міст), депутати місцевих зборів. Друга категорія - урядові і місцеві службовці.

У першому випадку попередження корупції зводиться, зокрема, до встановлення заборон. У Японії чиновник політично нейтральний або відсторонений від приватного бізнесу. Закон не дозволяє державному і муніципальному службовцю бути одночасно керівною особою, радником, членом ради компанії та іншої організації, вести власне комерційне підприємство з метою отримання прибутку в торговельній, промисловій та фінансовій сферах. І після відходу зі служби відставному чиновникові не дозволяється протягом двох років обіймати посади в комерційному підприємстві тієї області, яку він курирував останні п'ять років служби. Рада у справах персоналу може зажадати від службовця звіту про володіння акціями у сфері, до якої чиновник має відношення.

Наполягаючи на концентрації зусиль чиновника на виконанні покладених на нього обов'язків, закон не допускає сумісництва, за винятком спеціально обумовлених законами та урядовими указами випадків, а при сумісництві не дозволяє отримувати грошову компенсацію за додаткову роботу.

Особлива увага приділяється контролю за фінансуванням виборчих кампаній. Закон зобов'язує кандидатів на виборах усіх рівнів ретельно вести облік надходжень і витрат всіх грошових коштів, встановлює порядок звітності по них. Кандидатам заборонено отримувати пожертвування від підприємств, що працюють за контрактами з державою та органами місцевого самоврядування, а також від компаній, що мають пряме відношення до кандидатів.

Разом з тим Закон про вибори передбачає можливості для кандидатів та політичних партій вишукувати джерела асигнувань на виборні кампанії. Так, зокрема, допускається використання за громадський рахунок радіо і телебачення, газетної реклами, громадських приміщень для зустрічей з виборцями. Одночасно встановлено кількісні обмеження на поширення виборних агітаційних матеріалів усіх можливих видів, ліміти на відкриття опорних пунктів кандидатів. Стримуванню виборних витрат служать і положення закону, що визначають тривалість виборних кампаній. Наприклад, на вибори палати представників відводиться всього 12 днів. Крім того, Закон про вибори визначає і конкретні покарання тим, хто його порушує. Вибори палати представників Японії здійснюються по одномандатних округах. Це полегшує змінюваність влади і знижує витрати на вибори, що в свою чергу сприяє викоренню корупції.

Закон Про регулювання політичних фондів регламентує фінансування партій та інших політичних організацій. Він детально визначає порядок звітності про вступників і витрачених грошових коштах та публікації щорічних доповідей про фінанси політичних організацій. Протягом трьох наступних років така доповідь може бути затребуванна будь-якою особою для ознайомлення і перевірки. Встановлено кількісні обмеження політичних пожертвувань, тобто річні межі для фізичних та юридичних осіб, профспілок, інших організацій. Існують і якісні обмеження: заборона на пожертвування від юридичних осіб, які користуються дотаціями або капіталом держави та органів місцевого самоврядування, від компаній, що несуть збитки протягом трьох років, з іноземних джерел. Порушення положень закону тягне для порушників застосування санкцій (штрафу або тюремного ув'язнення), що поширюють свою дію на відповідальних осіб які представлють, і отримують політичні пожертвування, а також і на посередників між ними. Одним з покарань за порушення Закону Про регулювання політичних фондів є тимчасове (на п'ять років) призупинення права на участь у виборах для тих, хто визнаний по суду винним.

Існують в Японії і державні дотації політичним партіям на їх діяльність. На думку законодавців, це сприяє «здоровому розвитку» партій і демократії в цілому, допомагає запобіганню корупції. Однак, міжнародний досвід, зокрема італійський, говорить про те, що державне фінансування передвиборної кампанії не обов'язково призводить до зниження рівня корупції та політичного підкупу.

Подібні заходи спрямовані не тільки на створення атмосфери здорової конкуренції в політиці, але і на формування чистого законотворчого процесу.

Кримінальний кодекс Японії 1907 року, який діє в редакції 1995 року, містить окрему главу 25, присвячену хабарництву й іншим зловживанням владою службовцями державних і громадських установ. Незважаючи на важливість боротьби з корупцією, Кримінальний Кодекс встановлює тверді правові гарантії захисту від неправдивих звинувачень у хабарництві - активний підкуп карається так само суворо, як і прийняття посадовою особою (навіть майбутньою) хабара (ст. 198 КК) - каторга до трьох років або грошовий штраф. Строго карається помилковий донос або скарга з метою порушення не тільки кримінального, але навіть і дисциплінарного переслідування - каторга на термін від трьох місяців до десяти років. За зловживання посадовими повноваженнями службовцями державної і громадської установи передбачена каторга або тюремне ув'язнення на строк до двох років (ст. 193 КК Японії). Таким чином, японський законодавець з одного боку, виявляє турботу про те, щоб ніхто не створював перешкоди в належної діяльності публічних органів, встановлюючи кримінальну відповідальність за такі посягання. З іншого боку, різними нормами спонукає самих службовців піклуватися про збереження свого обличчя, яке може служити громадянам уявленням про весь державним апарат.

У листопаді 2000 року був прийнятий закон, що передбачає кримінальне покарання за корупцію. Згідно з новим законом, визнаються злочинними і підлягають покаранню (тюремного ув'язнення до одного року або штрафу до 2,5 млн. йен) дії політиків, що пробивають за винагороду від зацікавленої особи вигідне для нього рішення шляхом впливу на державних, муніципальних службовців, а також службовців юридичних осіб з 50%-ним капіталом держави або місцевого самоврядування.

Крім практики правоохоронних органів, які борються з корупцією за допомогою чисто кримінально-правових норм, в Японії (як і в США) розвинена система соціально - правового контролю та морального впливу на поведінку політиків. У ній здійснюється регламентована законом реєстрація осіб, проти яких висунуто звинувачення в причетності до організованої злочинності та корупції. Факт такої реєстрації зазвичай доводиться до відома громадськості через засоби масової інформації і є правовою підставою для встановлення контролю за поведінкою конкретної особи, джерелами його доходів і може спричинити застосування до нього ряду правообмежень, що перешкоджають здійсненню правопорушень, легалізації і витрачанню коштів, здобутих злочинним шляхом, в тому числі одержаних у вигляді хабарів.

Створення системи громадського контролю сприяє зобов'язання декларувати і публікувати відомості про майнове становище членів кабінету міністрів, членів їх сімей, парламентських заступників міністрів, депутатів парламенту і префектуральних зібрань, губернаторів префектур. Крім того, вони зобов'язані інформувати про заняття оплачуваних посад в будь-яку юридичну особу.

Таким чином, широкий комплекс заходів, спрямований на попередження корупційної практики серед політиків, забезпечує стримуючий ефект завдяки силі громадянського протесту.

Одним з найголовніших напрямів боротьби з корупцією в Японії є кадрова політика. Справедливе проведення кадрової політики та захист інтересів службовців покладено на Раду у справах персоналу, яка підзвітна кабінету міністрів, але формується главою уряду за згодою обох палат парламенту.

Японська держава створила достатні умови для забезпечення стабільності становища державного службовця, йому не загрожує втрата місця через політичні потрясіння, а якщо він не допускає грубого порушення своїх обов'язків, то має реальну можливість просування по службі відповідно з діловими якостями.

Державні і муніципальні службовці не відчувають себе ущемленими в матеріальному плані в порівнянні з працівниками приватного сектору. Рада у справах персоналу щорічно доповідає парламенту і уряду про національні тенденції в оплаті праці. При виявленні помітного зростання оплати праці в приватному секторі (не менше, ніж на 5%) Рада зобов'язана вносити рекомендації про відповідні зміни та рівня зарплати службовців, які парламент зазвичай стверджує.

Японський законодавець велику увагу приділяє етичній поведінці політиків і службовців при виконанні ними своїх обов'язків. Закон «Про парламент» містить главу про «політичну етику». На депутатів парламенту покладено обов'язок суворо дотримуватися Програми політичної етики та Правил поведінки. Для розслідування порушень цих правил у кожній з палат засновані спеціальні комісії, які формуються з членів усіх партійних фракцій пропорційно їх чисельності.

З квітня 2000 року в Японії діють Закон «Про етику державних службовців», а також затверджені урядовим указом етичні правила державного службовця і норми адміністративних покарань за їх порушення.

Закон «Про етику державних службовців» встановлює конкретні положення, що містять заборони та обмеження на отримання подарунків і послуг від підприємців, що мають відношення до професійної діяльності службовців, крім того, визначає строгий порядок контролю за дотриманням цих правил і норм. Так, службовці від помічника начальника відділу і вище зобов'язані кожні три місяці доповідати главі міністерства чи управління про всі випадки прийому послуг та подарунків від підприємців на суму 5 тисяч ієн і більше. Високопоставлені чиновники зобов'язані доповідати начальству про свій дохід за попередній рік, ці відомості повинні бути відкритими для громадськості. Для попередження саботажу зазначених заходів всередині відомств було засновано Комітет з етичних розслідувань як свого роду третейський орган формований у складі Ради у справах персоналу. Комітет має право проводити розслідування і накладати адміністративні стягнення.

У етичних правилах державного службовця додається розгорнуте визначення «зацікавленої особи» і докладний перелік неетичних дій, що виключає довільне тлумачення вимог закона. Всі випадки порушення етики державних службовців підлягають адміністративним стягненням: попередження, зниження заробітної плати, тимчасове відсторонення від служби, звільнення.

У Японії визнають, що Закон «Про етику державних службовців» залишає лазівки для зловживань. Так, даний закон не поширюється на політиків - депутатів парламенту, які призначаються на урядові пости. У цьому зв'язку в японській пресі помічають, що об'єктом аналогічного закону, прийнятого в 1978 році в США, є всі без винятку урядові посадові особи. З іншого боку, серед чиновників вимоги закону вважаються занадто жорсткими і заважають здійсненню їх обов'язків, зокрема, «збирати потрібну інформацію в неофіційній обстановці».

В даний час в Японії планується адміністративна реформа, спрямована на різке скорочення сфери та об'єктів державного та місцевого регулювання. Це має зменшити можливості чиновників зловживати службовим становищем при ліцензуванні, контролі та іншої роботи з приватним бізнесом.

У квітні 2001 року в Японії набув чинності Закон Про розкриття інформації. Цей акт гарантує громадянам право на доступ до офіційної інформації, наявної у урядових установах, і можливість подати апеляцію в Раду з контролю за розкриттям інформації в тому випадку, якщо уряд вирішить не розкривати певні відомості. Ці умови дозволили суспільним групам викрити кілька випадків корупції.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.