Розвиток науки кримінального права України

Школи кримінального права та основні теоретичні напрямки. Розвиток вітчизняної кримінально-правової науки. Ідея застосування "заходів безпеки". Стан розвитку кримінально-правової науки України. Взаємозв’язок Загальної та Особливої частин КК України.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2011
Размер файла 22,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Запорізькій Національний Університет

Юридичнй факультет

РЕФЕРАТ

на тему:

«Розвиток науки кримінального права в Україні»

Студента групи 3420-5
Супруна Дмитра Валерійовича
Запоріжжя 2011

План

Вступ

Школи кримінального права

Розвиток науки кримінального права в Україні

Висновок

Вступ

Відновлення самостійної демократичної держави Україна у 1991 році, необхідність розробки власного кримінального закону, потреба позбутися пережитків тоталітаризму у правозастосовній практиці поставили перед наукою кримінального права України багато нових завдань. Вирішити їх впродовж 1991-2006 років, нама0галися 1385 авторів. Як наслідок за 16 років незалежності в світ вийшло майже 5 тисяч публікацій різних за обсягом та глибиною наукового аналізу. З 1991 року в Україні було захищено 234 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора юридичних наук, в яких досліджувалися проблеми кримінального права, з них 144 присвячено особливій частині кримінального права України. Не зважаючи на значні кількісні показники, в Україні нерідко можна почути твердження про застій в юридичній науці. Тому на нинішньому етапі кримінально-правова наука потребує систематизації, узагальнення, глибокого осмислення зробленого, щоб з'ясувати, в якому напрямку розвивається наука, чи належним чином вона виконує свої функції в суспільстві, що зроблено, а що ще потрібно зробити.

У дореволюційний та радянський період питання розвитку кримінально-правової науки в своїх працях висвітлювали: А.А. Герцензон, О.Ф. Кістяківський, І.С. Ной, Л.І. Спірідонов, Н.С. Таганцев, А.А. Піонтковскій, М.Д. Шаргородскій, О.Ф. Шишов та інші. Окремі питання розвитку кримінально-правової науки України досліджували: Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, В.І. Борисов, В.С. Зеленецький, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков та інші.

Школи кримінального права

Перед тим як розглядати розвиток науки Кримінального права в Україні потрібно обов'язково розглянути розвиток Кримінального права в світі. На мою думку найкращий спосіб стислого вивчення розвитку науки Кримінального права у світі через розгляд шкіл права.

У зарубіжній науці кримінального права простежуються чотири основні теоретичні напрямки, або школи, на підставі яких пізніше виникли модифікації, що, як правило, характеризуються об'єднанням положень кількох шкіл. Цими напрямками є просвітницько-гуманістичний, класичний, антропологічний та соціо1логічний. Просвітницько-гуманістичний напрямок формувався при феодалізмі напередодні буржуазних революцій. Паростки нових кримінально-правових ідей містяться в роботах англійських просвітителів, глибокого розвитку вони набули в роботах французьких просвітителів, зокрема, в "Перських листах" (1721) і "Про дух законів" (1748) Ш.Л. Монтеск'є, а також у роботі італійського вченого Чезаре Беккаріа "Про злочини і покарання" (1764). Просвітителі-гуманісти, особливо Вольтер, викривали феодальні порядки в галузі здійснення правосуддя і виправдання їх церквою. Вони вимагали звуження сфери кримінально-правового регулювання за рахунок скасування відповідальності за більшість релігійних злочинів, а також численних злочинів щодо "образи величності", тобто монарха. Просвітителі-гуманісти виступали проти зловживань законодавця та суду. При цьому Ш.-Л. Монтеск'є сформулював важливе положення, що не можна визнавати злочинними думки, що закони мають карати одні тільки зовнішні дії. Просвітителі-гуманісти висунули важливу вимогу про рівність представників усіх станів перед законом, сформулювали положення про те, що ніхто не може бути покараний за діяння, не передбачені законом, і що повинні застосовуватися лише покарання, передбачені в законі. Вони виступали проти застосування катувань, жорстоких мір покарання, висували вимогу різкого обмеження смертної кари, обстоювали принцип відповідності покарання вині, тяжкості вчиненого. Мета покарання пов'язувалася з спеціальною і загальною превенцією. При цьому проводилася думка про запобіжну силу неминучості покарання, а не його жорстокості: "Краще запобігти злочину, ніж карати. В цьому головна мета будь-якого хорошого законодавства"'. Ідеї просвітницько-гуманістичного напрямку знайшли втілення в КК Франції 1791 p., потім у КК Франції 1810 p., пізніше -- і в законодавстві інших країн.

Класична школа кримінального права є спадкоємицею просвітницько-гуманістичного напрямку і відображає, перш за все, інтереси буржуазії, яка домоглася політичної влади. Класична школа кримінального права характеризується нормативізмом, прагненням до логічного конструювання юридичних понять поза зв'язком із соціальною дійсністю. Виходячи з положень суб'єктивного ідеалізму, класична школа пов'язує підставу кримінальної відповідальності з абсолютною свободою волі людини, можливістю довільного вибору поведінки, в тому числі злочинної. Покарання розглядається як відплата за заподіяне злочином зло і як таке, що не переслідує ніяких утилітарних цілей. У докладній розробці інститутів кримінального права представники класичної школи вбачали засіб зміцнення законності. Перш за все, треба назвати ім'я німецького вченого-правознавця Ансельма Фейербаха, який одним із перших розробив вчення про кримінальний закон, об'єктивні та суб'єктивні підстави відповідальності, склад злочину. В цілому, він створив струнку систему буржуазної науки кримінального права, виклавши її у своїх роботах "Перегляд основних положень і понять чинного кримінального права" (1799--1800). і "Підручник чинного в Німеччині кримінального права" (1801). Положення класичної школи кримінального права знайшли відображення в КК Франції 1810 p., Баварському кримінальному уложенні 1813 p., автором проекту якого був А.Фейєрбах. З урахуванням набутого досвіду були прийняті кримінальні кодекси багатьох інших буржуазних країн. В останній третині XIX століття формується новий напрямок в науці кримінального права -- так звана антропологічна школа, оформлення якої пов'язують з опублікуванням у 1876 p. італійським тюремним лікарем-психіатром Ч. Ломброзо книги під назвою "Злочинна людина в її відношенні з антропологією, юриспруденцією та тюрмознавством". Ч. Ломброзо твердив, що злочинність є явищем природним і вічним, пов'язаним з органічним виродженням, що негативно впливає на психіку злочинця, об'єктивна її причина пов'язана з особою злочинця, з антропологічними його ознаками (стигматами), які можуть мати анатомічну, фізіологічну та психологічну природу. Залежно від того, яка ознака превалює, пропонувалось виділити різні групи злочинців: а) природжені (як правило, невиправні, їх близько 40%); б) душевно хворі; в) звичайні (злочини чинять під тиском внутрішніх причин, збігу моральних слабкостеи, а також під тиском умов зовнішнього середовища); г) такі, що чинять злочини через пристрасті (наявність неврозів, часте впадання в стан афекту, їх 5--6%); д) випадкові. Заперечення свободи волі та обумовлення неминучості вчинення особою злочину її біологічною неповноцінністю і природженими властивостями вело до постановки питання про непотрібність інститутів вини, осудності, покарання. Пропонувались натомість заходи медико-корекційні, ізоляційні, елімінаційні (кастрація, стерилізація, смертна кара, заслання на безлюдні острови, довічне ув'язнення тощо), можливість застосування заходів безпеки ще до вчинення конкретного кримінальне караного діяння, коли не вина особи і тяжкість вчиненого нею протиправного діяння обумовлювали б підставу і міру відповідальності за вчинене, а встановлені спеціалістами властивості особи, які свідчать про ЇЇ небезпеку для публічного порядку. Вказувалось на спадковість біологічних ознак, що обумовлюють вчинення злочину. Ці положення мали реакційний і антинауковий характер і означали, по суті, відмову від законності у боротьбі зі злочинністю. Філософську основу антропологічного напрямку склали погляди вульгарних матеріалістів і позитивістів. Антинауковість та реакційність положень антропологічного напрямку обумовили те, що у період його виникнення вони не були перетворені в законодавчі акти, хоча у подальшому знайшли відображення в неоломброзіанських доктринах і певною мірою сприйняті законодавством і практикою окремих держав. Ідеї лоброзіанства про наявність злочинних рас були підхоплені фашистськими Німеччиною та Італією, які цілеспрямовано знищували під час другої світової війни "біологічно неповноцінні раси і національності". В останній третині XIX століття виникає ще один напрямок у науці кримінального права -- соціологічний, близький за своїми вихідними методологічними положеннями до антропологічного. "Соціологи" створили факторну теорію злочинності, пояснюючи злочинність впливом численних факторів індивідуального (походження, біологічні та психологічні властивості особи тощо), соціального (алкоголізм, проституція, безробіття, погані житлові умови тощо), а інколи й фізичного характеру (пора року, час доби, стан погоди тощо). У поясненні причин злочинності "соціологи" близькі до "антропологів". Так, Ф. Ліст писав: "Біологічне і соціологічне вивчення злочину не тільки не суперечать, а й взаємно доповнюють одне одного; тільки взаємодія Їх робить можливим і забезпечує нам пояснення злочинності з точки зору її причинності"'. "Соціологи" проповідують теорію "небезпечного стану", відповідно до якої люди стають потенційними злочинцями за наявності загрозливого поєднання факторів злочинності. Встановити це, на їх думку, можна до вчинення злочину. До носіїв такого стану пропонувалося застосовувати "заходи безпеки", які за своєю репресивною сутністю мало відрізнялися від покарання, -- ізоляцію, заслання, вислання, позбавлення прав тощо. Мета таких превентивних заходів -- убезпечити суспільство. "Соціологи" пропонували також застосовувати ці заходи як доповнення до покарання за злочинну діяльність з метою посилення репресії, вони підтримували ідею винесення невизначених вироків. Пропозиції "соціологів", зокрема ідея застосування "заходів безпеки", знайшли певне втілення в законодавстві невдовзі після їх появи. Так, у 1885 р. у Франції приймається закон, який передбачає в якості доповнення до покарання такий захід, як релегація, тобто довічне заслання в колонію. Першим кримінальним кодексом, котрий широко врахував положення соціологічної школи, був КК Норвегії 1902 p. І у подальшому вплив цього напрямку на кримінальне законодавство був значним. Вказуючи на близькість соціологічного напрямку до антропологічного, треба зазначити, що він не пориває остаточно з положеннями класичної школи. Він пропонує паліативні заходи щодо зменшення зростання злочинності ліберального характеру (умовне засудження, умовно-дострокове звільнення, заміна короткотермінового позбавлення волі штрафом тощо).

Розвиток науки кримінального права в Україні

Попри безумовні досягнення, наука кримінального права незалежної України характеризується рядом недоліків, одним з яких є відсутність спеціальних наукознавчих досліджень як на емпіричному так і на теоретичному рівнях.

Можно констатувати існування кримінально-правової науки України як окремої та самостійної, хоча вона й далі продовжує долати окремі негативні ознаки, успадковані від радянської науки. Так, поступово відбувається відмова від діалектичного матеріалізму як єдиного фундаментального методу наукового пізнання, від інших соціалістичних постулатів, зокрема, про вторинність інтересів особи. На сучасному етапі свого розвитку наука кримінального права України відрізняється від радянської науки. Разом з тим яскраво виражається наступність - наша наука не відмовляється від досягнень радянської науки, адже значна частина вчених досягла успіхів у науковій роботі саме в радянський період.

Проте розвиток вітчизняної кримінально-правової науки відбувається в умовах фактичної самоізоляції, так як теоретичні розробки зарубіжних колег в дослідженнях практично не використовуються (за винятком кримінально-правової науки Російської Федерації), переклади наукових праць іноземних вчених в Україні майже не ведуться.

Стан науки відображає стан суспільства. Оскільки в Україні поки що не сформоване громадянське суспільство, то й наука в першу чергу обслуговує державу та її інтереси.

Виділеність у структурі кримінально-правової науки Загальної та Особливої частини є умовністю, але з іншого боку вони відносно самостійні. Відносна самостійність виражається в тому, що є коло проблем, які становлять предмет особливої частини, є коло авторів, які насамперед чи виключно займаються проблемами особливої частини кримінального права України тощо.

Кримінально-правова наука суб'єктивна за своїм змістом, розвивається залежно від зусиль окремих людей. Впродовж аналізованого періоду наука не стала плановою, в цьому і сильна її сторона, і недолік.

Кримінально-правова наука України досягла значних успіхів у теоретичному осмисленні ряду проблем, які є актуальними для сучасної України, а саме у дослідженні злочинів у сфері господарської діяльності (в першу чергу ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом), комп'ютерних злочинів, кримінально-правової протидії тероризму. Вченими запропоновані теоретичні моделі окремих розділів Особливої частини КК України. У межах досліджень окремих проблем особливої частини кримінального права України накопичується матеріал, на основі якого вдосконалюватимуться інститути загальної частини. Зокрема з публікацій, присвячених окремим проблемам особливої частини кримінального права України, випливає необхідність переглянути і вдосконалити вчення про предмет, наслідки злочину, санкції кримінально-правових норм тощо.

Нажаль доводиться констатувати абсолютно різний ступінь дослідженості окремих інститутів і положень особливої частини кримінального права України. Найпопулярнішими темами досліджень впродовж аналізованого періоду були: кримінально-правові норми, які відповідають наступним трьом критеріям: по-перше, передбачають кримінальну відповідальність за нові, раніше невідомі нашому суспільству, прояви суспільно-небезпечної поведінки; по-друге, вперше запроваджені після 1991 року; по-третє, передбачають відповідальність за діяння, на криміналізації яких наполягала міжнародна спільнота.

На сучасному етапі констатується збільшення кількості публікацій, присвячених проблемам кримінального права України загалом, та особливій його частині зокрема, особливо після прийняття КК України 2001 року. А тому з огляду на закони діалектики кількість повинна перейти в якість на наступному етапі, що повинно виражатися у переході до досліджень більш високого рівня узагальнення, досліджень, не прив'язаних до законодавчої догми, у вирішенні дійсних, а не уявних проблем практики. А поки що такий великий масив публікацій призводить до того, що науковці в них губляться і, як наслідок, не повною мірою враховують досягнення попередників у своїх дослідженнях, декілька разів виносяться на захист різними авторами ті самі положення наукової новизни, що сповільнює поступальний розвиток кримінально-правової науки в цілому.

Дослідження стану розвитку особливої частини кримінально-правової науки України в період 1991-2006 р.р. є в основному завершеним. Разом з тим це не означає, що наукознавчі дослідження цієї теми не мають перспектив. Перспективними напрямками є з'ясування: зв'язку загальної та особливої частини кримінального права; взаємовпливу української та російської кримінально-правової науки; більш глибоке дослідження генезису кримінально-правової науки України, зокрема, виявлення того, який вплив на неї справили кримінально-правові науки тих держав, до складу яких входили українські землі, мова йде не лише про Росію, а й про Австро-Угорську імперію, Польщу, Румунію тощо.

Висновок

кримінальний право україна наука

Узагальнення даних дозволяє припустити, що в майбутньому кримінально-правова наука зосередиться на вирішенні таких питань:

розробка, формулювання та уніфікація змісту наскрізних понять кримінального права;

взаємозв'язок Загальної та Особливої частин КК України, зокрема очищення положень Особливої частини від положень Загальної частини;

адекватність санкцій за окремі види злочинів та їх систематизація; систематизація визначення вартісних величин заподіяної злочином шкоди за допомогою уніфікованих критеріїв;

усунення невиправданої конкуренції статей КК України;

диференціація кримінально-правової відповідальності, зокрема виділення спеціальних норм;

переведення окремих видів злочинів у категорію інших правопорушень;

розмежування складів злочинів та відмежування їх від інших правопорушень;

відповідальність за окремі види злочинних посягань, небезпека яких особлива в сучасних економічних, політичних, соціальних умовах;

встановлення відповідності положень Особливої частини КК України міжнародним зобов'язанням нашої держави.

Отже, можна констатувати, що наукознавчі дослідження в галузі особливої частини кримінального права незалежної України є невід'ємною частиною кримінально-правової науки, а їх проведення - запорукою подальшого успішного розвитку цієї галузі знань.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історичний шлях розвитку науки кримінального права. Злочин та покарання як основні категорії кримінального права. Класична, антропологічна, соціологічна школи кримінального права: основні погляди представників, їх вплив на розвиток науки та законодавства.

    реферат [42,7 K], добавлен 29.03.2011

  • Моральність як об’єкт кримінально-правової охорони у пам’ятках кримінального права України та у кримінальному законодавстві зарубіжних держав. Підходи до розуміння об’єкта складу злочину в кримінально-правовій науці. Злочини, що посягають на моральність.

    дипломная работа [195,9 K], добавлен 12.02.2013

  • З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.

    статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017

  • Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.

    курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016

  • Поняття та призначення Кримінально-процесуального права. Значення, завдання, елементи, стадії кримінального процесу. Наука кримінального процесу - предмет, методи. Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її зв'язок з іншими галузями права.

    курсовая работа [34,9 K], добавлен 05.06.2003

  • Історичний розвиток поняття "бандитизм" в кримінально правовому аспекті. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України. Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу "бандитизм". Відмежування бандитизму.

    курсовая работа [41,3 K], добавлен 28.05.2004

  • Сутність та принципи кримінально-правової політики, процес її розробки та реалізації в незалежній Україні. Реформування кримінального законодавства та системи кримінальної юстиції. Визначення кола злочинних діянь і оптимальних заходів впливу на винного.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 29.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.