Історія розвитку кримінального законодавства України

Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.08.2016
Размер файла 33,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова работа

на тему: «ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення кримінального законодавства України

1.1 Поняття і сутність кримінального права

1.2 Розвиток кримінального права до прийняття незалежності України

1.3 Становлення кримінального законодавства в роки незалежності України

Розділ 2. Чинне кримінальне законодавство України

2.1 Структура чинного Кримінального Кодексу

2.2 Зворотна дія кримінального закону в часі

2.2 Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність роботи. Виважений і послідовний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, необхідність створення надійної системи колективної безпеки й оборони, протидії організованій злочинності й тероризму висувають перед нашою державою високі вимоги щодо відповідності системи вітчизняного кримінального законодавства міжнародним нормам. Разом з тим, у даний час кримінальне законодавство України є надзвичайно нестійким: зміни до Кримінального кодексу вносяться по декілька разів на рік, при тому їх переважна більшість стосується саме кримінально-правових санкцій. Але ж конструктивні новації, які можуть складатися із квінтесенції досвіду застосування кримінально-правових норм та інститутів у країнах з розвинутою правовою системою, на жаль, залишаються поза увагою законодавчої влади України. Сучасне законодавство потребує нових реформ. Але для цього необхідно проаналізувати попередній досвід і зробити правильні висновки. За цих умов видається актуальним вивчення історії розвитку кримінального права України.

Значний внесок у дослідження проблем, пов'язаних з розвитком та становленням кримінального законодавства України, їх характеристикою, зробили такі дослідники, як С.В.Юшков, І.Я. Терлюк, П.Музиченко, Ю.П. Аленін, М.І. Бажанов, Ю.М. Грошевий, О.М. Дроздов, О.В. Капліна, В.К. Лисиченко, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, Г.М. Омельяненко, В.Т. Нор, В. М. Тертишник, Л.Д. Удалова, М.Є. Шумило, В.П. Шибіко та інші дослідники.

Метою даної роботи є дослідження історії сучасного кримінального законодавства України, аналіз основних змін, які відбувались протягом різних періодів, а також визначення особливостей та основних недоліків чинного законодавства. Для досягнення зазначеної мети ставилися такі завдання:

- визначити сутність кримінального права;

- здійснити аналіз наукової літератури стосовно становлення кримінального права на території України до здобуття незалежності;

- проаналізувати основні зміни в кримінальному законодавстві із прийняттям незалежності, зокрема зміни 2001 р.;

- розглянути чинне кримінальне законодавство, зокрема дослідити структуру КК України;

- вивчити зміни в кримінальному законодавстві 2012 р.;

- вияснити основні недоліки чинного законодавства;

- у зв'язку з постійними внесеннями змін до КК, розглянути питання про судову практику застосування зворотної дії кримінального закону в часі

- виробити науково обґрунтовані пропозиції, рекомендації щодо вдосконалення КК України.

Об'єктом дослідження є історичні закономірності і тенденції розвитку законодавства України.

Предметом дослідження є становлення сучасної законодавчої бази кримінального процесу України.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи стала сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.

Діалектичний метод використаний в першому розділі, а саме, в процесі дослідження становлення і розвитку кримінально-процесуального законодавства у тісному зв'язку з соціально-економічним і політичним устроєм на території України в період до та після становлення незалежності.

Системно-структурний метод застосовано перш за все при визначенні структури курсової роботи, яка побудована за класичною схемою: теорія, історія, сучасний стан кримінального процесу України, пропозиції щодо корінного його реформування. Така схема дослідження дозволяє дати вичерпну відповідь на визначені в дисертації питання.

Порівняльно-правовий метод застосовано в другому розділі при аналізі поглядів вчених-процесуалістів щодо норм та інститутів кримінального права, а також у ході порівняння норм чинного кримінального законодавства України та ряду відповідних норм інших зарубіжних країн.

Історико-правовий метод застосований щодо виявлення закономірностей розвитку кримінального законодавства на різних етапах історії України.

законодавство кримінальний кодекс правовий

Розділ 1. Становлення кримінального законодавства України

1.1 Поняття і сутність кримінального права

Кримінальне право це система правосвідомості, правових знань, переконань, поглядів; окрема галузь законодавства та наукова правова дисципліна. У законодавстві різних держав ця галузь права має назву від назви покарання: Strafresht (Німеччина), наказательно право (Болгарія, Югославія), ргаvо кагne (Польща, Чехія), або від назви злочину: Сгіminal Law (США, Англія).

Руська назва «уголовне право» походить від назви вбивців та покарання. У ст. 3-5 «Руської Правди» вбивці називались «головниками», а покарання - «головництвом». На цій основі були створені правові норми давньоруського права, за якими наступала відповідальність у голову (головою). Як повідомляє Іпатіївський літопис, у староруськім праві існували норми про відповідальність князя волостию, а чоловіка (боярина) головою: «Рядь наш так єсть: оже ся князь извинить, то в волость, а муж у голову». М. Грушевський викрив цю принципову норму таким чином: «Порядок (властиво - умова) у нас такий: коли завинить князь, то волостию (має бути караний), а чоловік (боярин) головою...». На підставі цієї норми можна було судити князя і відібрати у нього волость за провину, а боярина карати смертю за переступ. Певна сукупність таких норм і утворили окрему галузь кримінального права, права про відповідальність головою (у голову). [13; c.204]

Як офіційно, так і неофіційно закон України про відповідальність за суспільне небезпечні діяння називається кримінальним, тобто - злочинним. Така назва призводить до суттєвих мовних збочень - злочинна (кримінальна) відповідальність, злочинна (кримінальна) міліція тощо.

Найперша і найголовніша суспільна функція кримінального права - це функція захисту найбільш цінних, найважливіших суспільних відносин - життя особи, її здоров'я, майна, честі, гідності та інших, а також інтересів громадських організацій (об'єднань громадян) і держави. Кримінальне право захищає ці суспільні блага від заподіяння в їх сфері тяжкої шкоди (смерті, тілесних ушкоджень, викрадення чи знищення або пошкодження майна, приниження честі та гідності і т. ін.). Засобами захисту право має покарання - застосування від імені держави заходів, які позбавляють злочинця певних благ (майна, волі і т. ін.).

Кримінальне право має завдання вести ефективну боротьбу зі злочинами. Не зі злочинністю, а зі злочинами. Боротьба зі злочинністю -- це справа не юридична, а політична справа, не юристів, а політиків. Бо кількісно та якісно (динаміка, структура, рівень тощо) злочинність як суспільне явище майже не залежить від роботи окремих юристів -- слідчих, суддів, прокурорів. Причини злочинності - це економічні, політичні, культурні та інші суспільні умови життя людей, вирішення яких не залежить від окремих юристів. Отже, перед кримінальним правом (законодавством) можна і треба ставити такі завдання, які воно може виконати, чи з допомогою якого вони можуть бути виконані. [16; c.10]

Ефективність боротьби зі злочинами, з їх окремими видами, залежить, головним чином, від трьох умов:

а) стану та досконалості кримінального законодавства;

б) рівня підготовленості фахівців-юристів - виконавців закону, їх професіоналізму;

в) якості роботи всіх правоохоронних органів та суду -- штатного комплекту кадрів, повного забезпечення сучасними технічними засобами, високого авторитету серед населення і підтримки їх зусиль громадськістю.

В основі цих перших двох найважливіших умов лежить наука кримінального права, бо без її розвитку держава не може мати досконалого кримінального законодавства. Рівень професіональної підготовки фахівців-юристів також залежить від стану та розвитку науки кримінального права, а ще більше від її викладання та вивчення. Викриття злочину, розшук злочинців та збирання доказів вчиненого злочину визначається саме ознаками злочину, встановленого кримінальним законом. Не можна шукати те, не знаючи що. Не можна викрити злочинця, якщо не знати - вчинила певна особа злочин, чи ні. А що таке злочин, які він має ознаки - це встановлює лише кримінальний закон, а вивчає їх наука кримінального права як навчальна дисципліна. Кожен злочин має свій, властивий лише йому склад. [23; c.51]

Для кримінальної відповідальності склад злочину є підстава і підґрунтя. Особу можна притягти до кримінальної відповів дальності лише в тому разі, коли вчинене нею містить всі (без винятку) ознаки певного злочину, передбаченого конкретною статтею кримінального закону. Ознаки складу злочину є також і предметом доказу вини. Звинуватити особу можна лише тоді, коли будуть викриті в її діях всі ознаки злочину. Звинувачувати у вчиненні злочину і притягти до кримінальної відповідальності не можна взагалі, за щось невизначене. Кримінальна відповідальність - це відповідальність дуже конкретна, занадто певна - лише за передбачене кримінальним законом конкретне діяння, яке містить склад певного злочину. Кримінально-правова практика, тобто практика застосування, реалізації кримінального закону -- це юридична алгебра або юридична аптека. Тут все дуже певно, конкретно і визначено.

Отже, кримінальний закон можна застосовувати лише тоді і там, де і коли повністю встановлені всі ознаки складу злочину. Не можна кваліфікувати певні дії особи, якщо в них встановлено 99,99% ознак складу злочину. Кримінально-правовій кваліфікації можуть бути піддані певні дії лише тоді, коли в них встановлено 100% ознак складу злочину. Помилки в кваліфікації злочинів - це найпоширеніший вид помилок у слідчо-прокурорській та судовій практиці. Аналіз цих помилок показує, що це помилки в якійсь одній, здавалося б, не дуже істотній ознаці складу злочину - й або знехтували, або не врахували (про неї забули). Навколо саме таких ознак точаться дискусії, суперечки. [16; c.18]

Правові наукові та практичні суперечки і дискусії корисні ще й тим, що право взагалі, а кримінальне зокрема,- це насамперед і головним чином визначення конкретних меж (обмежень). Кожна правова норма, кожен правовий інститут має певні, конкретні межі (обмеження). Злочин, вина, вік, співучасть, замах, покарання у вигляді позбавлення волі - все має чіткі визначені межі. Немає меж - немає права. Право - це межі, кордони, тини, встановлені законом. І тому юристом-фахівцем можна назвати лише того, хто ці межі знає. Кримінальне право має значення базової дисципліни і для інших юридичних дисциплін - кримінального процесу, криміналістики та деяких інших.

1.2 Розвиток кримінального права до прийняття незалежності України

Представляється доцільною періодизація розвитку вітчизняного кримінального права (законодавства), в основі якої лежить державне пристрій від Стародавньої Русі до нинішнього часу. Пропонована система включає в себе сім основних етапів.

1. Раннє феодальне кримінальне - право Стародавньої Русі (до XIV ст.). Період ознаменований створенням Руської Правди - законодавчого акта, а точніше - збірника законів, який увійшли Правда Ярослава, Правда Ярославичів (див. Коротку редакцію Руської Правди), Статут Володимира (II) Мономаха та ін..

2. Кримінальне право феодально-роздробленої Русі (XIV-XV ст.). Основний нормативний правовий акт, що знаменує цей період, - Псковська Судна грамота, яка пізніше дослідниками розділена на 120 статей. Грамота використовувалася за межами Псковської землі, стала одним із джерел Судебника 1497 р. і діяла поряд із Руською Правдою пізніших редакцій. Положення Псковської Судної грамоти перегукуються з деякими нормами Новгородської Судної грамоти (XIII-XV ст.), яка так само, як і Псковська грамота, була одним з джерел Судебника 1497 р. і згодом дослідниками розділена на 42 статті.

3. Кримінальне право періоду утворення і зміцнення російської централізованої держави (XV-XVII ст.). Період отримав віддзеркалення у Великокняжому Судебнику Івана III (1497), Царському Судебнику Івана IV (Грозного) (1550), збірнику постанов Стоглавого церковного собору (1551), Соборному Уложенні царя Олексія Михайловича (1649) та інших нормативних правових актах, зокрема "Новоуказных статьях про татебных, розбойних и убивственных справах" (1699), указах по кримінальних справах 1683-1696 рр. [1; c.75]

Великокняжий Судебник Івана III дослідники розбили на статті (найбільш поширена система 68 статей). Судебник набагато бідніший за змістом попередніх правових актів, тому можна припустити, що він діяв поряд із Руською Правдою, Псковською Судною грамотою та іншими раніше вступивши ми в дію нормативними правовими актами. Царський Судебник Івана IV прийнятий Земським собором у 1550 р. В ньому розвинені положення попереднього Судебника. Згодом отримав поділ на 99 статей (розділів) плюс додаткову статтю, причому вперше закріплені в правовому акті норми були тематично згруповані.

Стоглав - збірник правил, встановлених Московським собором 1551 р. (спочатку іменувався Соборним Укладенням). Поряд з візантійськими збірниками канонічного права став основним вітчизняним джерелом церковного права другої половини XVI-XVII ст., закріпивши положення, що регулюють не лише церковне життя та майнові правовідносини, але і питання злочинів та покарань за їх вчинення. По написанні (при редагуванні), поділений на 100 статей-голів, тому отримав відповідну назву. Уложення царя Олексія Михайловича - перший звід законів Русі (XVII ст.). Поряд з тим що Уложення стало першим друкованим законом у Росії [з числа відомих), воно самим законодавцем поділено на глави і статті (25 глав і 967 статей). [19; c.51]

4. Кримінальне право періоду становлення і розквіту абсолютної монархії Російського феодального держави (XVIII - початок XIX ст.). Період знайшов відображення у військових Артикулах і Короткому зображенні процесів чи судових тяжб Петра I (Великого), видані в 1715 р., - перше в історії російського кримінального права своєрідних кодексах (кримінального і кримінально-процесуального змісту), а також у різних імператорських указах самодержавної влади. Деякі дослідники нарахували понад 400 указів кримінально-правового характеру, прийнятих у період інтенсивної законодавчої діяльності Петра I (без урахування інших нормативних правових актів: наказів, інструкцій, регламентів тощо). Артикули військові складалися з 209 статей (артикулів), які об'єднувалися в 24 глави і реалізовувалися у зв'язку з суспільно небезпечними діяннями військовослужбовців усіх ступенів, діяли поряд з положеннями Соборного Уложення 1649 р. і прослужили аж до вступу в силу Зводу законів Російської імперії 1832 р. Крім військових судів військові Артикули застосовувалися і судами загальної юрисдикції. [21; c.58]

5. Кримінальне право періоду переходу феодальної держави в буржуазне в умовах абсолютної монархії (ХІХ ст. - початок XX ст.). Період знайшов відображення у Зводі законів Російської імперії (1832 р.), в першому загальногромадянському кримінально-правовому акті, подібному кодексу - Уложенні про покарання кримінальних та виправних (1845), у Статуті про покарання, що накладаються мировими суддями (1864 р.), Кримінальне уложення (1903). Звід законів Російської імперії був опублікований в 1832 р., введений в дію з 1 січня 1835 р. Норми кримінального права були систематизовано у першій книзі XV томи Зводу законів. Книга складалася з розділів, глав і статей; всього було 765 статей. Уложення про покарання вийшло з Зводу законів Російської імперії і уперше включив у склад кримінального закону Загальну частину у вигляді величезного першого розділу. Саме ж Укладення складалося з 2224 статей. [16; c.25]

Статут про покарання, що накладаються світовими суддями, складався з однієї (першої) глави (включає 28 статей), присвяченої загальним положенням, та 12 глав (сформованих з 153 статей), які передбачають відповідальність за дрібні злочини, так звані проступки, підвідомчі мировим суддям. Саме ці проступки, що увійшли до Статуту про покарання, були перенесені (виключені) з Уложення про покарання кримінальних та виправних. З Кримінального уложення всі злочинні діяння групувалися в тяжкі злочини, злочини і проступки. Уложення вводилося в дію на території Росії поетапно, однак більша його частина в силу так і не вступила.

6. Кримінальне право періоду виникнення Російського соціалістичного держави, освіти СРСР, керівництва КПРС (XX ст.: 1917-1991 рр..). Під час і після Великої Жовтневої соціалістичної революції (1917-1919 рр.) основними джерелами кримінального права (законодавства) з'явилися декрети, постанови та інструкції Ради народних комісарів, Всеросійського центрального виконавчого комітету Рад, Народного комісаріату юстиції, накази місцевих Рад робочих, селянських і солдатських депутатів, постанови З'їзду Рад, звернення уряду до населення, судова практика, а також дореволюційне законодавство, якщо воно не скасовувалося революцією і не суперечило революційної совісті та правосвідомості. [25; c.167]

У грудні 1919 р. прийняті Керівні початку у кримінальній праву РРФСР, а 1 червня 1922 р. вступив в дію перший радянський Кримінальний кодекс (КК РРФСР). У 1922 р. утворений Союз Радянських Соціалістичних Республік. У 1924 р. введена в дію Конституція СРСР і в цей же рік прийняті Основні початку кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. КК РРФСР 1926 р. з'явився у зв'язку з утворенням СРСР, прийняттям Конституції СРСР і Основних почав кримінального законодавства, по суті, став наступником Кримінального кодексу 1922 р., тому отримав назву КК РРФСР 1922 р. в редакції 1926 р.

Законом СРСР 25 грудня 1958 р. затверджено Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, які складалися з 47 статей та визначали завдання, принципи та основні положення радянського кримінального законодавства. Основи вперше закріпили відмова від застосування кримінального закону за аналогією. Одночасно були прийняті Закони СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" і "Про кримінальну відповідальність за військові злочини". На виконання положень Основ кримінального законодавства 27 жовтня 1960 р. Верховною Радою РРФСР був прийнятий 1 січня 1961 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс РРФСР, в який увійшли 269 статей, що склали Загальну і Особливу частини, а також перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду. [7; c.16]

7. Кримінальне право періоду розпаду СРСР, утворення демократичного федеративного правової держави з республіканської формою правління (кінець XX ст. - початок XXI ст.). У 1991 р. Росія в результаті кризи влади і розпаду СРСР виділилася у самостійне державне утворення.

Прийняті парламентом СРСР 2 липня 1991 р. нові Основи кримінального законодавства Союзу РСР і республік так і не вступили в силу з 1 липня 1992 р. у зв'язку з розпадом Радянського Союзу. Однак їх положення багато в чому знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі Росії 1996 р., скріпила слідом за Конституцією, прийнятої всенародним голосуванням 12 грудня 1993 р., прихильність принципам правової держави: пріоритет людини, її прав і свобод над ідеологією, рівну охорону всіх форм власності, визнання принципів і норм міжнародного права. По суті ж, Росія вступила в епоху варварського капіталізму, дикого розділу власності, безсилля державної влади, законодавчої чехарди. [8; c.19]

Таким чином, етапи розвитку вітчизняного кримінального права (законодавства) дозволяють виявити тенденції його розвитку; прогнозувати шляхи його розвитку; планувати роботу по вдосконаленню кримінально-правової політики; формулювати в кримінальному праві (законодавстві) завдання та принципи, адекватні реально складним суспільним відносинам у державі. Дальший розвиток кримінального права у перші роки незалежності України був викликаний зростанням злочинності, зокрема -- організованої злочинності у сфері економіки.

1.3 Становлення кримінального законодавства в роки незалежності України

Після розпаду у 1991 р. Союзу РСР, Україні дісталася дуже складна судоустрійна і судочинна спадщина. На порядку денному постало питання корінного реформування як судоустрою, так і кримінального судочинства України [14, с. 6]. Адже на цей час в Україні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суди застосовували кодекс, що передбачав правила і стандарти, котрі діяли в СРСР з притаманними йому ідеологією та правовими цінностями, які не могли не гальмувати процес демократизації суспільства [21, с. 3].

Шляхи реформування судоустрою і судочинства в Україні були накреслені "Концепцією судово-правової реформи в Україні", прийнятою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. [13, с. 3-4]. Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу. Так, у березні 1992 p. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання. Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення.

У березні 1997 р. введено мораторій на виконання смертної кари. Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 p., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада ратифікувала протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини стосовно скасування смертної кари (1983 p.), підписаний Україною 5 травня 1987 р.

5 квітня 2001 р. прийнято новий Кримінальний кодекс України, який набував чинності з 1 вересня 2001 р. Кодекс містить Загальну та Особливу частини і нараховує 447 статей. У Загальній частині КК 108 статей, які складають 15 розділів. Тоді як у попередньому КК 1960 р. було 55 статей, об'єднаних у 5 глав. Подальша деталізація положень Загальної частини спричинена появою нових інститутів кримінального права. Вони потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З'явилися самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності й рецидиву, звільненню від кримінальної відповідальності тощо. В Кодексі встановлюються основоположні принципи цивілізованого кримінального права:

1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом;

2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком відповідно до закону;

3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. [6; c.24-25]

Залежно від тяжкості злочини розподіляються на чотири групи. Передбачено відповідальність за незакінчений злочин, а також умови звільнення від кримінальної відповідальності, якщо особа добровільно відмовилася від скоєння злочину. На відміну від КК 1960 p., окрім понять осудності й неосудності, введено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Із КК 1960 р. зберігається існуючий шістнадцятирічний вік кримінальної відповідальності. Водночас значно розширено перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може наставати з 14 років (бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників тощо).

Даються чіткі визначення поняття вини, прямого та непрямого умислів, видів необережності -- злочинної самовпевненості й злочинної недбалості. Докладно подано поняття й види співучасті, особливості кваліфікації дій співучасників, питання відповідальності за співучасть. Уперше визначено особливості добровільної відмови окремих співучасників та вплив добровільної відмови одного співучасника на кваліфікацію дій іншого (ст. 31).

Зважаючи на поширення повторності, сукупності та рецидиву злочинів, КК відводить їм окремий розділ. Проте новий кодекс на противагу попередньому не містить інституту особливо небезпечного рецидивіста, що був у попередньому. Порівняно з КК 1960 р. значно ширше подано обставини, через які дії не кваліфікуються злочинними. Раніше ними вважалися необхідна оборона, крайня необхідність і необхідність затримати злочинця. КК 2001 p., окрім названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання чийогось наказу чи розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання, пов'язаного з попередженням чи розкриттям злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. [4; c.28]

Подано правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Враховуючи особливості соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань, такі як: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі. Усього передбачено 12 видів кримінальних покарань. На відміну від КК 1960 р. види покарання розташовано від менш суворого до більш суворого.

Передбачено загальні засади призначення покарання, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, умови, за яких призначається більш м'яке покарання; врегульовано питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Новий КК розрізняє погашення судимості (яке відбувається автоматично після відбуття покарання або закінчення додатково визначених строків) та зняття судимості (що провадиться судом). Примусові заходи медичного характеру не відокремлюються від заходів пока-рання, хоча в новому кодексі вказується на особливість їхньої мети порівняно з метою покарання. В окремому розділі передбачено положення про відповідальність неповнолітніх та покарання, які щодо них застосовуються, про особливості їх призначення, а також про умови звільнення від кримінальної відповідальності й покарання. [2; c.30]

Концептуальну ідею захисту людини від злочинних посягань втілено і в Особливій частині кодексу 2001 p., яка містить 339 статей, об'єднаних у 20 розділів (у попередньому КК 1960 р. відповідно -- 208 статей та 11 глав). Особлива частина розпочинається з розділу "Злочини проти основ національної безпеки України". Це викликано тим, що захист прав і свобод людини й громадянина в державі безпосередньо залежить від стану її національної безпеки.

Норми щодо відповідальності за злочини проти особи, на відміну від попереднього КК 1960 p., поділено на три самостійні розділи: "Злочини проти життя та здоров'я особи", "Злочини проти волі, честі і гідності особи", "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи". До раніше відомих видів убивств, зважаючи на реалії життя суспільства, законодавець увів низку нових: убивство малолітньої дитини, вбивство заручника, вбивство близького родича особи у зв'язку з виконанням нею службового чи громадського обов'язку. [4; c.29]

На відміну від попереднього кодексу, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної, колективної та індивідуальної власності, КК 2001 р. містить лише один розділ -- злочини проти власності. У новому кримінальному законодавстві враховано й економічні потреби суспільства у вільних ринкових відносинах. КК 2001 р. містить нові види економічних злочинів: порушення порядку займання господарською та банківською діяльністю, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, злочини, пов'язані з банкрутством; це також порушення антимонопольного законодавства, незаконна приватизація державного, комунального майна, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо.

Кримінальний кодекс приведено у відповідність до загальноприйнятих норм міжнародного права. Закріплено пріоритети ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів щодо кримінальної відповідальності за ті чи інші дії.

Розділ 2. Чинне кримінальне законодавство України

2.1 Структура чинного Кримінального кодексу

Основним законодавчим актом, котрий нині визначає порядок кримінального провадження на території України, є її Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України Законом від 13 квітня 2012 р. № 4651. У статті 1 КПК України зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Конституція України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Норми Основного Закону України визначають зміст і цілі кримінального процесуального законодавства, насамперед КПК України, засади і спрямованість органів держави, які здійснюють кримінальне провадження, установлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства. Слід погодитися з думкою В. Т. Нора про те, що норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визначають діяльність органів держави та інших суб'єктів у межах кримінального провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії (ст. 8). [23; c.49]

Пряма дія норм Основного Закону України означає, що особа має право звернутися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обґрунтовуючи ними свій захист. Суд зобов'язаний розглянути і вирішити таке звернення незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми нижчого рівня, які регулювали б предмет звернення. За відсутністю в національному законодавстві відповідної правової норми суд зобов'язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосередньо на підставі норм Конституції України, які є відтворенням основоположних прав і свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Норми Конституції України безпосередньо можуть застосовуватись і в тому разі, коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону держави, а також коли виявляються прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві щодо врегулювання певних правовідносин [9, с. 12-13].

Основоположним кримінальним процесуальним законом України є її Кримінальний процесуальний кодекс, що був прийнятий 13 квітня 2012 р. Зазначимо, що в ньому знайшли закріплення як конституційні засади кримінального провадження, так і засади (норм-принципи) міжнародноправових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Норми КПК України діють з 20 листопада 2012 р. з урахуванням його прикінцевих положень (розділ Х). Порядок кримінального провадження, який установлений цим Кодексом, є обов'язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів, які здійснюють кримінальне провадження.

Структура чинного КПК України побудована в основному в прямій залежності від змісту та послідовності процесуальних дій, яких необхідно дотримуватись у кримінальному провадженні. Весь нормативний матеріал у Кодексі згрупований в 11 розділів, 46 глав і 314 статей. У главах 1-18 КПК України містяться правила, що мають значення для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а також для інших учасників кримінального провадження, то глави 19-46 цього Кодексу присвячені порядку провадження в різних стадіях кримінального процесу або ж в особливих порядках провадження. Вони передбачають порядок вирішення питань, які виникають у процесі кримінального провадження, права та повноваження відповідних органів та посадових осіб, а також права та обов'язки всіх учасників кримінального провадження, які беруть в ньому участь, та ін. [24;c.42]

2.2 Зворотна дія кримінального закону в часі

На виконання зобов'язань, взятих Україною після приєднання до конвенцій Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи, Верховною Радою України з 2002 р. ухвалено понад сто законів, якими внесено зміни в законодавство України, у тому числі й до Кримінального кодексу України, з метою, з одного боку, привести законодавство України у відповідність до норм міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині декриміналізації деяких діянь; пом'якшення покарання за злочини, які не пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи; введення альтернативних видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, -- штрафів, громадських робіт; а з другого, посилити боротьбу із деякими видами злочинів та відповідальність за корупцію; протиправним доступом до електронних грошей і за неправомірний випуск або використання електронних грошей; незаконне виготовлення лікарських засобів; незаконне виготовлення та обіг вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, та за інші протиправні дії.

Нормами деяких із зазначених у законів кримінальну відповідальність за вчинення окремих протиправних дій було пом'якшено (скасовано), а нормами інших законів за вчинення тих самих протиправних дій -- посилено. Як наслідок, у судовій практиці при постановленні вироків, перегляді їх в апеляційному (касаційному) порядку спостерігається неоднакове застосування статей 4, 5, 74 КК щодо правильного визначення закону, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. У теорії кримінального права чинність закону про кримінальну відповідальність у часі розуміють як можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до визначених у ньому діянь. Підставами для припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

а) скасування закону про кримінальну відповідальність;

б) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом;

в) закінчення строку дії, на який закон був виданий.

Поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, -- це і є зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Цей принцип ретроактивності (традиційний для міжнародного права) закріплено у ст. 58 Конституції та визначено у ст. 5 КК. Він полягає у тому, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення. Відповідно до ч. 4 ст. 5 КК якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, тобто необхідно застосовувати найбільш сприятливий для винуватого закон із усіх, що були чинними у цей період.

Під законом про кримінальну відповідальність тут розуміється не тільки КК взагалі, але і його окремі структурні елементи (норми), розділи, статті, частини статей, пункти, абзаци, речення, словосполучення, слова і цифри.

Скасування злочинності діяння означає його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута шляхом:

а) скасування норм Особливої частини КК;

б) внесення змін до норм Особливої частини КК -- включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми;

в) внесення змін до норм Загальної частини КК (наприклад, доповнення відповідної статті КК додатковою обставиною, що виключає злочинність діяння, або включення до КК положення про те, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності);

г) нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви закону»). Згідно зі ст. 147 Конституції офіційне тлумачення законів України дає Конституційний Суд України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність. Статтею 6 КПК 1960 р. не передбачалася декриміналізація злочинного діяння як підстава для закриття кримінальної справи, внаслідок чого суди по-різному визначали процесуальний закон, на підставі якого закривали кримінальні справи у зв'язку з декриміналізацією діяння. У разі декриміналізації діяння більшість справ суди закривали, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р., але були випадки, коли суди закривали справи на підставі ч. 2 ст. 282 КПК 1960 р. (відмова прокурора підтримувати державне обвинувачення).

Повна декриміналізація діяння шляхом скасування норми Особливої частини КК. Законом від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (далі -- Закон № 4025-VI), що набрав чинності 17 січня 2012 р., скасована караність діяння, передбачена ст. 203 КК, внаслідок чого кримінальні справи, порушені за цією нормою КК, були закриті.

Аналіз судової практики свідчить, що суди неоднаково застосовували ст. 5 КК і відповідні процесуальні норми КПК та керувалися різними підставами, закриваючи кримінальні провадження (справи).

Так, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області постановою від 13 лютого 2012 р. неправомірно відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченої Б. про закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 203 КК у зв'язку з декриміналізацією діяння, зазначивши, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 р. порушена кримінальна справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину. 23 травня 2012 р. прокурор звернувся з клопотанням про закриття кримінальної справи у зв'язку з виключенням ст. 203 з КК, а отже, відсутністю в діях Б. складу злочину.

14 червня 2012 р. районний суд прийняв до розгляду постанову державного обвинувача про відмову від обвинувачення в порядку ст. 264 КПК 1960 р., а 15 червня 2012 р. своєю постановою закрив кримінальну справу щодо Б. за ч. 1 ст. 203 КК у зв'язку з відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення (ч. 2 ст. 282 КПК 1960 р.), замість застосування ст. 5 КК про декриміналізацію діяння.

Траплялися випадки звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КК внаслідок зміни обстановки через скасування Законом № 4025-VI караності діяння, передбаченого ч. 1 ст. 203 КК.

Так, Високопільський районний суд Херсонської області постановою від 25 січня 2012 р. звільнив К. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КК внаслідок зміни обстановки, зазначивши, що Законом № 4025-VI караність діяння, передбаченого ст. 203 КК, усунута, тому суд має усі підстави для закриття кримінальної справи у зв'язку зі зміною обстановки.

Однак таке звільнення обвинуваченого на підставі ст. 48 КК є неправомірним, оскільки зміна обстановки та декриміналізація діяння -- це різні правові категорії, і роз'яснення щодо розмежування понять «зміна обстановки» і «скасування караності діяння» надано у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності». Зокрема, для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним, а для застосування ст. 5 КК достатньо самого факту скасування караності діяння законом України, щоб закрити кримінальне провадження (справу), незалежно від зміни як обстановки, так і особи обвинуваченого, підсудного на час розгляду справи.

Правильною слід вважати таку судову практику.

Дубровицький районний суд Рівненської області 9 лютого 2012 р. при розгляді справи про обвинувачення Ш., встановивши, що вона у 2009-- 2010 рр. займалася виготовленням та збутом самогону з метою отримання прибутку, закрив кримінальну справу у зв'язку із декриміналізацією злочину, мотивуючи тим, що відповідно до Закону № 4025-VI ст. 203 виключена із КК.

Голосіївський районний суд м. Києва 20 лютого 2012 р. своєю постановою закрив кримінальну справу щодо Т. за ч. 1 ст. 203 КК у зв'язку із декриміналізацією діяння, зазначивши, що Законом № 4025-VI виключено з КК ст. 203, а відповідно до ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію в часі.

2.2 Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення

Стабільність законодавства - це мрія і законодавця і правозастосовувача. Але ця мрія нездійсненна тому, що, як стверджує відомий французький правознавець Р. Кабрияк, кодекси починають старіти одразу після їх прийняття. [11; c.4] Це певною мірою стосується Кримінального процесуального кодексу України, який був прийнятий 2012 р., але не зміг урахувати всіх можливих змін в економічній, політичній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Тому розвиток кримінального процесуального законодавства є історичною закономірністю, але всі зміни й доповнення мають відповідати вимогам соціальної зумовленості, системності та наукової обґрунтованості.

Відомо, що досягнення максимальної ефективності кримінальних процесуальних приписів неможливо без забезпечення стабільності кримінального процесуального законодавства, адже протилежне може призвести до порушення його системних зв'язків, затрудняє реалізацію засад верховенства права, законності та справедливості й може зумовлювати низьку ефективність правового регулювання. Слід погодитись з думкою професорів В. Тація, В. Борисова та В. Тютюгіна про те, що коли законодавство не має належного рівня динамічності, воно теж втрачає свою якість та ефективність, оскільки не забезпечує належної актуальності й адекватності правового регулювання [13, с. 4]. Впровадження нових норм Кримінального процесуального кодексу 2012 р. виявили окремі “вузькі” місця у практиці його застосування. По-перше. У главі третій “Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження” немає норми, яка визначала б процесуальний статус слідчого судді та його місце серед учасників кримінального провадження.

По-друге. Потребують узгодження окремі положення ст. 20 “Забезпечення права на захист” та глави четвертої “Докази і доказування” з частиною другою ст. 23 “Безпосередність дослідження показань, речей і документів”, яка визначає, що не “можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду”. У зв'язку з цим, матеріали, що збираються стороною обвинувачення або подаються стороною захисту в межах досудового розслідування пропонуємо визнавати фактичними даними, які можуть стати доказами за результатами їх дослідження судом.

По-третє. Частина друга ст. 9 “Законність” відносить до засади законності обов'язок прокурора, керівника органу досудового розслідування та слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження. У зв'язку з цим пропонуємо доповнити ст. 2 “Завдання кримінального провадження” після слова: “забезпечення” такими словами “всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, а також” і далі за текстом.

По-четверте. Статтю 25 “Публічність” пропонуємо доповнити такими суб'єктами кримінального провадження, як: суд, який зобов'язаний у розумні строки провести судовий розгляд і вирішити справу по суті; слідчий суддя, котрий зобов'язаний розглядати питання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

По-п'яте. У КПК 1960 р. не було обмежено тримання під вартою підсудного під час розгляду його кримінальної справи в суді першої інстанції. У зв'язку з цим, Рада Європи обґрунтовано критикувала нашу країну стосовно ситуації, коли підсудний міг роками чекати винесення вироку в його справі, перебуваючи під вартою. У частині третій ст. 197 КПК України 2012 р. чітко зазначено, що сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. [12, с. 182].

Частиною першою ст. 318 КПК України передбачено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріпила право кожної людини, проти якої висунуто кримінальне обвинувачення, на справедливий і відкритий його розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Уважаємо, що ст. 318 КПК України необхідно доповнити окремою новою частиною, у якій слід указати, що розгляд справи в суді першої інстанції не може перевищувати, як правило, дванадцяти місяців з моменту вручення офіційного повідомлення особі про обвинувачення її у вчиненні кримінального злочину.

Висновки

Отже, кримінальне право це система правосвідомості, правових знань, переконань, поглядів; окрема галузь законодавства та наукова правова дисципліна. Ефективність боротьби зі злочинами, з їх окремими видами, залежить, головним чином, від трьох умов: а) стану та досконалості кримінального законодавства; б) рівня підготовленості фахівців-юристів - виконавців закону, їх професіоналізму; в) якості роботи всіх правоохоронних органів та суду.

Кримінальне законодавство України пройшло довгий шлях, від Руської правди і Псковської Судної грамоти до чинного законодавства 2012 р. тривалий час незалежна Україна керувалась кримінальним кодексом 1960 р. але, так як значна частина законів уже вичерпала себе, а сучасне суспільство породжувало нові питання, у 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України, який розкривав багато питань, встановлював новий порядок розгляду справ і визначав нові покарання за злочини. Але він не був досконалим.

Та вже через кілька місяців після впровадження нового Кодексу, почалось обговорення його недоробків, недоліків, які утруднюють діяльність правоохоронних органів і ускладнюють визначення покарання. Впливає на це також і рішучі кроки нашої держави на шляху до Євроінтеграції, і зміни у відповідності до Європейських стандартів.

Тому, уже сьогодні йде мова про те, що Кримінальне законодавство потребує реформ. Щороку приймаються нові і нові закони по кримінальному праву. Через постійні зміни в законодавстві отримуємо неточності у винесенні судових рішень. У зв'язку з цим, в роботі розглянуто питання про зворотну дію кримінального закону в часі. Також, в результаті дослідження, нами було представлено власне бачення на основні недоліки і пропозиції по вдосконаленню законодавства.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процес : підруч. / за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. - Х. : Право, 2010. - С. 608 с.

2. Коваленко, Є.Г. Кримінальний процес України [Текст] : підручник / Є. Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Київ : Юрінком Інтер, 2008. - 712 с.

3. Назаров В.В. Кримінальний процес України : навч. посіб. / В.В. Назаров, Г.М. Омельяненко. - [Вид. 2-ге, доп. і переробл.]. - К. : Атіка, 2007. - 216с

4. Маляренко В.Т. Реформування кримінального процесу України в контексті Європейських стандартів: Теорія, історія і практика : моногр. / Маляренко В.Т. - К. : Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. - 412c.

5. Дроздов О.М. Система джерел кримінально-процесуального права / О.М. Дроздов // Судова реформа в України: проблеми і перспективи : матеріали наук.-практ. конф., (Харків, 18-19 квіт. 2002 р.). - К. : Юрінком Інтер, 2002. - 280c.

6. Дроздов О.М. Джерела кримінально-процесуального права України: моногр./ Дроздов О.М. - Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. - С.43.

7. Галаган І. С. Кримінальний процес Української РСР / І.С. Галаган, Д.С. Сусло. - К. : Вища шк., 1970. - С. 14-19.

8. Радянський кримінальний процес / кол. авторів під заг. ред. Ривліна А. Л. - К. : Вища шк., 1971. - С. 18-30.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. - К. : Юстініан, 2012. - С. 12-13.

10. Кабрияк Р. Кодификация / Кабрияк Р. ; пер. с франц. Л. В. Головко. - М., 2007. - С. 182.

11. Тацій В. Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність / В. Тацій, В. Борисов, В. Тютюгін // Голос України. - 2013. - 5 квіт. - № 66. - С. 4.

12. Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції [23 травня 2014 року, м. Харків] / МВС України ; Харківський нац. ун-т внутр. справ ; Кримінологічна асоціація України. - Том І. - Х.: ХНУВС, 2014. - 328 с.

13. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т.- Т. III. До року 1340- К„ Наук. думка, 1993. - С. 204.

14. Житний О.О. Кримінальне право України в міжнародному вимірі (порівн.-прав. аналіз) : монографія / О.О. Житний. - Х. : Одіссей, 2013. -376 с.

15. Застосування положень КПК України: проблеми та шляхи їх З-36 вирішення: збірник матеріалів Всеукр. Наук.-практ. Конф. (до 3-ї річниці КПК України). - Ірпінь : Видавництво Національного університету ДПС, 2015. - 432 с.

16. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 432 с.

17. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. : у 2 т. / за заг. ред.: В.Я. Тацій [та ін.]. - 5-те вид., допов. - Х. : Право, 2013. - Т. 1-2.

18. Кримінальний процес : підручник / Ю.М. Грошевий , В.Я. Тацій, А.Р. Туманянц та ін. ; за заг. ред. В.Я. Тація, О.В. Капліної, О.Г. Шило. - Х. : Право, 2014. - 824 с.

19. Кудін С.В. Дослідження історії вітчизняного кримінального права XI-XVIII ст. у працях А.І. Яковліва/С. В. Кудін // Вісник Академії адвокатури України, 2009,N 1 ((14)).-С.50-56

20. Кудін С.В. Дослідження історії кримінального права України Х - ХVIII ст. у працях С.В. Юшкова (з 1946 р.)/С. В. Кудін // Право і суспільство, 2008,N 4.-С.63-68

21. Кудін С.В. Дослідження кримінального права Київської Русі російською історико-правовою наукою у 20-х рр. ХІХ ст./С.В. Кудін // Вісник Академії адвокатури України, 2007,N 1.-С.57-64


Подобные документы

  • Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.

    реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010

  • Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення. Структура Кримінального кодексу. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі. Напрямки вдосконалення чинного Кримінального кодексу України та його нормативних положень.

    курсовая работа [90,2 K], добавлен 25.11.2011

  • Законодавчі підходи до врегулювання відносин у сфері доказування між суб'єктами кримінального процесу на стороні обвинувачення та захисту. Пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України відповідної спрямованості.

    статья [23,0 K], добавлен 17.08.2017

  • Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.

    реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011

  • Притягнення до відповідальності за бюджетні правопорушення. Видання нормативно-правових актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку. Проблемні питання застосування положень ст. 211 Кримінального кодексу України.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 04.12.2014

  • Аналіз проблем, пов’язаних із визначенням місця норми про шахрайство в системі норм Кримінального кодексу України. З’ясування ознак складу даного злочину. Розробка рекомендацій щодо попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином.

    курсовая работа [19,6 K], добавлен 30.09.2014

  • Визначення початкового моменту життя людини (ПМЖЛ). Теоретичні положення щодо ПМЖЛ та його ключове значення для кримінального та медичного законодавства. Основні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері захисту права людини на життя.

    статья [21,0 K], добавлен 06.09.2017

  • Поняття закону про кримінальну відповідальність. Структура Кримінального Кодексу України. Тлумачення та завдання кримінального закону - забеспечення правової охорони прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави та попередження злочинності.

    курсовая работа [33,3 K], добавлен 23.04.2008

  • Школи кримінального права та основні теоретичні напрямки. Розвиток вітчизняної кримінально-правової науки. Ідея застосування "заходів безпеки". Стан розвитку кримінально-правової науки України. Взаємозв’язок Загальної та Особливої частин КК України.

    реферат [22,2 K], добавлен 20.10.2011

  • Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.