Цивільна та адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНПЗ «ДНІПРОВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра загально-правових дисциплін

магістерська РОБОТА

на тему: «Цивільна та адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики»

Виконала: студентка групи Ю-721

Кириленко Любов Іванівна

Науковий керівник: доктор політичних наук, доцент

Торяник Володимир Миколайович

Дніпро 2018



Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика цивільної та адміністративної відповідальності як виду юридичної відповідальності

1.1 Правова сутність адміністративної відповідальності

1.2 Правова сутність цивільної відповідальності. Види цивільно-правової відповідальності

1.3 Загальні та відмінні риси цивільної та адміністративної відповідальності: порівняльно-правовий аспект

2. Особливості цивільної та адміністративної відповідальності за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

2.1 Становлення і розвиток адміністративної та цивільної відповідальності у галузі електроенергетики України: історичний аспект

2.2 Поняття та загальна характеристика відповідальності і санкції, що застосовуються в галузі електроенергетики

2.3 Цивільно-правова відповідальність в галузі електроенергетики

2.4 Адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

2.5 Порядок накладання штрафів на суб'єктів господарювання за порушення чинного законодавства України в галузі енергетики та санкції, які застосовуються до прапорушників

2.6 Система державного регулювання енергетики в Україні. Органи державного регулювання енергетики в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки А-К



Вступ

цивільний правовий відповідальність електроенергетика

Актуальність теми дослідження. Виникнення електроенергетики зробило революцію в загальносвітовий промисловості. Електроенергетика відкрила невичерпні можливості в удосконаленні механічних процесів, а для промисловості - необмежені перспективи розвитку. На даному історичному етапі розвитку суспільства електрична енергія є всеохоплюючої і всюдипроникаючою рушійною силою, яка забезпечує швидкий розвиток і вдосконалення продуктивних сил, зростання економічної могутності людського суспільства, зростання добробуту людей.

Одним з найважливіших чинників розвитку економіки будь-якої суверенної держави та запорукою успішного її функціонування є паливно- енергетичний комплекс. Розвиток паливно-енергетичного комплексу в Україні є важливою складовою енергетичної безпеки і соціально-економічного розвитку, має вирішаль- ний вплив на стан економіки та рівень життя населення. Сьогодні Україна опинилася в складному економічному становищі енергодефіциту, енергозалежності від зовнішніх постачальників. Останні події геополітичного масштабу, що відбуваються на міжнародному рівні, ставлять під загрозу стан енергетичної безпеки не лише України, але і всього цивілізованого світу. Залежність від енергоресурсів держав - постачальників має великий політико-економічний вплив на нашу державу, оскільки енергоносії є чинником політичного тиску.

Сьогодні, як ніколи раніше, нашій державі необхідно створити стабільну правову базу в сфері електроенергетики, яка є певним фундаментом, достатнім для успішного розвитку цього виду промисловості, а також здійснення відповідної діяльності в цій галузі господарюючими суб'єктами. В даний час в державі проводяться реформи природних монополій, визначаються економічні і правові основи відносин в реформованих галузях. Саме зараз відбувається формування нової правової бази в електроенергетиці, створюється повноцінний ринок електроенергії.

Отже, сьогодні необхідно створити повноцінний стабільний і передбачуваний ринок електроенергії. Ось цю складну задачу і вирішує нині держава. Наразі, розроблена і затверджена Енергетична стратегія до 2035 року, прийнятий урядовий пакет законопроектів, визначені принципи, етапи, правила реформування електроенергетичної галузі. Нормативно-правова база у сфері енергетичних відносин є однією з найбільших в українському законодавстві. Значна кількість нормативних документів ускладнює регулювання відповідних відносин та є сприятливим середовищем для вчинення правопорушень. Беручи до уваги той факт, що більшість нормативно-правових актів в енергетичній сфері приймалися різними рівнями влади в різні періоди часу, зрозуміло, що це зазначалось як на якості та природі законів і підзаконних актів, так і на можливості їх застосування на практиці. Норми багатьох нормативно-правових актів не узгоджені між собою, суперечать один одному та взагалі є застарілими. Значна кількість нормативно-правових актів не гарантує якість та ефективність регулювання енергетичних відносин, а навпаки, ускладнює їх.

В умовах енергетичної кризи необхідним є напрацювання якісно нових механізмів правового регулювання відносин у сфері електроенергетики.

Приєднавшись до Договору про Енергетичне Співтовариство, Україна взяла зобов'язання щодо удосконалення вітчизняного законодавства у сфері енергетики та навколишнього середовища, узгодження його з правовою базою ЄС, створення конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, установлення певної регуляторної системи, встановлення високих технічних стандартів, що забезпечує ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів. Аналіз виконання зобов'язань України щодо імплементації європейського електроенергетичного законодавства свідчить про те, що Україна не використовує надані можливості проведення комплексних ринкових реформ належним чином, а ті заходи, що вживаються, часто відповідають європейським ринковим принципам лише за формою, а не за суттю.

В даний час назріла необхідність системного правового регулювання енергетики. Стратегія розвитку енергетичного потенціалу України передбачає прийняття закону, що визначає правові, економічні та соціальні основи функціонування і розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу, їх місце і роль в економіці України. В українській правовій науці широко обговорюється необхідність розробки Енергетичного кодексу або єдиного закону «Про енергетику» (в Ураїні прийнято закон «Про ринок електричної енергії від 13.04.2017 № 2019-VIII) за прикладом деяких зарубіжних країн (так, в Німеччині діє Закон «Про енергетичне господарство»). Ми солідарні з думкою, що розвиток і становлення енергетичного законодавства має відбуватися шляхом консолідації та кодифікації діючих нормативних актів. Ухвалення Енергетичного кодексу або консолідованого закону - необхідна умова для зближення процесів регулювання відносин у сфері енергетики

В даний час в галузі міжнародних енергетичних відносин основне значення мають Європейська енергетична хартія (17 грудня 1991 року, м. Гаага) і договір до Енергетичної хартії (17 грудня 1994 р м. Лісабон). Енергетична Хартія застосовується в ЄС, вона також була прийнята в інших регіонах світу.

Ті чи інші аспекти адміністративно-правового регулювання у сфері електрое- нергетики вивчали такі науковці, як В. Б Авер'янов, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, Д. М. Бахрах, М. М. Дорогих, Р. А. Калюжний, Ю. М. Козлов, В. Я. Настюк, Ю. О. Тихомиров, О. П. Шергіна, В. К. Шкарупа, О. І. Федорова, Ц. Я. Ямпольська, В. К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О. В. Кузьменко та ін.

Порівняльно-правовий аспект адміністративної та цивільної відповідальності у галузі електроенергетики здійснив Станіслав Гоцалюк, однак питання адміністративної та цивільної відповідальності у галузі електроенергетики не дістали належного висвітлення.

Мета і завдання дослідження. Мета магістерського дослідження -провести комплексний науковий аналіз теоретичних та практичних проблем: адміністративно-правового та цивільно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення, а також розглянути види юридичної відповідальності та санкції, які застосовуються у разі порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі задачі:

1. Здійснити історико - правове дослідження зародження, становлення і розвитку відносин у галузі електроенергетики.

2. Надати визначення таким загальним поняттям як цивільна та адміністративна відповідальність як видам юридичної відповідальності та виокремити їхні спільні та відмінні риси.

3. Визначити енергетику як об'єкт правового регулювання.

4. Визначити та охарактеризувати такі поняття:"адміністративно- правові та цивільно-правові відносин у сфері електроенергетики".

5. Визначити вплив цивільних та адміністративних норм на відносини у сфері електроенергетики.

6. Визначити та охарактеризувати такі поняття "об'єкт" і "суб'єкт".

7. Надати визначення таким поняттям: "попередження ", "штраф", "адміністративно-правовова відповідальність", "цивільно-правова відповідальність у сфері електроенергетики".

8. Провести послідовний правовий аналіз основних понять в галузі енергетики.

9. Через призму загального поняттям "збитки " в цивільному праві дослідити такі поняття як "збитки" та "кошти за недовраховану електроенергію" у сфері електроенергетики та довести, що це не тотожні поняття.

Об'єктом дослідження є суспільні відносин у галузі електроенергетики.

Предметом дослідження є цивільно - правова та адміністративно правова відповідальність, яка виникає у разі порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики.

Методи дослідження. Методологічною основою магістерського дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, об'єктивно оцінювати ефективність адміністративно-правового, цивільно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики.

Логіко-сематичний метод було використано під час дослідження точок зору окремих вчених, здійснено дослідження аналітичних матеріалів, визначення понятійного апарату; історико-правовий метод - під час дослідження генези адміністративно - правового регулювання відносин у сфері електроенергетики; системно-структурним та порівняльно-правовим методами здійснено аналіз нормативних актів, що складають зміст адміністративно-правового, цивільно-правового регулювання. Застосування формально - юридичного методу дозволило дослідити зміст правових норм, які передбачають: адміністративну, цивільну відповідальність за порушення законодавства у сфері електроенергетики. Емпіричну базу дослідження становлять: аналіз чинного законодавства України, матеріалів судової практики у сфері електроенергетики та статистичні дані НКРЕКП і «Держенергонагляду».

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане магістерське дослідження є одним з перших комплексних досліджень проблем адміністративно- правового, цивільно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики.

У результаті проведеного дослідження сформульовано висновки, рекомендації і пропозиції, які відповідають вимогам наукової новизни, зокрема: вперше: а) Автором були розроблені формули для розрахуну двократної вартості недовідпущеної електроенергії побутовим споживачам та 25% вартості електроенергії, яка не відповідає Держстандарту України (Додаток К);

б) розтлумачено поняття «відшкодування збитків» та «кошти за недовраховану електроенергію»: Недоврахована електроенергія - обсяг електроенергії, використаний споживачем або переданий транзитом, але не врахований розрахунковими приладами обліку або врахований неправильно.

Збитками (з вини споживача) є витрати, недоотримана вигода (за винятком доходу від реалізації недорахованої електроенергії) постачальника електроенергії або електропередавальної організації, яких вони зазнали внаслідок пошкодження електроустановок через зловмисну чи недбалу діяльність споживача (субспоживача) або інших осіб, та вартість робіт і послуг, необхідних для відновлення електроустановок та електропостачання.

набули подальшого розвитку: пропонуємо внести доповнення та зміни в ПКЕЕН та Договір:

- пункт 25 ПКЕЕН доповнити реченнями такого змісту та викласти в такій редакції:'' За несвоєчасну оплату електричної енергії понад термін, обумовлений договором, побутовий споживач сплачує неустойку (пеню) згідно з законодавством та договором. Пеня нараховується у разі несплати підсумкового (коригуючого) рахунку через 10 днів після його отримання, побутовий споживач сплачує пеню за кожний день затримки оплати у розмірі 0,1% вартості несплаченої вчасно електричної енергії, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Коригуючий рахунок повинен бути наданий побутовому споживачу вчасно. Якщо коригуючий рахунок Елекропостачальник приніс з запізненням, раз на 2-3 місяці чи зовсім не приніс, то споживач звільняється від нарахування йому пені. Елекропостачальник повинен розрахувати Споживачу % пені та в платіжних документах зазначити: розмір пені, суму коштів за коригуючим рахунком та загальну суму оплати і кількість днів затримки оплати. Якщо Електропостачальник відмовляється нараховувати пеню споживачу, посилаючись на те, що йому це економічно невигідно чи на якісь ще інші підстави, то на ньго буде накладено штраф в розмірі 30 тисяч гривень щодо кожного Споживача, стосовно якого було вчинене таке порушення.'';

- пункт 27 ПКЕЕН доповнити реченнями такого змісту(в кінці пункту):''а)якщо

Електропостачальник не дотримується процедури відключення відповідно до п.27 ПКЕЕН, то то на ньго буде накладено штраф в розмірі 50 тисяч гривень щодо кожного побутового споживача, стосовно якого було вчинене таке порушення; б) якщо після пред'явленням побутовим споживачем електропостачальнику, зокрема персоналу, який прибув для відключення його об'єкта від електричної мережі, квитанції або іншого документа, який підтверджує повну оплату за спожиту електричну енергію, але електропостачальник всерівно відключив об'єкт побутового споживача, то на Електропостачальника буде накладено штраф в розмірі 25 тисяч гривень щодо кожного Споживача, стосовно якого було вчинене таке порушення; в) якщо відключення побутових споживачів було здійснене перед вихідними та святковими днями, то Електропостачальника буде накладено штраф в розмірі 35 тисяч гривень щодо кожного Споживача, стосовно якого було вчинене таке порушення;

-внести зміни в п. 44: «У разі тимчасового припинення електропостачання з вини енергопостачальника він несе відповідальність згідно з умовами договору у розмірі п'ятикратної (замість двократної) вартості недовідпущеної побутовому споживачу електричної енергії»;

-в п.45 після слова «сплачує» замість цифри 25 вказати 50;

-в п.46 після речення «ухилення від перевірки якості електричної енергії» накласти на енергопостачальника штраф в розмірі 50 тисяч гривень щодо кожного такого випадку.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що власні напрацювання Автора були покладені в основу написання 2 розділу даної роботи, а також для захисту своїх прав в судах.

Викладені в роботі положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

-у законотворчій діяльності для удосконалення чинного законодавства, що стосується правового забезпечення електроенергетики, а також під час розробки нових нормативно-правових актів в зазначеній сфері, зокрема, при розробці проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"

- у навчальному процесі під час викладання дисциплін: "Енергетичне право" "Адміністративне право", "Цивільне право".

Цінність одержаних результатів: всі розділи роботи, а особливо 2 розділ роботи, формули розрахунку двократної недовідпущеної електроенергії та 25 % вартості електоенергії, яка не відповідає Національному стандарту України, можуть бути використані в своїй професійній діяльності: адвокатами, суддями, юристами Енергопостачальних компаній, студентами - юристами та кожним пересічним громадянином України для захисту своїх прав, бо всі ми є споживачами електричної енергії.

Особистий внесок здобувача. Магістерське дослідження є самостійною науковою роботою. Усі положення та висновки одержано магістрантом особисто. Всі формули розроблені особисто Автором.

Структура та обсяг роботи: відповідно до цілей, завдань і мети дослідження зумовила структуру магістерської роботи: вступу, двох розділів, 9 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 113 сторінок, із них основного тексту -103 сторінок, список використаних джерел (120 найменувань) на 10 сторінках, Додатків А-М (стор.102-140).



1. Загальна характеристика цивільної та адміністративної відповідальності як виду юридичної відповідальності

1.1 Правова сутність адміністративної відповідальності

Проблеми юридичної відповідальності займають важливе місце у правознавстві, до них постійно звертаються спеціалісти в галузі загальної теорії, а також представники різних галузей юридичної науки. Продовжує залишатися актуальним питання, пов'язане з визначенням суті і змісту юридичної відповідальності, з визначенням її поняття.

Юридична відповідальність - це реакція на правопорушення. Правопорушення - це підстава відповідальності; де присутнє правопорушення, там присутня (повинна бути) відповідальність; без правопорушення немає відповідальності. Ці положення, що давно склалися, яскраво виражають тісний зв'язок між категоріями - правопорушення та відповідальності.

Виділяються різні види юридичної відповідальності, такі як кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, господарсько-правова, матеріальна, дисциплінарна та інші, які існують тільки в межах відповідних галузей права.

Адміністративну відповідальність найчастіше визначають через поняття юридичної відповідальності, тобто як вид юридичної відповідальності, якому властиві всі загальні ознаки, а також низка власних особливостей, які дозволяють відокремлювати адміністративну відповідальність від інших видів відповідальності (дисциплінарної, кримінальної, цивільної).

В період формування правової держави значну роль відіграє інститут адміністративного права - інститут адміністративної відповідальності. Концепція адміністративної реформи в Україні, основні положення якої схвалені Указом Президента України від 22 липня 1998 року «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» [105] поряд з іншими заходами, передбачає реформування адміністративного законодавства взагалі та інституту адміністративної відповідальності, зокрема.

Загальними ознаками, якими наділяється юридична відповідальність, є [100, с.466-468]:

1) виражається юридична відповідальність в обов'язку особи зазнавати певні позбавлення матеріального і морального характеру;

2) юридична відповідальність настає тільки за скоєння правопорушення;

3) застосовується юридична відповідальність до винної особи тільки компетентним органом згідно із законом;

4) безпосередня реалізація юридичної відповідальності можлива тільки через відповідні процесуальні форми, оскільки без наявності такої процесуальної форми юридична відповідальність неможлива;

5) реалізується юридична відповідальність за допомогою застосування засобів державного примусу.

Ці ознаки також відносяться і до адміністративної відповідальності. Але, як і іншому виду юридичної відповідальності, адміністративній відповідальності характерні свої, притаманні тільки їй особливості.

Ускладнення суспільних відносин, виникнення нових сфер господарювання та управління, значне підвищення активності громадян викликає необхідність у всебічному переосмисленні соціальної ролі адміністративної відповідальності, її сутності та ознак як важливого правового інституту, співвідношення з іншими видами юридичної відповідальності. Значимість проблеми адміністративної відповідальності підтверджується інтенсивним розвитком нормативно-правової бази адміністративної відповідальності в Україні, який відбувався в останні десятиріччя.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (cт.9 КУпАП) [65].

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності у вигляді специфічної форми реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їх посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення [65] і законами України [15,с.12]. Слід зауважити, що визначення підстав адміністративної відповідальності є однією з основних матеріально-адміністративних гарантій законності притягнення громадян України до адміністративної відповідальності [48,с.38]

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП) [65].

До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт (ст.24 КУпАП). Виняток передбачений ст. 21 КУпАП [65], згідно з якою орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника може звільнити його від адміністративної відповідальності, передавши матеріали на розгляд громадськості для вжиття заходів громадського впливу. На відміну від кримінального правопорушення за адміністративне правопорушення не передбачено позбавлення умовних прав (вступу у вищі навчальні заклади, права на службу в органах правопорядку та права на державні посади).

Ознаки адміністративної відповідальності. Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності.

До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:

1) є засобом охорони встановленого правопорядку;

2) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм;

3) супроводжується осудом з боку держави правопорушника та правопорушення;

4) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків;

5) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.

До похідних ознак відносять те, що:

1) підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.);

2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень;

3) право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їхнім посадовим особам;

4) існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП) [65].

Попередження -найбільш м'який вид адміністративного стягнення, що застосовується за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, що вперше вчинили проступок. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. В деяких інших випадках фіксується іншим установленим способом. Зміст попередження полягає в офіційному, від імені держави, осуді протиправної діяльності порушника органами адміністративної юрисдикції з метою повідомити йому про неприпустимість подальших подібних дій. Цей орган засвідчує негативну оцінку поведінки правопорушника.Таким чином попередження є більш морально-виховним заходом адміністративного стягнення (ст.26 КУпАП)

Порядок стягнення: постанова про накладення цього адміністративного стягнення виконується органом, що виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику. Якщо постанова про накладення стягнення у виді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови згодом. [65]

Штраф -основне адміністративне стягнення, яке за своєю суттю є грошовим стягненням, що накладається на громадян та на юридичних осіб, які вчинили адміністративне правопорушення (ст.27 КУпАП). Санкції статей Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть передбачати як певні межі штрафу (наприклад, ст.51), так і точне зазначення суми штрафу (наприклад, ст.135). Штраф як адміністративне стягнення відрізняється від аналогічного виду кримінального покарання розмірами штрафу, порядком застосування, а також тим, що штраф як адміністративне стягнення є лише основним стягненням, а штраф як кримінальне покарання може бути як основним, так і додатковим стягненням.Також адміністративний штраф слід відрізняти від аналогічного виду забезпечення виконання цивільно-правового зобов'язання, який має на меті відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення зобов'язання, тоді як адміністративний штраф має на меті покарання правопорушника шляхом обмеження його майнових інтересів.

Штраф сплачується протягом п'ятнадцяти діб після вручення порушнику постанови про накладення штрафу у відділенні банку України. За наявності підстав, передбачених статтею 258 КУпАП, штраф сплачується на місці правопорушення. У разі несплати штрафу у п'ятнадцятиденний строк він стягується примусово, при цьому правопорушник має сплатити подвійну суму штрафу та витрати на облік правопорушень, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України. Якщо правопорушник не сплатить подвійну суму штрафу протягом семи діб, суму штрафу буде стягнуто з нього примусово напідставі Закону України «Про виконавче провадження». В цьому випадку правопорушник сплатить також виконавчий збір (10% суми стягнення або вартості майна, яке передається стягувачу).

Штраф -- це грошове стягнення:

§ Штраф -- вид адміністративного стягнення.

§ Штраф -- вид кримінального покарання.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) протягом останніх десятиріч зазнав значних змін. У Кодексі та інших нормативно-правових актах було закріплено цілий ряд нових складів адміністративних правопорушень, зокрема, ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам (ст. 51-1), порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78-1), порушення правил використання відходів (ст.ст. 82-1 - 82-6), порушення законодавства про захист рослин (ст. 83-1), недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (ст. 101-1), порушення правил реєстрації торговельних суден (ст. 116-3), порушення порядку розробки, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони (ст. 195-1) тощо.

Протягом зазначеного періоду правом розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення були додатково наділені 23 органи держави. [69, с.3-4].

Для визначення правової сутності адміністративної відповідальності особливого значення набуває питання особливостей, які відмежовують її від інших видів юридичної відповідальності. Це дозволить не тільки більш глибоко і всебічно розглянути зміст адміністративної відповідальності, її зв'язок з іншими видами юридичної відповідальності, але й провести розмежування між ними.

На думку вчених, адміністративна відповідальність від всіх інших видів відповідальності відрізняється наступними основними критеріями: 1) органами, що її застосовують; 2) її правовими наслідками; 3) суб'єктами відповідальності; 4) підставами її застосування і 5) процесуальною процедурою її здійснення [19,с.10-13]. Особливості різних видів юридичної відповідальності визначаються специфікою відповідних відносин, що врегульовані нормами окремих галузей права, і своєрідністю методів їхнього регулювання. Зокрема, адміністративно-правовий метод обумовлює особливості багатьох найбільш важливих сторін адміністративної відповідальності і критерії її відмежування від інших видів відповідальності. Адміністративній відповідальності притаманні такі ознаки, як публічний державно-обов'язковий характер, зосередження права накладення стягнень в органах державної виконавчої влади (наявність органів адміністративної юрисдикції), репресивний характер, особливий порядок притягнення до відповідальності, встановлення виключного переліку діянь, за які накладаються стягнення, та відповідальності за них перед законом.

Характеризуючи поняття адміністративної відповідальності, багато хто із вчених-адміністративістів вважає, що цей інститут є формою реагування компетентних державних органів на адміністративне правопорушення, що знаходить свій вираз в засудженні протиправного діяння ("негативній оцінці") та застосуванні до правопорушника відповідних каральних адміністративних санкцій [7,с.75;96,с.27]. Так, для застосування адміністративного стягнення необхідно видання правозастосувального акту - постанови, в якій визначається винність суб'єкта і негативно оцінюється його поведінка, на підставі чого до винної особи застосовуються відповідні каральні адміністративні санкції.

Аналізуючи чинне адміністративне законодавство, можна зробити висновок, що накладення адміністративного стягнення є завершальним заходом (формою) серед інших заходів адміністративного примусу, оскільки він матеріалізує правову оцінку, що була надана правопорушенню та особі правопорушника в процесі розгляду справи і винесення по ній відповідної постанови. В результаті застосування адміністративного стягнення винний суб'єкт перетерплює певні обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру.

При цьому однією з рис адміністративної відповідальності як специфічних деліктних правовідносин є відсутність службової підпорядкованості між правопорушником та органом (посадовою особою), що застосовує ту чи іншу санкцію, що характерно, наприклад, також і для кримінальної та цивільно-правової відповідальності. Це, а також значна кількість адміністративних санкцій породжують чисельність органів, які виступають в якості сторони зазначених правовідносин.

Таким чином, розглядаючи адміністративну відповідальність через призму її ознак, необхідно відмітити, що вона нормативно врегульована, носить примусовий характер і реалізується в специфічних для неї процесуальних формах, тобто згідно визначених чинним законодавством правил і процедур, що встановлюють порядок діяльності чисельних відповідних компетентних державних органів.

Виходячи із зазначеного, адміністративна відповідальність як один із різнови- дів юридичної відповідальності, а також різновид заходів адміністративного примусу, являє собою реакцію держави на скоєне адміністративне правопору- шення, що знаходить свій вираз в реалізації компетентним державним органом (посадовою особою) права висунути обвинувачення певній особі, піддати протиправне діяння офіційній оцінці та у випадку негативної оцінки застосувати до неї адміністративне стягнення.

В той же час, адміністративна відповідальність має свою специфіку, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності, зокрема від цивільної (порівняльний аналіз адміністративної та цивільної відповідальності розглянемо у підрозділі 1.3 даної роботи), вона відрізняється її підставою - адміністративним правопорушен- ням (проступком), під яким згідно ст. 9 КУпАП визнається протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність може наступати, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою, відповідно до чинного законодавства, кримінальної відповідальності (ст.12 КУпАП) [65].

Структурно склад адміністративно-правових відносин утворюють такі елементи: обґєкт, субґєкти та юридичні факти. Крім цих складових, деякі вчені виділяють ще такий елемент, як юридична основа, у ролі якої виступають адміністративно-правові норми, що опосередковують зміст адміністративно-правових відносин, визначають права, обовґязки, а також поведінку учасників таких відносин, впливають на їх характер і мету. Розгляд характеристик будь-яких правовідносин, у тому числі й адміністративно-правових, потрібно проводити, виходячи з двох ключових позицій. Перша - стосується системи обовґязкових елементів, з яких складається зміст цих відносин, тобто обґєкта, субґєктів та юридичних фактів. Друга - повґязана із загальними особливостями відносин адміністративного права (насамперед це стосується їх властивостей і видових ознак).

Вітчизняними вченими-адміністративістами у різних наукових та навчальних джерелах наводяться різноманітні визначення адміністративно-правових відносин. Так, у підручнику з адміністративного права України за редакцією професора Ю. П. Битяка адміністративно-правові відносини визначено як суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких є носіями прав і свобод, урегульованих нормами адміністративного права, в іншому навчальному джерелі - підручнику доцента В.К. Колпакова під адміністративно-правовими відносинами розуміється результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові звґязки державно-владного характеру, на думку професора І. П. Голосніченка, адміністративно-правові відносини - це система прав та обовґязків органів виконавчої влади, посадових осіб і службовців, громадян та інших субґєктів, а також взаємозвґязок між ними в результаті здійснення державної виконавчої влади та відповідальності у сфері державного управління.

Стислий аналіз цих варіантів визначення адміністративно-правових відносин свідчить про існування двох підходів до його формулювання. Перший має стисле (загальне) викладення, що пропонується в підручнику за редакцією професора Ю. П. Битяка, а другий - розширене, яке використовують професор І. П. Голосніченко і доцент В. К. Колпаков. Кожен з них має свої переваги та недоліки. Наприклад, у першому викладається лише сутність цих відносин - їх державно-управлінський характер та адміністративно-правова регламентація правосубґєктності їх учасників. І навпаки, за другого підходу його прихильники намагаються максимально повно викласти ознаки цих відносин [3]

Першим елементом складу відносин адміністративного права є його обґєкт. Без сумніву, він відіграє ключову роль у цих відносинах. Від того, наскільки повно і правильно буде визначено обґєкт, залежить не тільки поведінка субґєктів адміністративно-правових відносин, а й досягнення кінцевої мети цих відносин.

З приводу обґєкта адміністративно-правових відносин у наукових колах існує кілька думок. Більшість авторів вважають, що обґєктом відносин адміністративного права є дії, поведінка людей - учасників управлінських відносин. Інші вчені поділяють обґєкт на два види: перший - це предмети і матеріальні речі, другий - немайнові відносини (дії, поведінка людей). Зі змісту останніх підручників з адміністративного права України, можна зробити висновок, що їх автори в розвґязанні цього питання схиляються на бік професора Ю. М. Козлова.

Так, у підручнику, за редакцією Ю. П. Битяка, обґєкт адміністративно-правових відносин - це те, заради чого виникають правовідносини (дії, утримання від дій), на думку доцента С. Т. Гончарука, обґєктом адміністративно-правових відносин є те, відносно чого вони виникають, розвиваються і припиняються. Передусім це суспільні відносини, що уособлюють характер діяльності окремих субґєктів права (їхніх дій чи бездіяльності ), юридичні наслідки їх поведінки, певні правові інтереси, у тому числі майнового чи немайнового характеру та ін.

На наш погляд, наведені позиції потребують суттєвого уточнення. По-перше, ми згодні, що обґєктом адміністративно-правових відносин є те, заради чого (відповідно до чого) вони виникають. По-друге, також підтримуємо тезу, що в основу дій (бездіяльності) учасників правовідносин покладено певні інтереси. По-третє, не можна погодитись з тим, що обґєкт адміністративно-правових відносин - це дія (бездіяльність), поведінка субґєктів адміністративних відносин.

Як відомо, юридичні факти - це певні події, які служать підставою для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин. Юридичні факти - це своєрідний імпульс, який може надавати відносинам адміністративного права динамічних властивостей. Він поєднує в собі як внутрішнє ставлення субґєктів до певної дії або події, так і зовнішній вираз їхнього діяння або події, на яку вони вже не в змозі обґєктивно вплинути після настання відповідного результату.

Обґєкт адміністративно-правових відносин не може перебувати в динаміці - навпаки, він знаходиться у статичному стані, навколо нього відбуваються дії або події, що стосуються конкретних субґєктів. Не слід плутати обґєкт адміністративно-правових відносин з обґєктом адміністративного правопорушення. Якщо останній - це суспільні відносини, які охороняються нормами законодавства про адміністративні правопорушення, то обґєкт відносин адміністративного права - це частина загальних (публічних) потреб та інтересів, що реалізуються за допомогою норм адміністративного права [3].

Суб'єктами адміністративного права є й органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату; органи місцевого самоврядування; громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому правове становище суб'єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона різниться залежно від статі, віку, стану здоров'я (не всі можуть призиватися на військову службу). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці. Суб'єктами адміністративного права є також суди і органи прокуратури. На них, як і на всі інші організації, покладається обов'язок додержуватися пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди).

Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації. Суб'єктів адміністративного права можна поділити залежно від належності до державних структур (державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники); на суб'єктів колективних та індивідуальних; фізичних та юридичних осіб тощо [54,с.76 ].

Необхідно розмежувати поняття «суб'єкт адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб'єктом, однак суб'єктом адміністративного права він є, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав та обов'язків.

Суб'єкт адміністративних правовідносин -- це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь.

Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав та обов'язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як одна особа [55,с.75].

Кузьменко О. В. зазначає, що суб'єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій поділяються на ті: які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто “лідируючі суб'єкти”; котрі мають “зацікавлену” позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі; які займають “пасивну” позицію стосовно ходу і наслідків в індивідуальній справі. Останні залучаються до участі в справі у зв'язку з тим, що це необхідно для з'ясування істини, найбільш повного і всебічного встановлення всіх обставин у справі. При чому цей поділ суб'єктів процесу має місце у всіх видах адміністративних проваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження [64, с.14].

Закріплення в ролі обґєкта адміністративно-правових відносин публічних потреб та інтересів утворює реальну можливість здійснити класифікацію цих обґєктів. Першочерговим критерієм при цьому виступатиме рівень узагальнення або обсяг (масштаб) публічних інтересів, що реалізуються за допомогою норм адміністративного права. Використовуючи зазначений критерій, обґєкт відносин адміністративного права пропонується поділити на загальний, родовий, видовий та безпосередній.

Загальний обґєкт адміністративно-правових відносин утворюють сукупні публічні потреби та інтереси, які реалізуються нормами адміністративного права. Родовий обґєкт - це групи публічних потреб та інтересів, що втілюються в життя однаковими за функціональним призначенням нормами адміністративного права. За цією ознакою родовий обґєкт поділяється на дві складові частини: 1) сукупність публічних потреб, що забезпечуються сферою владно-управлінської діяльності; 2) система публічних інтересів у сфері адміністративно-правового захисту. Видовий обґєкт є похідним від родового. Це відокремлена група публічних потреб, що реалізується в рамках однотипових адміністративно-правових відносин -держав-ного управління, комунального управління, адміністративної відповідальності, адміністративної юстиції та ін. Безпосереднім обґєктом виступають частини видового обґєкта, окремі публічні потреби та інтереси, які забезпечуються або захищаються на конкретних ділянках владно-управлінської діяльності або сфери адміністративно-правового захисту (наприклад, паспортна система, адміністратив- но-юрисдикційна діяльність загальних судів тощо).

З обґєктом адміністративно-правових відносин тісно повґязаний їхній предмет, додатковий елемент складу цих відносин, у ролі якого можуть виступати конкретні речі, матеріальні, грошові цінності, майно та ін. Наявність або відсутність предмета визначається особливостями змісту безпосереднього обґєкта відносин адміністративного права. Так, безпосередній обґєкт відносин паспортної системи має прямий звґязок з предметом цих відносин - паспортом громадянина України, а вже процес реалізації безпосереднього обґєкта адміністративно-правових відносин у сфері управління культурою не обовґязково повинен повґязуватися з матеріалізованим предметом [3].

Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності. Адміністративна правоздатність -- це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції. Адміністративна дієздатність -- це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов'язки в сфері управління [78].

Одним із різновидів юридичної відповідальності, який близько стискається з адміністративною, є дисциплінарна відповідальність. Їх подібність в свій час призвела до того, що деякі автори відносили дисциплінарну відповідальність до інституту адміністративного права. Ц. А. Ямпольська, наприклад, писала: „Більшість норм адміністративного права містить санкцію у вигляді адміністративних і дисциплінарних стягнень” [118,с.64]. У подальшому подібна позиція була визнана помилковою, оскільки в процесі розвитку юридичної думки дисциплінарна відповідальність стала розглядатися як „комплексний” правовий інститут, що охоплює собою норми і відносини, характерні одночасно для декількох галузей права [4,с.82-93]. Слід зазначити, що відмінність в характері відносин, у сфері яких виникає адміністративна і дисциплінарна відповідальність, обумовлює специфіку їх підстав, об'єктів їх протиправного посягання, кола суб'єктів відповідальності, повноважень відповідних органів, заходів державно-правового регулювання на правопорушення - конкретних адміністративних і дисциплінарних стягнень.

Вважається, що найбільш плідним буде таке відмежування видів юридичної відповідальності (в тому числі адміністративної від дисциплінарної), яке засновано на визнанні множинності, комплексності критеріїв, що характеризують відповідальність з різних сторін і у своїй сукупності сприятливих складанню єдиного уявлення про неї як про складне і самостійне правове явище.

Головним критерієм розмежування адміністративної відповідальності від дисциплінарної є їх нормативні та фактичні підстави. Ця позиція також узгоджується з думкою вчених-адміністративістів. Так, Л. В. Коваль зазначає, що при подібному підході „вбачаються дві сторони: юридико - фактична (протиправна поведінка, проступок) та нормативна (наявність норми адміністративного права, що передбачає відповідальність за таку поведінку”)[52,с.106]. Розбіжності нормативних підстав обумовлені відмінностями в законодавстві, якими вони регламентуються.

Адміністративні проступки визначені в нормах адміністративного права, де, крім загального поняття, дається опис складів конкретних правопорушень. Дисциплінарні ж проступки прямо чи побічно закріплені в нормах адміністративного, трудового, кримінально-виконавчого та інших галузей права.

Юридичний склад адміністративного правопорушення являє собою сукупність чотирьох елементів:

- об'єкт протиправного посягання;

- суб'єкт делікту (юридична особа);

- зміст делікту (об'єктивна сторона),

- психоемоційний статус учасників (суб'єктивна сторона).

Відсутність будь-якого з них виключає як наявність складу в цілому, так і відповідно, застосування заходів державного примусу.

Зазначене характерно і для дисциплінарної відповідальності. В той же час, протиправність дисциплінарного проступку, на відміну від адміністративного, як правило, не носить конкретного характеру, вираженого в чітко сформульованих юридичних складах, і має абстрактний прояв.

Адміністративним та дисциплінарним правопорушенням визнається тільки винне діяння, яке може бути скоєне умисно чи з необережності, а також обов'язковою ознакою даних проступків також є каранність, яка залежить від характеру правопорушення, а також суб'єкта відповідальності і знаходить свій прояв через систему відповідних стягнень.

Обов'язкові та додаткові ознаки, а також обставини, що характеризують адміністративне правопорушення, формують його склад: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Слід відмітити, що фактичні підстави розмежування адміністративної відповідальності від дисциплінарної в першу чергу пов'язані з різними об'єктами цих протиправних посягань.

Необхідно зазначити, що об'єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, що виникають і розвиваються у сфері зовнішнього управління, що не пов'язане з виробничою, службовою, навчальною та іншою діяльністю винного, так і у сфері внутрішнього управління. Об'єктом дисциплінарного проступку є трудові, службові правовідносини, на які посягає правопорушник, оскільки скоєння дисциплінарного проступку характеризується невиконанням трудових обов'язків працівниками, що перебувають у трудових відносинах з адміністрацією конкретного підприємства, організації чи установи. Тому дисциплінарна відповідальність, як правило, обмежується межами внутрішньо-управлінських, трудових відносин.

Об'єктивну сторону адміністративних правопорушень складає сукупність ознак, які характеризують зовнішній прояв протиправного діяння, що посягає на охоронюваний законом об'єкт. Зокрема, центральне місце в об'єктивній стороні займають безпосередньо протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливий результат, причинний зв'язок між діянням та результатом. Факультативними є місце, час, спосіб, засоби та знаряддя скоєння правопорушення.