Цивільна та адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

Так в п.1 ст 4. Вищезазначеного закону вказано: «Відшкодування шкоди не залежить від вини виробника продукції,а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах». Так, згідно п. 3 ст. 2 цей Закон не обмежує будь-яких прав потерпілого згідно з договірними чи недоговірними зобов'язаннями, що встановлюють іншу, ніж передбачена цим Законом, відповідальність, зокрема права на відшкодування моральної шкоди або права на відшкодування шкоди в окремих сферах цивільних відносин відповідно до законодавства,тобто відповідно до вищезгаданих законів з Енектропостачальника можливо стягнути кошти за неякісне електропостачання за 10 років з урахуванням рівня інфляції та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК [106], приписами цієї статті встановлюється відповідальність за порущення грошового зобовязання. В частині 1 вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобоязання, частиною 2 встановлено, що боржник, який просторчив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір % не встановлений договором або законом. Приписи ст. 625 ЦК про розмір %, що підлягають стягненню за порушення грошового зобовязання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Водночас формулювання ст. 625 ЦКУ, коли нарахування процентів (відсотків) тісно повязується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не на штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦКУ нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат(збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦКУ, не є штрафними санкціями.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'я- зання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грощових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.Тому практика судів, які приймають доводи відповідача про неможливість виконання грошового зобовязання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 ЦКУ, не є правильною [88].

Також відповідно до статей 16, 23 ЦКУ виявляється можливим стягнути з Електропостачальника кошти за відшкодування шкоди, завданої неправомірним віключенням електрики та неякісним електропостачанням і моральної шкоди, завданих неправомірним припиненням електропостачання до домогосподарства споживача та суму коштів за електроенергію, параметри якої не відповідають Національному стандарту - ГОСТ 13109-97 [24]. У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню: шкоду матеріальну і шкоду моральну: ст. 16 ЦКУ [106], в якій ідеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не встановлено інше.

Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для потерпі- лого від цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди та витраченої вигоди. Реальна шкода - це зменшення наявного майна потерпілого. Вона включає до себе витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного права, та конкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена вигода - це можливе збільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення. Вона відображається в неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода. Однак право на компенсацію моральної шкоди виникає лише у випадках, зазначених законом або договором. Розмір відшкодування визначається судом, але не може бути менше від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати(в ЦКУ 1963 р.ст. 440¹ (зі змінами)) [107]. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, котра заподіяла шкоду, у повному обсязі. 31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду України була прийнята постанова №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у якій роз'ясняється, що під моральною шкодою «варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі протиправними діями інших осіб» [93].

Серед статей перш за все привертає увагу стаття 23 ЦКУ про відшкоду -вання моральної шкоди. Виходячи із систематичного тлумачення ст. 23 ЦК і враховуючи ступінь її обов'язковості, можна дійти висновку, що норма статті 23 є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудово-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода.У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст. 23 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи вона полягає лише у приниженні її ділової репутації. Як вже вказувалося, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною з самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ людини. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій/бездіяльності), що досягло певного психологічного стану-фізичних(відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань. Судова практика виходить з того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкоду- вання моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом з великою отупінню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться суду.

Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках

Слід зазначити, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків (ст.1172 ЦКУ, тобто діями контролерів та осіб з рейдових бригад Електропостачальника). Відшкодування моральної шкоди також регулюється статтями 1166, 1167 ЦКУ: ''Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті''.

Так, наприклад, Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» до ОСОБА_1 про стягнення збитків; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» про стягнення вартості недовідпущеної електроенергії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» вимоги позову про стягнення вартості недовідпущеної електроенергії задовольнила (на сьогоднішній день- в розмірі двократної вартості), в задоволенні вимоги позову про відшкодування моральної шкоди - відмовила (Додаток А), а також по спр.№2-2537/2008: «стягнути ВАТ «Кіровоградобленерго» на користь споживача двократну вартість недовідпущеної електроенергії, в задоволенні вимоги позову про відшкодування моральної шкоди - відмовити», посилаючись на ст.714 ЦКУ [106], ЗУ «Про електроенергетику» [35], ПКЕЕН [80], п.5 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів» [38]: «…передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя та здоровя продукцією. Судом не встановлено, що переривання енергопостачання квартири є небезпечним для життя і здоровя, а тому підстав для відшкодування моральної шкоди у даному випадку місця не має», в спр.№175/2843/14-ц в задоволенні аналогічних позовних вимог повністю відмовлено, суд посилається на те, що позивач не надав доказів спричинення моральної шкоди та не обгрунтував розмір цієї шкоди відповідно до пунктів 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 [93]; в п. 4 зазначено:''Відповідно до ст.137 ЦПК (1502-06 ) у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК'', а також не доведено неправомірність відключення електрики, тобто, з аналізу судової практики при стягненні коштів на відшкодування моральної шкоди не варто посилатися на ЗУ «Про захист прав позивачів» - суди відмовлють задовольнити позовні вимоги побутових споживачів, бо відключення - це не шкода, заподіяна небезпечною для життя та здоровя продукцією. Хоча все ж є один випадок задоволення позову повністю - справа №0520/7420/2012, другий позов - задоволено частково (спр. №2-52-2009):''стягути з ВАТ Донецькобленерго двократну вартість недовідпущеної споживачу електроенергії в сумі 652,03 грн. та моральну шкоду у розмірі 1700 грн''. По справі № 0814/2765/2012: «у позові ВАТ "Запоріжжяобленерго" до ОСОБА_1 про стягнення вартості електричної енергії не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричної енергією для населення - відмовити» (Додаток Б), тобто зазвичай позовні вимоги Електропостачальника судами задовольнялися, а побутовим споживачам відмовляли чи задовольняли частково ( детально з цими справами та ін. справами в сфері електроенергетики можна ознайомитися в Єдиному державному судовому реєстрі судових рішень (www.abbyy.ua/ua/company/casestudies/11134/)

У ПКЕЕН (п. 25) та Договорі про постачання електричної енергії визначено, що за несвоєчасну оплату електроенергії понад термін, обумовлений договором, споживач сплачує неустойку (пеню) згідно із законодавством і договором.

Визначення терміну «поняття збитків» у сфері електроенергетики.

Відносини між побутовими споживачами електричної енергії та Елекропос- тачальниками регулюються такими нормативно-правовими актами: ЦК, ЗУ «Про електроенергетику» (втрата чинності від 11.06.17 р., крім окремих положень), ЗУ «Про ринок електричної енергії» від 13.04.17 р. №2019-VIII, Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою КМУ від від 26 липня 1999 р. № 1357 (зі змінами) (далі по тексту-ПКЕЕН), Договорами про постачання електричної енергії; дисертант О. Ю. Битяк зазначає, що розподіл електричної енергії споживачам здійснюється обленерго, які є переважно корпоративними підприємствами з участю іноземних інвесторів…, обленерго є природними монополістами у сфері розподілу електричної енергії на регіональних ринках [9,с.16 ]

Збитки (хоча ми вважаємо це неправильним визначенням, але більшість Представників Енергопостачальників пишуть в своїх Позовних заявах саме так: «Про відшкодування збитків і вказують ціну позову: правильним, на думку Автора, визначенням буде: «Позовна заява про визначення обсягу та відшкодування вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією», яка розраховується за Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою Постановою НКРЕ від 04.05.2006 N 562, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 липня 2006 р. [83] за N 782/12656 (далі по тексту-Методика) (для населення розраховується відповідно пункту 3 даної Методики, для юридичних осіб: підприємств, установ, організацій-за пунктом 2 вищезазначеної Методики) та Правилами користування електричною енергією, які затверджено Постановою НКРЕ від 31.07.1996 р.№ 28 [90].

Недоврахована електроенергія - обсяг електроенергії, використаний споживачем або переданий транзитом, але не врахований розрахунковими приладами обліку або врахований неправильно (ПКЕЕ (загальні положення)) [79].

Адже збитками (з вини споживача) є витрати, недоотримана вигода (за винятком доходу від реалізації недорахованої електроенергії) постачальника електроенергії або електропередавальної організації, яких вони зазнали внаслідок пошкодження електроустановок через зловмисну чи недбалу діяльність споживача(субспоживача) або інших осіб, та вартість робіт і послуг, необхідних для відновлення електроустановок та електропостачання (ПКЕЕ (загальні положення)) [79]

Так, згідно з ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби ії право не було порушено(упущена вигода). Відповідно до ПКЕЕ (вступ) збитки споживача - вартість пошкодженого устаткування, недоотримана вигода від реалізації недовиробленої продукції, втрати від екологічних наслідків і травматизму та втрати здоров'я, які виникли внаслідок обмеження чи припинення постачання електричної енергії з вини постачальника електричної енергії або електропередавальної організації, та вартість робіт, необхідних для відновлення устаткування та технологічних процесів, тобто, якщо Енергопостачальник стягує збитки, то він повинен вказати, які саме збитки він поніс та надати відповідні докази, якщо це є кошти за недовраховану електроенергію, правильним буде так і зазначати в своїх Позовних заявах: стягнення коштів за недовраховану енергію, тобто поняття «збитки» та «кошти за недовраховану електроенергію» не є тотожними поняттями.

Реалії сьогодення та судова практика в спорах в галузі електроенергетики (між Обленерго та побутовими споживачами) показує, що порушують нормативно - правові акти в галузі електроенергетики, зокрема ПКЕЕН, ПКЕЕ та умови Договору про постачання електричною енергією обидві сторони.

Відповідно до статті 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.Через звернення громадян втілюється в життя один із конституційних принципів -- участі громадян в управлінні державними та громадськими справами. Звернення є також важливою формою контролю за законністю діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян. Питання практичної реалізації права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян», забезпечуючи громадянам України можливість на звернення, цей Закон деталізує та розвиває конституційні положення, надаючи громадянам право звертатися не тільки в органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а й у об'єднання громадян, установи, організації, незалежно від форм власності, на підприємства, в засоби масової інформації, до посадових осіб згідно з їх функціональними обов'язками щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних і особистих прав та законних інтересів чи їх порушення.

Звернення громадян стосуються різних напрямів діяльності суспільства й держави, але, здебільшого, вони мають єдину мету -- звернути увагу відповідних органів і посадових осіб на необхідність розв'язання проблем, що зачіпають суспільні інтереси або інтереси конкретної особи. Загальними ознаками звернень є те, що вони відбивають стан справ у відповідній сфері діяльності й несуть у собі інформацію, яка направляється в державні органи чи органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, на підприємства, в установи, організації.

Розгляд звернень громадян, безумовно, породжує правові наслідки, однак слід пам'ятати, що інформація громадян носить емоційний, певною мірою суб'єктивний характер. Звернення громадян як носії інформації мають важливе значення для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод людини й громадянина, державного та господарського будівництва, управління різними галузями й сферами економіки, соціально-культурного будівництва і адміністративно-політичної діяльності. Взагалі можна сказати, що звернення надходять у зв'язку з: а) реалізацією конкретних суб'єктивних прав; б) необхідністю виконання обов'язків; в) бажанням придбати відповідне суб'єктивне право, якого особа не має, але якевона згідно із законодавством може мати; г) необхідністю сприяння в реалізації суб'єктивного права [2,с61-62].

Відповідно до ЗУ «Про звернення громадян» споживачі можуть звертатися зі своїми скаргами до: Держенергонагляду, НКРЕКП та Антимонопольного комітету і поскаржитися на неправомірність дій Енепргопостачальника та звернутися з багатьох інших питань. Ці контролюючі органи галузь електроенергетики зобов'язані розглянути звернення громадян в терміни, передбачені відповідно до приписів статей цього закону (15, 30 та 45 днів) та надати відповідь (відповіді громадянам - в Додатках Ж-И ).

За звітними даними Держенергонаглядом за 2016 рік здійснено 3964 робіт (моніторингів, заходів) з державного енергетичного нагляду, у тому числі:

· за основними роботами -3065, з них:

-в електропередавальних організаціях, виробників електричної енергії - 501;

-інші основні роботи - 2564;

· за організаційними роботами - 899.

За результатами проведених робіт з державного енергетичного нагляду виявлено 80,5 тис. порушень чинного законодавства, на усунення яких видано 149 приписів та 1 розпорядження, 2,3 тис. рекомендованих листів.

за 11 місяців 2017 року Держенергонаглядом розглянуто 1440 звернень суб'єктів електроенергетики, споживачів енергії та громадян з питань електропостачання, у тому числі 1082 звернення громадян. Із зазначеної кількості звернень самостійно управління та відділи Головної інспекції Держенергонагляду розглянули 725 звернень та надали 715 доручень територіальним підрозділам Держенергонагляду. Головна інспекція Держенергонагляду за підсумками розгляду звернень надала 1091 роз'яснення або 76%. З решти звернень на користь споживачів електричної енергії вирішені питання, порушені у 283 зверненнях або майже 81%.

За результатами розгляду звернень заявників на вимогу Держенергонагляду за 11 місяців 2017 року енергопостачальники з метою відновлення прав заявників провели наступні роботи:

· замінили 720 дефектних опор повітряних ліній електропередачі (далі - ПЛ);

· розчистили 53,33 км трас ПЛ від порослі та дерев;

· встановили 10 розвантажувальних трансформаторних пунктів та провели реконструкцію 10 ПЛ-10 кВ та 30 ПЛ-0,4 кВ;

· привели показники якості електричної енергії до нормативних величин за результатами розгляду 403 звернень споживачів;

· провели технічне обслуговування електричних мереж на 193 об'єктах.

За результатами розгляду звернень на вимогу Держенергонагляду 107 споживачам відновили електропостачання. Під час розгляду звернень споживачів з питань оскарження дій працівників енергопостачальників щодо складення актів про порушення та здійснення за ними розрахунків збитків у 26 випадках були скасовані нарахування збитків за актами про порушення та у 98 випадках здійснено перерахунок збитків зі зменшенням загальної суми на 2 млн 596 тис. грн. Також 22 споживачам здійснено зменшення нарахувань за спожиту електричну енергію на суму 233 тис. грн. [47].

НКРЕКП здійснює розгляд скарг споживачів, надає роз'яснення з питань застосування актів Комісії, а також сприяє покращенню розгляду скарг та звернень споживачів ліцензіатами. Протягом 2015 року Комісія розглянула 4916 скарг споживачів і у 4546 випадках вирішила питання на їх користь.

Важливими елементами забезпечення прав споживачів є діяльність кол-центрів та інформаційно-консультаційних центрів, створених в енергопостачальних компаніях відповідно до рішень Комісії. Усього в 2015 р. до інформаційно-консультаційних центрів надійшло 143078 звернень від споживачів електроенергії. З 24324 звернень щодо спірних ситуацій рішення на користь споживачів було прийнято по 12412 зверненням. Операторами кол-центрів було оброблено 7039230 звернень споживачів, що на 55 % більше ніж у попередньому році [85].

Зобов'язання, що виникають із договорів та інших правочинів. Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтями 714 ЦК [106], статтями 24-27 Закону України «Про електроенергетику» [35] (регулювались на той час, втрата чинності, крім окремих положень), ПКЕЕН та Договорами про постачання електричної енергії. Заключення Договору є необхідною умовою для постачання електроенергії споживачам.

Дисертант Коробкін В.В. досліджував відносини з енергопостачання та дійшов висновку, що під «енергопостачанням» слід розуміти господарсько-торговельну діяльність з використанням процесів виробництва і передачі енергії щодо забезпечення споживача всіма видами енергії і енергоносіїв, необхідними для його нормальної роботи за допомогою комплексу технічних засобів передачі та розподілу видів енергії на підставі договору. Система енергопостачання включає такі елементи, як: зміст енергопостачання, систему суб'єктів його забезпечення, вимоги до систем енергопостачання, засоби забезпечення. Зміст енергопостачання складається з двох аспектів: технологічного та правового.

Основні вимоги, що пред'являються до будь-яких систем енергопостачання як у правовому, так і технологічному аспектах: надійність, забезпечення якості, забезпечення безпечних умов енергопостачання, можливість зростання постачання енергоносіїв, забезпечення економічності енергопостачання. Для відносин у сфері енергопостачання характерні три основні способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регулятивне-статичній і регулятивне-динамічній функції права [57], в статті 275 ГК Зазначено, що окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу [19].

На сьогодні в Україні сформувалася певна судова практика в групі справ відносно розгляду позовних заяв фізичних осіб - споживачів електроенергії, пред'явлених до енергопостачальних організацій про визнання актів про порушення Правил користування електричною енергією для населення недійсними або скасування: Акту, протоколу, розміру нарахованих збитків. Згідно із змістом ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодав- ства України Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені в законі матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Суди першої інстанції, постановляючи рішення на користь фізичних осіб - споживачів електроенергії щодо визнання недійсним акта про порушення Правил користування електричною енергією для населення та розрахунку збитків до нього, виходять із того, що оспорюваний акт є недійсним, оскільки викладені в ньому обставини є припущенням і об'єктивно не встановлені. Наприклад, Апеляційним судом Харківської області (йому відповідно до законодавства України Верховним судом України передані до розгляду в касаційному провадженні цивільні справи після їх перегляду апеляційним судом Одеської області) за результатами розгляду касаційних скарг ВАТ “Одесаобленерго” на рішення місцевих судів загальної юрисдикції про визнання недійсними актів про порушення Правил користування електричною енергією для населення були постановлені ухвали, згідно з якими суд касаційної інстанції прийшов до наступних висновків.Спір про визнання недійсними актів про порушення Правил користування електричної енергії для населення не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки суди розглядають заяви про визнання незаконними тільки рішень, дій чи бездіяльності державних та інших органів влади або органів місцевого самоврядування за умовах, якщо останні порушують права громадянина. Саме ці рішення, дії чи бездіяльність вищезазначених органів можуть бути предметом спору при розгляді позовних заяв фізичних осіб - споживачів, пред'явлених до енергопостачальної організації. Акт про порушення Правил користування електричної енергії для населення не є актом нормативного характеру, оскільки він складений органом юридичної особи, а не державним органом. При винесені ухвали по справі № 1602-кс-07 про визнання акту про порушення правил користування електричною енергією для населення неправомірним Апеляційний суд Харківської області зазначив: “Оскарження дій лише щодо факту складення акту, як і самого акту, який не встановлює для позивачів будь-яких обов'язків, крім рекомендації сплатити нараховані збитки,що є різновидом претензії, не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав”. Отже, відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, вищезазначений акт та розрахунок збитків може бути визнаний в якості доказу при вирішенні іншого спору, де б оспорювались дії, рішення які є обов'язковими до виконання, зокрема при визнанні дій енергопостачальної організації щодо відключення від енергопостачання неправомірними та відшкодування шкоди, або при заявленому позові про стягнення матеріальних збитків від самовільного підключення до електромережі постачальника електроенергії, при вирішенні яких суд зобов'язаний буде надати оцінку вищевказаному акту.У більшості випадків судом касаційної інстанції у цій категорій справ постановляються ухвали, згідно з яких рішення судів попередніх інстанцій скасовуються та провадження по справі закриваються.

Таким чином, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Крім того в процесі розгляду справ цієї групи нерідко оскаржуються дії представників енергопостачальної організації щодо складання акту про порушення Правил користування електричної енергією для населення. Однак, в процесі перевірки судом вбачається, що вищезазначені дії представників обленерго здійснені у виконанні своїх службових повноважень, що обумовлені договором про постачання електричною енергією та Правилами користування електричною енергією для населення.

Загалом, надання судами неналежної оцінки змісту заявлених споживачем електроенергії позовних вимог на предмет відповідності її засобам захисту порушених цивільних прав призводить до того, що відбувається захист права одних осіб за рахунок прав та інтересів інших осіб [98].

Підстави та порядок складання акта про порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі актів, що засвідчують факти її розкрадання, врегульовано, зокрема, п. 53 зазначених вище ПКЕЕН.

З урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред'явлення позову про визнання акта про порушення правил користування електричною енергією недійсним. Це стосується і справ про стягнення збитків, завданих позаобліковим споживанням електричної енергії. Складений працівниками обленерго акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання наведених вище Правил. Згідно зі ст.57 ЦПК України, такий акт є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватися судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України [92] (постанова від 6 червня 2011 року № 6-4 цс 11)

Отже, до цивільно-правових санкцій у галузі електроенергетики можна віднести: неустойку (штраф, пеня), відшкодування збитків, відключення від електромережі. Цивільна відповідальність у цій галузі має на меті поновлення прав учасників цивільного обороту та відшкодування збитків, що виникли внаслідок правопорушення. Це приватно-правова сфера.

Основні положення новоприйнятого закону України «Про ринок електричної енергії »

Ризики викривлення ідеї конкурентної моделі ринку перш за все пов'язані з існуючою монополією, коли мережі та генерація перебувають в одних руках. У тривалих пошуках ідеальних чи компромісних рішень держава по суті постала перед вибором -- дозволити енергетиці деградувати далі або ж запустити процес трансформації українського енергоринку за європейськими нормами.

Наразі проблемою є забезпечення недискримінаційного доступу третіх осіб до мереж обленерго. Прийнятий Закон "Про ринок електричної енергії України" враховує вимоги Третього енергетичного пакета, відповідно до якого нинішні обленерго зобов'язані відокремити свою діяльність з розподілу від діяльності з постачання електричної енергії.

По суті, обленерго мають бути розділені на дві окремі компанії:

-- оператор системи розподілу -- забезпечує надійну та безпечну експлуатацію, технічне обслуговування й розвиток системи розподілу та здійснює розподіл електроенергії;

-- електропостачальник -- постачає (продає) електроенергію споживачам, користуючись мережами операторів системи розподілу.

Якщо говорити про ризики, пов'язані з присутністю монополії на ринку сьогодні, то слід зазначити, що питання демонополізації прямо не вирішується ухваленим законом. І хоча ми всі розуміємо, що український ринок електроенергії нині фактично є монополізованим, діюче законодавство не дає формальних підстав вважати існуючих гравців монополістами.

Закон скасовує ручне регулювання та створює умови для встановлення ринкових цін на виробництво електроенергії. Це означає, що адміністративний контроль за виробниками електроенергії послаблюється, а ціни формуються за ринковими механізмами, передбаченими законом, без втручання Регулятора. Щодо монополії на виробництво електроенергії, то однозначної відповіді на це питання немає. Доречно сказати, що закон вирішує його через визначення справедливої ціни на електроенергію як товар. У результаті чого виробники просто змушені оптимізувати свої витрати на виробництво електроенергії, щоб бути економічно успішними. Разом з тим варто врахувати, що в нинішніх умовах ізольованості енергосистеми це не розв'яже проблеми. Тож потрібно відкривати ринок в обидва боки, що дасть можливість урахувати й інтереси споживача, оскільки ринок передбачає відсутність пріоритетів внутрішнього виробництва перед імпортом. Відкриття ринку для ЄС -- це виконання вимог Третього енергетичного пакета та зобов'язань України в рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства. Гальмування цього процесу вже призвело до порушення умов зазначеного договору, в результаті чого Європейське Енергетичне співтовариство веде справу проти України та наголошує, що це є перешкодою на шляху до створення загальноєвропейського ринку електроенергії. Зрозуміло, що Євросоюзу цікавий збут електроенергії на український ринок. Але, з іншого боку, саме можливість імпорту дасть змогу стимулювати внутрішніх виробників не маніпулювати ціною. Важливим питанням тут є також відсутність технічної можливості отримувати електроенергію з ЄС. На сьогодні з європейською енергосистемою синхронізований тільки Бурштинський енергоострів, який відключений від об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України. Повна інтеграція в європейську енергетичну систему потребує вагомих інвестицій і певного часу. За оцінками експертів, вартість проекту будівництва вставок постійного струму 600 МВт може становити 150 млн. євро з окупністю до трьох років. Але не слід забувати, що це є в тому числі ціною за енергетичну безпеку нашої держави.

Сьогодні ринок діє за моделлю єдиного покупця. Вся вироблена електроенергія продається виробниками в Оптовий ринок електричної енергії (ОРЕ) України. ОРЕ України діє в особі державного підприємства "Енергоринок". Купують електричну енергію постачальники за регульованим (обленерго) і нерегульованим (незалежні постачальники) тарифами для подальшого постачання споживачам. Усі ліцензовані виробники та постачальники електроенергії є членами ОРЕ і працюють на ринку відповідно до укладених договорів про купівлю-продаж електроенергії з ДП "Енергоринок". Діючий ринок регулюється, по суті, в ручному режимі, коли ціни на генерацію, передачу та постачання встановлює Регулятор (НКРЕКП).

Нинішня модель енергоринку в Україні базується на старій британській моделі єдиного пулу 20-річної давності. У сучасній Великій Британії діє такий самий ринок, як і цільова модель ЄС, -- вільний ринок, а не централізований пул. До речі, попри "Брекзит" (вихід з ЄС), Велика Британія прагне залишитися в єдиному ринку ЄС, і перш за все саме в енергетичному. Про це нещодав- но заявив міністр енергетики цієї країни.

Нова модель електроенергетичного ринку, запропонована законом, передбачає створення різних сегментів ринку, зокрема:

-- ринок "на добу наперед" -- працює за принципом біржі, на якій визначається індикативна ціна на електроенергію, на яку орієнтуються всі учасники ринку при укладенні договорів в інших сегментах ринку та подають свої заявки сьогодні на завтра;

-- ринок двосторонніх договорів -- передбачає укладання постачальниками чи виробниками прямих договорів зі споживачами на умовах вільних цін;

-- балансуючий ринок -- працює для збалансування попиту та пропозиції електроенергії в режимі реального часу, тож і ціни тут є найвищими.

Хоч би яким досконалим чи компромісним був закон, але ефективність та успіх впровадження нового ринку електроенергії залежать від розробки відповідного вторинного законодавства, за яку відповідає уряд і НКРЕКП.

Відповідно до ухваленого закону, для його імплементації має бути створений Координаційний центр. Формально його було утворено в рамках Закону №663 "Про засади функціонування ринку електричної енергії" згідно з постановою КМУ від 23 вересня 2014 р. №530. Але на сьогодні достеменно невідомо, як він працює, в якому складі і чи працює взагалі. Наразі координацію взяла на себе НКРЕКП, схваливши ще у 2015 р. План-графік реформи ринку електричної енергії, та узгоджує дії з розробки вторинного законодавства з основними учасниками -- майбутніми оператором ринку (ДП "Енергоринок") і оператором системи передачі (ДП "НЕК "Укренерго"). Регулятор (НКРЕКП) регулярно оприлюднює на своєму сайті інформацію про стан виконання заходів плану-графіка впровадження нової моделі ринку електричної енергії. Важливим є те, що цей процес має бути незалежним від стороннього впливу (політичного чи бізнесового). Серед прикладів відповідних маніпуляцій з боку НКРЕКП, які лише викривлюють реформу енергетики, є прийняття формули "Роттердам+" в оптовій ринковій ціні на електроенергію, а також підвищення плати для нестандартного приєднання споживачів і генерації потужністю 160-5000 кВт. Допущення подібних ситуацій в угоду інтересам великого енергобізнесу унеможливлює запровадження конкурентного ринку, спрямованого на забезпечення інтересів споживача.

Тут варто нагадати, що на виконання закону про НКРЕКП, прийнятого ВР восени 2016 р., найближчим часом має бути створена конкурсна комісія, яка повинна нарешті розпочати свою роботу з відбору кандидатів на членство в НКРЕКП, які відповідають усім вимогам, передбаченим зазначеним законом.

Ефективність роботи ринку електроенергетики залежить не просто від кількості постачальників, а насамперед від того, наскільки вони здатні конкурувати один з одним та є незалежними. Поява нових і, відповідно, незалежних постачальників забезпечить умови для формування різних тарифних пропозицій для споживачів, у тому числі залежно від характерного для них графіку навантаження (залежно від години доби). Тут варто згадати також про те, що так звані прямі договори укладаються в довільній формі та на умовах, визначених за домовленістю сторін з певним обмеженням щодо обов'язкових обсягів продажу на ринку на добу наперед.

Тож споживач зможе вибирати собі постачальника за цікавими для себе умовами, враховуючи не лише цінову пропозицію, а й спрощені підходи до укладання договору та умови його виконання.

Разом з тим не варто забувати про інтереси і постачальників у виборі споживача. На початковому етапі, коли першими запрацюють постачальники, утворені в результаті розділення обленерго, боротьба йтиме переважно за потужних і платоспроможних промислових споживачів, для яких і будуть формуватися найцікавіші пропозиції. Загалом же встановлення так званих (бо це не є економічна категорія чи визначення) справедливих цін на ринку має призвести до поступового здешевлення електроенергії. Проте слід розуміти, що цей процес досить тривалий -- від двох років і більше. На початкових етапах очікуваним є подорожчання електроенергії. Але акцент варто робити на причинах цього збільшення тарифів, а саме -- через існуючу монополізацію та ізольованість ринку сьогодні. Саме про це варто відверто говорити споживачам. Новий же ринок покликаний поступово вирішити цю проблему за рахунок правильних підходів до його впровадження та відкритості, які згадуються в цій статті.

Закон визначає загальні принципи приєднання електроустановок до електромереж, які базуються на прозорості та недискримінаційному доступі до мереж, а також визначають обсяг послуг з приєднання.Порядок приєднання має визначатися кодексами систем розподілу та системи передачі, тобто вторинним законодавством. Цей порядок повинен містити, у тому числі, процедурні питання, умови приєднання, типові форми договорів про приєднання. За дотримання вимог зазначених кодексів оператори мереж не мають права відмовити споживачеві у приєднанні.

Методика встановлення плати за приєднання має затверджуватися регулятором (НКРЕКП). Вона повинна враховувати реальні витрати на приєднання, а по-хорошому, також має стимулювати приєднання до вільних, уже існуючих точок можливого приєднання. Пряма норма щодо нарахування так званої абонентської плати за електромережі в тексті закону відсутня. Але вона може з'явитися, знову ж таки, в регуляторних актах, розроблених Регулятором. Новий ринок створює як нові свободи, так і нові обов'язки для учасників ринку. Кожен виробник і постачальник має відповідати за власний небаланс, тобто відхилення від графіку виробництва або споживання. Укладаючи двосторонні контракти або купуючи електроенергію на ринку на добу наперед, електропостачальники і виробники зобов'язуються забезпечити своє споживання та виробництво в певні години на відповідному рівні. При цьому вони є сторонами, відповідальними за баланс особисто (або входять на договірній основі в певну балансуючу групу). Однак забезпечити стовідсоткову відповідність контрактам на практиці не так уже й просто. Наприклад, можуть погіршитися погодні умови, що спричинить більший попит на електроенергію у споживачів у реальному часі, або змінить фактичний обсяг генерації вітровими чи сонячними електростанціями, або може статися непередбачений вихід з роботи генеруючого обладнання та ін. Тому відповідальним за баланс ОЕС України у цілому в режимі реального часу (просто кажучи, за забезпечення частоти в 50 Гц у розетці кожного користувача системи) буде оператор системи передачі (ОСП). Наразі це ДП "НЕК "Укренерго". З цією метою ОСП повинен забезпечити наявність резервів у нього для регулювання в реальному часі. Інструментом для цього є ринок допоміжних послуг: ОСП наперед закуповує резерви потужності (МВт), а в режимі реального часу (в рамках балансуючого ринку) активує їх шляхом надання команд виробникам, які повинні збільшити або зменшити своє виробництво відповідно до команди ОСП. Це -- плата за сукупність заходів, які здійснює ОСП для врегулювання небалансу. Ці заходи називаються допоміжними послугами і здійснюються на платній основі. Розміру плати закон не встановлює. Це знову ж таки питання до вторинного законодавства. Після реального режиму часу (ex-post) ОСП здійснює розрахунки небалансів, що виникали в ОЕС у конкретний розрахунковий період. Відповідальність нестимуть усі учасники ринку -- як постачальники, так і виробники. І винні у виникненні небалансу мають сплатити вартість витрат, які ОСП поніс у результаті врегулювання небалансу.

Кожен виробник має зайняти свою нішу на новому ринку відповідно до технології виробництва електроенергії -- атомна, теплова чи "зелена" генерація. У перспективі ринок генерації повинен динамічно розвиватися та, врешті - решт, досягати готовності до розвитку нових сучасних технологій. Такі трансформації ринку лише позитивно впливатимуть на конкуренцію та сприятимуть встановленню ринкової ціни на електроенергію для споживачів.

Закон про новий ринок дає нам нові можливості побудувати конкурентний, су- часний і відкритий ринок, націлений на інтереси споживача, та зміцнити енер- гобезпеку держави [https://dt.ua/.../scho-nam-dast-i-scho-zabere-zakon-pro-rino].

Основні напрямки «Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність»

«Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» є документом, який окреслює стратегічні орієнтири розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2035 року.

У світі відбуваються зміни у підходах до формування енергетичної політики держав: здійснюється перехід від застарілої моделі функціонування енергетичного сектору, в якому домінували великі виробники, викопне паливо, неефективні мережі, недосконала конкуренція на ринках природного газу, електроенергії, вугілля - до нової моделі, в якій створюється більш конкурентне середовище, вирівнюються можливості для розвитку й мінімізується домінування одного з видів виробництва енергії або джерел та/або шляхів постачання палива. Разом з цим віддається перевага підвищенню енергоефективності й використанню енергії із відновлюваних та альтернативних джерел. Впровадження заходів із запобігання та адаптації до зміни клімату також є одним із пріоритетів глобального розвитку енергетики. Це ставить перед Україною нові економічні та технологічні виклики, але водночас відкриває нові можливості для пошуку та впровадження інноваційних розробок у галузі видобутку, переробки викопних видів палива, виробництва, трансформації, постачання і споживання енергії, що зумовлює потребу у формуванні нової енергетичної політики держави. Прогнозні показники, що містяться у документі, демонструють траєкторію розвитку енергетики та суміжних галузей. Надалі, в рамках розробки та затвердження Кабінетом Міністрів України плану заходів з реалізації ЕСУ, завдання та показники ЕСУ мають бути деталізовані та відображені у відповідних програмах розвитку підгалузей. Реалізація ЕСУ також потребуватиме розроблення нових та зміни існуючих законодавчих та підзаконних актів, низки галузевих норм, які регламентують діяльність в енергетичній сфері. Україна є і в перспективі прагне залишатися одним із найбільших в континентальній Європі виробником вуглеводнів та надійним транзитером енергоресурсів (в першу чергу природного газу і нафти), забезпечуючи безпечне і надійне постачання енергоресурсів власним споживачам та споживачам суміжних ринків, які мають бути видобуті та доставлені з високим рівнем екологічної та соціальної відповідальності, з докладанням зусиль для дотримання зобов'язань зі скорочення викидів парникових газів.

Істотна мінерально-сировинна база та пріоритети, визначені на державному рівні щодо її розширення з метою нарощення видобутку вуглеводнів для забезпечення енергетичної незалежності країни, а також надлишкові потужності з транспортування, зберігання і переробки вуглеводнів, у т.ч. їх інтегрованість з європейським ринком і можливостями організації постачань зі світових ринків для подальшого постачання до ЄС, сумарно становлять базу до розвитку відповідних галузей та економіки України в цілому.

Україна використовує для власних потреб різноманітні джерела енергії, такі як нафта, природний газ, вугілля, атомна і гідроенергія, енергія вітру і сонця тощо. Традиційно найбільш затребуваними в Україні наразі є викопні ресурси: природний газ і вугілля, які сумарно становлять понад 60 % вітчизняного енергетичного балансу. Водночас в останні роки внаслідок змін цінової кон'юнктури, технологій та світових трендів, частка інших видів енергії у споживанні поступово зростає. До того ж сьогодні є підстави очікувати їх подальшого зростання з відповідним зменшенням частки викопного палива в енергетичному балансі країни. Наявність в Україні усіх зазначених ресурсів, створення конкурентного ринкового середовища та умов до системного розвитку ресурсної бази для атомної енергетики, модернізації генеруючих потужностей та заміщення сировинної бази альтернативними видами палива, подальша розвідка та видобуток вуглеводнів, у тому числі й нетрадиційних, а також більш ефективне використання потенціалу в галузі відновлюваної енергії сприятимуть поступовому посиленню позиції України у раціональному виробництві енергії та ощадливому її споживанні.

«Енергетична стратегія України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» передбачає, що до 2025 року здебільшого буде завершено реформування енергетичного комплексу України, досягнуто першочергових цільових показників з безпеки та енергоефективності, забезпечено його інноваційне оновлення та інтеграцію з енергетичним сектором ЄС. Виконання завдань ЕСУ у період після 2025 року вимагатиме дещо інших підходів до регулювання енергетики, заснованих на базових принципах, прийнятих країнами ЄС, до розроблення документів стратегічного планування та практичної діяльності з реалізації державної політики в енергетичній сфері.

Розробка ЕСУ здійснювалася в умовах високої невизначеності та складної ситуації через збройну агресію РФ щодо України, яка відбулася внаслідок намагань РФ зберегти суттєвий політичний вплив на Україну, що призвело до тимчасової окупації з її боку частини території України: анексії Криму та тривалого збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей. Динаміка розвитку економіки залежатиме переважно від впровадження економічних реформ, завдяки яким «правила гри» на енергетичному ринку набудуть прозорості й недискримінаційності, а також від імплементації європейського законодавства, у тому числі в енергетичній сфері, та термінів інтеграції з енергетичним ринком Європи.

ЕСУ є документом, спрямованим на міжгалузеву кооперацію для ефективного та надійного задоволення потреб національної економіки та громадян необхідними видами енергії. Енергетичний комплекс України має пройти період трансформації, що зумовлено не лише дією галузевих чинників, але й соціально-економічними перетвореннями у країні з урахуванням фактора безпеки в умовах зовнішньої агресії.

ЕСУ розроблено в контексті Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, яка, зокрема, передбачає реформування енергетики та реалізацію програми енергоефективності в межах визначеного вектора подальшого розвитку. ЕСУ визначає цілі, завдання та механізми виведення енергетичного комплексу на принципово новий, якісний рівень розвитку. Насамперед, ЕСУ спрямована на вирішення проблем енергетичної безпеки в умовах нагальної потреби забезпечення суверенітету держави за обставин зовнішньої агресії із застосуванням як новітніх видів озброєнь (у тому числі інформаційних та гібридних методів ведення війни), так і невійськових впливів. Документ пропонує механізми трансформаційного характеру на період до 2020 року та визначає стратегічні орієнтири розвитку до 2035 року. Зниження енергоємності економіки, а також диверсифікація джерел і шляхів постачання енергоресурсів, нарощування вітчизняного виробництва сприятимуть підвищенню економічної, енергетичної та екологічної безпеки, що призведе до оптимізації енергетичного балансу та дозволить створити міцне підґрунтя для сталого енергетичного майбутнього країни. Використання вітчизняних науково-технічних і технологічних досягнень із максимальним залученням місцевої складової також сприятимуть інноваційному розвитку економіки, науково-освітнього потенціалу, підвищенню рівня зайнятості населення, зниженню залежності від імпорту ресурсів тощо.