Цивільна та адміністративна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

Протиправність є необхідною ознакою і адміністративного, і цивільного правопорушення, але її зміст щодо кожного з них суттєво відрізняється. Протиправність адміністративних правопорушень полягає в тому, що держава визнає конкретні види суспільно-небезпечних діянь як такі, що суперечать правовим нормам, закріплює їх в статтях Особливої частини КУпАП, а також в інших нормативно-правових актах у вигляді конкретних складів правопорушень і встановлює відповідальність за їх вчинення. Протиправними визнаються тільки адміністративні правопорушення, прямо зазначені в законі.

Протиправність цивільних правопорушень має дві особливості. По-перше, у ЦК значна частина цивільних правопорушень викладена у загальному вигляді шляхом зазначення однією-двох ознак діяння або його наслідків. По-друге, закон надає право визначати конкретні ознаки порушень окремих видів цивільних зобов'язань і розмір відповідальності за їх вчинення сторонами договору.

Винність також є необхідною ознакою правопорушень обох видів. Її особливості були розглянуті в процесі аналізу суб'єктивної сторони адміністративного та цивільного правопорушення.Така ознака як каранність має також місце в обох випадках, але проявляється по-різному. Особливості цієї ознаки щодо адміністративного та цивільного правопорушення доцільно розглянути в процесі аналізу елементу юридичної відповідальності, як покарання.

Покарання, зокрема такі його характеристики, як заходи відповідальності, спосіб вчинення їхнього розміру та суб'єкт, на користь якого несе відповідальність правопорушник, мають значні відмінності, обумовлені різницею у соціальній та юридичній природі зазначених видів відповідальності.

В ст.24 КУпАП визначений перелік основних заходів адміністративної відповідальності або адміністративних стягнень, які можуть бути застосовані до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. При цьому передбачено, що Законами України можуть бути встановлені й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. Всі види стягнень мають на меті від імені держави покарати винну особу за вчинення адміністративного правопорушення, а також здійснити виховний вплив на неї та інших осіб, попередити скоєння протиправних дій в майбутньому. Відповідно штрафи та інші адміністративні санкції майнового характеру стягуються у доход держави.

Всі заходи цивільної відповідальності зводяться до відшкодування особам або організаціям, які постраждали від цивільного правопорушення, завданих їм збитків, тобто мають головним чином компенсаційний характер, спрямовані на поновлення порушених цивільних прав і підтримання встановлених умов цивільного обороту [97,с.188;111,с709]. Цивільне стягнення переслідує також мету здійснити виховний вплив на правопорушника, застерегти його та інших учасників цивільного обороту від вчинення протиправних дій. Головною ознакою заходів цивільної відповідальності є те, що відшкодовані збитки та штрафні суми надходять не державі, а особі чи організації, яка зазнала шкоди внаслідок цивільного правопорушення.

Різниця в заходах відповідальності зумовлює різні підходи до визначення їхнього розміру. Вид та розмір санкцій за адміністративне правопорушення визначається окремо щодо кожного конкретного його складу, який міститься в особливій чистині КУпАП або в іншому законі. Адміністративні санкції здебільшого мають альтернативний характер, тобто вказують декілька видів стягнення, яке може бути накладене за дане правопорушення, і є відносно визначеними, тобто сформульовані шляхом зазначення нижчої та верхньої межі покарання, яке може мати різний розмір.

Санкції за вчинення цивільного правопорушення побудовані за принципом еквівалентності їх розміру розмірові заподіяної правопорушенням шкоди. В ЦК України визначаються лише види заходів цивільної відповідальності, які застосовуються при скоєнні цивільних правопорушень. Їх розмір за загальним правилом визначається в кожному конкретному випадку договором або судом.

Слід відмітити, що єдиним заходом, який застосовується і в адміністративній, і в цивільній відповідальності, є штраф. Але ця схожість має переважно термінологічний характер. Що стосується правової природи, способу встановлення та розміру штрафу в кожному з видів відповідальності, то вони істотно відрізняються.

Адміністративна відповідальність побудована на принципі покарання конкретної особи, винної у вчиненні правопорушення. При скоєнні такого правопорушення групою осіб кожний з її учасників відповідає окремо. Цивільній відповідальності відомі випадки колективної відповідальності - часткова, солідарна та субсидіарна [110, с.833-834].

Притягнення до адміністративної та цивільної відповідальності здійснюється різними суб'єктами, при цьому використовується різні процедури притягнення до відповідальності, розгляду справи про вчинення правопорушення та накладення стягнення.

Суб'єктами, що здійснюють притягнення осіб, які скоїли правопорушення, до адміністративної відповідальності, є органи (посадові особи) державної виконавчої влади (органи транспорту, органи державної санітарно-епідеміологічної служби тощо), в тому числі, правоохоронні органи (органи внутрішніх справ, прикордонні, податкові, митні органи, державні інспекції тощо), районні (міські) суди (судді), а також адміністративні комісії, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Законом визначені процесуальні документи, якими, за загальним правилом, оформляється факт скоєння адміністративного правопорушення (протокол) та накладення на винну особу адміністративного стягнення (постанова органу адміністративної юрисдикції або рішення виконавчого органу сільських, селищних ради). Виключення з цього правила становлять випадки, у яких закон припускає стягнення штрафу та винесення попередження на місці вчинення правопорушення ( ст. 254, 258 КУпАП).

Специфіка цивільних відносин зумовлює те, що значна кількість заходів відповідальності за скоєння цивільних правопорушень (виплата неустойки, відшкодування шкоди тощо) здійснюється винною стороною добровільно. В разі відмови від добровільного виконання обов'язків, пов'язаних зі споєнням правопорушення, а також при наявності спору щодо розміру стягнення та інших питань, винна сторона може бути притягнута до цивільної відповідальності. Таке притягнення, на відміну від адміністративної відповідальності, за загальним правилом, здійснює сама потерпіла особа чи організація або її законний представник. Єдиною процесуальною формою притягнення особи або організації до цивільної відповідальності, яка характерна тільки для відповідальності даного виду, є звернення потерпілої сторони до суду з позовною заявою.

Реалізація заходів адміністративної відповідальності в залежності від їх виду здійснюється в добровільному, а в разі їх невиконання - у примусовому порядку. Окремі заходи адміністративної відповідальності (адміністративний арешт) виконуються тільки у примусовому порядку. Заходи цивільної відповідальності також виконуються у добровільному, а в разі невиконання - у примусовому порядку.

Проведений порівняльний аналіз адміністративної та цивільної відповідальності дозволяє зробити наступні висновки.

Адміністративна та цивільна відповідальність мають деякі схожі ознаки, обумовлені їхньою належністю до одного інституту - інституту юридичної відповідальності. Вони мають однакові структурні елементи, особливо щодо діяння як підстави відповідальності (наявність в обох випадках суспільно небезпечного діяння, вини особи або організації у його вчиненні), спільні риси суб'єкта правопорушення, співпадіння одного з заходів покарання (штрафу) та органу (суду, який застосовує заходи відповідальності). Разом з тим, за змістом більшості ознак ці види відповідальності суттєво відрізняються. Для них характерна різниця у характері діяння, юридичному значенні суспільно небезпечних наслідків, об'єктах посягання, меті, заходах та процедурі застосування відповідальності.

Адміністративна відповідальність має на меті покарання осіб за вчинення протиправних діянь, які посягають на публічно-правові інтереси. Відповідно до цього визначаються заходи адміністративної відповідальності - спричинення винній особі певних втрат майнового характеру, обмеження її прав, короткотермінове позбавлення волі. Цивільна відповідальність призначена для поновлення прав учасників цивільного обороту та компенсування їхніх збитків, що виникли внаслідок правопорушення, тому основними заходами цього виду відповідальності виступають виплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Відповідно, по-різному визначаються санкції за конкретні адміністративні та цивільні правопорушення та їх розмір.

Ці відмінності в свою чергу обумовлюють суттєву різницю в процедурі притягнення до відповідальності, розгляду факту вчинення правопорушення та накладення стягнення. У припиненні адміністративних правопорушень, притягненні винних осіб до відповідальності і накладенні на них стягнень основну роль відіграють органи державної виконавчої влади. Притягнення до цивільної відповідальності здійснюється за позовом потерпілої сторони, розгляд таких справ здійснюється тільки судом, процедура розгляду відбувається на основі змагальності сторін і за їх активної участі. В разі недосягнення ними згоди суд виносить рішення по справі.

Таким чином, адміністративна та цивільна відповідальність якісно відрізняються одна від одної. Вони досить чітко розмежовуються за всіма відмінними ознаками. В теорії та на практиці відсутні серйозні проблеми щодо можливого дублювання або конкуренції зазначених видів юридичної відповідальності. З соціальної точки зору кожний з видів відповідальності, що розглядається, виконує свою, притаманну лише йому функцію. При застосуванні адміністративної та цивільної відповідальності вони доповнюють одна одну, що сприяє більш ефективному забезпеченню правопорядку в суспільстві.

2. Особливості цивільної та адміністративної відповідальності за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

2.1 Становлення і розвиток адміністративної та цивільної відповідальності у галузі електроенергетики України: історичний аспект

В наш час неможливо уявити повсякденний побут людей і промисловість: видобувну, переробну, сільськогосподарську, а також діяльність систем життєзабезпечення без використання електричної енергії. Енергетична безпека сьогодні стала найважливішою складовою не тільки національної, але й глобальної безпеки людства. Такий шлях електроенергетика пройшла у всьому світі за майже півтора століття, що виглядає досить стрімким, якщо згадати, що цивілізоване життя людства налічує трохи більше п'ятдесяти століть. 147 років відділяє перші досліди Павла Яблочкова і Олександра Лодигіна щодо застосування електрики для освітленніня на початку 70-х років 19 століття, 44 роки відділяє нас від першої світової енергетичної кризи, що вибухнула в жовтні 1973 року.

З метою створення в Україні правових засад для регулювання галузі електроенергетики необхідно, передусім, дослідити та врахувати історичний розвиток, досвід та практичне значення дореволюційного регулювання цих відносин.

Природно, що така галузь господарства, що має величезнезне значення для всього суспільства, не могла залишитися без уваги з боку державної влади. В результаті у багатьох країнах поступово склалася складна і цікава система енергетичного права, обіймаючих собою корпус різноманітних законів, адміністративних передписань і судових рішень, що регулюють цивільні відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом і споживанням електричної енергії.

Як відомо з історії, великі російські вчені-натурознавці: М. В. Ломоносов та Г.-В. Ріхман були першими з російських діячів науки, котрі досліджували явище електрики та природу грозових розрядів. На можливість практичного застосування електрики вказав В. В. Петров, майбутній академік Петербурзької академії наук. У 1802 році за допомогою винайденої їм найбільшої для того часу гальванічної батареї він відкрив електричну дугу. Ним був зроблений висновок про те, що її можна використовувати, наприклад, для освітлення.У 1822 році англійський вчений Г. Деві повторив дослід академіка Петрова і назвав це відкриття дугою Вольта, в честь знаменитого італійського фізика А. Вольта. Учень Деві М. Фарадей розвинув експеримент свого вчителя і в 1831 році відкрив явище електромагнітної індукції, яке лежить в основі роботи всіх електрогенераторів постійного і змінного струму. Приблизно в ті ж роки в Російській Імперії свої дослідження успішно проводив російський фізик-електротехнік Б. С. Якобі. Він в 1838 році сконструював електродвигун постійного струму з живленням від акумуляторної батареї і застосував його для приводу гребного гвинта судна.Через 40 років (1874 г.) винахідником А.Н. Лодигіним була запатентована вугільна лампа розжарювання. У 1875 році П.М. Яблочков винайшов, а в 1876 році запатентував дугову лампу без регулятора - електричну свічку для освітлення, широке застосування якої Яблочков здійснив у Франції, де в результаті з'явилася перша в світі система міського електричного освітлення.

Для розуміння сутності адміністративної та цивільної відповідальності у галузі електроенергетики України необхідно перш за все звернути увагу на те, яким чином історично здійснювалось становлення цих видів юридичної відповідальності.

Масово практичне застосування електрики відбулося в 1832 році з винайде- нням телеграфу Павлом Шилінгом. Електроз'язок став стрімко розвиватися внаслідок винаходу А. Бєловим і П. Голобуцьким телефону [22,с.93]. Винайдення електричного освітлення та електричних двигунів, які застосовувалися в промисловості та на транспорті поступово призвело до того, що жодне місто, село, селище не могло існувати без власної центральної електростанції. Однак користування електрикою пов'язане з ризиком отримати удар током, якщо не вживати заходів безпеки. Саме неохідність убезпечити населення від такої небезпеки призведе до появи першого правого акту, який торкався використання електрики - 12 серпня 1885 року заступник міністра внутрішнії справ І. В. Дурново підписав «Тимчасові правила каналізації електричного току великої сили і приладів проводів та інших пристосувань для електричного освітлення. «Тимчасові правила» торкалися виключно технічного характеру і зовсім не торкалися цивільно-правових відносин, повязаних з виробництвом та комерційним оборотом електрики. 2 січня 1891 року відділом Імператорської Технічної Спілки були затверджені «Тимчасові правила відносно заходів безпеки при облаштуванні і користуванні електричним освітленням», що носили рекомендаційний характер. В 1898 році було підписано ще два акти в сфері регулювання електроенергії: «Тимчасові правила каналізації проводів токів високої напруги до 3 тисяч вольт (від 250 вольт змінного струму і 450 вольт постійного)» та «Тимчасові правила проведення робіт і контролю сітки підземних каналізацій проводів току високої напруги до 3 тисяч вольт (від 250 вольт змінного току і 450 вольт постійного) [29,с.13].

В 1901 році Міністром фінансів Ю.Вітте були затверджені «Тимчасові правила для випробування та повірки електричних вимірювальних приладів», в 1909 році міністром торгівлі та промисловості були затверджені «Постійні правила про застосування електричних вимірювальних приладів для розрахунків між споживачами та постачальниками електричної енергії» замість правил 1901 року [29,с.22-23], в 1910-1911 рр. Шостим Всеросійським електротехнічним з'їздом були затверджені «Правила і норми для електротехнічних споруд сильних токів низької і високої напруги, які також носили рекомендаційний характер та не могли містити норм щодо юридичної відповідальності. 19 серпня 1911 року Міністром торгівлі та промисловості були затверджені «Правила безпеки току при низьких і високих напругах для електричних споруд, для рудників, копалень і гірських заводів»[ 29,с.14].

В дореволюційній Росії, починаючи з 1902 року після розгляду справи селянина М.Іванова щодо самовільного підключення до місцевої кабельної електричної сітки та крадіжки електрики для освітлення своєї квартири, рішенням Кримінального касаційного департаменту Урядового сенату електрику стали вважати рухомим майном, а за її крадіжку застосовувався відповідний кримінальний закон. Оскільки тарифи на електроенергію були не досить високими, то розгляд кримінальних справ такого роду підпорядковувався компетенції мирових суддів і, відповідно до статті 169 Статуту про покарання, каралось тюремним ув'язненням строком від 3 до 6 місяців [29,с.19]. Не можна не згадати в даній роботі і про такий інститут як підвищена кримінальна відповідальність за пошкодження майна електричних підприємств. Відповідні норми були введені, наприклад, в Англії і Швейцарії ще на зорі їх електроенергетичних законодавств. У нашій же країні до 1917 року винні в пошкодженні електротехнічних споруд відповідали на загальних підставах як за пошкодження чужого приватного або казенного майна взагалі. Однак уже в Кримінальному уложенні від 22 березня 1903 року в розділі XXX «Про пошкодження майна, шляхів сполучення, попереджувальних, граничних і тому подібних знаків або інших предметів» в спеціальній статті була передбачена підвищена шкала покарань за пошкодження майна загальнокорисних підприємств: ст. 551. «Винний у пошкодженні водопровідного, газопровідного, нафтопровідного або електропровідного снаряда, що служить для загального користування, або снаряда, який приводить в дію чужі завод або фабрику, якщо це порушення заподіяло зупинку дії снаряда або загрожувало особистої безпеки або цілості майна, карається: ув'язненням у в'язниці. При цьому за незначні пошкодження чужого майна з винного всього лише стягувалася пеня (штраф) до 25 карбованців»[29,с.20-21]. Далі Мін'юст запропонував проектоване Мінфіном покарання за таємний відпустку електроенергії - тримісячний арешт - замінити тюремним ув'язненням на термін від 2 до 4 місяців. Проти проектованого за цими ж справами штрафу в 1000 карбованців Макаров не заперечував [29,с.24 ]. За кордоном аналогічний податок діяв, наприклад, в Італії з 1895 року і в Німеччині з 1909 року (на лампочки розжарювання).

Кримінальне право щодо злочинів у галузі електроенергетики доповнилося згодом ще двома положеннями. Відповідно до нового закону від 3 липня 1916 року «Про міри і ваги і про Головну палату мір і вагів була встановлена відповідальність за махінації з вимірювальними приладами». По-перше, виготовлення підробних клейм, накладення їх на міри та ваги або виготовлення клейма, яке накладається повірочною установою, каралося на строк від 4 до 8 місяців. По-друге, зберігання та застосування в торгівлі та промисловості мір та вагів з фальшивими клеймами також каралися увязненням від 2 до 4 місяців [29,с.21].

Науковий інтерес становить затверджене Государем Імператором Положення Ради Міністрів від 08.02.1917 року «Про підпорядкування Особливій нараді ведення спостереження за постачанням електричної енергії».

В «Загальних положеннях з питань про розподіл електричної енергії органами Особливої Наради з палива» (далі-Загальні положення), затверджених розпорядженням міністра торгівлі та промисловості від 17.04.1917 визначалось, що вся електрична енергія, яка вироблялась станціями загального або приватного користування, розподіляється між споживачами виключно районними уповноваженими Голови Особливої Наради з палива. Відповідно до пункту 5 Загальних положень встановлювалася юридична відповідальність аж до кримінальної у разі порушення зазначених вимог. Зокрема, було передбачено такі покарання: штраф, припинення постачання енергії і притягнення до кримінальної відповідальності.

Під час революційних подій Тимчасовий Уряд також надавав важливого значення врегулюванню правових відносин в галузі електроенергетики. Свідченням цього є прийнята Постанова Тимчасового Уряду від 17.08.1917 «Про зміни умов договорів на відпуск енергії електричними станціями загального користування, які експлуатуються на консеційних началах»[22,с.94]

Можна підвести підсумок. До початку 1917 року уряд Російської Імперії в загальних рисах виробив наступну Енергетичну політику:

1.Запроваджувалася монополія держави на виробництво і передачу електричної енергії, для чого встановлювалася особлива концесійна система виникнення електричних підприємств. Будівництво та експлуатація електростанцій загального користування безпосереднім розпорядженням казни не визнавалися бажаними.

2. Створювалися всі необхідні правові умови для вільної діяльності електричних підприємств. В першу чергу, вони отримували право в певному порядку примусово відчужувати приватно - власницькі землі або брати участь в користуванні ними і право перетину доріг для пристрою електротехнічних споруд. І, по-друге, закон нарешті повинен був вирішити спірне питання про верховне право уряду розпоряджатися силою падіння води і тим самим усунути другу головну правову перешкода на шляху розвитку гідроенергетики.

3. Складання і втілення плану будівництва приватним капіталом або безпосередньо скарбницею на концесійних засадах мережі крупних районних електричних станцій в місцях залягання мінерального палива або «білого вугілля»-сили падіння води. Такий план вироблявся з червня 1916 року Відділом використання водних сил і Відділом районних станцій Теплової комісії Особливої ??наради по паливу, а фактично при Міністерстві торгівлі і промисловості [29,с.92].

Після революції 28.06.1918 року Декретом Ради народних комісарів «Про націоналізацію великих підприємств гірської, металургійної, металопереробної, текстильної, електротехнічної, лісопильної та деревооборобної, тютюнової, скляної та керамічної, шкіряної, цементної та інших галузей промисловості, парових млинів, підприємств з місцевого благоюстрою і підприємств у сфері залізничного транспорту» [22,с.94] була націоналізована майже вся електротехнічна промисловість. Зокрема, в розділі «По електротехнічній промисловості» зазначалося:…«всі належні акціонерним товариствам та пайовим товариствам електричні станції, які виробляють електричний струм на продаж, з основним капіталом не менше одного мільйону рублів; всі належні акціонерним товариствам та пайовим товариствам електричні заводи, що виготовляють динамо-машини, електромотори, трансформатори, електричні вимірювальні прилади та інші предмети електротехнічної промисловості, з основним капіталом не менше одного мільйону рублів; всі належні акціонерним товариствам та пайовим товариствам кабельні заводи з основним капіталом не менше одного мільйону рублів;…переходять по всій території республіки у власність Рад Робітничих і Селянських депутатів…» [29,c.270-271].

З усіх наступних кримінальних законів лише Кримінальний кодекс РРФСР 1926 року особливо згадував про крадіжку електричної енергії. За статтею 163 кодексу, цей злочин карався позбавленням волі на строк до одного місяця з обов'язковим відшкодуванням заподіяної шкоди. Слід зазначити, що крадіжка електроенергії містилася в КК РРФСР 1926 відразу за крадіжкою чужого майна і перед пограбуванням (ст.165), викраденням худоби (ст.166) і розбоєм (ст.167). Це свідчить про те значення, яке надавалося електроенергії як суспільному блазі і, головне, про розуміння електроенергії як різновиду майна, об'єкта усуспільненої власності [104].

В 1927 році був прийнятий Адміністративний кодекс Української РСР і складався з 15 розділів. В розділі XIII регулювався нагляд адміністративних органів у галузі промисловості. Протягом 30-х рр. у звязку із змінами в законодавстві, виданням спеціальних нормативних актів органами влади СРСР і Української РСР з ряду питань окремі розділи, глави і статті цьго кодексу були скасовані або не діяли. Науковець Ю. Вовк підкреслив, що Адміністративний кодекс діяв до 3-х рр.20-го сторіччя,офіційно не був скасований, проте у наступних роках його перестали застосовувати [22,с.94].

За часів радянської влади надавалося особливого значення адміністративній відповідальності у галузі електроенергетики, було прийнято низку постанов, положень, указів: Радою народних комісарів від 16.10.1936 р. Постанова «Про контроль та нагляд за заощадненням електроенергії», Положення про республіканську іпспекцію «Держсільенергонагляду» від 26.05.1955 року,Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25.03.1065 року «Про адміністративну відповідальність посадових осіб за марнотратне витрачання електричної та теплової енергії» -з санкціями: попередження або штрафом у розмірі 50 рублів. Постанова Ради міністрів УРСР №575 від 10.02.1969 «Про адміністративну відповідальність за пошкодження високовольтних електричних мереж» накладилася штрафи-для посадових осіб-50 карбованців, для громадян-10, якщо це порушення не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Процес становлення адміністративно-деліктного законодавства, як частини правової системи незалежної України був підпорядкований радянській правотворчій практиці - це яскраво демонструє чинний до сих пір Кодекс про адміністративні правопорушення, що набрав чинності ще в 1984 році, цей Кодекс станом на 1997 рік встановлював адміністративну відповідальність у цій галузі в главі 8 «Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії» та налічував 4 склади проступків, на сьгоднішній день цей Кодекс налічує 7 із змістовними видозмінами. Так, було відмінено ст.100 «Порушення Правил охорони електричних мереж до 1000 вольт», а ст. 99 змінено з «Порушення Правил охорони електричних мереж понад 1000 вольт» на «Порушення Правил охорони електричних мереж» та ін.

Крім КУпАП в Україні питання адміністративної відповідальності у галузі електроенергетики регулюють численні законодавчі акти, які є на сьгоднішній день складовими частинами адміністративно-деліктного законодавства. Тому кодифікація адміністративної відповідальності у цій галузі є суспільно необхідною, нагальною потребою сьогодення [22,с.94-95].

Історію української та російської електроенергетики (Україна (колишня Малоросія) входила до революції до складу Російської Імперії-Авт.)) можна розділити на 3 періоди, залежно від того, яким способом державного регулювання вона керувалася. Перший період охоплює час від зародження електрогосподарства в 19 сторіччі до його націоналізації радянською владою в 1918 році. В цей час електростанції та інші електричні спорудженаня проектувалися і будувалися майже виключно за рахунок приватного капіталу. Роль держави обмежувалася техніко-поліцейскім наглядом за безпечним користуванням електрикою і дотриманням громадянських законів в частині купівлі - продажу, підготовкою необхідних змін в цивільне законодавство і заохоченням наукових розробок в галузі електротехніки. Другий період охоплює весь час існування радянської владу в нашій країні, при якому вся підприємницька діяльність була монополізована державою. Електрифікація СРСР здійснювалася державними органами і підприємствами на основі директивних планів в умовах відсутності будь-якої конкуренції. Примітно, що за радянських часів не було прийнято жодного закону, пов'язаного з енергетикою. Вся ця галузь, що розвинулася в Радянському Союзі до 80-х років минулого століття до колосальних масштабів, регулювалася виключно адміністративними актами - постановами Ради міністрів і наказами міністрів енергетики.Третій етап у розвитку російської електроенергетики починається з 1992 року одночасно із становленням нової російської державності і початком ринкових перетворень в економіці. [29,с.8-9]

2.2 Цивільна відповідальність за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики

2.2.1 Правовий аналіз основних понять в галузі енергетики

Перш ніж перейти до розгляду цивільної та адміністративної відповідальності за порушення чинного законодавства України в галузі електроенергетики, треба перш за все неоюхідно провести правовий аналіз таких основних понять в галузі енергетики: «паливно-енергетичний комплекс», «електроенергетика», «енергія», «електроенергія», «виробник електричної енергії», «виробництво електричної енергії», «електрична мережа» «електроенергетичне, підприємство», «електропостачальник», «електростанція», «Регулятор», «електроустановка», «побутовий споживач», «споживач», «комерційний облік електричної енергії», «паливно-енергетичні ресурси».

Енергія:у більшості людей поняття “енергія” пов'язано в першу чергу зі світлом та теплом - електричною і тепловою енергією, можливо, механічною енергією, бо багато з нас їздять на автомобілях; згадають ядерну та хімічну, обов'язково- сонячну енергію і енергію вітра. Сучасна цивілізована людина сприймає енергію як само собою розуміюче. Наша залежність від енергії багатогранна і усюди проникаюча. Енергія проникає у всі сфери, образно кажучи, енергією просякнуте все наше життя. Вживання, використання енергії є обов'язковою умовою існування людства. Як підкреслює лауреат Нобелевської премії, академік АН СРСР П.Л. Капица: “Майбутнє людства залежить від того, як воно буде забезпечувати себе енергією”.

В науковому світі прийнято вважати, що у науковий обіг поняття «енергія» було введено Аристотелем. Великий давньогрецький філософ вважав, “що життя є діяльність (energeia); діяльність, активність є життя. Призначення людини - в розумній діяльності, сообразній з доброчинністю”.

У Х-ІІІ сторіччі М.В. Ломоносовим був відкрит фундаментальний закон збереження енергії. У середині ХІХ сторіччя було дане суворе формулювання цього закону, відповідно якому енергія у природі не виникає з нічого і не зникає; вона може тільки перетворюватися з однієї форми в іншу. На підставі існування закона збереження енергії поняття “енергія” пов'язує воєдино усі явища природи.

Як фундаментальне природньо-наукове поняття “енергія” означає кількісну міру руху матерії, або інакше - можливість виконувати роботу.

На думку російського вченого В.В. Бушуєва “енергія” (грец. еnergeia - дію, здійснюю (на справі) - термін давньогрецької філософії, який означає:

1) дію, здійснення, 2) дійсність.

Сказане означає, що термін “енергія” використовується і вживається не тільки в природних науках, але має і більш загальне філософське значення. “Енергія” є всяка дія, здійснення, в противагу потенції (potentia) як можливості, а енергетика по великому рахунку - система, яка реалізує потенціал, що має, перетворюючи його в енергію, в дію, яка направлена на досягнення бажаного результату. “Тому всяка розумна діяльність людини є енергетичне перетворення природнього потенціалу в блага цивілізації”[59,с.46-47].

Відповідно до ст. 1. ЗУ «Про електроенергетику» (втрата чинності від від 11.06.2017 ( крім окремих положень)), ”енергія'' - це електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу[35].

Відповідно до новоприйнятого закону України від 13.04.2017 № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» [36]:

§ електрична енергія - енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу;

§ електрична мережа - сукупність електроустановок для передачі та/або розподілу електричної енергії;

§ електроенергетика - галузь економіки України, що забезпечує споживачів електричною енергією;

§ електроенергетичне підприємство - суб'єкт господарювання, який здійснює одну з таких функцій: виробництво, передачу, розподіл, постачання електричної енергії споживачу або трейдерську діяльність;

§ електростанція - електроустановка або група електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії або комбінованого виробництва електричної та теплової енергії;

§ електроустановка - комплекс взаємопов'язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу чи споживання електричної енергії;

§ електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу;

§ виробник електричної енергії (далі - виробник) - суб'єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії;

§ виробництво електричної енергії - діяльність, пов'язана з перетворенням енергії з енергетичних ресурсів будь-якого походження в електричну енергію за допомогою технічних засобів;

§ Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

§ побутовий споживач - фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність, на підставі відповідного договору з учасником ринку, у тому числі за договором постачання електричної енергії споживачу;

§ споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання;

§ комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Відповідно до Закону України «Про енергозбереження»№74/94 від 01.07.1994 р. (з наступними змінами) "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві» [37]

Згідно з нормами книги п'ятої § 3 Глави 82 (ст.ст.1209- 1211^-1 ) Цивільного кодексу України: електроенергія є товаром, а також… «складовою товару, що є рухомим майном, у тому числі такого, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію» [106].

Енергія, як предмет правового регулювання характеризується унікальними особливостями і ознаками, які відрізняють її від інших предметів і явищ матеріального світу. Ці особливості в більшості надають можливість визначати необхідність самостійного регулювання енергетичних відносин, включаючи весь комплекс проблем, що пов'язані з переходом енергії природних ресурсів в блага людства. Енергія, як можливість виконувати роботу, як властивість матерії знаходиться (існує, реалізується) в певних формах. Головними з них для нас є: електрична, механічна, хімічна, теплова, ядерна енергія. Кожна із форм енергії володіє своїми властивостями, які відрізняються. Вони накладають певні особливості у правовому регулюванні її використання (вимоги техніки безпеки, зміст енергетичного господарства, порядок і спосіб доставки (передачі) енергії, визначення її якості та інш.). Унікальною властивостью енергії є її можливість перетворення з однієї форми в іншу, що також потребує відповідних правових особливостей в регулюванні енергетичних відносин.

Паливно-енергетичні ресурси - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. Головним джерелом енергії, поки що, залишаються невідновлювані викопні види органічного палива.

Енергетика - основна система, яка перетворює природні ресурси в необхідні соціуму і індивіду блага цивілізації, головне з яких - енергетичні послуги (у вигляді світла, тепла, роботи машин і механізмів - комп'ютер, Інтернет та інш.). В теорії і на практиці енергетику розглядають як найменше в двох аспектах: по-перше, як сам природний потенціал; по-друге, як рідина для перетворення природного потенціала в споживчий продукт [59.,с.50 ].

Згідно із традиційним розумінням, енергетика є сферою національної економіки, що охоплює пошук, розвідку, видобування, виробництво, перетворення, передачу та використання різноманітних видів енергії. Таким чином, енергетику (енергосистему) в широкому розумінні, складають усі галузі паливно-енергетичного комплексу, зокрема вугільна, газова, нафтова та нафтопереробна промисловість. До цих галузей органічно приєднуються галузі нафто- та газохімії, магістральні нафто- та газопроводи; серцевину топливно-енергетичного комплексу складає власне електроенергетика, тобто господарський комплекс, предметом діяльності якого є генерація, передача, використання й споживання електричної та теплової енергії.

Електроенергетичний комплекс також не є гомогенним утворенням і складається з таких специфічних сегментів як, наприклад, ядерна енергетика, альтернативна енергетика тощо [10,с.114].

О. Ю. Битяк зазначає, що енергетика, а в її складі електроенергетика утворюють у системі національної економіки достатньо специфічну, автономну і в той же час невід'ємну її складову, яка є специфічним об'єктом законодавчого регулювання [10,с.114 ].

Фундаментальне визначення енергетики - галузь народного господаства, яка охоплює енергетичні ресурси, виробляє, перетворює, передає і використовує різні види енергії.Забезпечення економіки і соціальної сфери країни основними видами енергоносіїв покладається на паливо-енергетичний комплекс України (далі - ПЕК).

ПЕК України (енергетика) - галузь (сектор) економіки, до якої входять суб'єкти господарювання, діяльність яких пов'язана з розвідуванням, видобут- ком, переробкою, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, передачею, розподілом, торгівлею,збутом чи продажем енергетичних продуктів (енергоно- сіїв) - палива, електричної і теплової енергії,крім суб'єктів,основна діяльність яких спрямована на задоволення потреб населення та господарського комплексу у послугах централізованого опалення та постачання гарячої води [59,с.51-52].

Дисертант Кострубіцька О. Є. дослідила, що паливно-енергетичний комплекс України є систематизованим утворенням, оскільки регулюється нормами права, складається з підсистем, якими є електроенергетична, вугільна та нафтогазова, що видобувають, виробляють та постачають паливно-енергетичні ресурси, які є взаємозалежними, та діють у чіткій взаємодії відповідно до законодавства, мають функціональні зв'язки та зв'язки підпорядкування, виконують властиві лише їм функції. Електроенергетична сфера паливно-енергетичного комлпексу забезпечує потреби країни в електроенергії і частково в теплі [58,с11.].

Враховуючи вищевизначені положення та визначення понять в електроене- ргетиці і твердження О. Ю. Битяка, можна зробити висновок що відносини, які виникають в енергетичній сфері, є занадто складними за своєю правовою природою ще й тому, що ні юридична наука, ні тим більше законодавець не сформували узгодженого розуміння понять «енергія», «енергетична послуга», «енергетичні ресурси» тощо.

Таким чином, відносини, що виникають з приводу отримання енергетичних ресурсів та їх використання з метою застосування енергії у виробничому або споживчому аспектах, представлені у системному вигляді і утворюють собою комплексне і економічно автономне поняття -- енергетика [10,с.114 ].

2.2.2 Поняття та загальна характеристика відповідальності і санкції, що застосовуються в галузі електроенергетики

Санкцією є негативні правові наслідки недотримання, неналежного виконання або порушення передбаченого правилами поведінки (як правило, це заходи адміністративного або дисциплінарного стягнення).

Класичними видами юридичної відповідальності за законодавством Украї- ни є: Конституційна, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна та цивільна. Виділяють також господарську та міжнародну відповідальність [21, с.77].

На сьогоднішній день до джерел права, що регулює відносини в сфері енергетики, відносяться КонституціяУкраїни, закони, підзаконні правові акти, акти саморегулівних організацій, що містять норми права, локальні нормативні акти юридичних осіб, містять норми права міжнародні договори України, звичаї, судові акти вищих судових інстанцій, доктрина.

Система правового регулювання енергетики включає як загальне, так і спеціальне законодавство.

Перше представлене: Конституцією України, Цивільним кодексом, Кодексом про землю, Водним кодексом, Податковим кодексом, Бюджетним кодексом і т.д. Друге-спеціальне законодавство, - це законодавство про надра, про електроенергетику, про газопостачання, про атомну енергетику, про поновлювані джерела енергії,про державне регулювання цін і тарифів на електричну та теплову енергію та ін. Розвивається технічне регулювання, а також міжнародно-правове регулювання суспільних відносин у сфері енергетики [21,с.77].

Крім безпосередньо «енергетичних» нормативних правових актів суспільні відносини в сфері енергетики регулюються законодавством про конкуренцію, екологічним законодавством, положеннями правових актів, що регулюють господарську діяльність і договірні відносини. О. Ю. Битяк зазначає, що широке коло економічних відносин, що виникають у процесі видобування первісних джерел енергії: вугілля, нафти, газу, уранових руд тощо, їх переробка, транспортування, ринки оптової купівлі-продажу; використання цих джерел: вироблення електричної енергії, функціонування оптових ринків її купівлі-продажу, системи передачі та розподілу споживачам тощо, утворюють надзвичайно складну систему суспільно-економічних відносин. Ці відносини за природою є господарсько-правовими, адже уособлюються через діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, які спрямовані на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто підпадають за своїми ознаками під визначення господарської діяльності відповідно до ст. 3 ГК України. Разом з тим надзвичайно широкий склад цих відносин репрезентує найрізноманітніші інститути господарського права, адже охоплює і сферу виробництва, реалізації товарів, надання послуг. Суттєвим доповненням означеної картини є те, що господарсько-виробничі відносини в цій сфері супроводжуються цілеспрямованою системою організаційно-господарських відносин, яка сформувалася під тиском забезпечення особливо важливих публічних інтересів. Окремим важливим чинником складності господарських відносин, а відтак господарсько-правового регулювання є також і наслідки приватизації в енергетичній сфері, що призвели до розподілу її суб'єктів господарювання за приналежністю до державного і недержавного секторів, які «працюють» на різних засадах організації економічної діяльності, але сукупно повинні забезпечити функціонування національної енергетики в єдиному режимі, який задовольняє найбільш вагомі публічні інтереси суспільства та держави, включаючи і аспекти забезпечення енергетичної безпеки [10,с.113].

В даний час назріла необхідність системного правового регулювання енергетики.

Завданням електроенергетичного законодавства є визначення правових, економічних та організаційних засад діяльності в електроенергетиці, а також регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Відповідно до статті ЗУ 27 «Про електроенергетику»: (втрата чинності від крім окремих положень)''Правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність'' [35], але найбільша кількість порушень в галузі електроенергетики виникає в цивільному і адміністативному аспектах, тому Автор детально розгляне саме ці два види юридичної відповідальності.

2.2.3 Цивільно-правова відповідальність в галузі електроенергетики. Стислий огляд справ про стягнення збитків (судова практика в спорах з Обленерго України «Про стягнення збитків»)

Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки повязана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені. [109,с.45]

У загальному вигляді особливостями цивільно-правової відповідальності є: майновий характер, стягнення на користь потерпілої сторони, компенсаційна природа.

Специфікою цивільної відповідальності в галузі електроенергетики є наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють ці відносини. Зокрема, крім загальних підстав цивільноі відповідальності, встановлених у статтях 610-625 ЦК Глави 51. Правові наслідки за порушення зобов'язання [106] і положень, передбачених законами України: ''Про ринок електричної енергії'' [36], ''Про захист прав споживачів'' [38], ''Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції'' [ 39], ''Про захист екномічної конкуренції''[40], ''Про захист від недобросовісної конкуренції'' [41], ''Про природні монополії'' [42], ''Про енергозбереження'' [37], ''Про метрологію та метрологічну діяльність'' [44]. Крім того, існує низка підзаконних нормативно-правових актів, які регулювують цивільну відповідальність і приймаються: КМУ, НКРЕКП: ПКЕЕ [79], ПКЕЕН [80], Порядок постачання електричної енергії споживачам [86], Порядок застосування тарифів на на електричну енергію для населення та населених пунктів [87] та ін. [21,c.78]

Цивільна відповідальність особи у галузі електроенергетики виникає у разі порушення умов укладення договору. Статтею 714 ЦК окреслюється специфіка договору постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу. Так, до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки…[21,с.78]

Суб'єктами цивільної відповідальності є як фізичні, так і юридичні особи. Цивільну відповідальність у цій галузі галузі можна класифікувати за суб'єктами такої відповідальністі на цивільну відповідальність енергопостачальника та споживача. За такими критеріями можна класифікувати й адміністративну відповідальність у цій галузі [21,с.78]

Відповідно до ст. 57 З У «Про ринок електричної енергії» ч. 2 п. 15 Електропостачальник зобов'язаний: здійснювати відшкодування (компенсацію) споживачу у разі недотримання електропостачальником показників якості послуг, визначених договором та Регулятором та п. 45 ПКЕЕН у разі відпуску електроенергії, параметри якої знаходяться поза межами показників, зазначе- них у договорі, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі 25% такої електроенергії (та переліку інших зобов'язань), а також п. 44 ПКЕЕН Електро- постачальники несуть відповідальність перед споживачами у розмірі двократ -ної вартості недовідпущеної електроенергії у разі переривання електропоста- чання з вини Електропостачальника [80]

Недовідпущена електрична енергія - різниця між обсягом електричної енергії, який мав бути поставлений споживачеві у певний період відповідно до договору, і фактично отриманим споживачем обсягом електричної енергії за цей період, що виникла в результаті перерви в електропостачанні, у тому числі при відключеннях та обмеженнях [79].

Також в п.3 ст.1209 ЦК [106] зазначені підстави для відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі такого, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

Стаття 1210. «Особи, зобов'язані відшкодовувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

1. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону.(Частина перша статті 1210 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011''Про відповідальність за шкоду,завдану внаслідок дефекту в продукції'').

2. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

3. Шкода, завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, що є нерухомим майном, підлягає відшкодуванню відповідно до частини першої цієї статті. (Частина третя статті 1210 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3390-VI від 19.05.2011).

Стаття 1211. Строки відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт (послуг)

1. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

2. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також, якщо:

1) на порушення вимог закону не встановлено строк служби (строк придатності) товару, результатів робіт (послуг);

2) особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку служби (строку придатності) і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

3. Строк відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюється законом.{Стаття 1211 в редакції Закону № 3390-VI від 19.05.2011}

Стаття 1211^-1. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном

1. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.», тобто йдеться про термін в 10 років відповідно до ст.11ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» Строк відшко дування шкоди. «Шкода підлягає відшкодуванню, якщо вона завдана протягом десяти років з дня введення в обіг продукції, внаслідок дефекту в якій завдано шкоду, за умови, що потерпілий пред'явив позов до виробника до закінчення цього строку». Продукція-будь яке рухоме майно,включаючи готову продукцію,сировину та комплектуальний виріб, у тому числі майно, що є складовою частиною інщого рухомого або нерухомого майна. Термін «Продукція» включає також електроенергію [39].