Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертація

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Вступ

покарання кримінальний законодавство злочин

Актуальність теми. Виважений і послідовний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, необхідність створення надійної системи колективної безпеки й оборони, протидії організованій злочинності й тероризму висувають перед нашою державою високі вимоги щодо відповідності системи вітчизняного кримінального законодавства¹ міжнародним нормам і найкращим зразкам демократичної нормотворчості, виробленим у розвинених державах світу. За цих умов видається актуальним акцентувати увагу на порівняльних кримінально-правових дослідженнях, зокрема на вивченні федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки². Важливість дослідження кримінального законодавства США зумовлюється багатьма чинниками, зокрема: стійкою тенденцією до централізації державних функцій федеральним урядом; пріоритетністю федеральних норм порівняно з нормами окремих штатів; існуванням у ньому цікавих у науковому плані й дієвих на практиці норм та інститутів, які вже були реципійовані багатьма країнами, у т.ч. європейськими; криміналізацією наразі невідомих вітчизняному законодавству суспільно небезпечних діянь, що вже виявилися чи можуть виявитися на терені України; докладним формулюванням ключових термінів і понять, без яких неможливе правозастосування; щільним взаємозв'язком із доктриною та судовою практикою; вагомим деструктивним впливом на злочинність, рівень якої щорічно знижується. Крім того, порівняння кримінального законодавства України та США є однією із ключових ланок євроатлантичних інтеграційних процесів, адже воно безпосередньо сприяє зближенню, гармонізації та взаємозбагаченню двох різних правових сімей - романо-германської та англо-американської.

Порівняльні дослідження у галузі кримінального права здійснювали чимало науковців. Підґрунтя для розв'язання ключових питань щодо методології і теорії порівняльно-правових досліджень заклали західні, а також російські й українські вчені-компаративісти (зокрема, Х. Бехруз, Є. Врублевські, Р. Давид, А.І. Дмитрієв, К. Жоффре-Спінозі, Р. Леже, О.М. Лисенко, М.М. Марченко, Н.М. Оніщенко, І. Сабо, А.Х. Саїдов, О.Д. Тихомиров, Ю.А. Тихомиров, А.О. Тіллє, В.О. Туманов, К. Цвайгерт, Г.В. Швеков, Ю.С. Шемшученко, А.О. Шепель). За часів незалежності України вагомі теоретичні розробки національного кримінального права і суттєві порівняльно-правові дослідження здійснювали: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Ф.Г. Бурчак, П.А. Воробей, С.Б. Гавриш, В.О. Глушков, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, С.Я. Лихова, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Меркулова, В.А. Мисливий, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.І. Панов, О.Я. Свєтлов, B.B. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.О. Туляков, Є.В. Фесенко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.Л. Чубарєв, В.І. Шакун, С.Д. Шапченко, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.

Безпосередньо дослідження питань кримінального права та законодавства США проводила низка українських і російських науковців радянського та сучасного періодів (зокрема, С.В. Боботов, К.Ф. Гуценко, Г.О. Єсаков, І.Ю. Жигачов, І.Я. Козаченко, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Малиновський, М.П. Мелешко, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С. Никифоров, О.С. Никифоров, Т.Ю. Орешкіна, Є.Ю. Полянський, Ф.М. Решетніков, Т.В. Сахарук, Є.Г. Тарло, І.В. Хохлова, Є.О. Шахунянц, О.П. Шем'яков, О.Ф. Шишов, О.Ю. Шостко, В.М. Шумілов, В.П. Шупілов), а також відомі американські вчені-правники (зокрема, М. Бассіонні, В. Бернхем, Д. Бішоп, М. Готтфредсон, Дж. Джеффріс, Ф. Джонсон, В. Кларк, В. Лафейв, П. Лоу, П. Маквільямс, В. Маршалл, Х. Пекер, Р. Перкінс, К. Поттер, П. Робінсон, Дж. Самаха, А. Скотт, Дж. Сіглер, Ч. Томас, Ч. Торсіа, М. Хаснел, Т. Хірші, Л. Яблонскі, Дж. Якобс).

Однак наявні наукові розробки безпосередньо не торкалися комплексного порівняння українського (передусім після 2001 р.) та американського кримінального законодавства. Жодна українська чи російська праця не містила бодай загальної характеристики основних положень кримінального законодавства США, при цьому фактично не брався до уваги прикладний аспект аналізованої проблеми. Тому в межах дисертації таке масштабне порівняння кримінального законодавства України та США є об'єктивно виправданим, оскільки це дає змогу сформувати повне й системне уявлення про сутність, співвідношення та інші характеристики аналізованого законодавства, про відповідність його сучасним методологічним засадам і теоретико-прикладним передумовам, а також використати позитивний іноземний досвід з метою удосконалення національних кримінально-правових стандартів. При цьому слід зважати на те, що у кримінальному законодавстві обох держав існують поняття, норми та інститути, які не мають відповідних аналогів - чи то в Україні, чи то у США. Усе наведене зумовлює необхідність ретельного й досконалого вивчення, тлумачення та, зрештою, виокремлення тих законодавчих положень США, які можуть бути корисними для вітчизняної системи кримінального права. Саме тому здійснення порівняльного аналізу кримінального законодавства України та США (на рівні галузі) є актуальним і перспективним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження узгоджено, зокрема, з положеннями: Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр. (затверджена Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. №1433); Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр. (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. №116-р); Концепції розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 рр. (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р. №315-р); Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр. (затверджені наказом МВС України від 5 липня 2004 р. №755); планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2002-2007 рр. (розділ 2, п. 1). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (від 4 липня 2001 р., протокол №10).

Мета і завдання дослідження. Мета праці ґрунтується на усвідомленні глобального характеру злочинності, необхідності раціонального запозичення позитивного досвіду іноземного нормотворення та зумовлена потребами посилення ефективності вітчизняного правового регулювання відповідних суспільних відносин, що забезпечують виконання завдань Кримінального кодексу України. Вона полягає в тому, щоб на основі результатів порівняльного дослідження: а) сформувати засади праворозуміння сучасного стану федерального кримінального законодавства США; б) створити наукову концепцію системного оновлення основних положень кримінального законодавства України (пріоритетні напрями - гуманізація, справедливість, розумність).

Дисертація не має на меті ідеалізувати американський досвід нормотворення у сфері кримінального права та не є «виразником» (окрім гуманістичного напряму) будь-якого світогляду, ідеології. Водночас результати дослідження не спрямовані на формування хибного почуття згубної недосконалості КК України.

Визначені такі головні завдання дослідження:

виявити й обґрунтувати методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних досліджень кримінального законодавства України та США;

розкрити особливості історичного розвитку кримінального законодавства зазначених держав;

з'ясувати перелік і зміст сучасних джерел кримінального законодавства України та США;

встановити сутність українських й американських кримінально-правових норм про злочин, покарання та суміжні з ними інститути, а також про посягання, що належать до сфери регулювання Особливої частини кримінального законодавства відповідних держав;

проаналізувати основний понятійний апарат, яким оперує українське та американське кримінальне законодавство;

здійснити емпіричні дослідження та узагальнити їх результати, вивчити судову практику й окремі положення кримінально-правової доктрини в Україні та США;

визначити можливості запозичення позитивного американського досвіду і на цій основі зробити висновки та сформулювати пропозиції у науковому та практичному аспектах.

Об'єкт дослідження - кримінально-правова охорона суспільних відносин у державах романо-германської та англо-американської правових сімей (порівняльно-правовий аспект).

Предмет дослідження - кримінальне законодавство України та США у контексті його порівняльного пізнання.

Методи дослідження - порівняльно-правовий (використовувався у всіх розділах дисертації - для визначення змісту і процедури вивчення кримінального законодавства України та США, виявлення загальних та особливих рис відповідних кримінально-правових норм, інститутів в обох державах, урахування американського досвіду в теоретико-прикладному аспекті); діалектичний (застосовувався у всіх розділах дисертації, забезпечив дослідження положень кримінального законодавства України та США в їх розвитку і взаємозв'язку, вплинув на формулювання висновків і пропозицій за темою дослідження); історико-правовий (дозволив розкрити генезис ключових етапів формування кримінального законодавства України та США - у підрозділі 1.2.); догматичний (використовувався у всіх розділах дисертації, слугував тлумаченню юридичних конструкцій, встановленню позитивних і негативних рис кримінального законодавства й доктрини України та США); системний (дозволив з'ясувати внутрішню побудову систем кримінального законодавства України та США, взаємозумовленість різних елементів як усередині цих систем, так і з іншими правовими поняттями й категоріями - у підрозділі 1.3., розділах 2-4); соціологічний (враховувався у всіх розділах дисертації при вивченні судової практики, проведенні опитування - анкетування й інтерв'ювання); статистичний (застосовувався у розділах 2-4, зокрема, при встановленні статистичних даних про кількість учинених злочинів, засуджених осіб); моделювання (використовувався у висновках до розділів і в загальних висновках, впливаючи на формулювання проектів змін і доповнень до чинного КК України). Використовувалися і такі методи, як: математичний, правового прогнозування, кібернетичний.

Емпіричну базу дослідження становлять: офіційна кримінальна статистика в Україні та США; 433 ухвали Судової палати (раніше - Судової колегії) у кримінальних справах Верховного Суду України, рішення судів нижчих ланок, винесені протягом 1980-2005 рр.; 690 рішень Верховного суду США, федеральних окружних судів і судів окремих штатів у кримінальних справах, винесені протягом 1803-2005 рр.; анкетування 500 працівників правоохоронних органів (95% з них - працівники органів внутрішніх справ) з усіх областей України, міст Києва та Севастополя; інтерв'ювання 216 працівників іноземних правоохоронних органів (52 з них - спеціальні агенти ФБР і 164 - поліцейські з держав ЄС - випускники Національної академії ФБР).

Забезпеченню об'єктивності та репрезентативності порівняльного кримінально-правового дослідження слугувало також закінчення дисертантом: у 1999 р. - Київського державного лінгвістичного університету (спеціальність: англійська мова та література); кваліфікація: філолог, викладач англійської мови та зарубіжної літератури); у 2000 р. - Національної академії ФБР (202 сесія, Квантіко, штат Вірджинія, США) і водночас курсу з кримінальної юстиції при Школі подальшої та професійної освіти Університету штату Вірджинії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним і системним порівняльно-правовим дослідженням основних положень кримінального законодавства України та США. Праця містить наукові положення та науково обґрунтовані результати в галузі кримінального права України, що розв'язують важливу наукову та науково-прикладну проблему, задекларовану в меті дослідження. Автором сформульовано низку суджень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики. Зокрема,

уперше:

- з метою обґрунтування предмета дослідження і конкретизації сфери порівняльного аналізу вироблено «конвертовані» критерії у кримінальному законодавстві України та США, до яких застосовано такий підхід: проблемне положення кримінального законодавства України порівнюється, крізь призму доктрини й судової практики, з відповідною конструкцією кримінального законодавства США для з'ясування сутності та пошуку можливих шляхів удосконалення національних кримінально-правових норм (відтак вирізнено формулу пізнання: «кримінальне законодавство України» > «федеральне кримінальне законодавство США» > «кримінальне законодавство України»);

- розроблено систему наукового обґрунтування методологічних засад і теоретико-прикладних передумов здійснення комплексного порівняльного дослідження кримінального законодавства України та США в умовах сьогодення (див. підрозділ 1.1.);

- зроблено висновок про те, що для кримінально-правових норм США властивим є суттєвий міжнародний і мотивуючий вплив на кримінально-правову політику інших держав (зокрема, запровадження щодо України санкцій американського уряду з приводу незадовільного внутрішнього стану протидії злочинам у сфері інтелектуальної власності, відмиванню грошей і торгівлі людьми посприяло тому, що невдовзі у КК України з'явилися нові чи значно вдосконалені норми, котрі найбільш повно відповідають вимогам низки міжнародних конвенцій);

- виявлено принципову порівнянність положень кримінального законодавства України та США, незважаючи на те, що зазначені держави належать до різних правових сімей і мають різну форму державного устрою, та, відповідно до цього, виявлено позитивні й негативні риси, схожості й відмінності у кримінальному законодавстві, що порівнюється (водночас встановлено: нормативні визначення поняття злочину, вини та її форм, видів множинності, покарання та деяких інших категорій в американському кримінальному законодавстві відсутні взагалі, тому їх тлумачать доктрина та судова практика);

- з урахуванням результатів порівняльно-історичного аналізу кримінального законодавства України та США визначено критерії можливого зближення окремих його положень (див. підрозділ 1.2.);

- на підставі застосування системного підходу встановлено взаємозв'язки кримінально-правових джерел України та США у структурі відповідного національного законодавства, а також виявлено й проаналізовано нові їх види (зокрема, в Україні: правові звичаї та традиції, релігійні норми, правова доктрина, правові принципи; у США: екстрадиційний договір і право індіанських племен);

- доведено, що за сучасних умов кримінальне законодавство в США має відносно-визначений характер (в Україні - абсолютно-визначений), оскільки його не лише кодифіковано і включено у формі Закону від 25 червня 1948 р. (зі змінами й доповненнями) до розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» Зведення законів США, а й систематизовано у вигляді інкорпорованого (консолідованого) нормативно-правового акта - Федерального кримінального кодексу і правил (далі - ФККП) США; констатовано, що сьогодні, завдяки своїм бінарним функціям, американське федеральне кримінальне законодавство, напротивагу Модельному КК США 1962 р., впливає, передусім, на нормативну уніфікацію та формування кримінально-правової політики штатів, а не навпаки;

- установлено та розкрито ознаки окремих норм про злочини, які невідомі українському законодавству, зокрема, побутового насильства і сталкінгу (сексуального переслідування), телемаркетингового шахрайства (шахрайства з використанням телефону, телеграфу, радіо, телевізора тощо), тероризму проти злочинних підприємств (екологічного тероризму), незаконного ґемблінгу (незаконних азартних ігор), а також на основі дослідження норм про специфічні групи відповідних посягань - злочини, що вчиняються на ґрунті ненависті, злочини проти інтелектуальної власності, «білокомірцеві» злочини, сформульовані відповідні пропозиції щодо вдосконалення КК України;

- на підставі дослідження юридичної природи низки кримінально-правових інститутів США встановлено та проаналізовано нові їх види (зокрема, серед обставин, що виключають злочинність діяння, - це помилка, цивільний арешт, провокація злочину, згода потерпілого на вчинення злочину, феномен «суїцид за допомогою поліцейського»; серед додаткових покарань - конфіскація замінних цінностей, кримінально-правова реституція, дії щодо повідомлення потерпілих; серед кримінально-правових заходів, що не є покаранням, - такі різновиди громадських обмежень, як: поміщення до «шокових» таборів чи реституційних центрів, домашній арешт, електронний моніторинг, депортація, інформування населення про злочинців), а також запропоновано нові підходи (порівняно з поглядами окремих американських учених) щодо їх класифікації;

- доведено, що деякі положення кримінального законодавства США не мають аналогів у КК України (наприклад, відповідальність за злочини проти індіанців, адже КК України охороняє всіх людей однаково, що, на думку дисертанта, є позитивним досягненням), та навпаки, ФККП США не вирізняє деякі групи злочинів, що наявні у КК України (зокрема, злочини проти безпеки виробництва, а відповідальність за військові злочини переважно передбачена спеціальним законом - Єдиним кодексом військової юстиції, прийнятим 10 серпня 1956 р., що, очевидно, є негативною рисою, адже всі кримінальні закони мають бути зосереджені лише у КК); встановлено, що у ФККП США відповідальність за шпигунство, катування, крадіжку, вимагання, шахрайство та привласнення чужого майна, одержання хабара, піратство та за деякі інші посягання передбачена не однією статтею (як у КК України), а в межах цілих глав відповідних розділів ЗЗ США, що, на думку дисертанта, є прийнятним, оскільки за певних умов це може сприяти більш чіткій диференціації кримінальної відповідальності;

- визначено систему типових помилок, які трапляються під час дослідження кримінального законодавства США, що може слугувати вітчизняним науковцям як запобіжні настанови при здійсненні ними подальших порівняльно-правових розробок (зокрема: вади, пов'язані з перекладом; політичний підтекст проблеми; твердження про непорівнянність і некодифікованість федерального кримінального законодавства США, неврахування його широкої джерельної бази та специфічної структури, ототожнення з кримінальним законодавством окремих штатів чи з Модельним КК США; неврахування нових законодавчих змін і доповнень; розуміння категорії «злочин» лише як суспільно небезпечного діяння, відмінного від адміністративних деліктів; думка про існування начебто професійного та повного перекладу федерального кримінального законодавства США з англійської на українську чи російську мови);

- на підставі узагальнення позитивного американського досвіду нормотворення висунуто й обґрунтовано низку важливих пропозицій, здатних позитивно вплинути на ефективність вітчизняного кримінального законодавства, зокрема, розроблено проект Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України» (містить 70 законодавчих пропозицій);

набули подальшого розвитку:

- доктринальні моделі, що дозволяють розглядати як перспективний розвиток сфери кримінально-правових відносин на терені України в контексті євроатлантичних інтеграційних процесів;

- положення про те, що в умовах сьогодення відбувається поступове запозичення різних норм, інститутів у межах романо-германської та англо-американської правових сімей, зокрема доведено, що нині у США на федеральному рівні головна роль належить закону про кримінальну відповідальність (акта Конгресу), а не судовому прецедентові, водночас в Україні важливу кримінально-правову роль відіграють акти офіційного й судового тлумачення - рішення Конституційного Суду України та постанови ПВСУ;

- аргументи щодо неможливості притягнення до кримінальної відповідальності на федеральному рівні у США на підставі норм загального права;

удосконалено:

- критерії та методику співвідношення статистичної звітності про злочини в Україні та США, при цьому констатовано, що кримінальна статистика США враховує і ті правопорушення, які в Україні належать до адміністративних деліктів;

- наукові позиції про необхідність запровадження у національному кримінальному законодавстві норм про: класифікацію злочинних посягань на злочини, кримінальні проступки та кримінальні порушення; злочинну діяльність; пробацію; у національному кримінально-процесуальному законодавстві - норм про: винагороди за повідомлення інформації про злочини, що готуються чи вчинені, а також про осіб, які їх готують або вчиняють; «угоди» про визнання вини; «імунітет» свідків;

- учення про систему й види покарань в Україні та США і на цій основі розмежовано ознаки покарання та інших кримінально-правових заходів в обох державах, а також актуальні теоретичні положення щодо призначення покарання і звільнення від покарання та його відбування (див. підрозділи 3.1. - 3.4.).

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (2000-2007 pp.), були сформульовані у виді пропозицій та певною мірою враховані у: 1) КК України 2001 р. - при внесенні змін і доповнень щодо відповідальності за катування, торгівлю людьми або іншу незаконну угоду стосовно людини, легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також за терористичні посягання і злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку); 2) постановах ПВС України - «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусове лікування» від 3 червня 2005 р. №7, «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 р. №12, «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. №13; 3) проектах законів України - «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення злочинів», «Про соціальну реабілітацію осіб, які постраждали внаслідок терористичного акту або диверсії», «Про амністію», «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за самовільне захоплення земельної ділянки», «Про внесення доповнень до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за організацію та проведення незаконних лотерей, розіграшів та інших азартних ігор і створення фінансових пірамід)», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень».

Окремі результати дослідження безпосередньо впроваджені: а) у правозастосовній діяльності - Офісу з правових питань (ФБР) Посольства США в Україні (акт від 8 серпня 2007 р. №KV-0); Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акти від 18 квітня 2004 р. №06-19/15-321, від 24 травня 2006 р. №06-19/15-576) та Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України (акт від 10 листопада 2006 р. №С-378/107); Апарату Ради національної безпеки і оборони України (акт від 9 жовтня 2006 р. №14/9-3896-14-1); Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронну діяльність та боротьбу із злочинністю Міністерства юстиції України (акт від 22 лютого 2006 р. №22-53/19); Верховного Суду України (акт від 31 березня 2006 р. №23/16); Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (акт від 9 лютого 2006 р. №60/3707); Головного слідчого управління МВС України (акт від 30 жовтня 2006 р. №13/2-547); Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України (акт від 4 квітня 2006 р. №23/1-658); Генерального штабу Збройних Сил України (акт від 5 жовтня 2005 р. №300/1/1385); б) у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ - зокрема, за темою дисертації розроблено спеціальні курси для слухачів магістратури - «Порівняльне кримінальне право» та «Протидія злочинам, вчиненим на ґрунті ненависті» (акт впровадження від 5 червня 2007 р.).

Особистим внеском здобувача в опублікованих у співавторстві працях є його власні теоретичні розробки, що становлять наукову новизну одержаних результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені, зокрема, на: міжнародному семінарі під час навчання у Національній академії ФБР (США, 2000 р.); міжнародних перепідготовчих сесіях для випускників Національної академії ФБР по Європейському регіону (Кіпр, 2001 р.; Словенія, 2003 р.; Норвегія, 2004 р.; Шотландія, 2005 р.); міжнародних симпозіумах і семінарах за участю представників Посольства США в Україні, Міністерства юстиції США та ФБР (Київ, 2000-2003 рр.), представників Міжнародної поліцейської асоціації (Афіни, 2004 р.) та представників ОБСЄ по боротьбі зі злочинами, що вчиняються на ґрунті ненависті (Франція, 2006 р.); міжнародних науково-практичних конференціях, що відбулися в Україні (Київ, 2001-2006 рр.; Дніпропетровськ, 2003 р.; Одеса, 2004 р.; Львів, 2005-2007 рр.; Харків, 2005 р.), Російській Федерації (Бєлгород, 2002 р.; Орел, 2004) та Республіці Молдова (Кишинів, 2003-2004 рр.); ІV Міжнародному антитерористичному форумі (Київ, 2007 р.); міжнародній робочій зустрічі керівництва МВС України з представниками ФБР на чолі із заступником Директора ФБР паном Джоном Пістолем та працівниками Посольства США в Україні (Київ, 28 листопада 2006 р.); загальноукраїнських (всеукраїнських), міжрегіональних чи міжвузівських науково-практичних конференціях (Київ, 2001-2007 рр.; Івано-Франківськ, 2004-2005 рр.; Львів, 2006 р.); науково-практичних і науково-теоретичних конференціях (Київ, 1997, 2004-2006 рр.; Львів, 2004 р.); науково-практичних семінарах (Дніпропетровськ, 2002, 2004-2005 рр.; Київ, 2004, 2006 рр.); круглих столах (Київ, 2002-2003, 2006-2007 рр.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 108 праць, серед них - монографія, 18 підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, хрестоматія, енциклопедія та брошура, 43 статті в наукових фахових виданнях України, 46 статей (тез виступів) в інших виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають вісімнадцять підрозділів, висновків, двадцяти двох додатків (на 147 сторінках), списку використаних джерел (895 найменувань на 73 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 616 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 396 сторінок.

1. Методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних досліджень, історичний розвиток, джерела кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

1.1 Методологічні засади і теоретико-прикладні передумови здійснення порівняльних кримінально-правових досліджень

Задля досягнення поставленої мети і вирішення запланованих завдань будь-якого порівняльного кримінально-правового дослідження, враховуючи й наше, яке передбачає здійснення комплексного та системного порівняння кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США¹, спочатку необхідно встановити та розглянути його методологічні засади і теоретико-прикладні передумови.

Методологія наукового дослідження передбачає звернення до методів науки, які, в свою чергу, становлять «ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що становлять предмет даної науки» [262, С. 21]. Однак, будучи багатогранним феноменом, методологія поєднує в собі світогляд і філософські закони (категорії), загальнотеоретичні концепції та специфічні погляди різних шкіл права, найрізноманітніші методи наукових досліджень тощо. Через це методологія зводиться не тільки до якогось методу (методів) або вчень про них, а розуміється у поєднанні всіх своїх системоутворюючих зв'язків. Усі ці моменти ми намагалися врахувати під час написання дисертації. Разом із тим, очевидно, що вибір конкретних методів наукових досліджень, з'ясування їх змісту, сутності й призначення визначає цінність й унікальність кожної наукової розробки. При цьому кримінально-правова наука може використовувати широкий спектр методів, поділяючи їх на основні та допоміжні, однак усі вони тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного [510, С. 21].

Визначаючи методологічні засади нашого наукового дослідження, ми виходили із специфіки його об'єкта та предмета, при цьому усвідомлювали, що провідним методом будь-якого порівняльного дослідження, в тому числі й у сфері кримінального права, є порівняльно-правовий метод («компаративний метод», «порівняльний метод», «метод порівняльного правознавства» тощо). Це - метод: а) визначення невідомого шляхом порівняння з відомим; б) з'ясування якостей або властивостей явища шляхом порівняння з іншими його якостями чи властивостями або з якостями чи властивостями іншого явища; в) встановлення закономірностей шляхом порівняння об'єктів у різний час, порівняння їх якостей у минулому з тими самими якостями у сучасному стані для встановлення змін чи тенденцій розвитку [567, С. 11-12]. У сучасному кримінальному праві України метод порівняльного правознавства стає одним із провідних й універсальних у системі методологічної бази наукових досліджень¹, даючи змогу адекватно співставляти систему міжнародного кримінального права з системою національного кримінального права конкретної держави, краще виявляти соціальну та правову природу українського кримінального права, а також пропонувати напрями використання зарубіжного досвіду правотворення для вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства.

Як справедливо стверджує В.О. Туляков, «порівняння різних режимів кримінально-правового впливу, попередження злочинності та суспільної інтеграції у їхньому динамічному взаємозв'язку надає можливість з'ясувати найбільш ефективні утилітарні практики обмеження злочинності» [585, С. 110]. Більше того, за переконанням О.О. Малиновського, без порівняльно-правового методу аналіз будь-якого явища чи процесу кримінально-правової дійсності не буде всебічним, а, отже, об'єктивним, через це пізнавальна цінність наукової роботи буде мінімальна [320, С. 32]. Тому сам порівняльний аналіз в аспекті нашого дисертаційного дослідження розглядається як: по-перше, наукова діяльність щодо відображення та фіксації спільного і відмінного у правових явищах двох держав (України та США), де порівнюється одиничне, особливе і загальне у цих явищах; по-друге, процедура пізнання об'єктивної реальності за допомогою порівняльно-правового та інших методів дослідження. Через це порівняльний (юридичний) аналіз акумулює чимало інтелектуальних методів і прийомів пізнання правових реалій [218, С. 108]. Невипадково, як слушно зазначає професор Ю.О. Тихомиров, провідною метою порівняльного правознавства є аналітична [574, С. 39].

Необхідність активного використання у процесі наукових пошуків порівняльно-правового методу продиктована не тільки часом, а й положеннями чинного кримінального законодавства України. Так, низка норм КК України вказує на те, що їх застосування потребує звернення до іноземних кримінально-правових стандартів (ст. ст. 7-10, ст. 209 тощо). Зокрема, у Кодексі йдеться про: а) злочини, які вчинені за межами України громадянами України чи особами без громадянства, що постійно проживають в Україні (ст. 7), а також іноземцями чи особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні (ст. 8); б) правові наслідки засудження особи за межами України (ст. 9); в) видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10); г) суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до ст. 209, котрим є діяння, за яке цим Кодексом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених ст. ст. 207 і 212 КК України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави (підкреслено нами. - А.С.) і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність КК України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи (п. 1 прим. до ст. 209). У багатьох випадках звернення до іноземного досвіду через порівняльні дослідження сприяє приведенню національного кримінального законодавства у відповідність до міжнародних стандартів [183, С. 27-35]. Отож, при розгляді питань про притягнення відповідних осіб до кримінальної відповідальності, про призначення їм покарання, про їх екстрадицію (видачу обвинувачених чи засуджених), про порушення щодо них кримінальної справи за ознаками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, про співвідношення національних і міжнародних кримінально-правових норм необхідно застосовувати порівняльно-правовий метод, звертатися до норм іноземного кримінального законодавства. Без цього неможливо розв'язати чимало актуальних проблем теоретичного та прикладного характеру.

Якщо врахувати специфіку нашого кримінально-правового порівняльного дослідження, то виникає цілком слушне питання: чи можна порівнювати галузі (зокрема й кримінально-правову) та пов'язані з ними інститути й норми у державах, які репрезентують різні правові сім'ї (приміром, романо-германську, до якої належить Україна, та англо-американську, до якої належать США) та мають різні форми державного устрою (приміром, унітарну та федеративну держави)? Навіть припускаючи існування тези про непорівнянність перелічених вище об'єктів, все одно (щоб підтвердити чи, навпаки, спростувати таку тезу) слід обов'язково звернутися до порівняльного методу, застосувати відповідні прийоми та способи чи хоча б спробувати це зробити. Невипадково, що, на думку відомих компаративістів С.Л. Зівса та В.П. Казимірчука, про порівняльно-правовий метод, порівняльне право, порівняльне правознавство говорять тоді, коли співставляють різні правові системи в цілому (так зване макропорівняння) чи компоненти різних правових систем (так зване мікропорівняння) [179, С. 25; 194, С. 97]. У будь-якому випадку це корисно і в теоретичному, і в практичному аспектах, адже, як стверджує О.В. Кресін, «порівняльне правознавство може суттєво вплинути на правові реформи, визначити як загальні орієнтири та напрям трансформації національної правової системи, так і варіанти рішень у конкретній ситуації» [250, С. 7].

За сучасних умов порівняльне (компаративне) право - це цілком сформована, відносно самостійна юридична наука та навчальна дисципліна, що має власний предмет, метод і сферу застосування, а також певне місце в системі юридичних знань і юридичної освіти [649, С. 7]. Звідси випливає, що порівняльне (компаративне) кримінальне право - це окремий напрям науки порівняльного права, що використовує порівняльний метод для пізнання кримінального права інших держав, визначає в ньому спільні та відмінні риси, недоліки й позитивні приклади розв'язання певних проблем, що, зрештою, дозволяє досконаліше розуміти своє національне кримінальне право. Навіть якщо вивчення іноземного права не має порівняльно-правового характеру, все одно воно надає необхідний матеріал для подальших власне порівняльно-правових досліджень. Підкреслюючи можливості та значення порівняльного права, видатні французькі вчені-компаративісти Рене Давид і Камілла Жоффре-Спінозі вказують, що воно є корисним для: а) історії права та його філософського осмислення; б) національного права; в) взаєморозуміння народів і створення найкращих форм відносин, що складаються у міжнародному спілкуванні [105, С. 9].

Завдяки таким стрижневим рисам (властивостям) порівняльного права, а отже, й порівняльного кримінального права, як порівняльно-правовий метод, комплексність, міжсистемний і міжнаціональний характер, слід наголосити на принциповій можливості та необхідності проведення порівняльних досліджень між різними правовими системами та правовими сім'ями (включаючи романо-германську та англо-американську), що відкриває шлях для компаративних досліджень на різних рівнях і в різних сферах. Підтверджуючи цю позицію, болгарський учений-компаративіст Живко Сталєв обґрунтовано доводить, що: 1) порівнянням супроводжується будь-яке пізнання; 2) за його допомогою схожі явища відмежовуються від відмінних, підкреслюється загальне та особливе, явища класифікуються та будуються уявлення про них; 3) не існує науки, яка не використовувала б для своїх цілей порівняння; 4) порівнюватися можуть не тільки самостійні держави, але й держави - члени федерації (більше того, в порівняльному плані можуть вивчатися і різні регіональні об'єднання держав або ж різні регіональні системи міжнародно-правових норм) [546, С. 17-19]. Інший дослідник - угорський компаративіст Імре Сабо - небезпідставно констатує, що континентальна (романо-германська) та англосаксонська (англо-американська) правові системи є видами одного і того ж типу права, що вимірюється за однією і тією ж соціальною шкалою і відноситься до однієї суспільної формації [499, С. 57]. В юридичній літературі також вказується на ідеологічну ідентичність романо-германського та англо-американського кримінального права, на значний вплив англо-американського права на деякі системи права романо-германської групи [294, С. 103]. Підсумовує обґрунтування російський компаративіст М.М. Марченко, який, розглядаючи романо-германську та англо-американську правові сім'ї як домінуючі в світі та вказуючи на їхню порівнянність, вирізняє такі спільні риси між ними: схожий культурний розвиток; певна схожість релігійної основи; подібний рівень розвитку науки, техніки, мистецтва, низки політичних, соціальних і правових теорій, принципів, ідей тощо [329, С. 356].

Усе це дозволяє стверджувати, що, за загальним визнанням учених-компаративістів, англо-американська сім'я за своїми основними параметрами, включаючи географічний, культурний, історичний та інші фактори, насамкінець, за ступенем впливу на інші правові системи може бути адекватно порівняна лише зі стародавньою правовою сім'єю - системою романо-германського права [736, С. 89].

Щодо порівняння кримінального законодавства України (як унітарної держави, що належить до романо-германської правової сім'ї) та США (як федеративної держави, що належить до англо-американської правової сім'ї чи сім'ї загального права), то воно, за нашим уявленням, постає як: а) бінарне (порівнюються дві незалежні системи кримінального законодавства); б) макро - (загальнотеоретичне, глобальне, системне) та мікрорівневе (емпіричне, прикладне, практичне); в) аналітичне (матеріал викладається з авторськими висновками); г) вертикально-горизонтальне (історико-догматичне). Здійснення порівняння кримінально-правових положень України та США також обумовлюється досвідом вивчення кримінального законодавства інших держав із федеративним устроєм (наприклад, Російської Федерації), наявністю спільних кримінально-правових норм національного та міжнародного характеру в обох державах, потребами прогнозування та попередження злочинності, нормативною уніфікацією та вдосконаленням правозастосовної практики тощо. Воно (порівняння) безпосередньо сприяє: 1) гармонізації українського та американського (на рівні федерації) кримінального законодавства, так би мовити, їхньому «вписуванню» у систему міжнародного права та двосторонніх правових відносин; 2) створенню гнучкості у механізмах термінових змін кримінально-правових норм, якщо цього вимагає сучасний стан боротьби зі злочинністю.

Порівнюючи кримінальне законодавство України та США, неодмінно слід враховувати специфіку правових сімей в обох державах. Так, Україна, яка належить до романо-германської (континентальної) правової сім'ї, сформувала положення своїх кримінально-правових норм на основі римського права. Основна ідея цієї правової сім'ї полягає в тому, що норми права розглядаються як норми поведінки, котрі відповідають вимогам справедливості та моралі. Саме тому в правових системах, які належать до цієї сім'ї, провідну роль відіграють закони, й у них, зазвичай, існують відповідні кодекси. Отже, романо-германське право: 1) є писаним; 2) має узагальнюючий абстрактний характер; 3) поділяється на публічне (регулює субсидіарні відносини і переважно складається з імперативних норм) та приватне (регулює відносини, пов'язані з правами, свободами й інтересами людини і громадянина та переважно складається з диспозитивних норм), а також на відповідні галузі; 4) є кодифікованим; 5) має ієрархічну побудову; 6) розглядає закон основним джерелом права. До цієї сім'ї належить велика кількість європейських (континентальних) держав і деякі держави інших континентів, які реципіювали європейське право.

Англо-американська правова сім'я (англосаксонська правова сім'я, сім'я загального чи прецедентного права), до якої належать Сполучені Штати, сьогодні є однією із найбільш поширених, давніх і впливових правових систем світу [435, С. 366]. Це підтверджується тим, що під регулятивним та іншим впливом норм, доктрин, галузей та інститутів загального права (Common Law) зараз перебуває майже третина населення земної кулі [328, С. 113]. Ця сім'я охоплює не тільки право Англії, а й тих держав, що обрали його за взірець для створення чи розвитку своєї національної правової системи (зокрема, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Індія тощо). Загальне право було вироблено суддями, які розглядали спори між особами, внаслідок чого його норми є менш загальними та спрямовані на те, щоб вирішити конкретну проблему, не ставлячи за мету сформулювати певне правило поведінки людини надалі. Власне тому в загальному праві майже немає кодифікації та воно характеризується значною розпорошеністю норм. Однак, у системі загального права, як стверджує Ю.О. Тихомиров, американське право відрізняється від англійського більшим ступенем структурованості, систематизованості, величезною роллю Конституції, дворівневою державною та правовою системою, поліфонічною правовою культурою, а також збереженням пріоритетної ролі судової практики, яка поєднується з масштабним й стрімким розвитком галузевого законодавства [574, С. 124].

У цілому ж англо-американському праву властива наявність таких визначальних характеристик, як його поступовість, безперервність і наступність у розвитку. Такі риси вплинули на відсутність у ньому потрясінь, аналогічних тим, що зазнало, у зв'язку з революціями, скажімо, французьке право, поділивши його на «старе», «проміжне» і «нове», або ж радянське право, яке вирізняло право «старе» (архаїчне, буржуазне, негативне) та «нове» (революційне, комуністичне, прогресивне). Заслуговує на всіляку увагу й юридичний інструментарій, наявний в англо-американському праві, який можна розглядати як значну цінність, що виражає позитивні риси нормативно-судової системи юридичного регулювання та має унікальний характер. Ймовірно, що феномен загального (прецедентного) права ще не вивчений остаточно та не оцінений належним чином. Як не дивно, але сьогодні прецедентне право характерне також для єдиного («загального») європейського права (чи європейської правової системи) в цілому, у формуванні якого значну роль відіграє Люксембурзький суд європейських співтовариств, що виробляє в контексті справ прецеденти, єдині для співтовариства правові принципи [2, С. 68]. Також Європейський суд з прав людини у Страсбурзі наповнює конкретним змістом лаконічні й стислі положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., створюючи прецеденти і здійснюючи офіційне тлумачення відповідних правових норм, які стають обов'язковими для всіх європейських держав, включаючи Україну [45, С. 51-53; 403, С. 40-41].

Слід звернути увагу на один досить суттєвий факт планетарного масштабу: результати сучасних порівняльних досліджень у сфері всього правознавства взагалі та у сфері кримінального права зокрема засвідчують, що останніми десятиліттями намітилася стійка тенденція зближення та запозичення інститутів і норм у межах романо-германської й англо-американської правових сімей, що є результатом їхньої інтеграції [384, С. 50-51; 516, С. 263-264; 640; 29]. Іншими словами, за висновками вчених, відбувається інтернаціоналізація права, тобто посилення впливу зарубіжного, а також міжнародного чинників на розвиток національних правових систем, що тягне за собою своєрідне «стирання» відмінностей між ними, зумовлене інтеграційними процесами в світовій спільноті [586, С. 9]. У зв'язку з цим має місце взаємна поступова трансформація окремих явищ і процесів із однієї правової сім'ї до іншої та навпаки (наприклад, можна констатувати, що в державах англо-американської правової сім'ї все більшого значення набувають закони, а в державах континентальної правової сім'ї - судові прецеденти). Як доводить Х. Бехруз, ця тенденція значною мірою виявилася саме у США в другій половині ХХ ст., коли законодавчі джерела права почали все частіше відігравати першочергову роль у правових системах штатів і федерації [39, С. 177]. Відтоді значно активізувалася законодавча діяльність, систематизувалися нормативно-правові акти, підвищилася роль університетської освіти, адже раніше американські юристи головним чином вчилися на практиці.

Щодо України зазначимо таке: сьогодні в Конституції України, національному кримінальному і кримінально-процесуальному праві та законодавстві є чимало норм та інститутів, які були спочатку вироблені в державах англо-американської правової сім'ї, а вже потім перейшли до інших правових сімей. Мова йде про: а) інститут присяжних і тлумачення законодавства судовими органами, що фактично наближає нашу державу до стандартів англо-американської правової сім'ї та дозволяє побачити у вітчизняному правовому полі деякі елементи прецедентного права; б) важливі кримінально-правові терміни та поняття (приміром, «змова», «замах», «злочинна діяльність», «хуліганство», «комп'ютерні злочини», «відмивання грошей», «тероризм» та ін.), які спочатку були вироблені й законодавчо закріплені передусім у державах англо-американської правової сім'ї, а згодом знайшли свій вияв і поширення у країнах романо-германської правової сім'ї, зокрема в Україні, тощо.

Вітчизняний дослідник у галузі порівняльного правознавства О.М. Лисенко доводить, що сучасний вибір України - це європейський (а не євразійський) шлях та атлантизм, що включає геополітичний простір навколо США, Атлантичного океану та Західної Європи, а також таласократична цивілізація, якій властиві: а) раціональний синтез трьох складових компонентів - християнства, грецької філософії, римського права; б) ідеї свободи, рівності та справедливості, визнання інституту прав людини та інші спільні правові цінності; в) кочівництво (особливо морське), торгівля, дух індивідуального підприємництва, рухливість етичних і юридичних норм [301, С. 112-116]. Інші українські компаративісти А.І. Дмітрієв та А.О. Шепель, досліджуючи поняття «європейський правовий простір», дійшли висновків, що воно, як регіональна правова система, об'єднує національні правові системи європейських країн та правові системи США й Канади, які беруть участь у загальноєвропейському процесі [124, С. 142].

Більше того, за певними показниками, як це не парадоксально, американське право подекуди навіть ближче до європейського (романо-германського), ніж англійське право, що є чинним у Великій Британії, котра має членство в ЄС. Зокрема, по-перше, на відміну від англійського права вищі судові інстанції штатів і Верховний Суд США ніколи не були пов'язані зі своїми власними прецедентами (звідси їх свобода й маневреність у процесі пристосування права до умов, які змінюються залежно від конкретних особливостей місця і часу); по-друге, на відміну від англійського права, в американському праві існує розподіл його на приватне та публічне (а це передусім характерно для романо-германської системи права). Усе це підтверджує той факт, що США адекватно сприйняли європейський досвід та гармонійно поєднали його з особливостями національного правового розвитку та юридичної науки [573, С. 11]. Таким чином, американський (атлантичний) вплив на європейському просторі - це об'єктивний фактор, який несе в собі позитивний зміст і який слід обов'язково враховувати при здійсненні сучасних порівняльно-правових досліджень взагалі та порівняльних кримінально-правових досліджень зокрема.

У нашому дослідженні ми намагалися повною мірою врахувати усі зазначені вище можливості та специфіку порівняльно-правового методу, що посприяло: а) визначенню змісту та процедури вивчення кримінального законодавства України та США (на рівні федерації); б) виявленню загальних рис і особливостей відповідних кримінально-правових інститутів й норм в обох державах; в) врахуванню американського досвіду в національній кримінально-правовій теорії та практиці.