Практика застосування заходів кримінально-правового впливу до юридичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Україна протягом значного періоду часу намагалася запровадити ефективний інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб, прагнучи дотримуватися міжнародних стандартів і привести національне кримінальне законодавство у відповідність до ратифікованих міжнародно-правових угод. Прийняття Верховною Радою України 23 травня 2013 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» із доповненням особливої частини Кримінального кодексу України розділом XIV-1 є найбільш удалим результатом цих спроб. Але більш детальній аналіз прийнятого нормативного акта свідчить про неузгодженість його норм з іншими нормами кримінального законодавства України: у частині суб'єкта злочину, принципів кримінального права України та в деяких інших питаннях. Тобто імплементація цих міжнародних актів належним чином не проведена, що порушує взяті Україною міжнародні зобов'язання та знижує ефективність цього інституту в боротьбі зі злочинністю. Головною й найбільш дискусійною проблемою кримінального законодавства щодо юридичних осіб є визнання їх суб'єктами злочину. Однак сьогодні в Україні існує незначний відсоток кримінальних проваджень щодо притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, а рішення, якими покладено кримінальну відповідальність на юридичну особу, взагалі відсутні. Це свідчить про те, що зазначене питання потребує значних доопрацювань і внесення змін, зокрема, з урахуванням досвіду іноземних держав. Як зразок можна дослідити практику застосування кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії та США.

Після прийняття закону щодо введення до кримінального законодавства України інституту відповідальності юридичних осіб указана наукова проблема перейшла з теоретичної площини в практичну, як саме виконувати положення закону ще з'ясовуємо, а отже, не зайвим буде звернення до зарубіжної практики.

Щодо встановлення інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії зазначимо, що така можливість початково взагалі виключалася. Як пише К. Кенні, «якщо який-небудь злочин і було вчинено за вказівкою корпорації, то переслідування кримінального характеру ведуться проти окремих осіб, але не проти самої корпорації як винної в учиненні злочину». Зазначалося, що корпорація не існує реально, не може мати волі й, відповідно, не може мати винної волі. Більше того, корпорація позбавлена не тільки свідомості, а й тіла, тому не може бути піддана звичайному покаранню. «Може повісити на шибеницю її печатку?» - запитував адвокат у часи Якова II. Схожа думка розвивалася й у нашій доктрині кримінального права. Зокрема, на думку Г.З. Яремко, юридична особа не є суб'єктом злочину, у т. ч. через те що в неї немає психічного ставлення до вчиненого (суб'єктивна сторона); не вона сама, а уповноважена особа від її імені чи в її інтересах учиняє злочин, а тому говорити про діяння юридичної особи й тим паче про наявність у ньому складу злочину не доводиться. Однак за умови комерційного обігу другої половини XX століття корпорацій стало так багато, що надані їм можливості користуватися попередніми імунітетними правами створювали серйозну загрозу для суспільства. Тому теоретичні труднощі було відкладено вбік і сьогодні інститут кримінальної відповідальності юридичної особи в Англії існує. Однак у середині XlX століття в країнах загального права (Англія, США) суди почали в окремих випадках притягати до кримінальної відповідальності корпорації за невиконання власних обов'язків, покладених законом, а потім і за неналежне вчинення правомірних дій, результатом яких стало заподіяння шкоди суспільству. У 1846 році лорд Детлем виніс рішення в справі “The Queen vs Great North of England Railway Co.” («Королева проти компанії «Велика залізниця Північної Англії»), в якому вказав, що корпорації можуть визнаватися суб'єктом злочину за вчинення неналежним чином правомірних дій. Сучасний закон визнає організацію окремою юридичною особою, із цього випливає, що організація може підлягати кримінальній відповідальності за свої дії та бездіяльність. Уважається, що організація діє через своїх управителів і службовців. Можна визнати, що організація порушує закон, проте притягнення її до кримінальної відповідальності становить очевидні юридичні проблеми. Організації можуть бути юридичними особами, але як можна точніше визначити, хто відповідає за їхні дії? Та чи можна орієнтуватись тут на якісь принципи?. Схожа думка є й в Н.В. Орловської щодо українського сьогоднішнього законодавства із застосуванням заходів кримінально-правового характеру: «... жодним чином неможливо дійти висновку, що вина фізичної особи, яка діяла від імені і в інтересах чи від імені юридичної особи, може «розповсюджуватися» на юридичну особу».

Ще одна проблема, яка постає під час розгляду багатьох справ, - розмір штрафів, що не пов'язані з обсягом заподіяної шкоди і спроможністю організацій платити. В Україні, наприклад, у частині 2 статті 96-7 Кримінального кодексу України вказано, якщо неправомірну вигоду не було одержано або її розмір неможливо обчислити, суд залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у таких розмірах: 1) за злочин невеликої тяжкості - від п'яти тисяч до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ); 2) за злочин середньої тяжкості - від десяти тисяч до двадцяти тисяч НМДГ; 3) за тяжкий злочин - від двадцяти тисяч до п'ятдесяти тисяч НМДГ; 4) за особливо тяжкий злочин - від п'ятдесяти тисяч до сімдесяти п'яти тисяч НМДГ. Такі розміри штрафу значно перевищують розміри штрафу, що застосовуються до фізичних осіб за злочини такої самої тяжкості. Штраф розглядається законодавцем не як форма відшкодування заподіяної шкоди, а як вид кримінально-правового засобу впливу на юридичних осіб, що має відповідати розміру заподіяної шкоди, а також характеру та суспільній небезпеці злочину. Однак не завжди фінансове становище юридичної особи може дозволити їй нести тягар штрафних санкцій, тому закон передбачив положення, відповідно до якого з урахуванням майнового стану юридичної особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років (частина 3 статті 96-7 Кримінального кодексу України). Отже, те, що ми застосовуємо в нашому кримінальному законодавстві розстрочку сплати штрафу, пом'якшує матеріальну шкоду, якої зазнає юридична особа, водночас на особу здійснюється кримінально-правовий вплив.

Аналізуючи судову практику, Пітер Лейленд переходить до злочинів із більшою суспільною небезпекою - вбивство з вини корпорації. Зокрема, у червні 1989 року, невдовзі після катастрофи парома “Herald of Free Enterprises”, директор служби кримінального переслідування під великим тиском громадськості вирішив висунути обвинувачення стосовно окремих членів екіпажу і проти компанії “P.L.O.”. Майже двісті осіб загинуло внаслідок того, що паром перекинувся, випливши з гавані з навстіж відчиненим носовим люком. Зрештою обвинувачення зняли за браком доказів, жодна особа, що посідала становище одного з елементів контрольного розуму компаній, не мала необхідних aktusresus (дія) та meansrea (вина)

простого вбивства. Хоча суддя Тернер, який розглядав справу, інструктував присяжних виправдати, заявив, що компанію в принципі можна переслідувати за просте вбивство. Він зазначив, що у великих компаніях украй важливо визначити службовців із контрольними функціями, які часто дуже далекі від місця, де відбувається головна діяльність компанії. А навіть коли буде подоланий цей бар'єр, згідно з теперішнім правом, потрібно буде визнати індивідуальні aktusresus (дія) та meansrea (вина) конкретного службовця. З часу розгляду судової справи паром- ної компанії “P.L.O.” суд розглянув ще одну справу, але мова йшла про меншу компанію. В англійському кримінальному праві вперше засудили за просте вбивство з вини організації в грудні 1994 року. Цей вирок оголосили після трагедії в затоці Лайн-бей, коли загинуло кілька школярів. Директора Пітера Кайта і його компанію “OLL Ltd.” звинуватили в простому вбивстві через те, що ця юридична особа не подбала навіть про найелементарніші заходи безпеки, оштрафувавши її на 60 000 фунтів стерлінгів, а Пітера Кайта засудили до трьох років ув'язнення. Схожі випадки на практиці можуть виникати й в Україні. Звернемо увагу на заяву судді Тернера, в якій говориться про обов'язок визнання компанією за окремими її службовими особами вини за певні дії. Уважаємо, що це може вплинути на можливість притягувати до відповідальності винну службову особу, а отже, і саму юридичну особу до кримінальної відповідальності. Такий обов'язок юридичної особи буде сприяти зменшенню кількості злочинів із вини юридичних осіб. У США, на фоні економічного зростання, збільшення кількості корпорацій, підвищення їх ролі в суспільному житті постала необхідність більш жорсткої регламентації та контролю за їхньою діяльністю. На початку XX століття Конгрес США в Акті Елкінса (Elkins Act) сформулював положення, що дія чи бездіяльність службовця корпорації в межах своїх корпорацій уважається дією чи бездіяльністю самої корпорації. Це положення І909 року розглянув Верховний Суд США на предмет його конституційності по справі “New York Central and Hudson River Railroad C.” vs “United States”. Під час слухання апеляції на обвинувачений вирок проти New York Central за порушення акта Елкінса адвокат аргументував невідповідність Конституції розділу I Акта про відповідальність корпорації за дії службовців, агентів і співробітників тим, що накладення штрафу на корпорацію за дії її співробітників зводиться до відбирання грошей у безневинних акціонерів і їх покарання без належного судового процесу. Верховний суд не погодився з таким твердженням, визнавши можливість кримінальної відповідальності корпорацій.

На нашу думку, таке рішення суду є справедливим, оскільки якщо акціонери, які безпосередньо не беруть участі у справах компанії, погодилися, що за них будуть приймати рішення окремі особи, то вони мають отримувати не тільки дивіденди, а й зазнавати втрат. Це наслідки їхнього вибору. Саме із цього рішення в США фактично й почалася робота щодо внесення змін і доповнень до відповідного законодавства. Конгрес США прийняв низку законів, які дозволили притягати до кримінальної відповідальності корпорації за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, фінансових постанов, поставку споживчих продуктів, небезпечних для життя і здоров'я, тощо.

Американські „дослідники Маршал Клайлард і Петер Йєгер виокремлюють шість основних видів корпоративних злочинів у сфері економічної злочинності: 1) порушення адміністративних актів і постанов (недотримання урядових постанов і розпоряджень про викид бракованих товарів чи відмову від будівництва повітряно-очисних споруд); 2) порушення природоохоронних розпоряджень, забруднення повітря та води, забруднення місцевості нафтою чи хімічними продуктами; 2) фінансові правопорушення (протизаконні субсидії політичних організацій, підкуп політиків, порушення валютного законодавства тощо); 4) недотримання положень про захист і безпеку праці (дії, що суперечать положенням про працю та зарплату, в тому числі дискримінація найманих працівників за ознакою статі, раси чи релігії); 5) виробничі злочини (наприклад, виробництво і продаж ненадійних і таких, що становлять загрозу для життя, автомобілів, літаків, автопокришок, приладів, що завдають шкоди здоров'ю, товарів, ліків тощо); 6) нечесна торгова практика (наприклад, порушення умов конкуренції, встановлення договірних цін і нелегальний поділ ринку).

Аналізуючи чинне кримінальне законодавство США, можемо констатувати, що цікавим видається визначення поняття «юридична особа». Так, Звід Законів США у розділі 18 (злочини та кримінальний процес) визначає термін «юридична особи» як будь-яку особу, крім фізичної особи. А в статті 10 Кримінального кодексу штату Нью-Йорк зазначається: «Особа» означає людину, а в необхідних випадках публічну чи приватну корпорацію неінкорпороване об'єднання, товариство, уряд чи урядову установу». Законодавство США визнало державу суб'єктом злочину, що свідчить про високий розвиток суспільства й держави. На відміну від законодавства США, в Україні до юридичних осіб публічного права, які утримуються коштом бюджету, не можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру за такі види злочину, як пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Однак, як відомо, саме в цих органах найбільш поширена корупція, яка пов'язана з розкраданням бюджету. Тому неможливість притягнення до відповідальності цього кола юридичних осіб є гальмом у боротьбі з такими злочинами.

В.К. Грищук, узагальнюючи підстави притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності в США, доходить висновку, що кримінальна відповідальність до юридичних осіб застосовується: 1) за активну або пасивну поведінку; 2) поведінку, яка суперечить вимогам кримінального закону; 3) поведінку, виражену в діях агента, високопоставленого агента управляючого або керівного органу; 4) за діяння, яке вчиняється в інтересах корпорації, або якщо не виконується обов'язок корпорації.

Підставами для застосування до юридичної особи в Україні заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою або за дорученням чи наказом, за змовою та у співучасті, або іншим шляхом таких злочинів: легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, сильнодіючих речовин; підкуп службової особи юридичної особи приватного права, незалежно від організаційно-правової форми; підкуп особи, яка надає публічні послуги, пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, зловживання впливом; злочинів проти основ національної безпеки, проти волі, честі й гідності особи, проти виборчих прав і свобод, проти основ громадської безпеки, а також проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Отже, ми бачимо, що система злочинів і підстав притягнення до кримінальної відповідальності США є більш розгалуженою, ніж в Україні, тому це питання також потребує доопрацювання.

Наприклад, контрабанда й порушення митних правил є одними з найбільш латентних, руйнівних для економіки України та здоров'я нації правопорушеннями. Окремо наведемо аргументи на користь того, чому варто передбачити кримінальну відповідальність юридичних осіб за контрабанду товарів:

1. Реалізація принципу невідворотності покарання. Так, сьогодні за вчинення контрабанди товарів вироки про позбавлення волі винної особи майже не виноситься. Значною мірою це пов'язано з тим, що контрабандист товарів, як правило, є заможною людиною з досить високим соціальним статусом, адже не кожний громадянин сьогодні має 200 тисяч гривень, якими він здатний «ризикнути», вчиняючи контрабанду. Саме тому в більшості випадків кримінальні провадження щодо контрабанди товарів припиняються, що не сприяє запобіганню таким злочинам.

2. Послаблення підґрунтя для корупційних діянь. Нині, коли контрабанда товарів є тяжким злочином, окремі посадові особи вважають, що ступінь суспільної небезпеки «загальної контрабанди» не можна порівняти з небезпечністю «спеціальної контрабанди» - наркотиків, зброї чи радіоактивних речовин.

І ними «вишукуються псевдоморальні» приводи для непритягнення винних до кримінальної відповідальності.

Розірвання замкнутого кола, пов'язаного з неможливістю встановлення особи-контрабандиста. Складність установлення конкретної винної особи-відправника товару суттєво ускладнює доведення порушеного кримінального провадження щодо контрабанди до завершення. Установити особу,яка, маючи намір на отримання певних пільг за законодавством своєї країни, експортувала в Україну товар, зазначивши в товаросупровідних документах неправдиві відомості, наприклад, щодо установчих даних фірми відправника, встановити майже неможливо.

Стаття 96-6 Кримінального кодексу України передбачає вичерпний перелік засобів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб: 1) штраф; 2) конфіскація майна; 3) ліквідація. Уважаємо, що цей перелік доцільно доповнити.

Система покарань, що може застосовуватися до юридичних осіб у США, є досить широкою. Зокрема, за Зводом законів США, до юридичної особи можна застосувати такі покарання: а) строк пробації; б) сплата штрафу. Це основні види покарання, які можуть застосовуватися одночасно. Існують додаткові види покарання, а саме: а) наказ про кримінальну конфіскацію; б) наказ про повідомлення потерпілих; в) наказ про реституцію. На відміну від нашого законодавства, в законодавстві США не передбачено такого виду покарання юридичних осіб, як ліквідація, і це є позитивним фактором, адже юридична особа пов'язана з робочими місцями. Юридична особа сприяє економічному розвитку держави, тому введення ліквідації як покарання юридичної особи є не вигідним для держави, її може бути застосовано тільки у виняткових випадках, наприклад, якщо юридична особа була створена з метою вчинення злочинів або її діяльність полягала переважно в скоєнні злочинів. кримінальний корпоративний злочинність законодавство

Отже, узагальнюючи викладене, дійшли таких висновків:

Варто внести зміни до загальної частини Кримінального кодексу України в частині суб'єкта злочину, у зв'язку з цим унести зміни й до інших інститутів його загальної частини. Таке внесення змін буде менш проблематичним, ніж невизнання юридичної особи суб'єктом злочину, це дасть змогу відійти від спірної концепції Б.В. Волженкіна про розмежування понять суб'єкта злочину та суб'єкта кримінальної відповідальності.

Уважаємо, що визначення механізму захисту прав осіб, які володіють корпоративними правами щодо юридичних осіб, є недоцільним. Прогалиною є відсутність норм, які регулюють інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб у разі зміни власника юридичної особи.

Необхідно вирішити питання про можливість притягнення юридичних осіб публічного права до кримінальної відповідальності за корупційні злочини, адже, як відомо, саме в цих органах найбільш поширена корупція, яка пов'язана з розкраданням бюджету.

Оскільки штраф в Україні розглядається не як форма відшкодування заподіяної шкоди, а як вид кримінально-правових засобів впливу на юридичних осіб, що має відповідати розміру заподіяної шкоди та характеру й суспільній небезпеці злочину, то зменшення розміру штрафу є недоцільним. До того ж закон передбачив положення, відповідно до якого з урахуванням майнового стану юридичної особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.

Зауважимо, що поза увагою законодавця залишилося застосування до юридичних осіб кримінального впливу за такі злочини, як злочини проти людства, вимагання й шантаж, шахрайство, фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, протидія незаконній господарській діяльності, підробка документів, грошей, цінних паперів, незаконне захоплення земельних ділянок під забудову, контрабанда товарів і низка інших злочинів.

Пропонуємо перелік покарань в Україні доповнити такими, як припинення діяльності юридичної особи або її структурного підрозділу на певний строк - як головне покарання; позбавлення права займатися певною діяльністю на певний строк - як додаткове.

Размещено на Allbest.ru