Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

Історичний розвиток кримінального законодавства і його головні джерела. Злочин і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки. Нормативно-правове регулювання покарань.

Рубрика Государство и право
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 23.03.2019
Размер файла 861,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У період українського державотворення 1917-1921 рр. (Українська Центральна Рада, Гетьманат і Директорія) продовжують широко застосовуватися норми кримінального законодавства Російської імперії. На жаль, у цей період український уряд не зміг створити потужного кримінального законодавства, натомість його основним правовим надбанням було видання окремих нормативно-правових актів, що містили положення про кримінальну відповідальність і покарання. Зокрема, Центральною Радою ухвалено чотири політичні Універсали (серед них ІІІ Універсал Центральної Ради скасовував смертну кару) й закон про амністію 19 листопада 1917 р.; під час Гетьманату П. Скоропадського встановлювалися міжнародні кримінально-правові норми та принципи й підстави кримінальної відповідальності (Закон про права і обов'язки українських козаків і громадян 1918 р.); у період Директорії було акцентовано увагу на кримінально-правовому захисті соборності й протидії спекуляції тощо [191, С. 61; 659, С. 3-63]. Незважаючи на брак часу для нормотворчості, непрофесіоналізм кадрів, нестабільну політичну й соціально-економічну ситуацію, постійне військове протистояння, у період українського державотворення все ж таки активно розвивається практика кримінального судочинства, а також удосконалюються норми про відповідальність за злочини проти держави й власності, господарські та службові злочини тощо [203, С. 5-6].

Встановлення на території України радянської влади привнесло низку суттєвих змін і в галузь кримінального законодавства. Варто наголосити, що «радянський період» кримінального законодавства в Україні характеризується неоднозначно: від прагнення до рівності й справедливості, запровадження нових прогресивних норм та інститутів, вагомих виховних і профілактичних підвалин до численних перегинів у дотриманні правових принципів, встановлення тоталітарної диктатури, відкритого порушення законності, репресивних механізмів своєї реалізації. У перші роки свого панування в Україні влада більшовиків докорінним чином змінила систему створення та застосування кримінального законодавства. Дуже часто Ради та їх виконавчі комітети здійснювали законодавчі функції, ухвалюючи постанови про заходи боротьби з певними злочинами: саботажем, контрреволюційною агітацією, спекуляцією, вбивствами та грабежами, крадіжками, знищенням громадського майна, хуліганством та багатьма іншими протигромадськими явищами [346, С. 60-61].

Цікаво, що боротьба із злочинами проти особи, власності, порядку управління та іншими посяганнями в УСРР майже не була регламентована. Народні суди й революційні трибунали карали лише на підставі загальних декретів радянської влади та вказівок Комуністичної партії, чим безпосередньо порушувався принцип законності. Іноді під гаслами боротьби з контрреволюцією радянська влада вдавалася до надзвичайних крайностей. Так, на підставі п. 5 спеціальної постанови Ради робітничо-селянської оборони «Про відповідальність населення за збереження полотна залізниць» від 6 липня 1919 р. пропонувалося «негайно через місцеву міліцію брати заложників з куркулів тієї ділянки, в районі якої сталось пошкодження залізничної споруди», та передавати їх (заложників) у розпорядження залізничних надзвичайних комісій [662]. Нерідко революційні трибунали застосовували як міру покарання «оголошення поза законом» [663], вкладаючи в нього найрізноманітніший і довільний зміст. Широкого розповсюдження набула боротьба з «внутрішнім ворогом» і шпигунством, «шкідницькою діяльністю», дезертирством, спекуляцією, самогоноварінням тощо. Радянська влада практикувала не тільки «тижні боротьби з бандитизмом», а й жорстоко карала за будь-які продподаткові порушення [664]. Усе це породжувало такі негативні явища, як: відкрите незадоволення радянською владою з боку населення, зубожіння сільських мешканців, стихійні самосуди юрби, нестабільність у суспільстві тощо.

Проте не можна цілком стверджувати, що у період існування радянської влади в Україні ситуація у кримінальному праві та законодавстві була скрізь і всюди негативною. Відомо, наприклад, що ні інституту умовного засудження, ні деяких інших кримінально-правових інститутів не було як за часів царської Росії, так і Тимчасового уряду. Тільки у 1919 р. серед кримінальних законів УСРР з'явилися декрети РНК УСРР «Про умовне засудження» [113] і «Про дострокове звільнення» [112], в яких реалізовувалися господарсько-організаторська та культурно-виховна функції радянської влади. Низка інших нормативно-правових актів в період громадянської війни (декрет Ради робітничо-селянської оборони України «Про боротьбу з самочинними захопленнями продовольства», постанова РНК УСРР «Про заходи боротьби з незаконними реквізиціями і конфіскаціями у радянських господарствах», декрет РНК УСРР «Про хабарництво і незаконні побори») відіграли значну роль у вихованні та перевихованні українських громадян [114; 468; 111].

Першою спробою систематизації розрізнених радянських кримінальних законів стало ухвалення Наркоматом юстиції в грудні 1919 р. «Керівних начал з кримінального права РРФСР», що набули чинності в УСРР у серпні 1920 р. [173, С. 307]. На порядку денному постало завдання «здійснення більшої революційної законності». Через це в 1922 р. був прийнятий Кримінальний кодекс УСРР, робота над яким почалася ще в 1919 р. Його Загальна частина повністю відтворювала Загальну частину КК РРФСР (при цьому поняття злочину було занадто ідеологізоване вказівкою на перехідний період до комуністичного суспільства, побудова якого тоді вбачалася неминучою). Особлива ж частина, порівняно з Особливою частиною КК РРФСР, була доповнена деякими статтями, що відповідали 11 законам (щодо відповідальності за посягання у сфері власності, політичних та особистих прав громадян, громадської безпеки тощо), які вступною постановою ВУЦВК від 23 серпня 1922 р. були залишені в силі на доповнення до кримінального законодавства. Проте вже з 1921 по 1925 рр. до КК УСРР було внесено 106 змін і доповнень, що переважно відповідали аналогічним змінам і доповненням до російського кримінального законодавства, за винятком незначних відмінностей.

8 червня 1927 р. був прийнятий новий КК УСРР 1927 р., побудова якого точно співпадала із загальносоюзними «Основними началами кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік», а також іншими загальносоюзними актами, ухваленими на той час. Поняття злочину в цьому Кодексі не містило вказівки на нормативну ознаку - передбаченість діяння в законі, покарання стало більш суворим (45 складів передбачали смертну кару), дозволялося кваліфікувати діяння за аналогією тощо. В Україні протягом наступних двох років було прийнято ще 56 законодавчих актів з питань кримінального права. У 30-х роках минулого століття українське кримінальне законодавство радянського періоду досягло апогею суворості: запроваджується тюремне ув'язнення; мінімальний вік кримінальної відповідальності знижується до 12 років; покарання виносять особлива рада при НКВС СРСР та численні «трійки»; надзвичайно посилюються санкції за злочини проти держави та власності тощо. Саме КК УСРР 1927 р. застосовувався при здійсненні масових репресій на українських землях. Підміна принципів кримінального законодавства в Україні стало причиною голодомору, масових репресій та інших негативних наслідків політико-правового характеру [191, С. 254-260; 285, С. 277-280].

Тенденції «союзного» та «російського» впливу зберіг і КК УРСР 1960 р., але на ньому позначилися тенденції «хрущовської відлиги». Так, КК УРСР 1960 р. відмовився від покарання у виді оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства УРСР (отже, і громадянства СРСР) та з вигнанням назавжди за межі країни. Було також вилучено норми, що позбавляли виборчого права, а також права займати виборні посади в громадських організаціях та права на пенсію. Саме ж кримінальне покарання застосовувалося тільки за вироком суду (ст. 3). У Кодексі було сформовано нове поняття злочину (ст. 7), що поєднувало в собі як матеріальні (суспільно небезпечне діяння), так і формальні (протиправність діяння) його ознаки. Підвищився вік кримінальної відповідальності, яка відтепер починалася з 16 років (раніше з 14 років). За вчинення тяжких злочинів винні відповідали з 14 років (раніше з 12 років). Відповідно до ст. 51 КК УРСР питання про відповідальність особи за незначні злочини, вчинені вперше, передавалося до товариського суду. Максимальним строком позбавлення волі стало 10 років, а за особливо тяжкі злочини і для особливо небезпечних рецидивістів - не більше 15 років (раніше 25 років). Було також скорочено строки заслання і вислання (ст. 28). Усе це свідчило про звуження сфери кримінальної репресії та розширення кола покарань, не пов'язаних із позбавленням волі [660, С. 34-51]. Важливо підкреслити, що основне місце у протидії злочинності в 60-ті роки ХХ ст. займала профілактика, спрямована на запобігання вчиненню злочинів, через що конкретно-соціологічні дослідження стану злочинності, її причин та умов, особи злочинця стали предметом нової галузі кримінального права - кримінології [189, С. 440-441].

Після набуття Україною незалежності реформування та вдосконалення кримінального законодавства не припинялося. Були розроблені проекти КК України, які врахували чимало положень модельного законодавства - Модельного КК для держав - членів СНД [359]. Незабаром почав діяти новий КК України (прийнятий 5 квітня 2001 р. і вступив у силу 1 вересня 2001 р.), який із змінами та доповненнями є чинним і сьогодні. Нове законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтувалося на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Разом із тим, як стверджує П.В. Коляда, чимало норм КК України 2001 р. не досконалі, через те, що нове кримінальне законодавство приймалося у форсованому режимі, дуже короткий термін був встановлений на введення його в дію, не було внесено відповідних змін до багатьох нормативно-правових актів тощо [221, С. 17]. Незважаючи на ці та інші критичні зауваження, КК України 2001 р. має низку ключових відмінностей від попереднього кримінального законодавства, зокрема: 1) у законодавчій дефініції злочину його ознаки більш конкретизовані (ст. 11), а класифікація злочинів (ст. 12) передбачає вказівку на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (КК 1960 р. виділяв тільки категорію тяжкого злочину - ст. 7-1 та злочину у його власному смислі - ст. 7); 2) широкий підхід застосовано до розуміння інститутів співучасті, множини, звільнення від кримінальної відповідальності; 3) обставинам, що виключають злочинність діяння, безпосередньо присвячено вісім статей (у КК 1960 р. - всього дві статті); 4) законодавець відмовився від категорії «особливо небезпечний рецидивіст» та від застосування покарання у виді смертної кари й позбавлення батьківських прав; 5) нова система покарань вже налічувала дванадцять їх видів, від менш суворих до більш суворих (від штрафу до довічного позбавлення волі).

Значно були розширені та деталізовані норми Особливої частини КК України 2001 р. Вони містилися вже у двадцяти розділах (у КК 1960 р. - у одинадцяти главах) і включали нові групи злочинів, які раніше окремо не вирізнялись законодавцем (приміром, злочини проти довкілля, злочини проти безпеки виробництва, злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та ін.). Загалом законодавчі новели, за підрахунками академіка В.І. Борисова, становили «біля чотирьох п'ятих Особливої частини нового КК» [49, С. 100]. Кримінально-правова заборона поширилася на низку «конвенційних» злочинів: катування, відмивання грошей, тероризм, геноцид, піратство та ін. Стимулюванню позитивної посткримінальної поведінки сприяло чимало заохочувальних норм. З наведеного випливає, що КК України 2001 р., порівняно з попередніми КК УРСР, є якісно новим нормативно-правовим актом як за формою, так і за змістом; він закріпив охорону надбань незалежної Української держави, врахував ідеї демократизму, гуманізму та економії кримінальної репресії, втілив низку вимог міжнародного права, відбив дух нової суспільної філософії тощо.

Таким чином, історія розвитку українського кримінального законодавства свідчить, що протягом багатьох століть поряд з власно виробленими національними кримінально-правовими нормами існувало іноземне (російське та ін.) кримінальне законодавство, іноді паралельно, а іноді й з пріоритетним впливом. Це не могло не супроводжуватися правовими колізіями та, часом, порушенням принципів законності й справедливості. Щодо російського законодавства, то, за переконанням професора В.К. Грищука, використання його в Україні суттєво обмежувало можливості розробки й запровадження національного законодавства, в т.ч. кримінального [96, С. 18]. Однак, незважаючи на різні негативні тенденції в українському законодавстві, все це не завадило нашій державі поступово та виважено стати часткою романо-германської правової сім'ї, інтегруватися у європейські й світові організації та структури, сприйняти загальноцивілізаційні цінності.

Що стосується американського федерального кримінального законодавства, то його історія щільно пов'язана з державно-правовим становленням Сполучених Штатів, розвиток яких є порівняно недовгим, але насиченим багатьма важливими подіями. Досить навести такі важливі факти: 1) всього якихось 230 років тому сучасні США були тринадцятьма невеликими штатами на самій окраїні тогочасного світу, а наприкінці ХІХ ст. вони стали економічною потугою номер один у світі; 2) у ХХ ст. саме втручання США в остаточному підсумку вплинуло на результат Першої та Другої світових війн; 3) незважаючи на наявність у минулому багатьох внутрішньодержавних проблем (безробіття, порушення прав темношкірого населення, монополізація виробництва тощо), відставання від інших країн за територією (від колишніх Британської колоніальної імперії та СРСР), населенням (від Китаю та Індії), професійною армією та розвідкою, сучасні США - це єдина наддержава, яка присвоїла собі право втручатися у внутрішні справи інших країн світу, навіть без санкції ООН [317, С. 180-181].

Більше того, за переконанням професора Ю.Д. Ільїна, коли у сучасному світі визначилася тенденція до закріплення однополярності, навіть міжнародно-правові норми створюються у багатьох випадках під диктовку США, а тому й внутрішні закони, ухвалені Конгресом США (наприклад, щодо ввезення чи вивезення певних товарів), набувають своєрідного джерела міжнародного права, викликаючи реакцію практично в усіх державах на планеті та появу нових норм міжнародного права [182, С. 26]. Очевидно, є щось у внутрішньому державному устрої та праві (в тому числі й кримінальному) США таке, що викликає зацікавленість інших народів світу, а також може бути сприйнято ними адекватно та належним чином оцінено з позицій поглядів на сучасне та минуле цієї країни.

Увесь розвиток і формування федерального кримінального законодавства США безпосередньо поєднаний із розвитком і формуванням кримінального законодавства конкретних американських штатів, оскільки історично спочатку утворилися окремі штати, які об'єдналися у таку форму державного устрою як федерація. Зрозуміло, що до утворення федерального устрою в Америці не існувало федерального кримінального законодавства, а на кожній конкретній території діяли місцеві кримінальні закони, правові звичаї та традиції. Однак, з появою у Сполучених Штатах федерального кримінального законодавства його подальший розвиток будувався трохи на інших принципах, йшов окремими шляхами та охоплював зовсім різні часові періоди, ніж розвиток кримінального законодавства окремих штатів.

Враховуючи зазначені вище зауваження, періодизація розвитку федерального кримінального законодавства, на нашу думку, повинна включати такі етапи: 1) кримінальне законодавство під час існування англійських колоній у Північній Америці (XVII ст. - третя чверть XVIII ст.); 2) кримінальне законодавство у період здобуття Сполученими Штатами державної незалежності, утворення федеративної республіки та розбудови конституційних інститутів (третя чверть XVIII ст. - перша половина XІХ ст.); 3) кримінальне законодавство у період загальної консолідації нормативно-правових джерел штатів та під час громадянської війни у США (перша половина XІХ ст. - третя чверть ХІХ ст.); 3) перша систематизація федерального кримінального законодавства США та його подальший розвиток (третя чверть ХІХ ст. - початок ХХ ст.); 4) друга систематизація федерального кримінального законодавства США та його подальший розвиток (початок ХХ ст. - кінець 40-х рр. ХХ ст.); 5) третя систематизація федерального кримінального законодавства США та його подальший розвиток (кінець 40-х рр. ХХ ст. - третя чверть ХХ ст.); 6) реформування та вдосконалення чинного федерального кримінального законодавства США у сферах протидії організованій злочинності, посяганням «нової хвилі» та тероризму (третя чверть ХХ ст. - по теперішній час). Зазначимо, що запропоновані нами етапи розвитку американського федерального кримінального законодавства за суттю відповідають поглядам і позиціям багатьох учених, які досліджували кримінальне право та законодавство США [614, С. 172-181, 250-259, 328-349; 147, С. 17-29; 39, С. 180-183].

У своїх загальних рисах існуюча американська правова система почала складатися у колоніальний період - наприкінці XVII-XVIII століть. На той час у кожній з 13 британських колоній в Америці діяли переважно англійські статути та норми загального права, однак, із значними обмеженнями, викликаними специфічними місцевими умовами (приміром, вкрай низька вартість земельних угідь, віддаленість багатьох поселень від адміністративних центрів, нестача професійних юристів тощо). Колонізатори сповідували переважно християнську релігію (у той час як індіанці та чорношкірі раби - язичництво), яка наклала свій відбиток на формування не тільки побутових, а й політико-правових відносин (особливо помітним був вплив протестантської та католицької церкв). Розвиток державних і правових інститутів США з самого початку їх створення обумовлювався впливом двох важливих тенденцій: по-перше, існуванням рабства при відсутності феодалізму в якості попередньої суспільно-економічної формації; по-друге, наявністю скватерства (самовільного заселення земель), яке заборонялося англійською Короною та породжувало створення вільних фермерських господарств, встановлюючи капіталістичні основи сільськогосподарського виробництва [34, С. 7-8].

У більшості колоній були видані зведення (збірки, зводи) чинних у кожній з них законодавчих актів. Зокрема, у 1648 р. (штат Массачусетс) було видано першу збірку законів, яка відрізнялася тим, що окремі правові інститути в ній розташували в алфавітному порядку англійською мовою, що у подальшому стало зразком для видань американського законодавства не тільки на рівні окремих штатів, а й на рівні федерації [554]. Такі риси американської правової системи дозволили відомому досліднику Л. Фрідмену констатувати, що вона складалася з трьох головних частин: 1) з елементів старого закону, які дісталися у спадщину; 2) нових законів, що утворилися внаслідок потреб життя в новій країні; 3) правових елементів, що сформувалися під впливом релігійних поглядів переселенців [642, С. 36-37].

У ході війни проти Англії за незалежність (1775-1783 рр.) колонії не тільки вирішили власні військові завдання, а й оформили свою державність. Протягом цього періоду в усіх 13 штатах були прийняті конституції, які починалися заявами, ідентичними ідеям Декларації незалежності 1776 р. 15 листопада 1777 р. Конгрес ухвалив першу конституцію США, яка набрала чинності після ратифікації штатами з 1 березня 1781 р. під назвою «Статті Конфедерації та вічного союзу». Прийняття Федеральної Конституції 1787 р. остаточно затвердило нову незалежну державу - Сполучені Штати Америки. Після утворення США в них зберігали свій вплив англійські закони, якщо вони не суперечили Декларації незалежності та Конституції держави, де відбивалися основні принципи права. Широкого розвитку набули кримінально-правова доктрина й судові прецеденти, які могли бути скасовані тільки за рішенням федеральних судів чи верховних судових органів штату, де вони ухвалювалися. Починається офіційне публікування рішень федеральних судів. Важливими джерелами кримінального права стали статути - законодавчі акти Конгресу США та законодавчих зборів штатів [470, С. 605]. Таким чином, американському праву, на відміну від англійського, були властиві такі специфічні риси: дворівневий правовий розвиток (на рівні федерації і штатів); наявність та велика роль Конституції; більше значення законів порівняно з англійськими статутами; більша кодифікованість; відмінності в термінології тощо.

Право перегляду актів виконавчої влади та скасування будь-якого закону, як федерального, так і окремих штатів, що суперечив конституційним нормам, було ввірено Верховному суду США. При цьому це здійснювалося не за прямим уповноваженням Федеральної Конституції, а як допущена практика, що стала прецедентом із 1803 р. [187, С. 213]. Важливою віхою розвитку федерального кримінального законодавства США стало ухвалене у 1812 р. рішення Верховного суду країни про заборону карати за федеральні злочини, які не визнані Конгресом [869]. Починаючи з цього періоду, федеральна судова правотворчість йде вже не шляхом створення прямих і безпосередніх прецедентів, на підставі яких осіб можна було б притягнути до кримінальної відповідальності та покарання, а шляхом тлумачення законодавства, заповнення його прогалин, виправлення інших недоліків, уточнення процедурних моментів тощо [51, С. 536].

Федеральній Конституції 1787 р. в історії американського федерального кримінального законодавства відводиться центральне місце, оскільки вона визнається основним його джерелом (саме в цьому полягає найважливіша відмінність американської правової системи від англійської) [636, С. XLIX]1. Оформлений Конституцією США принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, поступово трансформувався у систему «стримань і противаг» [353, С. 18-21; 679, С. 21]. У вересні 1789 р. були прийняті 10 перших доповнень до Конституції США, які набрали чинності у грудні 1791 р. і дістали назву «Білля про права» (цей документ не скасовував рабовласництва, але запроваджував основи буржуазної демократії - гарантії додержання важливих прав і свобод людини та громадянина у сферах релігії, безпеки держави, кримінального судочинства, відносин між штатами тощо). У цілому Конституція США та Біль про права відбивали три головні ідеї американської визвольної війни: народовладдя, громадянська рівність та засудження колоніальної політики.

Паралельно до розвитку федерального конституційного права наприкінці ХVІІІ ст. в Америці відчутно активізувався рух щодо реформи системи відбування покарань (приміром, у 1786 р. у м. Філадельфія (штат Пенсильванія) було засновано першу пенітенціарну тюрму, а на початку ХІХ ст. у США з'являються ще більш досконалі тюрми із зовсім новими цілями). На думку російського вченого-криміналіста М.С. Таганцева, саме Північна Америка стала «родиной тюремной пенитенциарной системы» та «образцом для современных тюрем» [560, С. 207]. Важливим був і той факт, що у 1789 р. Конгрес прийняв Закон про судоустрій, яким були встановлені загальні засади федерального судочинства. Система проміжних судів суто апеляційної юрисдикції була започаткована у 1891 р., а суди звичайної юрисдикції мали три рівні: в основі - окружні суди; посередині - апеляційні суди; вершина - Верховний суд США [688, С. 92]. Загалом така судова система збереглася у Сполучених Штатах й дотепер (див. Додаток В).

Починаючи з кінця XVIII ст. та до початку ХХ ст., в історії розвитку федерального кримінального законодавства США відбулося чимало визначних подій, зокрема:

- по-перше, у 1790 р. ухвалено Закон про злочини, який став першим власне федеральним актом у сфері американського кримінального законодавства (він не тільки передбачив відповідальність за посягання, про які згадувала Конституція, а й криміналізував убивство, порушення міжнародного права та інші злочинні діяння, на які поширювалася федеральна юрисдикція);

- по-друге, у 1825 р. ухвалено інший Федеральний закон про злочини, який розширив поняття відкритого моря, включивши до нього будь-яку ріку, гавань, притоку, бухту чи залив, на які поширюється адміралтейська чи морська юрисдикція США, визнавши злочинними будь-які посягання, скоєні на американському кораблі в іноземному порту, такими, що вчиняються у відкритому морі (цей закон також визначив, що коли за злочин, вчинений на території, що поступилася штатом Союзу, покарання не передбачено федеральним законодавством, до винного може бути застосовано покарання, передбачене законом штату);

- по-третє, у 1873-1877 рр. американське федеральне кримінальне законодавство було вперше кодифіковане в розділі про злочини Зведення законів США (на той час у ньому налічувалося понад 200 статей, втілених в «Загальні положення» та низку глав «Особливої частини»). Кримінальні посягання класифікувалися на три види: зраду, тяжкі злочини та карані проступки. Крім того, традиційним для американського законодавства (як на рівні федерації, так і на рівні штатів) було віднесення будь-яких правопорушень, навіть тих, що не складали великої суспільної небезпеки, до категорії злочинних діянь. У 1878 р. цей розділ ЗЗ США був перевиданий з рядом доповнень і проіснував ще понад 30 років - до 1909 р., коли Конгрес здійснив нову кодифікацію федерального кримінального законодавства, усунувши чимало застарілого й зайвого матеріалу [391, С. 12-13].

Водночас у другій половині ХІХ ст. усе чіткішою ставала різниця в політико-правовому та соціально-економічному розвитку північних і південних територій США. Якщо на Півночі панувала капіталістична система вільної найманої праці, то на Півдні установилася система плантаційного господарства, яка ґрунтувалася на експлуатації праці чорношкірих рабів. Ця різниця стала дуже швидко набувати непримиренних суперечностей, що поглиблювалися з кожним роком і зрештою призвели до громадянської війни 1861-1865 рр. Південні штати на чолі з Д. Девісом вдалися до відкритого заколоту і заявили про свій вихід із Союзу штатів, створивши «Конфедерацію американських штатів». І якщо у першому періоді громадянської війни (1861-1862 рр.) успіх був на боці Конфедерації, то у другому - на боці Півночі на чолі з Президентом США А. Лінкольном. Сталося це саме завдяки ухваленню низки законів, у тому числі тих, що безпосередньо торкалися сфери федерального кримінального законодавства. Зокрема, Прокламація 22 вересня 1862 р. проголошувала звільнення рабів і визначала, що віднині рабство переслідується законом. Крім того, урядові акти 1862-1863 рр. про конфіскацію майна заколотників, про загальну військову повинність, про заборону реакційної преси та деякі інші привели до корінного перелому в ході громадянської війни і забезпечення перемоги капіталістичної Півночі [550, С. 298]. Отже, можна зробити висновок, що саме реалізація федеральних кримінальних законів передусім вплинула на результат громадянської війни у США, на перемогу капіталістичних суспільних відносин над рабовласницькими.

У подальшому американська влада продовжила курс на зміцнення федералізму, посилення президентських повноважень, підвищення авторитету Верховного суду США й утвердження конституційних прав громадян. Так, ще у низці своїх рішень між 1815 і 1830 рр. Верховний суд США неодноразово підтверджував своє виняткове право вирішувати питання про конституційність ухвалених законів та наголошував на пріоритеті федеральних законів над законами окремих штатів (у кінцевому рахунку це сформулювало доктрину «повноважень, що розуміються», на підставі якої практично будь-яке питання дозволялося віднести до компетенції федерації) [233, С. 106-119]. Історичним було й рішення Верховного суду США 1868 р., на підставі якого федерація проголошувалася непорушним союзом, а право сецесії (виходу) було скасовано [405, С. 148]. Ствердження пріоритетів федеральної влади та посилення кримінально-правового захисту особи спостерігалося й у конституційній сфері. Так, у 1865 р. Конгрес прийняв ХІІІ поправку до Конституції, відповідно до якої в США «не повинні існувати ані рабство, ані підневільне слугування», окрім випадків, коли це є покаранням за злочин. На підставі ХIV поправки до Конституції штатам було заборонено видавати закони, що обмежують привілеї та вільності громадян США. Жоден штат не міг позбавити будь-яку особу життя, свободи чи власності «без належної судової процедури».

Починаючи з 1820-х рр., чимало американських штатів пішли шляхом кодифікації норм загального права, залишаючи, однак, за судами широкі повноваження їх тлумачення. Відтак на відміну від Великої Британії, кримінальне законодавство США набуло в значно більшій мірі кодифікованого, а не просто консолідованого характеру. Незважаючи на те, що чимало правових інститутів, включаючи й сферу кримінального права, так і не стали предметом законодавчого регулювання, все ж таки основною тенденцією подальшого розвитку американського кримінального й інших галузей права стало зростання ролі законодавства при збереженні принципової значущості рішень Верховного суду США [470, С. 599]. Розвиток кримінального законодавства у деяких американських штатах видавався вельми своєрідним.1

Прийнятий 2 червня 1890 р. закон Шермана - перший федеральний «антимонополістичний» кримінальний акт у Сполучених Штатах - визнавав корпорацію (акціонерне товариство) основою організаційно-правової форми капіталістичного підприємства, забороняючи при цьому трести, об'єднання, а також дії, спрямовані на обмеження чи монополізацію торгівлі (винні каралися штрафом до $ 5 тис. та/чи тюремним ув'язненням на строк до 1 року; будь-яке майно, придбане на порушення цього Закону, підлягало конфіскації) [681, С. 136]. Разом із тим, для боротьби з робітничим рухом широко застосовувалася «доктрина злочинної змови», а для забезпечення робочою силою плантаторів з числа чорношкірого населення ухвалювалися так звані закони «про бродяжництво», «про учнівство» й «про робітничі контракти» [680, С. 161]. Окремі федеральні закони, прийняті протягом 1903-1907 рр., внесли принципові зміни й щодо кримінальної відповідальності за посягання в імміграційній сфері.

В останній чверті XIX - на початку ХХ ст. у межах загальної консолідації законодавства американських штатів у більшості з них були прийняті свої кримінальні кодекси, а точніше - відповідні розділи зведення законів штату. Під впливом ідей відомого англійського мислителя І. Бентама, інших факторів, а також при особистій участі видатних американських юристів Е. Лівінгстона і Д. Філда вже в XIX ст. кримінальні кодекси з'явилися у таких штатах: Нью-Гемпшир (1801 р.), Луізіана (1820 р.), Делавер (1852 р.), Орегон (1864 р.), Каліфорнія (1872 р.), Небраска (1873 р.), Юта (1876 р.), Айова і Вісконсін (1878 р.), Нью-Йорк (1881 р.) тощо.

4 березня 1909 р. набрало чинності суттєво змінене та знов систематизоване федеральне кримінальне законодавство США, яке передбачало відповідальність за найтяжчі злочини: шпигунство, заколот, фальшивомонетництво, торгівлю наркотиками, викрадення людей тощо. Законодавчо запроваджувалися різноманітні способи умертвіння засуджених, санкціонувалося складання покарань, що подекуди перевищувало столітній термін, доля ув'язнених вирішувалася на розсуд тюремної адміністрації [84, С. 502-504]. У 1926 р. було складено Зведення (Звод, Збірка) законів США, яке почало періодично оновлюватися та перевидаватися (у ньому кожний розділ, а їх наразі п'ятдесят, пов'язаний із певною сферою правового регулювання, включаючи кримінально-правову; деякі розділи являли собою чинне законодавство, інші були складені як кодифіковані розділи, де здійснено перегляд та впорядкування окремих галузей законодавства). З 1920 до 1933 рр. у США діяв так званий «Сухий закон», який наочно показав всю непридатність боротьби з алкоголізмом шляхом застосування кримінальних покарань. У цей же період активізується наступ на рецидивну злочинність. У 1933 р. був прийнятий Закон про державну таємницю, який застосовувався не тільки проти шпигунів, але й проти опозиції. Аналогічна доля спіткала й Закон Сміта 1940 р. (про реєстрацію іноземців), який спочатку був спрямований проти фашистських організацій, але невдовзі перетворився на антикомуністичний [637, С. 377].

У подальшому намагання запровадити єдині основи загальнофедерального законодавства наражалися на опір влади штатів. Не сприяла цьому й певна заплутаність і суперечливість норм матеріального кримінального права, множинність судових інстанцій, подвійні стандарти (дуалізм) кримінально-правових інститутів. Пізніше, 25 червня 1948 р., федеральне кримінальне законодавство було поміщено у вигляді кодифікованого акту до ч. І «Злочини» розд. 18 «Злочини та кримінальний процес» ЗЗ США (за суттю це викладена в алфавітному порядку англійською мовою й впорядкована збірка окремих чинних федеральних кримінальних законів) [217, С. 18]. Особливістю федерального кримінального законодавства США стало те, що воно не мало чітких меж Загальної та Особливої частин, диспозиції статей були подекуди громіздкими та невизначеними, кримінально-правові положення були щільно пов'язані з кримінально-процесуальними й кримінально-виконавчими нормами (варто згадати, що решта частин розд. 18 ЗЗ США мали такі назви: ч. ІІ - «Кримінальний процес»; ч. ІІІ - «Тюрми та ув'язнені»; ч. ІV - «Виправлення неповнолітніх правопорушників»; ч. V - «Імунітет свідків»), чимало норм про відповідальність і покарання містилося в інших розділах ЗЗ США тощо. Для зручності основна частина такого законодавства була систематизована шляхом інкорпорації у специфічний розширений збірник нормативно-правових актів, відомий під назвою «Федеральний кримінальний кодекс і правила» («Federal Criminal Code and Rules»), який перевидається щоразу після суттєвих законодавчих змін і доповнень [756].

У реформованому федеральному кримінальному законодавстві США усі злочини поділялися на три види: фелонії, місдимінори й кримінальні порушення. Суб'єктами злочинів визнавалися як фізичні, так і юридичні особи. Найбільш вживаними покараннями стали штраф і тюремне ув'язнення. Застосовувалася й смертна кара, але зі значними обмеженнями. Незабаром широко починають використовуватися пробація та кримінально-правові заходи виправлення й безпеки. Відповідно до розвитку міжнародного кримінального законодавства на федеральному рівні у США криміналізується низка міжнародних злочинів, наприклад, тероризм, відмивання грошей, геноцид, катування, торгівля наркотиками й людьми, військові посягання. Поряд з цим до суто національних федеральних посягань почали відносити, приміром, незаконний ґемблінг (незаконні азартні ігри), кіднепінг (викрадення людини), заняття рекетирською діяльністю, злочини проти індіанців тощо. Широким був перелік загальнокримінальних злочинів - вбивств, пограбувань, шахрайств, тілесних ушкоджень тощо. Також набагато збільшився обсяг понятійного апарату федерального кримінального законодавства США та відбулася декриміналізація низки діянь [598, С. 3-76].

Після Другої світової війни у США ухвалюється низка федеральних кримінальних законів «політичного спрямування», наприклад: 1) Закон про внутрішню безпеку 1950 р. (Закон Маккарена-Вуда), який визнавав підривними і злочинними комуністичні організації; 2) Закон про контроль за комуністичною діяльністю 1954 р. (Закон Хемфрі-Батлера), який доповнював попередній закон і встановлював обов'язкову реєстрацію комуністичних організацій; 3) Закон Лендрама-Гріффіна 1959 р., який був спрямований проти профспілок та ін. [300, С. 161-163]. У доктринальному плані на розвиток федерального кримінального права США відчутний вплив справила соціологія права, яка орієнтувалася не на належне, а на суще. Представники американської соціологічної школи права (Р. Паунд, О. Холмс, Б. Кардозо, Дж. Скольник та ін.) вважали, що право має розглядатися як особливий механізм соціального контролю, а в практичному плані важливим є аналіз судової діяльності. Практицизм соціологів права у США, їх сильний нахил у бік емпіричних досліджень сприяли появі у 60-х рр. ХХ ст. школи експериментальної юриспруденції (Ф. Бейтель, Г. Коуен, А. Мур та ін.) [146, С. 438-439]. Суттєвого поширення у США набув і метод економічного аналізу права (Р. Познер та ін.), що докорінно відрізнявся від методу економічного матеріалізму і був спрямований на юридичне обґрунтування принципів ліберальної економіки [338, С. 68-74].

Наприкінці 60-х років ХХ ст. у США були здійснені спроби кардинального реформування федерального кримінального законодавства, що виразилося у створенні кількох проектів нового КК1. Хоча згадані спроби і не мали успіху, вони негативно не позначилися на стані федеральної кримінально-правової політики. Навпаки, реформаторські події засвідчили, що федеральне кримінальне законодавство США в принципі готове до корінних змін, запровадження нових кримінально-правових стандартів на зразок європейських (континентальних) та комплексної уніфікації й кодифікації нормативного матеріалу. Отож, майбутнє американського федерального кримінального законодавства вже не уявляється розмитим чи невизначеним, а має чітко встановлений нормативний формат якісно нового рівня. І, напевно, залишається очікувати тільки якогось потужного суспільного імпульсу для повного завершення законодавчих реформ. Можливий також й інший розвиток подій. Приміром, компаративіст Р. Давид не виключає, що загальнофедеральне право (законодавство), в тому числі кримінальне, може бути створене шляхом об'єднання систем права всіх американських штатів, яким властиві одностайність та єдність [105, С. 284].

Розвиваючи цю думку, зазначимо, що курс на кримінально-правову реформу федерального рівня, як не дивно, більше вплинув на законодавство окремих американських штатів. Так, у 1962 р. Інститутом американського права був розроблений Модельний (Зразковий) кримінальний кодекс США (зауважимо, що цей нормативно-правовий акт і дотепер є чинним тільки на папері, оскільки не має ніякого юридичного значення, а свого часу став лише зразком для реформування кримінального законодавства на рівні штатів) [475]. Внаслідок звернення до положень цього нормативного документа з'явилися нові КК: у 1962 р. - у штаті Іллінойс, у 1963 р. - у штатах Мінессота та Нью-Мексико, в 1967 р. - у штаті Нью-Йорк тощо. Оновлене кримінальне законодавство американських штатів мало високий рівень законодавчої техніки, чітку систему розташування матеріалу, детальну розробку основних положень і принципів кримінальної відповідальності, систему заходів покарання та порядку їх призначення [315, С. 114-115]. До середини 80-х рр. ХХ ст. внаслідок використання положень Модельного КК США як «єдиного законодавчого орієнтира» кримінально-правової реформи понад 40 американських штатів ухвалили нові кримінальні кодекси, що призвело до оновлення та зближення кримінального законодавства штатів [487, С. 176-179].

Поряд з розвитком кримінального законодавства федерації та штатів, значного реформування набула судова система США, включаючи суд присяжних. Незважаючи на те, що переважна частина кримінальних справ розглядалася судами штатів і лише відносно невелика їх частина (5-10%) залишалася предметом розгляду федеральних судів, все ж таки тільки федеральне судочинство безпосередньо торкалося питань, викладених у законах Конгресу та Конституції США, а за певних умов могло поширювати свою виняткову юрисдикцію на низку інших категорій справ [43, С. 156]. Рішення федеральних судів у кримінальних справах видавалися і перевидавалися в окремих збірках, що значно полегшувало процедуру їх вивчення та використання у судовій і слідчій практиках [813; 782]. Суттєвого розвитку набуло також і федеральне кримінально-процесуальне законодавство, яке завжди вважалося складовою (структурною) частиною федерального кримінального законодавства.

Наприкінці минулого століття також було зроблено кілька важливих кроків щодо реформування кримінального законодавства на рівні федерації, зокрема: прийнято Закони про контроль над злочинністю на вулицях (1968 р.), Закон про контроль над організованою злочинністю (1970 р.), Комплексний закон про контроль над злочинністю (1984 р.), Федеральні закони про боротьбу з торгівлею наркотиками (1986 і 1988 рр.), Антитерористичний закон (1990 р.), Закон про боротьбу з насильницькою злочинністю (1994 р.) та ін. Також було створено Комісію з питань призначення покарань, завданням якої стало вироблення адекватних і справедливих стандартів покарання засуджених. У цей період держава переважно акцентує увагу не на виконанні функцій кримінальної репресії, а на запровадженні низки програм загальної (наприклад, об'єднання громадян у «групи взаємодопомоги», створення громадських фондів, розробка навчальних курсів з профілактики злочинів серед населення тощо) та спеціальної (комплексні загальнодержавні програми, покликані забезпечити попередження або злочинності в цілому чи окремих її сфер) превенції [518, С. 13]. За останніми даними, близько 30% діяльності правоохоронних органів зарубіжних країн, у тому числі США, становить саме попередження злочинів та інших правопорушень [171, С. 13].

Терористичні атаки на країну 11 вересня 2001 р. змусили США вдатися до надзвичайних заходів безпеки та посилення кримінально-правової протидії посяганням на національну безпеку. Наприклад, були ухвалені Патріотичний закон США 2001 р. та Закон про внутрішню безпеку 2002 р., реформовані кримінально-правові норми щодо відповідальності за терористичну діяльність, комп'ютерні злочини, відмивання грошей, наркозлочини, створено міністерство внутрішньої безпеки. Останнім часом у системі кримінального законодавства федерації прослідковується тенденція до посилення протидії організованій злочинності й тероризму, а також новим формам злочинності. При цьому важливим є такий факт: якщо якийсь кримінальний закон приймається на федеральному рівні, то незабаром аналогічні норми зазвичай ухвалюються й на рівні штатів (вказівка чи рекомендація про таке міститься у самих федеральних законах або ж штати за власною ініціативою вдаються до зазначених заходів), уточнюючи, конкретизуючи та запроваджуючи кримінально-правову політику федерації на місцях.

Отже, очевидно, що завдяки своїм бінарним функціям вплив федерального кримінального законодавства США, а не Модельного КК США, на формування кримінально-правової політики штатів став ще помітнішим і суттєвішим. Досить виразними виявилися й такі дві тенденції: з одного боку, відбувалося посилення кримінальної репресії, зростання правого примусу, а з іншого - декриміналізація, вплив демократичних ідей, поширення нових кримінально-правових концепцій. Усе це дає вагомі підстави говорити у сучасних наукових колах про США як державу з американським варіантом англійської правової системи (американізовану версію англійського права), тобто про державу англо-американської правової сім'ї [410, С. 13], про державу, яка була піддана значній модифікації, зумовленій впливом системи континентальної (романо-германської) правової сім'ї [551, С. 92]. Крім того, прагматизм федеральної кримінально-правової політики США, її орієнтація на забезпечення політико-економічних переваг суспільства, гарантування прав і свобод населення, захист інтересів власності, заохочення імміграційних процесів та багато інших чинників вплинули на те, що, незважаючи на всю свою складність та системність, американське кримінальне законодавство виявило себе досить ефективним і дієвим у протидії злочинності.

покарання кримінальний законодавство злочин

1.3 Джерела кримінального законодавства

Питання про джерела певної галузі законодавства, в тому числі й кримінального, є надзвичайно важливим і принциповим, оскільки його з'ясування: 1) орієнтує на розкриття сутності та призначення даної галузі; 2) дозволяє встановити властиві тільки їй специфічні риси та особливості; 3) впливає на реалізацію правозастосовної діяльності; 4) сприяє здійсненню належного порівняння з відповідною галуззю законодавства в іноземних державах тощо. Ось чому в науково-практичному плані було б актуальним проаналізувати зміст і значення джерельної бази кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США. Передусім це дало б змогу виявити принципи побудови, схожі й відмінні риси українського та американського (на рівні федерації) кримінального законодавства.

Відомо, що під «джерелом» розуміють «те, що дає початок чому-небудь, звідки постає, черпається щось; основа чого-небудь; вихідне начало, корінь, колиска, зародок» [395, С. 536]. Такий підхід дозволяє виділити в понятті «джерело законодавства» матеріальний (умови життя суспільства), ідеологічний (правові теорії, концепції) та формально-юридичний (власне форма права чи законодавства) аспекти. У кримінально-правових дослідженнях поняття «джерело законодавства» передусім пов'язане з його третім значенням. Джерела кримінального законодавства - це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять кримінально-правові норми [260, С. 25]. Щодо поняття «законодавство», то воно розуміється як зовнішня форма вираження права та поділяється на галузі - кримінальне, адміністративне, цивільне, трудове тощо [238; 685].

В юридичній літературі існує принаймні два підходи щодо класифікації джерел національного кримінального законодавства: 1) традиційний (вузький) - проголошує, що єдиним джерелом кримінального законодавства є закон про кримінальну відповідальність, а точніше - Кримінальний кодекс України [1, С. 16; 77, С. 123]; 2) системний (широкий) - визнає в якості джерел кримінального законодавства Конституцію України, Кримінальний кодекс України, міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України тощо [643, С. 9]. Прихильники традиційного підходу відносять до джерел кримінального законодавства винятково закон (нормативно-правовий акт), який є формою виразу кримінально-правових норм та формою їх юридично-офіційного існування; прихильники системного підходу визначають таким джерелом не лише закон, а й інші правотворчі акти, що мають наслідком встановлення, скасування чи заміну кримінально-правових норм. За нашим переконанням, остання точка зору (широкий підхід) уявляється більш прийнятною, оскільки сприяє глибокому та репрезентативному дослідженню специфіки й змісту кримінально-правової галузі.

Однак, зважаючи на характер кримінального законодавства України, системний підхід до його джерельної бази потребує деяких уточнень. Зокрема, слід враховувати, що жодний національний закон не визначає самого поняття «джерело кримінального законодавства» і, тим більше, не встановлює чіткого переліку таких джерел. До їх кола пропонується відносити не тільки ті, які були вже вказані вище, але й некодифіковані кримінальні закони (некримінальні закони) [656, С. 27], підзаконні нормативно-правові акти та звичаї [534, С. 32], кримінально-правову науку та практику [241, С. 24], постанови ПВСУ [478] та навіть загальновизнані принципи та норми міжнародного права, бо про це згадується у ч. 1 ст. 3 КК України. Окрім того, полеміка може торкнутися різниці між джерелами кримінального права та законодавства, доцільності вживання поняття «джерела» чи альтернативного поняття «витоки».

Нам здається, що проблема лінгвістичних особливостей у підходах до джерельної бази кримінального законодавства не змінює сутності справи, а тому всю увагу слід зосередити на виокремленні конкретних видів (типів) кримінально-правових джерел та з'ясуванні їх змісту й призначення. Таким чином, враховуючи положення Основного Закону України, чинних кримінально-правових норм та науково-теоретичних концепцій, до джерел національного кримінального законодавства, на наш погляд, можна віднести: 1) Конституцію України; 2) Кримінальний кодекс України; 3) некримінальні закони та підзаконні нормативно-правові акти; 4) чинні міжнародні договори (конвенції, протоколи до них тощо), згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України; 5) рішення Конституційного Суду України; 6) постанови Пленуму Верховного Суду України. Через це зазначені джерела потребують свого детального розгляду.

Конституція України займає першочергове місце у переліку джерел національного кримінального законодавства. Цей вищий законодавчий акт нашої держави є фундаментальним підґрунтям, відправною нормативною базою та «джерелом джерел» кримінального законодавства. Маючи вищу юридичну силу, норми Конституції є нормами прямої дії (ч. 2 ст. 8), а тому можуть застосовуватися у випадку протиріччя між їх положеннями та нормами КК України. Отже, кримінально-правові норми, які приймаються на основі Конституції України, повинні відповідати їй, інакше вони втрачають свою юридичну силу або ж не зможуть її набути. Якщо буде встановлено, що окрема кримінально-правова норма суперечить Конституції, вона має бути призупинена або скасована.

Важливим є і той момент, що Конституція України закріплює низку положень, які безпосередньо стосуються сфери кримінально-правового регулювання, зокрема: заборону видачі громадянина України іншій державі (ст. 25); право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29); недоторканість житла (ст. 30); таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); свободу віросповідання (ст. 35); право власності (ст. 41); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); право судового захисту своїх прав (ст. 55); умови дії закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 58); відмову виконати явно злочинні розпорядження чи наказ як обставину, що виключає злочинність діяння (ст. 60); заборону подвійної кримінальної відповідальності за одне й те саме діяння (ст. 61); відповідальність винятково за наявності вини (ст. 62); неможливість кримінальної відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ст. 63) тощо [235]. Таким чином, залишаючись невід'ємним і концептуальним джерелом кримінального законодавства України, положення Основного Закону виступають орієнтиром для побудови кримінально-правових норм та гарантією додержання прав, свобод та інтересів людини і громадянина.


Подобные документы

  • Поняття складу злочину у кримінальному праві, функціональне навантаження й законодавче регулювання у кримінально-правових традиціях різних країн. Порівняльно-правове пізнання складу злочину за законодавством Великобританії та Сполучених Штатів Америки.

    статья [25,3 K], добавлен 17.08.2017

  • Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.

    реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011

  • Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.

    реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010

  • Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.

    курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016

  • Історичний шлях розвитку науки кримінального права. Злочин та покарання як основні категорії кримінального права. Класична, антропологічна, соціологічна школи кримінального права: основні погляди представників, їх вплив на розвиток науки та законодавства.

    реферат [42,7 K], добавлен 29.03.2011

  • Характеристика основних підстав для застосування до юридичної особи в Україні заходів кримінально-правового характеру. Ключові види корпоративних злочинів у сфері економічної злочинності згідно кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки.

    статья [16,6 K], добавлен 19.09.2017

  • Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014

  • З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.

    статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017

  • Кримінальне право як галузь права й законодавства, його соціальна обумовленість, принципи. Завдання, система та інститути кримінального права. Підстави і межі кримінальної відповідальності. Використання кримінального права в боротьбі зі злочинністю.

    курсовая работа [36,7 K], добавлен 02.01.2014

  • Основні причини для подальшого формування незалежної правової системи Сполучених Штатів Америки. Систематизація сучасного законодавства країни. Особливості федерального права. Специфічні риси американської правової системи у порівнянні з англійською.

    курсовая работа [41,6 K], добавлен 27.08.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.