Авторське право у суб’єктивному значенні

ЦК України встановлено лише мінімальний розмір відшкодування цієї шкоди - п'ять мінімальних розмірів заробітної плати. Максимальний же розмір даною правовою нормою не обмежується, адже це питання у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням фізичних страждань, рівня порушення душевного спокою, ділової репутації та інших критеріїв.

Водночас деякі законодавчі та інші акти встановлюють можливість застосування іншого мінімального розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Так, згідно зі ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду" та п. 17 Положення про його застосування відшкодовування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи не менше як з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Якщо враховувати, що слідство або суд можуть бути проведені менш ніж за п'ять місяців, то виявиться, що мінімальний розмір відшкодування може бути меншим, ніж це передбачено ЦК України.

Неузгодженість норм, які регулюють однорідні правовідношення створює колізії чинного законодавства, це відноситься і про питання про розмір відшкодування моральної шкоди. Так, 3 жовтня 1997 р. Постановю Кабінету Міністрів України № 1100 внесено зміни та доповнення до Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'заним з виконанням ним трудових обов'язків, які змінили основу розрахунків моральної (немайнової) шкоди, передбачену ст. 440' ЦК України. Якщо ст. 440' пов'язує мінімальний розмір відшкодування з мінімальною заробітною платою, то постанова Кабінету Міністрів України, встановлюючи максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходить з неоподаткованого мінімуму доходів громадян[28;с.986].

Існують певні критерії при визначенні виплат по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди. Головне в них - це глибина, тривалість психологічних страждань (для людини), втарати немайнового характеру (для юридичної особи), які виникли в результаті протиправного діяння, і можливість якмога швидшого відновлення цих втарат, досягення психологічної рівноваги.

Важливим чинником визначення розміру відшкодування моральної шкоди є наявність і вид (намір або необережність) вини особи, яка заподіяла шкоду.

При визначенні розміру та форми відшкодування моральної шкоди треба також враховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція).

Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним заподіяній шкоді.

Доведення наявності моральної шкоди, глибини останньої є важливим фактором вирішення питання про її відшкодування.

Доведення наявності цієї шкоди здійснюється у відповідних юрисдикційних органах. Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 27 ЦПК України).

Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад, медичними довідками, висновками)[29;с.653]

Відповідно до ст. 83 ЦК України на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, як правило, позовна давність не поширюється. Винятком з цього правила є правовідносини, пов'язані з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди:

1) заподіяної поширенням відмостей, що не відповідають дійсності та ганьблять честь, гідність чи ділову репутацію - згідно з ч. 3 ст. 7 ЦК України строк позовної давності становить один рік;

2) заподіяної працівникові у випадках, передбачених контрактом, укладеним між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівником, або заподіяної працівникові внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці - згідно з ч. 1 ст. 223 Кодексу законів про працю (КЗпП) строк позовної давності становить три місяці.

Важливе значення при вирішенні питання про застосування позовної давності має початок перебігу її строку. За правилами ст. 76 ЦК України цей перебіг починається з дня вининкнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У тих випадках, коли строк позовної давності застосовується для відшкодування моральної шкоди, днем, з якого починається його перебіг, може бути, наприклад, день публікації в друкованому засобі масової інформації матеріалу, який не відповідає дійсності. ганьбить честь, гідність, ділову репутацію, або день виходу такої інформації в телерадіоефірі.

У будь-яких випадках вимоги про захист порушеного права відповідно до ст. 74 ЦК України повинні прийматися судом, арбітражним або третейським судами незалежно від закінчення позовної давності.

Розглянутий перелік способів захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій не є вичерпним (неповнй). Це прямо витікає з ст. 6 ЦК України. яка зазначає, що цивільне право може бути захищене і іншими способами, які передбачені законом. Зокрема, Цивільний кодекс містить цілий ряд статей, які визначають підстави та наслідки визнання угоди недійсною.Наприклад, передбачені такі підстави для визнання угоди недійсною:

1. Порушення вимог закону про укладання угоди у простій письмовій формі у разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод, наприклад, угода про неустойку (штраф, пеню) (ст. 180 ЦК України) і договір поруки (ст. 191 ЦК України).

2. Недодержання нотаріальної форми, для тих угод, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, міни або дарування жилого будинку.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального офрмлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди і істотних умов угоди або для укладання її були в наявності передбачені законом обмеження.

3. Невідповідність угоди не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компенсації.(ст. 48 ЦК України).

4. Укладання угод юридичними особами, які суперечать її цілям. Оскільки юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених статутом (положенням) цілям її діяльності, угода, укладена нею всупереч цим цілям, є недійсною (ст. 50 ЦК України), незалежно від наявності і форми вини її учасників.

Цивільний кодекс визначає і інші підстави на наслідки визнання угоди недійсною. У всіх цих випадках способом захисту є оголошення угоди недійсною і анулювання правових наслідків, які вона спричинила суб'єктам цивільних правовідносин.

Визнання угоди недійсною і застосування наслідків її недійсності, а також застосування наслідків недійсності удаваної угоди - це окремі випадки реалізації такого способу захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення права, так як збігаються з ним за правовою сутністю, навіть тоді, коли згідно з законом до однієї з сторін недійсної угоди застосовуються конфіскаційні заходи у вигляді стягення з неї отриманого або належного за угодою в доход держави, права і законні інтереси іншої сторони захищаються шляхом відновлення для неї положення, яке існувало до порушення права.

Способ захисту права власності та інших речових прав є визначення недійсним акту органу державної влади, якщо ними порушені ці права. Це означає, що громадянин або юридична особа, цивільні права або охоронювані законом інтереси яких порушені виданням адміністративного акту, який не відповідає закону або іншим правовим актам, а також, в передбачених законом випадках, нормативного акту, має право на оскарження в суді.

Встановивши, що певний акт є, по-перше, протиправним в силу розбіжності з законом або іншими правовими актами (наприклад, якщо він прийнятий не уповноваженим на це органом), і по-друге, порушує суб'єктивні цивільні праваі охоронювані законом інтереси громадян або юридичної особи, суд приймає рішення про визнання його недійсним повністю або частково. Якоїсь додаткової відміни акту зі сторони органа, який його видав, непотрібно.

За загальним правилом, незаконні акти визнаються недійсними з моменту їх видання, якщо тільки вони не стали такими з моменту прийняття нового закону або іншого правового акту.

Вимога про визнання незаконного акта недійсним може висуватися разом з іншими способами захисту, наприклад, вимога про відшкодування збитків, або носити самостійний характер.

Можна привести ще декілька прикладів способів захисту: право кредитора виконати роботу за рахунок боржника; право заставодержателя звернення стягнення на майно боржника; право на отримання комісіонером належних йому за договором комісії сум з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента та інші[30;с.426].

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи, слід сказати обрана тема є досить актуальною і полягає в тому що у наш час досить значимо постало питання правомірності використання творів - об'єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава. Адже, авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов'язані із захистом свободи слова та прав людини.

Нормативна база правового регулювання у сфері авторського права потребує значного розвитку і вдосконалення. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у даній сфері діяльності.

Саме поняття «авторського права» можна розглядати в об'єктивному розумінні що являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

А у суб'єктивному розумінні, авторське право - це сукупність прав, які належать автору, його правонаступнику або спадкоємцю, у зв'язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору

До об'єктів авторського права належать складені твори - різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини.

Серед принципів акторського права виокремлюють такі: принцип свободи творчості, поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства, принцип матеріальної та моральної зацікавленості, принцип охорони прав і законних інтересів авторів, тощо.

Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.

Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва.

Авторське право гарантує творцеві не лише можливість отримання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інтелектуальний і персональний зв'язок із твором.

За характером інтересу, що лежить в їх основі авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові.

До особисто немайнових права належать:

1) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності. Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

До майнових слід віднести:

1) право на опублікування твору (випуск у світ);

2) право на відтворення творів;

3) право на публічне виконання;

4) право на публічне сповіщення творів;

5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6) право на переклад творів;

7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі, тощо.

Центральне місце в системі майнових авторських прав займають виключні права.

Відповідно до статті 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» під виключним авторським правом слід розуміти майнове право особи, яка має щодо твору авторське право, на використання цих об'єктів авторського права лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого Законом.

Отже, необхідними ознаками виключного права є, по-перше, майновий характер, по-друге, належність усіх прав на твір тільки автору або його правонаступнику, по-третє, можливість передачі цих прав іншому суб'єкту авторського права. Ще однією характерною ознакою виключного права є обмеженість його визначеним законодавством строком.

Кожне суб'єктивне право має свої межі. Останні визначають міру можливої поведінки суб'єкта. При порушенні встановлених меж настають несприятливі правові наслідки для порушника. Це може бути позбавлення суб'єктивного цивільного права, стягення в доход держави отриманного по угоді та інші наслідки (ст. 49 ЦК України).

Таким чином, межою здійснення суб'єктного права може бути:

1) порушення прав та інтересів інших осіб і держави, які охороняються;

2) заподіяння шкоди навколишньому середовищу;

3) дотримання моральних засад суспільства;

4) порушення чинного законодавства.

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності особистих немайнових та майнових прав є різними.

Щодо особистих немайнових прав ст. 425 ЦК встановлює, що ці права є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом.

Майнові права інтелектуальної власності за загальним правилом діють протягом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

Для окремих випадків Закон (ст. 28) передбачає спеціальні правила визначення строків чинності майнових прав автора. Якщо особа автора невідома з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після його оприлюднення.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. 30 Закону, можуть вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов'язковим дотриманням особистих немайнових прав автора.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється встановлення, визначення, порушених спірних прав і вплив на правопорушника.

Правовий захист здійснюється різними способами. Стаття 6 ЦК України визначає такі способи захисту:

1) визначення цивільних прав;

2) відновлення становища, яке існувало до порушення прав, і припинення дій, що порушують право;

3) присудження до виконання обов'язку в натурі;

4) зміна або припинення правовідношення;

5) компенсація моральної шкоди;

6) стягення з особи, яка порушила право заподіяних нею збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені).

Існують і інші способи захисту, зокрема: право кредитора виконати роботу за рахунок боржника; право заставодержателя звернення стягнення на майно боржника; право на отримання комісіонером належних йому за договором комісії сум з усіх сум, що надійшли до нього за рахунок комітента, тощо.

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільне право України: підручник: у 2 т. / [Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова І.М., Жилінкова І.В. та ін.; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т.1. - 480 с.

2. Шимон С. Про розмір відшкодування моральної шкоди // Право України. - 1998. - № 12, С.46 - 53.

3. Право інтелектуальної власності. За ред. Підопригори П.А., Святоцького О.Д. К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - 670с.

4. Основи інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. - 578 с.

5.Гражданское право: В 2 т./ Под ред. Е.А. Суханова. - М.: Изд-во БЕК, 2002.- Т. 1.- С. 203.

6. Право Интелектуальной собственности А.П. Сергеев - М.: ООО «Издательство Проспект», 2004. - 750.

7. http://pidruchniki.ws/1584072046944/pravo/tsivilne_pravo_ukrayini_-_dzera_ov.

8.http://pidruchniki.ws/1584072045843/pravo/tsivilne_pravo_-_borisova_vi

9. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. В. С. Дроб'язко, Р.В. Дроб'язко - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 512 с.

10.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. За відповід ред.. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. 282

11.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Дзера О.В.(керівник авт. кол.), Боброва Д.В., Довгерт А.С. та ін.; За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 450 с.

12.Авторське право і суміжні права / За ред. Святоцького О.Д. Дроб'язко В.С. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. - 360 с.

13.Основы авторского права. С.А. Судариков - Минск: 2000. - 500 с.283

14.Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). - М.: Фирма «Спарк», 1995. - с. 452-455.

15. Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права.- М.: Госюриздат, 1956.-С. 24.

16.Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторское право. - М.:Гос. изд-во юрид.лит., 1957.- С. 59.

17.Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации.- М.Проспект, 2001.- С. 192.

18.Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права).- М.: Норма, 2000.-С. 8.

19.Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного гражданского права: Сборник статей.- М.: Городец, 2000.- С. 29.

20.Рубанов А.А. Проблемы совершенстования теоретической модели права собственности // Развитие советского гражданского права на современном этапе. - М.: Наука, 1986. - С.105;

21.Авторське право і суміжні права: навчальний посібник. С. В.Бондаренко - К: Ін-т ін- тел. власн. і права, 2004. - 260 с.

22.Охорона інтелектуальної власності в Україні / Довгий С.О.,Жаров В.О., Зайчук В.О. та ін. - К.: Форум, 2002. - 319 с.

23.Право інтелектуальної власності. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. За заг. Ред.. М.В. Паладія, Н.М. Мироненка, В.О. Жарова. - К.: Парламентське видавництво, 2006. - 432 с.

24. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності. Від. Ред.. В.С. Москаленко. - К.: Праксіс, 2007. - 408 с.

25. Інтелектуальна власність. Міжнародні договори України. Упоряд. В.О. Жаров, А.М. Горнісевич, М.О. Василенко. - К.: Державний департамент інтелектуальної власності. Державне підприємство «Український інститут промислової власності», 2007. - 404 с.

26.Інтелектуальна власність. Закони України. Упоряд. В.О.Жаров, А.М. Горнісевич, М.О. Василенко. - К.: Державний департамент інтелектуальної власності. Державне підприємство «Український інститут промислової власності», 2007. - 410 с.

27. Захист прав інтелектуальної власності:- Зб. документів, матеріалів, статей / За заг. ред. Святоцького О.Д. /Упорядники: Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - 368 с.

28. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол. Авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. - К.: Видавничий Дім “Слово”, 2006. - 1104 с.

29. Авторское право и смежные права. Липник Делия. Русское издание / Пер. с фр.; предисловие Федотова М. - М.: Научно- издательский центр “Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО, 2002. - 788 с.

30. Право интеллектуальной собственности: Авторское право Бентли Л., Шерман Б. / Пер. с англ.. Вольфсона В.Л. - СПб.: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2004. - 535 с.

Размещено на Allbest.ru