Правове регулювання перевезення небезпечних вантажів

відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів [7, ст. 8].

Права та обов'язки одержувача у сфері перевезення небезпечних вантажів Одержувач небезпечних вантажів має право на: своєчасне одержання небезпечних вантажів разом з документами на них; відшкодування збитків за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу. Одержувач небезпечних вантажів зобов'язаний: своєчасно прийняти небезпечний вантаж, що надійшов на його адресу, та документи на нього; здійснювати заходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажів; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються прийманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасного прийняття небезпечних вантажів і порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

Державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до їх компетенції. До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері перевезення небезпечних вантажів належать: встановлення порядку спеціального навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів. До компетенції Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належать: розробка і подання на затвердження Міністерству внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів; контроль безпеки дорожнього руху під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержання законодавства, правил і нормативів у цій сфері, у тому числі забезпечення організації підготовки водіїв автотранспортних засобів, здійснення приймання іспитів з видачею відповідних свідоцтв установленого зразка, забезпечення проведення експертної оцінки і погодження умов, необхідних для дорожнього перевезення небезпечних вантажів, оформлення на спеціальних бланках і видача у встановленому порядку дозволів на дорожнє перевезення небезпечних вантажів.

Отже, з огляду на вищевикладене, потрібно зауважити, що суб'єкти задіяні в перевезенні небезпечних вантажів мають, як права так і обов'язки, чітко зазначенні і відокремленні статтями в законі України «Про перевезення небезпечних вантажів», законі України «Про транспорт».

Державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють спеціально уповноваженні органи виконавчої влади, контроль за діяльністю, яких здійснює Кабінет Міністрів України.

Доцільно зауважити, що на сьогоднішній день є чинним Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України Про затвердження Порядку визначення органу,уповноваженого проводити перевірку знань працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів (від 20.08.2010 року №604).

Цей Порядок установлює процедуру визначення органу, уповноваженого проводити перевірку знань працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів (далі - Уповноважений орган). Такі працівники суб'єктів перевезення небезпечних вантажів (далі - працівники), займаються: класифікацією, пакуванням, маркуванням чи нанесенням знаків небезпеки та інформаційних табло на упаковки, оформленням транспортних документів, відправленням, перевезенням або прийманням небезпечних вантажів, проведенням вантажних та інших операцій, пов'язаних з перевезенням таких вантажів[15, ст. 1].

2. Особливості перевезення небезпечних вантажів окремими видами транспорту

2.1 Перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом

На сьогоднішні залізничний транспорт є основним видом транспорту України. В статті 1 закону України «Про транспорт» визначено, що залізничний транспорт - це виробничо - технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця.

Залізниця - це статутне територіально - галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи, організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі[30].

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт" , Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України ( від 06.04.1998 року), та інших актів законодавства України.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України[4].

Вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі[19].

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії). Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями, що будуються, до здавання їх у постійну експлуатацію здійснюється згідно з порядком, який визначають власник або орган управління будівництва та відповідна залізниця за погодженням з Держнаглядохоронпраці.

Найбільш важливими міжнародними угодами у сфері міжнародних залізничних перевезень тривалий час були Бернські міжнародні конвенції про залізничні перевезення вантажів та про залізничні перевезення пасажирів і багажу (скорочено -- МВК та МПК). Після чергового перегляду Бернських конвенцій та цієї Додаткової угоди 9 травня 1980 p. приймається Угода про міжнародні залізничні перевезення (далі -- КОТИФ).

Сторони, що приєдналися до цієї Конвенції як держави-члени, утворюють Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), далі - "Організація".

Метою Організації є сприяння, поліпшення й полегшення з будь-якого погляду міжнародного залізничного сполучення. Регламент міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), додаток містить текст, прийнятий Комісією експертів з питань перевезення небезпечних вантажів відповідно до параграфа 4 статті 19 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення,прийнятої 9 травня 1980 року.

Часто у міжнародних угодах обумовлюється заборона перевезень вибухонебезпечних і легкозаймистих предметів, самозаймистих та радіоактивних речовин, боєприпасів тощо. Транспортування негабаритних, важковагових чи довгомірних вантажів, а також вантажів, що перевозять у спеціальних цистернах, наприклад, кислот, дозволяється, як правило, у випадку отримання попередньої згоди країни призначення (транзиту). У міжнародних договорах можуть вказуватися вимоги до тари й упаковки. При оголошенні цінності вантажу враховується його фактична вартість, а якщо вантаж не призначений для продажу -- ринкова вартість. За оголошення цінності стягується плата на користь перевізника.

Щодо міжнародних перевезень, можно зазначити транспортування радіоактивних вантажів та виробів на їх основі регламентується національними нормами і правилами, а також міжнародними (міждержавними) угодами.

Головною метою такої регламентації є запобігання в максимально можливій мірі нещасних випадків з людьми, пошкодження майна, транспортних засобів та інших вантажів за допомогою встановлення норм безпеки, що забезпечують прийнятний рівень контролю за радіаційною та ядерної небезпекою при перевезеннях радіаційних вантажів.

Правила безпечного перевезення радіоактивних речовин МАГАТЕ від 1989 p.; Угода між Урядом України, Урядом Угорської Республіки і Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі транспортування ядерного палива між Угорською Республікою і Російською Федерацією через територію України від 29 грудня 1992 p. Вказаний договір деталізує норми Угоди про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, підписаної державами-учасницями СНД у Мінську 26 червня 1992 p. Він спрямований на регулювання безпечного транзиту через територію України свіжого ядерного палива для однієї з атомних електростанцій в Угорській Республіці та повернення відпрацьованого ядерного палива з Угорщини до Російської Федерації на завод регенерації.

Основним документом, що встановлює вимоги до перевезень радіоактивних речовин за кордоном, є «Правила безпечного перевезення радіоактивних речовин МАГАТЕ»

В Україні існують Правила перевезення небезпечних вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.11.2009 № 1135, в яких зазначено маркування для кожного класу вантажів, який транспортуються.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000року, на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом залізниці мають бути отримані ліцензії, які видаються Міністерством інфраструктури на підставі розроблених Технічних умов. Технічними умовами передбачається, що рідкі вантажі, зокрема, соляна та сірчана кислоти можуть перевозитися у спеціалізованих цистернах відправників згідно з Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» та Правилами перевезення вантажів. Залізниці приймають до перевезення від відправників на адресу одержувачів кислоти у запломбованих відправниками спеціалізованих цистернах.

Отже, перевезення небезпечних вантажів ґрунтується на єдиній міжнародній системі забезпечення безпеки, що базується на Рекомендаціях ООН, міжнародних правилах перевезення небезпечних вантажів та національному законодавстві. Відповідно до класифікації та ідентифікації небезпечного вантажу визначаються умови перевезення, нанесення на транспортні засоби знаків небезпеки та інших надписів, встановлення технічних вимог до тари та транспортних засобів, оформлення перевізних документів, а також заходи у разі виникнення аварійної ситуації, але на сьогоднішній день Україна має досить обширну нормативну основу і на мій погляд, було б на багато краще аби ми спирались на національне законодавство.

2.2 Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт - галузь, яка покликана задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях та інших послугах автомобільного транспорту і включає суб'єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, які забезпечують перевезення пасажирів, вантажів, експедиційне і технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, підготовку кадрів та здійснюють інші види діяльності, пов'язані із своєчасним і повним задоволенням потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях[31].

Термін "автомобільні перевезення" означає будь-яке переміщення дорогами, що відкриті для загального користування, навантаженого чи не навантаженого, з пасажирами чи без, транспортного засобу, який використовується для перевезення пасажирів або вантажів[32].

Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу чи уповноважених ними осіб. На початку XX століття міжнародні автомобільні перевезення регламентувала Конвенція про врегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних вимог до автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автошляхах (Париж, 1926). Поширення міжнародних автомобільних перевезень призвело до розробки Конвенції про шляховий рух та до Протоколу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 19 вересня 1949 р.). До них приєдналися відповідно майже 100 та 50 держав. Колишній СРСР також був їх учасником з 1959 p. Вказані акти чинні у редакції від 8 листопада 1968 p. Сьогодні вони відомі за назвами: Конвенція про шляховий рух та Конвенція про дорожні знаки і сигнали. Підписані від імені України 8 листопада 1968 р. та схвалені 25 квітня 1974 p., вони стали чинними для України відповідно з 21 травня 1977 р. та б червня 1978 p.

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими державами визначає Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (інакше: КДПВ або ЦМР), підписана у Женеві 19 травня 1956 p. Вона стала чинною з 2 липня 1961 p., а сьогодні діє у редакції від 5 липня 1978 р. Згідно з вказаною Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезення укладається єдиний договір навіть у випадку його реалізації кількома перевізниками.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення усієї операції перевезення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотранспортом підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником. Накладна складається у трьох примірниках. Перший вручається відправнику, другий додається до товару, третій залишається у перевізника. Іноді накладну складають у чотирьох екземплярах, два з яких залишаються у перевізника. Накладну підписують відправник та перевізник. При доставці для розвантаження покупцю, він вказує час прибуття автомашини для розвантаження і вибуття після розвантаження, підписує накладну і засвідчує підпис печаткою. Вантаж видається зазначеному в ній отримувачу.

Якщо до перевезення подається різноманітний або поділений на партії вантаж, чи перевезення здійснюють різні транспортні засоби, як продавець, так і перевізник мають право вимагати окрему накладну на кожний транспортний засіб, кожен вид чи партію вантажу. У накладній на міжнародне перевезення зокрема вказують: місце і дату її складання; назву та адресу відправника й перевізника; місце і дату прийняття вантажу до перевезення; місце його передачі отримувачу; назву та адресу отримувача; прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упаковки, а у випадку перевезення небезпечних вантажів -- їх звичайно визнане позначення; кількість вантажних місць, їх маркування та номери; вагу вантажу брутто або кількість вантажу, виражену в інших одиницях виміру; витрати, пов'язані з перевезенням (провізна плата, митні збори, додаткові та інші витрати, зроблені з моменту укладення договору до здачі вантажу); відомості, необхідні для виконання митних та інших формальностей. Відповідно до норм Конвенції перевізник відповідає, якщо вантаж втрачено повністю або частково чи заподіяно шкоду в період з моменту прийняття вантажу до перевезення і до моменту його доставки, а також у результаті затримання доставки. Перевізник завжди відповідає, якщо: втрата, пошкодження чи затримання в доставці викликані несправністю транспортного засобу; мала місце неправомірна поведінка чи недбалість особи, у якої транспортний засіб було орендовано, або службовців транспортної організації.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата, збитки чи затримання доставки вантажу виникли у результаті: неправомірних дій чи недбалості позивача; вказівок позивача, які не пов'язані з неправомірними діями чи недбалістю перевізника; недоліків вантажу, що зумовлені його специфічними властивостями; настання обставин, яких перевізник не міг уникнути, і наслідків, яких він не міг відвернути. В останньому випадку перевізник повинен довести розсудливість своїх дій та неможливість уникнення шкоди. Серед міжнародних договорів є такі, що регулюють перевезення специфічних вантажів, або таких, що вимагають спеціальних застережних заходів і особливих умов при транспортуванні. Такою є, наприклад, Європейська конвенція про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО вересня 1957 p., яка набула чинності 29 січня 1968 p. її учасницями є, зокрема, Австрія, Англія, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, ФРН, Франція, Швейцарія, Швеція. Колишній СРСР у згаданій Конвенції участі не брав. Україна теж не бере у ній участі. Міжнародні договори можуть містити застереження про заборону перевезення між державами, що домовляються, або транзит їх територіями окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, військового спорядження, вибухових матеріалів та інших небезпечних чи шкідливих речовин.

Перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом є специфічним видом перевезень, враховуючи потенційну небезпеку вантажів, що перевозяться. Тому до перевезень небезпечних вантажів пред'являються особливі підвищені вимоги, як до самого транспорту, так і до персоналу. Перевезення небезпечних вантажів з мінімальним ризиком можливо лише за умови дотримання встановлених вимог.

Для забезпечення виконання вимог нормативних документів, що регламентують перевезення небезпечних вантажів, встановлені обов'язки різних учасників перевезень таких вантажів. Відповідно до вимог Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів”. Згідно цих нормативних документів учасниками перевезень небезпечних вантажів є:

Відправник небезпечних вантажів;

Перевізник небезпечних вантажів;

Одержувач небезпечних вантажів;

Вантажник, що здійснює завантаження транспортного засобу або контейнера, небезпечними вантажами;

Відповідальний за наповнення;

Пакувальник;

Оператор контейнера-цистерни (переносної цистерни).

За порушення законодавства про перевезення небезпечних вантажів юридичні та фізичні особи несуть відповідальність згідно з законом.

При кожному пред'явленні небезпечних вантажів до перевезення повинні бути вжиті визначені заходи, спрямовані на те, щоб всі особи, які у процесі транспортування можуть стикнутися з відвантаженими до перевезення небезпечними вантажами, були належним чином сповіщені про потенційну небезпеку, що притаманна цим вантажам.

Звичайно це робиться шляхом нанесення на транспортні пакети та упаковки спеціального маркування і знаків небезпеки, а також шляхом включення відповідної інформації в товаро-транспортні документи й розміщення на транспортних одиницях інформаційних таблиць небезпечного вантажу та, якщо таке вимагається, знаків небезпеки.

Відповідно до вимог Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджені наказом МВС України від 26.07.2004 № 822 обов'язки щодо виконання процедур відправлення небезпечних вантажів покладені на вантажовідправників таких вантажів.

Коли виконання деяких вимог, що стосуються процедур відправлення, покладено на інших учасників перевезень небезпечних вантажів , наприклад маркування транспортних одиниць інформаційними таблицями небезпечного вантажу та знаками небезпеки, вантажовідправник зобов'язаний проконтролювати виконання цих вимог.

Також необхідно, щоб відправник небезпечного вантажу на випадок аварії, що може статись під час перевезення, надавав необхідну інформаціющодо видів небезпеки вантажу і заходів з ліквідації наслід Завдання перевізних документів полягає в забезпеченні наявності точної, надійної, інформації про небезпечні вантажі, що перевозяться, яка відповідає нормативним вимогам. Достовірна і точна інформація, передана між Сторонами, що несуть відповідальність за документування, упакування та обробку небезпечних вантажів, забезпечує безпеку та ефективність перевезення вантажів. Крім цього, під час перевезення небезпечних вантажів перевізні документи підтверджують відповідність транспортних засобів встановленим вимогам, проходження водіями спеціальної підготовки, містять інформаціюпро правильні дії у разі аварії та заходи безпеки під час обробки вантажів, підтверджують правильність виконання визначених операцій, а також вказують маршрут перевезення небезпечних вантажів.

Перелік і кількість перевізних документів їх зміст залежать від виду та кількості небезпечних вантажів, що перевозяться, а також від способу їх перевезення. Транспортні документи, необхідні при перевезенні небезпечних вантажів (на автомобільному транспорті):

· дорожній лист з позначкою "Небезпечний вантаж" або інший транспортний документ (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 2002);

· свідоцтво про допуск водія до перевезення ОГ (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 10315);

· аварійна картка інформації про небезпеку (Правила п.5.1.9, ДОПНВ Марго № 10385);

· свідоцтво про допуск транспортного засобу до перевезення ОГ (Правила п.2.2.2, ДОПНВ Марго № 230000, 10282, 10283);

· дозвіл органів МВС на перевезення "особливо небезпечних вантажів" (Правила п.2.3);

· спеціальний дозвіл при перевезенні ОГ у міжнародному сполученні (Правила п.2.2.1);

· копія тексту відступу від правил (ДОПНВ Марго № 2010, 10602);

· пакувальний сертифікат на контейнер, призначений для перевантаження на морський або річковий транспорт (ДОПНВ Марго № 2008).

При цьому, транспортний документ, свідоцтво про завантаження контейнеру та письмові інструкції складаються відправником небезпечного вантажу. За відповідність цих документів встановленим вимогам та вантажу несе відповідальність відправник ваків аварії (у виді письмових інструкцій на випадок аварії або надзвичайної ситуації).

На виконання норм вказаних законів, Міністерством внутрішніх справ розроблено та введено в дію наказом МВС України від 26.07.2004 № 822 (зареєстрований в Мін'юсті 20.08.2004 за № 1040/9639) Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (далі - Правила). Підпунктом 9.1 д) Правил визначено, що під час перевезення небезпечних вантажів, на транспортному засобі повинно бути узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією МВС України.

Єдиним загальнодержавним центром, що здійснює керівництво в галузі спеціальної підготовки водіїв автотранспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі, є Департамент Державтоінспекції МВС України[13].

Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (далі - Правила) визначають порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки цих перевезень автомобільними дорогами на всій території України та обов'язкові для виконання всіма українськими перевізниками. Міжнародні дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюються відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів ( 994_217 ) (далі - ДОПНВ) та інших міжнародних договорів України. Небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

На сьогодні також існують методичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень (далі - Методичні рекомендації) підготовлені з метою

Наприклад, В Управлінні ДАІ МВС України розглянуто листа щодо обов'язкової наявності на транспортній одиниці під час перевезення небезпечних вантажів в міжнародному сполученні свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів та ДОПНВ-свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажів[18].

Загальні обов'язки суб`єкти перевезень небезпечних вантажів зобов`язані вжити відповідних виду та ступеню небезпеки заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, а в разі аварії, що відбулася, - заходів, що дозволяють максимально обмежити важкі наслідки цієї аварії.

Відправник небезпечних вантажів зобов`язаний:

а) передавати до перевезення небезпечні вантажі, які відповідають вимогам Правил та ДОПНВ;

б) передавати до перевезення небезпечні вантажі тільки тоді, коли вони класифіковані та згідно з цими Правилами та ДОПНВ допущені до перевезення;

в) вказати перевізнику або вантажнику, який передає небезпечні вантажі до перевезення дорожніми транспортними засобами на небезпечний вантаж, його номер ООН, відповідне відвантажувальне найменування, клас небезпеки (в разі вантажів 1-го класу - підклас та групу сумісності) та, якщо застосовується, групу упаковки, а також номери знаків небезпеки, вказаних для небезпечного вантажу в додатку 15 до Правил. У разі перевезення небезпечного вантажу, упакованого в обмежених кількостях, вказати на небезпечний вантаж, без зазначення його номера ООН, відповідного відвантажувального найменування, класу небезпеки, групи упаковки та номерів зразків знаків небезпеки тощо;

г) надати перевізнику необхідні відомості та, в разі необхідності, перевізні документи.

Вантажник, що здійснює завантаження транспортного засобу або контейнера небезпечними вантажами, зобов'язаний:

а) передавати до перевезення небезпечні вантажі тільки в тому разі, якщо вони класифіковані та згідно з Правилами та ДОПНВ допущені до перевезення;

б) перевірити, щоб упаковки з небезпечними вантажами не мали явних дефектів, забруднень небезпечними речовинами та не протікали.

Не передавати до перевезення упаковки, які мають ушкодження, через які небезпечні вантажі проникають або можуть проникнути назовні. Ці вимоги застосовуються також до порожньої неочищеної тари з-під небезпечних вантажів;

в) при навантажені транспортного засобу, великого чи малого контейнера небезпечними вантажами дотримувати спеціальні вимоги до навантаження і обробки вантажів;

г) після завантаження контейнера небезпечними вантажами нанести на контейнер відповідне маркування, що вказує на небезпеку;ти, що вимагаються.

Тобто, якщо вимоги правил не дотримуються, в ході перевезення виявлені порушення, які становлять під загрозу безпеку перевезення, транспортування вантажу припиняється з урахуванням вимог щодо забезпечення безпеки руху, безпечного зберігання вантажу та цивільної безпеки.

З огляду на вищевикладене можно зазначити, що регулювання перевезення вантажів, а зокрема, небезпечних є досить ефективним і має досить тверде законодавство.

2.3 Перевезення небезпечних вантажів водним транспортом

Україна - одна з країн, яка має статус морської держави, причому має вихід до вод двох морів,на сьогоднішній день це є дуже гарним показником, адже деякі держави зовсім не мають змоги підвищувати економіку за допомогою рибного промислу, туризму та інших можливостей. З огляду на це можна говорити про переваги української держави по відношенню до інших.

За останнє десятиріччя має місце значне зростання обсягів транспортування морським та річковим флотом масових небезпечних вантажів - навалочних (руди, кокс, мінеральні добрива тощо), нафтопродуктів, хімічних речовин та інше. Крім того, активно впроваджуються нові пило- та газобезпечні технології перевантаження ядовитих речовин [30]. Пам'ятаючи про те, що при поводженні з такими середовищами безтурботність може коштувати життів, багато морських держав розробили національні правила транспортування небезпечних вантажів. З урахуванням світових тенденцій ще в 1929 р. до Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі (СОЛАС) був включений Кодекс морського перевезення небезпечних вантажів, який постійно вдосконалюється і доповнюється.

Головним юридичним документом, який регламентує перевезення небезпечних вантажів морем, є IMDG - CODE (International maritime dangerous goods - code). Згідно з основними конвенціями мореплавання (СОЛАС і MAРПОЛ) перевезення небезпечних вантажів морем можливе тільки у відповідності до Кодексу IMDG. У цілому програми забезпечення безпеки перевезень небезпечних вантажів базуються на положеннях Міжнародних кодексів керування безпекою, а також охорони суден і портових засобів від загрози тероризму.

Кодекс IMDG містить чотири томи та додатки. Основою безпечного транспортування та обробки небезпечних вантажів у місцях зосередження є відповідні ідентифікація, комплектація, упакування, розміщення, кріплення, маркування, нанесення попереджувальних знаків про небезпеку, а також наявність належної інформації про вантаж з метою його безпечного перевезення і розробки заходів для ліквідації наслідків аварійної події. У зв'язку з цим у першому томі розглянуті питання документації, упакування, розділення і маркування небезпечних вантажів, а також викладені концепція забруднювачів моря та їх градація.

У додатках до Кодексу наведені директиви дій в аварійних ситуаціях з надання першої медичної допомоги, процедури повідомлень про аварії та ін.

Відповідно до СОЛАС найважливішою вимогою до оформлення вантажних документів щодо небезпечних вантажів є оголошення в основній інформації про небезпеку вантажу. Основна інформація повинна містити: відповідне транспортне найменування, клас і підклас вантажу, UN-номер, групу упаковки.

У процесі морського транспортування під впливом хитавиці вмістища з вантажем нахиляються й перекидаються, пробки, не витримуючи тиску рідини, відгвинчуються і внаслідок цього вміст частково або цілком виливається. У зв'язку з цим кодекс IMDG дозволяє вибрати придатну для окремих речовин упаковку, що витримує перевірку на падіння з висоти, можливість складування та ін. Повинна здійснюватися перевірка вантажів, які перевозяться в контейнерах, у тому числі в контейнерах малої вантажопідйомності, контейнерах-цистернах для змішаних перевезень охолоджених зріджених газів. Маркування вантажу повинне містити інформацію про вид зовнішньої транспортної тари і матеріал, з якого вона виготовлена. Крім того, у Кодексі IMDG зазначено, яким чином окремі речовини необхідно складати і розділяти на борту судна. Так, небезпечні вантажі, які можуть виділяти токсичні пари, необхідно укладати переважно на палубі, якщо інші місця не рекомендовані Кодексом.

Відповідно до додатка II МАРПОЛ шкідливі рідкі речовини, що перевозяться наливом, розділяються на чотири категорії:

А - ШРР, які, будучи скинутими в море у процесі очищення танків або зливу баласту, становлять велику небезпеку для морських ресурсів або для здоров'я людини чи завдають значної шкоди різним видам правомірного використання моря, у силу чого виправдовують застосування суворих заходів для недопущення забруднення (наприклад, плавлений нафталін, тетраетилолово, елементарний фосфор); В - такі ж речовини, що становлять небезпеку і виправдовують застосування особливих заходів (наприклад, хлороформ, камфорна олія); С - такі ж речовини, що становлять невелику небезпеку або завдають незначної шкоди, у силу чого вимагають дотримання особливих умов експлуатації (наприклад, сірчана й оцтова кислоти, 60%-й перекис водню); D - речовини, що становлять деяку небезпеку або завдають мінімальної шкоди, у силу чого вимагають деякої уваги при експлуатації (наприклад, ацетон, фосфорна і щавлева кислоти, тверді жири, соєва олія).

Основні результати та висновки. На випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів законодавством України передбачено проведення обов'язкового страхування суб'єктів перевезення - відправника, перевізника та одержувача . Вказаний документ визначає усі необхідні для проведення страхування умови, параметри, зміст типового договору страхування. Наведена форма договору страхування передбачає декілька пунктів, при заповненні яких з'являється потреба розрахунку таких параметрів, як страхова сума повна, ліміт відшкодування за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю третіх осіб, навколишньому середовищу, майну третіх осіб, страховий платіж, франшиза. Законодавчим документом страхова сума на одну тону вантажу та розмір страхового тарифу встановлюються на підставі наведених таблиць в залежності від того, хто виступає суб'єктом перевезення, класу небезпечного вантажу, розміру неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Практичне застосування наведеної в інформації потребує додаткових рахувань при визначенні ряду наведених вище параметрів, що суттєво впливає на трудомісткість праці у процесі оформлення договору обов'язкового страхування[11] .

Дуже цікава Європейська угода про міжнародні небезпечні перевезення вантажів внутрішніми шляхами (ВОПНВ) від 26.05.2000 року, Україна приєдналася до неї 17.11.2000 року. Вона застосовується до міжнародного перевезення небезпечних вантажів суднами внутрішніми водними шляхами. не застосовується до перевезення небезпечних вантажів військовими кораблями чи військово-допоміжними суднами або до інших суден, що належать державі або експлуатуються нею, коли вона використовує їх виключно для урядових і некомерційних цілей. Згідно ст. 6 кожна Договірна сторона зберігає право реґламентувати або забороняти ввіз на свою територію небезпечних вантажів з інших причин, ніж безпека перевезення.

Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті (далі - Укрморрічінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України.

Укрморрічінспекція входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті. Укрморрічінспекція у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства інфраструктури України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України. Основними завданнями Укрморрічінспекції є:

1) реалізація державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;

2) здійснення відповідно до законодавства державного нагляду (контролю) за безпекою на морському та річковому транспорті;

3) внесення пропозицій щодо формування державної політики з безпеки на морському та річковому транспорті;

16) затверджує профілактичні заходи щодо попередження катастроф, аварій, інших аварійних подій на морському та річковому транспорті тощо.

Отже, морські перевезення до цих пір актуальні, не дивлячись на нові потужності авіаційних і автомобільних видів транспортування. Морські вантажоперевезення часто використовуються для доставки товарів з одного континенту на інший, але нерідко використовуються і для коротших маршрутів контейнерних перевезень вантажів. Морські вантажні перевезення мають великий ступінь надійності і часто супроводжуються укладання договору на експедицію вантажів. Крім того, морське перевезення є економічнішим порівняно з авіаційним аналогом. При цьому термін перевезення контейнерів влаштовують практично будь-якого замовника, окрім надстрокових випадків.

На сьогоднішній день Міністерство Інфраструктури України ініціює спрощення оформлення та обробку тразитнх вантажів у морських портах. Для залучення додаткових об'ємів транзитних вантажів спеціалістамиДержавної служби морськог та річкового транспорту Укрморрічфлот був розроблений проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно спрощення оформлення транзитних вантажів», які винесені на публічне обговорення. Проект Закону розроблено з метою: поширення Закону України «Про транзит вантажів» на перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, морським, річковим, авіаційним транспортом; впровадження в українських контейнерних портах системи «трансшипмента», тобто такого режиму транзиту вантажів у контейнерах, що прибувають і відвантажуються водним транспортом та під час зберігання не виходять за межі одного пункту пропуску чи зон митного контролю, яким є територія морського торговельного порту, при якому митне оформлення відбувається без подання вантажної митної декларації та без застосування заходів гарантування доставки; встановлення для товарів, що переміщуються в контейнерах, рівня проведення різних видів контролю (огляд, рентген, зважування тощо).

Отже, транзитне перевезення небезпечних вантажів, крім небезпечних відходів, всіма видами транспорту, повинно здійснюватися відповідно до міжнародних договорів, як це передбачено Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» та не може бути поза дією Закону України «Про транзит вантажів». З метою уникнення протиріч у законодавстві щодо перевезень небезпечних вантажів пропонується внести зміни до Закону України «Про транзит вантажів». Також, проектом акта передбачається встановлення для товарів, що переміщуються в контейнерах, рівня проведення різних видів контролю (огляд, рентген, зважування тощо). Без внесення відповідних змін до законодавчих нормативно-правових актів неможливо залучити додакові обсяги транзитних вантажжів, що проходять через територію України різними видами транспорту. Метою проекту акта є спрощення процедури оформлення вантажів у транзитному сполученні. Завдяки цьому спрощенню відбудеться отримання додаткових доходів державних підприємств та, відповідно, збільшення відрахувань до Державного бюджету України за рахунок залучення нових вантажопотоків, збільшення обсягів перевезення та переробки транзитних вантажів. Правові аспекти На даний час у зазначеній сфері правового регулювання діють такі нормативно-правові акти: Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995року;

Митний Кодекс України від 11.07.2002 року; Закон України «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 року; Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2004 року.

Отже, тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуються як основа для контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасниками конвенцій про водні перевезення.

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (Гаазькі правила) 1924 р. встановлює єдині правила про коносамент. Ці правила визначають межі відповідальності перевізника. У 1968 році були прийняті поправки до конвенції. В новій редакції конвенцію звичайно називають Правила Гаaгa-Вісбі. У 1978 році була прийнята Конвенція ООН про міжнародні морські перевезення товарів (Гамбурзькі правила). Конвенція "Про договори перевезення вантажів по внутрішнім водним шляхам" від 22 червня 2002р.

Серед нормативних актів України у сфері морських перевезень безперечно важливе значення має Кодекс торговельного мореплавства України. Був прийнятий 23.05.1995 р., введений в дію 12.07.1995 р., останні зміни 20.06.2007 р. Але хочу зазначити, що цього документу замало, щоб врегулювати всі відносини, що стосуються перевезень вантажів, зокрема небезпечних. Адже Україна є державою, яка має власне море, і навіть два. З огляду на цей факт, не можна уникнути торгових або інших відносин з іншими країнами. Тому на мій погляд, одного лише Кодексу торгового мореплавства, в національному законодавстві не досить.

2.4 Перевезення небезпечних вантажів повітряним транспортом

Повітряні перевезення здійснюються у відповідності до вимог Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), а також норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України. Вони регулюються Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.2003 року «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів» (зареєстровано у Мінюсті України 07.11.03 р. за № 1023/8344) Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу» (зареєстровано у Мінюсті України 29.08.03 р. за № 755/8076) та іншими нормативними актами, та загальних положень про перевезення і правил перевезення та надання послуг.

Повітряний перевізник -- центральний суб'єкт відносин перевезення. Повітряним перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення і має права експлуатанта авіаційної техніки. Стосовно іноземних повітряних перевізників визнаються права експлуатанта за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1397 вiд 15.11.1996 року «Про затвердження Положення про національного повітряного перевізника» передбачено перевізника із спеціальним статусом -- національного повітряного перевізника. Запровадження для авіаційних підприємств статусу національного повітряного перевізника передбачає створення умов для поліпшення транспортних зв'язків України з іншими державами та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних авіапідприємств на міжнародному ринку транспортних послуг. Статус національного повітряного перевізника підприємству надається за умов: підприємство є юридичною особою згідно із законодавством України і основним видом його діяльності є авіаційні перевезення; більш як 50 відсотків належного йому майна перебуває у державній власності; діяльність підприємства повністю відповідає вимогам Повітряного кодексу України; повітряні судна, які експлуатуються ним на повітряних трасах, відповідають міжнародним технічним вимогам; підприємство має власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію; протягом ос- танніх трьох років не має тяжких порушень щодо виконання польотів згідно з офіційними повідомленнями. Міжнародні перевезення -- це перевезення, здійснюване відповідно до договору міжнародного повітряного перевезення, при якому пункт відправлення і пункт призначення незалежно від наявності перевантаження або перерви в перевезенні розташовані: 1) на території двох держав, 2) на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.

У міжнародних перевезеннях правилами висуваються додаткові вимоги, зокрема ввезення, вивіз або транзит вантажу повинні бути дозволені законами і правилами країни, на територію, із території або через територію якої здійснюється перевезення. Правила встановлюють спеціальні терміни здійснення транспортних операцій, спеціально обумовлюються обов'язки по сплати податків, мита і зборів, які накладаються на перевезений вантаж державними органами і місцевою владою або адміністрацією аеропорту будь-якої країни, на території, із території або через територію якої здійснюється перевезення і які підлягають сплаті відправником або одержувачем (перевізник може, але не зобов'язаний оплачувати такі податки, мита і збори, відправник і одержувач несуть перед перевізником солідарну відповідальність по відшкодуванню йому цих витрат). Питання міжнародних перевезень регулюється Конвенцією для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреаль, 28 травня 1999 року), Наказом Мінтрансу № 793 від 14.10.03 «Про затвердження Правил повітряних перевезень вантажів», Наказом Мінтрансу № 568 від 25.07.03 р. «Про затвердження Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу» та іншими нормативними актами[34].

Перевізником визнається експлуатант, який має сертифікат експлуатанта і відповідну ліцензію на здійснення повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу та пошти.

Іноземний експлуатант визнається перевізником, якщо бортова документація, що видана уповноваженим органом у галузі цивільної авіації відповідної держави відповідає міжнародним договорам, учасником яких є Україна.

Перевезення небезпечних вантажів авіаційним транспортом здійснюється відповідно до вимог законодавства України[8].

Наприклад, інструкція про повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів (далі - Інструкція), розроблена на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.97 N 612-40 "Про затвердження Положення про спеціальні перевезення авіаційним, автомобільним, залізничним, морським, річковим транспортом" з урахуванням вимог Повітряного кодексу України , поширюється і є обов'язковою для підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності та відомчої належності, які беруть участь у повітряних перевезеннях спеціальних та небезпечних вантажів. Ця Інструкція встановлює вимоги та регулює взаємодію структурних підрозділів Укравіатрансу з відповідними підрозділами Державного комітету промислової політики України, Державної служби експортного контролю, Міністерства оборони України, Міністерства закордонних справ України, Державної митної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства екології та природних ресурсів України, а також з експлуатантами, що беруть участь у перевезеннях спеціальних та небезпечних вантажів.

Вантаж з небезпечними властивостями (небезпечний вантаж) - вироби або речовини, які при перевезенні повітряними суднами, завантаженні чи вивантаженні та збереженні можуть загрожувати життю чи здоров'ю людей, довкіллю та безпеці польотів, спричиняти втрату майна, а також можуть бути причиною загибелі чи захворювання тварин.

Міжнародні та внутрішні повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів виконуються експлуатантами України, які отримали дозвіл (право) на виконання перевезень спеціальних та небезпечних вантажів.

Експлуатант - особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі.

Міжнародні та внутрішні повітряні перевезення спеціальних та небезпечних вантажів виконуються в першочерговому порядку з обов'язковим проведенням для спеціальних перевезень додаткових заходів щодо охорони державної таємниці, пов'язаної з цими повітряними перевезеннями, починаючи з часу подання заявки на виконання таких перевезень і до їх завершення.

Повітряні судна, що завантажені спеціальними або небезпечними вантажами, повинні братися під особливий диспетчерський контроль від моменту вильоту з аеропорту (аеродрому) відправлення до моменту прибуття до аеропорту (аеродрому) призначення.

Усі відповідальні особи, які беруть участь у перевезенні спеціальних та небезпечних вантажів, повинні мати спеціальну підготовку згідно з вимогами документа ІКАО "Программы подготовки персонала для перевозки опасных грузов" (далі - Програми підготовки персоналу) і допуск (сертифікат) для виконання таких перевезень.

Повітряні перевезення небезпечних вантажів виконуються з дотриманням вимог, які передбачені чинними "Техническими инструкциями по безопасной перевозке опасных грузов по воздуху"

Повітряні перевезення небезпечних вантажів виконуються з дотриманням вимог, які передбачені чинними "Техническими инструкциями по безопасной перевозке опасных грузов по воздуху"

Спеціальні вантажі, які не визначені в Переліку небезпечних вантажів, але за своїми фізико-хімічними властивостями належать до числа небезпечних, допускаються до повітряних перевезень тільки після віднесення їх до відповідних класів (категорій) міністерством, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковано підприємство - виготовлювач наданого небезпечного вантажу.

Підготовка небезпечних вантажів до повітряних перевезень проводиться вантажовідправником з дотриманням особливих умов перевезень небезпечних вантажів та із застосуванням заходів відповідно до чинного законодавства України для зниження ступеня ризику негативних явищ під час повітряних перевезень.

Дозволяються повітряні перевезення небезпечних вантажів, що допущені до спільного перевезення на одному ПС. При цьому вантажі групуються з урахуванням можливості використання єдиних засобів пожежогасіння.

Для повітряних перевезень небезпечних вантажів виділяються ПС, що обладнані і підготовлені відповідно до вимог нормативно-правових актів з перевезення небезпечних вантажів та експлуатації ПС. Передполітна підготовка ПС проводиться до навантаження небезпечних вантажів.

експлуатант повинен повідомити Мінекобезпеку в строк не менше ніж три робочих дні, якщо транзит радіоактивних матеріалів через повітряний простір України відбувається з технічною посадкою в аеропорту України [15].

Суб'єкт господарювання повинен відповідати кваліфікаційним вимогам відповідно до Правил сертифікації експлуатантів, затверджених наказом Мінтрансувід та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від (далі - Правила сертифікації експлуатантів), та мати Програму з підготовки персоналу, Керівництво з виконання польотів, Керівництво з виконання технічного обслуговування авіаційної техніки, погоджені з Укравіатрансом і затверджені керівником експлуатанта [16].

До перевезення повітряним транспортом допускаються тільки ті небезпечні вантажі, упаковка яких відповідає нормативно-технічній документації на її виготовлення, вимогам правил перевезення небезпечних вантажів повітряним транспортом і гарантує повну безпеку повітряного перевезення при будь-яких режимах (умовах) польоту. Герметична первинна тара обов'язково повинна застосовуватися під час перевезення повітряним транспортом небезпечних вантажів, що самі є легкозаймистими, отрутними, їдкими і корозійними речовинами, або виділяють такі ж пару і гази, можуть ставати вибуховими при висиханні або небезпечно взаємодіяти з повітрям або водою.

Будь-які рідкі речовини, які перевозяться в тарі зі скла, фарфору, кераміки, повинні розміщуватися з поглинаючими прокладними матеріалами в герметично закритій металевій транспортній упаковці.

Металева упаковка повинна укладатися з прокладним матеріалом у дерев'яні шухляди, щоб у випадку витоку або розливу не допустити попадання вмісту на підлогу вантажного відсіку ПС і проникнення його в простір під підлогу фюзеляжу.

Попереджувальні знаки на упаковці з будь-якими небезпечними вантажами наносяться відповідно до ГОСТ 14192.