Злочини проти правосуддя

У всіх статтях суб'єктивна сторона злочину виражена навмисною формою вини. Винятком є ст. 160, в якій йдеться про дачу неправильних показань внаслідок грубої недбалості. В деяких складах мета (наприклад, пред'явлення звинувачення або засудження невинної особи в § 164) є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину.

У більшості статей суб'єкт загальний - осудна особа, яка досягла віку 15 років.

У ряді статей суб'єкт володіє спеціальними ознаками, наприклад особа, яка зобов'язана застосовувати каральну владу держави (§ 147), особа, наділена юрисдикцією чи іншій державною владою за рішенням правових питань (§ 148), особа, відповідальна за утримання ув'язненого під вартою (§ 149).

Санкції за вчинення злочинів проти правосуддя у КК Данії невеликі, в середньому близько 2 років.

Необхідно відзначити, що в КК Данії не містяться кримінально-правові норми, що забезпечують безпеку осіб, які ведуть виробництво у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя.

Злочин проти правосуддя відповідно до КК Данії можна умовно розділити на 2 групи:

1) злочини проти отримання достовірних доказів у справі (§ 158 - § 165, § 147);

2) злочини проти процедури розгляду справи і виконання покарання за що набрало законної сили вироком (§ 148, 149).

Спеціальні ознаки потерпілого встановлені в статтях, що містять додатковий об'єкт (наприклад, честь і гідність громадянина при його помилковому звинуваченні - ст. 234 КК).

В деяких складах злочинів вказуються спеціальні ознаки предмета злочину (докази невинності - ст. 236).

Як правило, санкції статей розділу XXX встановлюють кримінальну відповідальність більше 3 років позбавлення волі, так як це злочини, що відносяться до категорії тяжких. В деяких складах мета (наприклад, утруднення або зрив кримінального переслідування - ст. 239 КК) є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єкт в переважній більшості статей загальний - осудна особа, яка досягла віку 17-ти років. Однак у деяких складах злочинів закон встановлює спеціальні ознаки суб'єкта злочину, наприклад особа, яка зобов'язана давати правдиві показання (ст. 233), особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі (ст. 242), посадова особа (ст. 247 КК).

У XXX роздiлi виділяються наступні об'єкти протиправного впливу, за посягання на які встановлено кримінальну відповідальність:

1) суд або учасники процесу (ст. ст. 232, 245 КК),

2) порядок (процедура) отримання достовірних доказів (ст. ст. 233, 235, 237, 246 КК),

3) процедура провадження у справі (ст.241 КК),

4) своєчасність реагування державних компетентних органів на злочин (ст. ст. 239, 240 КК),

5) порядок відбування покарання у вигляді позбавлення волі (ст. ст. 242, 243, 244, 247 КК).

На жаль, відсутні кримінально-правові норми, що забезпечують безпеку осіб, які ведуть провадження у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. Не визначена польським законодавством кримінальна відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо захищуваних осіб.

Кримінальне право Китаю також містить в собі таку категорію злочинів, як злочини проти правосуддя. Злочини, які посягають на інтереси правосуддя, містяться в § 2 «Злочини проти судового порядку». В цей параграф поміщені 13 складів злочинів Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А.И. Коробеева, пер. с китайского Д.В. Вичикова - СПб, Юридический центр Пресс, 2001. - с. 202-208.. Йому передує параграф «Злочини проти громадського порядку», слід за ним § 3 «Злочини проти управління державним кордоном (кордоном прикордонного району)».

Китайське кримінальне законодавство, як і українське, розглядає правосуддя в широкому сенсі, маючи на увазі під ним не тільки діяльність судових органів, а й інших осіб, що у правосудді. За інструкцією, всі склади злочинів проти судового порядку формальні.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є судовий порядок.

Суб'єктом злочинів проти правосуддя може бути осудна особа, яка досягла віку 16 років. В деяких складах передбачається наявність спеціального суб'єкта (наприклад, секретарі, свідки, експерти в ст. 305, адвокати, представники позивача в ст. 306).

Згідно КК Китаю, дані злочини можуть бути вчинені тільки умисно. Необхідно відзначити, що в кримінальному законі широко розроблений інститут кримінальної відповідальності за співучасть. Причому диференціація покарання відбувається в залежності від тієї ролі, яку здійснював злочинець при вчиненні протиправного діяння, що зазіхає на інтереси правосуддя (наприклад, у ст. 317 організатори, призвідники та активні учасники втечі з в'язниці караються позбавленням волі на строк понад 5 років; те саме діяння , вчинене іншими учасниками, - на строк до 5 років або короткостроковим арештом).

У КК Китаю містяться кримінально-правові норми, які створюють базовий механізм правового захисту осіб, які ведуть виробництво у справі, а також інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. Наприклад, в ст. 309 передбачається кримінальна відповідальність за напад на суд, побиття співробітників органів юстиції, серйозно порушують судовий порядок.

Санкції за даними злочинів коливаються від 3 до 10 років позбавлення волі. Причому майже всі вони носять альтернативний характер і дозволяють суду обрати найбільш підходящий вид покарання.

Об'єкти, за посягання на які встановлюється кримінальна відповідальність, передбачена складами злочинів проти правосуддя, можна класифікувати на групи:

1) суд або учасники процесу (ст. ст. 308, 309);

2) порядок отримання достовірних доказів (ст. ст. 305,306,307,311);

3) кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин (ст. ст. 310, 312, 314);

4) процедура провадження у справі (ст. 313);

5) порядок відбування покарання (ст. ст. 315, 316, 317).

Можна виділити також окремо такий злочин, як кривосвідчення (кривоприсяга) -- злочин, що виражається в наданні завідомо неправдивої інформації правоохоронним органам, суду або органам влади (аналог в українському законодавстві - ст. 384 КК України - Завідомо неправдиве показання). Часто відбувається у формі давання фальшивих свідчень свідком або звинуваченим на суді чи під час слідства, а також посадовою особою під присягою (наприклад, президентом США під час слухань у Сенаті).

У багатьох країнах є кримінальним злочином.

У США кривосвідчення карається строком до 5 років у федеральних судах. Закони штатів також карають кривосвідчення. Як правило, вибір міри покарання входить до компетенції суддів та може коливатися від штрафу і виправних робіт до тюремного ув'язнення, залежно від місцевих законів та обставин конкретного випадку. У Швейцарії кривосвідчення карається тюремним ув'язненням від 6 місяців до 5 років. В Ізраїлі кривосвідчення карається тюремним ув'язненням строком до 7 років, у Німеччині -- терміном до 5 років (стаття 154 КК Німеччини) Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. - с. 87., у Великій Британії -- до 7 років. За російським законодавством кривосвідчення залежно від тяжкості можуть бути покарані позбавленням волі на строк до 5 років.

В Україні даний злочин карається до виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 384 КК України).

Окремі законодавці зарубіжних країн відносять до злочинів проти правосуддя провокацію хабара і безпосередньо пов'язують із процесом доказування (виявлення та закріплення доказів) одержання чи давання хабара, а це вказує на специфічність родового об'єкта кримінально-правової охорони. Останній охоплює суспільні відносини, котрі виникають при здійсненні правосуддя.

Отже, проаналізувавши законодавство України та зарубіжних країн в сфері охорони відносин щодо здійснення правосуддя, можна зробити висновок, що злочини проти правосуддя являються доволі серйозною загрозою для здійснення правосуддя та нормального функціонування органів, що здійснюють досудове слідство, нагляд за додержанням прав та законних інтересів, правосуддя, а також осіб, що не є компетентними органами, але безпосередньо впливають на здійснення правосуддя та встановлення істини по справі.

Звичайно, коло злочинів та ознаки, за якими злочин вважається злочином проти правосуддя, дещо відрізняються в законодавстві різних країн. Але головним є саме коло відносин, на які спрямовано вчинення цих злочинів.

Розділ ІІ. Класифікація злочинів проти правосуддя за об'єктом

У розділі XVIII Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя» передбачено низку складів злочинів, родовим об'єктом яких є суспільні відносини у сфері правосуддя. Правосуддя -- це особливий вид діяльності спеціально уповноважених органів держави (судів) по розгляду і вирішенню справ у порядку конституційного, цивільного, господарського та кримінального судочинства. Крім того, даний розділ передбачає низку складів злочинів, які посягають на встановлений законом порядок провадження дізнання та досудового слідства, а також порядок виконання і відбування покарань.

Одним зі способів класифікації злочинів проти правосуддя є класифікація за об'єктом злочину, який є однією з чотирьох ознак складу злочину.

Термін «склад злочину» з'явився в юридичній літературі наприкінці XVI століття. З XVI століття і до нашого часу було створено багато визначень даного поняття. Наприклад, під складом злочину розуміли сукупність тих ознак, за якими можна було впевнитися в дійсному вчиненні злочину, щоб потім перейти до спеціального розшуку злочинця Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть Общая: лекции. - Т. 1. - М., 1994. - с. 141..

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина:Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін. За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-є вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - с. 89..

При розкритті поняття «склад злочину» в теорії кримінального права є цілий ряд спірних питань. Одне з них -- яке реальне явище відображає це поняття. Із цього приводу в кримінально-правовій літературі існує три точки зору.

Одна з них зводиться до того, що «склад злочину є законодавчою моделлю злочину певного виду», що це - правове поняття, яке «становить законодавчу характеристику (модель) злочину, що містить сукупність (систему) юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад».

Прихильники другої точки зору розглядають склад злочину як соціально-правове явище, факт реального життя, «діяння, що містить описані в кримінальному законі суттєві ознаки злочину», або «сукупність фактів, з якою норма пов'язує кримінально-правові наслідки».

За висловленою останнім часом ще однією точкою зору, склад злочину - це «конструкція, суто теоретична, наукова абстракція, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму» Малахов И.П. Основания уголовной ответственности // Советское государство и право. -- 1991. -- № 6. -- С. 76. .

Потрібно зазначити, що більшість авторів та прихильників кожної з точок зору вважають лише її правильною, доводячи хибність положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позицій загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншими.

Називаючи склад злочину законодавчою моделлю злочинів певного виду, автори першої з наведених точок зору, по суті, розглядають його як специфічну юридичну конструкцію в кримінальному праві. Юридичні конструкції в загальній теорії права вважаються специфічними засобами юридичного вияву волі законодавця і становлять специфічну побудову нормативного характеру, що відповідає певному типу чи виду правовідносин, юридичних фактів, їх зв'язку між собою. Використання юридичних конструкцій надає нормативній регламентації суспільних відносин чіткості і визначеності, забезпечує необхідну формальну визначеність права.

Не торкаючись усіх специфічних ознак складу злочину як юридичної конструкції в кримінальному праві, варто наголосити ряд принципових моментів.

1. Склад злочину як галузева юридична конструкція є реально існуючим компонентом «правової матерії» - одним із засобів виразу змісту кримінального права.

2. Цей компонент є відносно самостійним - за своїм змістом і будовою він не співпадає ні з кримінально-правовою нормою в цілому (так званою логічною нормою), ні з окремими нормативними приписами чи дефініціями окремих термінів.

3. За допомогою складу злочину як юридичної конструкції в кримінальному праві фіксується (моделюється) певний тип суспільно небезпечної поведінки, який законодавець визнає злочином певного виду.

4. Склад злочину як юридична конструкція є засобом виразу змісту кримінального права досить високого рівня системності. Очевидно, таких засобів, як дефініції відповідних термінів та нормативні приписи, для фіксації в кримінальному законі певного типу суспільно небезпечної поведінки як злочину певного виду недостатньо.

Зважаючи на зазначені моменти, для найменування такої юридичної конструкції в кримінальному праві доцільно використати термін «юридичний склад злочину».

Розуміння складу злочину як поєднання юридичних фактів також має своє пояснення з позицій загальної теорії права. Вона розглядає склад правопорушення як особливу побудову фактів, що відображає головні сторони (елементи) правопорушення, а також особливості предмета правової охорони - об'єкт правопорушення і наявність загальної передумови відповідальності, тобто правосуб'єктності. Отже, «перед нами -- не просто комплекс юридичних фактів (фактичний склад), а своєрідне системне поєднання фактів, яке можна назвати фактичною конструкцією» Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2 т. -- Т. 2. -- С. 189..

Отже, у теорії кримінального права термін «склад злочину» вживається в трьох різних значеннях: а) як законодавча модель злочину певного виду; б) як поєднання юридичних фактів (діяння особи з іншими фактичними обставинами); в) як категорія науки кримінального права, суто теоретична конструкція Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів та фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін..; За ред. П.С, Матишевського та ін. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - с. 90 .

У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи, а саме: об'єкт злочину, об'єктивну сторону злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт та суб'єктивну сторону злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі і найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам даного виду.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК, ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого конкретного злочину.

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак та в кінцевому результаті для точної кваліфікації злочину. Склади злочинів можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

Кожний злочин завжди посягає на конкретний об'єкт, завдає йому шкоду або створює загрозу завдання шкоди.

Об'єкт має істотне значення для визначення самого поняття злочину, в значній мірі впливає на зміст об'єктивних та суб'єктивних ознак злочину, є вихідним при класифікації злочинів, побудові Особливої частини КК України.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, які існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Мова йде тільки про найважливіші, найбільш значимі для інтересів суспільства та держави, відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значну шкоду Крецул В.І. Кримінальне право України. Загальна частина: Конспект лекцій. - Миколаїв: Атол, 2006. - с. 88. .

Серед науковців існує багато думок щодо класифікації об'єктів. Найбільш прийнятною вважається класифікація об'єктів «за вертикаллю», згідно якої виділяється три види об'єктів: загальний, родовий та безпосередній.

Загальний об'єкт - вся сукупність суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Родовий об'єкт - це група однорідних відносин, які охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм. Саме класифікація за родовими об'єктами покладена в основу при побудові Особливої частини КК України.

Видовий об'єкт -- це частина родового об'єкта, яка об'єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об'єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле.

Безпосереднім об'єктом є конкретні суспільні відносини, які охороняються певною статтею Особливої частини КК України та яким заподіюється шкода злочином, який підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Крім класифікації безпосередніх об'єктів «за вертикаллю» виділяють їх класифікацію «за горизонталлю». Сутність її полягає у тому, що на рівні безпосереднього об'єкту розрізняють загальний та додатковий об'єкти. Це має місце, коли одним і тим самим злочином заподіюється шкода декільком видам суспільних відносин. Це так звані багатооб'єктні злочини, в яких одні безпосередні об'єкти є загальними, а інші - додатковими Крецул В.І. Кримінальне право України. Загальна частина: Конспект лекцій. - Миколаїв: Атол, 2006. - с. 93..

Загальним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, посягання на які складає суспільну сутність злочину, та для охорони яких законодавець створив відповідну кримінально-правову норму.

Додатковий безпосередній об'єкт - суспільні відносини, яким заподіюється, або щодо яких виникає погроза заподіяння шкоди разом з загальним об'єктом.

Також розрізняють додатковий необхідний (обов'язковий) безпосередній об'єкт та додатковий факультативний (необов'язковий) безпосередній об'єкт.

Додатковий необхідний безпосередній об'єкт - суспільні відносини, яким при скоєнні даного злочину завжди заподіюється шкода.

Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, яким при скоєнні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому ні.

Об'єктивна сторона являє собою зовнішню сторону діяння, що виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює погрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Об'єктивною стороною є суспільно небезпечне та кримінально-протиправне діяння, яке вчинюється у певний час та конкретному місці, певним способом, а у деяких випадках за допомогою конкретних знарядь чи засобів, або у певній обстановці, яка складається у об'єктивній дійсності до моменту скоєння злочину.

Також об'єктивна сторона включає у себе суспільно небезпечні наслідки, які настали або могли настати у результаті скоєного діяння.

Отже, об'єктивна сторона - зовнішня сторона (зовнішнє вираження злочину), яка характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням та суспільно небезпечними наслідками, а також місцем, часом, обстановкою, способом та засобами скоєння злочину.

В об'єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об'єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, - Особливою частиною.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК України можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільне небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину.

Злочини з формальним складом - це злочини, для визнання яких закінченими достатньо самого факту скоєння суспільно небезпечного діяння. У таких злочинах наслідки не включені в об'єктивну сторону і на кваліфікацію діяння не впливають. Злочини з формальним складом фактично можуть заподіювати суспільно небезпечні наслідки, але вони перебувають за межами об'єктивної сторони складу злочину, є факультативними і на кваліфікацію цього діяння не впливають. У таких випадках наслідки можуть враховуватись судом при призначенні покарання як обтяжуюча обставина або ж отримувати самостійну оцінку за іншими частинами цієї статті чи іншими статтями Особливої частини КК України.

Наприклад, у ч. 1 ст. 373 КК встановлено відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (Примушування давати показання) незалежно від можливих наслідків.

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати такі, при конструюванні об'єктивної сторони яких законодавець як обов'язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких складах об'єктивна сторона одержує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом обов'язково треба встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Якщо передбачений у законі наслідок не настав, злочин вважається незакінченим, і кваліфікація вчиненого повинна бути з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК України.

Прикладом злочину з матеріальним складом є розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист, яке вважається закінченим тільки з моменту спричинення шкоди здоров'ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК). Сам по собі факт розголошення відомостей не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок -- спричинення шкоди здоров'ю.

Злочини з усіченим складом -- це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 379 КК відповідальність за вбивство може настати з моменту замаху.

Причинний зв'язок являє собою об'єктивно існуючий зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками, які настали внаслідок скоєння злочину.

Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом.

Місце вчинення злочину - це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина:Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін. За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-є вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 135 с..

Час учинення злочину -- це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки.

Обстановка вчинення злочину -- це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин.

Спосіб вчинення злочину - сукупність (система) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину, форма, в якій виразились суспільно небезпечні дії.

Засоби та знаряддя вчинення злочину -- це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Це знаряддя, пристосування, хімічні речовини та інші засоби вчинення злочинного діяння. В якості засобів вчинення злочину можуть бути застосовані також тварини, малолітні або неосудні.

Знаряддя -- це предмети, використовуючи які особа справляє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо).

Родовим об'єктом злочинів проти правосуддя є суспільні відносини, які регулюють нормальну діяльність органів правосуддя. При цьому правосуддя розуміють відносно до даного розділу КК України. Це, в першу чергу, судді, органи прокуратури всіх рівнів, слідства, дізнання, оперативно-слідчі структури МВС, підрозділи, які виконують рішення, ухвали, постанови, вироки суду, які набрали чинності В.И. Терентьев. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. - Николаев: Изд-во «Дизайн и полиграфия», 2007. - с. 455..

Додатковим об'єктом у деяких злочинах можуть бути суспільні відносини, які охороняють життя, здоров'я, честь та гідність осіб, які вказані у статтях розділу XVIII КК України.

Об'єктивною стороною злочинів проти правосуддя є різні форми протидії нормальної діяльності правосуддя.

Суб'єктивні ознаки складу злочину включають у себе суб'єкт та суб'єктивну сторону.

Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у частині 2 ст. 22, відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Науковці виділяють такі види суб'єктів: загальний, спеціальний, знижений.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення невідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції закону як обов'язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з'ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб'єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання та ін.) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість і т.ін.).

Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види - прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Злочини проти правосуддя за суб'єктивними ознаками характеризуються таким чином: за суб'єктивною стороною - більшість злочинів вчиняються тільки з прямим умислом, чотири склади злочину характеризуються умисною формою вини: до дії - прямий умисел, до наслідків може бути непрямий умисел, чотири злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно; за суб'єктом - суб'єктом більшості злочинів є спеціальний, суб'єктом трьох злочинів є загальний, два злочини можуть вчинятися як загальним, так і спеціальним суб'єктом, у двох злочинах - знижений, чотири злочини можуть вчинятися як загальним, так і зниженим суб'єктом.

В.В. Мульченко запропонував класифікацію злочинів проти правосуддя за об'єктивною стороною злочину та поділив ці злочини на п'ять груп: 1) злочини, які посягають на відносини, які забезпечують реалізацію конституційних принципів діяльності органів розслідування (наприклад, ст. 372 КК «Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності»); 2) злочини, які посягають на відносини, які забезпечують особисту безпеку суддів, народних засідателів, присяжних, працівників правоохоронних органів, інших осіб, діяльність яких здійснюється у сфері правосуддя (ст. 377 КК «погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного»); 3) злочини, які посягають на відносини, які забезпечують отримання достовірних доказів та правдивих висновків по справі (ст. 384 КК «Завідомо неправдиве показання»); 4) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують своєчасне припинення та розкриття злочинів (ст. 396 КК «приховування злочину»); 5) злочини, що посягають на відносини, які забезпечують виконання вироків, ухвал, постанов та призначеного до виконання покарання (ст. 389 «Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі») В.В. Мульченко. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К.-.: Юрінкм Інтер, 2002. - с. 207-208..

Однією з поширених класифікацій злочинів проти правосуддя є класифікація за видовим об'єктом злочину.

Злочини проти правосуддя можна поділити на такі групи:

- злочини, які посягають на встановлений Конституцією і законами України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду при здійсненні ними розслідування, судового розгляду та вирішення справ. Більшість цих злочинів вчиняються службовими особами згаданих органів;

- злочини, які посягають на життя, здоров'я, майно суддів, народних засідателів та інших суб'єктів судочинства у зв'язку зі здійснення ними своїх повноважень;

- злочини, що посягають на встановлений законом порядок доказування;

- злочини, що перешкоджають запобіганню, припиненню та розкриттю інших злочинів;

- злочини, що перешкоджають виконанню судових рішень та посягають на встановлений законом порядок виконання та відбування покарань С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. / За ред О.М. Омельчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- с. 257..

2.1 Правосуддя як родовий об'єкт злочинів проти правосуддя

В Україні діє принцип поділу державної влади на три самостійні гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Органи правосуддя займають особливе положення, обумовлене специфікою виконуваних ними завдань і методів діяльності, які полягають у здійсненні правосуддя шляхом конституційного, цивільного, адміністративного і кримінального судочинства. Ця специфіка, що відрізняє органи правосуддя від інших гілок влади, є основою для виділення злочинів проти правосуддя у самостійну главу Особливої частини.

Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. До органів судової влади в Україні відносяться: Верховний Суд України, Вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання віднесення діяльності Конституційного Суду України до здійснення правосуддя є дискусійним. Фахівці конституційного та кримінально-процесуального права висловлюють протилежні точки зору.

Серед фахівців в галузі кримінального права в цьому питанні також немає єдності думок. Одні вчені доводять, що діяльність Конституційного Суду України не охоплюється поняттям правосуддя стосовно до об'єкта посягань, передбачених главою «Злочини проти правосуддя». Інші стверджують, що діяльність Конституційного Суду України охоплюється поняттям правосуддя і повинна включатися в об'єкт кримінально-правової охорони злочинів, передбачених Розділом ХVIII КК. Судді Конституційного Суду України і практичні працівники дотримуються аналогічної думки Преступления против правосудия / Под ред. к.ю.н. А.В.Галаховой - М.:Норма, 2005. - с. 15-16.. Проте, Конституційний Суд України, будучи органом судової влади, не здійснює правосуддя. Тому нормами Розділом ХVIII КК передбачений захист діяльності тільки судів, які безпосередньо здійснюють правосуддя в рамках цивільного, кримінального та господарського судочинства.

Роль, місце, принципи і діяльність правосуддя закріплені у Розділ VIII Конституції України; Загальної декларації прав людини, схваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.; Конвенції про захист прав людини та основних свобод, схваленої 4 листопада 1950 в м. Римі, яка в Україні вступила в силу 11 вересня 1997 року; Основних принципах незалежності суддів, схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 13 грудня 1985 р.; у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 р. та інших нормативно-правових актах.

Правосуддя - поняття багатозначне. У найзагальнішому вигляді воно означає одну з форм державної діяльності, що має своїм змістом застосування права, тобто правозастосовчу або юрисдикційну діяльність. Правосуддя у вузькому чи власному розумінні слова можна визначити як здійснювану за участю сторін і учасників процесу діяльність суду з розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ, справ про адміністративні правопорушення у формі, регламентованої законом.

Для здійснення правосуддя допомогу і сприяння суду надають інші державні органи: прокуратура, органи дізнання і попереднього слідства, установи, які виконують вироки, які набрали законної сили, рішення та інші судові акти. Нормами глави про злочини проти правосуддя охороняється діяльність не тільки судів, але і перерахованих органів, без діяльності яких виконання судом функції правосуддя було б важко або навіть неможливо.

У спеціальній літературі термін «органи правосуддя» вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому змісті під органами правосуддя розуміються не тільки суди всіх рівнів, а й органи, безпосереднім завданням яких є сприяння правосуддю. Це органи, які здійснюють дізнання, досудове слідство, органи прокуратури, податкової поліції, підрозділи, які виконують вироки, що вступили в силу, рішення, ухвали і постанови судів. Своєю роботою вони забезпечують правосуддя, їх діяльність, як і судова, здійснюється в певній процесуальній формі. Всі названі органи входять складовою частиною в механізм держави, утворюючи при цьому систему правосуддя.

Тому правосуддя як об'єкт кримінально-правової охорони - поняття більш широке, ніж правосуддя як специфічного виду державної діяльності, що здійснюється тільки судом при розгляді кримінальних, цивільних і господарських справ та справ про адміністративні правопорушення. Даний термін слід розглядати як систему суспільних відносин, покликаних забезпечити передумови, нормальне здійснення, а також втілення в життя результатів охоронної, пізнавально-правозастосовної, процесуально-впорядкованої діяльності суду та органів і осіб, що сприяють йому.

При цьому перераховані органи, складаючи частину органів державної влади, виконують і інші функції: управлінські, господарські, організаційні та інші. Кримінальний закон охороняє не всі види діяльності цих органів. Тільки їх специфічна діяльність по вирішенню завдань правосуддя, спрямована на виявлення, викриття і покарання винних у вчиненні злочинів осіб, вирішення цивільних, адміністративних та інших справ, виконання судових рішень, знаходиться під охороною кримінально-правових норм про злочини проти правосуддя.

Для дослідження правосуддя як об'єкта кримінально-правової охорони потрібно з'ясувати, що в юридичній літературі та законодавстві розуміють під терміном «правосуддя», оскільки категорії і поняття будь-якої науки є необхідними формами наукового мислення, ступенем і основою подальшого розвитку доступного знання. Визначення родового об'єкта злочинів проти правосуддя передбачає встановлення точного змісту самого поняття «правосуддя». Категорія правосуддя для розуміння проблем кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя є основоположною, має ключове методологічне значення.

Традиційно під правосуддям розуміють правозастосовну діяльність суду з розгляду і вирішення в установленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави Маляренко В.Т. Правосуддя / В.Т. Маляренко // Юридична енциклопедія. - К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 2003. - Т. 5. - с. 50..

Другий підхід щодо визначення правосуддя є ширшим і, на думку деяких науковців, такий, що відповідає сучасним віхам розуміння правосуддя. Відмінність полягає у тому, що прибічники такого підходу під системою органів правосуддя розуміють не лише судові органи, а й органи, що сприяють здійсненню правосуддя, зокрема, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, та органи, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань. І лише в сукупності вони утворюють систему органів правосуддя.

Злочини проти правосуддя - це посягання на правильну нормальну діяльність органів досудового слідства, дізнання по всебічному і об'єктивному розслідуванню злочинів, судових органів по правильному вирішенню справ, кримінально-виконавчих органів щодо належного виконання судових рішень.

Вважаючи системоутворюючими факторами юридичної діяльності цілі суб'єктів і внутрішню (процесуальну) форму, правосуддя як об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, що забезпечують дотримання процесуальної форми та виконання цілей державної діяльності з розслідування, розгляду, вирішення правових спорів, а також прийнятих компетентними суб'єктами рішень за ними.

Кваліфікація злочинів проти правосуддя з урахуванням ознак суб'єкта має важливе теоретичне і практичне значення. Вона допомагає зорієнтуватися, від кого саме захищено правосуддя за допомогою кримінально-правових обмежень, а також правильно визначити особу, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за відповідною статтею кримінального закону.

Суб'єкт багатьох злочинів проти правосуддя спеціальний - працівники правоохоронних органів, які беруть участь у здійсненні правосуддя, - судді, прокурори, слідчі, дізнавачі, окремі учасники кримінального чи цивільного процесу, особи, попереджені про неприпустимість розголошення даних досудового розслідування; особи, яким були довірені або стали відомі у зв'язку з їх службовою діяльністю відомості про заходи безпеки, що застосовуються щодо судді та учасників кримінального процесу; особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі і знаходяться в попередньому ув'язненні. У всіх інших випадках суб'єктом злочинів проти правосуддя є будь-які особи, які досягли шістнадцяти років, у деяких випадках - чотирнадцяти років.

Проаналізувавши підходи щодо визначення поняття «правосуддя», встановлено, що воно має ґрунтуватись на Конституції України і повинно визначатись у всіх галузях права в одному значенні, а саме як система правових відносин, норм, ідей, поглядів, які реалізуються в процесуальних формах правозастосовної діяльності суду з розгляду і вирішення в установленому законом порядку конституційних, кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ з метою досягнення справедливості, охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави.

2.2 Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

У дану підгрупу можна виділити такі злочини:

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК) - службові особи правоохоронних органів несуть кримінальну відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід (ч. 1), завідомо незаконні арешт або тримання під вартою (ч. 2) та ті самі дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах - порядок і підстави затримання, приводу, тримання особи під вартою визначається Кримінально-процесуальним кодексом України. У ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства »при вирішенні питань, пов'язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 155 Кримінально-процесуального кодексу України; далі -- КПК) і продовженням строків тримання під вартою (ст. 156 КПК), суди мають додержувати вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), далі -- Конвенції) і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. У ст. 155 КПК України передбачено, що взяття під варту можливе лише у випадках, коли законом за вчинений злочин передбачено покарання у виді позбавлення волі, причому, як правило, на строк понад три роки. Підставою для взяття під варту є наявність достатніх даних, які свідчать, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може сховатися від слідства і суду або буде займатися злочинною діяльністю чи перешкоджати встановленню істини, а також із метою забезпечення виконання вироку. Взяття під варту може бути застосовано і до підозрюваного до пред'явлення йому обвинувачення, яке повинно бути пред'явлене протягом десяти днів. Закон вважає злочинними сам по собі незаконний арешт чи незаконне тримання під вартою особи, яка вже раніше була арештована.

Затримання особи провадиться у точній відповідності з положеннями ст. 106, 106¹, 115 і 165² КПК, арешт і тримання під вартою у відповідності із ст. 165² і 165³ КПК.

Саме порушення цих вимог арешту, тримання під вартою або затримання утворить об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 371. Наприклад, такий злочин матиме місце, коли арешт або затримання застосовуються при відсутності до цього фактичних даних або за злочин, який не карається позбавленням волі, а також, наприклад, коли арешт або затримання продовжується після встановлених КПК строків, або тримання під вартою має місце без відповідного судового рішення. Незаконність приводу має місце, коли привід здійснений без достатніх підстав або застосований до особи, яка не підлягає такому приводу, або вчинений без відповідної постанови судових, слідчих або прокурорських органів.

- Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). Стаття 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності є грубим порушенням Конституції і являє собою зловживання тими владними повноваженнями, що надані службовим особам у сфері кримінального судочинства.

- Порушення права на захист (ст. 374 КК) - пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Дізнавачі, слідчі, прокурори, судді несуть кримінальну відповідальність за недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист.

- Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК) - Конституція України (ст. 129) встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Порушення суддями цього принципу є неприпустимим, тим більше шляхом вчинення злочину, передбаченого ст. 375. Судді підлягають кримінальній відповідальності за постановлення завідомо неправосудного (незаконного чи необґрунтованого) вироку, рішення, ухвали або постанови.

- Втручання в діяльність судових органів (ст. 376 КК) - закон забороняє всім без винятку особам втручатися в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення. Втручання може полягати, наприклад у проханні, адресованому судді, у дачі йому вказівок, у критиці в засобах масової інформації до розгляду справи у суді. Для складу злочину не має значення, за допомогою яких засобів (обіцянки різних вигід, погрози тощо) і в якій стадії процесу, в діяльності суду якої інстанції здійснюється втручання. Злочин слід вважати закінченим незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити всебічному, повному й об'єктивному розгляду конкретної справи або добитися винесення незаконного рішення. Якщо такий вплив супроводжувався погрозами, насильством, знищенням майна суддів або засідателів, кваліфікація настає за сукупністю злочинів -- за статтями 376, 377 і 378 КК.

- Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду (ст. 376¹ КК) - згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу. Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VI, редакція від 31 грудня 2011 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua.

- Втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК) - кримінальний закон забороняє вчиняти в будь - якій формі перешкоди до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушувати встановлені законом гарантії їх діяльності та професійної таємниці.

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури (ст. ст. 371, 372 КК); які забезпечують нормальну діяльність організації по наданню правової допомоги громадянам (ст. ст. 374, 397 КК); забезпечують інтереси правосуддя, нормальне функціонування судової системи та її авторитет (ст. ст. 375, 376¹ КК); забезпечують нормальну діяльність суду щодо розгляду справ, які знаходяться в їхньому віданні (ст. 376 КК).

Додатковими об'єктами можуть бути: суспільні відносини, які охороняють життя, здоров'я, честь та гідність потерпілого (ч. 3 ст. 371 КК); суспільні відносини, які охороняють життя, здоров'я осіб (ст. ст. 374, 375 КК); суспільні відносини, які охороняють особисті інтереси судді як громадянина (ст. 376 КК); власність на комп'ютерну інформацію, а також встановлений порядок зберігання та використання цієї інформації (тоді, коли йдеться про несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду), або ж нормальна робота автоматизованої системи документообігу суду (в інших випадках) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. Проф. М.І. Мельника, доцента М.І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та до- пов - К.: Юридична думка, 2010 - с. 978. (ст. 376¹).