Злочини проти життя особи та їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Злочини проти життя особи та їх характеристика

1.1 Поняття умисного вбивства та його кваліфіковані ознаки

1.2 Характеристика вбивства, скоєного через необережність

1.3 Інші злочини проти життя особи

Розділ 2. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я особи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема злочинів проти життя та здоров'я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, одним із факторів його дестабілізації. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров'я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.

На найвищому законодавчому рівні - в Конституції України ст. 3 зазначено, що людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 наголошується, кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Отже, злочини проти життя і здоров'я становлять велику суспільну небезпеку. Вони позбавляють потерпілого найбільш цінних благ, стають трагедією для рідних і близьких йому людей, наслідки безповоротні, заподіяну шкоду не можна ніяк відшкодувати.

Помітна поширеність злочинів проти життя та здоров'я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик - це все зумовлює потребу в постійному дослідженні даної проблеми.

Об'єктом дослідження є норми чинного законодавства України та інші нормативні акти в сфері класифікації, аналізу та виявлення злочинів проти життя та здоров'я людини.

Предметом дослідження є злочини проти життя і здоров'я людини.

Мета й завдання курсової роботи є всебічне дослідження злочинів проти життя та здоров'я людини, на основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань, які становлять зміст курсової роботи:

– розкрити суть та зміст таких понять як злочини проти життя, злочини проти здоров'я, вбивство, тілесні ушкодження;

– дослідити об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів проти життя і здоров'я людини;

– розглянути види та склад злочинів проти життя і здоров'я людини;

– розглянути злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування;

– з'ясувати сучасний стан злочинності проти життя та здоров'я людини в Україні.

Також основними нормативно-правовими документами для вивчення даної проблеми є: Конституція України, Кримінальний кодекс України та коментарі до нього, Закон України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, Постанова «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та ін.

Однак особливості сучасного соціального, політичного й економічного стану в Україні диктують необхідність розширення і поглиблення знань із цієї проблеми в кримінальному праві. З огляду на це вважаємо, що вивчення даного питання може вивести на якісно новий теоретичний і практичний рівень вирішення такої актуальної на сьогодні проблеми.

Розділ 1. Злочини проти життя особи та їх характеристика

Відповідно до Конституції України (ст. 27) - кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних по сягань [13].

Взагалі зміст права на життя складають:

1) право народитися;

2) право вимагати від інших суб'єктів правовідносин політичних, економічних та інших гарантій повноцінного права на життя;

3) право на самозахист від реальної небезпеки для життя;

4) право на звернення за охороною та захистом свого життя до державних, недержавних та міжнародних органів і організацій;

5) право на захист і на рятування уповноваженими працівниками правоохоронних органів, рятувальних служб, медичними та іншими працівниками життя кожної людини;

6) право на відсутність у законодавстві будь-яких підстав для позбавлення людини життя;

7) право розпоряджатися своїм життям на власний розсуд [17, с. 116-117].

Існують випадки, коли позбавлення людини життя не є по рушенням права на життя якщо воно вчиняється внаслідок неминучої потреби застосування сили:

– коли особа захищається від незаконного насильства;

– під час правомірних дій, які законно вчиняються з метою придушення заворушення або повстання (ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) [11].

Отже, життя особи становить велику соціальну цінність, тому воно повинно захищатися належним чином. До них Кримінальний кодекс України відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), вбивство через необережність (ст. 119); доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129) [20].

Об'єктом даних злочинів є життя людини.

Що ж таке вбивство? Вбивство - протиправне (умисне або необережне) позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини. Розрізняються: основний склад вбивства, кваліфіковані склади і привілейовані склади вбивства [26]. Отже, вбивство - це протиправне заподіяння смерті іншій людини [20]. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння [18, с. 31-32], не вважається злочином самогубство чи замах на самогубство.

Об'єктивна сторона вбивства - вчинення протиправної дії (фізичний чи психічний вплив на людину) або бездіяльність (не вчинення будь-яких дій, що могли б відвернути смерть потерпілого).

Суб'єктивна сторона вбивства - вчинення злочину з умислом (прямим або непрямим) і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість).

Суб'єктом вбивства може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти років, за вбивства, передбачені ст.ст. 115-117, і 16-ти років - за вбивства, передбачені ст.ст. 118, 119 КК.

Закінченим вбивство вважається з моменту настання наслідку злочину - смерті людини.

За суб'єктивною стороною злочини проти життя особи поділяються на такі види [17, с. 117; 8, с. 101-110]:

1)умисні вбивства (яке може бути вчинене прямим або непрямим способом);

2)вбивство через необережність (ст. 119), яке може бути вчинене як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної недбалості.



1.1 Поняття умисного вбивства та його кваліфікованих ознак

Найбільш небезпечними посяганнями на життя людини є умисні вбивства.

Умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство [20].

А зараз більш детально охарактеризуємо види умисних вбивств.

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) - ч. 1 ст. 115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116-118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття та деякі інші. Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 - позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років [18, с. 33; 6, с. 74-75].

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин, вони перераховані в пунктах 1-13 ч. 2 ст. 115 [18, с. 33]. Тобто умисні вбивства в свою чергу поділяються на [17, с. 118-119]:

– умисне вбивство двох або більше осіб;

– умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

– умисне вбивство заручника;

– умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;

– умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

– умисне вбивство з корисливих мотивів;

– умисне вбивство з хуліганських мотивів;

– умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

– умисне вбивство вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

– умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

– умисне вбивство вчинене на замовлення;

– умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

– умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК [21; 22, с. 262-263].

Розглянемо зміст кожного з них.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) передбачає, що позбавлення життя цих осіб було вчинене одночасно або протягом короткого проміжку часу і охоплювалося єдністю наміру винного. Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо не доведено, що його намір був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб. Вбивство однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох або більше осіб. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 або за ч. 1 ст. 115 незалежно від послідовності злочинних дій. Замах на вбивство двох або більше осіб, який не призвів до смертельного наслідку, кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 [20; 18, с. 33].

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбито дитину до 14 років або якщо винному було достовірно відомо про вагітність жінки. Кваліфікація злочину не залежить від строку вагітності та життєздатності плоду [20; 18, с. 33].

Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115). Заручником є особа, яка захоплена або утримується будь-ким для забезпечення того, щоб родичі, інші особи, органи держави або відповідні організації виконали певні вимоги як умову звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в момент захоплення або протягом часу утримування заручника, тобто позбавлення волі. Вбивство можливе і внаслідок спроби заручника втекти, під час його перевезення і т. д. Саме захоплення чи утримання заручника є самостійним злочином і кваліфікується за ст. 147 або 349 [20; 18, с. 33-34].

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст.,115). У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки:

- коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю;

- вчинення злочину в присутності близьких потерпілому осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих страждань;

- якщо вбивство воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку, встановленням особливої жорстокості вбивства займаються органи досудового слідства і суду [20; 18, с. 34].

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого знаходилися інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб. Заподіяння при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, тілесних ушкоджень іншим особам слід додатково кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень та якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох людей, вчинено умисне вбивство двох або більше осіб, винний підлягає відповідальності за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 155 [20; 18, с. 34-35].

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. б ч. 2 ст. 115) здійснюється з мотивів, спрямованих на отримання будь-якої матеріальної вигоди (грошей, майна, майнових прав, прав на житлову площу тощо) або з наміром позбутися матеріальних витрат (сплати боргу, платежу аліментів та ін.). Корисливим також є вбивство, вчинене за винагороду або з метою зайняти більш високооплачувану посаду. Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства. А умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч. З ст. 313 як розбій [20; 18, с. 35].

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 і ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, і має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119. При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного [20; 18, с. 35-36].

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115), має місце, якщо вбивство вчинене в зв'язку з виконанням службового чи громадського обов'язку. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти виконання особою покладених на неї обов'язків у державній чи громадській установі, на підприємстві, в організації. Потерпілим при цьому може бути не тільки службова особа, а й інші працівники, які виконують службові функції, та їх близькі родичі. Виконання громадського обов'язку це будь-яка корисна для суспільства діяльність громадянина. Відповідальність за вбивство в зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку настає незалежно від того, коли були вчинені потерпілим дії, які послужили приводом для вбивства. Таким чином, не обов'язково, щоб вбивство було вчинене саме в момент виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку [20; 18, с. 36].

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст.115). Винний може переслідувати мету повністю приховати раніше вчинений злочин або лише обставини, які впливають на кваліфікацію та міру покарання. Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснювати як до, так і в процесі вчинення наміченого злочину. Наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, яка має докази злочину [20; 18, с. 37].

Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Винний може здійснити вбивство в процесі самого зґвалтування або задоволення статевої пристрасті для того, щоб придушити опір потерпілої або з садистських мотивів. Але таке вбивство може мати місце і після здійснення цих злочинів, щоб приховати злочин і уникнути відповідальності. Вбивство і зґвалтування або задоволення статевої пристрасті можуть бути вчинені як одною, так і різними особами (наприклад, при груповому приставанні) [20; 18, с. 37].

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115) це вбивство, вчинене виконавцем за дорученням замовника. Таке доручення, як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звільнення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем і та ін.) [20; 18, с. 37].

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115) має місце, якщо воно вчинене спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей, тому безпосереднім виконавцем вбивства може бути і один учасник групи [20; 18, с. 38].

Умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115). Йдеться про умисне вбивство, вчинене хоча б у другий раз. Вчинення вбивства, передбаченого статтями 116-118, не дає підстав розглядати наступне умисне вбивство як повторне. Умисне вбивство, якому передувало умисне заподіяння смерті, що охоплюється статтями інших розділів КК (терористичний акт, диверсія, бандитизм, посягання на життя працівника правоохоронного органу та ін.), кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115. Цей пункт застосовується незалежно від того, чи був винний засуджений за раніше вчинене вбивство. Якщо особу, яка вчинила повторне вбивство, за жодне з них не було засуджено, останнє вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115, а вчинене раніше кваліфікується самостійно. Незакінчене вбивство (або співучасть в ньому) також створює повторність. Умисне вбивство не може кваліфікуватися як повторне, якщо судимість за раніше вчинене вбивство погашена чи знята у встановленому порядку, а також якщо Умисне вбивство за ч. 2 ст. 115, карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч 2 ст. 115 [20; 18, с. 38-39].

І нарешті охарактеризуємо умисне вбивство за пом'якшуючих обставин, до нього відносяться:

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Передбачене кримінальним законом у випадку сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої об рази з боку потерпілого.

Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства може бути викликане такими обставинами:

суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяж кою образою з боку потерпілого;

суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта (його сильним душевним хвилюванням), а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і здійснюється негайно.

Об'єкт злочину життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діями посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є також час вчинення злочину. Даний злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що являє собою раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, протікає швидко і бурхливо та передбачає здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Дуже часто такий стан є короткочасним, триває декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-ти річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

При цьому, систематичне знущання це особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий характер. Тяжка образа це умисне грубе приниження честі і гідності особи, яке може вчиняти ся у будь-якій формі усно, письмово, дією.

Насильство може бути як фізичним заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв та інше, так і психічним по гроза вчинити якісь дії, що можуть спричинити шкоду потерпілому, але обов'язково протизаконним.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину має дві ознаки: умисел завжди є таким, що раптово виник і афектованим; емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Покарання за злочин обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 120-121].

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117);

Об'єктом злочину є життя новонародженої особи. Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діями посяганням на життя новонародженої дитини; б) наслідками у вигляді її смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними дія ми та наслідками; г) часом це діяння може бути вчинено лише під час пологів або одразу після пологів.

Суб'єктом злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-ти річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

Психічне ставлення особи до своїх дій при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:

його вчинення обумовлене емоційним тиском, який викликаний вагітністю і пологами та психічними процесами, які їх супроводжували;

тимчасовий психічний розлад, який послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.

Не впливає на кваліфікацію даного злочину момент виникнення умислу в матері вбити свою новонароджену дитину. Пом'якшуючою обставиною для цього злочину може бути вбивство дитини під час пологів або одразу після них. В іншому разі відповідальність матері за вбивство своєї новонародженої дитини настає на загальних підставах.

Покарання за даний злочин обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 121-122].

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).

Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діями, що супроводжуються посяганням на життя іншої людини; б) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) певною обстановкою.

Обов'язково умовою кваліфікації умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

При цьому, перевищення меж необхідної оборони це умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Необхідна оборона це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж не обхідної оборони.

Уявна оборона це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або право мірного затримання особи, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Потерпілими від даного злочину вважаються такі категорії осіб:

особа, яка вчинила суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36);

особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);

особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).

При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинців, домінуючим є певне спрямування дій винного він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин і доста вити її відповідним органам влади.

Вбивство вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли при ньому наявними є обставини, що передбачені ч. 2 ст. 115 повинно кваліфікуватися не як умисне вбивство, а за ст. 118.

Покарання за злочин виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років [20; 17, с. 122-123].

1.2 Характеристика вбивства, скоєного через необережність

Кримінально караними визначаються вбивства, вчинені через необережність, передбачені ст. 119 КК, їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити [17, с. 123].

Суб'єктивна сторона - необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості [25, с. 36].

Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: а) діянням посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності (16 років).

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 119 обмеження волі на строк від трьох до п'яти років позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 119 позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років [17, с. 123-124].

Від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. Суспільна небезпека необережного вбивства не настільки висока, як вбивства умисного, оскільки суб'єкт, його здійснює, не тільки не бажає смерті потерпілого, але навіть не допускає можливості її настання в даній ситуації [5].

При цьому, як було зазначено вище, можливі дві форми необережності злочинна самовпевненість і злочинна недбалість [25, с. 36].

Вбивство через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане. Винний розраховує на якісь певні реальні обставини (на своє вміння, свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо). Але, як виявляється, цей розрахунок негодящий, невдалий. Вина особи, яка діяла таким чином, полягає у тому, що вона не була більш уважною, що покладалася на ненадійне. Найчастіше таке трапляється при порушенні різних правил використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин тощо.

Вбивство при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності [14, с. 148].

Вид необережної провини на кваліфікації не впливає. Проте точне його встановлення в кожному конкретному випадку є обов'язковим, оскільки без цього не можна відмежувати необережне вбивство, з одного боку, від навмисного, а з іншого від випадкового заподіяння смерті, казусу. Крім того, точне визначення виду необережності при вбивстві дозволяє правильно індивідуалізувати покарання злочинцю. За загальним правилом вбивство, вчинене із злочинною самовпевненістю, кілька небезпечніше "недбалого" вбивства. Це пояснюється тим, що при самовпевненості позбавлення потерпілого життя відбувається шляхом свідомого порушення певних правил або застережних заходів, спрямованих на охорону людського життя [15 с. 65].

У теорії та практиці виділяють такі різновиди діянь, що порушують правила обережності і здатних призвести до смерті:

а) умисне злочинне діяння, наприклад, підпал будинку, в результаті чого загинули люди;

б) умисне порушення встановлених правил, не є самостійним злочинним діянням, наприклад, порушення правил користування електроенергією або газом у побуті, що спричинило смерть,

в) дії, що суперечать даним науки і професійним правилам, що призвели до смерті.

Необережне вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити [14, с. 149].

Значні труднощі виникають часом при відмежуванні вбивства, скоєного зі злочинною недбалістю, від навмисного. При вбивстві зі злочинною недбалістю суб'єкт не передбачає смерті потерпілого, але повинен був і міг її передбачити. Таким чином, психічне ставлення до вчиненого концентрується тут на суспільно небезпечні наслідки, а саме на смерті потерпілого. Саме ж діяння, що призвело до смерті може відбуватися як умисно, так і необережно.

злочин життя здоров'я медичний

1.3 Інші злочини проти життя особи

Можна назвати й інші злочини проти життя людини, а саме доведення до самогубства та погроза вбивством. Розглянемо детальніше кожне з них.

Доведення до самогубства

Об'єкт злочину - життя людини.

Склад злочину ст. 120 КК, утворює сукупність ознак:

– перебування потерпілого в матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притягнутим до кримінальної відповідальності і т. д.);

– доведення винним потерпілого до самогубства жорстким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людської гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образами, цькуванням чи наклепами).

Об'єктивна сторона злочину - доведення особи до самогубства або замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження людської гідності.

Розглянемо кожне з цих понять:

Жорстоке поводження - грубі дії, що спричиняють потерпілому фізичні та (або) психічні страждання.

Шантаж - загроза розголосити про потерпілого відомості, які той хотів би зберегти в таємниці.

Примус до протиправних дій - загроза, залякування тощо, щоб примусити потерпілого вчинити злочин.

Систематичне приниження людської гідності - це образи, наклеп, знущання та інше різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого. Частина 2 ст. 120 КК передбачає відповідальність за доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.

Під матеріальною залежністю розуміють випадки, коли потерпілий знаходиться на утриманні суб'єкту злочину або отримує від нього істотну матеріальну допомогу.

Інша залежність - це залежність дитини від батьків, студента від викладача, підлеглого від начальника.

Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла віку 16 років.

Суб'єктивна сторона - може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Не визнаються в судовій практиці як жорстоке поводження, що може довести до самогубства, - припинення статевих зв'язків, розірвання шлюбу, одинокі випадки побоїв та інші подібні дії.

Злочин визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, коли потерпілим була неповнолітня особа [25, с. 36-37; 18, с. 42-44].



Погроза вбивством

Погроза вчинити вбивство є психічним насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека. Його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити. Відповідальність за цей злочин передбачена статтею 129 КК.

Погроза вбити може бути доведена до потерпілого будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

Обов'язковою ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то вона складу злочину не становить.

Погроза визнається реальною, якщо винний:

– вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;

– своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував - погроза не марна, вона буде здійснена.

Відповідальність за погрозу настає незалежно від її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.

Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує замах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:

– при погрозі вбивством винний не має на меті негайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпілого, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати, страждати від страху за своє життя;

– при замахові на вбивство винний має на меті зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.

При вчиненні багатьох злочинів погроза вбивством буває складовою частиною такого злочину, зокрема у статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно [14, с. 152-154; 18, с. 44].



Розділ 2. Загальна характеристика злочинів проти здоров'я особи

Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів [9].

Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи [18, с. 45].

Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого) [14, с. 154].

До злочинів проти здоров'я особи відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121--125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133) [20].

Злочинами проти здоров'я не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій.

Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.

Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину. Наприклад ухилення від військової служби способом самокалічення - ст. 409 КК.

Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Заподіяння шкоди здоров'ю виключає кримінальну відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);

при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.) [14, с. 154-155; 9].

Найбільш поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.

Тілесне ушкодження - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини [18, с. 45].

Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена [14, с. 155].

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:

1) патологічний (головний) - визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;

2) економічний (додатковий) - визначає ступінь втрати працездатності;

3) естетичний (додатковий) - визначає знівечення обличчя потерпілого [14, с. 155-156; 25, с. 39].

До інших злочинів, що становлять небезпеку для здоров'я людини, відносяться: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137) [20].

Можна описати більш детально деякі з них.

Незаконне проведення аборту (ст. 134) становить небезпеку для життя і здоров'я вагітної жінки, а в ряді випадків спричиняє тяжкі наслідки (наприклад, смерть, безплідність, важкі захворювання нирок, черевної порожнини тощо). Проведення законного аборту чинним законодавством не забороняється, але він має проводитися лише в стаціонарних лікувальних установах, спеціально пристосованих для подібного роду операцій і при відсутності медичних протипоказань. Протиправність аборту усувається станом крайньої необхідності. Згода вагітної жінки на проведення аборту не виключає відповідальності за ст. 134 особи, яка проводить такий аборт.

Залишення в небезпеці (ст. 135). Частина 1 цієї статті встановлює відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

У частині 2 ст. 135 встановлена відповідальність за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч. 1, а при настанні наслідків, вказаних у ч. З ст. 135, за цією частиною ст. 135.

У частині 3 ст. 135 передбачена відповідальність за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодження, важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має бути причинний зв'язок.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136). Кримінальна відповідальність встановлена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або смерть.

Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в невиконанні або неналежному виконанні шляхом дії або бездіяльності професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого (наприклад нервовий стрес), або смерть, або важке захворювання.

Кримінальний кодекс також містить ряд статей, щодо злочинів пов'язаних з зараженням вірусом імунодефіциту людини [20; 10]. Це - зараження вірусом імунодефіциту людини, чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 130; неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 131; розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - ст. 132. В останні десятиліття у світі набуло поширення захворювання вірусом імунодефіциту людини. Багато в чому масштаби поширення вірусу обумовлені відсутністю ефективних засобів лікування від цього захворювання. Встановлено, що воно передається при попаданні крові зараженого в кров здорової людини [5].

Всі ці злочини проти здоров'я людини є досить актуальними і потребують детального вивчення.

ВИСНОВКИ

Як підсумок із проведеного дослідження можна сказати, що ми всебічно розглянули і дослідили злочини проти життя та здоров'я людини.

Кримінально-правова охорона невід'ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи" [20].

В даній роботі, ми проаналізували два види злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти життя і здоров'я. А також проаналізували, їх основні види, дослідили більшість питань пов'язаних з ними і дали їм кримінально-правову характеристику.

На основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел потрібно зазначити про сучасний стан злочинності проти життя та здоров'я людини в Україні. Адже, успішність рішення завдань карного права пов'язана зі станом і рівнем злочинності, з ефективністю боротьби з нею.

Злочинність має стійку тенденцію до кількісного росту і якісним змінами.

Рівень злочинності на 10 тисяч населення в січні 2013 року становить 23,9%, тоді як у січні 2012-го - 9,3%.

Особливо тяжких злочинів зареєстровано 9 тисяч 934 проти 1 тисячі 55 за аналогічний період минулого року. Тяжких злочинів - 22 тисячі 280, порівняно з 14 тисячами 292 за січень 2012-го. Умисних вбивств - 5 тисяч 270 проти 240 за січень 2012 року.

Рівень злочинності в Україні зріс майже утричі, а в деяких територіальних одиницях - ще більше. Зокрема, у Севастополі, Києві, в Криму, на Херсонщині і Дніпропетровщині.

Також особливу небезпеку становлять злочини пов'язані з зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, зараженням венеричними хворобами, і ті, які вчинюються у сфері медичного обслуговування.

Для рішучого подолання та зменшення злочинності необхідні комплексні міри загальнодержавного масштабу, створення й реалізація єдиної програми, у якій були б задіяні державні органи всіх галузей влади, включаючи активну діяльність правоохоронних органів, а також силових відомств, і організацій здатних внести вклад у рішення цього завдання.

Тому Кримінальний Кодекс України містить достатню законодавчу базу для кримінально-правової боротьби зі злочинністю. Його правильне, неухильне застосування може й повинне зіграти величезну роль у рішенні завдань по скороченню злочинності. Для здійснення цих завдань КК установлює підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства й держави діяння визнаються злочинами, і встановлює види покарань або інші міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів [19, с. 10-11].

Але все ж, незважаючи на всі заходи правових органів країни, в законодавстві України ще залишаються складності у вирішенні питань пов'язаних з злочинами проти життя і здоров'я. Тому, це питання потребує подальшого вивчення і постійної розробки та удосконалення, що сприятиме кращій кваліфікації вбивств і зменшенню кількості даних злочинів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Сайт Державного комітету статистики України.

2. Авраменко О.В. Стан сильного душевного хвилювання: кримінально-правові та психологічні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» / О.В. Авраменко. - Львів, 2008. - 20 с.

3. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья. [Електронний ресурс] / В.И. Борисов, В.Н. Куц. - Х.: НПКФ "Консум", 1995. - 104 с.

4. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. - 467 с.

5. Бородин С.В. Преступления против жизни. / С.В. Бородин - М.: Юристъ, 1999. - 356 с.

6. Вереша В.В. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посіб./В.В. Вереша. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 400 с.

7. Конституція України: за станом на 12.04.12 № 254к/96-ВР

8. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. / М.І. Коржанський. - [2-ге вид.] - К.: Атіка, 2002, - 640с.

9. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: учеб. Пособие под ред. А.И. Рарога. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект. 2007. - 176 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-е вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

11. Кримінальне право України: Навч. посібник./(С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та інш.); за ред. О.М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

12. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / (М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.); за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [2-ге вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

13. Кримінальний кодекс України: за станом на 05.12.12р. №2341-14

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -/За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - [5-те вид., переробл. та доповн.] - К.: Юридична думка, 2008. - 1216 с.

15. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України: станом на 17 січня 1995 р. № 6 і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791.

16. Cелецький С.І. Кримінальне право України: Особлива частина: Навчальний посібник. / С.І. Cелецький. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 496 с.

17. Селецький С.І. Кримінальне право України: Загальна частина: Навчальний посібник. [Електронний ресурс] / [2-ге вид.]. - Київ.: 2008. Вид: ЦУЛ, - 248 с.

18. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник [для студе. вищ. навч. закл.] / П.Л. Фріс - К.: Атіка, 2004. - 488 с.

19. Юрченко О.Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров'я особи в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» - О.Ю. Юрченко. - Харків, 2004 - 20 с.

Размещено на Allbest.ru