Характеристика та кваліфікація кримінальних злочинів

Характеристика та види кримінальних злочинів проти життя, здоров’я, честі та гідності особи. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Злочини проти порядку несення військової служби.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.01.2012
Размер файла 38,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

1. Загальна характеристика та види злочинів проти життя та здоров'я особи

2. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

3. Незаконні дій щодо усиновлення (удочеріння)

4. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

5. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва

6. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки

7. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

8. Незаконного публічного вживання наркотичних засобів

9. Самоправство

10. Загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

1. Загальна характеристика та види злочинів проти життя та здоров'я особи

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечніших. Відповідальність за них передбачена розділом ІІ Особливої частини КК, який називається «злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом три види злочинних посягань: 1) злочини проти життя особи; 2) злочини проти здоров'я особи; 3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.

Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином класифікований.

Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (статті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120).

У свою чергу, вбивства поділяються на: а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч.2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) - вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).

Злочини проти здоров'я є трьох видів: 1) тілесні ушкодження; 2) завдання фізичних або моральних страждань; 3) зараження соціальними хворобами.

Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).

До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).

Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, поділяються на злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.

До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи належать: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна лікувальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додаткові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.

2. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи

кримінальний злочин

Злочини проти волі, честі та гідності особи вперше в історії вітчизняного кримінального права виділені в КК України 2001 р. в окремий розділ (розділ ІІІ Особливої частини). Це пов'язано з необхідністю підкреслити той факт, що завданням КК України (ст. 1) є передусім правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, адже честь і гідність людини, її недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Родовим об'єктом розглядуваних злочинів є воля, честь і гідність особи. Додатковим факультативним об'єктом злочинів, передбачених статтями 149 і 150 КК, може виступати здоров'я людини.

З об'єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого складу. Злочини, передбачені статтями 146, 147,149,150 і 151 КК, мають склади, кваліфіковані за наслідками.

Відповідно, характерною рисою суб'єктивної сторони розглядуваних злочинів є те, що всі вони вчиняються з прямим умислом. Для злочинів, передбачених статтями 147,149 і 150, характерною є спеціальна мета. Психічне ставлення до наслідків, які є кваліфікуючими чи особливо кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 150 і ч. 2 ст. 151, характеризується необережністю.

Суб'єктами злочинів проти волі, честі та гідності особи є особи, які досягли 16-річного віку, а захоплення заручників (ст. 147) - особи, які досягли 14-річного віку. Суб'єкт незаконного поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) та кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 - спеціальний: це, відповідно, лікар-психіатр, який приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад, та службова особа і особа, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

На підставі вищезазначеного злочини проти волі, честі та гідності особи можна визначити як передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду волі, честі та гідності особи або загрожують спричиненням такої шкоди.

3. Незаконні дій щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169)

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, порушення якого може спричинити несприятливі наслідки для нормального фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага усиновителів та усиновлених, піклувальників та підопічних.

З об'єктивної сторони злочин полягає у діях, які можуть виражатися у таких формах: 1) незаконна посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 2) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 3) незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклування); 4) незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім'ю громадян. Визначення незаконного характеру вказаних дій потребує звернення до нормативно-правових актів, які визначають підстави та порядок усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян.

Посередницькою діяльністю щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян слід визнавати діяльність з будь-якого сприяння усиновленню (удочерінню), передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, коли винна особа зобов'язується в інтересах однієї зі сторін виконати певні дії: розшукати батьків усиновленого та отримати від них або від опікунів (піклувальників) згоду на усиновлення, вплинути на суддю з метою прийняття ним позитивного рішення щодо усиновлення, опіки (піклування) чи рішення виконкому відповідної ради або державної адміністрації щодо передачі дитини в сім'ю на виховання, сприяти в оформленні документів, які б мали змогу усунути обмеження, що встановлені законодавством для усиновителів, опікунів чи піклувальників, батьків-вихователів тощо.

Незаконною є будь-яка посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чина виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства.

Інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, зокрема, у: примушуванні дитини до давання нею згоди на усиновлення (удочеріння); прийнятті рішень про усиновлення (удочеріння), встановлення опіки (піклування), передачу дитини на виховання в сім'ю громадян за відсутності для того законних підстав; усиновленні (удочерінні), встановленні опіки (піклування), передачі на виховання в сім'ю громадян дітей, які не можуть бути усиновленні, передані під опіку (піклування) чи на виховання у сім'ю громадян (під патронат); передачі дітей під опіку чи на виховання особам, які не мають права бути опікунами чи виховувати таких дітей; усиновленні дитини особою, яка не може бути усиновителем; підробленні документів, які стосуються зазначених фактів.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 169, вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 цієї статті дій. Факти незаконного усиновлення (удочеріння), передачі дитини під опіку тощо як наслідки цих діянь значення для кваліфікації не мають.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка приватна чи службова особа.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 169) може бути як необережним, так і умисним.

Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) є вчинення їх: 1) щодо кількох дітей; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) з використанням службового становища або 5) спричинення ними тяжких наслідків.

Тяжкі наслідки у складі цього злочину - поняття оціночне. Ними можуть визнаватися самогубство або самокалічення дитини, втеча дитини з подальшим її зникненням безвісти, заподіяння шкоди здоров'ю дитини, матеріальної шкоди у значних розмірах, втягнення дитини у злочинну діяльність, залучення її до порнобізнесу тощо. За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів: за ст. 169 та відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за такі дії.

4. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою(ст. 192)

Потерпілим від цього злочину може бути як власник, так і законний володілець майна - юридична (державна організація, комерційне підприємство тощо) чи фізична особа.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. На відміну від шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Тобто, він не вилучає майно, а лише не передає його належному власникові чи законному володільцеві.

Способами вчинення цього злочину є обман та зловживання довірою. За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочину є аналогічними обману та зловживанню довірою при шахрайстві, при розгляді якого і визначено зміст цих ознак.

Заподіяння майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192, може вчинюватися у формі:

1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів, в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власникові майна чи грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним розсудом і отримувати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (наприклад, перекручування умов договору купівлі-продажу з метою зменшення розміру мита), в результаті чого держава не отримує належних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господарської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соціальних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобильської катастрофи);

5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги. Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках залежить від того, чи була та чи інша особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких платежів. Так, дії працівників транспорту, які не уповноважені відповідним суб'єктом на одержання коштів як плати за надані послуги, пов'язані з перевезенням транспортом пасажирів або вантажу, та які одержують від фізичних або юридичних осіб гроші за безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів, перевезення вантажу, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є настання в результаті його вчинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода, заподіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доході громадян.

Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.

Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єктові власності.

Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку. Вчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати за ст. 364.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також заподіяння майнової шкоди у великих розмірах (ч. 2 ст. 192).

Майновою шкодою у великих розмірах, заподіяною шляхом обману чи зловживання довірою, відповідно до закону (примітка до ст. 192) слід визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

5. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва (ст. 203?)

Основним безпосереднім об'єктом злочину є регламентований законодавством порядок здійснення такої господарської діяльності, як виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання і сировини для їх виробництва. Додатковим об'єктом - авторське право і суміжні права.

Предметом злочину є: 1) диски лазерних систем зчитування; 2) матриці для таких дисків; 3) обладнання для виробництва дисків для лазерних систем зчитування; 4) сировина для такого виробництва.

Диск для лазерних систем зчитування - це будь-який оптичний диск для лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на ньому інформації, що відображає об'єкти авторського права чи суміжних прав, або без запису такої інформації. Лазерною системою зчитування є система, яка дає змогу відтворити інформацію, записану на оптичних носіях у цифровій формі, за допомогою лазерних технологій.

Матриця - це матеріальний носій у виді штампа або іншого аналогічного чи еквівалентного пристрою, який містить інформацію у цифровій формі і використовується для безпосереднього перенесення цієї інформації на диск для лазерних систем зчитування під час його виробництва.

Сировиною для виробництва дисків для лазерних систем зчитування є оптичний полікарбонат. До основних вузлів відповідного обладнання належать прес-форма для термопластавтоматів інжекційного штампування дисків та матриці і штампи, які містять дані, необхідні для штампування дисків.

З об'єктивної сторони злочин полягає у вчиненні однієї з вказаних альтернативно дій із відповідними предметами: 1) виробництво; 2) експорт; 3) імпорт; 4) зберігання; 5) реалізація; 6) переміщення. Вказані дії можуть тягнути відповідальність за ст. 203?, якщо вони вчинені незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства, що регулює виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць обладнання та сировини для виробництва дисків.

Виробництво дисків - це діяльність, пов'язана із застосуванням технологічного процесу з переробки сировини в оптичні носії інформації у формі диску для лазерних систем зчитування, матриць, під час якого одночасно з виготовленням диску здійснюється запис на нього інформації, яка є об'єктом авторського права та 9або) суміжних прав, або без запису.

Під незаконним виробництвом дисків для лазерних систем зчитування треба розуміти виробництво взагалі без отримання належної ліцензії, з використанням тимчасово припиненої або анульованої ліцензії або з порушенням ліцензійних умов (наприклад, не на ліцензованому обладнанні, не у ліцензованих приміщеннях, без нанесення на диски із записом інформації спеціального ідентифікаційного коду, без дозволу осіб, яким належить авторське право та (або) суміжні права, невиконання вимог щодо технологічного забезпечення виробником нанесення на диски спеціальних ідентифікаційних кодів ліцензованим обладнанням).

Під незаконним експортом та імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання і сировини для їх виробництва треба розуміти експорт або імпорт вказаних предметів без наявності ліцензії на цей вид господарської діяльності або з порушенням ліцензійних умов провадження такої діяльності (наприклад, без наявності на експортованих або імпортованих дисках і матрицях спеціальних ідентифікаційних кодів, експорт чи імпорт дисків для лазерних систем зчитування без додержання прав інтелектуальної власності).

У разі, коли здійснюваний з порушенням законодавства експорт або імпорт дисків для лазерних систем зчитування і матриць, обладнання та сировини для їх виробництва набуває вигляду переміщення таких товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 201 як контрабанду.

Під незаконним зберіганням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання і сировини для їх виробництва слід розуміти зберігання таких предметів без здійснення при цьому належного обліку.

Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” не регулює господарську діяльність, яка полягає у реалізації дисків для лазерних систем зчитування і матриць тими суб'єктами, які не є їх виробниками. Реалізація дисків або матриць розглядається у ньому як кінцевий етап їхнього виробництва.

Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва визнається злочином, якщо зазначені вище дії вчинено у значних розмірах. Під значним розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва, що у двадцять разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 203?).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Це службова особа суб'єкта господарювання - юридичної особи, яка є виробником, експортером або імпортером дисків для лазерних систем зчитування, матриць, сировини та обладнання для їх виробництва, а так само фізична особа - підприємець, яка здійснює таку господарську діяльність.

Якщо виробництвом дисків для лазерних систем зчитування і матриць фактично займається особа, яка у встановленому порядку не зареєстрована як суб'єкт підприємництва, вона може притягуватись до відповідальності за ч. 1 ст. 202 за здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької і підлягає ліцензуванню.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 203-1) є: повторність; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; великі розміри. Під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва, що у сто разів і більше перевищує рівень неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 203?).

6. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки

Відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255-270). Статті цього розділу спрямовані на протидію посяганням, які значною мірою визначають істотні риси сучасної злочинності в цілому світі. Серед них - діяльність злочинних організацій, тероризм, торгівля зброєю.

Родовим об'єктом цієї групи злочинів є громадська безпека. Безпека - це стан, за якого немає загрози (небезпеки) заподіяння шкоди, не спричиняється й не може бути спричинена шкода. Громадська безпека - це безпека невизначеного кола осіб, безпека всього суспільства. Для злочинів проти громадської безпеки характерним є те, що посягання спрямоване проти всіх і кожного, шкода заподіюється будь-якій особі, яка потрапить в зону небезпеки, посягання не спрямоване проти конкретної особи.

Отже, громадська безпека - це безпека громади, усього суспільства і будь-якого її члена. Це - суспільні відносини, які складаються з приводу попередження насильницької шкоди від предметів і видів діяльності, що становлять підвищену загрозу: організованої злочинної діяльності, проявів тероризму, зброї та інших загально небезпечних предметів, окремих видів людської діяльності.

Таким чином, громадська безпека - як родовий об'єкт відповідних злочинів - це сукупність охоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, які складаються з приводу убезпечення невизначеного кола осіб та право охоронюваних інтересів від спричинення насильницької шкоди предметами та видами діяльності, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти громадської безпеки є суспільні відносини, які складаються з приводу відвернення загрози від окремих джерел небезпеки - діяльності конкретних видів злочинних організацій, певних загально небезпечних предметів тощо. Додатковими безпосередніми об'єктами більшості злочинів проти громадської безпеки є життя або здоров'я людей, власність.

Обов'язковою ознакою тих злочинів проти громадської безпеки, які полягають у незаконних діях щодо певних речей матеріального світу, є предмет злочину. Це - вогнепальна і холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини і вибухові пристрої, радіоактивні матеріали, відходи і вторинна сировина, легкозаймисті речовини тощо.

Об'єктивна сторона тих злочинів проти громадської безпеки, які мають формальні склади, виконується шляхом дії. Злочини ж із матеріальними складами (вони передбачені статтями 264, 267, 270) можуть бути вчинені шляхом як дії, так і бездіяльності.

Суб'єкт переважної більшості злочинів проти громадської безпеки - загальний. Причому, за такі злочини, як бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), крадіжку, грабіж, розбій та вимагання предметів злочину, передбаченого ст. 262, відповідальність настає з 14-річного віку. Вчинення службовою особою сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ч. 2 ст. 256), втягнення у вчинення терористичного акту (ч. 2 ст. 258?), сприяння вчиненню терористичного акту передбачено як кваліфікуюча ознака цих посягань, а порушення вимог режиму радіаційної безпеки службовою особою - як особливо кваліфікуюча ознака (ч. 4 ст. 267?); суб'єктом привласнення предметів злочину, передбаченого ст. 262, або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем може бути особа, якій вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та радіоактивні речовини були ввірені чи передані і відання, або ж службова особа; відповідальність за порушення ряду спеціальних правил несуть лише особи, на яких покладено спеціальний обов'язок дотримуватися цих правил.

Суб'єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Виняток становлять посягання, які полягають у порушенні спеціальних правил - вони вчиняються з необережності. Переважно необережністю характеризується також ставлення до кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак аналізованих злочинів.

Як ознака основного або кваліфікованого складів злочину в ряді статей аналізованого розділу передбачена загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.1 ст. 259, ч. 5 ст. 260, ст. 264, ч. 3 ст. 265, ч. 3 ст. 265?; ст. 267, ч. 4 ст. 267?; ч. 2 ст. 269, ч.2 ст. 270).

За об'єктом (точніше, з урахуванням джерела небезпеки, протидія якій передбачена відповідними статтями розділу ІХ Особливої частини КК) злочини проти громадської безпеки можуть бути поділені на п'ять груп:

1) злочини, пов'язані з діяльністю злочинних організацій;

2) злочини, пов'язані з тероризмом;

3) злочини, які порушують правила поводження з предметами, які становлять підвищену суспільну небезпеку;

4) злочини, пов'язані з нападом на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення;

5) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил.

7. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276)

Для з'ясування змісту діяння в складі цього злочину слід звернутися до правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного або повітряного транспорту. Під такими правилами слід розуміти будь-який нормативно-правовий акт (він може мати назву не лише „правила”, але й „інструкція”, „положення”, „наказ”, „настанова”, і, звісно ж, „закон”, „постанова”), в якому регламентуються вимоги до убезпечення руху та експлуатації відповідних видів транспорту. Правила безпеки руху регламентують поведінку осіб, які безпосередньо керують транспортними засобами від моменту початку руху (плавання, польоту) до його закінчення, а також дають обов'язкові вказівки щодо руху тощо. Правила експлуатації стосуються використання як самих транспортних засобів, так і їх екіпажів, а також систем та агрегатів, які забезпечують безаварійне функціонування транспорту і в процесі руху, і при підготовці до поїздки, плавання, польоту.

У диспозиції ст. 276 прямо не сказано, що недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій засобів сигналізації та зв'язку також пов'язаний з порушенням відповідних правил. Однак факт недоброякісного ремонту практично можна підтвердити за умови, коли констатовано недотримання нормативних вимог, які встановлені для виконання таких робіт.

Порушення правил безпеки руху може бути вчинене шляхом перевищення швидкості; проїзду на заборонений сигнал; початку руху без дозволу; неподання встановлених сигналів; допуску до поїздки осіб, які не мають належної підготовки, не пройшли медичного огляду чи достатньо не відпочили між поїздками; незадовільної організації спостереження за навколишньою обстановкою; невиконання маршрутів руху чи вказівок осіб, які управляють пересуванням суден; невжиття заходів по відверненню небезпеки; перевантаження літаючих засобів; недотримання техніки пілотування; невиконання команд осіб, які управляють повітряним рухом; давання неправильних вказівок екіпажем повітряних суден; дозволу на виліт чи посадку в несприятливих (заборонених) метеорологічних умовах тощо.

Недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку полягає у порушенні технології робіт, використанні в процесі ремонту неналежних інструментів, пристосувань, запасних частин і витратних матеріалів, відсутності випробувань після ремонту чи проведенні його не за повною програмою тощо.

Ознакою складу злочину, передбачено ч. 1 ст. 276, є створення небезпеки, яка повинна загрожувати не будь-яким цінностям, а лише прямо названим у цій нормі. Тобто, порушення має бути таким, внаслідок якого може статися загибель людей або можуть настати інші тяжкі наслідки.

Реальне заподіяння легкого тілесного ушкодження з необережності внаслідок порушення правил безпеки руху та експлуатації зазначених видів транспорту, а також їх неякісного ремонту тощо, без створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків, не тягне кримінальної відповідальності.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 276) є заподіяння реальної шкоди у виді середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень одному чи кільком потерпілим або заподіяння великої матеріальної шкоди.

Таку матеріальну шкоду складає вартість знищених транспортних засобів чи витрати на ремонт пошкоджених, вартість інших знищених або пошкоджених матеріальних цінностей, витрати на відновлення руху, витрати на компенсацію за невиконання умов договорів перевезення пасажирів і вантажів, відшкодування особам, які потерпіли внаслідок аварії чи катастрофи, екологічна шкода тощо. До уваги слід брати лише пряму дійсну шкоду. Шкоду треба визнавати великою з урахуванням її грошового розміру, можливостей відшкодування, інших конкретних обставин справи. У будь-якому разі шкода може визнаватися як велика, якщо вона, принаймні, не менша, ніж визначена великою самим законодавцем стосовно злочинів проти власності і критерії якої закріплені в примітці 3 до ст. 185. Тобто, це шкода, яка в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 276) є загибель людей.

Суб'єкт аналізованого злочину - спеціальний. Ним є працівник залізничного, водного або повітряного транспорту. Відповідно до чинних нормативно-правових актів, які регламентують правила руху й експлуатації залізничного, водного, повітряного транспорту та ремонт його об'єктів, до відповідних видів робіт допускається лише особи, які досягли 18-річного віку. Таким чином, суб'єктом розглядуваного злочину фактично може бути працівник транспорту, який досяг 18-річного віку.

8. Незаконного публічного вживання наркотичних засобів (ст. 316)

Безпосереднім об'єктом злочину є комплекс заходів, спрямованих на недопущення факторів негативного психічного впливу на членів суспільства, які можуть діяти при незаконному публічному вживанні наркотичних засобів, і перекриття таким шляхом одного з каналів поширення наркоманії.

З об'єктивної сторони злочин характеризується двома варіантами дій: 1) незаконним публічним вживанням наркотичних засобів; 2) незаконним вживанням таких засобів групою осіб. Першому варіанту злочинної поведінки властивий специфічний спосіб дій - відкрите вживання, коли присутність третіх осіб, які усвідомлюють характер того, що відбувається, ігнорується. За групового вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів присутність сторонніх осіб не обов'язкова, але винні усвідомлюють можливість їх появи. обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є місце його вчинення. Ним можуть бути території, призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів (школи, вузи, стадіони, клуби тощо), а також інші місця масового перебування громадян (вокзали, пристані, пляжі, парки, дитячі майданчики, підземні переходи, вулиці, площі тощо) (абз. 2 п. 15 постанови).

При цьому для відповідальності винної особи не має значення, вживали учасники групи наркотики одночасно чи послідовно.

Закінченим злочин вважається з моменту вчинення зазначених вище дій.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Суб'єкт - особа, що досягла 16 років.

Частина 2 ст. 316 встановлює посилену відповідальність за наявності хоча б однієї з перелічених у ній ознак, зокрема тотожної або однорідної повторності.

9. Самоправство (ст. 356)

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що його скоєнням порушується певний порядок реалізації громадянами своїх прав та обов'язків, спричиняється значна шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

Об'єктом злочину є встановлений законом та іншими нормативними актами порядок здійснення громадянами своїх прав та обов'язків, а також права й інтереси громадян та юридичних осіб, що охороняються законом.

Об'єктивна сторона злочину характеризується самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином, підприємством, установою чи організацією; заподіянням їм такими діями значної шкоди і причиновим зв'язком між діями винного та значною шкодою, яка настала.

Під самовільним вчиненням будь-яких дій треба розуміти реалізацію винним свого дійсного або гаданого права всупереч встановленому законом порядку. Наприклад, особа, яка отримала на законній підставі ордер на квартиру, самовільно заселяє її, не дочекавшись виселення колишніх мешканців; особа самовільно, без звернення в суд, вилучає спірне майно, вважаючи, що воно належить їй; особа самовільно без дозволу відповідних органів заселяє вільну квартиру.

Оспорюваність дій особи означає, що інша фізична чи юридична особа вважає такі дії неправомірними, вчиненими всупереч закону.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння самоправством значної шкоди. Питання про те, чи є заподіяна шкода значною, вирішується в кожному випадку залежно від фактичних обставин (розмірів матеріальної шкоди, важливості порушення прав та інтересів тощо).

Заподіяння самоправними діями шкоди, відповідальність за яку передбачена іншими статтями КК (скажімо, тілесних ушкоджень), треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - тобто за ст. 356 і статтею, яка передбачає відповідальність за спричинення відповідальної шкоди.

Якщо самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, то при кваліфікації скоєного застосовується правило конкуренції загальної і спеціальної норм. Наприклад, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном кваліфікується тільки ст. 283, незаконне заволодіння транспортним засобом, скажімо, з метою покататися, - за ст. 289, порушення недоторканності житла - за ст. 162.

Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною формою вини: особа усвідомлює, що вона без належного дозволу, всупереч встановленому законом порядку, здійснює своє дійсне чи гадане право або вчинює завідомо для себе незаконні дії, і що це являє собою певну суспільну небезпечність, передбачає, що її діями може бути завдана значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам власника, і свідомо допускає, а інколи і бажає настання тяжких наслідків.

Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Службові особи за самоуправні дії несуть відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) або за окремі види самоправства, відповідальність за які передбачена іншими нормами (наприклад, статті 162, 163).

10. Загальна характеристика злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Поняття військового злочину має всі ознак, властиві загальному поняттю злочину. Крім того, воно має додаткові специфічні ознаки, зазначені у ст. 401. Такими ознаками є: 1) спеціальний об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб'єкт злочину - військовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) караність діянь за нормами, які вміщені у розділі про військові злочини.

Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Цей порядок закріплений в законах України, Військовій присязі, військових статутах, положеннях про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, порадниках, наказах Міністра оборони та інших актах військового законодавства. Він повинен неухильно додержуватися всіма військовослужбовцями. Злочинні посягання на такий порядок ведуть до підриву боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Безпосереднім об'єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване діяння.

Залежно від безпосереднього об'єкта можна виділити такі групи військових злочинів:

1) злочини, що посягають на порядок взаємовідносин між військовослужбовцями (статті 402-406);

2) злочини, що посягають на встановлений порядок проходження військової служби (статті 407-409);

3) злочини, що посягають на встановлений порядок користування військовим майном (статті 410-413);

4) злочини, що посягають на встановлений порядок поводження зі зброєю та порядок експлуатації військової техніки (статті 414-417);

5) злочини, що посягають на встановлений порядок несення окремих видів військової служби (статті 418-421);

6) злочини, що посягають на встановлений порядок збереження військових відомостей, що становлять державну таємницю (стаття 422);

7) військові службові злочини (статті 423-426);

8) злочини, вчинювані в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (статті 427-435).

Суб'єктами військових злочинів можуть бути військовослужбовці та військовозобов'язані (останні тільки у разі, коли вони проходять навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори).

Військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; в) військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); г) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; д) військова служба за призовом осіб офіцерського складу (ст. 2 Закону України «про військовий обов'язок і військову службу»).

Такими, що перебувають на строковій службі, вважаються солдати, матроси, сержанти й старшини, які проходять військову службу за призовом у межах строків, визначених ст. 23 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

Військову службу за контрактом проходять особи, прийняті на військову службу у добровільному порядку. Порядок прийняття на військову службу за контрактом регламентується ст. 20 Закону та положенням про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців.

До тих, хто служать за призовом, належать офіцери, призвані на військову службу із запасу.

Не належать до військовослужбовців допризовники, тобто особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призовних дільниць, призовники, тобто особи, які приписані до призовних дільниць, і службовці за призовом, тобто особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Альтернативна служба запроваджується замість проходження військової служби і вважається державною службою поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями. Право на таку службу за наявності істинних релігійних переконань мають громадяни України, які належать до діючих, згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в Збройних Силах.

Військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі. Не можуть бути суб'єктами військового злочину особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього відповідно до статей глав V і VI Закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

Військова служба є почесним обов'язком громадянина України. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я й віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Під іншими військовими формуваннями треба розуміти СБ, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України.

Початком перебування на військовій службі вважається: а) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідальність за військові злочини настає, як правило, з 18-ти років, тобто з віку призову на строкову військову службу.

Водночас, оскільки, згідно зі ст. 20 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються особи з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби у разі зарахування їх курсантами на перший та наступні курси навчання до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, відповідальність за військові злочини може наставати і до виповнення винним 18-річного віку.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. передбачає, що військовополонені ворожої армії несуть кримінальну відповідальність за законом про військові злочини за дії, вчинені проти порядку несення військової служби держави перебування в полоні. Конвенція робить виняток для військовослужбовців, які вчинили замах на втечу з полону. Вона не визнає військовим злочином невдалу втечу з полону, а у випадках вчинення втечі військовополонений, вдруге взятий у полон у ході наступних військових дій, не підлягає покаранню за раніше вчинену втечу (статті 84, 87, 89, 91, 92, 93 Конвенції).

Деякі військові злочини можуть бути вчинені тільки військовослужбовцями, які наділені певними спеціальними ознаками. Так, військові службові злочини (статті 423-426) можуть вчинювати тільки начальники та інші службові особи; порушення правил кораблеводіння (ст. 417) - тільки військовослужбовці (військові моряки), на яких покладений обов'язок водіння корабля (командир корабля, штурман, старший помічник командира корабля, вахтовий офіцер та ін..); порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416) - військовослужбовець, який безпосередньо брав участь у здійсненні польоту літального апарату (командир корабля, член льотного екіпажу, службова особа, яка здійснювала керівництво польотом), або готував літальний апарат до польоту (військовослужбовці, які готували літальний апарат до польоту, здійснювали технічний огляд чи ремонтували його).

Особи, які не є військовослужбовцями, можуть притягуватися до кримінальної відповідальності за статтями, що передбачають відповідальність за військові злочини, тільки як підбурювачі, пособники або організатори (ч. 3 ст. 401). Виконавцями й співвиконавцями цих злочинів можуть бути тільки військовослужбовці та військовозобов'язані.

Істотною особливістю норм, які включені у розділ ХІХ Особливої чистини КК, є широка диференціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу та обстановки їх вчинення. Наприклад, посилається відповідальність та застосовуються більш суворі міри покарання за вчинення в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці таких злочинів, як непокора (ст. 402), дезертирство (ст. 408), недбале ставлення до військової служби (ст. 425). Посилання відповідальності за подібні злочини в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці обумовлено підвищення їх суспільної небезпечності в складних умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість, висока дисципліна всіх військовослужбовців.

Умови воєнного стану - це фактичне перебування України в стані війни з іншою державою. Вони настають з оголошенням стану війни чи фактичним початком воєнних дій. Воєнний стан вводиться у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну. Умови воєнного стану зникають у день і час припинення стану війни. Час з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій і до їх припинення називається воєнним. Ця ознака має місце як тоді коли злочини вчинюються у діючій армії, так і в тилу.

Під бойовою обстановкою треба розуміти перебування військової частини (підрозділу) в умовах безпосередньої підготовки й ведення бою (операції). Бойова обстановка може виникнути не тільки в умовах воєнного стану, але й у мирний час, коли частина (підрозділ) відбиває напад на прикордонну заставу, під час вторгнення на територію України збройних банд, при порушенні недоторканності її повітряного чи морського простору.

Посилюється відповідальність за окремі види військових злочинів і в разі вчинення їх групою осіб (ч. 2 ст. 404, ч. 3 ст. 405 та ін.) чи за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 408, ч. 2 ст. 410 та ін.), або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад, ч. 2 ст. 411, ч. 2 ст. 412) тощо.

Разом з тим особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401). Наприклад, особа звільняється (обов'язково) від кримінальної відповідальності тоді, коли вперше вчинила військовий злочин невеликої тяжкості, після чого щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45), чи примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46). Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом ЗСУ, можливе (оскільки це право суду) і при вчиненні особою вперше військового злочину як невеликої, та і середньої тяжкості, якщо вона щиро покаялася (ст. 47), або якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст.48).

Наприклад, суд зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності військову службову особу, яка необережно знищила чи пошкодила військове майно, що заподіяло шкоду у великих розмірах (ч. 1 ст. 412), якщо вона (особа) вперше вчинила такий злочин, після чого щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю усунула заподіяну шкоду. Повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності і військовослужбовець, який погрожував начальникові заподіянням тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 405), якщо він примирився з потерпілим та відшкодував моральні збитки. Водночас суд має право звільнити від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який, наприклад, відкрито відмовився виконати наказ начальника (ч. 1 ст. 402), що було пов'язано з та званою дідівщиною, якщо після вчинення злочину дідівщину було усунено (ліквідовано) і вчинене ним діяння перестало бути суспільно небезпечним, або вів себе законослухняно, не порушував порядок несення військової служби і на час розгляду справи в суді перестав бути суспільно небезпечним.


Подобные документы

  • Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи. Кримінально-правовий аналіз і відмежування від суміжних складів злочинів, та існуючі санкції. Відмінні особливості розгляду справ у відношенні повнолітній та неповнолітніх осіб.

    дипломная работа [225,8 K], добавлен 20.09.2016

  • Загальна характеристика злочинів проти волі, честі і гідності особи. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Кваліфікований склад злочинів: захоплення заручників, торгівля людьми та експлуатація дітей. Незаконне поміщення в психіатричний заклад.

    курсовая работа [31,0 K], добавлен 13.03.2010

  • Характеристика основних об’єктів вчинення злочинів проти волі, честі, гідності особи як юридичних категорій. Незаконне позбавлення волі, викрадення людини. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Незаконне поміщення в психіатричний заклад.

    дипломная работа [47,5 K], добавлен 14.10.2012

  • Суть та зміст таких понять як злочини проти життя і здоров’я, вбивство, тілесні ушкодження: види, склад, об'єктивна та суб'єктивна сторони. Сучасний стан злочинності в Україні; норми чинного законодавства. Злочини у сфері медичного обслуговування.

    курсовая работа [42,7 K], добавлен 27.10.2013

  • Життя як одне з основних та невід’ємних прав людини. Злочини проти життя людини: загальна характеристика та види. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти життя. Досвід кримінально-правового регулювання позбавлення людини життя за її згодою.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 05.01.2014

  • Поняття та види злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Загальна характеристика обставин, що обтяжують зґвалтування в кримінальних кодексах різних країн світу. Особливості караності зґвалтування за кримінальним правом України.

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 26.11.2014

  • Суспільна небезпека злочинів проти довкілля. Загальна характеристика злочинів проти екологічної безпеки, у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря, охорони водних ресурсів, лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.

    курсовая работа [40,3 K], добавлен 09.09.2010

  • Характеристика злочинів проти життя та здоров'я. Історичний розвиток поняття тілесних ушкодження, види та способи їх заподіяння. Кримінально-правова характеристика тілесних ушкоджень, їх відмінність від фізичного болю та визначення ступеня тяжкості.

    курсовая работа [77,2 K], добавлен 15.12.2013

  • Розвиток теорії кваліфікації злочинів. Поняття кваліфікації злочинів та її основні види. Особливості кваліфікації злочинів за наявністю загальної та особливої норм. Ознаки і властивості, які мають значення для вирішення кримінальної справи по суті.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 11.11.2013

  • Характеристика злочинів проти основ національної безпеки. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу. Посягання на життя державного чи громадського діяча. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.

    реферат [21,4 K], добавлен 11.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.