Злочини проти правосуддя

Об'єктивна сторона всіх злочинів даної групи вчиняється шляхом дії.

За законодавчою конструкцією декілька складів злочинів даної групи є формальними (наприклад, ст. ст. 372, 376¹, 397 КК), декілька: за частиною 1 - формальний, за частиною 2 - формально-матеріальний (ст. ст. 374, 375 КК). Один склад злочину за частинами 1 та 2 - формальний, за частиною 3 - формально-матеріальний (ст. 371 КК) та один склад злочину є формальним за частиною 1 та матеріально-формальний - за частиною 2 (ст. 376 КК).

Суб'єкт більшості злочинів - спеціальний, крім ч. 1 ст. 376 КК та ч. 1 ст. 397 КК, де суб'єкт злочин є загальним.

Спеціальний суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, спеціальні ознаки якої встановлені законом або прямо випливають з нього, сукупність яких являється обов'язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності та які за своїм змістом виступають як умова притягнення до кримінальної відповідальності певних осіб та кваліфікуючою ознакою злочину В.И. Терентьев. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. - Николаев: Изд-во «Дизайн и полиграфия», 2007. - с. 24..

Суб'єктивна сторона більшості злочинів даної групи характеризується умисною формою вини, тобто до дії - прямий умисел, до наслідків - може бути й непрямий умисел (ст. ст. 371, 374, 375, 376¹ КК). Декілька злочинів з суб'єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом (наприклад, ст. ст. 372, 376, 397 КК). Злочин, передбачений ст. 376 КК вчиняється з певною метою - перешкодити виконанню суддями і народними засідателями службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення у справі.

кримінальний законодавство суд прокуратура

2.3 Злочини, які посягають на життя, здоров'я, майно суддів, народних засідателів та інших суб'єктів судочинства у зв'язку зі здійснення ними своїх повноважень

Злочини проти правосуддя, що належать до злочинів, які посягають на життя, здоров'я, майно суддів, народних засідателів та інших суб'єктів судочинства у зв'язку зі здійснення ними своїх повноважень, є спеціальними видами посягань на особу судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з виконанням ними обов'язків із здійснення правосуддя, а також захисника та представника особи у зв'язку з наданням ними правової допомоги. До кола цих діянь належать посягання на життя цих осіб та їх близьких, різного роду погрози на їх адресу, заподіяння їм тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження їх майна.

До цієї групи належать такі злочини:

- Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК);

- Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378 КК);

- Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 379 КК);

- Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК);

- Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК);

- Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують нормальну діяльність суду, яка заснована на суворому дотриманні законів по відправленню правосуддя (ст. 377 КК); забезпечують нормальну діяльність суду та судочинства, а також охорону життя, здоров'я та власності осіб, які зазначені статті 378 КК (ст. 378 КК); забезпечують право на життя та здоров'я осіб, які зазначені у статті 379 КК (ст. 379 КК); забезпечують нормальну діяльність осіб, які вказані статті 398 КК, з надання юридичної допомоги населенню, а також їх право на життя, здоров'я та власність (ст. 398 КК); забезпечують нормальну діяльність осіб, вказаних статті 399 КК, з надання юридичної допомоги населенню, а також їх право на власність (ст. 399 КК); забезпечують право на життя та здоров'я осіб, вказаних у статті 400 КК (ст. 400 КК).

Додатковими об'єктами можуть бути: суспільні відносини, які охороняють право на життя, здоров'я та власність судді, народного засідателя або присяжного чи їх близьких родичів (ст. 377 КК); суспільні відносини, які охороняють здоров'я захисника чи представника особи (ст. 398 КК); суспільні відносини, які охороняють життя, здоров'я та власність захисника чи представника особи (ст. 399 КК).

Об'єктивна сторона всіх злочинів даної групи вчиняється шляхом дії.

За законодавчою конструкцією два склади злочинів даної групи є формально-матеріальними (ст. ст. 377, 398 КК). Два складу злочину характеризуються матеріальним складом (ст. ст. 378, 399 КК). Два складу злочину є усіченими (ст. ст. 379, 400 КК).

Суб'єкт двох складів злочинів знижений (ст. ст. 379, 400 КК).

Три складу злочину можуть бути вчинені: за частиною 1 загальним суб'єктом, за частинами 2 та 3 - зниженим (ст. ст. 377, 398, 399 КК).

Один склад вчиняється за частиною 1 загальним суб'єктом, за частиною 2 - зниженим (ст. 378 КК).

Більшість складів злочинів даної групи з суб'єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом (наприклад, ст. ст. 379, 398, 400 КК).

Суб'єктивна сторона одного злочину характеризується за частиною 1 прямим умислом, за частиною 2 - умисною формою вини, тобто до дії - прямий умисел, до наслідків - може бути й непрямий умисел (ст. 377 КК). Склад злочину, передбачений ст. 378, з суб'єктивної сторони характеризується за частиною 1 з прямим умислом , за частиною 2 - прямим умислом до дій, до наслідків може як непрямим умислом, так і необережною формою (ст. 378)

Склад злочину, передбаченого ст. 399 КК, характеризується з суб'єктивної сторони за частиною 1 прямим умислом, за частинами 2 та 3 - прямим умислом до дій, непрямим умислом - до наслідків, до гибелі людей, спричиненню їм тілесних пошкоджень характеризується лише необережної формою вини.

2.4 Злочини, що посягають на встановлений законом порядок доказування

Дана група включає в себе такі злочини:

- Примушування давати показання (ст. 373 КК). Згідно з Конституцією України (статті 28 та 62) ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, а обвинувачення особи не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Цим конституційним приписам кореспондує ст. 22 КПК, яка забороняє домагатися показань осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та застосуванням інших незаконних заходів. Порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК;

- Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК) - крім інтересів правосуддя цей злочин посягає і на інтереси особи та полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке направляється на адресу органів дізнання, слідчого, прокурора або суду. Форма повідомлення - будь-яка: усна, письмова, через третіх осіб, анонімна, із використанням комп'ютерних мереж тощо. Неправдивість повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад повідомлення про нібито вчинену крадіжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Злочин визнається закінченим із моменту одержання неправдивого повідомлення відповідним органом (службовою особою), незалежно від того, чи порушено кримінальну справу і чи було неправдиво звинувачено особу притягнуто до кримінальної відповідальності;

- Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК) - полягає у неправдивому: а) показанні свідка, потерпілого; б) висновку експерта; в) перекладі перекладача. Злочин вчинюється під час провадження дізнання, досудового слідства, судового розгляду або розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України.

Неправдивість показань свідка чи потерпілого полягає у повідомленні неправдивих відомостей про факти та обставини, які їм відомі та які мають значення для вирішення справи. Неправдивість висновку полягає в повідомленнях експертом неправдивих відомостей у висновку, які можуть стосуватися як окремих питань, так і висновків за справою в цілому. Неправдивий переклад - це неправильна передача тих показань, документів та інших матеріалів справи, які підлягають перекладу;

- Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК) - полягає у відмові: свідка - від давання показань, експерта - від виконання обов'язків експерта, перекладача - від виконання обов'язків перекладача;

- Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК).

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують інтереси правосуддя, а також законну діяльність дізнання чи досудового слідства (ст. 373 КК); які забезпечують нормальну, побудовану на суворому додержанні законів, діяльність органів (ст. ст. 383, 384, 385 КК); які забезпечують нормальну, побудовану на суворому додержанні закону, діяльність органів правосуддя (досудового слідства та суду), а також які забезпечують право на життя, здоров'я та власність свідка, потерпілого, експерта (ст. 386 КК).

Додатковими об'єктами можуть бути такі суспільні відносини: які охороняють інтереси обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та ін., у тому числі їх здоров'я та конституційні права і свободи (ст. 373 КК); які охороняють честь, гідність та свободу громадян, яких звинувачують у вчиненні злочину (ст. 383 КК); які охороняють права та свободи фізичних та юридичних осіб (ст. 384 КК).

Об'єктивна сторона більшості злочинів даної групи вчиняється шляхом дії, крім злочину, передбаченого ст. 385 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків», який вчиняється тільки шляхом бездії.

За законодавчою конструкцією всі склади злочинів є формальними.

Суб'єкт двох складів злочинів є загальним (ст. ст. 383, 386 КК).

Всі інші склади злочинів можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом (ст. ст. 373, 384, 385 КК).

Всі склади злочинів даної групи з суб'єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом.

Злочин, передбачений ст. 376 КК вчиняється з певною метою - примусити свідка, потерпілого або експерта відмовитися від давання показань або до давання неправдивих показань чи висновків.

Злочин, передбачений ст. 384 КК, вчиняється з корисним мотивом.

2.5 Злочини, що перешкоджають запобіганню, припиненню та розкриттю інших злочинів

Закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р.1, а також статті 521 - 525 КПК перелічують коло осіб, на яких такий захист поширюється; регулюють виді заходів, які спрямовані на охорону їх життя, здоров'я, майна та особистої недоторканності; встановлюють органи, які уповноважені приймати та виконувати рішення про застосування таких заходів; регламентують їх права та обов'язки, а також підстави, порядок та види відповідальності за порушення цих обов'язків. За найбільш небезпечні порушення вимог цих законів встановлено кримінальну відповідальність у статтях 380 та 381 КК. За інші злочинні діяння, які також перешкоджають розкриттю та присіченню злочинів, кримінальна відповідальність настає за статтями 387, 395 і 396 КК.

Злочини, які можна класифікувати як злочини, що перешкоджають запобіганню, припиненню та розкриттю інших злочинів:

- Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК) - злочин полягає у вчиненні хоча б одного з таких діянь: 1) неприйняття рішення про заходи безпеки (захисту); 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прийняття недостатньо обґрунтованого рішення; 4) незастосування достатніх заходів захисту; 5) несвоєчасне застосування таких заходів. Злочин визнається закінченим за умови, якщо зазначені діяння спричинили тяжкі наслідки (вбивство особи, взятої під захист, спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, загибель її близьких, викрадення дитини, знищення цінного майна тощо). Зазначені наслідки мають перебувати у причинному зв'язку з діянням винного.

До заходів безпеки (захисту), які можуть застосовуватися, належать, наприклад, особиста охорона чи охорона житла, майна, видача зброї чи інших засобів індивідуального захисту, візуальне спостереження, прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переїзд до іншої місцевості тощо;

- Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК) - розголошення -- це повідомлення цих відомостей будь-якій особі, яка не має права на ознайомлення з ними. Спосіб (форми) розголошення та обсяг розголошених відомостей на кваліфікацію не впливають;

- Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК) - відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства чи дізнання можуть бути оголошені лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим. Тому обов'язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 387 КК є наявність спеціального попередження про заборону розголошувати дані дізнання чи досудового слідства;

Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК) - згідно з Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Адміністративний нагляд полягає в обмеженнях і обов'язках: а) з'являтись на виклик в органи міліції; б) повідомляти органи міліції про зміну місця роботи і місця проживання; в) не залишати помешкання в установлений час; г) не перебувати в установлених місцях тощо. Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими повнолітніми особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу зокрема, щодо: а) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають виправлятися і залишаються небезпечними для суспільства; б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення; в) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- Приховування злочину (ст. 396 КК) - заздалегідь обіцяне приховування злочинця, знарядь і засобів учинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочином, визнається пособництвом вчинення злочину (ч. 5 ст. 27 КК). Заздалегідь не обіцяні такі дії називаються причетністю до злочину. Кримінальна відповідальність за причетні до злочину дії настає лише у випадках приховування тяжких чи особливо тяжких (ч. ч. 4 і 5 ст. 12 КК) злочинів. Не визнається приховуванням злочину використання, споживання предметів, речей, здобутих злочином. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину охоплює і недонесення про цей злочин, оскільки недонесення при цьому є складовою частиною приховування - біль тяжкого злочину.

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують нормальну діяльність органів прокуратури, досудового слідства та правосуддя (ст. ст. 380, 381, 396 КК); які забезпечують нормальну діяльність органів досудового слідства та дізнання (ст. 387 КК); які забезпечують діяльність органів за додержанням правил адміністративного нагляду за особами, по відношенню до яких встановлено нагляд (ст. 395 КК).

Додатковими об'єктами можуть бути такі суспільні відносини: охороняють життя, здоров'я та власність осіб, взятих під захист (ст. 380 КК); які охороняють життя, здоров'я учасників судочинства (ст. 381 КК).

Об'єктивна сторона більшості злочинів даної групи вчиняється шляхом дії, крім злочину, передбаченого ст. 380 «Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист», який може вчинятися як шляхом дії, так і бездії.

За законодавчою конструкцією більшість складів злочинів є формальними. Два склади злочинів є матеріальними (ст. ст. 380, 381 КК), тобто вважаються вчиненими з моменту настання суспільно-небезпечних наслідків.

Суб'єкт одного складу злочинів є загальним (ст. 396 КК).

Всі інші склади злочинів можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом (ст. ст. 380, 381, 387, 395 КК).

Більшість складів злочинів даної групи з суб'єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом (ст. ст. 387, 395, 396 КК).

Два склади злочинів, передбачених ст. ст. 380, 381 з суб'єктивної сторони характеризуються умисною формою вини щодо діяння та необережною формою вини щодо наслідків.

2.6 Злочини, що перешкоджають виконанню судових рішень та посягають на встановлений законом порядок виконання та відбування покарань

Видовим об'єктом даної групи є перешкоджання виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) і призначеного до відбування покарання.

До злочинів, які входять у вищевказану групу, належать:

- Невиконання судового рішення (ст. 382 КК) - відповідно до Конституції України (ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. З ст. 129) одним із основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов'язковими до виконання на всій території України. Недотримання цього принципу порушує нормальну діяльність органів правосуддя, перешкоджає виконанню судових актів і тягне за собою відповідальність за злочин, передбачений ст. 382 КК, який є спеціальним видом службового зловживання;

- Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації (ст. 388 КК) - утаювання майна, що підлягає конфіскації, чи яке описано або на яке накладено арешт, є ухиленням від додаткового покарання за вчинення злочину (ст. 59 КК). Винна особа приховує все або частину власного майна, яке може бути конфіскованим. Предметами утаювання можуть бути: належне винній особі майно, грошові суми, цінні папери (крім зазначених у Додатку до Кримінального кодексу), а також ті предмети, що були використані винним як засоби чи знаряддя вчинення злочину (ст. 81 КПК);

- Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК);

- Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390 КК);

- Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань (ст. 391 КК);

- Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК);

- Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) - самовільним визнається залишення, яке здійснене без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути здійснена з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка проводить дізнання, із зали судового засідання, з місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового утримання Стефанов С.О. Втеча з місць позбавлення волі: соціальний аспект. Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць: Вип. 14. Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць / Редкол.: С.В. Ківалов (гол. ред.) та ін. - Одеса: Юридична література, 2004. - Вип. 22. - с.915-916;

- Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК).

Безпосередніми об'єктами цієї групи злочинів є такі суспільні відносини, які: забезпечують нормальну діяльність судових органів (ст. 382 КК); забезпечують нормальну діяльність органів правосуддя у сфері виконання вироків та рішень суду (у частині конфіскації майна) та забезпеченні цивільного позову (ст. 388 КК); забезпечують нормальну діяльність органів правосуддя у сфері виконання вироків у частині мір покарання (ст. 389 КК); які забезпечують нормальну діяльність пенітенціарних органів (ст. ст. 390, 391 КК); забезпечують нормальну діяльність пенітенціарних органів, яка відповідає вимогам закону, вказаних а також здоров'я осіб, вказаних у статті 392 КК (ст. 392 КК); забезпечують нормальну діяльність виправних закладів та закладів попереднього ув'язнення, а також право на життя, здоров'я та само здоров'я працівників та власність вищевказаних закладів (ст. 393 КК); забезпечують нормальну діяльність спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394 КК).

Додатковими об'єктами можуть бути такі суспільні відносини: які охороняють інтереси обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та ін., у тому числі їх здоров'я та конституційні права і свободи (ст. 373 КК); які охороняють честь, гідність та свободу громадян, яких звинувачують у вчиненні злочину (ст. 383 КК); які охороняють права та свободи фізичних та юридичних осіб (ст. 384 КК).

Об'єктивна сторона більшості злочинів даної групи вчиняється шляхом дії (ст. ст. 388, 392, 393, 394 КК).

Злочину, передбачені ст. ст. 382, 389, 390 КК, вчиняються тільки шляхом бездії.

Злочин, передбачений ст. 391 «Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань», може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

За законодавчою конструкцією всі склади злочинів є формальними.

Всі склади злочинів даної групи можуть бути вчинені тільки спеціальним суб'єктом.

Всі склади злочинів даної групи з суб'єктивної сторони вчиняються тільки з прямим умислом.

Два складу злочину є предметними. Так, предметом, передбаченим ст. 388 КК, є описане чи конфісковане майно. Предметом, передбаченим ст. 382 КК, є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який набрав законної сили і який постановляється.

Два злочину, передбачені ст. ст. 389, 390 КК, вчиняються з певною метою. Так, метою передбачено ст. 389 КК, є ухилення від відбування покарання, , не пов'язаного з позбавленням волі, а передбаченою ст. 390 КК - ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

Для чотирьох складів злочину обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину. Так, у ст. ст. 391 та 392 КК місцем вважається кримінально-виконавча (виправна) установа, де відбувається обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення (ст. 63 КК) волі, у ст. 393 КК - місце позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув'язнення, у ст. 394 КК - а) спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров'я для лікування від наркоманії (ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.); б) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20, статті 93, 94 КК).

Висновки

Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, реальне дотримання яких є неодмінною умовою формування правової держави. Суди покликані розглядати скарги на рішення і дії органів влади та управління, громадських об'єднань і посадових осіб, вирішувати конфлікти між гілками влади, юридичними особами, громадянами, застосовувати заходи державного примусу з метою відновлення порушених прав і покарання осіб, винних у вчиненні злочинів.

Органи правосуддя займають особливе положення, обумовлене специфікою виконуваних ними завдань і методів діяльності, які полягають у здійсненні правосуддя через конституційне, цивільне, адміністративне і кримінальне судочинство. Ця специфіка, що відрізняє органи правосуддя від інших гілок влади, є основою для виділення злочинів проти правосуддя у самостійну главу Особливої частини КК.

Органами правосуддя є, строго кажучи, тільки суди, проте їх діяльність тісно пов'язана з роботою інших органів, які прийнято називати правоохоронними. Це служби, які здійснюють дізнання, досудове слідство, прокурорський нагляд, виконання вироків і рішень. Своєю роботою вони забезпечують здійснення правосуддя (наприклад, без досудового розслідування неможливо розгляд в суді кримінальних справ), крім того, їх діяльність, як і судова, протікає в певній процесуальній формі, тому посягання на їх нормальну роботу також відносяться до злочинів проти правосуддя, поняття яких у даному випадку слід розуміти широко, включаючи в нього крім судів та інші зазначені вище органи.

Злочини проти правосуддя - це, головним чином, посягання на судову владу та її діяльність. Конституцією України визначається, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124), що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ст. 126). Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції України).

Статтями Кримінального кодексу України, що утворюють розділ XVIII «Злочини проти правосуддя», захищається діяльність судів України та органів, які забезпечують цю діяльність і сприяють їй - органи дізнання, слідства і прокуратури.

Виходячи зі сказаного, можна розкрити характер відносин, які виступають в якості основного об'єкта злочинів проти правосуддя. Суб'єктами цих відносин є, з одного боку, держава і представляють її органи правосуддя, з іншого - судді, працівники правоохоронних органів, а також інші особи, які зобов'язані сприяти здійсненню правосуддя (свідки, експерти і т.д.) або не протидіяти цьому ( будь-які громадяни). Змістом відносин є нормальна діяльність судів і правоохоронних органів.

Крім зазначеного основного об'єкта при вчиненні злочинів проти правосуддя нерідко порушуються й інші відносини, що виступають в якості додаткових об'єктів (права та інтереси громадян і т.д.).

Від злочинів проти правосуддя слід відрізняти посягання, які також зачіпають інтереси органів правосуддя, але не пов'язані зі специфікою їх діяльності. Такі діяння можуть порушувати нормальну діяльність будь-яких органів влади та управління і тому представляють собою злочину або проти інтересів державної служби (хабарництво, халатність тощо), або проти порядку управління (підробка документів і т.д.).

Зі сказаного випливає, що злочини проти правосуддя - це навмисне вчинені діяння, які порушують правильну роботу суду та інших органів, які сприяють йому у здійсненні правосуддя, які вчиняються посадовими особами вказаних органів або громадянами, зобов'язаними сприяти або не перешкоджати цій діяльності.

Класифікація злочинів проти правосуддя повинна ґрунтуватися на конкретних видах відносин, які становлять нормальну роботу органів правосуддя і правоохоронних органів.

Одним з найбільш притаманних ознак злочинів проти правосуддя є діяльність в сфері здійснення правосуддя, на неправильну роботу якої направлено вчинення даних злочинів, а також те, що у більшості складах злочинів суб'єкт є спеціальним.

На основі проведеного дослідження було виявлено, що становлення і розвиток в Україні норм законодавства про кримінальну відповідальність, які передбачали відповідальність за злочини проти правосуддя, було складним і суперечливим. Це можна пояснити цілим рядом обставин: нестабільністю суспільних відносин, перебуванням українських земель під впливом різних держав, нерівномірним розвитком національної системи законодавства, швидкими змінами соціального життя. Тобто формування кримінально-правової охорони правосуддя є наслідком природно-історичного розвитку суспільства. У зв'язку з цим виділено такі етапи становлення та розвитку в Україні кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь:

Перший етап (ХVІ - початок ХІХ ст.) - зародження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Дослідження правових джерел цього періоду свідчить, що посилюється кримінально-правова охорона правосуддя. У гетьманських інструкціях і ордерах набули розвитку норми Литовських статутів, що містили вказівки на здійснення справедливого правосуддя без хабарництва і за законом. Це свідчить про розвиток правової культури, зміну ідеології в суспільстві та посилення кримінально-правової охорони правосуддя.

Другий етап (початок ХІХ - початок ХХ ст.) - становлення кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Аналіз правових норм цього часу свідчить, що в них здійснюється детальна регламентація відповідальності за злочини проти правосуддя. Прикладом є Уложення про покарання кримінальне і виправне 1866 року. Потрібно зазначити, що дані норми були розроблені законодавцем того часу досить детально і деякі з них актуальні і дотепер.

Третій етап (початок ХХ - до цього часу) - сучасний етап кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь.

Дослідження норм кримінальних кодексів зарубіжних країн у сфері кримінально-правової охорони правосуддя дало нам змогу виявити, що: у більшості досліджуваних кодексів зарубіжних країн відповідальність за злочини проти правосуддя передбачена в об'єднаних у межах одного розділу. Крім того, вивчення норм, які передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти правосуддя, дало змогу виявити переваги та недоліки кримінального права України, визначити напрями його подальшого вдосконалення.

Проаналізувавши різні доктрини щодо визначення об'єкта злочину, автор обґрунтовує прийнятність позиції вчених, які об'єкт злочину визначають як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів.

На підставі аналізу юридичної літератури та норм, що містяться у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, встановлено, що об'єктом кримінально-правової охорони цього розділу є не лише порядок здійснення правосуддя, а й порядок діяльності органів та осіб, що сприяють здійсненню правосуддя.

Пропонується родовий об'єкт злочинів, відповідальність за які передбачена у розділі «Злочини проти правосуддя», визначати як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя.

Також встановлено, що розділ «Злочини проти правосуддя» КК України передбачає не всі діяння, які посягають на здійснення правосуддя у його широкому розумінні. Пропонується включити до даного розділу КК України такі склади злочинів, як приховування злочинів від обліку та реєстрації, завідомо незаконна відмова в порушенні кримінальної справи, завідомо незаконне порушення кримінальної справи, незаконне припинення кримінальної справи, незаконне закриття кримінальної справи.

Список використаної літератури

Нормативно-правові акти:

1. Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. зі змінами, внесеними Протоколом N 11. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

3. Основні принципи незалежності суддів, схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 13 грудня 1985 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

4. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

5. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство із змінами і допов. на 17 січня 2012 року - К.: Алерта; ЦУЛ, 2012. - 184 с.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство із змінами і допов. на на 18 січня 2012 року - К.: Алерта; ЦУЛ, 2012. - 212 с.

7. Уголовный кодекс УССР // Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. Х.: Типографія Вукопспілки, 1922. - 723 с.

8. Уголовный кодекс УССР редакции 1927 г. / Текст с постатейными разъяснениями и циркулярами и постановлениями НКЮ и Верхсуда УССР и определениями УКК Верхсуда по 1 июля 1927 г с сопост. таблицей статей УК старой и новой редакции и алф.-предм. указателем / сост. И.И. Курицкий, Л.А. Гиммельфарб, Н.И. Шихмантер. - Х.: Юриздат НКЮУССР, 1927. - 407 с.

9. Кримінальний Кодекс УСРР. Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України за 1927 рік. Офіційне видання Народнього Комісаріяту юстиції. № 26-27. Відділ Перший. - Укрголовліт ч. 819/кв. Харків. Урядова Друкарня ім. Т. Фрунзе.

10. Кримінальний кодекс УРСР, затверджений Законом від 28.12.1960 року // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

11. Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 01 грудня 1994 № 264/94-В, редакція від 28 січня 2005 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

12. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 № 3781-XII, редакція від 07 серпня 2011 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

13. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 № 3782-XII, редакція від 11 червня 2009 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

14. Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР, Редакція від 08 жовтня 2011 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

15. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 № 565-XII, редакція від 17 січня 2012 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

16. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, редакція від 08 липня 2011 р. // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

17. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VI, редакція від 31 грудня 2011 р.

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади». // Електроний ресурс: www. zakon.rada.gov.ua

19. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства».

20. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі».

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 вересня 2011 року № 8 «Про узагальнення судової практики про застосування судами кримінально-процесуального законодавства при призначенні судових експертиз і використання їх висновків у кримінальному судочинстві».

Спеціальна література:

1. Антологія української юридичної думки: в 6 т. / [редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.; упоряд. І.Б. Усенко]. К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. Т. 3: Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. - 584 с.

2. Бажанов, М. И. Уголовное право Украины: Общая часть / М. И. Бажанов. - Днепропетровск, 1992.

3. Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології / В.К. Грищук. - Львів: «Світ», 1992. - 256 с.

4. Демин Ю.М. Преступления против правосудия. - М., 2000. - с. 240.

5. Дришлюк И.А. Общая характеристика проступков и преступлений против правосудия по «Правам, за якими судиться малоросійський народ» 1743 года. Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць: Вип. 14. Актуальні проблеми кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права. - Одеса: Юридична література, 2002. - с.39-46.

6. Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. проф. О.О. Шевченка. - К.: Олан, 2001. - 214 с.

7. Крецул В.І. Кримінальне право України. Загальна частина: Конспект лекцій. - Миколаїв: Атол, 2006. - 464 с.

8. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці/ Упорядники: Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко. - К.: Істина, 2001. - 272 с.

9. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. -- 328 с.

10. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів та фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін..; За ред. П.С, Матишевського та ін. - Стер. вид. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 512 с.

11. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., перероб. і допов. - Х.: Право, 2010. - 608 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін. За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 455 с.

13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / [Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - Вид. 2-ге, переробл. та допов. - К.: Атіка, 2008. - 712 с.

14. Лобанова Л.В. Преступления против правосудия: теоретические проблемы классификации и законодательной регламентации. - Волгоград, 1999. - 156 с.

15. Малахов И.П. Основания уголовной ответственности // Советское государство и право. - 1991. - № 6. - с. 76.

16. Маляренко В.Т. Правосуддя / В.Т. Маляренко // Юридична енциклопедія. - К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 2003. - Т. 5. - 734 с.

17. Міжнародні стандарти незалежності суддів: Зб. док. - К.: Поліграф-Експерт, 2008. - 184 с.

18. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. / Музиченько П.П. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 642 с.

19. Мульченко В.В. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовт. 2001 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К.-.: Юрінкм Інтер, 2002. - с. 207-210.

20. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій / Навроцький В.О. ? К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 772 с.

21. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.

22. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. Проф. М.І. Мельника, доцента М.І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та до- пов - К.: Юридична думка, 2010 - 1288 с.

23. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [Андрушко П.П., Арсенюк Т.М., Бантишев О.Ф. та ін.]; за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.Ф. Фесенка. -2-е вид., перероб. та доп. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

24. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М. Й.- К.: Атіка, 2001. - 656с.

25. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. -- К., - "ФОРУМ", 2001. - 393 с..

26. Преступления против правосудия / Под ред. к.ю.н. А.В.Галаховой - М.: Норма, 2005. - 416 с.

27. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Общая часть уголовного права. -- М.: Юрид. лит., 1991. -- 288 с.

28. С.Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. / За ред О.М. Омельчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- 297 с.

29. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

30. Стефанов С.О. Втеча з місць позбавлення волі: соціальний аспект. Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць: Вип. 14. Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць / Редкол.: С.В. Ківалов (гол. ред.) та ін. - Одеса: Юридична література, 2004. - Вип. 22. - с.915-920.

31. Терентьев В.И. Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. - Николаев: Изд-во «Дизайн и полиграфия», 2007. - 564 с.

32. Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. - 144 с.

33. Уголовный кодекс Дании / Научное редактирование и предисловие С.С. Беляева. Перевод с датского и английского С.С. Беляева, А.Н. Рычевой - СПб: Юридический центр Пресс, 2001. - 230с.

34. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. докт. юрид. наук, проф. А И Коробеева, пер. с китайского Д.В. Вичикова - СПб, Юридический центр Пресс, 2001. - 303с.

35. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. канд. юрид. наук, доц. А.И. Лукашов, докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецова; перевод с польського Д.А. Барилович - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001.- 234 с.

36. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. - М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. - 208 с.

37. Уголовное право. Особенная часть. Учебник / Под ред. А. Б. Мельниченко, М.А. Кочубей, С. М. Радачинского.- Изд-во: Феникс.- 2005. - 560 с.

38. Уголовное право Российской Федерации. Особенная часть: Учебник / Под ред. проф. Б.В. Здравомыслова. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2000. - 552 с.

39. Уголовное право России. Особенная часть / Под ред. Б.В. Здравомыслова. - М.: Юристъ, 1999. - с. 715.

40. Уголовное право России. Часть Особенная. Учебник для вузов/ Отв. ред. Л.Л. Кругликов. 2005. - с. 586.

41. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе: Часть Особенная / [А.Я. Светлов, М.И. Бажанов, В.В. Сташис і др.]; отв. ред. А.Я. Светлов, В.В. Сташис. - К.: Наук. думка, 1985. - 456 с.

42. Уголовное право УССР: Общая часть / Под ред. В.В. Сташиса, А.Ш. Якутова. - К.: Вища школа, 1984. - 379 с.

43. Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб.: в 2 т. / за ред. В.Д. Гончаренка. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. Т. 1: З найдавніших часів до початку ХХ століття. - 472 с.

44. Хрестоматія з історії держави та права України. - Том 2. Лютий 1917 р. - 1996 р.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2х т./ В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; за ред. члена-кореспонлдента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. - К.: Ін Юре. - 1997. - 800 с.

45. Хрестоматія з історії держави та права України. - Том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст .: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2х т./ В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; за ред. члена-кореспонлдента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. - К.: Ін Юре. - 1997. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru