2.6 Державний устрій

Найважливішими органами державної влади й управління в Афінах були: народні збори; рада 500 - буле; виборні службові особи - стратеги, архонти та ін. Брали участь у державному управлінні також ареопаг і геліея.

Народні збори - еклезія. Це юридично і фактично найважливіший орган Афінської держави, який вирішував найважливіші справи країни. В засіданнях Народних зборів мали право й обов'язок брати участь тільки повноправні громадяни Афін чоловічої статі, які досягли 18 років, але фактично - з 20 років, бо молодь з 18 до 20 років навчалася військової справи у спеціальних таборах і служила в охороні кордонів. Не мали права участі в зборах позбавлені політичних прав громадяни, жінки, метеки, чужинці та раби. Отже, кількість учасників Народних зборів була невеликою. Та ще й не кожен уповноважений до участі в зборах громадянин у зв'язку з різними обставинами міг з'явитися в Афінах на збори. Отож, незабаром був встановлений кворум - 6 тис. осіб. З меншою кількістю громадян збори не проводились. Місцем зібрань був пагорб Пнікс біля Акрополя, потім афінський театр або агора (площа в Афінах). Спочатку Народні збори скликали раз на місяць (місяців у греків було десять). Потім (у IV ст. до н. е.) - чотири рази на місяць, тобто 40 разів на рік. При потребі відбувалися позачергові, надзвичайні збори. Скликала збори урядова колегія Ради 500 - притани. Вона складала й порядок денний Народних зборів, який вирішувала за чотири дні до скликання зборів [21, 195].

Збори скликали спеціальні герольди. При вході урядовці (сіархи) перевіряли за списками правомочність учасників. Кожному громадянинові видавали значок (символ), на підставі якого потім виплачували за присутність на зборах гроші. За головні збори - по 9 оболів, за всі інші - по 6 оболів (з IV ст.). За порядком стежили 30 наглядачів, що мали загін поліцейських - токсотів. Перші збори кожного місяця (пританії) вважалися головними (кугіа еккіекіа). На них приймали найважливіші закони і загальнодержавні рішення, проводили перевірку діяльності вищих службових осіб (епіхайротонія). Кожне з питань, яке виносили на Народні збори, попередньо обговорювали у Раді 500, яка пропонувала свій проект рішення. Він, однак, не був обов'язковим для зборів. Другі збори були призначені для розгляду поданих громадянами всіляких заяв і прохань (зокрема, про надання громадянства). Кожен громадянин міг звернутися до Народних зборів з приводу як державних справ, так і особистих проблем, які не могли бути вирішені органами виконавчої влади. Треті і четверті збори призначалися для розгляду всіх інших державних питань, причому три питання порядку денного могли стосуватися культу, три - прийому послів і три - інших справ.

Присутні на зборах громадяни сиділи, де хто хотів, за винятком випадків, коли обговорювали надзвичайний закон стосовно долі громадянина. Тоді розміщувались і голосували по філах. Головував на зборах один з пританів, визначений шляхом жеребкування. Потім (з IV ст. до н. е.) Рада 500 обирала спеціальну колегію (президію) у складі дев'яти осіб.

Перед початком зборів приносили жертви, читали молитву. Обговорення питань починали з викладення їх суті й оголошення проекту рішення Ради 500 - пробулевми. Після цього приступали до голосування: чи збори погоджуються з пробулевмою; чи слід знову розпочати обговорення питання. В обговоренні питань міг брати участь кожен громадянин. Виступаючий вставав на відведене місце й одягав миртовий вінок - в знак того, що він виконує державну функцію і в цей момент є недоторканою особою. Оскільки в Афінах було високо-розвинене і цінувалось ораторське мистецтво (існували спеціальні ораторські школи), то виступали зазвичай професійні політики, оратори ("демагоги").

Щоб пропозиції громадян і рішення самих Народних зборів не суперечили вже існуючим законам країни, діючому праву, збори щорічно обирали спеціальну колегію семи номофілаків, які разом з головуючим зборів стежили за цією справою. Крім того, будь-який громадянин, покликаючись на незаконність пропозиції іншого, міг домагатися зняття її з голосування і навіть з обговорення, заявляючи, що порушить проти автора пропозиції судове звинувачення.

Голосування в Народних зборах проводилось у давні часи криком, згодом - піднесенням рук (хейротонія). Таємне голосування іноді також мало місце (білими і чорними камінцями) - у справах, що стосувалися окремих громадян. Остракізм проводили шляхом таємного голосування глиняними черепками, де писали ім'я людини, яку вважали за потрібне вигнати з Афін.

Компетенцію Народних зборів не було чітко визначено. Вони, як уже зазначалось, могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін, як загальнодержавних, суспільних справ, так і справ окремих громадян. Компетенція Народних зборів постійно розширювалась паралельно з демократизацією афінського суспільства та політичного ладу. Народні збори передусім були законодавчим органом, а також найвищою інстанцією у сфері політичній, адміністративній і судовій. Вони ж обирали всіх службових осіб.

У законодавчій сфері розрізняли загальнообов'язкові закони (потоз), а також постанови, що торкалися конкретних справ чи осіб (рзерпізта).

Прийняття законів становило собою демократичну, проте складну процедуру. Щорічно на перших Народних зборах нового року можна було висувати питання про зміну існуючих законів чи видання нових. Якщо збори проголосували за таку необхідність позитивно, то громадянину, що вносив цю пропозицію, пропонували подати у Раду 500 проект нового закону. Там його й обговорювали. Якщо проект був схвалений Радою, то разом з рішенням Ради його виносили на найближчі головні Народні збори. Законопроект одночасно публікували для всезагального ознайомлення. Схвалений Народними зборами законопроект ще, однак, законом не був - його передавали у суд присяжних - геліею. У геліеї в спеціальній колегії номофетів проводили судову процедуру розгляду законопроекту. Народні збори шляхом жеребкування обирали п'ятьох офіційних опонентів нового проекту, захисників старих законів - синдиків, або синегорів. Так відбувався своєрідний судовий процес: громадяни, які пропонували законопроект, доводили його доцільність і необхідність, а синдики захищали старі закони. Но-мофети вирішували долю проекту голосуванням. У випадку позитивного вирішення законопроект набував сили закону. Отже, роль геліеї у прийнятті законів була, по суті, вирішальною [4, 197].

Народні збори розглядали також питання про війну чи мир, фінансові питання (накладання податків, встановлення зборів, мит), питання заборони чи дозволу ввозити чи вивозити певні товари, культові справи, обрання державних урядовців, а у військовий період - військового командування. У будь-який час вони могли зажадати від урядовців звітувати про свою діяльність, притягати їх до відповідальності та віддавати до суду.

Народні збори виступали і як найвища судова інстанція. Вони розглядали справи про антидержавні злочини (зрада, перехід на бік ворога, видача державної таємниці, спроба повалити існуючий лад, бунт) і будь-які інші справи, розслідуючи їх від початку і до кінця, або тільки в принципі висловлювали думку стосовно винного з тим, щоб детальніше цю справу розглянув суд. Такий засіб розгляду справи переважно застосовували у тих випадках, коли виникало побоювання, що суд може виправдати впливових, знатних громадян, незважаючи на їх очевидну вину.

Народні збори розглядали скарги громадян з приводу хабарництва, зловживань державних урядовців владою, на зловмисних донощиків ("добросовісні" донощики одержували половину майна засуджених ворогів держави). В Афінах навіть були спеціальні люди, які порушували звинувачення проти недобросовісних урядовців і політичних діячів - сикофанти.

У Народних зборах, як уже згадувалось, проводився і остракізм. Для законності рішення на зборах мав бути встановлений кворум - не менш 6 тис. громадян. Засуджений остракізмом повинен був упродовж десяти днів залишити Афіни. Остракізм тривав десять років, згодом - п'ять. Засуджений не позбавлявся ні громадянських, ні інших прав, майно теж не конфісковувалось.

Рада - буле. Створена Рада, як зазначалось, Клісфеном. Членів Ради обирали за жеребом у кожній філі - по 50 осіб. До реформи Перікла обраними могли бути тільки громадяни перших трьох розрядів, потім усі громадяни незалежно від розрядів, які досягли 30-річного віку і не позбавлені політичних прав. Потрібна була також згода самого громадянина. Особи, обрані у Раду, - булевти, проходили спеціальну перевірку Радою попереднього скликання - виясняли громадянську позицію булевтів, політичні погляди, моральність, відсутність компрометуючих фактів, боргів та ін. При виявленні якихось негативних відомостей булевта переобирали. Раду обирали на рік. Переобирати булевтів можна було тільки раз. Булевти складали клятву, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки і діяти відповідно до закону. Спочатку виконання функцій булевтів було безплатним. З часів Перікла їм виплачували по 5 оболів у день і ще по 1 оболу на обід. Під час засідань булевти накладали миртові вінки (на знак виконання державних функцій), у театрі, на видовищах їм виділяли кращі, почесні місця [18, 157].

Після закінчення строку повноважень кожен булевт складав звіт про свою роботу. Під час діяльності Ради будь-який громадянин міг оскаржити дії булевтів до Народних зборів. За здійснені злочини булевти притягались до кримінальної відповідальності. Рада виключала такого булевта зі свого складу, його могли віддати до суду і кинути до в'язниці.

Засідання Ради відбувалися щоденно, крім святкових і траурних днів. На засіданнях могли виступати з власної ініціативи або викликані для цього службові особи держави.

З самого початку виявилося, що Рада є занадто чисельним органом і тому обговорення рішень надто затягувалось, приймалися вони з труднощами. У зв'язку з цим виникла необхідність поділити Раду на 10 колегій що 50 осіб у кожній. Кожна колегія управляла країною місяць, а який саме - вирішували за жеребом. Час урядування називався пританією, а члени цієї колегії - пританами. З-посеред пританів щодня обирали головуючого (епістат). Таку функцію можна було виконувати під час своєї пританії тільки раз. Головуючий постійно, якщо була потреба, то й вночі, мусив знаходитись з третиною пританів у приміщенні Ради - фолосі. Тут вони вирішували всі справи, приносили жертви, обідали. Головуючий мав державну печатку і ключі від головної святині, де зберігались державна скарбниця й архів. Він головував на засіданнях усієї Ради і в Народних зборах. У IV ст. до н. е. такий порядок управління змінюється: головування у Раді та в Народних зборах перейшло до дев'яти так званих проедрів, яких обирали за жеребом на місяць - по одному від кожної з дев'яти неурядуючих колегій Ради. За жеребом обирали і головуючого - епістата проедрів. Ніхто не міг бути обраний на цю посаду двічі впродовж року.

Раду при потребі збирали у повному складі в спеціальному приміщенні - булевтерії або у храмі Деметри чи в інших місцях.

Засідання Ради, як і пританій, були переважно відкриті, хоч в окремих випадках їх оголошували закритими. На весь рік обирали трьох секретарів: один вів протоколи засідань Ради і Народних зборів, відав архівом; другий доповідав суть справ і скарг, оголошував рішення Ради і Народних зборів; третій контролював ведення фінансових справ.

Компетенція Ради була широкою (це був своєрідний уряд країни), вона охоплювала законодавчу, виконавчу і судову сфери. Рада попередньо слухала і підготовляла всі питання, які виносили на обговорення Народних зборів, пропонуючи свій проект рішення (пробулевму). Без рішення Ради збори не могли прийняти жодного закону чи іншої відповідальної постанови. Рада брала участь у самому процесі прийняття законів: усі законопроекти Народні збори спрямовували у Раду для детального обговорення й оцінки. При відхиленні законопроекту Радою здебільшого його, не обговорюючи, відхиляли й Народні збори.

Рада відала також впровадженням прийнятих законів у життя. Вона повинна була чітко дотримуватися рішень Народних зборів. Проте нерідко збори залишали Раді широке поле діяльності, навіть надавали їй майже необмежені повноваження щодо реалізації законів.

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового управління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, відала всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна, розподіляла допомогу між малозабезпеченими громадянами. Рада визначала розмір; внесків у загальну скарбницю афінських союзників - членів Морського союзу, укладала різні угоди, давала на відкуп державні прибутки, відала випуском грошей. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи - військовий флот, армія, кіннота, будівництво нових кораблів, укріплень, нагляд за арсеналами, доками, гаванями, забезпеченням війська [9, 187].

У галузі цивільної адміністрації Рада здійснювала все поточне управління країною, контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відповідальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими державами: приймала чужі й виряджала свої посольства, вела переговори, укладала міжнародні угоди, заслуховувала звіти афінських послів про виконання ними доручених справ та ін.

Раді належала також судова влада. Спочатку вона була широкою, але з IV ст. до н. е. скоротилась, бо чимало судових повноважень Ради перейшло до Народних зборів і геліеї. До Ради, щоправда, надходили заяви про державні злочини, службові порушення та ін. Однак права стосовно покарання винних у неї були обмежені: вона могла накладати штраф - до 500 драхм, але й такий вирок можна було оскаржити в геліею.

Колеги архонтів і стратегів, інші службовці. В Афінах, окрім Народних зборів і Ради, важливу роль у системі управління країною відігравали службові особи - державні урядовці. На ці посади їх обирали на Народних зборах чи зборах філ відкритим голосуванням або шляхом жеребкування. Особи, яких обирали, повинні були дати згоду на зайняття даної посади. Щоправда, така згода була не обов'язковою для тих, котрі обиралися за жеребом. Обраний не міг відмовитися від посади, хіба що мав на це важливі підстави, підтверджені свідками або особистою присягою. Жеребкування здійснювали білими і кольоровими квасолинами: з однієї урни витягали квасолину, з іншої - табличку з іменем кандидата. Витягнута біла квасолина засвідчувала обрання даного громадянина на посаду. Обирали таких осіб шляхом голосування:

військових командирів і службовців - 10 стратегів (командирів загонів), двох гіппархів (командирів кінноти), 10 філархів (командирів окремих загонів кінноти), каталогістів, які відали набором кінного війська, софроністів і епімелетів - осіб, котрі відали набором та військовою підготовкою ефебів - юнаків з 18 до 20 років;

урядовців фінансового управління; державних скарбників-елленотаміїв; військових скарбників, скарбника видовищного фонду;

інших урядовців: відповідального за водопостачання і стан криниць та джерел; відповідального за будівництво суден; завідувача театральними виставами (містеріями) і 10 осіб, які відали влаштуванням свят Діонісія та інших видовищ і урочистостей.

Більшість кандидатур на названі посади попередньо розглядали на Раді. Необхідним було їх схвалення (рекомендація) Радою (зокрема, стратегів, гіппархів, скарбників).

Обрані шляхом відкритого голосування названі урядовці належали до категорії хейротонетой (хейротонія - голосування). Всіх інших урядовців обирали шляхом жеребкування - за філами. Вони належали до категорії клеротой (жереб). Сюди відносили архонтів, атлотеків (організаторів ігор, розваг) та ін. Крім звичайних, так би мовити, постійних урядовців, іноді обирали ще надзвичайних, тимчасових - для виконання одноразових доручень - послів, наглядачів за будівництвом якоїсь громадської споруди тощо.

Службових осіб обирали строком на рік. Не можна було обіймати дві посади одночасно або одну і ту ж саму посаду двічі підряд (за винятком військових посад, зокрема стратегів).

Спочатку за виконання своїх функцій, як уже зазначалось, службові особи жодної винагороди не одержували (крім тих осіб, що обіймали другорядні посади - герольди, писарі, та ін.). З часів Перікла майже усі вони почали діставати певну платню - дієти. Лише стратеги і скарбники й надалі залишалися безоплатними, отже, ці посади могли займати люди заможні.

Всі урядовці, обрані на посади за жеребом чи голосуванням, повинні були пройти спеціальну перевірку, що мала назву докимасія, її метою було виявити професійні якості урядовця, відсутність (чи наявність) компрометуючих фактів, моральне обличчя та ін. Перевіряли його громадянство, вік, відсутність боргових зобов'язань, особливо перед державою, відношення до військової служби та ін. До деяких урядовців висували спеціальні, професійні вимоги. Так, архонти повинні були довести своє громадянство щонайменше до трьох поколінь (по батькові і по матері), стратеги мусили мати землю в Аттіці та дітей від законного шлюбу, а також військові знання і досвід.

Архонти підлягали докимасії у Раді і геліеї, інші урядовці - лише в геліеї.

До загальних ознак афінських урядовців належали:

безоплатність (до реформ Перікла);

колегіальність;

виборність;

підзвітність;

короткотерміновість.

Спочатку здебільшого посади були в Афінах колегіальними - колегії архонтів, стратегів та ін. Тільки деякі з них були одноособовими, наприклад, скарбник військового фонду. Колегії мали свого голову, всі інші члени колегії посідали приблизно рівне становище. Згодом, починаючи з середини IV ст. до н. е., тобто в часи занепаду Афінської демократії, спостерігається щораз частіше встановлення одноособових посад.

Між різними урядовцями звичайно не було безпосереднього ієрархічного підпорядкування. Однак воно існувало в сфері військового управління.

Всі службові особи були підзвітні, підлягали повсякчасному контролю. Зокрема, на перших зборах кожної пританії висували питання про те, чи сумлінно виконують свої функції службові особи. Відбувалася їх перевірка, залежно від результатів якої службовця або затверджували на його посаді, або звільняли з посади чи навіть віддавали під суд.

Усі службовці після закінчення строку служби звітували про свою діяльність перед геліеєю, їх письмові звіти, зокрема фінансові, до розгляду у геліеї перевіряла комісія 10 логістів, виділена Радою, та комісія Народних зборів теж у складі 10 логістів і виділених їм для допомоги 10 синегорів. До закінчення перевірки жоден урядовець не міг бути обраний на іншу посаду, не міг вільно розпоряджатись своїм майном або від'їжджати за межі держави. Затвердження звіту геліеєю, тобто схвалення діяльності урядовця, ще не означало кінця справи, бо впродовж трьох днів після рішення геліеї будь-який громадянин міг порушити звинувачення проти урядовця (наприклад, у зловживанні службовим становищем тощо). Справу розглядали у суді.

Виконання розпоряджень службовців було для всіх громадян обов'язковим. За непослух, невиконання чи порушення законів у межах своєї компетенції службовці могли на порушників накладати штраф. Це рішення, однак, можна було оскаржити до геліеї. Для накладання суворішого покарання винного можна було притягнути до відповідальності перед геліеєю [8, 230].

Тривалий час архонти були найвищими службовими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державними справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення почало втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів. Спочатку архонтів у кількості дев'яти осіб обирав за жеребом із середовища ареопаг. З часу реформ Солона громадяни кожного племені, яких було чотири, обирали по 10 кандидатів - усього 40 осіб. З них на Народних зборах шляхом жеребкування обирали дев'ять архонтів. Клісфен встановив відкрите голосування, архонтів обирали тільки з громадян першого розряду. У 487 р. до н. е. було відновлено жеребкування, але з-посеред більшої кількості кандидатів (500), яких обирали по демах. Тоді ж було дозволено обіймати посади архонтів і громадянам другого розряду, а в 457 р. до н. е. - третього. Після року урядування всі архонти автоматично входили до складу ареопагу.

Архонти обирали голову колегії - архонта-епоніма. Його іменем називали рік, упродовж якого діяла колегія. Він не тільки головував на засіданнях колегії, - до його компетенції входив також попередній розгляд сімейних справ, які потім при необхідності спрямовували до суду. Це, зокрема, справи про негідну поведінку дітей щодо батьків, жорстоке ставлення до сиріт, незлагоди між подружжям, марнотратство, опіку, розподіл майна, спадкування та ін. Архонт-епонім здійснював загальну опіку над сиротами, вдовами, організовував деякі свята, споряджав посольства у священні місця (Дельфи, о. Делос та ін.).

Другий архонт, базилевс, спадкоємець колишніх родоплемінних базилевсів, наглядав за здійсненням релігійних культів і водночас був ніби верховним жерцем. Він також відав містеріями та іншими святами, проведенням різних змагань, пов'язаних з деякими урочистостями. Він же приймав і скарги та головував у суді по справах з релігійного культу (безбожність, богохульство та ін.) і пролиття крові (вбивство, поранення), оскільки це вимагало сакрального очищення і покарання, яке відвернуло б гнів богів. Базилевс був також головою ареопагу.

Третій архонт - полемарх. Спочатку це був військовий вождь (до греко-перських воєн). Потім від керівництва військовими справами його усунули. Наприкінці першої половини V ст. до н. е. він здійснював жертвоприношення на честь богів війни Артеміди й Еніалія, влаштовував похорони загиблих воїнів і на їх честь - надгробні змагання, Полемарх також відав цивільними справами метеків та іноземців, переважно сімейними і спадковими.

Кожен з названих трьох архонтів міг підібрати собі двох помічників (так званих паредрів). Перед тим як приступити до виконання своїх обов'язків, вони повинні були пройти докимасію в геліеї, а після року - прозвітувати перед нею про свою діяльність.

Інші шість архонтів становили судову колегію фесмофетів. Вони порушували самі та приймали до розгляду судові позови про незаконне присвоєння громадянських прав, про одержання їх нечесним шляхом, хабарництво, фальшиві показання свідків, чужоложство. Самі вони судові справи не розглядали, а скликали для цього судові засідання геліеї чи її колегій, головували на них, особливо у таких важливих справах, як звинувачення в державних злочинах, при докимасії службових осіб, розгляді їх звітів та ін.

Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючого законодавства стосовно його доцільності й ефективності та подавати Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них суперечностей, вад тощо.

Отже, в епоху розвиненої демократії компетенція колегії архонтів зводилась до справ релігійних, культових та судових. Та й судові повноваження полягали не у безпосередньому розгляді справ, а у прийнятті скарг, позовів, підготовці до розгляду справ у відповідних судових інстанціях та головуванні.

Колегія стратегів. Замість військового вождя - полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган - колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. до н. е.) вони стали не просто військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.

Стратегів спочатку обирали по філах - по одному від філи. Кожен стратег командував ополченням своєї філи. З середини V ст. у зв'язку зі змінами в організації збройних сил обрання стратегів перейшло до компетенції Народних зборів. Вони обирали стратегів незалежно від приналежності до філ. Від кандидатів вимагали знань свого фаху - військової справи і певного майнового цензу (володіння землею у Аттіці). До них єдиних не застосовували річного строку обрання: стратегів могли переобирати без обмежень у строках. Перікла, наприклад, 15 разів обирали на цю посаду. Стратеги мали право вносити свої пропозиції у Раду 500 (нарівні з членами Ради), потім - безпосередньо Народним зборам.

Усі стратеги займали рівне становище і мали однакові права. У випадку війни всі вони вирушали на чолі війська і кожного дня інший здійснював верховне командування. Народні збори могли визначати одного з них на увесь час походу як головнокомандувача. Траплялися випадки, коли одному чи декільком стратегам вручали всю повноту військової і державної влади з правом вирішувати державні справи незалежно від Народних зборів і Ради.

У другій половині IV ст. до н. е. кожному стратегу почали шляхом голосування у Народних зборах визначати певну компетенцію. Дехто з них командував військом поза межами Аттіки, інші відали такими ділянками: важкоозброєною піхотою; легкоозброєним військом; охороною країни і веденням війни у її межах; опікою портів і доків (двоє); командуванням флотом; наглядом за будівництвом і оснащенням кораблів. Всі інші стратеги виконували завдання залежно від обставин. Як керівники армії та флоту стратеги мали широкі повноваження у сфері закордонної політики (могли вести мирні переговори, укладати перемир'я, вносити свої пропозиції Народним зборам). У походах вони представляли державу, розв'язували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, головували у судах, які розглядали справи про військові злочини, та ін. Стратеги мали право одноособово визначати винним воїнам покарання - усунення з рядів війська або штраф.

Скарбницею храму богині Афіни завідували 10 скарбників священних скарбів. Це була окрема від державної скарбниця, але держава при потребі часто нею користувалася (у вигляді позик). Були також скарбниці храмів інших богів. У середині IV ст. до н. е. створили касу для розподілу "театральних" грошей між населенням. Нею завідувала окрема колегія скарбників [16, 195].

Кошти колегії складалися зі залишків державного бюджету. Наприкінці IV ст. до н. е. ці кошти передусім почали використовувати на військові цілі, для чого було створено окрему військову скарбницю. Очолював її скарбник військового фонду.

На місцях, у філах, діяли спеціальні урядовці (їх обирали Народні збори по одному на філу) - полети, котрі відповідали за збір податків і мита у доход держави, укладали від імені держави угоди з орендаторами її маєтків, копалень та іншими, продавали конфісковані землі, майстерні.

Обирали в Афінах і службовців державної поліції (в широкому розумінні цього слова). До них належали астиноми, які відповідали за чистоту, наглядали за будівельними роботами, благоустроєм міста; агораноми - наглядали за ринками, якістю продовольчих товарів; метрономи - контролювали за мірами і вагами; ситофілаки - контролювали ціни на ринках; інспектори портів і гаваней (митна служба); урядовці, котрі стежили за порядком під час видовищ, свят тощо. Були це органи колегіальні, по десять осіб у кожному. Обирали їх Народні збори шляхом жеребкування.

Існували й інші службові посади.

Геліея, або суд присяжних. Утворена згідно з реформами Солона. Складалася з 6 тис. членів (геліастів), яких за жеребом щорічно обирали архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кожної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкування обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запасних. Утворювалось у такий спосіб десять колегій - дикастерій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У випадку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колеги разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Вона також здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, заслуховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відповідальності. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй належало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже Народними зборами.

Ареопаг. Як уже зазначалося, ареопаг у ранню епоху був у Афінах одним з найважливіших органів державної влади. Він контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н. е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково - релігійним. До його складу входили діючі архонти й усі колишні, які успішно пройшли докимасію. Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засідання ареопагу відбувалися на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс. Крім розгляду судових справ, про що йтиметься далі, ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додержанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів, про результати якого треба було доповісти на зборах, після чого справа поступала на розгляд геліеї.

Судова система. Судові органи Афінської держави також зазнали певних змін. Найдавнішим судовим органом країни був ареопаг. Потім виник суд ефетів. Солон утвердив як найвищий судовий орган країни геліею - суд присяжних. При Пісістраті для розгляду дрібних справ, полегшення громадянам можливості вирішувати свої справи були створені суди за демами. Згодом створено ще інші судові органи - колегію одинадцяти та колегію тридцяти (згодом колегію сорока). Крім того, для розгляду цивільних справ існував суд діететів - третейських суддів. Були також своєрідні спеціальні суди, зокрема у справах заморської торгівлі, рудників, щодо порушення порядку проведення містерій та ін. Розглянемо детальніше судові органи Афінської держави.

Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю). Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин. Убивство громадянина вважалось не тільки антидержавною справою, а й антирелігійним вчинком, який викликає гнів богів. Тому такі справи слухали під відкритим небом, щоб присутніх не оскверняло перебування під спільним дахом зі злочинцем. Обвинувач і обвинувачений стояли на двох каменях, один з яких називався каменем образи, інший - каменем прощення. Найпоширенішим покаранням за вбивство була смертна кара, а за навмисне каліцтво, поранення - вигнання з країни з конфіскацією майна. Вирок виносили за більшістю голосів. При рівності голосів підсудного вважали виправданим. Після того як потерпілий пред'явив звинувачення, перед винесенням вироку звинувачений міг оголосити, що йде у вигнання. Тоді вирок не виносили, але злочинець ніколи не міг більше з'являтися у країні.

Ареопаг, як уже зазначалося, за дорученням Народних зборів міг розслідувати, але не розглядати, справи про антидержавні злочини. Компетенція ареопагу знову розширилася після битви при Хіронеї (338 р. до н. е.), коли йому було доручено судити всіх громадян, які не захищали батьківщину, покинули її напризволяще, а також під час римського панування [52, 187].

Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п'ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція:

вбивство з необережності, намовляння до вбивства або співучасть у ньому, вбивство негромадянина;

справи про вбивство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійманого на гарячому, коханця дружини та ін.)

справи громадян, засуджених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря у човен, а судді були на березі;

справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь). Невстановленому злочинцю теж виносили вирок, а тварину чи предмет виставляли за межі Афін [17, 198].

Геліея - найвищий судовий орган держави - і діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні - зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. Приватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам. Антидержавні справи могли розглядати й Народні збори та Рада.

Як друга інстанція геліея розглядала скарги щодо рішень інших судових органів.

Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кримінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і дорослих громадян та ін. Спійманого на гарячому також відводили у колегію. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же виносила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав або заперечував проти розгляду справи колегією, то злочинець залишався в ув'язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї. Колегія одинадцяти здійснювала також нагляд над місцями ув'язнення і відповідала за виконання вироків (засуджених до смертної кари, тілесних покарань, ув'язнення).

Членів колегії одинадцяти обирали шляхом жеребкування Народні збори (по одному від філи і секретар). Колегія тридцяти (потім - сорока). Вона замінила демних суддів, які діяли недовго - тільки в часи управління Пісістрата. Обиралася Народними зборами жеребкуванням, по чотири особи з кожної філи. Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи.