Правові засади санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні

Санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні та його правова основа. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання в галузі забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Правова відповідальність за порушення санітарного законодавства.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2015
Размер файла 27,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного і кримінального права

РЕФЕРАТ

на тему

«Правові засади санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні»

Дніпропетровськ, 2012

План

Вступ

1. Санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні та його правова основа

2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в галузі забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення

3. Адміністративно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Правова реформа в Україні передбачає трансформацію на демократичних засадах усіх основних державно-правових інститутів, запровадження нових принципів здійснення державної влади, вдосконалення діяльності органів, які за своїм призначенням повинні забезпечувати належні умови існування людини в суспільстві, у тому числі й пов'язані з охороною її здоров'я. Здоров'я людини визнається найвищою соціальною цінністю на конституційному рівні. Втілення цього положення значною мірою обумовлено належним рівнем функціонування системи державних органів, у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

У вітчизняній юридичній літературі проблемам адміністративно-юрисдикційної діяльності органів СЕС приділяється мало уваги та вони є ще недостатньо дослідженими. Тому необхідність посилення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян та інших суб'єктів відповідних правовідносин, боротьби з порушеннями санітарного законодавства, вдосконалення застосування з цією метою заходів адміністративного попередження та припинення обумовлює актуальність даної проблеми й потребує дослідження широкого кола питань адміністративно-юрисдикційної діяльності органів санітарно-епідеміологічного нагляду.

В останні роки спостерігається покращення роботи органів СЕС, органів і установ охорони здоров'я з вирішення проблем екологічної епідеміології захворювань, проводяться дослідження за програмою соціально-гігієнічного моніторингу, вдосконалюються лабораторні бази.

В сучасних умовах поряд з іншими напрямками діяльності, визначеними в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», органи санітарно-епідеміологічної служби здійснюють діяльність, пов'язану з розглядом справ про адміністративні правопорушення.

Цей напрямок є одним із найбільш важливіших, та певною мірою орієнтований на забезпечення ефективності відповідної діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби.

1. Санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні та його правова основа

Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про протидію захворюванню на туберкульоз», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»; Указів Президента України «Про положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України», «Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України»; Постанови КМУ «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні», а також наказів МОЗ, Держсанепідемслужби та постанов головного державного санітарного лікаря України. [1], [2]

Базовим у регулюванні суспільних відносин, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, є Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Відповідно до ст. 1 Закону санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Метою санітарного законодавства України є створення необхідних умов для реалізації на території України прав та інтересів громадян і суспільства в збереженні і зміцненні здоров'я людей, їх фізичного та духовного розвитку, довголіття та активного життя.

У статті 50 Конституції України проголошено право кожного, хто проживає на території України, на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення, а в ст. 49 -- право на охорону здоров'я. Незважаючи на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії (ст. 8), вона лише декларує суб'єктивні права людини і громадянина. У зв'язку з цим на розвиток положень ст. 50 Конституції України прийнято пакет законів, норми яких спрямовані на забезпечення можливості реалізації та захисту одного з найважливіших прав людини -- права на захист від впливу несприятливого навколишнього середовища та шкідливого впливу факторів середовища життєдіяльності.

На забезпечення зазначеного права санітарне законодавство України закріплює права та обов'язки громадян та підприємств, установ і організацій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя. Зокрема, громадяни мають право на: безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище; участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів; відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства; достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Санітарно-епідеміологічний нагляд здійснює МОЗ України, Держсанепідемслужба та підпорядковані їй СЕС.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд -- це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян. Результати перевірки оформлюються відповідними актами.

Основними завданнями цієї діяльності є:

- нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;

- нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;

- нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

- проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволів на їх використання. [9]

Пріоритетними напрямками правового регулювання у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення є:

- запобігання зниженню захворюваності населення, особливо на інфекції, небезпечні та соціально значущі хвороби;

- ефективна охорона навколишнього середовища;

- удосконалення діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби;

- розвиток і впровадження інформаційних технологій.

2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання в галузі забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення

санітарний законодавство нагляд епідемічний

Зародження санітарної справи в нашій державі як окремого напрямку медицини сягає своїми коренями в XIX ст. Ще в Російській імперії, до складу якої на той час входила й Україна, у 1866 р., з метою припинення епідемій, Московський генерал-губернатор засновує тимчасовий «Комітет охорони народного здоров'я». Однак одним зі справжніх засновників міської санітарної організації справедливо можна вважати Ф.Ф. Эрисмана. За його ініціативою й особистою участю у 1891 р. була створена перша міська санітарна станція при Гігієнічному інституті Московського університету.

Огляд розвитку санітарно-епідеміологічної служби в Україні дає підстави виділити п'ять етапів її розвитку:

- дореволюційний - зародження санітарно-епідеміологічної служби;

- 1918-1932 рр. - створення санітарних організацій та установ, формування й зміцнення санітарних органів як обов'язкових ланок охорони здоров'я;

- 1933-1949 рр. - створення державної санітарної інспекції, посилення державних контрольних функцій і диференціація санітарно-епідеміологічної роботи;

- 1950-1990 рр. - утворення єдиної комплексної санітарно-епідеміологічної служби й посилення її ролі в плануванні та координації профілактичної роботи; проведення державної санітарної діяльності в рамках єдності попереджувального й поточного санітарного нагляду; розвиток матеріально-технічної бази, в тому числі будівництво і реконструкція приміщень усіх районних і міських санітарно-епідемічних станцій;

- з 1991 р. - створення законодавчої бази для функціонування установ державної санітарно-епідеміологічної служби та центрів санепіднагляду; переорієнтація санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарного нагляду за об'єктами зовнішнього середовища, пошук причин і факторів, що визначають стан здоров'я, у тому числі захворюваність населення у зв'язку з проблемами екології, епідеміології, захворювань; освоєння нових методів роботи в системі інформаційної й правової забезпеченості населення щодо санітарного та епідеміологічного стану в суспільстві. [7, с. 187]

На сьогодні діяльність в сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснюють:

- Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ)

- Державна санітарно-епідеміологічна служба України, діяльність якої спрямовується і координується через МОЗ України;

- СЕС зони відчуження МОЗ України;

- Кримська республіканська СЕС;

- обласні, міські, районні, районні у містах СЕС;

- центральні СЕС на залізничному, повітряному, водному транспорті;

- відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони, МВС, СБУ, Адміністрації Державної прикордонної служби, Державної пенітенціарної служби, Державного лікувально-оздоровчого управління. [1], [6]

Центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення є Міністерство охорони здоров'я України, яке діє на підставі Указу Президента України «Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України» від 13.04.2011 № 467/2011. Згідно з цим Положенням МОЗ формує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення і відповідно до покладених на нього завдань:

1) визначає пріоритетні напрями розвитку сфери санітарно-епідемічного благополуччя населення;

2) забезпечує нормативно-правове регулювання у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення;

3) інформує та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення.

Повний перелік повноважень у сфері санітарно-епідемічного благополуччя населення міститься у п. 7 ч. 4 вищевказаного Положення. [5]

Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра охорони здоров'я України, діє на підставі Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України».

Згідно зі ст. 33 Закону основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

- підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

- контроль за усуненням причин і умов виникнення та поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

- видача висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

- методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів. [2]

Повний перелік повноважень зазначений у ч. 4 вищеназваного Положення.

Держсанепідслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України. Перелік повноважень Голови зазначений у Положенні. Держсанепідслужба України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства охорони здоров'я України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Держсанепідслужби України.

Держсанепідслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і на водному, залізничному, повітряному транспорті.

Керівники територіальних органів Держсанепідслужби України є головними державними санітарними лікарями на відповідній території, відповідному виді транспорту.

Діючі санітарно-епідеміологічні установи зазначені в Переліку санітарних лабораторій підприємств та закладів Держсанепідслужби, атестованих Комісією МОЗ України.

3. Адміністративно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є найважливішим напрямом діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби. Його мета - контроль за додержанням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства, запобігання, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей і застосування в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Ст. 42 КУпАП передбачена відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від 1 до 12 НМДГ і на посадових осіб - від 6 до 25 НМДГ.

Об'єктом правопорушення в цьому випадку виступає охорона здоров'я населення, що є дуже важливим завданням, покладеним на державу, адже Конституцією України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Також Конституцією закріплено право кожного на охорону здоров'я, безпечне для життя й здоров'я довкілля, відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Об'єктивна сторона виражається у вчиненні дій, що порушують встановлені санітарно-гігієнічні й санітарно-протиепідемічні правила та норми. Державні санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила й норми (санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю й життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення й поширення інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення. В Україні діють єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови пунктів: будівництва й експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки та знешкодження промислових і комунально-побутових викидів, відходів; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів. Також встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я.

Розділом II Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» [2] встановлюються права та обов'язки громадян і підприємств, установ, організацій щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного добробуту. Задля виконання вимог щодо усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню й поширенню інфекційних хвороб і масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідації застосовується комплекс організаційних, адміністративних, інженерно-технічних, медичних, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, що мають назву санітарні та протиепідемічні (профілактичні) заходи (санітарні заходи).

Прикладами порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм є недодержання встановлених вимог щодо проектування, будівництва, розробки, виготовлення й використання нових засобів виробництва та технологій щодо якості продуктів тощо. Об'єктивна сторона цього правопорушення може виражатися як дія, так і бездіяльність (у випадку, коли на особу покладено обов'язок діяти певним чином).

Ст. 421 КУпАП передбачає відповідальність за виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації. Виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 3 до 7 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від 5 до 8 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

Об'єктом цього правопорушення виступає охорона здоров'я населення.

Об'єктивна сторона виражається у: виробництві сільськогосподарської продукції, що містить засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, мінеральні добрива та інші хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації; заготівлі такої продукції; її реалізації.

Ст. 422 КУпАП встановлює відповідальність за заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції. Заготівля, переробка з метою збуту або збут продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад рівні, що допускаються, за відсутності ознак діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від 8 до 25 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від 15 до 50 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

Ст. 423 КУпАП встановлено відповідальність за виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимі рівні. Виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від 1 до 12 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої і на посадових осіб - від 6 до 25 НМДГ з конфіскацією зазначеної продукції або без такої.

Об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у вчиненні таких дій: виробництво; зберігання; транспортування; реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні.

Про вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення санітарної безпеки населення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи; матеріальна шкода (якщо вона була заподіяна); також робиться відмітка про роз'яснення прав і обов'язків порушникові. Протокол підписують особа, яка його склала, особа-правопорушник, свідки і потерпілі (за їх наявності).

Відповідно до ст. 255 КУпАП, до осіб, які мають право складати протокол про адміністративні правопорушення, належать органи, установи й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби України. Завершальним етапом адміністративного розслідування при провадженні у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу (посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення. Ці органи (посадові особи) перелічуються у главі 17 КУпАП.

Відповідно до ст. 236 КУпАП, органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням державних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою ст. 41, статтями 78, 80-83, 901, 95, 167, 1681, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм) та ст. 18811 цього Кодексу.

Від імені органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення в межах територій та об'єктів нагляду, визначених законодавством, мають право: головний державний санітарний лікар України та його заступники, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць та їх заступники, головні державні санітарні лікарі районів, міст, районів у містах, лінійних підрозділів та об'єктів водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, з'єднань, частин та підрозділів і їх заступники; лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби - щодо адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 41, а також статтями 42, 78, 80-83, 95, 167, 1681, 170 (коли вони є порушеннями санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм). [3], [8]

Щодо органів санітарно-епідеміологічної служби виділяють такі види адміністративних проваджень: провадження у справах про адміністративні правопорушення (накладення та стягнення штрафів); застосування адміністративно-попереджувальних заходів; дисциплінарне провадження; застосування заходів адміністративного припинення (обмеження, тимчасова заборона, заборона, припинення, зупинення, припинення інвестиційної діяльності, а також примусового вилучення з реалізації предметів); провадження за скаргами громадян; провадження щодо внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності; дозвільне провадження; провадження з проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи; застосування фінансових санкцій; атестаційне провадження; провадження з нормування.

Висновки

За роки незалежності в державі сформовано нормативно-правову базу діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби, яка у цілому, відповідає сучасним потребам, характеризується достатньо високим рівнем систематизації і є підґрунтям для реалізації державної санітарної політики.

В Україні існує досить розгалужена система органів адміністративно-правового регулювання у сфері санітарно-епідеміологічного нагляду, провідним органом якої є Державна санітарно-епідеміологічна служба України. Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Органи санітарно-епідеміологічної служби виступають важливими суб'єктами здійснення адміністративної юрисдикції, що зумовлено специфікою функцій, які покладені на них, особливостями застосування заходів адміністративного припинення, накладення адміністративних стягнень і міжгалузевим характером здійснення повноважень. Ці органи наділені широким колом повноважень, у рамках яких вони реалізують належне їм право щодо вирішення адміністративних справ. Більшість справ про адміністративні правопорушення, які підвідомчі органам санітарно-епідеміологічної служби, - це порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII в ред. від 22.03.2012

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X в ред. від 18.10.2012

3. Указ Президента України «Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України» від 06.04.2011 № 400/2011 в ред. від 14.02.2012

4. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України» від 13.04.2011 № 467/2011в ред. від 14.02.2012

5. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» від 22.06.1999 № 1109 в ред. від 01.11.2011

6. Мартиновський В.В. Історія розвитку санітарно-епідеміологічної служби в Україні// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 68. - С. 186-190.

Размещено на Allbest.ur


Подобные документы

  • Державний санітарно-епідеміологічний нагляд: призначення та завдання. Оформлення результатів санітарно-епідеміологічної перевірки. Обов’язки головного державного санітарного лікаря України. Заходи для припинення порушення санітарного законодавства.

    реферат [20,8 K], добавлен 26.10.2010

  • Характеристика державного управління як виду соціального управління. Аналіз функцій та принципів державного управління. Функції та організація санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 04.01.2008

  • Правова охорона рослинного світу. Загальна характеристика рослинного світу в Україні. Особливості правового регулювання використання та охорони зелених насаджень в населених пунктах. Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.

    курсовая работа [47,8 K], добавлен 30.10.2014

  • Суб'єкти та об'єкти юридичної відповідальності в екологічному законодавстві. Підстави виникнення та притягнення до юридичної відповідальності та її види: кримінально-правова, адміністративно-правова, цивільно-правова, еколого-правова, дисциплінарна.

    курсовая работа [48,0 K], добавлен 21.07.2015

  • Особливий порядок та підстави притягнення суддів до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів. Специфіка правового статусу суддів, їх адміністративно-правова та цивільно-правова відповідальність.

    курсовая работа [42,9 K], добавлен 16.02.2011

  • Теоретичний аналіз сутності відповідальності за порушення податкового законодавства та її видів: адміністративна, кримінальна, фінансова-правова.

    реферат [290,6 K], добавлен 11.05.2010

  • Землі як об'єкти використання та охорони. Суб'єкти, об'єкти та форми правового регулювання використання та охорони земель в Україні, завдання держави в цій сфері. Види і зміст контролю та юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.

    дипломная работа [131,6 K], добавлен 13.04.2012

  • Форми та методи банківського регулювання та нагляду. Порядок створення комерційних банків, відкриття філій, представництв та відділень. Інспектування комерційних банків в Україні. Реорганізація комерційних банків, ліквідація в разі неплатоспроможності.

    дипломная работа [101,3 K], добавлен 30.03.2011

  • Відповідальність за порушення господарських зобов'язань. Принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, види санкцій. Зміст договору страхування. Порушення законодавства про охорону праці. Правове становище суб'єкта господарювання.

    контрольная работа [31,9 K], добавлен 20.04.2014

  • Дисциплінарна, адміністративна та цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства. Кримінально-правова відповідальність за забруднення або псування земель відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля.

    реферат [26,8 K], добавлен 03.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.