Експертиза в цивільному процесі набуває все більшого значення у зв'язку з постійним зростанням кількості справ цивільного судочинства. Цьому сприяють зміни в суспільному ладі та в майновому відношенні громадян.

У практиці судово-психіатричної експертизи з вирішенням питання про дієздатність і недієздатність психічно хворих доводиться мати справу не так часто, як з вирішенням питання про осудність-неосудність. Проте, цей вид судово-психіатричної експертизи має особливо важливе значення, оскільки він спрямований на захист конституційних прав і законних інтересів психічно хворих учасників цивільного процесу, що пов'язані із сімейними, трудовими, майновими правовідносинами, коли результат розгляду справи залежить від визнання чи невизнання особи здатною до адекватного волевиявлення і до здійснення тих чи інших соціальних функцій.

Правовий статус громадянина, як учасника цивільних відносин, визначається такими його властивостями, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це здатність громадянина мати цивільні права та обов'язки, що визнається рівною мірою за всіма громадянами України. Правоздатність виникає в момент народження суб'єкта, зберігається протягом усього житія, незалежно від його можливості особисто здійснювати надані законом права, і припиняється зі смертю (ст.9 ЦК України). Зміст правоздатності громадян розкривається в ст.10 ЦК України: "Громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користуватися житловими помешканнями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові й особисті немайнові права".

Поняття правоздатності нерозривно пов'язане з поняттям дієздатності громадян.

Дієздатність обмежується віковим чинником (у повному обсязі вона настає з повноліттям, тобто після досягнення 18 років) і в якості обов'язкової передумови припускає "здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки" (ст.11 ЦК України). Пов'язуючи виникнення дієздатності в повному обсязі з настанням повноліття, закон виходить з того, що до цього віку людина досягає психічної зрілості і набуває життєвого досвіду, які достатні, щоб правильно розуміти і регулювати свої поступки.

Таким чином, дієздатність як обов'язкова передумова припускає наявність у суб'єкта такого психічного стану, що забезпечує йому здатність розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення. Такі якості залежать не лише від віку, а й від стану психіки особи. При різних хворобливих порушеннях психіки в особи, що досягла повноліття, може бути відсутня здатність розуміти значення своїх дій і керувати своєю поведінкою. В таких випадках виникає питання про неможливість громадянина здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки.

Наявність психічного розладу, у ряді випадків виключає таку спроможність, що вказує на відсутність дієздатності. Це принципове положення і лежить в основі цивільного законодавства з питання про недієздатність.

Критерії недієздатності, якими керується суд і стосовно яких повинні давати висновки психіатри-експерти, сформульовані в ст.16 ЦК України, де зазначається: "Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. Над ним встановлюється опіка. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності".

Таким чином, у понятті недієздатності, як і у формулі неосудності, наявні два критерії: медичний - наявність душевної хвороби або недоумства і юридичний - неможливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Медичний критерій має два поняття. Душевна хвороба як узагальнене поняття об'єднує різноманітні за своєю клінічною картиною форми психічних захворювань. Симптоматика хворобливих психічних розладів може бути різною за своїм вираженням, глибиною і тяжкістю. Різними також є варіанти перебігу психічного захворювання. У ряді випадків відзначається уповільнений темп розвитку хвороби, при якому психічні зміни зростають поступово, тривалий час не впливають на здатність самостійно здійснювати свої цивільні права. В інших випадках має місце швидке формування стійких розладів особистості, які визначають порушення соціальної адаптації і неможливість самостійно здійснювати свої цивільні права.

Недоумство означає стан виразного, глибокого збіднення психічної діяльності, коли порушується соціальне функціонування особи як і при душевній хворобі.

Юридичний критерій - нездатність розуміти значення своїх дій або керувати ними - визначає глибину і тяжкість психічного розладу, який позбавляє хворого самостійно здійснювати свої цивільні права і обов'язки.

Для визнання особи недієздатною необхідна наявність і медичного, і юридичного критеріїв, який і визначає власне судово-психіатричну оцінку. Таким чином, установлення діагнозу психічного захворювання ще не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Вирішальне значення в таких випадках належить ступеню і глибині психічних розладів, які визначають недієздатність психічно хворих, тобто юридичному критерію.

Особи, які визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його спадкування за заповітом і т. ін., але вступати в права спадкування, дарувати, заповідати, продавати вони можуть лише через посередника і за згодою опікуна. Визнання громадянина недієздатним здійснюється тільки судом.

Клопотатися перед судом про визнання психічно хворого недієздатним можуть члени його сім'ї, профспілкові й інші громадські організації, прокурор, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади (ст.256 ЦПК України). У заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про наявність у нього психічного розладу, внаслідок якого громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Справи цієї категорії розглядаються з обов'язковою участю прокурора і органу опіки і піклування. Виклик до судового засідання самого хворого визначається станом його здоров'я (ст.259 ЦПК України). Суд за наявності достатніх даних про психічну хворобу чи слабоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.

У виняткових випадках, коли психічно хворий ухиляється від експертизи, суд на своєму засіданні за участю психіатра і прокурора може винести ухвалу про примусове направлення хворого на судово-психіатричну експертизу (ст.259 ЦПК України).

У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану особи, яка раніше була визнана недієздатною, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи дієздатність судом може бути поновлена і скасована опіка (ст.16 ЦК України, ст.260 ЦПК України). Справа про визнання особи дієздатною розглядається судом за заявою членів сім'ї хворого, опікуна або державних органів і громадських організацій (ст.260 ЦПК України).

Законодавство не визнає обмеженої дієздатності психічно неповноцінних осіб, але водночас допускає можливість її обмеження у сфері майнових угод і розпоряджень для громадян, схильних до зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами і тих, які ставлять у зв'язку з цим свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ст.15 ЦК України). На підставі рішення суду таким особам призначається піклувальник, без згоди якого вони не можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати зарплату, пенсію або інші види прибутків і розпоряджатися ними. Після припинення цими особами зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами суд скасовує обмеження дієздатності і встановлене піклування.

Складаючи висновок про психічний стан учасників цивільного процесу експерт повинен враховувати характер цивільної справи, оскільки в кожному конкретному випадку це пов'язано з вирішенням питань, що ставить перед ним суд. Залежно від характеру юридичного акта чи позову це може вимагати ретроспективної, актуальної чи прогностичної оцінки психічного стану підекспертного.

При проведенні посмертних судово-психіатричних експертиз для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування необхідно робити аналіз змісту цих документів. У таких випадках звертають увагу на логічність викладу, відповідність попередніх відносин з особою, об'єктивні життєві обставини, немотивованість дій, навіюваність особи тощо. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Необхідно пам'ятати, що експерт може оцінювати надані йому матеріали тільки з позицій своїх спеціальних знань. Експерт не має права розглядати питання правдивості чи хибності, достовірності чи недостовірності показань чи свідчень, які є в документах, які йому надаються.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається найчастіше при розгляді таких справ:

1. Визнання хворого недієздатним. Найчастіше судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається для визначення психічного стану хворого за справами про визнання його недієздатним і необхідність установлення над ним опіки. Порушення справи у таких випадках проходить за клопотанням родичів, громадських організацій та інших заінтересованих осіб.

2. Позов про визнання угоди недійсною (договори купівлі-продажу, про обмін житлової площі, акти дарування, заповіти і т. ін.).

Так, у справах про визнання укладеної угоди недійсною необхідно правильно встановити психічний стан особи на момент укладання угоди, початок захворювання, його глибину і виразність. Якщо буде встановлено, що психічна хвороба виникла після укладання угоди, угоду буде визнано дійсною.

3. Позов про відшкодування заподіяної шкоди. Якщо шкода заподіяна недієздатним, він не відповідає за заподіяну ним шкоду. Відповідальність несе опікун або організація, яка була зобов'язана здійснювати за ним нагляд, і тільки коли доведено виникнення шкоди з їхньої вини.

4. Позов про визнання шлюбу недійсним, як укладений особою, визнаною у встановленому законом порядку душевнохворою або недоумкуватою. При визнанні шлюбу недійсним важливо не лише встановити наявність у особи душевної хвороби, але й уточнити час її виникнення, тяжкість і глибину, відносно часу вступу до шлюбу, щоб відповісти на питання, чи міг підекспертний на той час розуміти значення своїх дій або керувати ними.

5. Позов про розірвання шлюбу при хронічному психічному захворюванні або слабоумстві одного з подружжя.

У таких випадках важливо встановити не тільки наявність психічного захворювання, але і прогноз перебігу даного захворювання на майбутнє. У справах цієї категорії експерт установлює, чи немає у підекспертного таких психічних розладів, які можуть перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і забезпеченню сім'ї (наприклад, манії ревнощів).

6. Позов про виховання дітей, якщо один із батьків або обидва хворі на психічну хворобу.

Вирішуючи питання про можливість брати участь у вихованні дітей, експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а і на майбутнє з урахуванням тих психічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для дитини. Такими критеріями небезпеки для дитини слід вважати: наявність грубих психопатоподібних розладів, наполегливих спроб самогубства, маревних ідей ревнощів, переслідування, отруєння, впливу, що спрямовані на конкретних осіб з близького оточення - одного з подружжя, дітей, онуків та інших родичів.

Висновок. Експертиза може бути призначена практично в будь-якій цивільній справі, коли виникає сумнів у психічній повноцінності позивача або відповідача, а також свідка.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі інколи призначається з метою визначення психічного стану свідків. У такому разі питання про дієздатність свідка не ставиться. Експерти зобов'язані дати лише висновок, чи може дана особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати факти, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення.

3. Особливості розгляду справ окремого провадження: усиновлення

21 травня 1995 року я уклав шлюб з Челіщевою Валентиною Миколаївною, який ми зареєстрували у відділі реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськвиконкому, і прожив з нею до 12 грудня 2002 року, після чого ми розлучилися.

Від шлюбу ми маємо дочку Ющенкову Анну Олександрівну, 31 грудня 1989 року народження, яка після розлучення залишилася проживати разом з матір'ю.

На підставі рішення Дубенського міського суду від 19 січня 2002 року я зобов'язаний виплачувати на користь Челіщевої В.М. аліменти на утримання дочки у розмірі ј частки з усіх видів свого заробітку (доходу) щомісяця до її повноліття.

З 12 травня 2001 року я знаходжуся на пенсії і ніде не працюю. Щомісяця на користь своєї колишньої дружини я сплачую аліменти в сумі по 45 гр.55 коп., що підтверджується доданою до заяви довідкою. Виходячи з зазначеного розміру відрахувань, до повноліття дочки я повинен сплатити їй 1412 гр.05 коп. (45. гр.55 коп. х 31 міс.)

В Росії, у м. Подільську Московської області, проживає моя мати Челіщева Варвара Вікторівна, якій нещодавно виповнилося 70 років.

Вона страждає захворюванням серцево-судинної системи і потребує моєї допомоги. У зв'язку з цим я вимушений залишити Україну і переїхати до неї на постійне проживання.

Однак для цього мені потрібно отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Для його оформлення я нещодавно звернувся до відділу громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Дубенського МРВ УМВС України у Рівненській області, де мені запропонували надати нотаріально засвідчену заяву колишньої дружини про відсутність у неї вимог щодо стягнення з мене аліментних платежів або копію рішення суду про стягнення аліментів.

Надати мені заяву про відсутність вимог щодо стягнення аліментів Челіщева В.М. відмовилася, у зв'язку з чим я вимушений просити суд змінити спосіб і порядок виконання рішення суду про стягнення з мене аліментів шляхом одноразової сплати їй всієї суми належних з мене аліментів в сумі 1412 гр.

Враховуючи зазначені мною обставини і вимоги ст.373 Цивільного процесуального кодексу України, суд може це зробити.

На підставі викладеного й у відповідності з ч.1 ст.373 ЦПК України

ПРОШУ: