Цивільний процес

Прийняття судом до розгляду цивільної справи. Сторони в цивільному процесі (позивач і відповідач), їх процесуальні права й обов’язки. Класифікація цивільно-процесуальних прав. Експертиза в цивільному процесі. Справи окремого провадження: усиновлення.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2011
Размер файла 38,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

19

19

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

  • 1. Поняття сторін у цивільному процесі і їх процесуальні права та обов'язки
  • 2. Експертиза в цивільному процесі
  • 3. Особливості розгляду справ окремого провадження: усиновлення
  • Список використаних джерел

1. Поняття сторін у цивільному процесі і їх процесуальні права та обов'язки

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і постановив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже сторонами (partes) у цивільному процесі будуть юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) - внаслідок порушення чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Таким чином, сторони мають у переданій на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий - визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий - наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст.102 ЦПК). Позивач (actor) - особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст.5 ЦПК). Відповідач (reus - особа, яка обороняється) - особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорення його права і охоронюваних законом інтересу.

У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем - організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хто первісне порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності, але це не так - кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ст.140 ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача.

Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі - права на пред'явлення позову (ст.5 ЦПК), зустрічного позову (ст.140 ЦПК), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив (статті 213-215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 290, 320 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (ст.347 ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст.421 ЦПК).

2. Права на зміни в позовному спорі - права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст.103 ЦПК); доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (статті 298, 327 ЦПК).

3. Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення (ст.40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (статті 46,52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (статті 41, 57 ЦПК). При розгляді справи - ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 190 ЦПК), представникам органів державного управління і громадськості (статті 191, 192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (статті 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст.99 ЦПК).

4. Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (статті 104, 105, 108, 121 ЦПК).

5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов - права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст.18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК).

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами (статті 99,159,213-215, 300,303,330, 347 ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст.110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст.9 ЦПК); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст.90 ЦПК).

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті 126-129 ЦПК), забезпечення доказу і позову (статті 35, 149 ЦПК), приєднання співучасників до апеляційної і касаційної скарги сторони (статті 297, 326 ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст.25 ЦПК) та ін. Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов'язки - загальні й спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст.99 ЦПК). Спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст.74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст.73 ЦПК); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст.95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники - копії апеляційних і касаційних скарг (статті 293, 322 ЦПК) та ін.

Висновок. Отже, сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав, зазначених у статті 99 Кодексу, позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Особи, які беруть участь у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження, користуються правами і несуть обов'язки сторін за винятками, передбаченими главами 29-39 Кодексу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

цивільний процес усиновлення суд

2. Експертиза в цивільному процесі

Експертиза в цивільному процесі набуває все більшого значення у зв'язку з постійним зростанням кількості справ цивільного судочинства. Цьому сприяють зміни в суспільному ладі та в майновому відношенні громадян.

У практиці судово-психіатричної експертизи з вирішенням питання про дієздатність і недієздатність психічно хворих доводиться мати справу не так часто, як з вирішенням питання про осудність-неосудність. Проте, цей вид судово-психіатричної експертизи має особливо важливе значення, оскільки він спрямований на захист конституційних прав і законних інтересів психічно хворих учасників цивільного процесу, що пов'язані із сімейними, трудовими, майновими правовідносинами, коли результат розгляду справи залежить від визнання чи невизнання особи здатною до адекватного волевиявлення і до здійснення тих чи інших соціальних функцій.

Правовий статус громадянина, як учасника цивільних відносин, визначається такими його властивостями, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це здатність громадянина мати цивільні права та обов'язки, що визнається рівною мірою за всіма громадянами України. Правоздатність виникає в момент народження суб'єкта, зберігається протягом усього житія, незалежно від його можливості особисто здійснювати надані законом права, і припиняється зі смертю (ст.9 ЦК України). Зміст правоздатності громадян розкривається в ст.10 ЦК України: "Громадяни можуть відповідно до закону мати майно в особистій власності, право користуватися житловими помешканнями й іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові й особисті немайнові права".

Поняття правоздатності нерозривно пов'язане з поняттям дієздатності громадян.

Дієздатність обмежується віковим чинником (у повному обсязі вона настає з повноліттям, тобто після досягнення 18 років) і в якості обов'язкової передумови припускає "здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки" (ст.11 ЦК України). Пов'язуючи виникнення дієздатності в повному обсязі з настанням повноліття, закон виходить з того, що до цього віку людина досягає психічної зрілості і набуває життєвого досвіду, які достатні, щоб правильно розуміти і регулювати свої поступки.

Таким чином, дієздатність як обов'язкова передумова припускає наявність у суб'єкта такого психічного стану, що забезпечує йому здатність розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення. Такі якості залежать не лише від віку, а й від стану психіки особи. При різних хворобливих порушеннях психіки в особи, що досягла повноліття, може бути відсутня здатність розуміти значення своїх дій і керувати своєю поведінкою. В таких випадках виникає питання про неможливість громадянина здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки.

Наявність психічного розладу, у ряді випадків виключає таку спроможність, що вказує на відсутність дієздатності. Це принципове положення і лежить в основі цивільного законодавства з питання про недієздатність.

Критерії недієздатності, якими керується суд і стосовно яких повинні давати висновки психіатри-експерти, сформульовані в ст.16 ЦК України, де зазначається: "Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним. Над ним встановлюється опіка. В разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності".

Таким чином, у понятті недієздатності, як і у формулі неосудності, наявні два критерії: медичний - наявність душевної хвороби або недоумства і юридичний - неможливість розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Медичний критерій має два поняття. Душевна хвороба як узагальнене поняття об'єднує різноманітні за своєю клінічною картиною форми психічних захворювань. Симптоматика хворобливих психічних розладів може бути різною за своїм вираженням, глибиною і тяжкістю. Різними також є варіанти перебігу психічного захворювання. У ряді випадків відзначається уповільнений темп розвитку хвороби, при якому психічні зміни зростають поступово, тривалий час не впливають на здатність самостійно здійснювати свої цивільні права. В інших випадках має місце швидке формування стійких розладів особистості, які визначають порушення соціальної адаптації і неможливість самостійно здійснювати свої цивільні права.

Недоумство означає стан виразного, глибокого збіднення психічної діяльності, коли порушується соціальне функціонування особи як і при душевній хворобі.

Юридичний критерій - нездатність розуміти значення своїх дій або керувати ними - визначає глибину і тяжкість психічного розладу, який позбавляє хворого самостійно здійснювати свої цивільні права і обов'язки.

Для визнання особи недієздатною необхідна наявність і медичного, і юридичного критеріїв, який і визначає власне судово-психіатричну оцінку. Таким чином, установлення діагнозу психічного захворювання ще не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Вирішальне значення в таких випадках належить ступеню і глибині психічних розладів, які визначають недієздатність психічно хворих, тобто юридичному критерію.

Особи, які визнані недієздатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його спадкування за заповітом і т. ін., але вступати в права спадкування, дарувати, заповідати, продавати вони можуть лише через посередника і за згодою опікуна. Визнання громадянина недієздатним здійснюється тільки судом.

Клопотатися перед судом про визнання психічно хворого недієздатним можуть члени його сім'ї, профспілкові й інші громадські організації, прокурор, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади (ст.256 ЦПК України). У заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про наявність у нього психічного розладу, внаслідок якого громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Справи цієї категорії розглядаються з обов'язковою участю прокурора і органу опіки і піклування. Виклик до судового засідання самого хворого визначається станом його здоров'я (ст.259 ЦПК України). Суд за наявності достатніх даних про психічну хворобу чи слабоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу.

У виняткових випадках, коли психічно хворий ухиляється від експертизи, суд на своєму засіданні за участю психіатра і прокурора може винести ухвалу про примусове направлення хворого на судово-психіатричну експертизу (ст.259 ЦПК України).

У випадку видужання або значного поліпшення психічного стану особи, яка раніше була визнана недієздатною, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи дієздатність судом може бути поновлена і скасована опіка (ст.16 ЦК України, ст.260 ЦПК України). Справа про визнання особи дієздатною розглядається судом за заявою членів сім'ї хворого, опікуна або державних органів і громадських організацій (ст.260 ЦПК України).

Законодавство не визнає обмеженої дієздатності психічно неповноцінних осіб, але водночас допускає можливість її обмеження у сфері майнових угод і розпоряджень для громадян, схильних до зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами і тих, які ставлять у зв'язку з цим свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ст.15 ЦК України). На підставі рішення суду таким особам призначається піклувальник, без згоди якого вони не можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати зарплату, пенсію або інші види прибутків і розпоряджатися ними. Після припинення цими особами зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами суд скасовує обмеження дієздатності і встановлене піклування.

Складаючи висновок про психічний стан учасників цивільного процесу експерт повинен враховувати характер цивільної справи, оскільки в кожному конкретному випадку це пов'язано з вирішенням питань, що ставить перед ним суд. Залежно від характеру юридичного акта чи позову це може вимагати ретроспективної, актуальної чи прогностичної оцінки психічного стану підекспертного.

При проведенні посмертних судово-психіатричних експертиз для вирішення питання про психічний стан особи на момент складання заповіту чи договору дарування необхідно робити аналіз змісту цих документів. У таких випадках звертають увагу на логічність викладу, відповідність попередніх відносин з особою, об'єктивні життєві обставини, немотивованість дій, навіюваність особи тощо. Для складання висновку письмові документи порівнюють з даними медичної документації, показаннями свідків та іншими матеріалами справи.

Необхідно пам'ятати, що експерт може оцінювати надані йому матеріали тільки з позицій своїх спеціальних знань. Експерт не має права розглядати питання правдивості чи хибності, достовірності чи недостовірності показань чи свідчень, які є в документах, які йому надаються.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається найчастіше при розгляді таких справ:

1. Визнання хворого недієздатним. Найчастіше судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі призначається для визначення психічного стану хворого за справами про визнання його недієздатним і необхідність установлення над ним опіки. Порушення справи у таких випадках проходить за клопотанням родичів, громадських організацій та інших заінтересованих осіб.

2. Позов про визнання угоди недійсною (договори купівлі-продажу, про обмін житлової площі, акти дарування, заповіти і т. ін.).

Так, у справах про визнання укладеної угоди недійсною необхідно правильно встановити психічний стан особи на момент укладання угоди, початок захворювання, його глибину і виразність. Якщо буде встановлено, що психічна хвороба виникла після укладання угоди, угоду буде визнано дійсною.

3. Позов про відшкодування заподіяної шкоди. Якщо шкода заподіяна недієздатним, він не відповідає за заподіяну ним шкоду. Відповідальність несе опікун або організація, яка була зобов'язана здійснювати за ним нагляд, і тільки коли доведено виникнення шкоди з їхньої вини.

4. Позов про визнання шлюбу недійсним, як укладений особою, визнаною у встановленому законом порядку душевнохворою або недоумкуватою. При визнанні шлюбу недійсним важливо не лише встановити наявність у особи душевної хвороби, але й уточнити час її виникнення, тяжкість і глибину, відносно часу вступу до шлюбу, щоб відповісти на питання, чи міг підекспертний на той час розуміти значення своїх дій або керувати ними.

5. Позов про розірвання шлюбу при хронічному психічному захворюванні або слабоумстві одного з подружжя.

У таких випадках важливо встановити не тільки наявність психічного захворювання, але і прогноз перебігу даного захворювання на майбутнє. У справах цієї категорії експерт установлює, чи немає у підекспертного таких психічних розладів, які можуть перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і забезпеченню сім'ї (наприклад, манії ревнощів).

6. Позов про виховання дітей, якщо один із батьків або обидва хворі на психічну хворобу.

Вирішуючи питання про можливість брати участь у вихованні дітей, експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а і на майбутнє з урахуванням тих психічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для дитини. Такими критеріями небезпеки для дитини слід вважати: наявність грубих психопатоподібних розладів, наполегливих спроб самогубства, маревних ідей ревнощів, переслідування, отруєння, впливу, що спрямовані на конкретних осіб з близького оточення - одного з подружжя, дітей, онуків та інших родичів.

Висновок. Експертиза може бути призначена практично в будь-якій цивільній справі, коли виникає сумнів у психічній повноцінності позивача або відповідача, а також свідка.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі інколи призначається з метою визначення психічного стану свідків. У такому разі питання про дієздатність свідка не ставиться. Експерти зобов'язані дати лише висновок, чи може дана особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати факти, що мають значення для справи, і давати про них правильні свідчення.

3. Особливості розгляду справ окремого провадження: усиновлення

Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання всиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників).

Заява про усиновлення дитини подається громадянами України та іноземними громадянами до суду в письмовій формі і повинна містити: назву суду, до якого подається заява, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини та запис заявника або заявників батьками дитини, обізнаність про стан здоров'я дитини. До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення дитини одним з подружжя також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення до розгляду вирішує питання про участь в ній як заінтересованих осіб відповідних органів опіки і піклування, а в справах, порушених за заявами іноземних громадян, - Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. Відповідним органом опіки і піклування або Центром по усиновленню при Міністерстві освіти України до суду подаються документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема: висновок, виданий відповідним компетентним органом за місцем проживання заявника (заявників), про можливість бути усиновителем, медичні довідки про стан здоров'я заявника (заявників) та усиновлюваної дитини, довідка про заробіток та інші доходи, копія свідоцтва про шлюб (для одружених), копії паспортів, відомості про житлово-побутові умови усиновителів. У справах, порушених заявниками, які є іноземними громадянами, крім того додаються: дозвіл компетентного органу країни усиновителя на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини, нотаріально засвідчене зобов'язання усиновителя про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з нею. Документи оформляються відповідно до вимог, передбачених законодавством України.

Суд розглядає справу про усиновлення за обов'язковою участю заявника (заявників), з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, передбачених ст.112 КпШС, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати та місця народження усиновленої дитини, про запис усиновителів батьками дитини. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Усиновлення виникає з часу набрання судовим рішенням законної сили. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

Висновок. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників).

Суд розглядає справу про усиновлення за обов'язковою участю заявника (заявників), з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, передбачених ст.112 КпШС, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення.

ЗАЯВА про зміну способу виконання рішення

До Дубенського міськрайонного суду

Рівненської області

Челіщева Олега Володимировича,

який проживає за адресою: вул. Марата, буд.23, кв.34, м. Дубна, Рівненської обл., поштовий індекс 35600

Заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів

21 травня 1995 року я уклав шлюб з Челіщевою Валентиною Миколаївною, який ми зареєстрували у відділі реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськвиконкому, і прожив з нею до 12 грудня 2002 року, після чого ми розлучилися.

Від шлюбу ми маємо дочку Ющенкову Анну Олександрівну, 31 грудня 1989 року народження, яка після розлучення залишилася проживати разом з матір'ю.

На підставі рішення Дубенського міського суду від 19 січня 2002 року я зобов'язаний виплачувати на користь Челіщевої В.М. аліменти на утримання дочки у розмірі ј частки з усіх видів свого заробітку (доходу) щомісяця до її повноліття.

З 12 травня 2001 року я знаходжуся на пенсії і ніде не працюю. Щомісяця на користь своєї колишньої дружини я сплачую аліменти в сумі по 45 гр.55 коп., що підтверджується доданою до заяви довідкою. Виходячи з зазначеного розміру відрахувань, до повноліття дочки я повинен сплатити їй 1412 гр.05 коп. (45. гр.55 коп. х 31 міс.)

В Росії, у м. Подільську Московської області, проживає моя мати Челіщева Варвара Вікторівна, якій нещодавно виповнилося 70 років.

Вона страждає захворюванням серцево-судинної системи і потребує моєї допомоги. У зв'язку з цим я вимушений залишити Україну і переїхати до неї на постійне проживання.

Однак для цього мені потрібно отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Для його оформлення я нещодавно звернувся до відділу громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб Дубенського МРВ УМВС України у Рівненській області, де мені запропонували надати нотаріально засвідчену заяву колишньої дружини про відсутність у неї вимог щодо стягнення з мене аліментних платежів або копію рішення суду про стягнення аліментів.

Надати мені заяву про відсутність вимог щодо стягнення аліментів Челіщева В.М. відмовилася, у зв'язку з чим я вимушений просити суд змінити спосіб і порядок виконання рішення суду про стягнення з мене аліментів шляхом одноразової сплати їй всієї суми належних з мене аліментів в сумі 1412 гр.

Враховуючи зазначені мною обставини і вимоги ст.373 Цивільного процесуального кодексу України, суд може це зробити.

На підставі викладеного й у відповідності з ч.1 ст.373 ЦПК України

ПРОШУ:

змінити спосіб і порядок виконання рішення Дубенського міського суду від 19 січня 2002 року у справі №2-176/02, постановивши ухвалу про стягнення з мене одноразово на користь Челіщевої Валентини Олександрівни залишку по сплаті аліментів на утримання нашої дочки Челіщевої Анни Олександрівни, 31 грудня 1989 року народження, в сумі 1412 грн.

Додатки:

1. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

2. Копія свідоцтва про народження дочки.

3. Копія рішення суду про стягнення аліментів.

4. Довідка з місця проживання Челіщевої В.В.

5. Копія заяви анкети на отримання паспорту.

6. Довідка про розмір пенсії.

7. Копія заяви.

„25" березня 2004 р. ____________ Челіщев О.А.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 року. - К.: Парламентське видавництво.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка. 2007.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. / /Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41.

4. Цивільний кодекс України // Голос України. - 12 березня 2003р. - №45-46\3045-3046.

5. Андрушко А.В., Білоусов Ю.В., Бондаренко Н.Л. Цивільний процес: Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 2004. - 299 с.

6. Кілічава Т.М. Цивільно - процесуальне право: Навч. посібник. - К.: Центр Учбової Літератури, 2007. - 311 с.

7. Козаченко О.В. Кримінальний процес України: Навчально-практичний посібник. - М.: Видавництво „Іліон”, 2008. - 236 с.

8. Кримінальний процес/ За ред. Є.Г. Коваленка, В.Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер. 2006. - 365 с.

9. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За ред.В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: Юрисконсульт, 2007. - 336 с.

10. Тертишніков В.М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - Харків, 2007. - 265 с.

11. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи. - К.: КНТ, 2006. - 397 с.

12. Штефан М.Й. Цивільний процес. - К., 1997. - 265 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Захист прав і законних інтересів громадян. Виникнення та еволюція заочного провадження в цивільному процесі. Поняття та умови заочного розгляду цивільної справи. Порядок заочного розгляду справи. Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 13.02.2009

  • Принцип диспозитивності цивільного судочинства у цивільному процесуальному законодавстві. Права та обов’язки позивача. Мета, підстави та форми участі у цивільному процесі. Класифікація суб’єктів в залежності від підстав участі у цивільному процесі.

    реферат [24,6 K], добавлен 29.03.2011

  • Цивільне судочинство в Україні. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність та співучасть. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни. Представництво у цивільному процесі, участь третіх осіб, кількох позивачів або відповідачів.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 01.05.2010

  • Поняття заочного розгляду справи та його процесуально-правова суть. Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб. Перегляд та оскарження рішення.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 17.11.2009

  • Процесуальні засоби, що забезпечують відповідачу захист своїх інтересів проти позову. Зміна позову у цивільному процесі, в позовному спорі. Форми відмови другої сторони. Суть провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин.

    реферат [38,3 K], добавлен 25.03.2009

  • Поняття та значення строків у Цивільному процесуальному кодексі України. Види процесуальних строків: встановлені законом, встановлені судом, абсолютно та відносно визначені. Порядок обчислення, зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків.

    контрольная работа [56,5 K], добавлен 03.08.2010

  • Характеристика та статус представників третіх осіб у цивільному судочинстві. Співвідношення сторін та інших осіб при розгляді цивільно-правового спору у Галичині за Австрійською цивільною процедурою 1895 р. Процесуальні права та обов’язки сторін.

    статья [24,4 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.