Порядок вирішення трудових спорів

2. У вересні 2006 року профспілка працівників виробничого об'єднання в інтересах працівника пред'явила позов до цього об'єднання про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди. У позові зазначалося, що працівника, який обіймав посаду машиніста насосних установок, на підставі наказу було звільнено з роботи згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП. Вважаючи, що звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, позивач просив задовольнити його вимоги. Рішенням суду позов було задоволено повністю. Працівника поновлено на роботі на посаді машиніста та стягнуто на його користь певну суму за час вимушеного прогулу, а також 1000 гривень моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП [6, 55].

3. У травні 2006 р. П. пред'явив позов до овочевого заводу про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що працював у відповідача з 1962 р. і наказом від 15 травня 2006 р. був звільнений з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП. Посилаючись на те, що звільнення з роботи було проведено з порушенням норм трудового законодавства, позивач просив задовольнити його вимоги. А саме, він зазначав, що згоду на його звільнення надала профспілка, членом якої він є, але яка не брала участі в укладенні колективного договору, отже, її діяльність є незаконною.

Рішенням районного суду у позові було відмовлено

Відповідно до етапі 43 КЗпП звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу. Винятки з цього правила наведено у етапі 43-1 КЗпП. Зокрема, звільнення працівника без згоди профспілкового органу допускається, якщо він не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, або там профспілкової організації немає.

Згідно із зазначеними положеннями КЗпП згода на звільнення з роботи дається лише професійною спілкою, що діє на підприємстві, в установі, організації і утворена відповідно до Конституції України.

Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації. Зі змісту норм Конституції України випливає, що всі професійні спілки, які утворені й діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах та організаціях, мають рівні права для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, у тому числі й у наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником - членом професійної організації відповідно до КЗпП.

Наведене свідчить, що згоду на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу надає лише професійна спілка, що діє на підприємстві, членом якої є працівник, щодо якого вирішується питання про звільнення, незалежно від того, чи брала ця професійна спілка участь в укладенні колективного договору або угоди.

Із матеріалів справи видно, що П. є членом незалежної професійної спілки підприємства, яка діє на підприємстві з 1995 p., має свій статут, зареєстрований у встановленому законом порядку, і яка дала згоду на розірвання трудового договору з позивачем.

За таких обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що при розірванні трудового договору з П. відповідач мав всі законні підстави звернутись до цієї профспілки, отже, порушення законодавства при проведенні звільнення не було [6, 55].

ВИСНОВКИ

Трудовий спір - це неврегульовані шляхом переговорів розбіжності між найманим працівником (колективом найманих працівників) і власником (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, виконання умов трудового і колективного договорів стосовно умов праці і відпочинку.

В основу класифікації розбіжностей, що випливають з трудових правовідносин, має бути покладено їх позовний чи непозовний характер, що забезпечує створення ефективного механізму подолання цих розбіжностей.

Розбіжності, що виникають внаслідок недодержання нормативно-правових приписів, є трудовими спорами і повинні вирішуватися у позовному порядку, оскільки у даному разі предметом вимог є визнання і поновлення порушеного права.

Розбіжності, які виникають щодо встановлення, зміни, застосування умов праці, є трудовими конфліктами, мають непозовний характер і повинні розв'язуватися через примирно-третейські процедури.

Для забезпечення ефективного захисту трудових прав працівників в умовах ринкових відносин актуальною теоретичною і прикладною проблемою є розроблення і правове закріплення механізму розгляду в судовому порядку шляхом позовного провадження колективних трудових спорів, а також порядку забезпечення виконання судових рішень з них.

Для розв'язання трудових спорів законом встановлений певний порядок та процедура.

У відповідності із ст. 232 КЗпП, існує порядок розгляду трудових спорів, який передбачає безпосереднє звернення до суду, коли вирішуються:

а) трудові спори працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

б) трудові спори про поновлення працівників на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів, зазначених у ст. 221 (ч. 3) і ст. 222 КЗпП (спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, трудові спори суддів та прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини);

в) трудові спори про звільнення, зміну дати і формулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплату за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень за заявами керівника підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступника, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових органів, органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, за винятком спорів, зазначених у ч. 3 ст. 221 і ст. 222 КЗпП;

г) трудові спори про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої працівниками підприємству, установі, організації;

д) спори про відмову в прийнятті на роботу деяких категорій працівників: запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства; молодих спеціалістів за направленнями після закінчення учбових закладів; жінок - вагітних і тих, що мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда, одиноких матерів (за наявності дитини віком до 14 років); виборних працівників після закінчення строків їх повноважень.

Всі ці спори розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах. Там же розглядаються спори з питань застосування законодавства про працю, які відповідно до діючого законодавства вирішувались власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом в межах наданих їм прав.

Порядок розгляду колективних трудових спорів передбачений Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3.03.1998 р. Такі спори можуть виникати:

1) з укладення і зміни колективних договорів (їх положень);

2) з виконання положень колективного договору чи його в цілому;

3) з встановлення чи зміни соціально-економічних умов праці;

4) з невиконання вимог законодавства про працю.

Моментом виникнення колективного трудового спору є письмове повідомлення сторони, яка вважає свої інтереси постраждалими (як правило, це трудовий колектив або профспілковий комітет), власника або уповноваженого ним органу, місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та Національної служби посередництва і примирення про незгоду з рішенням роботодавця з приводу питань, які ставились.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

колективний договір трудовий спор

1. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» // відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

2. Закон України "Про відпустки": практика його застосування // Праця і зарплата. - 1998. - № 14. - Липень.

3. Андрушко А. Огляд судової практики вирішення трудових спорів при звільненні працівника за п.1 ст. 40 КЗпП України // Право України. - 2007. - № 11. - С. 85-89.

4. Бойко М. Д. Порівняльне трудове право: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2007. - 384 с.

5. Болотіна Н.Б.Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., стер. - К.: Вікар, 2004. - 725 с.

6. Бондарчук В.В. Правове забезпечення трудових відносин. - К.: Інститут сільського розвитку, 2008. - 56 с.

7. Гончарова Г., Жернаков В., Прилипко С. Спірні питання застосування ст. 26 Закону "Про відпустки" // Право України. - 1999. - № 9. - С. 43-47.

8. Занфірова Т.А. Процесуальні правовідносини з вирішення трудових спорів і конфліктів // Економіка та держава. - 2007. - № 4. - С.86-90.

9. Занфірова Т.А. Правова характеристика принципів з вирішення трудових спорів і конфліктів // Економіка та держава. - 2007. - № 3. - С. 77-80.

10. Лазор В. Поняття трудових спорів, конфліктів та їх позовний і непозовний характер // Право України. - 2002. - № 7. - С. 90-95.

1. Размещено на www.allbest.ru