Колективні трудові спори

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення

2. Характеристика законодавства регулюючого вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)

3. Органи по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів)

4. Порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)

5. Право на страйк та його реалізація

6. Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти)

Висновок

Список використаної літератури



ВСТУП

Трудові спори як суперечки між працівниками і роботодавцями виникають з різних причин, серед яких найбільш поширеними є порушення трудового законодавства (неправомірне звільнення працівника, несплата заробітної платні у певному обсязі, недотримання умов праці, неправильне оформлення посади, несплата премій чи винагород, переведення на іншу роботу, та інші).

В наш час, коли роботодавцями в великому обсязі стали приватні власники, що встановлюють свої умови та порядок роботи, які не завжди відповідають належним до трудового законодавства та час, коли законодавство України переживає серйозних реформувань,зокрема і трудове право, вирішення трудових спорів набуло особливого значення.

Актуальність роботи зумовлено важливістю регулювання трудових відносин у суспільстві як основних на правовій основі, чималим зростанням числа трудових спорів в останні роки, порушеннями трудового законодавства.

Мета дослідження - розглянути поняття трудових спорів, розкрити класифікацію трудових спорів, процедуру розв'язання трудових спорів: індивідуальних та колективних, дослідити порядок їх розгляду. Порівняти норми діючого Кодексу законів про працю з проектом нового Трудового кодексу, де це можливо.

Об'єктом дослідження є колективні трудові спори.

Предметом дослідження виступають правові приписи, які визначають правове регулювання колективних трудових спорів за законодавством України.

Методологічною основою є такі методи: порівняльно-правовий, системно-структурний методи, а також метод аналізу чинного законодавства тощо.

Структура даної роботи включає в себе:

ь Вступ

ь Поняття трудових спорів, їх види та причини виникнення

ь Характеристика законодавства регулюючого вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)

ь Органи по вирішенню колективних трудових спорів(конфліктів)

ь Порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)

ь Право на страйк та його реалізації

ь Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори(конфлікти)

ь Висновок

ь Список використаної літератури

Завданням даного дослідження є: повно і всебічно дослідити колективні трудові спори, розкрити всі питання визначені змістом роботи, порівняти діючі норми з можливими нововведеннями та зробити необхідні висновки.



1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ, ЇХ ВИДИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Статтею 2 Закону України « Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» зазначено, що колективний трудовий спір (конфлікт)-- це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г)невиконання вимог законодавства про працю.

Умови виникнення трудових спорів поділяються на два види:

1) організаційно-виробничого характеру;

2) правового.

До першого виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема, простої; залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні дні тощо; недоліки в нормуванні праці, організації оплати праці на підприємстві; погані умови праці; недоліки в організації охорони праці та ін.

Серед умов правового характеру слід виділити недосконалість чинного законодавства про працю (наявність прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного їх тлумачення), а також невідповідність чинних норм трудового законодавства новим суспільним і економічним відносинам.

Класифікувати трудові спори по видах можна за такими підставами:

1) за суб'єктами : індивідуальні та колективні трудові спори.

Суб'єктами колективних трудових спорів є:

-- на виробничому рівні -- наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;

на галузевому, територіальних рівнях -- наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

на національному рівні -- наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

Слід зауважити, що представниками працівників згідно із законом можуть бути як профспілки, так й інші уповноважені найманими працівниками органи чи організації. Уповноважений найманими працівниками на представництво орган визнається єдиним повноважним представником найманих працівників від моменту виникнення спору до моменту його припинення;

2) за характером і порядком розгляду.

За порядком розгляду всі колективні трудові спори поділяються на два види:

спори, які вирішуються в загальному порядку;

спори, стосовно яких встановлено особливий порядок їх вирішення.

3)за предметом колективні трудові спори поділяються на:

· спори у зв'язку із встановленням нових або зміною існуючих соціально-економічних умов праці;

· спори у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, умов колективного договору чи угод.

Перша група спорів виникає з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та побуту, які встановлюються роботодавцем одноособово або за погодженням з профспілковим органом, але при цьому колективний договір не укладений. До цієї групи належать спори з приводу укладення чи зміни колективного договору чи угоди, в яких також встановлюються соціально-економічні умови праці та виробничого побуту. Під соціально-економічними умовами праці, з приводу яких можуть виникати колективні трудові спори, розуміють встановлення або зміну норм праці, систем і розмірів оплати праці, режиму і тривалості робочого часу, тривалості й порядку надання відпочинку, правил внутрішнього трудового розпорядку, переліків працівників з повною матеріальною відповідальністю, з ненормованим режимом робочого часу, для надання пільг тощо.

Колективні трудові спори про встановлення або зміну умов праці можуть стосуватись як об'єму і змісту трудових прав працівників, так і порядку прийняття локально-правових актів, які визначають ці права. Зокрема, це стосується випадків, коли в законодавстві врегульовано порядок прийняття локально-правового акта, а роботодавець встановленого порядку не дотримується.

Щодо укладення колективного договору чи угоди як предмета колективного трудового спору, то під ними слід розуміти не тільки колективні договори і угоди, які укладаються відповідно до Закону України “Про колективні договори і угоди”, а й інші колективні угоди, наприклад про охорону праці.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВСТВА РЕГУЛЮЮЧОГО ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

трудовий спір колективний відповідальність

Першим нормативно - правовим актом, що регулює вирішення колективних трудових спорів є Конституція України. Статтею 44 проголошено - ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Тобто регулювання колективних трудових спорів здійснюється на конституційному рівні.

На друге місце треба поставити Кодекс законів про працю України. Глава 15 присвячена індивідуальним трудовим спорам. Хоча питанням даної роботи є колективні трудові спори, в даній главі містяться положення про: порядок вирішення колективних трудових спорів, органи, які розглядають трудові спори; організація комісій по трудовим спорам; строки звернення до комісії по трудових спорах та порядок прийняття заяв від працівника; порядок розгляду трудового спору в комісії; строк виконання рішення комісії; порядок виконання рішення комісії та інше.

Основним нормативно-правовим актом, що здійснює регулювання вирішення колективних трудових спорів є Закон України « Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Даний закон прийнятий Верховною Радою України 3 березня 1998 року.

Закон складається з п'яти розділів: Загальні положення, Вирішення колективних трудових спорів, Страйк, Відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори, Прикінцеві положення, тридцяти чотирьох статей.

«Цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними».

Регулюють вирішення колективних трудових спорів також:

1) Закон України « Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

2)Закон України « Про колективні договори і угоди»;

3) Національною службою посередництва та примирення затверджено значна кількість положень, інструкцій, наказів щодо діяльності Національної служби посередництва та примирення та проведення примирних процедур і застосування законодавства у цій сфері, випускається спеціальне друковане видання Національної служби посередництва та примирення -- Бюлетень Національної служби посередництва та примирення, де публікуються акти цього органу.

Необхідно згадати також Проект нового трудового кодексу України, прийнятий Верховною Радою України у І читанні, у якому також Глава 3 Книги 6 Колективні трудові спори присвячена вирішенню колективних трудових спорів. Положення зазначені у цій главі повністю дублюють положення Закону України « Про вирішення колективних спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 року, ніяких нововведень немає.

3. ОРГАНИ З РОЗГЛЯДУ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

Перш ніж визначити органи по вирішенню колективних трудових спорів в Україні, розглянемо світовий досвід розгляду та вирішення колективних трудових спорів. Світовий досвід показує, що є єдине загальне правило: колективні економічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Це виходить за межі діяльності судових і адміністративних органів, які зазвичай розглядають юридичні спори. Водночас, якщо у колективному трудовому спорі виникає спір юридичного характеру, він переважно розглядається у судовому порядку.

Примирно-третейська процедура передбачає створення спеціальних примирно-третейських органів і будується на принципі досягнення взаємної згоди на основі переговорів сторін та їх примирення. Як правило, на першому етапі сторони самі утворюють примирний орган із представників сторін без втручання органів держави. Якщо ж у такий спосіб не вдається досягти згоди, залучаються інші суб'єкти, так би мовити, зовнішні, -- посередники, і треті сторони -- трудові арбітри, спеціалізовані державні установи. Особливе місце у примирно-третейській процедурі належить посередникам, які виступають індивідуально або у вигляді колегії посередників. Провідну роль у діяльності колегії посередників відіграє її голова, який зазвичай є урядовим чиновником -- працівником державної служби посередництва та примирення або інспектором праці. Однією з основних функцій трудового посередництва є його головний результат -- недопущення початку страйку, принаймні до завершення примирної процедури або призупинення страйку на період діяльності посередника. Посередництво може бути добровільним і примусовим. Однак у всіх випадках присутність посередника вимагає згоди сторін. Посередниками виступають державні чиновники, професори університетів, соціологи, економісти, юристи, міністри праці, приватні особи. Історично функція посередництва зародилася саме як практика приватних осіб. Сутність трудового арбітражу полягає в тому, що сторони передають спір на розгляд арбітра або їх колегії, які приймають відповідне рішення після всебічного розгляду справи. Трудовий арбітраж може бути добровільним або примусовим, а органи арбітражу можуть бути постійними або тимчасовими, тобто створюватися для розгляду конкретного трудового спору. У процесі заслуховуються пояснення сторін, викликаються свідки, експерти, досліджуються документи. При розв'язанні юридичного спору арбітри повинні спиратися на нормативні акти -- закони, колективні договори, а при вирішенні економічного спору -- на такі принципи, як справедливість, порядність, реалізм, сумлінність, а також на конкретні критерії соціально-економічного характеру, перелік яких зазвичай визначається законодавцем. Юридична сила арбітражного рішення тотожна колективному договору. Щоб реалізувати таке рішення, зацікавлена сторона має звернутися до суду. В усіх країнах світу створено спеціальні органи з трудового посередництва, наприклад, у США -- Федеральна служба посередництва і примирення, у Великобританії -- Консультативна служба примирення та арбітражу, у Швейцарії -- Державне бюро посередництва та арбітражу. Такі органи надають посередницькі послуги, а також можуть приймати рішення з конкретного трудового спору, якщо сторони погодилися передати спір на розгляд такого органу. Передбачено також створення комісій з розгляду трудового конфлікту, яка утворюється державною владою за надзвичайних обставин і у разі виникнення великих конфліктів.

Примирно-третейська процедура розгляду трудових конфліктів високо оцінюється на Заході як дієвий захід узгодження суперечливих інтересів у сфері праці та трудових відносин, який є серйозним фактором пом'якшення соціальної напруженості.

В Україні створено правову базу для регулювання відносин щодо розв'язання колективних трудових спорів. Утворено спеціальні органи, що мають відповідні повноваження у цій сфері.

Передовсім до таких належить Національна служба посередництва та примирення, утворена відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" Указом Президента України від 17 листопада 1998 р. Згідно з п. 1 Положення про Національну службу посередництва і примирення Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).

НСПП відповідно до покладених на неї завдань: вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів; здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів); аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обґрунтування; сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту); перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту); консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту); за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення; та ін.

НСПП має право: брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях; координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів; безоплатно отримувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, профспілок, роботодавців та їхніх об'єднань, сторін колективного трудового спору (конфлікту) інформацію, необхідну для використання під час проведення примирних процедур; попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень; та ін.

НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. НСПП видає нормативні накази, якими затверджує інструкції, положення та роз'яснення у сфері розв'язання колективних трудових спорів.

До системи органів, які вирішують колективні трудові спори входять примирні комісії, які утворюються в кожному конкретному випадку сторонами колективного трудового спору. Повноваження примирних комісій та порядок їх утворення регламентуються зазначеним законом і Положенням про примирну комісію, затвердженим наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 36.

Трудові арбітражі, які утворюються для вирішення конкретного колективного трудового спору в разі, якщо спір не було вирішено за допомогою примирної комісії, діють на підставі Закону та Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом НСПП від 4 травня 1999 р. № 37.

Повноваження арбітрів визначені Законом та Положенням про арбітра, затвердженим наказом НСПП від 11 листопада 1999 р. № 105.

Діяльність незалежних посередників регламентується Законом та Положенням, затвердженим наказом НСПП від 11 листопада № 106.

Окрім того, в розгляді колективних трудових спорів беруть участь позаштатні радники НСПП.

4. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ

Вся процедура спору регламентована законом. Зокрема, встановлено, що спочатку мають бути сформовані вимоги працівників, належно оформлені та подані роботодавцю.

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше ніж половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їхні інтереси.

Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються: у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок, -- рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок; у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи), -- конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власнику або уповноваженому ним органу (представнику). Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції уповноваженого власником органу (представника), він зобов'язаний надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог власником або уповноваженим органом (особою) до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від власника або відповідного вищестоящого органу управління про прийняте ним рішення. Рішення власника або відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі й не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.

Закон визнає, що колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати власника чи уповноважений ним орган (представника), місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцем знаходження підприємства та Національну службу посередництва і примирення.

Колективний трудовий спір (конфлікт) -- це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;г) невиконання вимог законодавства про працю.

Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:

--пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону, примирною комісією, а у разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 Закону, -- трудовим арбітражем;

--пунктами "в" і "г" ст. 2 Закону, -- трудовим арбітражем.

Примирна комісія -- це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін ч. 1 ст. 8 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Відповідно до статей 7--10, 13, 14 Закону розроблено і затверджено наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 p. №36 Положення про примирну комісію, яким визначено порядок утворення примірної комісії; порядок розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та прийняття рішення; статус члена примірної комісії, його права.

Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін:

· на виробничому рівні -- у 3-денний;

· на галузевому чи територіальному рівні -- у 5-денний;

· на національному рівні -- у 10-денний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору (конфлікту) самостійно. Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у 5-денний, галузевою та територіальною примирними комісіями -- у 10-денний, примирною комісією на національному рівні -- у 15-денний строк з моменту утворення комісій. За угодою сторін ці строки можуть бути продовжені. Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і в строки, які встановлені цим рішенням. Після прийняття рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) примирна комісія припиняє свою роботу. У вирішенні колективних трудових спорів можуть брати участь незалежні посередники.

Незалежний посередник -- визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення (ст. 10 Закону). Наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №106 затверджено „Положення про посередника”, яке закріплює умови і порядок добору посередників, набуття та припинення повноважень; порядок залучення посередників; порядок залучення посередника до участі у примирних процедурах; його права, обов'язки, кваліфікаційні вимоги до посередника, відповідальність. НСПП буде укладено Список посередників в Україні з метою забезпечення сторін колективних трудових спорів, конфліктів інформацією про посередників.

Трудовий арбітраж -- це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту). Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у 3-денний строк у разі:

--неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) про встановлення нових або зміну існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, а також про укладення чи зміну колективного договору, угоди;

--виникнення колективного трудового спору (конфлікту) про виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, про невиконання вимог законодавства про працю.

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Якщо сторони не досягнуть згоди, то трудовий арбітраж складається з трьох арбітрів п. 2.2 Положення про трудовий арбітраж, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999р.

До складу трудового арбітражу не можуть входити особи, які є представниками сторін колективного трудового спору (конфлікту), або особи, які тією чи іншою мірою зацікавлені в його однобічному вирішенні. Арбітр -- це підготовлена Національною службою посередництва і примирення особа, яка в разі залучення її сторонами колективного трудового спору (конфлікту) для участі в роботі трудового арбітражу набуває статусу члена трудового арбітражу і має право розгляду колективного трудового спору (конфлікту) з метою прийняття рішення по його суті.

Арбітр пропонується для участі в роботі трудового арбітражу за письмовою заявою однієї із сторін колективного трудового спору (конфлікту). Положенням визначено умови і порядок добору арбітрів, набуття і припинення повноважень; порядок залучення арбітрів до участі у роботі трудового арбітражу; права і обов'язки арбітра, кваліфікаційні вимоги до нього; відповідальність арбітра.

Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів. До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи. Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників сторін, а в разі потреби -- представників інших заінтересованих органів та організацій. Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у 10-денний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до 20 днів. Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується всіма його членами. Воно є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися.

Національна служба посередництва і примирення є постійно діючим органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Повноваження НСПП були детально розглянуті у попередньому питанні.

5. ПРАВО НА СТРАЙК ТА ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не призвели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур чи не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Згідно зі статтею 17 вищевказаного Закону страйк -- це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу. Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або ²/₃ делегатів конференції. Рекомендації щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.

Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або не оголошення страйку на своєму підприємстві. Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві -- за 15 днів. У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.

Незаконними визнаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не стосуються колективних трудових спорів; з порушенням формування вимог найманих працівників, профспілок, об'єднання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту); з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору трудовим арбітражем; з порушенням порядку прийняття рішення про проведення страйку. Незаконними буде визнано страйки, розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення; які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених Законом.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, включаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Згідно зі статтею 24 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

В Україні діє близько 20 законів, які забороняють проведення страйків. Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити проведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. Подальша заборона має бути схвалена спільним актом Верховної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його скасування. У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошено надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.

Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. За рішенням найманих працівників чи профспілки може бути створено страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань.

За працівниками, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'язки, зберігається заробітна плата у розмірах, не нижчих від установлених законодавством та колективним договором, укладеним на цьому підприємстві, як за час простою не і не з вини працівника.

Згідно з ст. 22 Закону України « Про порядок вирішення колективних трудових спорів» незаконними визнаються страйки:

а) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;

б) оголошені без додержання найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами положень статей 2, 4, 6, частин першої і п'ятої статті 12, частин першої, третьої і шостої статті 19 цього Закону;

в) розпочаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органами вимог статті 20, частин другої та третьої статті 24 цього Закону;

г) які оголошені та/або проводяться під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом.

Організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни. Час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудового стажу.

6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КОЛЕКТИВНІ ТРУДОВІ СПОРИ (КОНФЛІКТИ)

Розділ 4 Закону України «Про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) присвячений даному питанню.

Особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Особи, винні у виникненні колективних трудових спорів (конфліктів) або які затримують виконання рішень примирних органів, утворених відповідно до цього Закону, а також рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, кримінальну або адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

Особи, які представляють інтереси сторін і які допустили порушення положень статей 5, 6, частин першої, третьої, четвертої і п'ятої статті 9, частини п'ятої статті 12, частини першої статті 13, частин третьої та четвертої статті 16, частин п'ятої, восьмої, дев'ятої статті 19, частини третьої статті 23, а також посадові особи, які допустили порушення положень частини другої статті 5, частини четвертої статті 16 цього Закону, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством.

Особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством. До зазначених осіб не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 Кодексу законів про працю України.

Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підприємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодовуються за рішенням суду згідно із законодавством.

Збитки, заподіяні роботодавцю страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на проведення страйку, у розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать).

Роботодавець, який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує збитки учасникам страйку в розмірі, визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать).



ВИСНОВОК

Колективні трудові спори виникають щодня. В Україні це досить поширене явище, яке з кожним роком буде зростати і зростати. Це природно, адже власник майже завжди турбується про власну вигоду незважаючи на потреби працівників, а вони в той час завжди бажають кращих умов для себе. Якщо буде прийнятий новий Трудовий кодекс, то суперечки будуть тільки розпалюватися з кожним днем зростатиме їх кількість.

У курсовій роботі я досліджував стан сучасного законодавства щодо вирішення колективних трудових спорів та з'ясовував чи готове воно такі зміни? Проаналізувавши та дослідивши питання колективних трудових спорів, я можу зробити для себе наступні висновки:

1) поняття колективних трудових спорів визначено законодавством чітко, що допомагає відразу зрозуміти суть питання;

2) треба сказати про нормативне регулювання даного питання : на мою думку, воно здійснюється на достатньому рівні, відповідає сучасним вимогам та не потребує ніякого реформування, про що свідчить той факт, що в проекті нового Трудового кодексу відсутні нововведення та зміни що стосувалися б цього питання ;

3) в Україні передбачена і діє розгалужена система вирішення колективних трудових спорів, вона складається з декількох етапів, які забезпечують повне та всебічне з'ясування спору та сприяє його вирішенню;

4) також діють різноманітні органи,що допомагають у попередженні,з'ясуванні та вирішенні спорів, з різними повноваженнями та складають певну ієрархію;

5) у порівнянні з досвідом зарубіжних країн у вирішенні колективних трудових спорів, Україна знаходиться на достатньому рівні;

6) позитивною стороною також є те,що законодавством України передбачені гарантії працівникам які, беруть участь у страйку та власнику, які вберігають і тих і інших від несприятливих наслідків.

Найбільш поширеними підставами виникнення колективних трудових спорів на даний момент є не виплата заробітної плати, порушення строку виплати заробітної плати,примусове запровадження неповної зайнятості, надання відпусток без збереження заробітної плати або часткове її збереження, зміна істотних умов праці , праця інвалідів та молоді, залучення до надурочних робіт і т д.

Підсумувавши все вищевикладене можна сказати наступне:

- дана тема була,є і буде залишатися актуальною завжди, тому що є підстави виникнення колективних трудових спорів зустрічаються нам кожного дня;

- механізм вирішення колективних трудових спорів в Україні є, нормативно - правова база даного питання відповідає сучасним вимогам, але не треба стояти на місці, треба рухатися разом із розвитком трудових відносин.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І - Нормативний матеріал:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року - К., 1996.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. - ВВР УРСР, 1971р.

3. Про колективні договори і угоди. Закон України від 1 липня 1993 р. - Відомості ВРУ.

4. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від 15 вересня 1999р. - Зібрання законодавства України.

5. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Закон України від 3 березня 1998 р. - Зібрання законодавства України.

6. Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №105.

7. Положення про порядок підготовки і прийняття рішення трудового арбітражу при вирішенні колективного трудового спору (конфлікту), затвердженого наказом Національної служби посередництва і примирення від 20 вересня 1999 p. №88.

8. Положення про посередника, затверджене Наказом Національної служби посередництва і примирення від 11 листопада 1999 p. №106.

9. Положення про примирну комісію від 4 травня 1999 p. №36

10. Положення про трудовий арбітраж, затверджене наказом Національної служби посередництва і примирення від 4 травня 1999 p. №37.

11. Проект нового трудового кодексу України, прийнятий ВРУ у І читанні 20.05.2008р.

ІІ- Спеціальна література:

1. Бурак В.Я. Правове регулювання вирішення трудових спорів в Україні: Посіб. для студ. -- Л., 2000. -- 183 с.

2. Бойко М.Д. Трудове право України. Навчальний посібник. - К.:Олан, 2002.

3. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - К.: Вікар, 2003.

4. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. -- 4-те вид., стер. -- К.: Вікар, 2006. -- 669с.

5. Гончарова Г.С., Жернаков В.В., Прилипко С.Н. Трудовое право: в вопросах и ответах: Учеб.-справочное пособие. -- X.: Одиссей, 2000.

6. Національна служба посередництва і примирення: рік діяльності // Праця і зарплата. -- 2000. -- № 11. -- Березень.

7. Прокопенко В.І. Трудове право: Курс лекцій. - К., 1996

8. Чанишева Г.І. трудове право України. Підручник - Х.: Одіссей, 2002.

9. Яресько А. Розгляд колективних трудових спорів (конфліктів) // Право України. -- 1998. -- № 4.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru