Судове врегулювання та вирішення господарських спорів

Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України, їх компетенція при вирішенні спорів. Принципи господарського судочинства та форми судового процесу. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.01.2011
Размер файла 86,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

91

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА В ГОСПОДАРСЬКИХ СУДАХ

1.1 Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України

1.2 Компетенція господарських судів при вирішенні господарських спорів

1.3 Принципи господарського судочинства та форми судового процесу

1.4 Право на звернення до господарського суду та його суб'єкти

РОЗДІЛ ІІ. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів

2.1 Основні інститути, що застосовуються при врегулюванні та вирішенні господарських спорів

2.2 Стадії господарського судочинства

2.3 Вирішення господарських спорів місцевими судами

2.4 Способи врегулювання господарських спорів без винесення рішення

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми врегулювання та вирішення господарських спорів у судовому процесі та шляхи їх вирішення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Аналізуючи проблеми правового регулювання вирішення господарських спорів в Україні, слід відмітити, що на сучасному етапі розвитку ринкових відносин діяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та й самих суб'єктів господарювання не завжди належним чином сприяє становленню цих відносин, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.

Зрозуміло, що прийняті закони ніколи не бувають цілковито узгоджені з практикою їх застосування. Саме практика коригує правові відносини та об'єктивно спонукає вносити зміни і доповнення до чинного законодавства.

Як свідчить практика, положення чинного законодавства не завжди сприяють відновленню у громадян порушених прав та охоронюваних інтересів.

Чимало проблем судової практики у господарських спорах зумовлені недоліками законодавства, яке регулює такі відносини. Суспільні відносини на сьогодні вже вимагають перегляду нормативно-правової бази їх регулювання. Адже недосконалість законодавства породжує і недосконалу судову практику. Тому забезпечення захисту господарських прав та вирішення пов'язаних із ними проблем має стати спільним завданням органів законодавчої виконавчої та судової влади.

Практичне застосування виконаного дослідження полягає у розширенні методологічної бази господарсько-правових галузевих досліджень, зокрема, у застосуванні міждисциплінарних підходів до пізнання сутності господарсько-правових явищ. Одержані результати можуть бути використані: в подальших теоретичних дослідженнях при визначенні основних напрямів подальшого розвитку теорії господарського права в цілому та формуванні його загальної частини (зокрема, дослідження та моделювання юридичних засобів, спрямованих на забезпечення суспільного господарського порядку); у доопрацюванні та удосконаленні чинного господарського та цивільного законодавства як в частині загальних положень про угоди/правочини, договори та договірні зобов`язання, так і в частині правового регулювання окремих видів господарських договорів; у практиці правозастосування з метою подолання існуючих проблем та методичних рекомендацій.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у науково-теоретичному та практичному аналізі правової природи господарського процесу, глибокому аналізі його сутності, осмисленні основних інститутів господарського судочинства, а також в аналізі судової практики господарського процесу України.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- визначити правову природу господарського процесуального права;

- проаналізувати сутність, принципи та функції господарського процесу;

- дати аналіз судових актів господарського суду;

- розглянути стадії господарського процесу;

- зробити огляд перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку та за ново виявленими обставинами;

- провести дослідження питань пов'язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов господарського суду;

- зробити аналіз практики врегулювання спорів на стадіях судового процесу.

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правова природа господарського процесуального права, його предмет та метод, а також правові основи господарського судочинства, які мають визначальне значення для здійснення господарського процесу.

Предметом дослідження є аналіз правових основ господарського процесу, характеристика його форм та стадій здійснення. Огляд практики врегулювання спорів на стадіях господарського процесу, значення цього процесу для вирішення господарських спорів.

Методологічна основа дослідження. Методологія науки дає можливість наукового пояснення поняття, сутності та значення господарського процесу на сучасному етапі розвитку правосуддя в Україні. Системній метод вживався при аналізі різних понять. Застосування діалектичного методу дало можливість проаналізувати становлення господарського процесу в Україні як складний динамічний процес, в якому завдяки виникненню і розв'язанню внутрішніх суперечностей здійснюється перехід до нового якісного стану судової системи. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися питання пов'язані з пізнанням рішень, ухвал, постанов господарського суду. Застосування системного методу дало змогу проаналізувати стадії господарського процесу в Україні. На підставі методу прогнозування формувалися пропозиції щодо вдосконалення господарського процесуального законодавства. Окрім загальних методів використовувалися і спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА В ГОСПОДАРСЬКИХ СУДАХ

1.1 Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України

Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства -- свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова сутність господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова сутність господарського суду, визначена насамперед Законом України «Про господарські суди», яким закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій", Законом України “Про господарські суди”, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

- місцеві господарські суди;

- апеляційні господарські суди;

- Вищий господарський суд України.

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Президент України за поданням Голови Вищого господарського суду України може утворювати інші місцеві господарські суди (міські, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо).

Завдання суду полягає в правильному і своєчасному розгляді та вирішенні господарських справ. Особливістю даного виду процесу є те, що це спори переважно між юридичними особами, на відміну від інших видів процесів, в яких одна із сторін, як правило, фізична особа. Порядок і строки розгляду справи, провадження окремих судових дій, прийняття рішення по справі також суттєво відрізняються від порядку та строків провадження в цивільному й кримінальному процесах.

Господарські суди сприяють економічним перетворенням у державі, формують конкурентне-спроможне середовище для суб'єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізації конституційного принципу їх захисту. Господарські суди є також важливим інституційним засобом реалізації державної політики, їх діяльність невід'ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади, приймаючи рішення у кожній конкретній господарській справі, вони здійснюють державну оцінку законності чи протиправності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямування їх у правове русло.

Здійснюючи правосуддя, господарські суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб'єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

* спорів про приватизацію державного житлового фонду;

* спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

* спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

* спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та Адміністративних судів;

* інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

- справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язане із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

1.2 Компетенція господарських судів при вирішенні господарських спорів

Підвідомчість - усталена законом сукупність повноважень господарських судів з розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх компетенції [35].

Підвідомчість справ господарським судам встановлюється Господарсько-процесуальним кодексом України. Її норми базуються на положеннях Конституції України та Закону України “Про господарські суди”, відповідно з якими до ведення господарських судів відноситься розгляд всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Тим самим розмежовується компетенція господарських судів та інших органів, у тому числі судів загальної юрисдикції. Саме необхідністю такого розмежовування і обумовлена у першу чергу важливість проблеми визначення підвідомчості справ.

Спроба визначити критерії розмежування компетенції господарських судів та судів загальної юрисдикції була розпочата в роз'ясненнях Вищого Господарського Суду України № 02-5/62 від 08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” [29]. А саме коли в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або говориться про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, які визначені Законом України “Про господарські суди” та Господарським процесуальним кодексом України. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу при з'єднанні кількох пов'язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші - господарському суду, всі вимоги належать розгляду в суді, незалежно від статусу учасників спору.

Таким чином, критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є:

1) характер спірного правовідношення;

2) суб'єктний склад учасників спору.

Характер спірного правовідношення є важливим критерієм віднесення справ до господарського суду [43]. Господарському спору, переважно, підвідомчі економічні спори, що виникають з цивільних правовідносин. В даному випадку маються на увазі відносини, що регулюються цивільним законодавством. Коло цих відносин визначено в ЦК України.

Економічні спори, що виникають з адміністративних правовідносин, тобто відносин, заснованих на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванню одної сторони іншій, також підвідомчі господарському суду. Учасниками адміністративних правовідносин можуть бути державні органи та органи місцевого самоврядування, що виконують по відношенню до інших осіб управлінські, контрольні або засновані на іншому владному підпорядкуванні функції.

Суб'єктний склад учасників спору дозволяє більш точно розмежувати підвідомчість між двома органами судової влади: судами загальної юрисдикції і господарськими судами. До кола суб'єктів спорів, які розглядаються господарськими судами відносяться:

1) юридичні особи, тобто організації, які володіють відокремленим майном, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами у суді;

2) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) у випадках, передбачених законодавчими актами України, в господарський суд мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності;

4) держава України, коли вона виступає в якості учасника відносин господарського обігу;

5) державні органи, органи місцевого самоврядування, прокурор, коли їм надано право приймати участь в господарському процесі з метою захисту майнових інтересів держави;

6) іноземні організації, організації з іноземними інвестиціями, міжнародні організації, іноземці, особи без громадянства, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Види підвідомчості справ господарським судам. В залежності від того, чи відносить закон вирішення певної категорії справ до ведення виключно яких - небудь одних органів чи кількох різних органів, підвідомчість підрозділяється на виключну та множинну. Так, справи про банкрутство віднесені до виключної підвідомчості господарських спорів. Майнові спори між громадянами та між організаціями, а також між громадянами та організаціями мають множинну підвідомчість, так як можуть вирішуватися як державними (загальної юрисдикції, господарськими), так і третейськими судами. Множинна підвідомчість в залежності від засобу вибору з декількох юрисдикційних органів, яким справа підвідомча по закону, можуть підрозділятися на договірну, імперативну та альтернативну [47].

Договірною є підвідомчість, що визначається взаємною згодою сторін.

Імперативною є підвідомчість, при якій справа розглядається кількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, встановлений законом для окремих категорій спорів порядок досудового врегулювання.

Альтернативною є підвідомчість за вибором особи, що захищає свої права. У відповідності з традиційним трактуванням правил альтернативної підвідомчості зацікавлена у вирішенні спору особа має право за власним бажанням звернутися до будь-якого з органів, зазначених в законі.

Основні категорії справ, підвідомчих господарським судам. В ст. 12 Гоподарського процесуального кодексу зберігається перелік справ, підвідомчих господарському суду: 1) справи по спорам, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, а також по спорам про визнання недійсними актів за вимогами, зазначеними в законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, рахункової палати - з питань, віднесених законодавством до їх компетенції.

Даний перелік не є вичерпним, так як господарському суду підвідомчі і інші господарські спори, що задовольняють загальними критеріям підвідомчості [29]. Наприклад:

- у відповідності із Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. органам прокуратури надається право звертатися в господарський суд з заявами про припинення екологічної небезпечної діяльності суб'єктів господарювання;

- у відповідності до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” від 20. 12. 1991 р. господарським судам підвідомчі спори, пов'язані з наданням додаткових земельних ділянок селянському (фермерському) господарству, після його створення; про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства; про викуп для державних та суспільних потреб земель селянського (фермерського) господарства;

- спори, пов'язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об'єднань громадян, накладанням стягнень на об'єднання громадян, вирішуються господарським судом на загальних підставах за заявою легалізуючого органу чи прокурора (ст.ст. 28 - 31 Закону України “Про об'єднання громадян” від 16. 06. 1992 р.;

- спори про визнання недійсними рішення обласних, Киівської та Севастопольської міських державних адміністрацій про повернення у власність релігійним організаціям культурних будівель або майна підвідомчі Вищому господарському суду України (Роз'яснення від 29.02.96 № 02-5/109 “Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті та релігійних організацій”).

Виключенням із загальних правил підвідомчості спорів господарським судам складають наступні категорії спорів:

- господарським судам не підвідомчі спори, що виникають за згодою стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни та тарифи у відповідності з законодавством не можуть бути встановлені за згодою сторін;

- не можуть оскаржуватися у господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, дії посадових осі, здійснені в процесі або в результаті перевірок (п.2.2. Роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/62 від 08ю02.96);

- у випадках, коли спір за участю громадянина-підприємця виник не у зв'язку з підприємницькою діяльністю, він розглядається у загальному суді;

- на підставі Закону України “Про охорону навколишнього середовища” від 25.09. 1991 р. не підлягають розгляду господарськими судами справи в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одна із сторін знаходиться за межами України;

- спори про припинення випуску друкованих засобів масової інформації, вилучення тиражу або окремої її частини; оскарження відмови у державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення випуску; заміна засновника (складу засновників); вимог громадян, юридичних осіб та державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам (ст.ст. 18, 19, 20, 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”) від 16. 11. 1992 р.;

- у відповідності з ч.1 ст. 26 Закону України “Про режим іноземного інвестування” від 19. 03. 1996 р. спори між іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестиції і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підвіжомчі судам загальної юрисдикції, а не господарським судам, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

- у відповідності з ч. 4 ст. 32 Закону України “Про об'єднання громадян” рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України.

Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на вирішення третейським судом (арбітражем), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб (ст. 12 ГПК).

Підсудність справ господарським судам. Підсудність - відношення підвідомчої господарським судам юридичної справи до ведення певного господарського суду [42].

На відміну від підвідомчості, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію у тій же галузі, але між різними судами. В залежності від роду належних вирішенню справ та від території, на якій діє той чи інший суд, розрізняють підсудність родову, або предметну, та територіальну, або місцеву.

Родова підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинен прийняти конкретну справу до свого провадження в якості суду першої інстанції в залежності від предмету спору. Всі справи, підвідомчі господарським судам, підсудні місцевим господарським судам (ст. 13 ГПК).

Територіальною є підсудність справи суду в залежності від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. За її допомогою розмежовується компенсація однорідних судів. Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, альтернативну (за вибором позивача), договірну, виключну та підсудність за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається місцезнаходженням відповідача. Так, згідно ст. 15 ГПК справи по спорам, що виникають при укладанні, зміні чи розірванні господарських договорів, справи по спорам про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснювати на користь іншої сторони певні дії, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти і т.п.

Справи по спорам, що виникають при виконанні господарських договорів і з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника [35].

Альтернативною є підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох вказаних в законі судів за вибором позивача.

Справи по спорам за участю декількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Виключною є підсудність, що припускає розгляд певних категорій справ лише судами, вказаними в законі:

- віднесені до підсудності господарського суду справи по спорам, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

- справи по спорам про право власності на майно, або про витребування майна з чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод в користуванні майном розглядаються господарським судом за місцем знаходження майна;

- справи по спорам, в яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких зберігають державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва (ст. 16 ГПК).

Договірною є підсудність, що встановлюється за згодою сторін. Мається на увазі, що сторони по справі можуть укласти письмову згоду, в якій визначають той господарський суд, в якому визначать той господарський суд, якому вони нададуть на розгляд та вирішення господарський спір. При цьому сторони не можуть змінити як родову, так і виключно територіальну підсудність.

Незважаючи на відсутність прямої вказівки в господарському процесуальному законі, в якості особливого виду територіальної підсудності може бути виділена підсудність за зв'язком справ. Підсудність за зв'язком справ припустима, наприклад, у випадку вступу у справу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. За змістом ст. 26 ГПК позови третіх осіб , що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, підсудні суду, який вирішує справу, в яку ступає третя особа [3].

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження із збереженням правил підсудності, повинна бути ним розглянута за суттю і втому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду ( ст. 17 ГПК).

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи направляються господарським судам за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви чи винесення ухвали про передачу справи. В цьому випадку, якщо після відводу суддів неможливо розглядати справу в господарському суді, до підсудності якої відноситься справа, Голова Вищого господарського суду України чи його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати його на розгляд в інший місцевий господарський суд.

Таким чином, загальними засадами правосуддя у господарських спорах Закон визначає підвідомчість та підсудність справ господарським судам, здійснення судами господарського процесу при вирішенні господарських спорів, визначає його процесуальні форми та стадії. Особливої уваги при розгляді проблеми господарського судочинства заслуговують господарські спори або спори з господарських правовідносин, їх сутність, правова характеристика та категорії, що знайшли своє відображення в наукових працях відомих вчених. Але, незважаючи на юридичне закріплення в законодавчих нормах, дані складники господарського процесу мають в собі ряд неврегульованих елементів, що перешкоджають ефективному здійсненню правосуддя у господарських справах.

1.3 Принципи господарського судочинства та форми судового процесу

Система науки господарського процесуального права взагалі збігається із системою господарського процесуального права як галузі права, та є базою для системи навчальної дисципліни.

Принципи господарського процесуального права -- це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, які визначають таку побудову господарського процесу, що забезпечує винесення законних та обґрунтованих рішень. Значення принципів господарського процесуального права полягає в тому, що вони є орієнтиром у нормотворчої діяльності при вдосконаленні господарського процесуального законодавства; дозволяють господарському суду забезпечити правильне уяснення господарського процесуального законодавства та вірне його застосування згідно з дійсним змістом. Принципи знаходяться у певному взаємозв'язку, зумовленому різними факторами. Система принципів -- сукупність усіх принципів господарського процесуального права, їх взаємозв'язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації. Найпоширеним є поділ принципів господарського процесуального права за об'єктом регулювання на дві групи: судоустрою та судочинства[43].

Принципи господарського процесуального права виявляються як в окремих нормах загального змісту, так і в процесуальних нормах, які містять гарантії реалізації на практиці загальних правових приписів.

Принципи судоустрою, організаційні принципи, які визначають устрій господарських судів: здійснення правосуддя лише судом; незалежність суддів і підкорення їх тільки Конституції України і законові; гласність розгляду справ; державна мова судочинства; рівність учасників господарського процесу перед законом і судом; обов'язковість виконання рішень суду.

Принципи судочинства -- принципи функціональні, які визначають процесуальну діяльність суду й учасників процесу: диспозитивність; доступність судового захисту прав і загальних інтересів; рівноправність сторін господарського процесу; змагальність; свобода надання ними своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості; об'єктивна істина.

Всі ці принципи знаходяться у взаємозв'язку, трапляється, що один і той самий принцип виступає і як організаційний, і як функціональний. Тому твердження, що немає тільки організаційних або функціональних принципів, правдиве, і такий поділ є досить умовним.

Особливе місце серед принципів господарського процесу займає принцип законності. Законність є основним принципом, притаманним для всієї системи українського права і, зокрема, господарського процесуального права. Господарський процес є формою захисту прав. Законність у діяльності господарських судів означає повну відповідність всіх судових рішень і процесуальних дій суддів і учасників процесу, які здійснюються при вирішенні спорів, нормам матеріального і процесуального права. Цей принцип включає вимогу до суддів правильно застосовувати норми матеріального права і здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством України про судочинство в господарських судах. Коли міжнародними договорами України встановлено інші, ніж законом, правила, застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд застосовує законодавство, яке розглядає подібні відносини, а за відсутності такого законодавства господарський суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

1.4 Право на звернення до господарського суду та його суб'єкти

Порушення прав та законних інтересів осіб є підставою для виникнення у сторін спору та необхідності його вирішення.

Спір як суспільне явище є протиріччям, різними думками двох або декількох осіб щодо певного явища чи предмету. Спори можуть бути різними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими. Але серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов'язки суб'єктів правовідносин [43].

Господарські спори - це різновид правових спорів, вони виникають в процесі здійснення господарської діяльності.

Вперше в законодавчих актах України зазначений термін було використано у ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”. Проте зміни змісту цього поняття були неминучими внаслідок принципової трансформації економіки та права України. Водночас чинне законодавство України визначення поняття цього терміну не містить. І сучасна доктрина, як і раніше, не містить єдиної думки з цього приводу.

Свого часу в радянській літературі велась масштабна дискусія з приводу визначення поняття спору про право. Одна група авторів, грунтуючись на етимологічному розумінні спору, визначала його як “розбіжність”, “суперечність”. Крім того, існували концепції спору і як “перешкоди в здійсненні права”, і як “правопорушення”.

Докладну критику свого часу було надано І. Зайцевим, який пропонував розуміти під правовим спором конфлікт між особами з приводу прав та обов'язків у матеріальних відносинах. З огляду на чинне законодавство, ця точка зору найбільшою мірою відповідає сутності взаємин сторін, що вступають у спори.

В юридичній конфліктології під конфліктом прийнято розуміти протиборство двох або кількох суб'єктів, спричинене протилежністю (несумісністю) інтересів, потреб, систем цінностей або знань. При цьому для визнання конфлікту юридичним досить, щоб правовими ознаками володів хоча б один елемент [46].

Слід зазначити, що категорія “конфлікт” дає змогу розглянути спір як комклексне значення, яке може мати в підгрунті для своєї появи розбіжності, суперечності сторін з приводу певних матеріальних прав та обов'язків, та водоночас, не зводиться до них (на відміну від концепції “протиріччя”); може мати основою порушення права, але не зумовлене ним безпосередньо; може охоплювати всі прояви поведінки сторін у спорі - як активне сперечання, так і ухилення від виконання обов'язків, але не ототожнюється з ними; і врешті-решт, конфлікт може мати місце і за реальної наявності правовідносин сторін, якщо вони є лише правопорушенням.

З урахуванням цього, спір про право визначається як конфлікт осіб, що вступили в нього з метою впливу на матеріальні права та обов'язки учасників. Господарський спір також є юридичним конфліктом, різновидом спору про право. Питання полягає в тому, чи притаманні господарському спору специфічні ознаки, що відмежовують його від інших правових спорів та які ці ознаки.

Такі науковці, як Т. Абова, В. Тадевосян та І. Побірченко вважають конституційною ознакою господарського спору його господарську сутність.

Д. Притика, наголошуючи на потребі поширення в ході судово-правової реформи юрисдикції арбітражних судів на усі конфлікти за участю юридичних осіб та громадян-підприємців, на спори про визнання недійсними усіх актів державної виконавчої влади та інших органів, справи про банкрутство та встановлення фактів, що мають юридичне значення, також обмежує її (юрисдикцію господарських судів) господарською сферою.

Висновок про нерозривність понять “господарські відносини” та “господарські спори” випливає і з тексту ст. 1 Закону України “Про арбітражний суд”.

Однак, сутність господарського спору обумовлюється сутністю господарської діяльності. Згідно із Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяьності”від 13. 09. 2000 р. господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт [3].

Отже, основний критерій визначення полягає у функціональній спрямованості діяльності. Раніше законодавець при визначенні господарської діяльності використовував критерій характеру діяльності (Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”). Господарською визнавалася діяльність, яка мала товарний характер. Нині діяльність, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що, однак, не виключає можливості виступати об'єктами таких відносин різні матеріальні та нематеріальні блага.

До таких відносин насамперед можна віднести відносини юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язані із здійсненням благодійності, безоплатної фінансової допомоги, відносини з соціальних, екологічних питань, деяких аспектів природокористування та ін., які не підлягають під поняття виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт, а разом з ними і відносини з оподаткування суб'єктів з цих питань.

Як суспільне явище спір є протиріччям, викликає різні думки про декілька або одне явище, предмет. Спори можуть бути самими різноманітними: політичними, суспільними, сімейними, трудовими і т.п. Серед усіх спорів особливе місце займають правові, предметом яких є права та обов'язки суб'єктів правовідносин.

Цілком зрозуміло, що в ході реалізації таких правовідносин виникають правові спори. На думку О. Бринцева назвати такі спори господарськими, виходячи з нормативного визначення господарської діяльності, не можна, оскільки вони виникають під час діяльності, що не є господарською. Це означає, що такі спори згідно з чинним законодавством, не можуть бути підвідомчими господарським судам, оскільки останнім підвідомчі лише господарські спори. Крім того, внаслідок свого суб'єктного складу, вони не підвідомчі і судам загальної юрисдикції. Це зводить дилему або до конструювання ще одного поняття для визначення таких спорів з подальшим визначенням їх підвідомчості, або до визнання недоцільності включення господарської сутності спору у визначення поняття господарського спору. При цьому слід зауважити, що річ не у визначенні дефініції господарської діяльності, адже і раніше існувало широке коло відносин відповідних суб'єктів, які не охоплювались господарськими відносинами та в ході реалізації яких виникали спори.

Перший варіант вирішення дилеми не може бути визнаний доцільним, оскільки в разі його прийняття слід було б визначити окрему категорію спорів для кожної окремої категорії відносин суб'єктів залежно від сутності прав та обов'язків сторін у таких відносинах - господарські, благодійні, екологічні та ін [35]. Одним з ідеалів правової держави, до якого слід прямувати, є універсальність регулювання суспільних відносин.

До того ж в окремих випадках правовідносини господарського та іншого характеру, які спричинили конфлікт, можуть бути пов'язані так тісно, що однозначно визначити, які саме відносини становлять сутність спору, неможливо.

На думку В. Яркова, правильним є другий варіант вирішення цієї дилеми. Господарську сутність не слід включати до ознак спору. Взагалі, визначати окремі категорії правових спорів через сутність діяльності, під час якої вони виникають, з подальшим визначенням особливого порядку вирішення їх неправомірно. Сутність прав та обов'язків учасників спору не повинна бути підставою для встановлення будь-яких особливостей у захисті цих прав. Сумнівним є твердження авторів про те, що спрощення та прискорення процедури розгляду господарських спорів, порівняно зі спорами, що розглядаються судами загальної юрисдикції, зумовлене потребою у захисті інтересів цивільного обігу під час господарської діяльності. З рівності прав усіх людей, проголошеної ст. 21 Конституції України, випливає недопустимість встновлення будь-яких привілеїв та обмежень у засобах захисту прав.

Отже, в правовій державі слід взагалі відмовитись від категорії господарський спір, визнати існування лише спорів про право та гарантувати кожному право на вирішення їх судовою владою держави в однаковому для всіх порядку.

Визначаючи господарську сутність спору, слід звернути увагу на позитивні та негативні сторони його виникнення. Так, вчені І. Побирченко та В. Тадевосян відмічають в ньому позитивний момент, вказуючи, що правовий спір сприяє встановленню чіткості і визначеності у взаємовідносинах спірних сторін. З іншого боку він свідчить про неврегульованість взаємовідносин контрагентів. Для того, щоб усунути її, необхідно розв'язати виниклий спір. Тому завдання господарників та юристів сьогодні полягає в тому, щоб попередити спори, а при виникненні - оперативно вирішувати, самими сторонами, без звернення до господарського суду.

Незважаючи на різноманітність думок щодо визначення сутності господарського спору, більшість науковців додержуються давно встановленої класичної позиції з цього приводу. А саме, господарські спори є різновидом правових спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності, самостійним інститутом господарського права або іншими словами протиріччям двох або декількох осіб про права та обов'язки в господарських правовідносинах [29].

Спори з приводу господарських правовідносин частіше всього виникають в результаті правопорушень по укладеним договорам. Але вони можуть породжуватись у випадку заподіяння позадоговірної шкоди, незаконного привласнення чужого майна, розходжень при укладанні договорів, порушеннях прав суб'єктів підприємницької діяльності неправомірними рішеннями органів влади і управління, при заборгованості підприємств та організацій.

В залежності від змісту, сутності господарських спорів їх можна розділити на кілька категорій. Раніше, в умовах Радянського Союзу, вони розмежовувались на три групи:

1) переддоговірні, до яких відносились спори, пов'язані з примушуванням укладати договір, про умови договору, про зміни та його розірвання;

2) майнові, що випливають з відшкодування збитків, сплати неустойки, віндикації речі і т.п.;

3) немайнові.

Слід відмітити, що термін “переддоговірні спори” на цей час залишився в Декреті Кабінету Міністрів України від 23.01.1993 р. ” Про державне мито”, але судова практика відмовилась від нього. Всі вказані види спорів в статистичній звітності господарських судів є спорами про укладання, зміну, розірвання договорів та визнання їх недійсними. Тобто вся група спорів характеризується по окремим видовим характеристикам [47].

Виходячи з цього, всі господарські спори можна розділити на три великі групи, категорії:

1) договірні;

2) майнові;

3) немайнові.

Поряд з цим розмежуванням спори за загальним предметом розподіляються і на більш мілкі групи за спеціальними ознаками.

Так, договірні спори поділяються на:

а) спори про укладання договорів, їх умовах;

б) зміну договорів;

в) розірвання договорів;

г) визнання договорів недійсними.

Ще більш розгалуженою є категорія майнових спорів за видовими ознаками, а саме:

а) про віндикацію майна;

б) про стягнення збитків;

в) про постачання недоброякісної, некомплектної продукції, товарів;

г) за розрахунками і т.п.

Немайнові спори однорідні. Серед них займають важливе місце справи про недійсність актів відповідних органів, про порушення антимонопольного законодавства і т.п.

Розмежування спорів за категоріями та видами має важливе значення для правильного визначення держмита, надання належних доказів, здійснення певних процесуальних дій. Крім того, статистичні дані по категоріям та видам спорів дають можливість мати явну уяву про характер господарських правопорушень, розповсюдженості деяких з них, про стан укладання договорів і договірної дисципліни. Це дозволяє приймати відповідні заходи по усуненню правопорушень та інших недоліків в господарській діяльності.

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу -- це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб'єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.

Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група -- господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.

Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов'язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов'язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов'язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) -- основний, головний та обов'язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов'язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи. Загальною підставою участі в господарському процесі для всіх осіб, які беруть участь у справі, виступає наявність процесуальної правосуб'єктності. Господарська процесуальна правосуб'єктність виникає з моменту державної реєстрації організації як юридичної особи, громадян -- як суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а для державних та інших органів -- з моменту їх створення і наділення відповідною компетенцією. Неюридичні особи і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, набувають господарської процесуальної правосуб'єктності лише у випадках, прямо передбачених законом. Господарська процесуальна правосуб'єктність -- це здатність безпосередньо чинити процесуальні дії, здійснювати свої процесуальні права й обов'язки. Громадяни реалізують господарську процесуальну правосуб'єктність самостійно або через своїх представників, а організації, державні та інші органи -- через свої колегіальні чи одноособові органи, або через належним чином уповноважених представників.

Господарський суд виступає як головний і обов'язковий суб'єкт господарського процесуального правовідношення, права й обов'язки якого не суперечать правам та обов'язкам інших учасників процесу. На ньому лежить обов'язок максимальної реалізації прав та обов'язків інших учасників господарського судочинства. Суддя господарського суду в господарському процесі користується всіма необхідними правами по виявленню дійсних обставин справи, встановленню прав і обов'язків сторін, які випливають зі спірного правовідношення. Процесуальний стан судді господарського суду закріплений діючим законодавством і характеризується його керівною роллю в процесі та широким колом повноважень, спрямованих на захист прав і інтересів, які охороняються законом, суб'єктів господарської діяльності. Чинне законодавство не лише наділяє суддів господарського суду повноваженнями, які необхідні для здійснення правосуддя, але і забезпечує гарантії цієї діяльності. Судді незалежні, незмінні, у своєї діяльності користуються лише законами та іншими нормативно-правовими актами, не відповідальні перед іншими гілками державної влади. Вимоги судді господарського суду обов'язкові для всіх підприємств, організацій і посадових осіб. Суддя здійснює важливі повноваження на всіх стадіях процесу. Суддя місцевого господарського суду розглядає справу і вирішує спір одноособово, залежно від категорії і складності справи, її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегією суддів відповідних судів. Права судді, якими він наділений для здійснення своїх повноважень, не закріплені в одній конкретній статті, а сформульовані у ряді певних статей, у першу чергу в Конституції України, в Законі України “Про судоустрій України” і Господарському процесуальному кодексі України. Суддя одноособово вирішує питання про прийняття позовної заяви, має право відмовити у її прийнятті або повернути її. Для правильного і своєчасного вирішення спору суддя на підготовчій стадії має право виконувати широке коло повноважень, невичерпний перелік яких містить ст. 65 ГПК. За певних умов суддя може залучити до участі у справі іншого, належного відповідача, витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, призначити судову експертизу, вжити заходів щодо забезпечення позову, прийняти рішення з господарського спору, здійснювати інші дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Важливого значення у забезпеченні об'єктивності та неупередженості судді при розгляді справи набуває ст. 20 ГПК, яка встановлює підстави і регламентує процедуру відводу або самовідводу судді. Суддя не може брати участь у розгляді справи, якщо він є родичем осіб, які задіяні в судовому процесі, або встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі у новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Після цього заявити відвід можна, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Задоволення заяви про відвід судді або її відхилення здійснюється головою господарського суду або його заступником. Питання відводу заступника голови вирішує голова господарського суду. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України. Про відвід судді, голови господарського суду, його заступника виноситься ухвала в триденний строк з дня надходження заяви про відвід. Посилання представника на те, що підставою відводу судді є незадоволення суддею позовних вимог заявника з іншої справи або що інший суддя вже вирішує аналогічну справу і ознайомлений з обставинами справи, яка розглядається, тому він скоріше розгляне спір по суті й винесе справедливе рішення, не можуть викликати сумніву в неупередженості судді. Законодавство передбачає вичерпний перелік підстав для відводу або самовідводу судді господарського суду. Цей перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Сторонами в господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення. Особи, які можуть бути позивачами і відповідачами у господарському процесі, зазначені в ст. 1 ГПК, а саме підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), а у випадках, передбачених законодавством України, також державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Стаття 2 ГПК серед осіб, які звертаються до господарського суду з позовними заявами, виокремлює підприємства та організації із заявами про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державні та інші органи -- у випадках, передбачених законодавством; прокурорів та їхніх заступників -- в інтересах держави; а також Рахункову палату -- в інтересах держави у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачами є підприємства, установи, організації та громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або інтересу, який охороняється законом. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни -- суб'єкти підприємницької діяльності, яким пред'явлено позовну вимогу.


Подобные документы

  • Основні положення досудового врегулювання господарських спорів. Порядок пред’явлення і розгляду претензій. Вимоги до змісту претензії. Переваги та недоліки досудового порядку вирішення господарських спорів. Альтернативні способи розв’язання конфліктів.

    реферат [25,1 K], добавлен 21.11.2014

  • Загальні засади і правова природа здійснення досудового врегулювання господарських спорів (ДВГС). Сучасний стан ДВГС, можливість збереження цього інституту і шляхи його вдосконалення. Подання претензії, строки і порядок її розгляду, повідомлення заявника.

    статья [25,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Забезпечення участі та усунення захисника від участі у кримінальній справі. Оскарження адвокатом судових рішень по цивільній справі, які набули законної сили. Процесуально-правові засади участі адвоката-представника у вирішенні господарських спорів.

    реферат [26,8 K], добавлен 20.10.2010

  • Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні. Система, склад, структура, повноваження та ключові принципи діяльності господарських судів. Проблемні питання юрисдикції господарських, загальних та адміністративних судів.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 06.02.2014

  • Законодавче регулювання діяльності господарських об’єднань. Порядок утворення промислово-фінансових груп. Вищий орган господарського об’єднання та вирішення спорів. Зміст і підстави виникнення права приватної власності та зміна сторін в зобов`язанні.

    контрольная работа [26,5 K], добавлен 01.05.2009

  • Правова природа та характерні особливості і проблемні питання щодо розгляду майнових спорів системою третейських судів України. Порівняльний аналіз стадій третейського розгляду та стадій розгляду цивільних та господарських справ державними судами.

    статья [30,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Місцеві господарськи суди. Проблеми місця господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави. Процесу доказування в господарських судах, зокрема визнання засобів доказування та їх процесуального значення.

    контрольная работа [32,3 K], добавлен 16.12.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.