Господарські суди в системі судів України

Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні. Система, склад, структура, повноваження та ключові принципи діяльності господарських судів. Проблемні питання юрисдикції господарських, загальних та адміністративних судів.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.02.2014
Размер файла 58,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Господарські суди у судовій системі України

1.1 Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні

1.2 Загальна характеристика судової системи України

2. Організаційно-правові засади діяльності господарських судів України

2.1 Система, склад, структура господарських судів

2.2 Повноваження та принципи діяльності господарських судів

2.3 Правовий статус судді господарського суду

3. Актуальні питання розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

3.1 Проблемні питання юрисдикції господарських та загальних судів

3.2 Проблемні питання юрисдикції господарських та адміністративних судів

3.3 Міжнародний досвід розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Самостійність судової влади ґрунтується на теорії розподілу влад, яку було розроблено в першої половині ХVІІІ ст. французьким просвітителем Ш. Монтеск'є. Згідно його теорії розподіл влад -- це політичний принцип, згідно з яким влада в державі повинна бути розділена між відособленими один від одного органами -- парламентом, урядом та судами.

В Україні 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави ? Конституцію України. На конституційному рівні закріплено положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежними і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Система поділу влади заснована на уособленні, взаємовпливі, взаємостримуванні і співробітництві державних органів, що урівноважують один одного.

Метою поділу влади є забезпечення політичної стабільності. Деконцентрація влади виключає небезпечне для прав людини і громадської свободи надмірне зосередження влади в окремих державних органах, забезпечує «недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади». Рішення Конституційного Суду України «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів)» від 24 червня 1999 - № 6-рп / 99.

Уособленість гілок влади не виключає їх взаємозалежності. Виконавча і судова влада підкоряються діючим законам, які є продуктом законодавчої влади і лежать в основі здійснення виконавчої діяльності і правосуддя. В нормальному повсякденному функціонуванні державного механізму вирішальна роль належить виконавчій владі, а в розв'язанні виникаючих конфліктних ситуацій -- судовій владі. Рішення різних видів судів, відповідно до їх повноважень, стосуються окремих аспектів діяльності органів законодавчої та виконавчої гілок влади, є для всіх обов'язковими.

В Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції -- гарантується.

Конституція України започатковує законодавчу регламентацію правосуддя в нашій державі. Суди, як органи судової влади, повинні на рівних із законодавчою та виконавчою владами здійснювати свої повноваження. Інші органи державної влади і посадові особи не вправі брати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя. Специфіка діяльності судів полягає в тому, що сама їх діяльність по застосуванню законів при розгляді конкретних справ (судочинство) відбувається у певних процесуальних формах, визначених законом.

Покладена в основу Конституції України концепція правосуддя визначає судову владу дуже важливим та рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Актуальність теми курсової роботи полягає у тому, що одним з критеріїв благополуччя у суспільстві є стан правосуддя в країні. Не саме по собі законодавство (яким би досконалим воно не було) є гарантією побудови правової і демократичної держави, а лише наявність справедливого, незалежного суду здатна забезпечити перехід до держави такого ґатунку. Господарські суди в умовах ринкової економіки повинні забезпечити такий перехід.

У даній курсовій роботі використовувались порівняно-правовий, логічний та формально-юридичний методи. Допоміжну роль грав історико-правовий метод.Об'єктом дослідження цієї роботи є структура та організаційна система господарських судів, як складової судової гілки влади України.

Метою даної курсової роботи є дослідження системи господарських судів України та виявлення її особливостей по відношенню до інших судів України.

1. Господарські суди у судовій системі України

1.1 Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні

господарський суд україна

Вирішення спорів в арбітражному порядку має тисячолітню історію. Виникнення арбітражу, як засобу врегулювання спорів, відноситься ще до часів розпаду первісного ладу та виникнення держави. Арбітраж отримав широкий розвиток в державах античного світу. Він використовувався, як метод примирення юридичних осіб.

До недавнього часу Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність.

Початком створення на території України арбітражних судів у сучасному розумінні можна вважати заснування комерційних судів у Одесі у 1807 році, у Феодосії у 1819 році та в Ізмаїлі - у 1832 році.

14 травня 1832 року опубліковано Загальне положення про заснування комерційних судів у Російській імперії. Так, було створено систему комерційних судів - попередників сучасних арбітражних судів. А проведена у 1864 році судова реформа, комерційних судів майже не стосувалася.

Особливістю судочинства у комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ.

У 1917 році радянська влада Декретом про суд № 1 ліквідувала комерційні суди. В період громадянської війни управління господарством було централізованим та здійснювалося військово-адміністративними методами.Після закінчення громадянської війни та переходу до Нової економічної політики (НЕП) умови діяльності суб'єктів господарювання змінилися.

Підприємствам була надана певна оперативна та майнова самостійність. Тому виникла необхідність у створенні спеціальних органів для вирішення спорів між підприємствами і організаціями - арбітражних комісій, які були утворені на підставі Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами, затвердженого постановою Ради Народних Комісарів від 21 листопада 1922 року.

5 червня 1931 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів УРСР прийняли постанову, якою було затверджено Положення про Державний арбітраж УРСР, на підставі якого був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах: Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку.

На них покладалися функції по розв'язанню майнових спорів між установами, підприємствами й організаціями суспільного сектору в УРСР.

30 березня 1945 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР було затверджено Положення про Державний арбітраж Української РСР, перед яким були поставлені завдання щодо розв'язання майнових спорів між установами, підприємствами та організаціями в напрямку зміцнення законності, договірної та планової дисципліни, господарського розрахунку та інші.

З прийняттям Конституції СРСР у 1977 році арбітраж був визнаний конституційним органом. Його організація та порядок діяльності були визначені Законом «Про Державний арбітраж СРСР» від 1979 року.

Слід визнати, що правовий статус Державного арбітражу поступово підвищувався, оскільки він спочатку підпорядковувався Уряду та виконавчим органам на місцях, а пізніше - Верховній Раді СРСР та її Президії.

Проте у відповідному Законі Державний арбітраж не визнавався судовим органом, тому такий статус не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності.

Для вирішення конфліктів між господарюючими суб'єктами потрібен був орган, який був би незалежний від законодавчої та виконавчої влади. Виникла потреба у створенні незалежної судової системи, спеціально пристосованої до розгляду господарських спорів.

Після здобуття Україною незалежності, Верховна Рада України у 1991 році прийняла Закон України «Про арбітражний суд», який започаткував здійснення правосуддя з господарських справ саме судовим органом.

З прийняттям даного Закону починається новий сучасний період діяльності та розвитку системи арбітражних судів України.

6 листопада 1991 р. був прийнятий Арбітражний процесуальний кодекс України, який установив процедуру захисту охоронюваних прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності.

Після прийняття Конституції України у 1996 році було здійснено низку заходів щодо удосконалення організації та діяльності арбітражних судів.

Так, до 2001 року було внесено ряд змін до Арбітражного процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, які регулюють судочинство в Україні.

Згідно цих змін слово «арбітражний» було замінено словом «господарський», а Кодекс почав називатися «Господарський».

Отже, правосуддя у господарських відносинах почали здійснювати господарські суди.

Важливим у цьому плані стало прийняття у 2002 р. нового Закону України «Про судоустрій України».

У цьому Законі знайшли втілення конституційні принципи побудови і організації судової влади в Україні. Також з прийняттям даного Закону втратив чинність Закон України «Про господарські суди».

Важливим етапом у встановленні інституту судової влади у сфері господарських відносин стало прийняття законодавства, яке регулює сферу господарських відносин та відносин господарського судочинства, зокрема прийняття 16 січня 2003 року Господарського кодексу України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

7 липня 2010 р., після численних дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховна Рада України прийняла в цілому Закон «Про судоустрій і статус суддів». Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема введена система вищих спеціалізованих судів по всіх галузях їх юрисдикції: створено Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ, який разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати, як суд касаційної інстанції.

Із прийняттям вищезазначеного Закону, втратили чинність закони України «Про судоустрій» та «Про статус суддів».

1.2 Загальна характеристика судової системи України

Правосуддя -- це діяльність органів судової влади в розв'язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Специфіка діяльності судів полягає в тому, що застосування ними Закону в розгляді конкретних справ здійснюється у певних процесуальних формах, визначених законодавчо, а саме: у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Науково-практичний коментар до Конституції України - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003р. - с. 608.

Виходячи з положень Основного Закону України - правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Не допускається створення позасудових органів, наділених судовою владою. Принцип, за яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, створює найважливішу гарантію громадянського миру, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина.

В демократичній, правовій державі суд вирішує практично всі соціально значущі конфлікти між суб'єктами права. До певної міри аксіомою є теза про те, що чим більша кількість конфліктів у суспільстві вирішується судом, а не органами виконавчої чи законодавчої влади, тим більше є підстав вважати це суспільство демократичним, а державу -- правовою.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Отже, судова система України складається з Конституційного Суду, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, та судів загальної юрисдикції, що розглядають решту справ: цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних -- в межах повноважень судової влади.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Його діяльність регулюється Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».

Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, а його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень

Повноваження Конституційного Суду - перевіряти і оцінювати відповідність Конституції України законів та інших правових актів , які мають так званий «титульний» характер. Вони засвідчують його головне призначення.

Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України;

- відповідності проекту Закону про внесення змін до Конституції;

- порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Проте, до повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Поряд з Конституційним Судом України діє система судів загальної юрисдикції. Вона будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, закріпленої в Конституції України. Цей принцип обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення.

Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України.

Судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Даний принцип забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу.

Перевагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави, наприклад зв'язок, транспорт також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожному без значних витрат часу і коштів звернутися за захистом своїх прав до свого суду.

Принцип спеціалізації судів розмежовує суди загальної юрисдикції за предметом спору. Тобто система судів загальної юрисдикції складається з:

1) загальних судів;

2) спеціалізованих судів, які у свою чергу поділяються на:

- господарські суди;

- адміністративні суди.

За принципом інстанційності суди загальної юрисдикції поділяються на:

1) місцеві суди (суди І інстанції) - місцеві загальні суди, місцеві господарські суди, місцеві адміністративні суди;

2) апеляційні суди (суди ІІ інстанції) - апеляційні суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення; апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди;

3) вищі спеціалізовані суди (суди ІІІ інстанції) - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України;

4) Верховний Суд України - найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції України.

Місцеві загальні суди розглядають справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду визначаються процесуальним Законом.

Апеляційні суди розглядають справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному порядку згідно з процесуальним Законом, а у відповідних випадках - розглядають справи відповідної судової юрисдикції, як суд першої інстанції.

Вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціалізованих судів та розглядають справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним Законом, а у деяких випадках розглядають справи відповідної судової юрисдикції, як суд першої або апеляційної інстанції.

Верховний Суд України має такі повноваження:

- перегляд справ з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах;

- перегляд справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

- надання висновку про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;

- внесення за зверненням Верховної Ради України письмового подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

- звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

2. Організаційно-правові засади діяльності господарських судів України

2.1 Система, склад, структура господарських судів

Система господарських судів України встановлена Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.

Господарське судочинство ґрунтується на дотриманні встановлених законами правил судочинства, які вміщені в Господарському процесуальному кодексі України та інших законах. Господарські суди застосовують Конституцію та закони України, загальновизнані норми міжнародного права та міжнародних договорів.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

До системи судів загальної юрисдикції входять: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є:

- зміна системи судів;

- потреба поліпшити доступність правосуддя або зміна

адміністративно-територіального устрою.

Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п'ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів.

Суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд.

Перебування судді на адміністративній посаді в суді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Звільнення з посади судді, а також закінчення строку, на який суддю призначено (обрано) на адміністративну посаду в суді, припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді.

Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють господарські суди першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Тобто всього існує 27 місцевих господарських судів.

Апеляційні господарські суди утворюються Президентом України та діють у відповідних апеляційних округах.

Всього існує 8 апеляційних господарських судів:

- Дніпропетровський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Дніпропетровську та Кіровоградську області;

- Донецький апеляційний господарський суд - юрисдикція поширюється на Донецьку, Запорізьку та Луганську області;

- Київський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Київську, Черкаську, Чернігівську області та на місто Київ;

- Львівський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Чернівецьку області;

- Одеський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Миколаївську, Одеську, Херсонську області;

- Рівненський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку області;

- Севастопольський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Автономну Республіку Крим та на місто Севастополь;

- Харківський апеляційний господарський суд - юрисдикція якого поширюється на Полтавську, Сумську та Харківську області. Указ Президента України «Про питання мережі господарських судів України» від 12 серпня2010 - № 811/2010.

До складу апеляційного господарського суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду.

Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.

Компетенція секретаря палати:

- організовує роботу відповідної палати;

- контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати;

- інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

Судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України, який знаходиться у м. Києві.

До його складу входять судді, обрані на посаду безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. Якщо кількість суддів перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

Вищий господарський суд України діє у складі колегій суддів, у його складі утворюються Президія, як консультативно-дорадчий орган при голові Вищого господарського суду України, та Пленум Вищого господарського суду України.

2.2 Повноваження та принципи діяльності господарських судів

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у т. ч. іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Тобто Законом визначено два види суб'єктів, які вправі звертатися до господарських судів за захистом своїх інтенресів:

а) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у т. ч. іноземні);

б) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України містить перелік суб'єктів, право на звернення яких до господарського суду є обмеженим. Тобто ця норма є винятком з правила і допускає звернення до господарського суду:

а) державних органів;

б) інших органів;

в) фізичних осіб, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Це означає, що право на звернення до господарського суду повинно бути прямо передбачене законодавчими актами України.

Фізичні особи, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарських судів у справах про банкрутство, на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно із ч. 2 ст. 6 цього Закону право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Фізична особа, яка є кредитором, вправі звернутися до господарського суду із відповідною заявою (ініціювати справу про банкрутство) незалежно від наявності в неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, може звернутися до господарського суду у спорах, що виникають із корпоративних відносин.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, державних та інших органів, прокурорів та їх заступників, Рахункової палати, а також за письмовою заявою будь-кого з кредиторів боржника справи про банкрутство.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі такі справи:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

- справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

- справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

- справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесені до компетенції адміністративних судів.

Господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у Законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Беляневич В.Е. Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України - К.: Юстиніан 2011. - с. 167

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено про вирішення спору в судовому порядку, господарський суд має виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин.

Необхідно зазначити, що у Господарському процесуальному кодексі не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому, в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд повинен приймати позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині - відмовити у прийнятті позовної заяви.

Всі справи, які підлягають розгляду у господарських судах, розглядаються місцевими господарськими судами - судами першої інстанції, незалежно від предмета спору, суб'єктного складу та інших ознак справи.

Проте, якщо рішення господарських судів не задовольняють учасників спору, вони можуть бути оскаржені до апеляційних господарських судів шляхом подання у визначений строк апеляційної скарги на рішення або на ухвалу суду.

Апеляція - самостійний звичайний спосіб оскарження, спрямований на перегляд чи скасування судового акта першої інстанції, який не вступив в законну силу.

Апеляційне провадження є одним із засобів виправлення судових помилок (поряд із переглядом актів, що набрали законної сили), входить до системи перегляду судових актів.

У випадку апеляційного оскарження сторони і треті особи подають апеляційну скаргу, прокурор звертається до апеляційного суду з поданням.

Радянський правознавець В.С. Калмицький пропонував розглядати права та обов'язки суду другої інстанції, закріплені в Законі як загальні, оскільки вони регламентують його процесуальну діяльність в цілому. При виникненні процесуальних правовідносин у судового органу з'являються конкретні права і обов'язки. Загальні й конкретні процесуальні права суду другої інстанції знаходяться в тісному взаємозв'язку: загальні є передумовою виникнення конкретних, а останні виступають в якості умов реалізації загальних.

Загальним правом та обов'язком апеляційного господарського суду можна вважати право на перевірку рішення місцевого господарського суду щодо його законності та обґрунтованості. Крім загального права, суд апеляційної інстанції наділений ще й конкретними правами. Зокрема, такими правами суд може скористатися під час перегляду вже конкретного рішення суду першої інстанції по конкретній справі. Калмацкий В.С. Суд второй инстанции в советском гражданском процессе - Уфа, 1978. - 43 с.

Перегляд за апеляційною скаргою рішень та ухвал місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

До компетенції апеляційних господарських судів відноситься:

- розгляд справ в апеляційному порядку згідно з процесуальним Законом;

- у передбачених випадках - розгляд справ як суд першої інстанції;

- аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики;

- надання місцевим господарський судам методичної допомоги в застосуванні законодавства;

- здійснення інших повноважень, визначених Законом.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; - скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, яку можна оскаржити у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених Законом, відповідно до ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства.

Завдання або цілі касаційної інстанції мають подвійний характер, що визначається, як необхідністю забезпечення однакового застосування Закону, так і потребою захисту порушеного права.

За своїм процесуальним статусом Вищий господарський суд України є останньою інстанцією в системі спеціалізованих судів господарської юрисдикції та виконує функції касаційної інстанції.

Основним завданням Вищого господарського суду України, як суду касаційної інстанції, є перевірка правильності застосування на підставі встановлених фактичних обставин справи судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права

Сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення та ухвали місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Обов'язковою ознакою судового акта, що оскаржується в касаційному порядку, є набрання ним законної сили.

Вищий господарський суд України має повноваження щодо:

- розгляду справи касаційному порядку;

- розгляду у передбачених випадках справ відповідної судової юрисдикції, як суд першої або апеляційної інстанції;

- аналізу судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики;

- надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм законодавства у судовій практиці на основі їх узагальнення та аналізу судової статистики;

- надання спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

- здійснення інших повноважень, визначених Законом.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

- залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд;

- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

- залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову.

Постанова Вищого господарського суду України може бути переглянута Верховним Судом України виключно за підстав та в порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно за підстав:

- неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах;

- встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні.

Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів складу Верховного Суду України.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про повне або часткове задоволення заяви, або постанова про відмову в задоволенні заяви.

Таким чином принципи господарського судочинства - це основні правила діяльності господарського суду, основна база, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

Вони діють у межах єдиної цілісної взаємопов'язаної та взаємозалежної системи, а тому порушення одного будь-якого принципу тягне за собою порушення й інших.

Принципи знаходять свій прояв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовної діяльності господарських судів. Правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу і відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

Принципи правосуддя, хоча й пов'язані між собою, але поділяються на дві підсистеми: функціональну (які визначають судочинство) та організаційну (які визначають судоустрій).

До організаційних принципів належать:

- принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади - судді призначаються на посади безстроково Верховною Радою України у порядку визначеному Законом;

- принцип одноособового і колегіального розгляду справи - справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово, а у разі її складності - колегією у складі трьох суддів. Перегляд рішень в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегією суддів;

- принцип самостійності та незалежності суддів - згідно якого суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки Закону;

- принцип мови судочинства - згідно якого, відповідно до законодавства судочинство здійснюється державною мовою;

- принцип гласності - згідно якого розгляд справ у господарських судах є відкритим і має проходити у відкритих судових засіданнях.

До функціональних належать такі принципи:

- принцип законності - згідно якого органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України;

- процесуальна рівність усіх учасників судового процесу - згідно якого правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед Законом і судом;

- принцип змагальності - сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;

- принцип об'єктивної істини - закріплює вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін;

- принцип обов'язковості виконання рішень господарського суду - згідно якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

2.3 Правовий статус судді господарського суду

У системі судочинства суддя господарського суду є провіднім елементом, який безпосередньо забезпечує на основі Конституції і законів України гуманне та справедливе вирішення господарських спорів при дотриманні принципу верховенства права.

Господарський суд є головним і обов'язковим суб'єктом господарських процесуальних правовідносин, права і обов'язки якого не суперечать правам і обов'язкам інших учасників процесу.

Суддею господарського суду може бути громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з господарських судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції та законів України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007р. - № 8.

При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність та самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов'язковість судових рішень шляхом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення судових справ, дотримання присяги судді, належного правового реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність та інші протиправні посягання на правосуддя.

Адміністративно-процесуальний статус судді - це сукупність процесуальних прав, гарантій, обов'язків судді, спрямованих на реалізацію завдань провадження, а також юридична відповідальність у передбачених законом випадках. Усі елементи адміністративно-процесуального статусу судді поділяються на загальні та спеціальні. Собовий О. М. Правовий статус судді вадміністративно-деліктному провадженні : автореф. дис.. -К., 2010. - 20 с.

Загальний статус судді господарського суду визначається Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Спеціальний статус судді господарського суду доповнюється нормами Господарського процесуального кодексу України.

Для належного виконання функцій судової влади Конституція України надає її носіям спеціальні гарантії незалежності і недоторканності.

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність.

Конституцією України забороняється вплив на суддів у будь-який спосіб. Йдеться про всі заходи впливу, які мають на меті втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

З огляду на виключну важливість цих функцій держава опікується створенням ефективного організаційно-правового механізму, який надійно попереджував би будь-які спроби впливу на суддів або втручання в процес здійснення правосуддя.

У ст. 18 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік учасників господарського процесу, якими є: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі.

Отже, законодавець не вводить до переліку учасників господарського процесу суддю господарського суду, визначаючи тим самим його особливе становище. Балюк І.А. Господарське процесуальне право, навчальний посібник, - К.: КНЕУ, 2008. - с. 53.

3. Актуальні питання розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

3.1 Проблемні питання юрисдикції господарських та загальних судів

Історично виникнення проблеми розмежування юрисдикцій судів було обумовлене існуванням в Україні загальних та арбітражних (зараз - господарських) судів. Разом з тим судовою практикою та відповідними рекомендаціями вищих судових органів напрацьовано критерії, за якими спір мав розглядатися загальним чи господарським судом.

Розмежування цивільної та господарської юрисдикції завжди проводилось на основі суб'єктного складу (підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, прокурори та їх заступники, які звертаються в інтересах держави, державні та інші органи у випадках, передбачених законодавством) та характеру відносин (господарські відносини, тобто ті, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання). Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу - К.: Центр учбової літератури 2011. - с. 64.

У вирішенні питань, пов'язаних з прийняттям позовних заяв, господарським судам слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.

Поняття «підвідомчість» у літературі розуміється не лише як розмежування компетенції судів та інших органів державної влади, але й як розмежування компетенції всередині судової системи між різними судами (цивільними, господарськими тощо); як розмежування компетенції всередині окремої гілки судової влади, як розмежування різних категорій справ за порядком їх розгляду. Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу - К.: Центр учбової літератури 2011. - с. 62.

Виділяють такі критерії визначення підвідомчості:

- характер відносин (цивільні, земельні, сімейні справи тощо);

- суб'єкт звернення (за загальним правилом у судах цивільної юрисдикції розглядаються справи за участю фізичних осіб);

- наявність спору про права.

Господарський процесуальний кодекс України не дає визначення поняття "підвідомчість".

Інститут підвідомчості у загальному плані визначає можливість громадян і юридичних осіб звертатися за захистом своїх прав до того чи іншого органу юрисдикційної системи держави. Чудиновских К.А. Подведомственность в системе гражданского и арбітражного процессуального права. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - с. 9

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що підвідомчість - це визначена Законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Поняття "підвідомчість" розкривається через перелік категорій справ, які підпадають під юрисдикцію господарських судів.

Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

За загальним правилом підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавчими актами України. Однак у випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору. Лист Верховного Суду України від 14.07.1995 р. № 01-8/518а та Вищого арбітражного суду України від 20.07.1995 р. № 01-8/518а «Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів»

Якщо сторонами у справі є юридичні особи, спір підлягає вирішенню господарським судом, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Проте, існують справи, які підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Невирішеною залишається проблема розмежування розгляду справ із участю ще незареєстрованих юридичних осіб та суб'єктів господарської діяльності. Наприклад, справи про визнання недійсними рішень установчих зборів акціонерного товариства. Судова практика також неоднозначно вирішує це питання: воно розглядається і у порядку господарського провадження, оскільки ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачає право оскарження актів підприємств, установ, організацій, та у порядку цивільного провадження, тому що засновники акціонерного товариства проводять установчі збори до моменту його державної реєстрації, тобто визнання юридичною особою.

Сфера юрисдикції судів Законом чітко не визначена. Цивільний процесуальний кодекс України взагалі не вживає терміна «підвідомчість», натомість глава ІІ називається «Цивільна юрисдикція».

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень.

Визначення категорій справ, які належать розгляду суду цивільної юрисдикції, у літературі називають «підвідомчістю цивільних справ судам». Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу - К.: Центр учбової літератури 2011. - с. 60.

Згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

- захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

- інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться заправилами іншого судочинства.

Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

3.2 Проблемні питання юрисдикції господарських та адміністративних судів

Одним із проблемних питань правозастосування є розмежування юрисдикції господарських та адміністративних судів. Адже до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України захист прав суб'єктів господарювання у їх відносинах з державними органами здійснювався у господарських судах відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України - К.: Юстиніан 2011. - с. 188.

Недостатня урегульованість тих чи інших аспектів суспільних відносин, що виникають у цій сфері, та відсутність у правовій науці єдиного бачення вирішення поставленого наукового завдання з цього питання є підґрунтям для вироблення недосконалої, неоднакової судової практики щодо розмежування двох, а то й трьох (у цьому випадку йдеться про «цивільну» юрисдикцію) судових юрисдикцій. Коломієць Т., Лютіков. Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення - К.:Право України, 2009р. № 10 - с. 176

При визначенні підвідомчості справ адміністративним судам слід спиратися на критерії підвідомчості, що вироблені і використовуються процесуальною доктриною та практикою. До таких критеріїв належать суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Щодо першого критерію, то обов'язковим учасником публічно-правового спору є суб'єкт владних повноважень, за другим -- предметом судового розгляду у адміністративному суді є публічно-правовий спір. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства Українт - Х.: Одіссей, 2006. - с. 19


Подобные документы

  • Система судів загальної юрисдикції та діяльність вищих спеціалізованих судів як касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Склад та повноваження Верховного Суду України, його голови та пленуму.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Місцеві господарськи суди. Проблеми місця господарських судів як у системі загальних судів, так і в цілому в правовій системі держави. Процесу доказування в господарських судах, зокрема визнання засобів доказування та їх процесуального значення.

    контрольная работа [32,3 K], добавлен 16.12.2007

  • Система судів загальної юрисдикції в Україні. Поняття ланки судової системи та інстанції, повноваження місцевих судів, їх структура, правовий статус голови та суддів. Види та апеляційних судів: загальні та спеціалізовані. Колегіальний розгляд справи.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Правова сутність господарських судів та їх місце у судовій системі України, їх компетенція при вирішенні спорів. Принципи господарського судочинства та форми судового процесу. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів.

    дипломная работа [86,2 K], добавлен 04.01.2011

  • Характеристика системи судів загальної юрисдикції. Повноваження вищих спеціалізованих судів. Порядок призначення судді на адміністративні посади, причини звільнення. Аналіз Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: склад, строки повноважень її членів.

    дипломная работа [101,3 K], добавлен 20.04.2012

  • Аналіз особливостей судової системи України, яку складають суди загальної юрисдикції і Конституційний Суд України. Функції, завдання місцевих судів, дослідження правового статусу апеляційних судів. Компетенція найвищого судового органу - Верховного Суду.

    реферат [21,2 K], добавлен 17.05.2010

  • Основні поняття й інститути судової системи. Правосуддя в Україні. Система судів загальної юрисдикції та їх структура. Місцеві суди. Апеляційні суди. Військові суди. Вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України. Конституційний Суд України.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 22.05.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.